ANTIRAID

Постановление ВС-КГС об условиях при которых возможно взыскание средств с собственника и топ-менеджмента Брокбизнесбанка

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Постанова
Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 757/34878/15-ц
провадження № 61-5430св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейська паливно-енергетична компанія», ОСОБА_2,

представник ОСОБА_2- адвокат ОСОБА_3,

особа, яка не брала участь у розгляді справи та звернулась із касаційною скаргою - державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» представник особи, яка не брала участь у розгляді справи та звернулась із касаційною скаргою - Макарчук Леонід Леонідович,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2- адвоката ОСОБА_3, та касаційну скаргу представника державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» - Макарчука Леоніда Леонідовича, на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року в складі судді Литвинової І. В. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року в складі суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., 

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейська паливно-енергетична компанія» (далі - ТОВ «СЄПЕК»), ОСОБА_2 про відшкодування збитків за рахунок грошових коштів та майна відповідачів, як власників істотної участі та пов'язаних з публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк»).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено договір банківського строкового вкладу, згідно якого позивач поклав на депозитний рахунок в банку грошові кошти у розмірі 4 202 148 дол. США 07 центів, на строк до 25 грудня 2014 року. Крім того, 12 лютого 2014 між ОСОБА_1 та ЗУКК Трейдінг Лімітед (Кіпр) було укладено договір відступлення права вимоги, згідно якого ЗУКК Трейдінг Лімітед передало, а ОСОБА_1 прийняв право вимоги за договорами інвестиційного банківського вкладу №01-07-2010 від 07 липня 2010 року, №02-07-2010 від 07 липня 2010 року, №03-07-2010 від 07 липня 2010 року, №04-07-2010 від 07 липня 2010 року, №109-10-2012 від 29 жовтня 2012 року, що укладені між ЗУКК Трейдінг Лімітед як вкладником та ПАТ «Бокбізнесбанк», в розмірі 95 908 358 дол. США 59 центів. Згідно пункту 2.5 зазначеного договору передбачено, що ОСОБА_1 може звернутися до суду з приводу переданого права вимоги за цим договором.

Наприкінці лютого 2014 року у банку була введена тимчасова адміністрація, а згодом прийнято рішення про його ліквідацію. Таким чином, сума вкладу, а також нараховані проценти позивачу повернуті не були.

Посилаючись з урахуванням уточнень на те, що за положеннями законодавства пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном і такими особами позивач вважає відповідачів, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «СЄПЕК» за рахунок їх грошових коштів та майна на його користь шкоду в загальній сумі 126 368 320 дол. США 33 центи, з яких: 121 039 558 дол. США 84 центи неповернутих банківських вкладів та відсотків за цими вкладами; 5 328 761 дол. США 49 центів - 3 % річних, які стягнути в національній валюті - гривні на день винесення рішення.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ «СЄПЕК» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду в розмірі 121 039 558 дол. США 84 центи неповернутих банківських вкладів, відсотків по вкладах та 3% річних за порушення грошового зобов'язання у розмірі 5 328 761 49 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України становить 131 412 816 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок визнання ПАТ «Брокбізнесбанк» неплатоспроможним та порушення процедури його ліквідації позивачу не було повернуто його вклади у повному розмірі, чим завдано збитки в розмірі невідшкодованих сум вкладів. Згідно положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. Суд вважав доведеним факт належності відповідачів у даній справі: ОСОБА_2, як контролера ПАТ «Брокбізнесбанк» за ознакою можливості значного впливу на управління чи діяльність банку, а також ТОВ «СЄПЕК», як власника істотної участі банку за ознакою володіння його статутним капіталом. Указано, що відповідачі як власники істотної участі ПАТ «Брокбізнесбанк» у встановлені Національним банком України строки не виконали своїх обов'язків та не вжили будь-яких заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, що дає підстави вважати їх бездіяльність винною та задовольнити позов ОСОБА_1 на підставі положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка на підставі договору про надання правової допомоги діє в інтересах ОСОБА_2 Рішення суду першої інстанції залишено без змін. 

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. 

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2- адвокат ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1 

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, мотивована тим, що оскаржені судові рішення не відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості. На думку скаржника, указані рішення ухвалені за наслідками упередженості та необ'єктивності з боку судів першої та апеляційної інстанцій, з порушенням принципу змагальності судового процесу та рівності прав сторін. Крім того, у порушення вимог матеріального та процесуального закону, судами не встановлено причинно-наслідковий зв'язок між діями та/або бездіяльністю ОСОБА_2 та настанням неплатоспроможності ПАТ «Брокбізнесбанк», що є необхідним для правильного вирішення даного спору. Висновки у справі судами попередніх інстанцій ухвалені без аналізу фінансової документації банку, без аналізу управлінських рішень ПАТ «Брокбізнесбанк», які призвели до неплатоспроможності банку, а також без аналізу повноважень та особливостей взаємодії керівників структурних підрозділів банку, уповноважених на здійснення контролю за фінансовою безпекою ПАТ «Брокбізнесбанк». Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_2 не є акціонером банку або іншою особою, прямо чи опосередковано пов'язаною з ПАТ «Брокбізнесбанк», а указані судами обставини ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами. Суди безпідставно поклали на відповідача відповідальність за дії, які останній не вчиняв, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження відповідних вимог позову. Частка ТОВ «СЄПЕК» у статутному капіталі банку є незначною, у зв'язку із чим останнє не могло самостійно приймати рішення, які б впливали на діяльність банку та могли мати наслідком його неплатоспроможність.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» - Макарчук Л. Л. (далі - ДП «Центр ДЗК»), посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 

Касаційна скарга представника ДП «Центр ДЗК» - Макарчук Л.Л., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій протиправно не залучили підприємство до розгляду даної справи, а оскаржені судові рішення порушують їх права, як кредитора ПАТ «Брокбізнесбанк», який перебуває в процедурі ліквідації. Указано, що філіями ДП «Центр ДЗК» у різні періоди укладалися із банком договори відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування і на момент ліквідації банку на рахунках ДП «Центр ДЗК» знаходились кошти в сумі 9 334 583 грн 34 коп, які не були повернуті підприємству. На думку скаржника, задоволення позову у даній справі шляхом стягнення з ОСОБА_2 та ТОВ «СЄПЕК» спірної суми збитків на користь ОСОБА_1 призведе до зміни останньому черговості погашення вимог перед ПАТ «Брокбізнесбанк» в процедурі ліквідації, а також вплине на права ДП «Центр ДЗК» на пред'явлення його вимог до відповідачів. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 рокусправу призначено до судового розгляду.

