Олег1964

Послушайте, особенно юристы, жалующиеся на форуме на отсутствие правосудия и беззаконие, воина-афганца: - Ecли пoлитики нe мoгyт дoгoвopитьcя, гoвopят aвтoмaты. Чтo тyт нe пoнятнoгo? - cкaзaл oн, oбpaщaяcь к yкpaинцaм. - Я дyмaю oднo: чтoбы люди пoняли: ecли вы бyдeтe и дaльшe пpocтo cидeть и нaблюдaть зa плoщaдями и нe пoднимeтecь вce и нe выcкaжитe cвoe мнeниe нaшeй влacти, тo cидитe дaльшe и cтoнитe нa кyxнe (в нашем случае на форуме), дpyг-дpyгy жaлyяcь, кaк плoxo мы живeм! http://www.youtube.com/watch?v=BX2P8uxFs9w

Збигнев Бжезинский: Янукович понял, что у него нет шансов на честных выборах. Поэтому ушел под зонтик Путина Сергей Лещенко, УП _ Среда, 15 января 2014, 08:05 Версия для печатиКомментарии9 Збігнєв Бжезинський – одна з найбільш демонізованих на пострадянському просторі фігур американської політики. Завдяки своїй концепції, що Росія без України вже ніколи не стане імперією, він зайняв топ-позицію в списку ворогів кремлівської пропагандистської машини. Бжезинський навесні цього року святкуватиме 86 років. Але він усе ще зберігає гострий розум та видає книги з геополітики. А в його приймальні, що розташована в новому світлому офісі Центру стратегічних та міжнародних досліджень на Род Айленд Авеню, все ще збирається черга відвідувачів. Етнічний поляк, Бжезинський був радником з питань національної безпеки у президента Джиммі Картера, який керував Америкою з 1977 по 1981 рік. Минула третина століття, але поради Бжезинського цікаві і нинішньому поколінню американських управлінців – в середу він даватиме пояснення перед комітетом з міжнародних справ Сенату США на позачергових слуханнях щодо ситуації в Україні. Напередодні Бжезинський зустрівся з "Українською правдою" для інтерв'ю. Уже після розмови, прощаючись, він сказав: "я все одно залишаюсь оптимістом щодо вашої країни". - Пане Бжезинський, який вигляд сьогодні має Україна, якщо дивитися з Вашингтона? - Думаю, що ми побачили на Майдані перше історично значуще самоутвердження українського народу – і особливо молодих українців, їх дійсно глибоке почуття незалежної державності. В історії України траплялися моменти, коли вона рухалася в цьому напрямку, але ніколи раніше це не було настільки всезагальним, як цього разу. Я вважаю це історичним досягненням. Це означає, що почуття національної незалежності стає невідворотною реальністю у свідомості цілого покоління. Для мене це оптимістичний знак. - Зараз ситуація з Майданом не дуже зрозуміла, він у тупику. На вашу думку, який можливий вихід з глухого кута? - Це важко давати поради, сидячи у Вашингтоні, але я скажу - українська опозиція потребує непідробної, справжньої єдності, яка була би помітною для всіх. Це означає необхідність коаліційної домовленості... Лунає дзвінок на "айфоні" Бжезинського. Він бере трубку і миттєво переходить на польську мову, звертаючись з проханням перетелефонувати, оскільки зараз на зустрічі. - ...Отже, ми говорило про єдність опозиції. - Опозиція повинна проявити політичну єдність, хоча зробити це майже неможливе. Але потрібне, нехай навіть символічне, лідерство в опозиції. Розумієте, у політиці, зокрема в демократичних країнах, політична привабливість є джерелом влади. Я думаю, що керівники опозиції повинні зрозуміти – навіть якщо всі вони мають визначні риси, не всі з них однаково популярні і володіють однаковим ступенем харизми. Якщо ви хочете виграти, ви повинні мати здібного харизматичного лідера. Валенса в Польщі не був обов'язково найрозумніший. Він не був також лідером опозиції тривалий час. Він сплив на поверхню спонтанно, але інші навколо нього, в тому числі деякі старші люди, визнали, що він володів певним магнетизмом, який має дуже важливе значення. Вони використали його, але дозволили йому бути тим, ким він хотів бути, тобто лідером. Я не захищаю нікого. Я думаю, що це справа українців, щоб вибрати собі лідером. - У вашому порівнянні з Валенсою вгадується Віталій Кличко... - Я не збираюся вказувати імена - це не моя справа. Я говорю як реаліст – інакше ви не зможете перемогти того, хто вже перебуває при владі, хто хоче і далі залишатися при владі та не збирається здаватися. Я думаю, що Майдан показав чудову єдність. Але це не було підкріплено єдністю на політичній верхівці. Адже навіть символічна єдність є важливим атрибутом політичної боротьби. - Тобто лідери опозиції мають жертвувати своїми амбіціями? - Це не питання самопожертви. Це питання здорового глузду. Що краще – перемогти, виставивши найпопулярнішу людину? Чи піти всім окремо – і разом програти? Радники президентів США з національної безпеки. Бжезинський сидить праворуч від Кіссінджера. Фото з кабінету Бжезинського- Ви бачилися з президентом Януковичем? - Так, неодноразово. - Яке він справляє враження? - Він розумний у політичному сенсі слова. Він прораховує свої кроки. Не виглядає, що він є розчарованим нинішнім становищем. Але маніпулювання європейцями створило йому багатьох ворогів серед європейських лідерів. - У нього є шанси на перемогу в 2015 році? - Я думаю, він зрозумів, що на чесних виборах він не має шансів на перемогу. Тож вибори під парасолькою Путіна, очевидно, в його становищі стали для Януковича найоптимальнішим вибором. - Ви розумієте його гру з Путіним? Він хоче бути його підлеглим, його союзником чи просто використовує Путіна? - Знаєте що сталося в Чехословаччині в 1939 році? Після Судетської кризи президент Едвард Бенеш втік з країни, а його місце зайняв так званий президент Еміль Гака. І він був змушений, під натиском, дозволити Гітлеру здійснювати над собою протекторат. Це поклало кінець незалежності Чехословаччини. Янукович має такі самі ризики. Питання України не вирішено. В короткій перспективі Україна дедалі більше буде ставати російським протекторатом. Путін буде дедалі більше і більше втручатися в українські справи. І Янукович буде примушений пристосовуватися до цих реалій. Ось чому існує така нагальність у питанні формування єдності та визначення лідерства в українській опозиції. - Яка сьогодні репутація у Януковича на Заході? - Він виглядає для багатьох як розчарування та людина, що брехала. Звичайно, деякі люди у Вашингтоні переконані, що він, по суті справи, маневрував, щоб досягти - що насправді й сталося! - найкращої пропозиції від Путіна, яка давала йому можливість відкинути західну пропозицію. Я хочу наголосити в нашій розмові на двох речах. Перше - опозиція має бути ефективною політичною силою. Що це означає, я сказав раніше. І друге - ми не повинні розглядати українське питання як антиросійське питання. З точки зору історичної перспективи, набагато розумніше дивитися на останні події в Україні як на початок довгого процесу, який призведе не лише до можливого розширення Європи, не лише до включення України, але і до включення Росії. Бо перспективи Росії на чолі Євразійського союзу - це фікція. І цей союз розпадеться - з економічних, соціальних та персональних причин. В результаті, він лише призведе до наростаючої неготовності Росії зустріти розширення Китаю в Центральній Азії. Тому в довгостроковій перспективі російським інтересом є рух в напрямку того, щоб стати частиною Європи. І стратегічним баченням Заходу має бути: "Ми хочемо, щоб Україна була в Європі, але не як зброя проти Росії, а як початок процесу, який зрештою охопить Росію". Путін стратегічно затримався в минулому. Бо вже відбулися зміни в психології не лише України, а і Казахстану, а і Узбекистану, і ніяка з цих країн не хоче бути підпорядкованою центральному уряду, що засідає у Москві. - Ви не вірите в майбутнє Митного союзу… - Ні, для Росії це лише порожнє витрачання часу, яке тільки породжує напруження серед нових незалежних держав - не лише в стосунках з Україною, але і з іншими країнами, які вивільнили свою національну гідність. Подарунок Бжезинському, що висить у його приймальні - Що ви думаєте про міжнародні санкції як засіб впливу на українську владу? - Це може бути зроблено вибірково проти деяких осіб. У певних випадках санкції виправдані. З іншого боку, їх вагу часто перебільшують. Крім того, ми маємо пам’ятати, що все одно повинні співпрацювати з посадовими особами України. - Білорусь була під санкціями, але це не виправило ситуацію з демократією. - Білорусь змогла компенсувала все, що втратила, завдяки Росії. - Якби ви мали можливість дати пораду Януковичу, що би ви йому сказали? - Я би сказав: "Думай на довгу відстань". Але проблема, що він думає про свій миттєвий інтерес, і треба бути свідомим цього. Це не питання порадника. Янукович хоче бути президентом і хоче, щоб його родина була багатою. Але якщо він, можливо, досягне цих цілей, то хіба Україна стане ближче до Європи? - Багато людей вважає, що чинна адміністрація Обами проводить неефективну політику щодо України, приділяючи їй мало уваги. - Цікаве твердження. Останнім часом я говорив з високопосадовцями із Білого дому щодо України, і це було з їх ініціативи. Але їхня ефективність обмежена. Ми не можемо видозмінити політичні реалії. Уряд України в руках осіб, для яких залежність від Росії вигідніше, ніж політична невизначеність, пов’язана з наближенням до Європейського Союзу. http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/01/15/7009577/

