Постановление БП-ВС об административной юрисдикции споров по оспариванию штрафов ГИС за неисполнение решения суда


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 127/9870/16-ц

Провадження N 14-166цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД", заінтересована особа - заступник начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Петрішен Андрій Андрійович, про скасування постанови про накладення штрафу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К., Сала Т.Б.), та

УСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" (далі - ТОВ "БМУ-2-ЛТД") звернулося до суду зі скаргою на постанову заступника начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Петрішена А.А. (далі - заступник начальника відділу ДВС) про накладення штрафу.

Скаргу мотивовано тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "БМУ-2-ЛТД", треті особи: комунальна організація "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву", ОСОБА_5, про визнання виконаним обов'язку щодо внесення грошових коштів, зобов'язання виконати обов'язки з передачі майнових прав, позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "БМУ-2-ЛТД" виконати договір купівлі-продажу майнових прав від 03 червня 2014 року в частині здійснення перерахунку вартості об'єкта нерухомості за результатами обмірів БТІ та передачі майнових прав на об'єкт нерухомості ОСОБА_4 шляхом підписання акта прийому-передачі.

18 травня 2017 року заступник начальника відділу ДВС відкрив виконавче провадження N 53967050 з виконання вказаного рішення суду та встановив строк для його добровільного виконання.

На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження ТОВ "БМУ-2-ЛТД" направило лист від 30 травня 2017 року з відповідним перерахунком вартості об'єкта на підставі обмірів БТІ, а також у повному обсязі сплатило виконавчий збір.

14 липня 2017 року заступник начальника відділу ДВС прийняв постанову про накладення штрафу на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" у розмірі 5 100 грн за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду.

Оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови 14 липня 2017 року стягувач ОСОБА_4 не виконав обов'язку зі сплати вартості майнових прав, у тому числі згідно з перерахунком вартості за результатами обмірів БТІ, що був наданий на виконання рішення суду, ТОВ "БМУ-2-ЛТД" просило скасувати постанову про накладення штрафу від 14 липня 2017 року, прийняту заступником начальника відділу ДВС.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року в задоволенні скарги ТОВ "БМУ-2-ЛТД" відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що накладення штрафу державним виконавцем здійснено на підставі Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) у зв'язку з невиконанням ТОВ "БМУ-2-ЛТД" рішення суду. Постанова державного виконавця винесена в межах його повноважень відповідно до Закону N 1404-VIII, а тому підстав для її скасування немає.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв'язку з тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що скарги на постанови про накладення штрафу в силу положень ст. 18 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду скарги) мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

У листопаді 2017 року ТОВ "БМУ-2-ЛТД" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що цей спір не є публічно-правовим у розумінні КАС України, а повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції.

25 січня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження у справі.

12 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Оскільки заявник оскаржує ухвалу апеляційного суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Апеляційний суд встановив, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року у справі N 127/9870/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "БМУ-2-ЛТД", треті особи: комунальна організація "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву", ОСОБА_5, про визнання виконаним обов'язку щодо внесення грошових коштів та зобов'язання виконати обов'язки з передачі майнових прав - позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "БМУ-2-ЛТД" виконати договір купівлі-продажу майнових прав від 03 червня 2014 року в частині здійснення перерахунку вартості об'єкта нерухомості за результатами обмірів БТІ та передачі майнових прав на цей об'єкт ОСОБА_4 шляхом підписання акта прийому-передачі.

Постановою заступника начальника відділу ДВС від 18 травня 2017 року відкрито виконавче провадження N 53967050 з виконання виданого на підставі вказаного рішення суду виконавчого листа та встановлено строк для його добровільного виконання, а постановою від 14 липня 2017 року на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" накладено штраф у розмірі 5 100 грн за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду.

Звертаючись до районного суду зі скаргою, ТОВ "БМУ-2-ЛТД" посилалося на неправомірність винесення цієї постанови, оскільки товариство частково виконало вимоги виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення, а тому нарахування штрафу є неправомірним.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги ТОВ "БМУ-2-ЛТД", апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі за вищезазначеною скаргою, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок апеляційного суду є правильним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі ст. 1 Закону N 1404-VIII (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону N 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

14 липня 2017 року заступник начальника відділу ДВС виніс постанову про накладення на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду у розмірі 5 100 грн.

Однак ТОВ "БМУ-2-ЛТД" самостійно не виконало цю постанову, що є підставою для її примусового виконання.

За змістом п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону N 1404-VIII постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною 2 ст. 74 Закону N 1404-VІІІпередбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не має.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду не надає оцінку постанові заступника начальника відділу ДВС по суті, оскільки вона не була предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч. 1 ст. 400 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Link to comment
Share on other sites

