Образцовое решение относительно отказа в переводе лица с пенсии по инвалидности на пенсию государственного служащего

[ANTIRAID]

ВЕРХОВНИЙ СУД

РІШЕННЯ
Іменем України

(справа про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця)

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 822/524/18
провадження № Пз/9901/23/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М.,

суддів: Гімона М.М., Гриціва М.І., Коваленко Н.В., Стародуба О.П.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Особи 1 до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії.

ПРОЦЕДУРА

Особа 1 (далі – Особа 1, позивачка) звернулася до суду з позовом до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (далі – відповідач) про:

а) визнання протиправною відмови Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення Особа 1 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця;

б) зобов'язання Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити Особа 1 з 31.01.2018 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” №3723 в розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідці від 31.01.2018 №1868/06;

в) зобов'язання Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області з 31.01.2018 здійснювати нарахування і виплату Особа 1, пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” № 3723 в розмірі 60% від заробітку зазначеного в довідці від 31.01.2018 № 1868/06.

На обґрунтування позову Особа 1 зазначила, що внаслідок порушення ст. 37 Закону України “Про державну службу” № 3723 та ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” відповідач незаконно відмовив їй у призначенні пенсії державного службовця, посилаючись на те, що позивачка не досягла визначеного Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсійного віку.

Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 20.02.2018 (суддя - Гнап Д.Д.) відкрив провадження в цій справі.

27.02.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д.Д. про розгляд адміністративної справи № 822/524/18 як зразкової. На обґрунтування подання суддя звертає увагу на те, що у 2018 році до Хмельницького окружного адміністративного суду надійшло багато справ з такими самими і подібними вимогами, зокрема справи № 822/530/18, 822/524/18, 822/532/18, 822/202/18, 676/7036/17, 676/7016/17, 822/673/18, 822/672/18, що зумовлює необхідність розгляду справи як зразкової.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.02.2018 визначено колегію суддів у складі Кравчука В.М., Гімона М.М., Гриціва М.І., Стародуба О.П., Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 07.03.2018 відкрив провадження у зразковій справі.

Верховний Суд ухвалою від 14.03.2018 витребував справу з Хмельницького окружного адміністративного суду.

Верховний Суд ухвалою від 20.03.2018 залучив до участі у справі Пенсійний фонд України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та запропонував надати пояснення щодо суті спору до 28.03.2018.

Оголошення про відкриття провадження у зразкові справі опубліковано в газеті “Урядовий кур’єр” від 24.03.2018 №57.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивачка, Особа 1 (дата народження), є інвалідом другої групи (загальне захворювання), на час звернення до відповідача із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший досягла п’ятдесятичотирирічного віку. Відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 06.10.2015 групу інвалідності встановлено довічно.

Позивачці призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. При цьому, вона продовжувала працювати на державній службі.

Відповідно до довідки Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області від 02.02.2018 № 1997/10 Особа 1 станом на 01.05.2016 мала стаж державного службовця 22 роки 04 місяці 09 днів.

Наказом від 30.01.2018 №6-ос Особу 1 звільнено з посади головного спеціаліста Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 899.

31.01.2018 позивачка звернулася до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до вимог Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 № 3723.

Листом від 31.01.2018 № 1874/04 відповідач відмовив Особі 1 у задоволенні її заяви з тих мотивів, що право на призначення пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” вона набуде після досягнення шістдесятирічного віку.

Вважаючи таке рішення відповідача незаконним, Особа 1 звернулася до суду з адміністративним позовом.

ІІI. АРГУМЕНТИ СТОРІН

За змістом позовних вимог, позивачка зазначає, що відповідно до п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” у неї наявне право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 “Про державну службу”.

Оскільки ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, серед іншого, передбачає порядок призначення пенсії по інвалідності державного службовця, позивачка стверджує про незаконність дій відповідача.

Особа 1 зазначає, що має необхідний стаж роботи на державній службі, відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 06.10.2015 їй довічно встановлено другу групу інвалідності, а тому дотримані всі обставини, з якими Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” пов’язують наявність у фізичних осіб права на призначення пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”.

Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що чинним законодавством чітко визначені правила, що підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016.

На думку відповідача, чинна редакція Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” передбачає право осіб на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” виключно за дотримання такими особами умов, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 № 3723, а саме щодо віку, загального стажу, спеціального стажу.

Також як на підставу для відмови в задоволенні позову відповідач посилається на Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, п. 3 якого визначено, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, якщо до набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” не призначалася пенсія відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, мають:

чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

61 рік– які народилися по 31 грудня 1954 р.;

61 рік 6 місяців – які народилися з 1 січня 1955 р. по 31 грудня 1955 р.;

жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Додатково відповідач зазначив, що постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії згідно з п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу”, серед яких відсутня форма довідки для призначення пенсії державного службовця по інвалідності.

