Постановление БП-ВС о невозможности в судебном порядке оспорить бездействие руководителя экспертного учреждения при его отказе в привлечении эксперта к ответственности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/14493/17 (К/9901/28314/18)
Провадження N 11-375апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва (у складі головуючої судді Дегтярьової О.В.) від 15 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: головуючого судді Федотова І.В., суддів: Губської Л.В., Парінова А.Б.) від 06 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України - керівника Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України ФедотоваОлександра Анатолійовича, Державного науково-дослідного центру експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - ДНДЕКЦ МВС України) - керівника Експертної служби МВС України Федотова О.А., що полягає у ненаправленні до Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України подання про допущення судовим експертом ОСОБА_5 порушень вимог нормативно-правових актів з питань проведення судової експертизи та методик проведення судових експертиз, а також притягнення її до дисциплінарної відповідальності; зобов'язати відповідача направити (подати) до Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України подання про допущення судовим експертом ОСОБА_5 порушень вимог нормативно-правових актів з питань проведення судової експертизи та методик проведення судових експертиз, а також притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, закрито провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

За правовою позицією суду першої інстанції, викладеною в зазначеній ухвалі та підтриманою судом апеляційної інстанції, справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, так як спірні правовідносини у даній справі не пов'язані безпосередньо із здійсненням владних управлінських функцій, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).

У лютому 2018 року позивачка звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2017 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 березня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2018 року прийняла до розгляду справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року і призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 16 травня 2018 року.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

09 грудня 2016 року судовий експерт Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_5 провела експертизу продукції (36 пігулок овальної форми білого кольору з написом рожевого кольору "Solpadeine", масою по 0,65 г кожна, які знаходились у трьох непошкоджених блістерних упаковках з написом "Солпадеїн") однієї з аптек Приватного малого підприємства "Аптека КіАВО" (далі - ПМП "Аптека КіАВО"), за результатами якої склала висновок, що надана на експертизу продукція (пігулки) є препаратом кодеїну, які відносяться до наркотичних засобів, обіг яких обмежено і стосовно яких допускається виключення деяких заходів контролю. Загальна маса кодеїну у 36-ти пігулках становить 0,29 г.

Не погоджуючись з обґрунтованістю такого висновку та правомірністю дій судового експерта, 03 липня 2017 року ОСОБА_3 - засновник (власник) ПМП "Аптека КіАВО" звернулася із письмовою заявою до директора ДНДЕКЦ МВС України - керівника Експертної служби МВС України Федотова О.А. про притягнення судового експерта ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

ДНДЕКЦ МВС України листом від 01 серпня 2017 року N 19/11-2/10416/52-Р повідомив позивачку про проведення службової перевірки зазначеного вище висновку судового експерта, в ході якої встановлено, що судовий експерт обрала правильну методику та в межах компетенції сформулювала обґрунтований висновок. При оформленні висновку експерта невідповідностей, які б вплинули на отриманий результат, не виявлено. Крім того, у відповідь на адвокатський запит ОСОБА_3 від 13 жовтня 2017 року ДНДЕКЦ МВС України листом від 19 жовтня 2017 року повідомив про відсутність підстав для розгляду на засіданні Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України питань, пов'язаних з проведенням судової експертизи, результати якої оформлені висновком експерта від 09 грудня 2016 року N 4473х.

Вважаючи, що директором ДНДЕКЦ МВС України - керівником Експертної служби МВС України Федотовим О.А. вчинено протиправну бездіяльність щодо ненаправлення до Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України подання про допущення судовим експертом ОСОБА_5 порушень вимог нормативно-правових актів з питань проведення судових експертиз, а також притягнення експерта до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_3 звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ДНДЕКЦ МВС України не є органом державної влади, а його працівники не є такими, що займають посади публічної служби, та не відносяться до суб'єктів владних повноважень. Такий спір не пов'язаний з виконанням керівником ДНДЕКЦ МВС України владних управлінських функцій по відношенню до судового експерта територіального підрозділу Експертної служби, який не є державним службовцем, а тому правовідносини, що склались між сторонами, не стосуються проходження публічної служби.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб'єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

Водночас за приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Суд першої інстанції вірно встановив, що згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань організаційно-правовою формою ДНДЕКЦ МВС України є державна організація (установа, заклад).

При цьому, за Державним класифікатором України "Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004", затвердженим і введеним в дію наказом Державного комітету статистики України від 25 червня 2004 року N 401, орган державної влади (код 410) і державна організація (установа, заклад) (код 425) є різними організаційно-правовими формами юридичної особи.

Відповідно до п. 3.4.4 зазначеного вище Державного класифікатору державна організація (установа, заклад) утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Згідно з п. 1 Положення про ДНДЕКЦ МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 січня 2017 року N 77 (далі - Положення N 77), Державний науково-дослідний центр експертно-криміналістичного центру - це державна спеціалізована установа судової експертизи, яка є головним підрозділом Експертної служби, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України.