Большая палата указала, что юрисдикция административных судов распространяется на дела по поводу обжалования постановлений государственного исполнителя о взыскании исполнительного сбора, расходов, связанных с организацией и проведением исполнительных действий и наложением штрафа, принятых в исполнительных производствах по принудительному исполнению всех исполнительных документов , независимо от того, каким органом, в том числе судом какой юрисдикции, они выданы. К юрисдикции административных судов относятся также дела об обжаловании решений, действий или бездеятельности государственной исполнительной службы, принятых (совершенных, допущенных) при принудительном исполнении постановлений государственного исполнителя о взыскании исполнительского сбора, расходов, связанных с организацией и проведением исполнительных действий и наложением штрафа как исполнительных документов в отдельном исполнительном производстве.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      3 листопада 2021 року
      м. Київ
      Справа № 360/3611/20
      Провадження № 11-209заі21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
      розглянувши в порядку письмового провадження зразкову справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно), яке є правонаступником Управління ПФУ в Попаснянському районі Луганської області, про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання призначити пенсію,
      за апеляційною скаргою управління ПФУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року (судді Чиркін С. М., Єзеров А. А., Желєзний І. В., Кравчук В. М., Стародуб О. П.),
      УСТАНОВИЛА:
      30 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
      - визнати протиправним та скасувати рішення управління ПФУ від 17 серпня 2020 року про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) ОСОБА_1 ;
      - зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), а саме з 12 серпня 2020 року.
      Обґрунтовуючи ці вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що досягнувши 50-річного віку вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ).
      Позивачка послалася на те, що набуття нею права на призначення згаданої пенсії підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020, КСУ відповідно), яким зміни до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом № 213-VІІІ, були визнані неконституційними.
      Проте відповідач відмовив їй у призначенні пільгової пенсії у зв`язку з недосягненням пенсійного віку (55 років), посилаючись на пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років.
      Луганський окружний адміністративний суд звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з поданням про розгляд цієї типової справи Верховним Судом як зразкової справи.
      За результатами розгляду зразкової справи Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 квітня 2021 року позов задовольнив: визнав протиправним і скасував оскаржуване рішення управління ПФУ та зобов`язав відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІI в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 213-VІІІ.
      У цьому рішенні судом вказано на те, що воно є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу ПФУ щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, та наведено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме:
      а) позивачем є особа, яка:
      звернулась до ПФУ за призначенням пенсії після 23 січня 2020 року з підстав, визначених статтею 13 Закону № 1788-ХІІ;
      на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;
      набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ;
      б) відповідачем є орган ПФУ, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, беручи до уваги правову позицію, закріплену в Рішенні № 1-р/2020, вказав на те, що ідентична викладеній у Законі № 213-VІІІ правова норма щодо збільшення пенсійного віку, яка міститься в Законі № 2148-VIII та якою доповнено Закон № 1058-ІV, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
      За висновком суду, до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення № 1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23 січня 2020 року (набрання чинності Рішенням № 1-р/2020), належать особи, які працювали до 1 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до 1 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до ПФУ за призначенням пенсії.
      Управління ПФУ, не погодившись із такими висновками суду, оскаржило його до Великої Палати Верховного Суду. Скаржник наголошує на помилковому застосуванні до спірних правовідносин пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, оскільки при вирішенні питання про набуття позивачкою права на пільгову пенсію застосуванню підлягали чинні на час її звернення до органу ПФУ положення статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції Закону № 2148-VIII.
      ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу управління ПФУ суду не надіслала.
      У судове засідання учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення. У зв`язку із цим, а також з огляду на те, що справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      У ході судового розгляду встановлено, що 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до управління ПФУ із заявою про призначення їй пенсії на пільгових умовах за списком № 2.
      На час звернення ОСОБА_1 до відповідача за призначенням пенсії їй виповнилося 50 років. Позивачка мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 20 років 11 місяців 23 дні.
      Рішенням управління ПФУ від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Таке рішення відповідача обґрунтовано недосягненням ОСОБА_1 пенсійного віку, який згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії, становив 55 років.
      Велика Палата Верховного Суду перевірила доводи учасників справи, дослідила її матеріали, переглянула оскаржуване судове рішення й дійшла таких висновків.
      3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
      «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
      За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
      Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
      чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
      жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
      Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
      Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
      Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
      Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУвстановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
      У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
      Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
      Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
      Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
      Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
      Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 20 років 11 місяців 23 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
      Ураховуючи викладене вище, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного по суті висновку про те, що ОСОБА_1 набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, отже, її позов підлягає задоволенню, а рішення управління ПФУ - скасуванню.
      Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
      Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
      Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується і з висновками суду першої інстанції щодо мотивування судового рішення.
      Так, мотивуючи судове рішення, суд першої інстанції вказав, що КСУ в Рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції; повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. З огляду на вищенаведене суд першої інстанції зробив висновок, що правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана КСУ неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акта, у якому вона втілена), не підлягає застосуванню.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 3 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
      Велика Палата Верховного Суду не вважає можливим надавати оцінку положенням Закону № 1058-IV щодо їх відповідності чи невідповідності Конституції України в межах цієї справи, оскільки, як зазначено вище, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
      З огляду на викладене також відсутні підстави для звернення до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до КСУ подання щодо конституційності Закону № 1058-IV на підставі частини четвертої статті 7 КАС.
      Таким чином, висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для задоволення позову в цій справі є правильними по суті, хоча зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
      Відповідно до пункту 4 частини першої, частини четвертої статті 317 КАС підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне по суті рішення у зразковій справі, але з інших підстав, апеляційну скаргу слід задовольнити частково: мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.
      Керуючись статтями 243, 290, 308, 310, 317, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області задовольнити частково.
      2. Мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук
      І. В. Ткач
      Джерело: ЄДРСР 101211541
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      09 листопада 2021 року
      м. Київ
      Справа № 905/1680/20
      Провадження № 12-48гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідачаКатеринчук Л. Й.,
      суддівАнцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя - Стойка О. В., судді Попков Д. О., Пушай В. І.) у справі № 905/1680/20 за позовом Маріупольської міської ради Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовблок» про стягнення 259 913 грн і
      В С Т А Н О В И Л А
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У вересні 2020 року Маріупольська міська рада Донецької області (далі - Маріупольська міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовблок» (далі - ТОВ «Азовблок», відповідач) про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, у розмірі 259 913 грн.
      1.2. Позовна заява мотивована тим, що з 2006 по 2016 роки згідно з договором орендиземлі від 20 червня 2006 року відповідач користувався земельною ділянкою площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006, на якій знаходиться належний йому на праві власності об`єкт нерухомості, а в період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року, не оформивши нового договору оренди та не сплачуючи орендних платежів, продовжив землекористування, внаслідок чого відповідач безпідставно зберіг кошти несплаченої орендної плати позивачу на суму 259 913 грн.
      1.3. Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки була визначена позивачем згідно з актом № 8 комісії про визначення обсягу збитків від 31 січня 2020 року, утвореної рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міськради № 318 від 18 липня 2018 року, та з урахуванням листа начальника Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 2067/105-19 від 20 грудня 2019 року про нормативну грошову оцінку 1 квадратного метра земельної ділянки за період з 01 січня 2017 року по 17 липня 2018 року на суму 605, 93 грн, за період з 17 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року на суму 908, 89 грн, за період з 01 січня 2019 року по 09 жовтня 2019 року на суму 708, 10 грн, а за період з 10 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року на суму 283, 24 грн із зазначенням відповідного арифметичного розрахунку.