Осторожно, на форуме тролли! Вот он какой болт на самом деле:

Супер! Классный новогодний подарок!

Роман Шрайкhttps://www.facebook.com/zavhozdurdom Округ 223. Как украли победу у Левченко14 січня 2014, 19:38 Версія для друку 15 декабря 2013 года прошли довыборы в пяти округах, в которых ЦИК в октябре 2012 года не смогла зафиксировать победу оппозиционеров. Но и присудить победу регионалам не смогла. Уж слишком нагло и топорно все делалось. В итоге было принято решение не выявлять победителей вообще, хотя законодательством такая фигня никак не предусмотрена. И вот, в декабре 2013 прошли повторные выборы. И из пяти округов, выигранных годом ранее, оппозиция проиграла в четырех! Как такое могло произойти рассмотрим на самом кричащем примере. Многострадальный округ 223, в котором, как и годом ранее, сошлись свободовец Юрий Левченко и регионально-независимый Виктор Пилипишин. Кричащий этот пример по двум причинам. Во-первых, дело происходит в Киеве, где в 2012 году оппозиция выиграла все (!) округа. 12 человек мандаты получили, а Левченко ЦИК направила на пересдачу. Во-вторых, экзит-полл показал значительный перевес Левченко – 51.8% против 34.8% у Пилипишина (запомните эти цифры). А ЦИК зафиксировала победу Пилипишина со счетом 44.9% на 40.6%. То есть победа с перевесом в 17% превратилась в поражение с перевесом в 4%. Суммарно – 21% разницы! *** А теперь рассмотрим циферки и увидим как так вышло. 1) Клоны Левченко за Пилипишина Заходим на сайт ЦВК и внимательно смотрим Итоговые данные выборов по округу 223. На выборах были аж три Левченко: "Настоящий" – Левченко Юрій Володимирович (політична партія Всеукраїнське об'єднання "Свобода") Клон N1 – Левченко Андрій Ілларіонович (Громадська організація "Об'єднання Свобода") Клон N2 – Левченко Владислав Володимирович Как мы видим, первый клон клонирован вплоть до названия организации. Эта технология показала себя успешно – он отобрал аж 1451 голос. Второй клон отобрал 418 голосов. Оба клона были выше оригинала в бюллетене. А сам бюллетень представлял собой метровое полотнище с 70 (!!!) фамилиями. Это тоже часть технологии, направленной на то, чтобы запутать избирателей. В сумме оба клона отобрали у Юрия Левченко 1451+418=1869 голосов. 2) Зэки за Пилипишина Теперь заходим на страничку Результаты по избирательным участкам. Участки 000001 и 000002 – это "Ізолятор тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб" и "Київський слідчий ізолятор управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області", соответственно. И проголосовали они 1230 на 192 в пользу Пилипишина. Еще 1038 голосов перевеса в копилочку. 3) Больные за Пилипишина Участки 801050-801066 тоже специфические, в основном больницы. Больше всего больных избирателей оказалось в "Центральний госпіталь Міністерства внутрішніх справ України" (801065) и "Госпіталь ГУ МВС України в м.Києві" (801061). И проголосовали они угадайте за кого? Правильно! Еще 586 голосов в копилку. 4) Активные за Пилипишина Самая важная и интересная часть – "обычные" участки. Мы уже знаем из предыдущих серий "Честные выборы от Партии регионов", что повышенная явка это верный признак фальсификаций, поэтому отсортируем оставшиеся участки по проценту явки. После этого разобьем все участки на три группы – с низкой явкой, со средней явкой, с высокой явкой. Сделаем это так, чтобы в каждой из групп проживало примерно одинаковое количество избирателей – около 55 тысяч. И внимательно посмотрим что у нас вышло. Первая группа участков – низкая явка: Ой, что мы видим – Левченко побеждает Пилипишина с разрывом в 3175 голосов. Причем набирает 10290/20926=49.2% А Пилипишин – 7115/20926=34.0% Йопт! Да это же практически данные экзит-полла! Надо же какое совпадение Вторая группа участков – со средней явкой: Третья группа – с высокой явкой: Тенденцию, надеюсь, вы увидели – чем больше явка, тем больше голосов отдано за Пилипишина. Причем (важный момент!) в каждой из групп участков, в которых проживает примерно по 55 тыщ избирателей (54696, 55011 и 55525), за Левченко отдавали голоса около 10 тыщ человек (10290, 9916 и 10639). То есть, поддержка Левченко была однородной. А вот поддержка Пилипишина росла вместе с количеством брошенных в урну бюллетеней. Это явно говорит о том, что появление дополнительного количества бюллетеней явно как-то простимулировано. Либо подкупом избирателей, либо массовым вбросом бюллетеней. А наши три группы участков можно назвать: "мало исказили", "средне исказили" и "сильно исказили":) *** Итого. Пилипишин по данным ЦИК выиграл у Левченко 34684-31358=3326 голосов. 1869 голосов отобрали клоны, 1038 голосов были получены в изоляторах, 586 – в больницах. Это уже 3493 голоса, полученные за счет спецтехнологий и админресурса. А все остальное – это результат махинаций уже на участках. *** Мораль сей басни. Мы только что увидели как перевес в 17% превратился в поражение в 4%. И это в Киеве во время массовых протестов. Отдельный вопрос – почему все это прошляпила оппозиция. Но самый главный момент – это то, что на победу оппозиционного кандидата в 2015 году, будь он хоть единым, хоть триединым, рассчитывать не приходится. Даже если экзит-полл покажет 60% на 40% в пользу оппозиции, итог может быть 51% на 49% в пользу власти. Все это может быть, если выборы будут проводить Янукович и Партия регионов.

