Постановление БП-ВС об административной юрисдикции споров касающихся регистрации договора аренды земли и невозможности двойной регистрации

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 823/378/16

Провадження N 11-374апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Бондар О.А.,

представника третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс плюс" - Єсика В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Айова" до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4, ТОВ "Виробниче підприємство "Імпульс плюс" (далі - ТОВ "ВП "Імпульс плюс), про визнання протиправним і скасування рішення

за касаційною скаргою ТОВ "ВП "Імпульс плюс" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року (суддя Каліновська А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., Чаку Є.В.),

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ТОВ "Айова" звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (далі - державний реєстратор) від 15 лютого 2016 року (індексний номер 28237185), на підставі якого за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" зареєстровано право оренди належної ОСОБА_4 земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позов, ТОВ "Айова" зазначило, що на час прийняття оскаржуваного рішення згадана земельна ділянка перебувала у користуванні позивача згідно з договором оренди, укладеним із ОСОБА_4 30 листопада 2005 року на п'ять років. 3 грудня 2012 року цей договір був зареєстрований відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області, про що внесено запис N 712408364008394 у Державний реєстр земель. Проте відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не перевірив наявність/відсутність суперечностей між заявленим ТОВ "ВП "Імпульс плюс" правом на користування земельною ділянкою ОСОБА_4 та вже зареєстрованими правами інших осіб на цю земельну ділянку, чим допустив подвійну державну реєстрацію речового права.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 19 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року, позов задовольнив.

У ході розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини.

30 листопада 2005 року між ОСОБА_4 (орендодавець) і ТОВ "Айова" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення строком на 5 років, загальною площею 0,99 га, яка розташована в адміністративних межах Кобриново-Гребельської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, кадастровий номер НОМЕР_1, що належить орендодавцю на праві власності, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

3 грудня 2012 року вказаний договір оренди зареєстрований відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області в Державному реєстрі земельза N 712408364008394.

15 лютого 2016 року у період дії зазначеного договору оренди землі державний реєстратор прийняв рішення індексний номер 28237185 про реєстрацію за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" права оренди на вищевказану земельну ділянку на підставі договору оренди від 15 вересня 2015 року N 104, що укладений ТОВ "ВП "Імпульс плюс" з ОСОБА_4 на 10 років (строк дії договору починається з 3 грудня 2017 року).

25 лютого 2016 між ОСОБА_4 і ТОВ "Айова" укладено додатковий договір до основного договору оренди землі. Відповідно до пункту 4 додаткового договору сторони погодили продовження строку дії договору на 7 років, у зв'язку з чим загальний строк дії договору становитиме 17 років з моменту його укладення (державної реєстрації та/або державної реєстрації права оренди земельної ділянки за договором).

Визнаючи протиправним і скасовуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вказав на те, що за Законом України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час проведення оскаржуваної державної реєстрації; далі - Закон N 1952-IV)здійснення запиту для встановлення наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав, які виникли до 1 січня 2013 року, на об'єкт нерухомого майна є обов'язком, а не правом державного реєстратора.

Однак відповідач, приймаючи рішення про державну реєстрацію речового права за договором оренди землі N 104, укладеного 15 вересня 2015 року між ТОВ "ВП "Імпульс плюс" та ОСОБА_4, належним чином не перевірив наявності зареєстрованого права на цю земельну ділянку за ТОВ "Айова", внаслідок чого неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї і тієї самої земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одну і ту ж земельну ділянку було передано в оренду різним орендарям, адже право оренди в них виникло з моменту реєстрації договорів оренди земельних ділянок, а не з моменту, який визначили сторони договору.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, ТОВ "ВП "Імпульс плюс" 30 вересня 2016 року подало касаційну скаргу, в якій поряд з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права вказало на те, що суди помилково розглянули спір в порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з цим скаржник просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

У запереченнях на касаційну скаргу від 24 жовтня 2016 року ТОВ "Айова" вказало на відсутність підстав для її задоволення.

У судовому засіданні представник ТОВ "ВП "Імпульс плюс" підтримав вимоги касаційної скарги та наголосив на необхідності закриття провадження в цій справі, посилаючись на приватноправовий характер цього спору.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення.

Заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом N 1952-IV.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону N 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Згідно зі статтею 11 цього Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Ураховуючи наведене, державний реєстратор є суб'єктом владних повноважень, а правовідносини, які виникають між ним та заявником прав чи їх обтяжень, - публічно-правовими. Захист прав та інтересів відповідного заявника від порушень з боку цього суб'єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні строків, процедури, умов та інших визначених законом особливостей вчинення реєстраційних дій, є завданням адміністративного судочинства та має відбуватися у відповідному порядку.

З огляду на положення частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України та пункту 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України вимоги щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій можуть розглядатися судами в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу) якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав у зв'язку з оскарженням заінтересованою особою не самої реєстраційної дії (рішення), а підстави її проведення, як-от правочину, свідоцтва тощо.