      1.4. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на статтю 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статтю 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), зазначаючи, що відповідач не є власником земельної ділянки, не має права постійного користування, а тому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
      1.5. З посиланням на приписи статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач указував на те, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). Відтак відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
      2.Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      2.1. 16 лютого 2021 року Господарський суд Донецької області прийняв рішення, яким позовні вимоги задовольнив, стягнув з ТОВ «Азовблок» на користь Маріупольської міськради грошові кошти на суму 259 913 грн та судовий збір на суму 3 898, 69 грн. Мотивував рішення так.
      2.2. Земельна ділянка площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Кільцева, будинок 1 на підставі договору оренди землі № 2373к від 20 червня 2006 року була передана в користування ТОВ «Азовблок» на строк до 23 травня 2016 року.
      2.3. Рішенням Маріупольської міськради від 22 вересня 2016 року № 7/11-705 ТОВ «Азовблок» було подовжено на 10 років строк оренди земельної ділянки площею 0,4414 га (кадастровий номер 1412300000:01:018:0006) з розміром орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (функціонування виробничої бази) на вулиці Кільцевій, 1 в Лівобережному районі міста Маріуполя. Пунктом 2.1 цього рішення передбачено необхідність подання ТОВ «Азовблок» до Центру надання адміністративних послуг заяви про оформлення проекту договору оренди зазначеної земельної ділянки протягом трьох місяців від дня прийняття такого рішення. У випадку невиконання встановленого строку рішення вважати таким, що втратило чинність.
      2.4. Рішенням Маріупольської міськради від 26 лютого 2020 року № 7/50-5001 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та поновлено ТОВ «Азовблок» на один рік строк оренди земельної ділянки площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (функціонування виробничої бази) на вулиці Кільцевій, 1 в Лівобережному районі міста Маріуполя. Згідно з пунктом 2 цього рішення розмір орендної плати встановлено на рівні 3 % від її грошової оцінки. У пункті 3.1 рішення зазначено про необхідність ТОВ «Азовблок» подати до Центру надання адміністративних послуг заяву про оформлення проекту договору оренди цієї земельної ділянки протягом трьох місяців від дня прийняття такого рішення. У випадку невиконання встановленого строку рішення вважати таким, що втратило чинність.
      2.5. Відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, не оформив та не зареєстрував право землекористування на період 2017 - 2019 років, не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе грошові кошти в розмірі орендної плати.
      2.6. 31 січня 2020 року актом № 8 про визначення обсягу збитків встановлено, що відповідачем використовується земельна ділянка площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 на вулиці Кільцевій, 1 Лівобережного району міста Маріуполя без виникнення права власності / користування, у зв`язку із чим позивач здійснив розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів з урахуванням листа Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19 на суму 259 913 грн. Рішенням Маріупольської міськради від 14 квітня 2020 року № 108 затверджено, зокрема, акт № 8 про визначення обсягу збитків (безпідставно збережених коштів) від 31 січня 2020 року.
      2.7. У досудовому порядку врегулювання спору позивач відмовився сплачувати зазначену суму, а відповідач відмовився її зменшувати, мотивуючи обґрунтованістю проведеного розрахунку, виходячи з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка змінювалася в різні періоди 2017 - 2019 років.
      2.8. Місцевий суд зазначив про присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номера 1412300000:01:018:0006 відповідно до положень статей 79, 79-1 ЗК України, внаслідок чого вона, як індивідуально визначене майно комунальної власності, набула статусу об`єкта майнових прав з 2006 року та використовувалась відповідачем за договором оренди землі № 2373к від 20 червня 2006 року для розміщення належних йому на праві власності об`єктів нерухомості виробничої бази. 2016 року строк дії договору оренди закінчився, а в період 2017 - 2019 років відповідач продовжив землекористування, не оформивши орендного договору, та не сплачував плату за землю в передбаченому законом порядку.
      2.9. Суд першої інстанції виснував, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. При цьому суд послався на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28 лютого 2020 року у справі № 913/169/18.
      2.10. Суд прийняв до уваги наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів за користування відповідачем спірною земельною ділянкою площею 0,4414 га за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року на загальну суму 259 913 грн орендної плати, розрахований позивачем на підставі даних про нормативну грошову оцінку індивідуально визначеної земельної ділянки кадастровий номер 1412300000:01:018:0006 та з урахуванням зміни нормативної грошової оцінки квадратного метра зазначеної ділянки в різні періоди відповідно до листа Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19, копія якого додана позивачем до матеріалів справи на обґрунтування правильності проведеного ним розрахунку. При цьому суд зазначив про перевірку наданого позивачем розрахунку, його обґрунтованість та відповідність вимогам чинного законодавства.
      2.11. Місцевий суд прийняв до уваги, що при проведенні розрахунку застосовано базовий коефіцієнт розміру ставки орендної плати в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який встановлено в рішеннях Маріупольської міськради від 22 вересня 2016 року № 7/11-705 та від 26 лютого 2020 року № 7/50-5001 про поновлення строку оренди земельної ділянки, розмір площі земельної ділянки 0,4414 га, яка використовується відповідачем, кількість днів фактичного користування земельною ділянкою.
      2.12. Суд спростував твердження відповідача про використання тільки частини спірної ділянки у зв`язку з припиненням його господарської діяльності, зазначивши про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 сформована як єдиний об`єкт цивільних прав і саме так відповідач просив закріпити її за ним у користування відповідно до поданої ним заяви, звертаючись до позивача про поновлення строку оренди цієї земельної ділянки.
      2.13. З огляду на встановлене та керуючись статтею 1212 ЦК України, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 259 913 грн безпідставно збережених коштів за період 2017 - 2019 років.
      3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      3.1. 17 травня 2021 року Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою рішення Господарського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року скасував у частині задоволення позовних вимог Маріупольської міськради до ТОВ «Азовблок» на суму 147 393 грн та розподілу судових витрат, прийняв у скасованій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Маріупольської міськради до ТОВ «Азовблок» про стягнення 147 393 грн відмовив, у частині задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «Азовблок» на користь Маріупольської міськради 112 520 грн оскаржуване рішення місцевого господарського суду в цій справі залишив без змін, здійснив розподіл судових витрат у справі.Мотивував постанову так.
      3.2. З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 922/96/19, а також висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 і постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, апеляційний суд зазначив, що розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку передбачає необхідність для правильного її визначення двох параметрів (окрім тривалості спірного періоду): наявності самої земельної ділянки як об`єкта оренди, сформованої відповідно до статті 79-1 ЗК України; наявності нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності та яка відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель»оформлюється як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який видається центральним органом виконавчої влади.
      3.3. Апеляційний суд дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель»вбачається, що єдиним належним і допустимим доказом нормативної грошової оцінки земельної ділянки є витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а тому наданий позивачем розрахунок орендної плати та лист Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19 з додатком (т. 1, а. с. 23 - 24) не є належним доказом на підтвердження такої грошової оцінки земельної ділянки.
      3.4. Зважаючи на те, що в матеріалах справи такий витяг відсутній і відповідачем заперечень із цього приводу в суді першої інстанції заявлено не було, апеляційним судом запропоновано сторонам надати відповідний витяг на підставі частин першої, другої статті 2 та частини четвертої статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з метою остаточного та справедливого вирішення спору. Наданий суду апеляційної інстанції витяг було долучено до матеріалів справи.
      3.5. Апеляційний суд констатував, що сторонами не заперечувалось, що базова вартість земель населеного пункту у спірний період не змінювалася, а різниця нормативної грошової оцінки землі за період 2017 - 2019 років обумовлюється встановленням різних коефіцієнтів функціональності призначення земель у місті Маріуполі в цей період. Зокрема, за період 2017 - 2018 років цей коефіцієнт становив «2», за період із 17 липня 2018 року по 09 жовтня 2018 року - «3», а з 10 жовтня 2019 року - «1,2».
      3.6. Доводи позивача про зміну коефіцієнтів функціонального призначення спірної земельної ділянки за період 2017 - 2019 років відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 (далі - Порядок № 489), з урахуванням змін до Порядку № 489, внесених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162, апеляційний суд заперечив, аргументуючи тим, що позивач не наділений повноваженнями самостійно застосовувати відповідні коефіцієнти функціонального призначення земель.
      3.7. Апеляційний суд прийняв до уваги як належний доказ нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки наданий позивачем суду апеляційної інстанції витяг № 972 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформований 11 березня 2021 року, з якого вбачається, що її нормативна грошова оцінка становить 1 250 219, 83 грн, яка складається із середньої вартості земель населеного пункту станом на 01 січня 2019 року з урахуванням коефіцієнта функціональності 1,2, інших коефіцієнтів, зокрема коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки за 2019 - 2020 роки.
      3.8. Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами більший розмір грошової оцінки спірної земельної ділянки за попередні спірні періоди 2017 - 2018 років, тому зазначений розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (1 250 219, 83 грн) є таким, що має бути застосований для визначення спірної суми безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати за користування цією земельною ділянкою за весь спірний період 2017 - 2019 років. За висновком апеляційного суду, чинним законодавством не вимагається складання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожний спірний період, а тому можна використати витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, чинний на час його формування та звернення до суду з позовом. Апеляційний суд дійшов висновку, що такий витяг може бути використаний при проведенні розрахунку безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати за період до його формування, оскільки позивач не довів належними доказами збільшення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період стягнення.