01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду. 

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, підлягає частковому задоволенню, а касаційне провадження за касаційною скаргою представника ДП «Центр ДЗК» - Макарчука Л. Л., на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у даній справі - закриттю, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 11 січня 2013 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського строкового вкладу «Елітний» №323-01-13-840 (далі - договір), згідно якого сума початкового вкладу склала 4 000 000 дол. США, процентна ставка за вкладом складала 9 % річних, дата вимоги вкладником вкладу - 13 січня 2014 року.

01 серпня 2013 року додатковою угодою № 1 до договору було продовжено строк дії договору до 25 грудня 2014 року, процентна ставка підвищена до 10%, а сума вкладу становила 4 202 148 дол. США 07 центів.

Внесення коштів до банку підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій квитанціями.

12 лютого 2014 року між ОСОБА_1 (цессіонарій) та ЗУКК Трейдінг Лімітед (Кіпр) (цедент) укладено договір відступлення права вимоги №12-02, згідно якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за договорами інвестиційного банківського вкладу №01-07-2010 від 07 липня 2010 року, №02-07-2010 від 07 липня 2010 року, №03-07-2010 від 07 липня 2010 року, №04-07-2010 від 07 липня 2010 року, №109-10-2012 від 29 жовтня 2012 року, що укладені між ЗУКК Трейдінг Лімітед як вкладником та ПАТ «Брокбізнесбанк», в розмірі 95 908 358 дол. США 59 центів (п. 1.1, 1.2 договору). Згідно п. 2.5 зазначеного договору передбачено, що цессіонарій може звернутися до суду з приводу переданого права вимоги за цим договором.

05 грудня 2015 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору відступлення права вимоги №12-02 від 12 лютого 2014 року, згідно умов якої цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за договорами інвестиційного банківського вкладу в загальному розмірі 120 994 742 дол. США 76 центів. 

Постановою Правління Національного банку України № 107 від 28 лютого 2014 року ПАТ «Брокбізнесбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №9 від 28 лютого 2014 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Брокбізнесбанк» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 03 березня 2014 року по 02 червня 2014 року та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Брокбізнесбанк».

Постановою Правління Національного банку України № 339 від 10 червня 2014 року та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11 червня 2014 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «Брокбізнесбанк» та розпочато процедуру ліквідації банку.

ОСОБА_1 було подано заяву про кредиторські вимоги, які були визнані в сумі 53277679 грн 50 коп., що підтверджується листом банку №4/3670-кр від 28 жовтня 2014 року. В подальшому, ОСОБА_1 було отримано від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 тис. грн, що було еквівалентом 16 944 дол. США 10 центів за курсом Національного банку України станом на 10 червня 2014 року - дату початку процедури ліквідації банку, в порядку статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Залишок неповернутої заборгованості в сумі 4 202 148 дол. США 07 центів за депозитом та за відсотками в сумі 214 061 дол. США 24 центів за період з 01 січня 2013 року по 01 березня 2014 року і в сумі 117 429 дол. США 89 центів за період з 01 березня 2014 року по 10 червня 2014 року (всього 4 533 639 дол. США 20 центів) підтверджується випискою з особового рахунку (основний вклад) за період з 01 січня 2013 року по 25 березня 2014 року, випискою з особового рахунку (за нарахованими процентами) за період з 01 січня 2013 року по 24 березня 2014 року та довідкою банку №9538/010-05 від 10 вересня 2014 року.

За договором відступлення права вимоги №12-02 від 12 лютого 2014 року ОСОБА_1 передано право вимоги на загальну суму 120 994 742 дол. США 76 центів. 

Згідно частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Строк виконання зобов'язань банку перед позивачем за вказаними договорами настав 11 червня 2014 року.

Установлено, що ОСОБА_1 є особою, яка є кредитором банку в заявленому у даному позові розмірі вимог, оскільки станом на час розгляду справи депозити позивачу (за винятком гарантованої суми у розмірі 200 тис. грн) не повернуто.

Згідно листа №7124/019 від 26 червня 2014 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» надано повний перелік акціонерів банку за офіційними даними за станом на 26 червня 2014 року, який складається з 29 юридичних і фізичних осіб, зокрема, ТОВ «СЄПЕК» з часткою 0, 1585 %, ТОВ «Айнам» з часткою 9, 9836 %, ТОВ «Алконост» з частковою 9, 9836 %, ТОВ «Амадіна» з частковою 9, 9836 %, ТОВ «Амінамі» з часткою 9,9836 %, ТОВ «Анкона-торг» з часткою 9, 9836 %, ТОВ «Муйне» з часткою 9, 9836 %, ТОВ «Ультрастарінвест» з часткою 9, 9836 %, ТОВ «Хіган» з часткою 9, 9836 %.

Разом частка вказаних акціонерів у статутному капіталі банку становить 80, 03%, тобто, є істотною участю в розумінні статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що він володів 48,24 % акцій АТ «Брокбізнесбанк» та був головою Наглядової ради банку до продажу акцій та членом Наглядової ради банку згодом. Він та його брат ОСОБА_7 продали істотну участь у банку в розмірі 80 % ОСОБА_2, який оформив володіння акціями банку через 9 юридичних осіб: ТОВ «СЄПЕК», ТОВ «Айнам», ТОВ «Алконост», ТОВ «Амадіна», ТОВ «Амінамі», ТОВ «Анкона-торг», ТОВ «Муйне», ТОВ «Ультрастарінвест», ТОВ «Хіган».

Згідно письмових пояснень ОСОБА_6, наданих під час розгляду господарської справи №910/14838/14, підтверджених усними показаннями у судовому засіданні, нові акціонери банку діяли як єдиний акціонер, підконтрольний ОСОБА_2 та ГК «СЄПЕК».

Згідно частини другої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, забезпечує на своєму офіційному сайті безоплатний доступ до відомостей з Єдиного державного реєстру.

Згідно даних сайту «Пошук в ЄДРПОУ» всі вказані акціонери - юридичні особи, створені фізичними особами в квітні-червні 2012 року з однаковим статутним фондом, одночасно стали акціонерами банку з однаковою часткою менше 10 %; зареєстровані за адресами багатоквартирних житлових будинків без зазначення номеру квартири.

Судами зазначено, що вказана інформація враховується судом під час висновку про відсутність у вказаних акціонерів самостійного статусу під час придбання акцій банку та скерування їх діяльності щодо участі в управлінні банку іншими особами.

Згідно Річної інформації емітента цінних паперів за 2013 рік 03 вересня 2013 року, ОСОБА_8 було обрано членом Наглядової ради Банку, що також підтверджується копією протоколу №02/13 позачергових зборів акціонерів ПАТ «Брокбізнесбанк», згідно якого зазначено про дострокове припинення повноважень та обрання членів Наглядової ради за пропозицією власників істотної участі.