Время Новой Украины Виктория Сюмар, Сергей Таран, Егор Соболев, для УП _ Вторник, 14 января 2014, 14:19 Версия для печатиКомментарии3 Дмитрий Ларин, УП Півтора місяці Євромайдану стали для країни логічним підсумком перехідних 22 років. Спалах небаченої енергії, неочікуваної мужності та гідності мільйонів показав світові нову Україну: європейську по своїй суті й нову за змістом. Це вже не пострадянська країна, навіть якщо на її чолі досі лишаються абсолютно радянські керівники. Це країна, яка скидає із себе головний спадок свого колоніального минулого – страх. Це справді постколоніальна революція для нації, яка лише в 20 столітті пережила декілька безпрецедентно руйнівних наступів. Цими днями країна й світ спостерігали процес народження нової політичної нації, яка скидає спадок тоталітарного й колоніального минулого, яка визначилася нарешті з принциповими позиціями власного суспільного договору, продемонструвала прагнення нового покоління і заявку на нову політику. І зміна влади – лише питання часу. Антиколоніальні революції не робляться за декілька днів. Бо йдеться не про зміну влади чи системи. Ідеться про зміну свідомості мільйонів, про складний процес ідентифікації себе як суспільства із цінностями іншого порядку, аніж просто виживання, – людської гідності та справедливості. Це – основа суспільних взаємин, яку заклав Євромайдан. Це ціннісний фундамент, на якому мають базуватися всі інші системи: державного устрою, балансу влади, охорони прав, виборів, тощо. Системи встановляться внаслідок політичних процесів, які завжди є лише відображенням суспільної реальності. А носієм і гарантом цих нових постколоніальних систем буде молодь і середній клас. Нове покоління Фото Дмитра Ларіна Євромайдан довів відому теоретичну істину: за 22 роки в Україні виросло нове пострадянське покоління – покоління незалежної країни. Це покоління живе у відкритому світі й головне – воно ідентифікує себе з незалежною Україною. І навіть якщо українська молодь досі не їздить до Європи без віз, вона живе в інтернет-світі без жодних кордонів, світі Twitter і Facebook, який дозволяє комунікувати й об'єднуватися, узгоджувати смаки й меседжі. Це світ Google, який пам'ятає все, і YouTube із беззаперечними компроматами. Це світ, де політика є політикою фактів, а не якимось явним сакральним дійством. А політики – підзвітними особами, а не "зірками" із недоторканним статусом. Відмінність цього покоління – вони не чекають, щоби їх хтось очолив і сказав що робити. Власна ініціативна та самоорганізація – ось найважливіші відкриття Євромайдану. Це нове покоління прийшло на Євромайдан колонами зі столичних вузів, приїхало з різних міст та сіл усієї країни, аби підтримати одне головне для них гасло: "Україна – це Європа". Українська молодь ідентифікує себе саме з європейськими цінностями й стандартами, зі свободою й справедливістю. Це покоління вже відіграло важливу роль у Євромайдані, і відіграє ще більш значну роль, коли стане вагомим новим виборцем і нав'язуватиме свої цінності й бачення. Вони інакше живуть, інакше мислять і працюють. Вони по-західному технологічні, але по-юнацьки ідеалістичні. І вони головні носії змін і головні замовники Нової країни. Своїми вчинками й своїм життям вони пишуть умови нового суспільного договору, який стане основою для прав, правил і законів. Новий суспільний договір Фото УП Суспільний договір для України має базуватися на цінностях, які стали базовими для Майдану – людська гідність, суспільна справедливість, баланс та підзвітність влади. На базі цього суспільного договору має бути випрацювана нова Конституція з тими положеннями, які б гарантували реалізацію цих цінностей. Якщо українці прагнуть жити в незалежній країні в нинішніх розмірах, то країна якнайшвидше має повернутися до парламентсько-президентської республіки, де завданням політичних еліт має бути консенсус між обраними представниками різних частин країни, який має досягатися на незалежному майданчику – у парламенті. Виконавча влада – сформований парламентом уряд – повинен мати можливості для проведення реформ, тобто імунітет на час реалізації схваленої парламентом програми системних змін. Змістовна та організаційна модель реформ може бути запозичена з успішного досвіду східноєвропейських країн, які виробляли такі програми в тісній співпраці із Брюсселем. Президент має обиратися на загальнонаціональних виборах, мати представницькі функції та право розпуску парламенту. Натомість, процедура імпічменту має бути чітко виписаною. І, нарешті, мають бути змінені закони про референдум та про вибори, які б гарантували реалізацію базових принципів народовладдя. Новий суспільний договір має передбачати якісно нові відносини між центром та регіонами. Місцеві громади – не плутати з областями! – мають бути наділені реальними повноваженнями в царині формування бюджету та контролю над колективною власністю. Це не просто красиві слова: місцева політика має стати реальним механізмом широкої участі громадян у політичному житті країни. І це теж має передбачати новий суспільний договір через впровадження добре відомих інструментів для запровадження реального самоврядування. Нова політика Фото УП Майдан виявив запит на нову політику – стратегічну, чесну та підзвітну. Майдан хоче бачити реалістичні цілі, шляхи їхнього досягнення й звіти про виконання. І це серйозний виклик для більшості українських політиків, політично вихованих у так званій "візантійській" традиції. Основним політичним капіталом в Україні до 2004 року був адмінресурс: хто мав владу й гроші, той і визначав долю країну. У 2005 році в політику прийшли харизмати: основним капіталом стала харизма лідерів, навколо яких будувалися політичні партії. Результат Євромайдану – усвідомлення того, що нова політика має будуватися навколо чесних планів, програм та сильних команд, спроможних їх досягати. Майдан довів: не треба боятися говорити з людьми про складні речі. Люди достатньо зрілі, щоби розуміти суть і смисли програм, які мають здійснювати політики. Ці люди вийшли на Євромайдан саме за такі зміни, і точно – не за політиків чи через адмінресурс. І той, хто хоче буде лідером таких громадян, має вміти працювати з людьми, волонтерами, експертними середовищами, координувати їхню діяльність заради досягнення конкретно проголошеного й схваленого результату. Майдан – це вирок для політиків у