      3.9. З урахуванням існуючого обмеження на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки для земель загального користування згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, судом апеляційної інстанції визначено плату за користування спірною земельною ділянкою за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року у такому розмірі: 1 250 219, 83 грн * 3 % = 37 506, 60 грн за кожний рік, починаючи з 2017 року та по 2019 рік, що загалом складає 112 520 грн (37 506, 60 грн * 3). Виходячи з такого розрахунку, апеляційний суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог на суму 112 520 грн та залишення рішення місцевого суду в цій частині без змін.
      3.10. Щодо іншої частини заявлених позовних вимог на суму 147 393 грн апеляційний суд зазначив про їх необґрунтованість та необхідність скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.
      4. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
      4.1. У червні 2021 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року повністю, а рішення Господарського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року залишити в силі. Скарга мотивована так.
      4.2. Маріупольська міськрада подала касаційну скаргу на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
      4.3. Скаржник зазначив, що Східний апеляційний господарський суд у постанові від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 послався на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, у якій розглядалися подібні до справи № 905/1680/20 правовідносини.
      4.4. Верховним Судом у зазначеній постанові зроблено такі висновки. Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин; при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель; нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України; чинне земельне законодавство України, у тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; за висновком суду, зазначене повністю спростовує висновок про необхідність отримання витягу за кожний спірний період і це дозволяє розраховувати суму орендної плати за земельну ділянку за період до дати формування витягу, використовуючи при цьому дані, вказані в наявному витязі, при визначенні розміру орендної плати за попередні періоди.
      4.5. За доводами Маріупольської міськради, вбачається необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що зроблений у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, для правильного вирішення справи № 905/1680/20 у частині застосування в подібних правовідносинах положень частини другої статті 20 та статті 23 Закону України «Про оцінку земель» щодо можливості визначення розміру безпідставно збережених коштів за весь спірний період на підставі проведеної нормативної грошової оцінки земель певного населеного пункту не лише з використанням інформації, яка міститься у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, наданому в поточному році, а й з урахуванням усіх наданих сторонами доказів, що свідчать про проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у спірний період належним чином, тобто відповідно до вимог чинного законодавства України.
      4.6. Верховний Суд у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 пов`язує наявність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки як виключне підтвердження її проведення. Маріупольська міськрада не погоджується з таким твердженням, оскільки витяг має лише інформативний характер (що відповідає правовому висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12 листопада 2018 року у справі № 814/789/17), а нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться на підставі рішення органу влади чи органу місцевого самоврядування, після якого розробляється технічна документація щодо нормативної грошової оцінки земель та згодом затверджується ним (статті 15, 18, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель»). Отже, навіть за відсутності витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не можна стверджувати, що така оцінка не проведена. Наявність / відсутність витягу свідчить лише про факт його отримання / неотримання у певний час певною особою у відповідному компетентному органі, відповідальному за видачу такого документа.
      4.7. У постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що нормами законодавства України передбачена можливість змінювати нормативну грошову оцінку земель конкретного населеного пункту у встановленому законодавством порядку для перегляду розміру орендної плати (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України). Зазначене відповідає приписам статті 18 Закону України «Про оцінку земель», згідно з якою нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років. Тобто нормативна грошова оцінка земельних ділянок може змінюватися принаймні кожні 5 - 7 років, що має наслідком виникнення оновлених базових коефіцієнтів щодо окремих земельних ділянок. Натомість у цій же постанові у справі № 922/2843/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що є можливим здійснення розрахунку позовних вимог щодо стягнення безпідставно збережених коштів за весь спірний період користування земельною ділянкою без договору оренди на підставі наявного витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, тобто без урахування змін нормативної грошової оцінки земель, що, можливо, відбувалися у спірний період.
      4.8. Отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки передує укладенню сторонами договору оренди земельної ділянки в обов`язковому порядку, а надалі надається землекористувачем лише в разі зміни оцінки земель. Разом з тим предметом розгляду справи № 905/1680/20 є повернення безпідставно збережених відповідачем коштів унаслідок небажання укладати договір оренди земельної ділянки, а відтак витяг про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за минулі періоди в позивача відсутній з об`єктивних причин унаслідок недобросовісної поведінки землекористувача та ухилення від укладання договору оренди землі, що передбачає отримання такого витягу.
      4.9. Скаржник не погоджується з можливістю здійснити розрахунок позовних вимог у справі № 905/1680/20 за весь спірний період лише на підставі одного витягу. Для визначення коректного розрахунку позовних вимог за весь спірний період позивач ужив заходів для отримання даних про нормативну грошову оцінку, щоб як докази надати певні документи, зокрема такі, як рішення органу місцевого самоврядування про проведення та затвердження нормативної грошової оцінки земель, відомості уповноваженого органу (Держгеокадастру) про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки у спірний період. Нарахування ж безпідставно збережених коштів лише на підставі наявного актуального витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за весь спірний період може призвести або до недоврахування безпідставно збережених коштів, або, навпаки, до їх завищення.
      5. Аргументи відповідача
      5.1. Відповідачу відзиві на касаційну скаргу просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін.
      5.2. Відповідач аргументував, що підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відсутні, а судом апеляційної інстанції правильно застосовано висновки Верховного Суду в зазначеній постанові.
      5.3. Відповідач зауважив, що апеляційним судом обґрунтовано враховано висновки Верховного Суду в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 у частині застосування до подібних правовідносин у справі № 905/1680/20 положень частини другої статті 20 та статті 23 Закону України «Про оцінку земель» щодо розрахунку розміру безпідставно збережених коштів лише на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
      5.4. Позивачем на підтвердження здійснених розрахунків розміру безпідставно збережених коштів не було надано належних і допустимих доказів, а саме витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 1412300000:01:018:0006) за спірний період здійснення стягнення, наявність яких є необхідним підтвердженням заявленого позивачем розрахунку в розумінні приписів чинного законодавства України.
      5.5. Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач надав лист Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19, а витяг № 972 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11 березня 2021 року позивач надав вже на стадії апеляційного провадження у справі. Лист Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19не може вважатися належним і допустимим доказом нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, оскільки законодавством чітко визначено, які документи можуть бути належним підтвердженням нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є саме таким документом.
      5.6. Виходячи із чинного законодавства України не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема, на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів чи викладеної в листі відповідного органу інформації).
      5.7. Указаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18, від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19).
      6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      6.1. 30 липня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так.
      6.2. Убачаються підстави для відступу від висновку щодо проведення розрахунку безпідставно збережених коштів не лише на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а й на підставі інших документів про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19.
      Зазначений висновок ґрунтується на тому, що жодним нормативним актом не визначено, що виключно на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки може бути проведено розрахунок безпідставно збережених коштів, що є предметом спору у справі. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, посилання судів у цій справі на ненадання такого витягу як на підставу для відмови в задоволенні позову є необґрунтованим і не відповідає положенням частини другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
      Зважаючи на те, що предметом спору у справі є стягнення з відповідачів безпідставно утриманих грошових коштів плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, починаючи із 07 березня 2016 року, а сам розрахунок проведено у 2019 році, отримати на час проведення розрахунку інформацію щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки за попередні роки саме у формі витягу з технічної документації є неможливим.
      Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі № 201/2956/19 розрахунок сум орендної плати, яка не сплачена відповідачами за відповідний період, здійснено на підставі: акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства групи по самоврядному контролю за використанням та охороною земель Центральної районної у місті ради від 13 червня 2018 року з додатками; листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо нормативної грошової оцінки 1 кв. м спірної земельної ділянки; листа Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про стан сплати земельного податку або орендної плати за землю.