Також згідно річної інформації емітента цінних паперів за 2013 рік АТ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_8 обіймав посаду заступника Голови наглядової ради ГК ВЄТЕК (м. Київ, вул. Червоноармійська/Басейна, 1-3/2А), чия адреса збігається з адресою відповідача ТОВ «СЄПЕК».

Згідно частин другої та третьої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та іншої майнової шкоди.

Згідно зі статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній станом на момент звернення до суду із даним позовом), положення якої застосовано судами попередніх інстанцій, банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.

Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Згідно статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Згідно статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;

контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.

Судами установлено, що ТОВ «СЄПЕК», а також акціонери ТОВ «Айнам», ТОВ «Алконост», ТОВ «Амадіна», ТОВ «Амінамі», ТОВ «Анкона-торг», ТОВ «Муйне», ТОВ «Ультрастарінвест», ТОВ «Хіган» можуть бути віднесені у сукупності до осіб, що мають істотну участь у банку, тобто, є пов'язаними особами з банком в розумінні статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки здійснюють пряме володіння самостійно та спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій юридичної особи і у сукупності мають можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Установлено, що ОСОБА_2 може бути віднесений до контролерів банку, як особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу.

Суди попередніх інстанцій задовольнили позов ОСОБА_1, виходячи з того, що ОСОБА_2 є контролером ПАТ «Брокбізнесбанк» за ознакою можливості значного впливу на управління чи діяльність банку, а ТОВ «СЄПЕК» є власником істотної участі банку за ознакою володіння його статутним капіталом. Суди попередніх інстанцій вважали, що ПАТ «Брокбізнесбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних внаслідок винних дій відповідачів, оскільки вони не виконали своїх обов'язків та не вжили будь-яких заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. У зв'язку із зазначеним, вважаючи порушеними права ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необхідність їх захисту шляхом задоволення позову у даній справі.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. 

Відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

У частини четвертої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Відповідно до частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Разом з тим лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків.

Проте суди на зазначені положення закону уваги не звернули та не з'ясували, чи порушено право позивача на отримання грошових коштів відповідної черги на час звернення до суду із даним позовом.

Крім того, стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено спеціального суб'єкта, який має право звернення з вимогами до власників істотної участі, таким суб'єктом є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, при цьому таке звернення можливе лише після встановлення того, що майна банку виявилося недостатньо для здійснення погашення вимог кредиторів, а така обставина може бути встановлена лише після закінчення ліквідаційної процедури. 

У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду.

Проте суди не з'ясували, чи наявні відповідні позови Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_2 та/або ТОВ «СЄПЕК».

Крім того, передбачене статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладення відповідальності на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність має бути застосована до власників істотної участі лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку.

Таким чином, вимагаючи відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, позивачу потрібно насамперед довести факт завдання йому шкоди завдавачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перста статті 77 ЦПК України). 

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Так, суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України, в редакції, яка була чинною на момент розгляду справи судами, на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не з'ясували чи є порушеними права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не перевірили які саме дії чи бездіяльність відповідачів призвели до ліквідації банку, заподіяли позивачу шкоду, не встановили розмір зазначеної шкоди, а також причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням зобов'язань власником істотної участі та заподіяною шкодою та дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено у силу частини четвертої статті 60 ЦПК України у відповідній редакції.

Прохання касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, про скасування судових рішень із ухваленням судом касаційної інстанції нового рішення про відмову в позові є безпідставне, оскільки наведені вище мотиви та підстави скасування судових рішень потребують встановлення фактичних обставин та оцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції згідно вимог статті 400 ЦПК України. 

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року - скасуванню з підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Стосовно касаційного провадження за касаційною скаргою представника ДП «Центр ДЗК» - Макарчука Л.Л., на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у даній справі колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає наступне.

У жовтні 2016 рокупредставник ДП «Центр ДЗК» - Макарчук Л. Л., звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у даній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ДП «Центр ДЗК» - Макарчука Л. Л., на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Указані вимоги закону кореспондуються із положеннями пункту 1 частини першої статті 324 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ДП «Центр ДЗК» - Макарчука Л. Л.

Доводи касаційної скарги представника ДП «Центр ДЗК» - Макарчука Л. Л., не дають підстав вважати, що заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у даній справі вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ДП «Центр ДЗК», яке не брало участі у даній справі, у зв'язку із чим згідно вимог чинного процесуального законодавства останнє не має права оскаржувати у касаційному порядкуухвалені у цій справі судові рішення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційного суду вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою представника ДП «Центр ДЗК» - Макарчука Л.Л., на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у даній справі підлягає закриттю. 

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 389, 411, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою представника державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» - Макарчука Леоніда Леонідовича, на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року закрити. 

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2- адвоката ОСОБА_3, задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 

Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
С.П. Штелик 
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74188463

Share this post


Link to post
Share on other sites

Палата ВС-КГС с участием судьи ранее имеющего непосредственное отношение к компании защищающей интересы бывших собственников Брокбизнесбанка отменила вполне законные решения и направила по надуманным предлогам дело в первую инстанцию.