мерседесах і зі шлейфом охоронців, це початок серйозної предметної розмови про системні зміни в країні між політиками та громадянами, це початок реальної підзвітності та політики як державного менеджменту. І головне – це початок відповідальності політиків перед суспільством. На Майдані формується очевидний запит на ті речі, які є в основі західних демократій: політична конкуренція через змагання програм, прозорі вибори, чесне інформування; використання влади для реалізації прав та інтересів суспільства, а не винятково класу влади. Нова країна Фото Дмитра Ларіна Євромайданом Україна зробила заявку на суб'єктність. Це сталося ледь не вперше за 22 роки, за винятком короткого періоду Помаранчевої революції та очікувань після неї. Це явний доказ, що Україна сповідує західні цінності, але має значну потужнішу соціальну енергію, аніж у сьогоднішній Європі. Саме тому кількість і якість українського Майдану відверто лякає Москву й захоплює європейські столиці. Суб'єктність може проявитися саме в тому прикладі, який Україна подає іншим пострадянським державам. Якщо Україні вдасться, її сусіди також змінюватимуться. Поява нового бачення політики неминуче призведе до визначення свого місця у світі. Після 22-ох років незалежності ми маємо, нарешті, визначитись із власним позиціонуванням – що світ означає для нас? Що ми означаємо для світу? У чому наші конкурентні переваги у світовому поділі праці? Яка наша роль у світовій та регіональній політиці? Досі наші національні інтереси політична еліта ототожнювала з інтересами олігархічних груп, які затиснули позиціонування України в одномірному зашморгу між Росією та Заходом. Лише в цьому зашморгу існувала українська зовнішня політика впродовж усієї незалежності. Нова країна – це суб'єкт, а не об'єкт геополітики. Багато західних політиків сьогодні кажуть, що саме в Україні бачать оптимізм для майбутнього Європи, яка переживає хвилю євроскептицизму та воліє бачити у своїй системі недоліки, забуваючи про глобальні цінності, які були привнесені у світ фактом об'єднанням колись розірваної перманентними війнами Європи. Українці показують європейцям, наскільки важливими для людської гідності є європейські основи: права людини, правова держава, справедливе судочинство, вільні вибори, тощо. Після активної фази Майдану Фото УП Перетворення – процес довгий. Зміни у свідомості не відбуваються миттєво. Створення нових суспільних і політичних систем – процес новий і на цьому шляху буде чимало проблем. Проблеми тактичні: 1. Спроможність Майдану досягати поставлених цілей за умови обмеженості ресурсів та неможливості радикалізації. 2. Загроза дискредитації масових акцій у разі маргіналізації Майдану або провокацій. 3. Відсутність єдиного лідера та конкуренція в середовищі політичних сил, гравців, між політичним та громадським сектором на тлі значно більш монолітної влади. 4. Відсутність масових інформаційних та фінансових ресурсів, неспроможність ефективно захистити активістів за умови недієздатності легальних інструментів та їх монополізації владою, ризик переслідувань та репресій. 5. Ставка влади на силу та залякування, що веде до ескалації конфлікту, а не до його врегулювання. 6. Відсутність більшості в парламенті й неспроможність задіювати законодавчі механізми. Проблеми стратегічного характеру: 1. Відсутність стратегічного бачення, розробленої й узгодженої програми дій та каналів і ресурсів для її популяризації серед суспільства. 2. Необхідність швидкого оновлення політичних еліт для спроможності ефективно втілювати декларації в життя та демонструвати нову політичну культуру. 3. Серйозна економічна криза в країні, великий розмір зовнішнього боргу та залежність від зовнішніх гравців. 4. Суттєва різниця в політичних уподобаннях у представників різних частин країни, перманентна загроза розколу. Проте, проблеми дають і низку можливостей. Майдан уже відкрив соціальні ліфти для багатьох активних громадян. Конкуренція дає можливість підвищувати якість політиків. Запит на нову політику буде реалізовано появою та утвердженням нових політичних сил, які будуть більш спроможні до реалізації стратегічних завдань. Застосування сили та репресії можуть автоматично призвести до радикалізації та створення ситуації, за якої події можуть розвиватися блискавично. Силі маси не може протистояти будь-яка інша сила, це неодноразово доведено історією. Персональні переслідування активістів спонукають до персональних переслідувань людей, близьких до режиму: від санкцій західних урядів – до вояжів під паркани їхніх помешкань. Силовики також виснажуються. Їх не так уже й багато, і їхні мотивації не настільки сильні, аби продовжувати протистояння з народом. Віктор Янукович не має достатньої харизми, як це було з Кастро чи Чавесом, аби сподіватися на утримання рейтингу за умов такого громадянського протистояння всередині країни. Більше того, він не має ідеї, яка могла б об'єднати силовиків чи його прихильників та стимулювати їх до втримання його при владі. Ідея нинішньої влади – використовувати владу як джерело корупції, як доступ до внутрішнього ресурсу й використовувати геополітичне розташування країни для отримання ресурсу ззовні, знову таки, з метою його корупційного розподілу серед "близького" кола, яке останнім часом дуже серйозно звузилося. Така ідея нікого не надихає. І вона точно не може протистояти національній ідеї, яка народилася на Євромайдані – вільні люди з почуттям власної гідності у вільній незалежній Україні, де гарантований захист і можливості реалізації кожного громадянина. Як показує соціологія, ця ідея цілком сприймається як на сході, так і на заході країни, а відповідно, є ще об'єднавчою. По суті, це цілком європейська ідея. Тому люди пов'язують майбутнє України з Європою та європейськими цінностями. І ці люди сьогодні розуміють головне: лише взявши забіг на довгу дистанцію, можна уникнути зневіри та створити реальний суспільний контроль над політичною системою. Лише так можна всім разом втілити в життя головні гасла: Ми Є, Ми – європейці, і Ми є владою у своїй країні. Це цілком відмінна від 2004 року ситуація, коли люди на помаранчевому Майдані сподівалися на диво від помаранчевих лідерів. Люди на жовто-синьому Майдані вже вірять лише в себе. Вікторія Сюмар, Сергій Таран, Єгор Соболєв, спеціально для УП http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/01/14/7009527/