      З посиланням на статті 286, 289 ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Верховний Суд зазначив, що при визначенні порядку нарахування плати за землю законодавець вказує на можливість подання даних Державного земельного кадастру у вигляді витягу або довідки органу Держгеокадастру про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
      6.3. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи № 905/1680/20 дійшла висновку про необхідність відступу від висновку щодо проведення розрахунку безпідставно збережених коштів не лише на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а й на підставі інших документів про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      7.1. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
      7.2. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
      7.3. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
      7.4. Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
      7.5. Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».
      7.6. Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
      7.7. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
      7.8. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
      7.9. Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.
      7.10. Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
      7.11. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
      Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
      7.12. Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
      Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).
      Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
      7.13. Статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).
      7.14. Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
      Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
      Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону в редакції на час розгляду спору судом витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
      7.15. Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком № 489 (зі змінами та доповненнями). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 489).
      7.16. Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489).
      Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.
      7.17. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: «Витяг сформовано» із зазначенням дати його формування.
      7.18. Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.
      7.19. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
      7.20. Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 «Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.
      7.21. Так, згідно з підпунктами 8, 14, 15 пункту 24 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.
      7.22. Пунктом 162Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.
      Згідно з додатком 41 передбачена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель.
      Відповідно до пункту 179 Порядку № 1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.
      Отже, така довідка, поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки.
      7.23. Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
      Отже, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.
      7.24. Згідно з пунктом 286.2 статті 286 та підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки; платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку; при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
      7.25. Отже, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
      7.26. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
      7.27. Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
      Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
      Отже, якщо певні обставини можуть підтверджуватися тільки конкретно визначеними законодавством доказами, то такі докази слід вважати допустимими. Якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані доказами безвідносно до конкретних засобів доказування, то ці докази вважаються належними.
      7.28. З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
      7.29. Відтак убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.
      7.30. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно …, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель» (абзац другий пункту 37 постанови).
      8. Висновки щодо розгляду спору по суті
      8.1. Судами встановлено, що спірній земельній ділянціприсвоєно кадастровий номер 1412300000:01:018:0006, вона вважається сформованою (є сформованим об`єктом цивільних прав) та перебувала в оренді відповідача на підставі договору оренди землі № 2373к від 20 червня 2006 року (строк дії якого закінчився 23 травня 2016 року) як ділянка, закріплена за об`єктами нерухомого майна, якими володів на праві власності відповідач.
      8.2. Щодо цієї земельної ділянки площею 0,4414 га відповідач подав заяву про укладення нового договору оренди на період 2016 - 2017 років, не відмовляючись від використання частини спірної земельної ділянки.
      8.3. Доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою за 2017 - 2019 роки, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Маріупольською міськрадою та державної реєстрації такого права, матеріали справи не містять.
      8.4. Позивачем надано суду розрахунок безпідставно збережених коштів за користування ТОВ «Азовблок» земельною ділянкою площею 0,4414 га за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року на суму 259 913 грн орендної плати, виходячи з даних про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки з урахуванням змін нормативної грошової оцінки, які мали місце в цей період, з посиланням на те, що до спірної ділянки в цей період застосовувалися різні коефіцієнти функціональності для її нормативної грошової оцінки.
      8.5. Наявність різної нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 площею 0,4414 га позивач підтверджував листом Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19, копія якого наявна в матеріалах справи і який був прийнятий до уваги судом першої інстанції (т. 1, а. с. 23 - 24).
      Заперечуючи проти вимог позивача щодо площі користування спірною земельною ділянкою (0,4414 га) та зазначаючи про фактичне використання тільки 0,05371 га, що відповідає площі нерухомого майна відповідача, розташованого на спірній ділянці, відповідач у відзиві на позов від 09 жовтня 2020 року не заперечував обставин зміни нормативної грошової оцінки землі в зазначений період часу, за який позивач просив стягнути безпідставно набуті грошові кошти, та зазначав що така оцінка була сталою (т. 1, а. с. 45 - 47).
      8.6. Розглянувши справу в межах заявленихпозовних вимог та спростувавши заперечення відповідача щодо розміру фактичного землекористування спірною ділянкою, місцевий суд дійшов висновку про можливість прийняття як належних доказів у справі наданого позивачем розрахунку розміру безпідставно набутих коштів з урахуванням інформації Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області згідно з листом від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19 про зміну розмірів нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006. Зокрема, прийняв до уваги зміну коефіцієнтів функціональності спірної земельної ділянки: за період 2017 - 2018 років коефіцієнт «2», за період із 17 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року - коефіцієнт «3», а з 01 січня 2019 року - коефіцієнт «1,2».
      8.7. Висновки місцевого суду були спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що єдиним належним доказом при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, отриманий зацікавленою стороною в органах Держгеокадастру.
      8.8. Такі висновки спростовано Великою Палатою Верховного Суду відповідно до пунктів 7.21 - 7.28 мотивувальної частини цієї постанови.
      8.9. Відповідно до Порядку № 489 зі змінами згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 162 від 27 березня 2018 року у разі, якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній Код класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, то коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), з 01 січня 2017 року по 16 липня 2018 року застосовується із значенням 2,0, а з 17 липня 2018 року застосовується із значенням 3,0.
      8.10. Як убачається з інформації (витягу) Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки (кадастровий номер 1412300000:01:018:0006), станом на 18 травня 2016 року така земельна ділянка зареєстрована в державному реєстрі прав з визначенням її цільового призначення «11.03 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств» (т. 1, а. с. 134).
      Отже, у позивача були відсутні правові підстави для зміни коефіцієнта функціонального використання цієї земельної ділянки, оскільки з моменту державної реєстрації речового права на земельну ділянку їй було визначено цільове призначення за кодом «11.03», що зумовлювало застосування коефіцієнта функціонального використання «1,2» згідно з додатком 1 до Порядку № 489.
      8.11. З огляду на зазначене розрахунок апеляційним судом нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки із застосуванням коефіцієнта функціонального використання «1,2» за період 2017 - 2019 років є по суті правильним.
      Судом також приймається до уваги, що у складі позовних вимог не заявлялися вимоги про стягнення спірної суми безпідставно збережених коштів орендної плати з урахуванням індексації споживчих цін за спірний період.
      8.12. Отже, постанову апеляційного суду в частині скасування рішення місцевого суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а резолютивна частина оскаржуваної постанови є правильною.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      9.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      9.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      9.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 у частині скасування рішення місцевого суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині зазначену постанову апеляційного суду залишити без змін.
      Щодо розподілу судових витрат
      9.4. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 301, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити частково.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 у частині скасування рішення Господарського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. Й. Катеринчук
      Судді
      Т. О. Анцупова
      Ж. М. Єленіна
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. М. Сімоненко
      І. В. Ткач
      Джерело: ЄДРСР 101211542
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 листопада 2021 року
      м. Київ
      Справа № 825/997/17
      Провадження № 11-281апп21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
      розглянула в порядку письмового провадження справу № 825/997/17 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1710 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року (у складі колегії суддів Бужак Н. П., Костюк Л. О., Троян Н. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      ВСТУП
      Позивачка проходила службу в Збройних Силах України. 23 травня 2017 року була звільнена з військової служби в запас.
      Після звільнення з військової служби позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. У відповідь військова частина зазначила про відсутність законних підстав для включення щомісячної додаткової грошової винагороди у склад грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні.
      Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 повністю, а суд апеляційної інстанції, керуючись висновком Верховного Суду України, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду України.
      У цій справі Велика Палата Верховного Суду має відповісти на питання: чи входить щомісячна додаткова грошова винагорода до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби?
      Рух справи
      1. ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1710, у якому просила:
      - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати їй грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова № 889);
      - зобов`язати Військову частину А1710 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, ураховуючи раніше виплачені суми.
      2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач протиправно не включив в її розмір щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою № 889, яку вона отримувала в період проходження служби щомісячно. Позивачка наполягає на тому, що щомісячна додаткова грошова винагорода має постійний характер, а тому відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XIIтака винагорода повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
      3. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини А1710 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону № 2011-XII, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889. Зобов`язано Військову частину А1710 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, ураховуючи раніше виплачені суми.
      4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року апеляційну скаргу Військової частини А1710 задоволено; постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини А1710 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
      5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивачка звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року скасувати та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року.
      6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
      7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      8. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції зазначеного Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      9. 29 вересня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких відповідач просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції.
      10. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2021 року адміністративну справу № 825/997/17 прийнято до провадження цього суду, закінчено підготовчі дії та призначено справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
      11. Ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2021 року адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1710 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року адміністративну справу № 825/997/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 8 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 вересня 2021 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами, та зміст спірних правовідносин
      14. Суди попередніх інстанцій установили, що старший солдат ОСОБА_1 проходила службу у Збройних Силах України, в тому числі на посаді механіка-радіотелеграфіста радіостанції групи інформаційно-телекомунікаційного зв`язку 8 командного пункту (армійської авіації) Сухопутних військ Збройних Сил України.
      15. Наказом начальника 8 командного пункту (армійської авіації) Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 23 травня 2017 року № 6-РС ОСОБА_1 звільнена з військової служби у запас за пунктом «і» частини восьмої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) (Під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
      16. Наказом командира Військової частини А1710 від 23 травня 2017 року № 87 позивачку було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 23 травня 2017 року. Відповідно до цього наказу ОСОБА_1 має вислугу років - 10 років 26 днів. Зазначеним наказом позивачці передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 (десять) повних календарних років служби.
      17. 14 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, але отримала від відповідача відмову у зв`язку з відсутністю підстав для перерахування.
      18. Як установлено судом першої інстанції, у період з 01 червня 2015 року по 23 травня 2017 року позивачці виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода в розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення, що передбачена постановою № 889.
      19. Згідно з листом Військової частини А1710 від 15 червня 2017 року № 91/237 позивачці виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 (десять) повних календарних років в сумі 23 493 грн 15 коп, однак до складових грошової допомоги при звільненні не входить щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою № 889.
      Оцінка суду першої інстанції
      20. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, виходив із того, що з аналізу підпункту 2 пункту 1 постанови № 889 слідує, що додаткова грошова винагорода є щомісячною, має постійний характер, а тому входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.
      Відтак, за висновком суду першої інстанції, розрахунок грошової допомоги при звільненні позивачки повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
      21. Суд першої інстанції враховував пріоритетність законів у порівнянні з підзаконними актами та дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 (далі - Інструкція № 595), якою визначено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразової грошової допомоги, оскільки зазначені положення звужують обсяг встановлених законом прав військовослужбовців.
      22. Тому суд першої інстанції констатував, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачці грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону № 2011-XII, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, є протиправними. Відтак відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок та виплату позивачці грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889.
      Оцінка суду апеляційної інстанції
      23. Суд апеляційної інстанції врахував положення постанови № 889 у системному зв`язку із нормами статей 9, 15 Закону № 2011-ХІІ і правилами Інструкції № 595 та дійшов висновку, що винагорода, встановлена постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ.
      24. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Суд апеляційної інстанції врахував, що аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом України у постановах від 17 жовтня 2011 року, 21 лютого та 25 вересня 2012 року, 05 листопада 2013 року, 30 вересня 2014 року, 30 червня 2015 року (№ 21-226а11, 21-463а11, 21-241а12, 21-210а13, 21-297а14, 21-1446а15 відповідно), а також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 17 серпня 2016 року (справа № К/800/11930/16).
      25. Суд апеляційної інстанції зазначив, що щомісячна грошова винагорода має тимчасовий характер, незважаючи на її виплату щомісяця, залежить від певних умов та порядку, а також не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
      26. Суд дійшов висновку, що у позивачки відсутні правові підстави для перерахунку та виплати грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, з урахуванням раніше виплачених сум.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      27. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що додаткова грошова винагорода є щомісячною, має постійний характер, а тому входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.
      28. На обґрунтування своєї позиції з посиланням на лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 07 серпня 2013 року № 248/3/6/1284 скаржниця зазначає, що місячна додаткова грошова винагорода (як додатковий вид грошового забезпечення) повинна включатися в довідку про розмір грошового забезпечення.
      29. Скаржниця, покликаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 20 жовтня 2015 року у справі № 21-2942а15, наголошує, що передбачена постановою № 889 додаткова грошова винагорода є щомісячною, має постійний характер, а тому входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.
      30. Скаржниця звертає увагу на те, що в суді було досліджено та підтверджено матеріалами справи те, що вона постійно отримувала щомісячну грошову винагороду, передбачену постановою № 889. Наголошує, що суд першої інстанції законно обґрунтував своє рішення тим, що відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ щомісячна додаткова грошова винагорода відноситься до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а тому як додатковий вид грошового забезпечення повинна включатися до складових вихідної допомоги. Натомість постанова суду апеляційної інстанції є необґрунтованою, протизаконною та підлягає скасуванню.
      Позиція відповідача щодо касаційної скарги
      31. У своїх запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що в останній не наведено достатніх підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, яка є законною та обґрунтованою.
      32. На переконання відповідача, щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550 (далі - Інструкція № 550), має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин і її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не може бути включена в розмір грошової допомоги при звільненні. Відповідач звертає увагу, що аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України у постановах від 17 жовтня 2011 року, 21 лютого та 25 вересня 2012 року, 15 жовтня, 05 листопада 2013 року, 30 вересня 2014 року, 30 червня 2015 року (№ 21-226а11, 21-368а13, 21-463а11, 21-241а12, 21-210а13, 21-297а14, 21-1446а15 відповідно), а також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 17 серпня 2016 року (справа № К/800/11930/16).
      Зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      33. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону № 2011-ХІІ.
      34. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені постановою № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер. Водночас матеріалами справи підтверджується, що ця винагорода виплачувалась позивачці постійно щомісяця з 01 червня 2015 року до дня звільнення її з військової служби.
      35. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що додаткова грошова винагорода є щомісячною, має постійний характер, а тому входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців. А також зауважив, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 826/11679/17, від 31 липня 2019 року у справі № 826/3398/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 825/812/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 822/2741/17.
      У зазначених рішеннях Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17 щодо питання складу грошового забезпечення військовослужбовців, у якій здійснено відступ від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові цього суду від 10 березня 2015 року (№ 21-70а15).
      36. Водночас, за позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, задля єдності судової практики в судовій палаті з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду існує необхідність відступити від правового висновку, сформованого Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.
      За висновком, наведеним у зазначених постановах Верховного Суду України, щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою № 889 та Інструкцією № 595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