При этом указала, что суды не установили фактических обстоятельств, имеющих значение для правильного разрешения дела, в частности, не выяснили ли нарушены права истца, для защиты которых он обратился в суд, не проверили какие именно действия или бездействие ответчиков привели к ликвидации банка, причинили истцу вред, не установили размер указанного ущерба, а также причинно-следственной связи между невыполнением обязательств владельцем существенного участия и причиненным вредом и пришли к преждевременному выводу об удовлетворении исковых требований, основанных по мнению судей ВС-КГС на допущениях.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/4590/19
      Провадження № 12-189гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 7 серпня 2019 року (головуючий Дідиченко М. А., судді Мартюк А. І., Жук Г. А.) у справі № 910/4590/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до 1) Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, 2) Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві, про стягнення грошових коштів
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві та Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про стягнення грошових коштів у розмірі 635 233,56 грн, з яких: інфляційні втрати - 508 967,61 грн та 3 % річних - 126 265,95 грн.
      2. На обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство зазначило, що внаслідок прострочення відшкодування з Державного бюджету України суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 572 401,00 грн на користь позивача відповідно до норм чинного законодавства України підлягають стягненню з Державного бюджету України інфляційні втрати та 3 % річних, які нараховані на суму заборгованості за період з 11 квітня 2016 року по 13 грудня 2018 року.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 5 червня 2019 року провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшовши висновку про те, що справа не відноситься до юрисдикції господарських судів, а є справою суду адміністративної юрисдикції, оскільки спір у ній виник у зв`язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
      4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 7 серпня 2019 року скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 5 червня 2019 року, а справу передав на розгляд до Господарського суду міста Києва, зазначивши, що за своїм змістом та суттю правовідносини щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відшкодування суми ПДВ на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням суб`єктного складу сторін у цій справі, до якого не входять фізичні особи, носять характер приватноправових відносин, а тому цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      5. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду
      від 7 серпня 2019 року, Головне управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі - ГУ ДФС) звернулося з касаційною скаргою (з урахуванням уточнень) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати зазначене судове рішення повністю та закрити провадження у цій справі.
      6. На обґрунтування касаційної скарги ГУ ДФС, зокрема, зазначило, що спір у цій справі не відноситься до юрисдикції господарського суду, а має вирішуватися
      в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оскаржує дії / бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
      Позиція інших учасників справи
      7. У наданому до суду відзиві Товариство заперечує проти наведених у касаційній скарзі доводів та зазначає, що оскільки предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, заявлених на підставі статті 625 ЦК України внаслідок неправомірної поведінки держаних органів щодо несвоєчасного повернення бюджетного відшкодування суми ПДВ, стягнутої рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у справі № 826/1962/16, то з огляду на суб`єктний склад сторін спору, такі вимоги повинні розглядатись у порядку господарського судочинства.
      8. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
      Рух касаційної скарги
      9. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 10 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної та предметної юрисдикції.
      10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 листопада 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів та аргументів учасників справи
      11. Оскільки ГУ ДФС оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      12. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      13. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      14. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      15. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      16. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      18. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      19. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
      20. Пунктом 200.7 статті 200 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
      21. На підставі пункту 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.
      22. Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
      23. Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
      24. Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
      25. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      26. На думку судів попередніх інстанцій, податкова декларація з ПДВ за вересень 2015 року була подана Товариством до податкового органу та отримана останнім
      20 жовтня 2015 року, тобто в останній день граничного терміну подання / отримання такої декларації. Податковий орган повинен був відповідно до статті 200 ПК Українипровести до 19 листопада 2015 року камеральну перевірку заявлених у ній даних та до 24 листопада 2015 року - подати до органу Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) висновок із зазначенням суми ПДВ в розмірі 1 572 401,00 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету, а орган Казначейства - перерахувати такі кошти Товариству до 01 грудня 2015 року.
      27. Однак податковим органом камеральну перевірку не проведено, висновку до органу Казначейства не надано, що призвело до виникнення з 02 грудня 2015 року бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ перед позивачем.
      28. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва
      від 27 червня 2018 року у справі № 826/1962/16, що набрало законної сили відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ в розмірі 1 572 401,00 грн стягнута з Державного бюджету України на користь Товариства.
      29. У зв`язку з цим, на думку позивача, внаслідок прострочення відшкодування з Державного бюджету України суми ПДВ в розмірі 1 572 401,00 грн на його користь відповідно до норм чинного законодавства України підлягають стягненню з Державного бюджету України інфляційні нарахування та 3 % річних, які нараховані на суму заборгованості за період з 11 квітня 2016 року по 13 грудня 2018 року, внаслідок чого й утворилась заборгованість за вказаним правочином.
      30. Пунктом 14.1.18. ст. 14 ПК України, передбачено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника.
      31. Відповідно пункту 1статті 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
      32. Відповідно до статті 1 ЦК Україницивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
      33. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
      34. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      35. Відповідно до пункту 23 статті 200 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ зі змінами та доповненнями суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
      36. У зв`язку із цим Товариство звернулося з позовом № 826/17030/18 про порушення строків відшкодування ПДВ у розмірі 1 572 401,00 грн за вересень
      2015 року (декларація з ПДВ №9215171310) та одночасно просило стягнути з Державного бюджету України пеню в розмірі 879 443,88 грн за порушення строків відшкодування ПДВ з 02 грудня 2015 по 18 жовтня 2018 року.
      37. Відповідно до пункту 8 частини першої ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
      38. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      39. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у справі № 826/1962/16, що набрало законної сили відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ у розмірі 1 572 401,00 грн стягнута з Державного бюджету України на користь Товариства.
      40. Тобто позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про прийняття судом одного з рішень про відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      41. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. За змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому закономабо договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Зокрема, пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
      42. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. При цьому у справі, що розглядається, заявлена була лише вимога про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, не поєднана з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.
      43. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
      44. У справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
      45. Ураховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
      46. Відповідно до статті 231 ГПК Українигосподарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      47. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      48. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення не передаючи справи на новий розгляд.
      49. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції також має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      50. Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції зі зміною його мотивування.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      51. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      52. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      53. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги ГУ ДФС та скасування рішення суду апеляційної інстанції, а такожзалишення в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві задовольнити частково.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 7 серпня 2019 року у справі № 910/4590/19 скасувати.
      3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 5 червня 2019 року у справі № 910/4590/19 змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, в решті зазначене судове рішення залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 89252068
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      14 травня 2020 року
      м. Київ
      справа №826/14402/16
      адміністративне провадження №К/9901/1840/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
      розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
      за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Гриценка В.В.
      на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 (суддя Катющенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 (колегія у складі суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В., Чаку Є.В.)
      у справі №826/14402/16
      за позовом ОСОБА_1
      до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П.,
      треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - розрахунковий центр",
      про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
      І . РУХ СПРАВИ
      1. 15.09.2016 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_1 , що належать ОСОБА_1 ;
      - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_1 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, позов задоволено.
      3. 14.01.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 , в якій він просив скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
      4. Ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відкрив касаційне провадження. Скаржник заявляв клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень, однак ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відмови в його задоволенні. Позивач та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за участі сторін, однак своєю ухвалою Верховний Суд відмовив в його задоволенні.
      II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      5. 24.10.2014 між Позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" (далі - Банк) укладено договір № 980-025-000000190 банківського рахунку, за умовами якого банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім`я поточний рахунок НОМЕР_2 .
      6. 14.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000203347 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      7. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 75000,00 грн; строк користування коштами - не більше 273 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 12.12.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      8. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .
      9. Додатковою угодою від 29.03.2016 до договору № 980-025-000203347 від 14.03.2016 сторони дійшли згоди та виклали підпункт 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" в редакції наступного змісту "Сума коштів: 78000,00 грн".
      10. Згідно з квитанцією від 24.03.2016 та 29.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 78000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
      11. 21.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000207333 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      12. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 9000,00 грн; строк користування коштами - не більше 91 дня; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 20.06.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 32,3 % річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      13. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .
      14. Згідно з квитанцією від 21.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 9000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
      15. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      16. Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 50000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 271 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 31.01.2017; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" сплачує позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935, а проценти - на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      17. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .
      18. Згідно з платіжним дорученням від 05.05.2016 з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано кошти у сумі 50000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору.
      19. На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 №812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016.
      20. 13.06.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П.
      21. Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018.
      22. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 № ЗГ3/236 про стан рахунку НОМЕР_2 , 19.05.2016 на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 надійшли кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр":
      23. -в розмірі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      24. -в розмірі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      25. -в розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";
      26. -в розмірі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".
      27. Зазначеною довідкою також повідомлено позивача, що зараховані кошти на його поточний рахунок НОМЕР_2 з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" НОМЕР_4 в сумі 179,02 грн, 9000,00 грн, 50000,00 грн та 78000,00 грн є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договорами № 980-025-000207333 від 21.03.2016, № 980-025-000233275 від 05.05.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016. Набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ "Банк Михайлівський" здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Таким чином, на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ "Банк Михайлівський". Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать ПАТ "Банк Михайлівський", також є нікчемними. У відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України сума коштів 137179,02 грн має бути повернута ПАТ "Банк Михайлівський".
      28. Крім того, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016"; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016" на рахунок НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , є нікчемними.
      29. Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
      ІІІ . ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
      30. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача відсутні законні підстави для невключення позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду в розумінні приписів закону, оскільки в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивач є вкладником Банку, а кошти, які надійшли для неї як вкладника за Договором банківського рахунку, в розумінні тієї ж статті, є вкладом, на який поширюються гарантії, передбачені статтею 26 цього Закону.
      І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      31. Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення і відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.
      32. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій була недостатньо досліджена правова природа Договору та вони дійшли хибного висновку про те, що позивач набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду у межах граничного розміру відшкодування, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 4452, оскільки кошти позивача були залучені фінансовою компанією, як позика з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      33. 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» позивачу було здійснено повернення коштів на його банківський рахунок. Оскільки саме залучені банком кошти прирівнюються до вкладу, то внаслідок залучення коштів фінансовою компанією на рахунок позивача, такий клієнт не може бути прирівняним до вкладника проблемного банку. За вказаних обставин дії уповноваженої особи по формуванню переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є правомірними, оскільки уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормативо-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), що є нікчемними.
      34. 28.02.2019 надійшов відзив від Позивача. Позивач у своєму відзиві покликається на необгрутованість доводів касаційної скарги та правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції, оскільки його безпідставно не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Рішення відповідача про нікчемність переказу коштів (транзакції), здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у сумі 137179,02 грн на його рахунок є необґрунтованим та таким, що порушує його право на отримання гарантованої суми вкладу.
      V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      35. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні даного спору, Суд зазначає таке.
      36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      37. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема Законом № 4452-VI.
      38. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      39. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.
      40. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      41. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      42. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
      43. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      44. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
      45. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченою Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону № 4452-VI).
      46. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
      47. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
      48. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      49. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.
      50. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
      51. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
      52. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      53. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      54. При цьому правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону № 4452-VI).
      55. Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
      56. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
      57. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01.06.2016 № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн, у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
      58. Згідно з витягом з Додатку 2 до Акта № 2 від 01.06.2016 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, до переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19.05.2016 здійснено перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", включено позивача.
      59. У частині третій статті 38 Закону № 4452-IV, якою врегульовано заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, визначено підстави, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
      60. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      61. За правилами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
      62. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