Третя особа у справі – Пенсійний фонд України – у своїх поясненнях на позов висловив позицію, тотожну з позицією відповідача.

Додатково Пенсійний фонд України зазначив, що зміни, які відбулися у законодавстві, не обмежують право позивачки на пенсійне забезпечення та не призвели до припинення виплати їй раніше призначеної пенсії.

Кам'янець-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області та Пенсійний фонд України просили суд у задоволенні позову відмовити.

ОЦІНКА СУДУ

Позивачка просить суд зобов’язати відповідача призначити їй пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” (далі – Попередній Закон) на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” (далі – Новий Закон).

Верховний Суд зазначає, що для правильного вирішення цього спору потрібно встановити, чи поширюється визначене п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону право осіб на призначення пенсії на правовідносини, що виникають при переведенні пенсіонерів з одного виду пенсії на інший.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, – у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

При цьому для жінок зазначений вік визначається ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та становить шістдесят років.

Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Новим Законом) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Нового Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону.

Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Нового Закону передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Попереднього Закону передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що обов’язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Таким чином, Особа 1, хоча і мала станом на 01.05.2016 стаж державного службовця 22 роки 04 місяці 09 днів, не має права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла шістдесятирічного віку.

Позивачка вважає, що з прийняттям Нового Закону її права було звужено, і на обгрунтування порушення своїх прав посилається також на положення ст. 22 Конституції України, за яким при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд звертає увагу, що в ч. 9 ст. 37 Попереднього Закону, що діяла до 01.05.2016, передбачено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Тобто особи зі стажем державної служби 10 і більше років, яким була встановлена інвалідність I або II групи, за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, мали право на отримання пенсії по інвалідності у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону.

Відповідно до ст. 90 Нового Закону з 01.05.2016 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до ст. 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону.

Розмір пенсії по інвалідності визначено ст. 33 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та залежно від групи інвалідності становить: інвалідам I групи – 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи – 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до ст. 27 і 28 цього Закону.

Тобто у зв’язку зі змінами у законодавстві особи з числа держслужбовців, які мають інвалідність, зберегли право на призначення пенсії по інвалідності, проте змінився порядок її обчислення та нарахування.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (п. 5.2) зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 (п. 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.

Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 (п. 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У контексті спору Верховний Суд дійшов висновку, що у зв’язку з втратою чинності нормою, яка передбачала право осіб на призначення пенсії по інвалідності державного службовця, не відбулося звуження обсягу існуючого права позивачки на призначення пенсії по інвалідності, оскільки таке право збереглося в неї відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Так само і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

За результатом розгляду справи як зразкової Верховний Суд дійшов таких правових висновків.

Після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу”) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу”, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” вік і страховий стаж.

Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність, з 01.05.2016 втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи, судові витрати розподілу не підлягають.

VІ. ОЗНАКИ ТИПОВИХ СПРАВ

Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Ознаками цієї типової справи є:

а) позивач – особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність;

б) відповідач – територіальний орган Пенсійного фонду України;

в) предмет спору – вимога зобов’язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”.

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”.

На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати відмінності в обставинах справи, зокрема щодо віку та стажу позивача.

Керуючись ст. 241– 246, 262, 263, 266, 290 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Особи 1 (адреса) до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (вул. Огієнка, 10, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл.) про скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Головуючий суддя В.М.Кравчук
Судді М.М.Гімон
М.І.Гриців
Н.В.Коваленко
О.П.Стародуб

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/zrazkova-sprava/zrazkove_822_524_18

[ANTIRAID]

В этом образцовом деле ВС-КАС, защищая интересы государства пришел к следующему правовому выводу:

После 01.05.2016 (дата вступления в силу Закона Украины от 10.12.2015 № 899 "О государственной службе") сохраняют право на назначение пенсии государственного служащего в соответствии со ст. 37 Закона Украины от 16.12.1993 № 3723 "О государственной службе" только те лица, которые имеют стаж государственной службы, определенный п. 10, 12 Заключительных и переходных положений Закона Украины от 10.12.2015 № 899 "О государственной службе", и имеют предусмотренные ч. 1 ст. 37 Закона Украины от 16.12.1993 № 3723 "О государственной службе" возраст и страховой стаж.

Лица из числа госслужащих, которым установлена инвалидность, с 01.05.2016 потеряли право на назначение пенсии по инвалидности государственного служащего в размерах, определенных ч. 1 ст. 37 Закона Украины от 16.12.1993 № 3723 "О государственной службе", однако сохранили право на назначение пенсии по инвалидности в соответствии с Законом Украины "Об общеобязательном государственном пенсионном страховании" в установленных ст. 33 этого Закона размерах.

С учетом изложенного, Верховный Суд пришел к выводу об отсутствии оснований для удовлетворения иска.