      37. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду взяв до уваги наявність протилежних за змістом судових рішень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах № 826/11679/17, 826/3398/17, 825/812/17, 822/2741/17 з посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, і Верховного Суду України та дійшов висновку про необхідність відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.
      Релевантні джерела права
      38. Відповідно до частин другої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
      Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
      Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
      Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
      Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
      39. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
      40. Частиною другою статті 15 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
      41. Відповідно до пункту 1 постанови № 889 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щомісячну додаткову грошову винагороду установлено:
      1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
      2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
      3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
      4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
      5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
      6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
      42. Згідно із пунктом 2 постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
      43. На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію № 595.
      44. Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений).
      Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов`язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).
      45. Відповідно до пункту 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
      46. Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
      Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
      47. Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови № 889 затверджено Інструкцію № 550 та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».
      48. Пунктом 1 Інструкції № 550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
      49. Відповідно до пункту 3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений)
      50. Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
      51. Пунктами 8-10 Інструкції № 550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
      Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
      Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп`яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров`ю військовослужбовців або інших осіб.
      Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
      52. Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція № 260).
      53. Відповідно до абзаців першого - другого пункту 9.1 Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим від посад, які вони займають (у тому числі у зв`язку з переходом військової частини на новий штат, частковою зміною штату), із дня, наступного за днем звільнення від займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).
      Грошове забезпечення у цьому випадку обчислюється виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
      54. Відповідно до пункту 38.1 Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
      55. Згідно з абзацами першим - другим пункту 38.6 Інструкції № 260 військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
      Оцінка Великої Палати Верховного Суду
      56. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, проаналізувавши обґрунтованість підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких мотивів.
      57. Велика Палата Верховного Суду системно тлумачить викладені правові норми та звертає увагу на те, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
      58. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
      59. 22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.
      60. Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
      61. Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
      Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що склад учасників справи, а також предмет позовних вимог у зазначеній справі та справі, що розглядається, не є аналогічними, що, своєю чергою, зумовило необхідність вирішення правового питання та розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 825/997/17.
      62. Відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.
      63. Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 інструкцій № 550 та 595.
      64. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
      65. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
      66. Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та 550.
      67. Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
      68. З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
      69. Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
      70. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.
      71. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду повторює, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).
      72. Як слідує з матеріалів справи, щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалась ОСОБА_1 постійно щомісяця з 01 червня 2015 року. до дня звільнення її із військової служби.
      73. Тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що розрахунок грошової допомоги при звільненні позивачки повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
      74. Водночас висновок суду апеляційної інстанції про те, що щомісячна грошова винагорода має тимчасовий характер, незважаючи на її виплату щомісяця, залежить від певних умов та порядку, а також не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби - ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
      75. Велика Палата Верховного Суду погоджується із судом першої інстанції у тому, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону № 2011-ХІІ, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, є протиправними, а тому відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок та виплату позивачці грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      76. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      77. Статтею 352 КАС України (у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, КАС України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      78. Оскільки суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції, яка відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року скасувати.
      3. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: В. В. Британчук В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов Г. Р. Крет
      І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
      Джерело: ЄДРСР 101241002
    • By Андрей_С
      Добрий день! ОТП-факторинг продав (через ТОВ "Амбер") моє майно та відступив право вимоги фізичній особі, яка звернулась до суду, щоб замінити стягувача у виконавчому повадженні. Ріщення суду ще не було. Чи можна якось цьому перешкодити та які для цього можуть буть підстави? Дякую. З повагою, Андрій
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 вересня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 905/2030/19 (905/1159/20)
      Провадження № 12-92гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Геркулес» на ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року (суддя Чорненька І. К.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 серпня 2020 року (судді Барбашова С. В., Істоміна О. А., Пелипенко Н. М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Геркулес» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504 та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року відкрито провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Геркулес» (далі - ПрАТ «Геркулес»).
      2. У червні 2020 року ПрАТ «Геркулес» звернулося з позовом у межах справи № 905/2030/19 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504.
      3. На обґрунтування позову ПрАТ «Геркулес» зазначило, що акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 16 січня 2020 року № 2043/04-36-05-04/25117467 складений відповідачем з порушенням пунктів 42.2, 42.4 статті 42 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв`язку із чим податкове повідомлення-рішення, винесене відповідачем за результатами цієї перевірки, є незаконним і підлягає скасуванню.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      4. Ухвалою від 24 червня 2020 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) Господарський суд Донецької області відмовив у відкритті провадження за цим позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      5. Східний апеляційний господарський суд постановою від 11 серпня 2020 року ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року залишив без змін.
      6. Обґрунтовуючи свій висновок, суди вказали на те, що позовні вимоги ПрАТ «Геркулес» до ГУ ДПС не містять ознак предметної та суб`єктної юрисдикції господарського суду, не відповідають визначеному частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) переліку спорів, які підлягають вирішенню в межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник, та відносяться до юрисдикції адміністративного суду. При цьому вимога про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення є немайновою, тобто такою, що не підлягає вартісній оцінці, у зв`язку із чим відсутні правові підстави стверджувати, що на позовні вимоги у цій справі поширюються положення щодо належності спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство.
      Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      7. ПрАТ «Геркулес» звернулося через Східний апеляційний господарський суд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      8. У касаційній скарзі ПрАТ «Геркулес» зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що оскаржувані ухвала Господарського суду Донецької області та постанова Східного апеляційного господарського суду прийняті з порушенням норм процесуального права, зокрема статті 7 КУзПБ, що перешкоджає розгляду справи по суті судом, встановленим законом.
      9. На думку скаржника, закріплення у цьому Кодексі принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, притаманного виключно адміністративному судочинству, робить можливим та покликане забезпечити розгляд усіх спорів, зокрема і тих, що зазвичай розглядаються у порядку адміністративного судочинства, учасником яких є боржник, саме в межах справи про банкрутство.
      10. Також скаржник не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є немайновою, оскільки у цьому рішенні контролюючим органом визначена сума грошового зобов`язання, що підлягає сплаті платником податку.
      11. Крім того, скаржником до касаційної скарги додано клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з порушенням судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції, а також через наявність виключної правової проблеми у застосуванні статті 7 КУзПБ під час визначення предметної підсудності з розгляду спорів за позовом осіб, щодо яких порушено провадження про банкрутство, до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