      63. При цьому, Законом України від 16.07.2015 №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12.08.2015 частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9 згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      64. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15.11.2016 за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону № 4452-VI.
      65. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1736-VІІІ видно, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ.
      66. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень.
      67. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування.
      68. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань:
      - поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
      - посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб;
      - встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи;
      - встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      69. 19.11.2016 набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      70. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників.
      71. Тобто, з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      72. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що правочин по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по перерахуванню коштів позичальнику та повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.
      73. Поряд з цим, під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11.11.2014 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності.
      74. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення.
      75. На виконання вищезазначеного Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики).
      76. Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між Позивачем та ТОВ "Інвестиційно-Розрахунковий центр".
      77. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк), станом на 19.05.2016 повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою.
      78. Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника.
      79. Аналогічна позиція відображена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21.12.2019 у справі № 823/1674/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.
      80. З урахуванням наведеного, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про зобов`язання її включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фону.
      81. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 7- 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-IV судова палата відхиляє, оскільки зазначені положення Закону № 4452-IV до спірних відносин за участю ПАТ "Банк Михайлівський" не застосовуються з огляду на те, що ці відносини врегульовано спеціальним Законом № 1736-VIII.
      82. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      83. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      84. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      85. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про необхідність змінити рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів прийняття.
      Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -
      П О С Т А Н О В И В:
      1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" задовольнити частково.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 у справі №826/14402/16 - змінити в частині мотивів задоволення позову, а в іншій частині - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя В.М. Кравчук
      Суддя А.А. Єзеров
      Суддя О.П. Стародуб
      Джерело: ЄДРСР 89217546
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 925/1196/18
      Провадження № 12-153гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області (далі - ГУ ДФСУ) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року (судді Коротун О. М., Пономаренко Є. Ю., Смірнова Л. Г.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 12 лютого 2019 року (суддя Чевгуз О. В.) у справі № 925/1196/18 за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) Понуровського Юрія Олексійовича до ГУ ДФСУ та Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про стягнення збитків у сумі 364 681, 68 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У листопаді 2018 року ФОП Понуровський Ю. О. звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ГУ ДФСУ, Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ДПІ), правонаступником якої є ГУ ДФСУ, та ДКСУ про стягнення з Державного бюджету України коштів на відшкодування шкоди в загальному розмірі 364 681,68 грн, з яких 215 792,00 грн - матеріальної шкоди (збитків), 48 889,68 грн - упущеної вигоди, 100 000,00 грн - моральної шкоди.
      1.2. Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що із січня по червень 2017 року ДПІ, незважаючи на наявність чинного договору про визнання електронних документів, безпідставно припинила реєстрацію податкових накладних, що подавалися позивачем, у зв`язку із чим останній був фактично позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність упродовж зазначеного періоду; як наслідок таких протиправних дій він як суб`єкт підприємницької діяльності поніс втрати майнового характеру (збитки), а саме: 200 000 грн пені та 3 992 грн судового збору, стягнутих з позивача за рішенням господарського суду у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором поставки; 11 800 грн втрат на юридичні послуги, понесених у зв`язку з необхідністю захисту прав, честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні.
      1.3. Також, ураховуючи вимушене призупинення підприємницької діяльності, позивач просив стягнути на його користь неодержаний прибуток (втрачена вигода), що розрахований з урахуванням прибутку, отриманого позивачем за попередній звітній період, а також матеріальну компенсацію моральної шкоди, оскільки позивач зазнав моральних страждань у зв`язку з приниженням його честі та гідності, погіршенням ділової репутації, що, як наслідок, спричинило також і погіршення здоров`я останнього.
      1.4. Позивач посилався на приписи статей 16, 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 47 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 5, 21 Податкового кодексу України.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням від 12 лютого 2019 року у справі № 925/1196/18 Господарський суд Черкаської області позов задовольнив частково, стягнув з ДПІ на користь позивача 203 992 грн збитків, 50 000 грн відшкодування моральної шкоди та в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 3 809,88 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      2.2. Рішення обґрунтовано тим, що протиправність дій службових осіб ДПІ щодо зупинення реєстрації електронних документів позивача було встановлено постановою Черкаського окружного адміністративного суду, що набрала законної сили, причинний зв`язок та наслідки у вигляді понесених збитків у розмірі 203 992 грн доведено позивачем належним чином.
      2.3. Щодо заявленої моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що оскільки внаслідок протиправних дій ДПІ позивач поніс реальні збитки, був певний час незаконно позбавлений права на ведення своєї підприємницької діяльності, що, за твердженням позивача, негативно вплинуло на стан його здоров`я (підтверджується листами непрацездатності, які містяться в матеріалах справи), а також негативно вплинуло на його ділову репутацію, то позивач має право на відшкодування моральної шкоди. Проте, керуючись засадами розумності та виваженості, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення моральної шкоди - до 50 000, 00 грн.
      2.4. У частині заявлених до стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди суд першої інстанції виходив з того, що позивачем здійснено розрахунок суми такої шкоди, виходячи з його доходів, отриманих за четвертий квартал 2016 року, тобто вказана сума розрахована виключно на припущеннях позивача про можливість отримання такого самого доходу за перший та другий квартали 2017 року. Жодних доказів на підтвердження вказаного розміру шкоди не подано. Суд указав, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення, тому дійшов висновку, що підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення шкоди у вигляді упущеної вигоди немає.
      2.5. Щодо відшкодування витрат позивача на правову допомогу суд зазначив, що заявлені позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, виходячи з того, що витрати на правничу допомогу позивачем були здійснені в рамках кримінального провадження. Питання відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених потерпілою стороною в кримінальному провадженні, вирішується під час ухвалення вироку, що ніяк не стосується розгляду цієї справи.
      2.6. Постановою від 26 червня 2019 року Північний апеляційний господарський суд перевірене судове рішення залишив без змін.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог; надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У липні 2019 року ГУ ДФСУ звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій (з урахуванням доповнення до скарги від 15 серпня 2019 року та касаційної скарги, поданої на виконання ухвали від 8 серпня 2019 року) просило рішення та постанову скасувати, провадження у справі закрити.
      3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ГУ ДФСУ вказувало на те, що судами не встановлено, а наявними в матеріалах справи судовими рішеннями не підтверджено, що позивач поніс витрати у вигляді збитків, пов`язаних з відновленням свого порушеного права на суму 203 992,00 грн саме внаслідок протиправних дій ДПІ, як і не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями контролюючого органу та невиконанням позивачем умов договору поставки.
      3.3. Також скаржник указав, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано та не обґрунтовано, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та із чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
      3.4. Серед іншого в доповненнях до касаційної скарги скаржник зазначив, що стороною у справі є фізична особа та суб`єкт владних повноважень, які не пов`язані господарськими відносинами, а предметом спору є стягнення збитків та моральної шкоди, завданої протиправними діями контролюючого органу. Скаржник послався на частину першу статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначена юрисдикція адміністративних судів, та просив закрити провадження у справі на підставі приписів пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 2 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФСУ та передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду за приписами частини шостої статті 302 ГПК України. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що оскільки ГУ ДФСУ оскаржує судові рішення з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа підлягає направленню до Великої Палати Верховного Суду.
