Постановление БП-ВС о юрисдикции споров про взыскание профсоюзом сумм с работодателя на поддержание работы профсоюза

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

17 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 910/11188/17
Провадження N 12-92гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Рогач Л.І.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П.

розглянула касаційну скаргу Первинної профспілкової організації Управління Національного банку України у Тернопільській області (далі - Профспілка, позивач) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 вересня 2017 року у справі N 910/11188/17 Господарського суду міста Києва за позовом Профспілки до Національного банку України про стягнення заборгованості у розмірі 72273,60 грн.

Учасники справи:

позивач - не з'явився

відповідач - не з'явився

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У липні 2017 року Первинна профспілкова організація Управління Національного банку України у Тернопільській області звернулася з позовом до Національного банку України про стягнення 72273,6 грн заборгованості з відрахування коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу.

1.2. На обґрунтування заявлених вимог позивач, з посиланням на приписи статей 42, 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" статей 249, 250 Кодексу законів про працю України, зазначив про обов'язок відповідача здійснювати відрахування профспілкам коштів на культурно-масову, фізкультурну й оздоровчу роботу, який спрямований на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування профспілки та безпосередньо стосується господарського забезпечення діяльності профспілки як негосподарюючого суб'єкта, згідно з вимогами частини третьої статті 3 Господарського кодексу України.

1.3. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач звернувся до господарського суду з клопотанням про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на думку відповідача, спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, вимоги позивача спрямовані на захист трудових прав працівників і виникають із трудових відносин, відтак підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Лиськов М.О.) від 06 вересня 2017 року провадження у справі за позовом Профспілки до Національного банку України про стягнення 72273,6 грн припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.

2.2. Господарський суд, керуючись приписами статті 3 Господарського кодексу України, статей 1, 4, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України (наразі й далі - в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, статей 1, 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" дійшов висновку, що спір у справі виник із колективного договору, трудових правовідносин, спрямований на захист трудових прав працівників і не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2017 року (судді: Михальська Ю.Б. - головуючий, Тищенко А.І., Отрюх Б.В.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 вересня 2017 року залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та також указав, що вимоги позивача у справі спрямовані на захист трудових прав працівників і виникають із трудових правовідносин, а тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, незалежно від того, що сторонами у справі є юридичні особи.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У листопаді 2017 року Профспілка звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2017 року, а справу передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про неправильне застосування судами приписів статей 1, 12, пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), хибного визначення судами суб'єктного складу сторін та характеру спірних правовідносин та, відповідно, помилкового висновку судів попередніх інстанцій про припинення провадження у справі, як спору, який не підлягає вирішенню у господарських судах.

3.3. На переконання позивача, суди помилково кваліфікували спірні правовідносини, як трудовий спір, оскільки Профспілка не виступає від імені працівників та не є представником трудового колективу, а звернулася до суду за захистом свого права на отримання встановлених статтею 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та статті 250 Кодексу законів про працю України відрахувань, які спрямовані на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування профспілки, як негосподарюючого суб'єкта; суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК України, а характер спірних правовідносин відноситься до господарського забезпечення, що відповідає приписам частини третьої статті 3 Господарського кодексу України.

3.4. Крім того, позивач послався на практику Вищого господарського суду України (постанова від 28 квітня 2009 року у справі N 13/178, постанова від 29 листопада 2016 року у справі N 904/3674/16) щодо розгляду таких спорів у порядку господарського судочинства та зазначив про численні випадки відмови судів загальної юрисдикції в розгляді подібних спорів у порядку цивільного судочинства (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року у справі N 6-30097св14).

3.5. Відповідач у відзиві заперечив доводи касаційної скарги, вказав, що вимоги позивача у цій справі не мають характеру господарських, оскільки спрямовані на захист трудових прав працівників, виникають із трудових правовідносин, відтак, не підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.

4. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2018 року справу N 910/11188/17 за позовом Первинної профспілкової організації Управління Національного банку України в Тернопільській області до Національного банку України про стягнення 72273,6 грн. передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з тих підстав, що позивач у касаційній скарзі оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, відповідно до приписів частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

4.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року справу N 910/11188/17 призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

5. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

5.1. Статтею 1 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.2. Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України (в редакції Закону N 2147-VIII, яка є чинною на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.3. За змістом частин першої-третьої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

5.4. Приписами частини першої статті 4 Господарського кодексу України передбачено, що трудові відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

5.5. Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

5.6. Працівники мають право, зокрема, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та статутом професійної спілки. (стаття 2, частини перша, друга статті 246 Кодексу законів про працю України).

5.7.Права професійних спілок, їх об'єднань визначаються Конституцією України, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 Кодексу законів про працю України).

5.8. За змістом статей 1, 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

5.9. Статтею 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" встановлено, що роботодавець зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації, а статтею 44 цього Закону передбачено, що роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань.

5.10. Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульованоЗаконом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

5.11. Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об'єднання.

5.12. Відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

5.13. Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону).

5.14. Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" передбачена у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п'ята статті 20 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"); невиконання роботодавцем обов'язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

5.15. Суди з'ясували, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв'язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень.

6. Висновок Великої Палати Верховного Суду

6.1 З огляду на викладені положення законодавства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, при вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

6.2. Спори, підвідомчі господарським судам України, на час звернення із позовною заявою визначалися статтею 12 ГПК України (у відповідній редакції).

6.3. Натомість колективні трудові спори це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення таких спорів визначено Законом України від 3 березня 1998 року N 137/98-ВР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

6.4. Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII).

6.5. Враховуючи суть спору, спрямовану на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" висновок судів попередніх інстанцій про неможливість вирішення цього спору у порядку господарського судочинства є правильним.

6.6. За пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

6.7. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України (чинної редакції) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.8. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права (стаття 309 ГПК України чинної редакції).

6.9. Таким чином, враховуючи правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

7. Розподіл судових витрат

7.1. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.2. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін новий розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись підпунктами 1, 2, 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" статтями 129, 301, 302, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Первинної профспілкової організації Управління Національного банку України у Тернопільській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 вересня 2017 року у справі N 910/11188/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 вересня 2017 року у справі N 910/11188/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что коллективные трудовые споры это споры между наемными работниками, трудовым коллективом (профсоюзом) и собственником или уполномоченным им органом, в которых говорится о столкновении интересов сторон трудовых правоотношений и порядок разрешения таких споров определеных Законом Украины от 3 марта 1998 года N 137/98- ВР "О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)".

Учитывая суть спора, направленную на урегулирование интересов сторон трудовых правоотношений, порядок разрешения которых определен Законом Украины "О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)" вывод судов предыдущих инстанций о невозможности решения этого спора в порядке хозяйственного судопроизводства является правильным.