​Почему они нас бьют Виталий Портников — 12 января 2014, 12:20 Печать Последнее по времени – но отнюдь не по ожесточенности – избиение журналистов под Киево-Святошинским судом позволяет говорить о планомерной “зачистке” территории от всех, кто мог бы рассказывать правду о происходящем в стране. Избиение журналистов на Банковой, зверская расправа над Таней Чорновол, теперь вот новый кошмар – и мы прекрасно понимаем, что все это отнюдь не может быть случайностью. Если в других странах крик “я журналист!” во время массовых акций позволяет уберечься от агрессии специальных подразделений, то в Украине он сегодня служит дополнительным стимулом для проявления агрессии – то есть мы можем иметь дело с инструктажем, который требует быть жестокими именно с представителями нашей профессии. Фото: Александр Ратушняк На вопрос “почему?” ответить не очень сложно – потому что Янукович. С самого первого дня после победы кандидата Партии Регионов на президентских выборах было сделано все возможное для маргинализации информационного пространства и зачистке его по российскому образцу. В этом смысле власти удалось многое. Были прибраны к рукам олигархические телеканалы, выкуплен ряд популярных изданий и интернет-ресурсов. В результате “большая” украинская журналистика делится на три группы. Первые две из них, собственно, никакого отношения к журналистике вообще не имеют. Одна – это откровенная обслуга власти, которая даже и не скрывает своего искреннего желания угодить тем, кто заказывает музыку. Эти люди опасны даже не тем, что служат действующему президенту и его окружению, а тем, что с таким же рвением будут служить следующему, обличая его предшественника с тем же пылом, с которым они его восхваляют. Для этих людей журналистика – разновидность банковского дела или первой древнейшей профессии, проявлять к ним какие-либо претензии бессмысленно, потому что какие-либо нравственные начала в них атрофированы по определению. В будущем расстаться с ними можно будет только в случае, если новая власть не захочет принимать услуги беспринципных и дикредитировавших себя людей, а сами журналисты поймут, что важно блюсти честь своего цеха и не воспринимать тех, кто эту честь топчет, как коллег. Вторая группа сложнее по своему составу и обличью, так что даже установить ее состав не такое уж простое дело. Эти люди – провокаторы, внедренные в относительно еще объективные и оппозиционные СМИ. К счастью, события последних недель заставили многих из них продемонстрировать, с кем они на самом деле сотрудничают и какова цена их профессиональным качествам. Но эти люди для общества опаснее всего, так как они – главное орудие власти. К откровенной обслуге мало кто прислушивается, а вот провокатор – любимое орудие власти. Но – подчеркнем – власти размышляющей. А в последние недели власть перестала размышлять и вся стала “Беркутом”. А кто не “Беркут” – тот уже и не власть. Фото: Макс Левин Прибавилось еще одно обстоятельство, о котором нужно говорить в полный голос: Украина стала оккупированной страной. Да, именно оккупированной, потому что договоренности Путина-Януковича привели к самой настоящей экономической оккупации страны. Поэтому власть и стала слушать уже не саму себя или изобретательных советников из собственных рядов, а российских “креативщиков”. Поэтому из телевизора на нас полезли пророссийские горе-эксперты и прочая ненавидящая Украину шушера. Поэтому Виктор Медведчук, как в старой песенке, под которой уже разок оккупировали Украину, из ничего вмиг стал всем. Ну а любимое российское занятие – это дискредитация и уничтожение честных журналистов – той третьей, а на самом деле единственной профессиональной группы, которая у нас еще осталась. Ничего, что эти журналисты и так уже фактически маргинализированы, ничего, что им, в отличие от обслуги и прислуги, остались лишь интернет-издания, интернет-телеканалы и социальные сети: страх Москвы перед правдой так велик, что она сумела окончательно заразить этим страхом Киев. Потому-то они нас и бьют – потому что из России советуют. Ну и самим, конечно, очень нравится – потому что воспитаны исключительно в понимании политики как грубой силы, а не ответственного диалога. В этом сценарии, однако, есть небольшой изъян. И связан он с тем, что Украина на самом деле не Россия. Дело не только в другом состоянии общества и фактическом дистанцировании власти от страны, которой она пытается управлять. Дело в отсутствии энергоресурсов. Путинская зачистка журналистики и превращение ее в послушную и недалекую обслугу маразматичной государственной машины была связана с повышением цены на энергоресурсы. Да, обмен прав на деньги – это пошло. Но в России именно это и произошло, по крайней мере в Москве, всегда бывшей центром демократических настроений. Поэтому дело даже не в том, что россияне доверяют обслуге, а в том, что их не интересует политика. И это – закон любого авторитаризма: если ты хочешь врать гражданину, которого обворовываешь, по крайней мере поделись с ним частью награбленного. Не забирай все. Фото: EPA/UPG У украинского руководства таких возможностей просто уже нет. Фактически наша страна живет на российские дотации, которые придется отдавать. Занимать у России деньги до бесконечности не будет возможностей даже не потому, что Кремль не захочет их давать, а потому, что новых миллиардов просто не будет: российская экономика и сама входит в полосу предсказанной еще несколько лет назад стагнации, из которой еще несколько десятилетий не будет выхода. Поэтому можно сколько угодно рассказывать по телевизору про замечательную жизнь и гениальную власть, но холодильник расскажет украинцам правду с жесткостью, не сравнимой с комментариями самого радикального из оппозиционных политиков и самого честного из журналистов. У власти нет никаких шансов удержать экономику страны от краха и это косвенно признал даже Николай Азаров, когда после нескольких лет сказок про улучшение жизни заявил, что российская помощь спасла нашу страну. Но мы же понимаем, что не спасла, а просто оттянула крах. Поэтому никакого практического смысла в расправе над честной журналистикой нет – если только не считать практическим смыслом садистское удовлетворение, с которым совершаются избиения, акции устрашения или компрометация тех, кто не лжет. Власти нужно понять, что у нее просто нет денег на диктатуру. Да, можно оставить страну без журналистики, но нельзя оставить ее без экономики. Виталий Портников