      3.6. Ухвалою від 17 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 925/1196/18 разом із згаданою касаційною скаргою та призначила розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Понуровський Ю. О. просив судові рішення у справі залишити без змін, зазначав, що доводи скаржника про порушення судами правил предметної юрисдикції є безпідставними, оскільки за змістом статті 20 ГПК України спір у цій справі підвідомчий господарським судам; разом з тим інші доводи, наведені скаржником, були розглянуті та обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій.
      5. Фактичні обставини справи, установлені судами
      5.1. Із жовтня 2016 року між позивачем та ДПІ було укладено договір № 031020161 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях як оригіналу.
      5.2. Із січня 2017 року позивач подав до ДПІ податкові накладні: № 12 від 21 грудня 2016 року, № 13 від 29 грудня 2016 року та № 14 від 29 грудня 2016 року, проте вказані податкові накладні прийняті та зареєстровані не були.
      5.3. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року у справі № 823/139/17 за позовом ФОП Понуровського Ю. О. до ДПІ у м. Черкасах про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії службових осіб ДПІ щодо зупинення реєстрації електронних документів ФОП Понуровського Ю. О. Зобов`язано ДПІ зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, виписані ФОП Понуровським Ю. О. та визнати їх такими, що подані датою (операційним днем) та часом фактичного отримання податковим органом засобами електронного зв`язку для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 3 січня 2017 року. Зобов`язано ДПІ поновити для ФОП Понуровського Ю. О. визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС як оригіналу.
      5.4. На період із 3 січня 2017 року по 18 червня 2017 року ДПІ заблокувала прийняття та реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, поданих позивачем.
      5.5. Як зазначав позивач, незважаючи на наявне рішення суду, із 3 січня 2017 року по 18 червня 2017 року через протиправні дії службових осіб ДПІ він не мав можливості подавати для реєстрації електронні документи, зокрема податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку із чим зазнав прямих збитків у розмірі 215792,00 грн, які полягають у зазначеному нижче.
      5.6. 17 жовтня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Управління Механізації Будівництва-23» (код ЄДРПОУ 04715606) та позивачем було укладено договір поставки №17/10. Відповідно до умов цього договору на кожну партію поставленого товару продавець (позивач у цій справі) зобов`язаний оформити та зареєструвати у строки та в порядку, встановлені чинним законодавством, податкову накладну. Товар вважається належним чином поставленим продавцем і прийнятий покупцем за кількістю та якістю у випадку підписання документів, зазначених у п. 2.1.1 вказаного договору та реєстрації продавцем у строки та порядку, встановленому чинним законодавством, податкової накладної щодо поставленого товару. Право власності на товар переходить від покупця до продавця в момент отримання товару за видатковою накладною.
      5.7. На виконання умов договору поставки позивач поставляв товар покупцю. Проте в період із 03 січня 2017 року по 18 червня 2017 року позивач умови договору поставки в частині оформлення та реєстрації належним чином податкових накладних виконувати не зміг, оскільки ДПІ заблокувала прийняття та реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, поданих позивачем.
      5.8. Оскільки в договорі поставки сторони передбачили відповідальність за таке порушення, а саме п. 7.3 вказаного договору, відповідно до якого в разі порушення строків поставки продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми за непоставлений товар за кожен день прострочення поставки, то ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» звернулося до господарського суду з позовом до ФОП Понуровського Ю. О. про стягнення пені за поставку товару без реєстрації податкових накладних.
      5.9. Рішенням від 14 листопада 2017 року у справі № 925/1308/17 Господарський суд Черкаської області позов задовольнив частково, стягнув з ФОП Понуровського Ю. О. на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» 200 000,00 грн пені та 3 992,00 грн судового збору.
      5.10. На виконання рішення суду у справі № 925/1308/17 позивач перерахував на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» 200 000,00 грн пені та 3992,00 грн судового збору, що підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи.
      5.11. Оскільки вказані штрафні санкції та судовий збір за рішенням господарського суду стягнуто внаслідок неправомірних дій службових осіб ДПІ, то, на думку позивача, прямі збитки в сумі 203 992,00 грн мають бути відшкодовані за рахунок коштів державного бюджету.
      5.12. Крім того, позивач заявив до стягнення 11 800,00 грн збитків, понесених ним у зв`язку з необхідністю отримання юридичних послуг, якими він користувався для захисту своїх прав на захист честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні № 42017250000000078, а також 48 889,68 грн неотриманого доходу (упущеної вигоди), яку позивач розраховував отримати за здійснення своєї підприємницької діяльності в першому та другому кварталі 2017 року, яка була призупинена в результаті протиправних дій службових осіб ДПІ.
      5.13. Серед іншого, оскільки внаслідок протиправних дій ДПІ позивач поніс реальні збитки, був певний час незаконно позбавлений права на ведення своєї підприємницької діяльності, що, за його твердженням, негативно вплинуло на стан його здоров`я (підтверджується листами непрацездатності, які містяться в матеріалах справи), а також негативно вплинуло на його ділову репутацію, позивачем заявлено до стягнення 100 000,00 грн як компенсація моральної шкоди.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла нижчезазначених висновків.
      Щодо юрисдикції спору
      6.2. Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
      6.3. Як уже зазначалося, позов заявлено щодо стягнення збитків, завданих позивачу протиправними діями службових осіб ДПІ, на підставі статей 16, 22, 1166, 1173 ЦК України, статті 47 ГК України, статей 5, 21 Податкового кодексу України.
      6.4. За частиною третьою статті 147 ГК України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
      6.5. Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      6.6. За частиною ж п`ятою статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
      6.7. З огляду на викладене наведені в касаційній скарзі доводи щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції є помилковими, а підстав для закриття провадження у справі немає.
      Щодо суті спору
      6.8. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      6.9. Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
      6.10. Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
      6.11. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
      6.12. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
      6.13. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
      6.14. Розглядаючи доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості та недоведеності розміру стягнутої судовим рішенням шкоди, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
      6.15. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
      6.16. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
      6.17. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б свідчили, що за наявності в позивача можливості зареєструвати податкові накладні він не виконав би зобов`язання з поставки товаруна користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23». Отже, порушення договору з ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» з боку позивача було об`єктивним наслідком поведінки ДПІ, яка протиправно заблокувала реєстрацію податкових накладних позивача. Тому і збитки позивача, які полягали у сплаті ним штрафних санкцій на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» на виконання судового рішення, стали об`єктивним наслідком поведінки ДПІ.
      6.18. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки першої й апеляційної інстанцій щодо заподіяння позивачу збитків у розмірі суми пені, сплаченої позивачем на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23», тобто в сумі 200 000,00 грн та судового збору в сумі 3992,00 грн, стягнутих за судовим рішенням у справі № 925/1308/17.
      6.19. За висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19). Водночас обставини зазначених справ не є аналогічними до тих, що встановлені у справі, що розглядається. У зазначених справах вирішувалися спори про розподіл судових витрат, понесених позивачем у справі, за наслідками її судового розгляду. Водночас у справі, що розглядається, такий розподіл здійснений в межах справи № 925/1308/17, судовий збір стягнутий з позивача у цій справі. Позивач не просить про розподіл судових витрат за наслідками вирішення спору у справі № 925/1308/17. Водночас на підставі рішення суду у справі № 925/1308/17 про стягнення з позивача на користь іншої юридичної особи штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки у позивача виник і обов`язок зі сплати судового збору в розмірі 3 992 грн. Причиною неналежного виконання зобов`язань, як встановили суди першої й апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, стали протиправні дії відповідача з блокування реєстрації податкових накладних позивача. Тому сплачена позивачем на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року у справі № 925/1308/17 сума судового збору становить додаткові витрати, які позивачу довелося понести за наслідками розгляду та вирішення ініційованого проти нього з вини відповідача судового процесу. А тому такі витрати є збитками, які має відшкодувати відповідач.
      6.20. Серед іншого, звертаючись до суду, позивач стверджував про завдання йому моральних страждань та переживань унаслідок протиправних дій ДПІ щодо зупинення реєстрації його електронних документів.
      6.21. Згідно із частиною першою, пунктами 2, 4 частини другої, частиною третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
      6.22. Велика Палата Верховного Суду вважає, що порушення особою зобов`язання призводить до приниження її ділової репутації. Тому обґрунтованими є висновки першої й апеляційної інстанцій щодо заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди.
      6.23. Суди попередніх інстанцій, керуючись засадами розумності та виваженості, вважали за необхідне зменшити розмір заявленої до стягнення моральної шкоди до 50 000,00 грн. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      7.3. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.