Таке розмежування обумовлене й обсягом судового контролю в адміністративному судочинстві, визначеним частиною другою статті 2 КАС, який не охоплює оцінку правомірності діянь/рішень суб'єкта владних повноважень з огляду на наслідки, які це діяння/рішення спричинили, чи правомірність юридичного факту, що став підставою реєстрації.

Зі змісту позовних вимог та мотивів, якими керувалися суди, задовольняючи ці вимоги, убачається, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права - права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією ОСОБА_4 права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору по суті, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина п'ята статті 6 Закону України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161-XIV)).

Статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗКправо власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону N 1952-IV.

Згідно з частинами другою, третьою статті 3 Закону N 1952-ІVречові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації;

6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником;

8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (частина перша статті 18 Закону).

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина четверта статті 18 Закону).

Частиною третьою статті 10 Закону N 1952-ІVпередбачено, що державний реєстратор:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом, відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах, наявність обтяжень прав на нерухоме майно та наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

- під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

- під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора убачається, що одним із його обов'язків є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

Такий обов'язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону N 1952-IV засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1).

Як установили суди, договір оренди земельної ділянки між ТОВ "Айова" та ОСОБА_4, не припинений на час прийняття оскаржуваного рішення, був зареєстрований в установленому законодавством порядку відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області в Державному реєстрі земель 3 грудня 2012 року за N 712408364008394.

Наявність такої суперечності між заявленим ТОВ "ВП "Імпульс плюс" та вже зареєстрованим правом ТОВ "Айова" у розумінні пункту 5 частини першої статті 24 Закону N 1952-IVє підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Однак через неналежне виконання державним реєстратором його обов'язків під час розгляду заяви ТОВ "ВП "Імпульс плюс" про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою ОСОБА_4 та прийняття відповідного рішення факт існування реєстрації права ТОВ "Айова" на користування цією ж ділянкою залишився поза увагою відповідача, що призвело до подвійної державної реєстрації права.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося.

Водночас Велика Палата Верховного Суду не вважає за можливе застосування у справі, що розглядається, правових висновків, викладених у її постановах від 4 та 18 квітня 2018 року (N 817/1048/16 та N 804/1001/16 відповідно), а також у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (N 826/4858/15), оскільки спірні правовідносини у цій справі не пов'язані з виконанням/невиконанням умов договорів оренди та правомірністю чи навпаки укладення цих цивільно-правових угод, на підставі яких здійснювалася реєстрація права. При цьому саме виникненням спірних правовідносин у згаданих справах (за участю державного реєстратора) з невиконання умов цивільно-правових угод обґрунтовано висновки судів про їх непідсудність судам адміністративної юрисдикції.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зважає на те, що ТОВ "ВП "Імпульс плюс" не позбавлений права на звернення до державного реєстратора та розгляд цим суб'єктом владних повноважень його заяви про державну реєстрацію права з учиненням відповідних записів за відсутності передбачених для цього законом перешкод, адже скасування рішення про державну реєстрацію не призводить до скасування підстави її проведення.

Ураховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправним і скасування рішення є законними й обґрунтованими та не підлягають скасуванню з огляду на правильне застосування судом норм матеріального й процесуального права.

Отже, відповідно до частини першої статті 350 КАС касаційну скаргу ТОВ "ВП "Імпульс плюс" слід залишити без задоволення, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс плюс" залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 22 червня 2018 року.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Очередное решение, которым Большая палата цинично манипулирует с юрисдикцией. В данном случае суд указал, что предметом проверки в этом деле является исключительно соблюдение государственным регистратором (как субъектом властных полномочий) во время выполнения возложенных на него законом публично-властных управленческих функций установленного законом порядка принятия решений о государственной регистрации прав и их обременений, в частности, правомерность осуществления повторной регистрации производного вещного права - права пользования земельным участком в случае имеющегося и зарегистрированного тождественного права на тот же земельный участок за другим пользователем.

Вопрос правомерности / неправомерности приобретения истцом или третьим лицом права пользования на упомянутую выше земельный участок, как и вопросы, связанные с реализацией права собственности на нее или соблюдения условий заключенных последним гражданско-правовых сделок перед судом не ставилось. Таким образом, спор по этому делу не имеет признаков частноправового и подлежит рассмотрению по правилам административного судопроизводства.

Также суд указал, что одновременное существование государственной регистрации нескольких прав аренды на один земельный участок противоречит принципам официального признания и подтверждения государством фактов возникновения прав на недвижимое имущество, что является нарушением действующего законодательства и интересов истца, согласно которому право аренды земельного участка зарегистрировано первично и не прекращалось.

Кроме того суд пришел к довольно циничному и абсурдному выводу, что истец не лишен права на обращение к государственному регистратору и рассмотрение этим субъектом властных полномочий его заявления о государственной регистрации права с совершением соответствующих записей при отсутствии предусмотренных для этого законом препятствий, ведь отмена решения о государственной регистрации не влечет к отмене основания ее проведения.