Если простые люди захотят изменить изменить страну - они это сделают. Надо просто по капле выдавить из себя раба.

Родительский дом. Енакиево Понедельник, 13 января 2014, 23:23 Короткометражка о жилище детства президента Виктора Януковича в Енакиево Авторы: проект BABYLON'13 http://www.youtube.com/watch?v=xje2yZ3_Lis#t=296

Единственное в Украине золоторудное месторождение контролирует партнер Захарченко Понедельник, 13 января 2014, 14:11 видео, инфографика Версия для печатиКомментарии16 Мужиевским золоторудным месторождением владеет "Карпатская рудная компания", которую контролирует донецкий бизнесмен Валерий Бредыхин, партнер главы МВД Виталия Захарченко. Об этом говорится в расследовании журналистов Слідство.Інфо Дмитрия Гнапа и Екатерины Каплюк, проведенного в рамках спецпроекта "ЧЕСНО о ПРАВИТЕЛЬСТВЕ", который реализуют движение "Честно" и "Общественное ТВ". http://www.youtube.com/watch?v=Vvab_zORFTc#t=17 Виталий Захарченко и Бредыхин являются совладельцами торговых марок "Трибушаны" и "CarboKarp", которые занимаются продуктами из мраморной крошки. Валерий Бредыхин и Виталий Захарченко вместе регистрировали торговые марки (Данные: Госпредприятие «Украинский институт промышленной собственности»)Кроме того, вместе с супругой главы МВД – Людмилой Захарченко – Бредыхин был партнером в фирмах "Линкруст" и "Горнорудные технологии". Бредыхин также является бизнес-партнером жены Захарченко (Данные: Государственная регистрационная служба)Журналисты называют Бредыхина "правой рукой семьи Захарченко в бизнесе". Бредыхин является основателем ООО "Горно-Геологическое Предприятие "БРИКОМ", которое является основателем ЧАО "Горно-металлургический комплекс". Последнему обществу и принадлежит ООО "Карпатская рудная компания", которое в прошлом году получило контроль над золоторудным месторождением возле села Мужиево, что на Закарпатье (Береговский район). Мужиевское месторождение и ЗахарченкоОбщество "Горно-металлургический комплекс" зарегистрировано в Донецке, хотя по месту регистрации, на площади Конституции, 1, о нем ничего не знают. Офис еще одной компании Бредыхина – "Горнорудные технологии" - журналисты в Донецке также не нашли: по ее юридическому адресу теперь находится квартира, а по фактическому – сотрудники не захотели говорить с журналистами. Еще несколько лет назад в наблюдательный совет этой компании входили жена и мать Захарченко. Мужиевское месторождение – единственное действующее в Украине по добыче золота. Мужиевское месторождениеНа сегодняшний день это – 55 тонн золота, 1 миллион цинка и свинца разведанных запасов. В денежном эквиваленте это почти 3,8 миллиарда долларов США. Фото 3 d-карты пластов цветных металлов Мужиевского месторождения (источник: ООО «Карпатская рудная компания»)Также на территории месторождения расположено хранилище отработанной породы. В этом хранилище уже есть 1 тонна добытого золота и 4,5 тона серебра. Если перевести это на деньги, речь идет о 32 и 3 миллионах долларов США соответственно, отмечают расследователи. http://www.pravda.com.ua/rus/news/2014/01/13/7009437/