За змістом положень Закону України від 25 лютого 1994 року N 4038-XII "Про судову експертизу", Положення N 77 та Положення про Експертно-кваліфікаційну комісію МВС та атестацію судових експертів Експертної служби МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08 лютого 2017 року N 102, не передбачено здійснення ДНДЕКЦ МВС України та/або його керівником і працівниками владних управлінських функцій, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином ДНДЕКЦ МВС України не є органом державної влади та не відноситься до суб'єктів владних повноважень, а його працівники не є державними службовцями, а тому зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для звернення ОСОБА_3 з цим позовом в порядку цивільного судочинства, з огляду на таке.

Предметом позову в цій справі є визнання протиправною бездіяльності директора ДНДЕКЦ МВС України - керівника Експертної служби МВС України Федотова О.А., що полягає у ненаправленні до Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України подання про допущення судовим експертом ОСОБА_5 порушень вимог нормативно-правових актів з питань проведення судової експертизи та методик проведення судових експертиз, а також притягнення її до дисциплінарної відповідальності; та зобов'язання відповідача направити (подати) до Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України подання про допущення судовим експертом ОСОБА_5 порушень вимог нормативно-правових актів з питань проведення судової експертизи та методик проведення судових експертиз.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таким чином, вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності директора ДНДЕКЦ МВС України - керівника Експертної служби МВС України Федотова О.А. та зобов'язання його вчинити певні дії не можуть бути предметом судового розгляду, а тому суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилами ст. 349, 351 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: (…) змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанції по суті прийнято правильне процесуальне рішення, але із помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому наявні підстави для зміни ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2017 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 рокув їх мотивувальних частинах, і виключення п. 2 резолютивної частини ухвали суду першої інстанції з викладених вище обставин.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року - задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції даної постанови.

Виключити п. 2 резолютивної частини ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2017 року.

В решті ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
Судді:
Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д.А. Гудима Л.І. Рогач
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
Князєв В.С.

[ANTIRAID]

Это уже второе решение Большой палаты устанавливающее отсутствие судебной защиты в определенных правоотношениях, что на мой взгляд подрывает доверия как к судебной системе, так и к государственной власти в целом. Полный провал судебной реформы на лицо и проявляется каждый день, начиная с решений и заканчивая квалификационным отбором.

Большая Палата указала, что понятие "спор, который не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства" следует толковать в более широком смысле, то есть как понятие, касающееся тех споров, которые не подлежат рассмотрению в порядке административного судопроизводства, и тех, которые вообще не подлежат судебному разбирательству.

Таким образом, требования истца о признании противоправной бездеятельности директора ГНИЭКЦ МВД Украины - руководителя Экспертной службы МВД Украины Федотова А.А. и обязательстве его совершить определенные действия не могут быть предметом судебного разбирательства, а потому суды первой и апелляционной инстанции пришли к ошибочному выводу, что этот спор подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства.

[0720]

тобто вимоги до посадової (службової) особи органу державної влади про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії — такі вимоги, на думку судді Саприкіної (та усієї Великої Палати Верховного Суду), не породжують юридичного спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України

НЕ ПОРОДЖУЮТЬ І ВСЕ, — ЙДІТЬ ВСІ НАФІГ !!

при цьому суд повністю ігнорує вимоги ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, посилаючись на практику ЄСПЛ, яка жодним чином не стосується даного питання (цитуємий судом пункт 33 рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 тут абсолютно ні до чого)

ну добре, а як тоді бути з імперативною нормою частиною першою статті 239 КАСУ, — згідно з якою суд в таких випадках ПОВИНЕН роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ?

а ще дуже цікаво, що вимоги до посадової (службової) особи органу державної влади, на думку судді Саприкіної (та усієї Великої Палати Верховного Суду) — судовому розгляду не підлягають, проте водночас на думку тієї самої судді Саприкіної (та усієї Великої Палати Верховного Суду) — судовому розгляду чомусь підлягають вимоги до посадової (службової) особи юридичної особи публічного права, яка не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом державного управління чи іншим державним органом, а саме до так званих "уповноважених осіб ФГВФО", — хоча закон (стаття 43 КАСУ) не наділяє таких осіб адміністративною процесуальною правоздатністю

будь ласка, роз'ясніть мені, де в цій постанові логіка? де тут верховенство права? де тут хоча б елементарна законність (ч.1 ст.239 КАСУ, ч.3 ст.124 Конституції, ст.ст. 6, 13 Конвенції)?

що взагалі відбувається з правосуддям в країні?

[0720]

и снова, что характерно, всё та же судья Сапрыкина

и снова, что характерно, так называемое "письменное производство" (то есть отсутствие заседания, фикция и профанация)