      12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Геркулес», призначив справу до розгляду, а ухвалою від 4 листопада 2020 року справу № 905/2030/19 (905/1159/20) передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин п`ятої та шостої статті 302 ГПК України, оскільки ця справа містить виключну правову проблему, що полягає у застосуванні статті 7 КУзПБ під час визначення предметної підсудності з розгляду спорів за позовом осіб, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а також у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення в тому числі з підстав порушення правил предметної юрисдикції і висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору в подібних правовідносинах відсутній.
      13. Ухвалою від 12 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      14. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції спору
      15. Положеннями статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      16. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      17. Визначене Конвенцією поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суди повинні керуватися принципом визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета судами різних юрисдикцій.
      18. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      19. Згідно з приписами частини першої статті 2 ГПК Українизавданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      20. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
      21. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільнимта Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18.
      22. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      23. Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      24. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
      25. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      26. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано ПК України.
      27. Разом з тим відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      28. У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
      29. Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18 жовтня 2018 року № 2597-VІІІ та введеним в дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо). Отже, КУзПБ у порівнянні з попереднім процесуальним законом розширив свою дію щодо суб`єктів, які підпадають під його регулювання (неплатоспроможних фізичних осіб), що зумовило розгляд у господарському суді спорів про неплатоспроможність фізичних осіб, незалежно від того, чи займаються вони підприємницькою діяльністю.
      30. Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів -приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.
      31. Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов`язань боржника, що має наслідком обов`язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред`явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).
      32. Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об`єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).
      33. Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.
      Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
      34. Частиною третьою статті 7 КУзПБ визначено процесуальні наслідки щодо необхідності надіслання до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство та який розглядає спір по суті, матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство.
      35. Отже, статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника(юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.
      Так, абзацом четвертим частини другої статті 7 КУзПБ передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. Такі повноваження суду характерні для адміністративного судочинства, яким розглядаються спори осіб із суб`єктами владних повноважень. Отже, законодавцем наділено господарські суди у справі про банкрутство повноваженнями щодо розгляду спору між боржником та суб`єктом владних повноважень за правилами офіційного з`ясування всіх обставин справи, характерними для розгляду адміністративних спорів (щодо виявлення та витребування доказів з ініціативи суду), що не передбачено загальними нормами ГПК України.
      36. Специфіка правовідносин у процедурі банкрутства полягає у необхідності комплексного та збалансованого регулювання приватно-правових та публічно-правових інтересів щодо неплатоспроможної особи, що вимагає застосування приватно-правових та публічно-правових механізмів у ході провадження у справі про банкрутство. У різні періоди свого розвитку законодавець по-різному проводив межу між приватним та публічним інтересом в регулюванні відносин неплатоспроможності. Законодавство про неплатоспроможність є комплексним, воно об`єднує правові норми приватного та публічного права заради досягнення єдиної мети - найбільш повного задоволення у процедурі банкрутства вимог приватних та публічних кредиторів (податкових органів, органів соціального забезпечення), оскільки по завершенню ліквідаційної процедури таке задоволення унеможливлюється ліквідацією юридичної особи чи використанням майна боржника для задоволення вимог інших кредиторів, які включені до реєстру вимог кредиторів в ході провадження у справі про банкрутство.
      37. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас урегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній» (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп).
      38. За загальним правилом, публічно-правові відносини у сфері адміністрування податків, сплати загальнообов`язкових соціальних внесків регулюються податковим кодексом та законами, які визначають порядок виникнення і сплати податкових зобов`язань та зобов`язань зі сплати цих внесків.
      Так, ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України). Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також елементи податку, підстави надання податкових пільг та порядок їх застосування, відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються ПК України або законами, які вносять до нього зміни (статті 4, 7 ПК України).
      39. Однак законодавець не ототожнює поняття «виникнення» податкових зобов`язань з поняттями «стягнення податкового боргу» чи «погашення податкового боргу». Процедура стягнення (погашення) податкового боргу може регулюватися ПК України та іншими нормативними актами.
      Зокрема, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені КУзПБ, з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (пункт 1.3 статті 1 ПК України).
      40. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог в межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції, задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.
      41. Спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 ЦК України є майном боржника. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81), Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 05 липня 2019 року у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18).
      Отже, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.
      42. Ініціювання поза справою про банкрутство, у межах якої суд розглядає спори про розмір грошових вимог до боржника, ще однієї справи в суді іншої юрисдикції стосовно наявності (відсутності) податкового боргу, визначеного у податковому повідомленні-рішенні, є неефективним як для захисту прав кредитора, так і для захисту прав боржника. Одночасний розгляд в судах різної юрисдикції спорів, судові рішення у яких впливають на визначення розміру грошових вимог до боржника, може зумовлювати необхідність зупинення провадження у справі про банкрутство цього боржника, що прямо забороняє КУзПБ. Крім того, такий одночасний розгляд може ускладнити формування реєстру вимог кредиторів через необхідність перегляду за нововиявленими обставинами у справі про банкрутство відповідних судових рішень про результат розгляду спірних вимог кредитора. Саме тому процедура розгляду спору щодо оскарження податкового повідомлення-рішення є ефективним способом захисту прав боржника у спорі з уповноваженим державою органом щодо розміру спірної заборгованості такого органу та здійснюється у межах процедури банкрутства відповідного боржника.
      43. Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19, від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/2210/17, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.
      Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення у справу про банкрутство, реалізувати свої права та отримати задоволення своїх вимог.
      44. КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу з 21 жовтня 2019 року підлягають застосуванню положення статті 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство у господарському судочинстві.
      45. Спір у цій справі виник у зв`язку з оскарженням позивачем у червні 2020 року податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504. Позовні вимоги заявлено після відкриття ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року відносно позивача провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство ПрАТ «Геркулес». Вирішення цього спору може залежати, серед іншого, від того, на підставі яких господарських операцій (до моменту порушення справи про банкрутство чи після порушення справи про банкрутство) прийнято оспорюване рішення податкового органу, оскільки відповідно до статті 41 КУзПБ на зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, поширюється зупинення виконання боржником зобов`язань, а вимоги щодо сплати таких податків і зборів (обов`язкових платежів) є конкурсними і підлягають задоволенню лише в порядку і в черговості, визначених КУзПБ, а не шляхом надіслання податкового повідомлення-рішення.
      46. Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 45 КУзПБ до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються у межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.
      47. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та процесуальними кодексами.
      48. З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».
      49. Як убачається з оскаржуваних судових рішень, місцевий та апеляційний суди неправильно застосували норми процесуального права та дійшли висновку про непідвідомчість спору за позовом боржника до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення господарському суду у справі про банкрутство цього боржника, відмовивши у відкритті провадження за цим позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      50. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308, частини шостої статті 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      51. З огляду на викладене судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням позовної заяви боржника до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду в межах справи № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».
      Щодо судових витрат
      52. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК Українивизначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      53. Оскільки справа направляється для розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Великою Палатою Верховного Суду не здійснюється.
      Керуючись статтями 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Геркулес» задовольнити.
      2. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 серпня 2020 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) скасувати.
      Справу направити до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Геркулес» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504 в межах справи № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Геркулес».
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. Й. Катеринчук
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор'єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформила суддя Катеринчук Л. Й.
      Джерело: ЄДРСР 100359355