Сергій ЛещенкоЖурналіст "Української правди" Інструкція, як громадянину арештувати міліціонера13 січня 2014, 08:27 Версія для друкуКоментарі49 Після побиття Юрія Луценка очевидно, що жодних висновків з першого місяця протистояння із власним народом Віктором Януковичем не зроблено. Майдан буде ще неодноразово стикатися з насильством із боку загонів оборони Януковича, які з невідомих причин називають словом "міліція". У зв"язку з цим я оприлюднюю один цікавий документ, підготовлений співробітником правоохоронних органів для активістів Майдану. Фактично, це юридичне обгрунтування, яке дозволяє здійснювати "громадянський арешт" тих співробітників міліції, які перевищують свою владу. Читайте, і ви самі все зрозумієте. ОБГРУНТУВАННЯ щодо дій громадян у випадку протиправного застосування співробітниками міліції фізичного насильства та/або спеціальних засобів. Згідно ст. 13 Закону України "Про міліцію", працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу лише для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків. Причому, у разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян (ч. 4 ст. 12 Закону). Відповідно до ч. 3 ст. 12 зазначеного Закону, забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору. З огляду на викладене вбачається, що будь-які дії співробітників міліції щодо застосування заходів фізичного впливу поза межами зазначених умов, а так само з перевищенням мір, необхідних для виконання покладених на міліцію обов'язків, зокрема, застосування фізичного впливу та/або спеціальних засобів до осіб, які приймають участь у мирній демонстрації (інших акціях протесту, що не супроводжуються насильством чи громадськими безпорядками) можуть суб'єктивно сприйматись громадянами як злочин, передбачений ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади, що супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями). Незалежно від того, чи був вчинений вказаний злочин співробітниками міліції фактично, лише за наявності такого суб'єктивного сприйняття, кожен громадянин, відповідно до ч. 2 ст. 207 Кримінального процесуального кодексу України, має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім зазначених у ст. 482 цього Кодексу (тобто крім суддів та народних депутатів України) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. Жодних обмежень та виключень щодо реалізації даного права в частині затримання громадянами співробітників міліції (на відміну, наприклад, від суддів та народних депутатів), які, на думку громадян, скоюють злочин, Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено. Відповідно до ч. 3 ст. 207 КПК України, кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов'язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно ч. 4 ст. 216, Перехідних та Прикінцевих положень КПК України, до початку діяльності Державного бюро розслідувань України, органом, уповноваженим розслідувати кримінальні правопорушення (злочини), вчинені працівниками правоохоронних органів, є слідчі підрозділи органів прокуратури. Саме слідчі прокуратури є уповноваженими службовими особами щодо затримання правоохоронців, у тому числі працівників міліції, за підозрою у вчиненні злочинів. Таким чином, у разі затримання неуповноваженою особою (звичайним громадянином) співробітника міліції, який, на думку такої особи, скоював злочин, зазначений громадянин зобов'язаний негайно доставити його до прокуратури або негайно повідомити орган прокуратури про затримання та місцезнаходження вказаного співробітника міліції. ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ У ВИПАДКУ ЗАТРИМАННЯ ГРОМАДЯНИНА ВНАСЛІДОК СУТИЧКИ З ПРАЦІВНИКАМИ МІЛІЦІЇ ПІД ЧАС АКЦІЙ ПРОТЕСТУ. Якщо Вам з якихось причин не вдалось уникнути сутичок з працівниками міліції і Ваші дії щодо чинення фізичного спротиву ним були пов'язані із попереднім протиправним, на Вашу думку, застосуванням останніми фізичного насильства до Вас або інших громадян, в обґрунтування правомірності своїх дій Вам слід послатись на реалізацію Вами законного права, передбаченого ч. 2 ст. 207 Кримінального процесуального кодексу України. У поясненнях необхідно зазначати, що працівник міліції, на Ваше обґрунтоване переконання, діяв з грубим порушенням ст.ст. 12, 13 Закону України "Про міліцію", у зв'язку з чим скоював злочин, передбачений ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади, що супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями) . З огляду на це, Ваші активні дії були не опором співробітнику міліції, а законною спробою затримати його в порядку ч. 2 ст. 207 КПК України при вчиненні ним вищевказаного злочину (або, в залежності від обставин, безпосередньо після вчинення ним злочину) з метою подальшої негайної передачі уповноваженій службовій особі (слідчому прокуратури) . На підтвердження вказаного факту Вам слід обов'язково постійно мати при собі записи з номерами телефонів відповідних органів влади, за якими Ви мали намір негайно зателефонувати, якщо б Вам вдалось затримати співробітника міліції: Гаряча лінія Генеральної прокуратури України: 0800507001, за яким можна телефонувати у робочі дні з 9 до 18 години. Гаряча лінія та телефон довіри у прокуратурі міста Києва: (044) 524-84-42; (044) 524-84-38; Департамент внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України (044) 256-16-56 CALL-ЦЕНТР МВС: (044) 254-91-02; 0-800-50-02-02. У своїх письмових поясненнях (а за можливості, також у протоколі затримання) Ви маєте обов'язково зазначити, що Ваші дії були зумовлені саме вищевказаним наміром, пославшись при цьому на зазначені норми законодавства та долучивши до пояснень аркуш з записами наведених номерів телефонів на підтвердження мети Ваших дій. Також дуже бажано (але не обов'язково), щоб факт застосування відповідними співробітниками міліції насильства та Ваших намірів щодо затримання таких співробітників за вчинення ними злочинів для подальшої передачі уповноваженій службовій особі (працівнику прокуратури або департаменту внутрішньої безпеки МВС України) могли підтвердити інші учасники акції протесту, які знаходились поруч з Вами. Ідеальний випадок – запис протиправних дій співробітників міліції, у зв'язку з якими Ви начебто у подальшому "чинили активний опір", на мобільний телефон. http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/52d3876665320/