      8. Щодо судових витрат
      8.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      8.2. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
      8.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області залишити без задоволення.
      Рішення Господарського суду Черкаської області від 12 лютого 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року у справі № 925/1196/18 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      В. Ю. Уркевич
      В. І. Данішевська
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформила суддя Данішевська В. І.
      Джерело: ЄДРСР 89181204
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 квітня 2020 року
      м. Київ
      справа № 757/29145/18-ц
      провадження № 61-3077св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Національний банк України,
      треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Державна казначейська служба України,
      розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Литвинової І. В. від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б. від 17 січня 2019 року,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного банку України про відшкодування майнової шкоди.
      На обґрунтування позовних вимог зазначала, що внаслідок протиправної бездіяльності Національного банку України їй завдано майнові збитки в сумі неповернутих грошових коштів з її депозитних рахунків, відкритих у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ КБ «Хрещатик»).
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
      Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що належними й допустимими доказами не підтверджено того, що саме у результаті бездіяльності Національного банку України настали негативні фінансово-економічні наслідки у ПАТ КБ «Хрещатик» і неможливість повернення коштів позивачу, як кредитору банку.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року залишено без змін.
      Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.
      Аргументи учасників справи
      Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
      У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
      Касаційна скарга мотивована тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів владників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ КБ «Хрещатик», такі обставини доказуванню не підлягають. Отже, вказані дії відповідача фактично призвели до завдання позивачу, як вкладнику банку, майнової шкоди на суму вкладів.
      Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
      У березні 2019 року Національний банк України подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, позивачем не надано доказів завдання їй майнової шкоди при здійсненні управлінських повноважень Національним банком України. Посилання позивача на судове рішення Окружного адміністративного суду як доказ порушення Національним банком України її прав на отримання коштів банківських вкладів у ПАТ КБ «Хрещатик» безпідставні, оскільки у ньому відсутні висновки про те, що унаслідок дій або бездіяльності відповідача було порушено права кредиторів банку на отримання коштів банківського вкладу.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу 757/29145/18-ц з Печерського районного суду м. Києва.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом
      Суд установив, що 25 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» укладено договір № 295D-641294 банківського вкладу «Осінній» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (13 місяців). Відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 в сумі 250 000 00 грн на термін з 25 листопада 2015 року по 23 грудня 2016 року. Відповідно до пункту 1.2 договору процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 24,5% річних. Пунктом 1.3 встановлено, що вклад з правом поповнення додатковими внесками протягом перших шести місяців терміну розміщення.
      20 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 295D-641294. Відповідно до пункту 1 додвткової угоди сума вкладу з 20 січня 2016 року складає 280 000 00 грн.
      24 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-648479 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів. Відповідно до пункту 1.1 договору банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 в сумі 170 000,00 грн на термін з 24 грудня 2015 року по 24 січня 2017 року. Пунктом 1.2 договору встановлено, що процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 24% річних. Відповідно до пункту 1.3 договору поповнення вкладу не допускається.
      22 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-660123 банківського вкладу «Живи сонячно» в Євро із щомісячною сплатою процентів (3 місяці), відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 в сумі 3 135,00 Євро на термін з 22 лютого 2016 року по 22 травня 2016 року. Пцнктом 1.2 договору встановлено, що процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 7% річних.
      22 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-660126 банківського вкладу «Живи сонячно» в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці), відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 в сумі 2 5 000,00 дол. США на термін з 22 лютого 2016 року по 22 травня 2016 року. Згідно пункту 1.2 договору, процентна ставка на вклад в встановлюється в розмірі 8% річних.
      Відповідно до виписок за договором № 295D-641294 банківського вкладу «Осінній оксамит» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (13 місяців) від 25 листопада 2015 року залишок коштів становить 280 000,00 грн за вкладом та 754,41 грн відсотків, загальна сума - 280 754,41 грн; за договором № 295D-648479 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 24 грудня 2015 року залишок коштів становить 170 000,00 грн за вкладом та 448,69 грн відсотків, загальна сума - 170 448,69 грн; за договором № 295D-660123 банківського вкладу «Живи сонячно» в Євро із щомісячною сплатою процентів (3 місяці) становить 3 135,00 Євро за вкладом та 2,41 Євро відсотків, загальна сума - 3 137,41 Євро; за договором № 295D-660126 банківського вкладу «Живи сонячно!» в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці) становить 17 791,50 дол. США за вкладом та 21,99 дол. США відсотків, загальна сума - 17 813,49 дол. США.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».
      Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в тому числі, з підписанням всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку в порядку в порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Костенку І. І. на два роки з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно.
      24 травня 2018 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 1425 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» строком на два роки.
      Відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Хрещатик», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Славкіній М. А. строком на два роки з 06 червня 2018 року до 05 червня 2020 року включно.
      Станом на час розгляду справи в суді грошові кошти позивача як кредитора банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у повному обсязі не задоволено, лише в межах 200 000 грн.
      2.Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
      Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Так, частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
      У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
      Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України).
      Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
      Отже, шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
      Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
      У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
      При цьому за змістом приписів глави 82 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого.
      Оскільки рішення, з яким позивач пов`язує настання шкоди, має наслідком запровадження процедур, що застосовуються до неплатоспроможного банку, врегульованих Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлення факту настання шкоди слід здійснювати виходячи з встановлення, чи запроваджені процедури призводять до зменшення майна позивача.
      Відповідно до положень пункту 8 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
      Наслідком віднесення банку до категорії неплатоспроможних є початок виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможного банку з ринку і призначення тимчасової адміністрації (стаття 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      Положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
      Задоволення вимог кредиторів здійснюється у процедурі ліквідації банку, в рамках якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначає суму заборгованості кожному кредиторові та відносить вимоги до певної черги погашення, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (стаття 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), формує ліквідаційну масу банку (стаття 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), реалізує майно банку (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), здійснює задоволення вимог кредиторів (стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      Отже, віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком і клієнтом.
      Вказане свідчить про те, що позивач, як сторона за договорами, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою Національного банку України від 03 червня 2016 року № 913 не втратив права на отримання сум банківських вкладів, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      З огляду на вказане, внаслідок прийняття Національним банком України вищевказаного рішення обсяг майнових прав позивача на кошти, що обліковувались на рахунках за договорами, не зменшився, а тільки були запроваджені інші процедури задоволення цих майнових прав.
      За таких обставин ОСОБА_1 не доведено наявність майнової шкоди внаслідок протиправних дій або бездіяльності Національного банку України та причинний зв`язок із заподіяною йому шкодою.
      Твердження заявника, що неправомірність дій відповідача встановлена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017, на правильність висновків судів не впливає, оскільки вказане судове рішення постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року було скасоване, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій
      Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
      Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визначає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
      Керуючись статтями 17, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: М. Є. Червинська
      С. Ю. Бурлаков
      В. М. Коротун
      Джерело: ЄДРСР 88815630