В Харькове милиционер помог титушке-провокатору спрятать нож и дал сбежать: http://www.youtube.com/watch?v=8iz_qWmtNnE#t=261 Воскресенье, 12 января 2014, 20:42 В Харькове милиционер отдал нож одному из участников антиевромайдана, которые бросали дымовые шашки и петарды в толпу митингующих во время проведения Евромайдана. Как известно, митинг евромайдановцев в Харькове состоялся возле памятника Ярослава Мудрого. Во время митинга было совершено несколько провокаций со стороны "титушек", которые пытались устроить драку, бросали в толпу фейерверки, петарды и дымовые шашки. Один из нападавших, который бросил дымовую шашку, был задержан. Однако молодой человек показал правоохранителям какой-то документ и был отпущен. На месте инцидента был найден нож. Как сообщает автор видео, "подполковник Шаробанов Сергей Юрьевич, вступив в сговор с "неизвестным в штатском"совершил уголовное преступление, отдав нож вероятному преступнику". Оба тут же покинули место происшествия. Задержанный провокатор, которого "отбили" правоохранители и который позже исчез. Как известно, в Харькове за последнее время были сожжены пять автомобилей, которые использовались для организации мирных акций харьковского Евромайдана, ограбили, разбили окна и обрисовали провокационными надписями фасад здания штаба Евромайдана. Кроме того на жизнь одного из координаторов харьковского Евромайдана - Дмитрия Пилипца - было совершено покушение, нанесены многочисленные ножевые ранения. http://www.pravda.com.ua/rus/news/2014/01/12/7009374/

Тут надо, конечно, посмеяться, оценивая Вашу, Мари-Анна, красоту игры.

Врач на больных не обижается, правда?

Тогда другое дело. А то эти два задрота думают, что их принимают всерьез.

Хорошо смеется тот, кто смеется последний.

Чувствуют, подонки, что болты всякие и им подобные рабы не помогут.

Мари-Анна сказал(а) 12 Янв 2014 - 18:43: Извините, но у Вас, Мари-Анна, очень большие уши. На них помещается очень много лапши. Вас два проплаченных тролля разводят, как крольчиху.

Извините, но у Вас, Мари-Анна, очень большие уши. На них помещается очень много лапши. Вас два проплаченных тролля разводят, как крольчиху.

Тут два раба, явно не из украинцев и даже болгар, ненавидящие свободу и утверждающие, что украинцы в ментальности рабы и лишены всякого патриотизма, хвалят друг друга, как петух кукушку. Зря стараетесь что то объяснить рабу.

Литературный знаток и критик, не видит, что Шариков олицетворяет прежде всего образ выходца из народа "из грязи в князи " - Януковича. Кстати, Вы мне напоминаете Швондера. Так как действует Янукович (Шариков) при власти из оппозиции никто действовать не будет. Хотя бы по тому, что рецидивистов-уголовников среди них нет. Статьи и блоги думающих и неравнодушных, имеющих (в отличии от Вас) чувство собственного достоинства, которые я размещаю на этом форуме, полностью совпадают с моей точкой зрения. Лучше я не напишу. Поэтому, тот кто читает эту ветку форума, прекрасно видит мою точку зрения и убеждения. Меня достала эта власть вместе с Януковичем. Если бы умели видеть слона, а не букашек, Вы бы увидели, что я принадлежу к народу, который не хочет быть рабом. А Вам до тех людей, которых Вы назвали писаками, как от Швондера до Преображенского. Ваша проблема в том, что Вы хотите быть рабом. Пожалуйста, не вправе мне мешать. Посмотрите и послушайте еще раз пані Галину.

Мещанский образ мышления как раз у власти. У народа, который не хочет быть рабом и который работает, мышление как у пані Галини: И, если Вы не видите, что Булгаков критикует именно власть, то, перечитайте, пожалуйста, "Собачье сердце", либо пересмотрите одноименный фильм. Специально для Вас выдержка из Википедии: Наиболее распространённое политическое толкование повести относит её к самой идее «русской революции», «пробуждения» социального сознания пролетариата. Шариков традиционно воспринимается как аллегорический образ люмпен-пролетариата, неожиданно для себя получившего большое количество прав и свобод, но быстро обнаружившего эгоистические интересы и способность предавать и уничтожать как себе подобных (бывший бездомный пёс поднимается по социальной лестнице, уничтожая других бездомных животных), так и тех, кто наделил их этими правами. При этом необходимо отметить, что Клим Чугункин зарабатывал музицированием в трактирах и был уголовником. Финал повести выглядит искусственно, без стороннего вмешательства (deus ex machina) судьба создателей Шарикова выглядит предрешённой. Считается, что в повести Булгаковым были предсказаны массовые репрессии 1930-х годов[6]. Ряд булгаковедов считает, что «Собачье сердце» было политической сатирой на руководство государства середины 1920-х годов. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D1%EE%E1%E0%F7%FC%E5_%F1%E5%F0%E4%F6%E5 Вот еще: повесть затрагивает прежде всего социальные вопросы и проблемы: критикует власть государства над личностью, раскрывает многие человеческие пороки. Без труда читатель узнает в главном герое собирательный образ комиссарствующего пролетария. Добродушная, простая дворняга превращается в ничтожное и агрессивное человекоподобное существо, которое под влиянием внешних обстоятельств становится опасным для общества. http://www.litra.ru/composition/get/coid/00047401184864103196/ Но лучше всего Вам ответила пані Галина.

Монолог пані Галини, головної прибиральниці театру Курбаса, про Януковича и Евромайдан.

Рыба гниет с головы. Докажите обратное. Банду геть! Дальше. Вы опять не видите слона. Словами Булгакова Преображенский критиковал именно власть коммунистов-большевиков. Зина и Дарья Петровна и сам Преображенский (народ) как раз работают нормально. А вот мимо унитаза мочится как раз Янукович (жертва, видите ли, украинской системы восприятия мира ). Перечитайте Булгакова. Банду геть!

Так напишите Януковичу письмо с требованием разогнать беззаконный майдан. По поводу классики. Преображенский говорит именно о власти. На современный лад это примерно вот так: Когда проффесор, магистр международного права Янукович вместо того, чтобы быть гарантом Конституции грубо эту Конституцию попирает, в стране начинается разруха. Когда проффесор, доктор экономических наук Янукович вместо того, чтобы проводить реальные реформы в экономике, под видом реформ страну грабит, в стране начинается разруха. Проффесор Янукович должен лупить себя по затылку. И когда выбьет из себя все галлюцинации и начнет заниматься своим прямым делом, тогда разруха исчезнет сама собой. Двум богам служить нельзя. Невозможно одновременно разводить Путина и Евросоюз. Майдан страной не правит и власти у майдана нет. И никакой контрреволюции в моих словах нет. В них здравый смысл и жизненный опыт.