Постановление БП-ВС о невозможности начисления процентов после расторжения кредитного договора и обращении взыскания на ипотеку в сумме на момент расторжения

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 548/981/15-ц

Провадження N 14-182 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєв В.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки

за касаційною скаргою відповідача на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі: Панченка О.О., Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

Учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",

відповідач: ОСОБА_3.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст позовних вимог

1. 25 червня 2015 року позивач звернувся до суду з вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки, власником якого є відповідач, а саме на магазин загальною площею 64,4 кв. м і земельну ділянку площею 0,0192 га за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки). Позивач також просив суд надати йому право реалізації предмета іпотеки й інші повноваження для забезпечення його продажу та збереження.

2. Мотивував тим, що 27 березня 2007 року позивач і ОСОБА_7 (далі - позичальник) уклали кредитний договір N МКЛМ-40-07 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 40 000 доларів США до 26 березня 2022 року.

3. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і відповідач уклали договір поруки N МПМ-40/1-07, а також договір іпотеки N МЗМ-40-07 (далі - договір іпотеки), відповідно до умов якого відповідач передала позивачеві в іпотеку предмет іпотеки.

4. Позичальник зобов'язання належно не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 338 817,15 грн.

5. 25 серпня 2009 року Хорольськийрайонний суд Полтавської області ухвалив рішення у справі N 2-421/09, яким розірвав кредитний договір і стягнув солідарно з позичальника та поручителів - відповідача, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - заборгованість у розмірі 338 817,15 грн.

6. Вказане судове рішення не виконувалося, з огляду на що станом на 26 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором склала 4 533 852,80 грн. для погашення якої позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

(2) Результати розгляду справи

(2.1) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. 20 жовтня 2015 року Хорольський районний суд Харківської області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

8. Мотивував тим, що на відповідача не можна покласти відповідальність за договором іпотеки від 27 березня 2007 року, оскільки вона понесла відповідальність за невиконання кредитного договору як поручитель згідно з рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року.

(2.2) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

9. 20 липня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову:

9.1. Звернув стягнення на предмет іпотеки;

9.2. Вирішив задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 4 035 487,54 грн за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів;

9.3. Визнав за позивачем право від власного імені продати предмет іпотеки будь-якій особі шляхом продажу на прилюдних торгах зі встановленням такої початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації: для магазину - 474 620 грн. для земельної ділянки - 10 800 грн;

9.4. Надав позивачеві права підпису договору купівлі-продажу предмета іпотеки від імені продавця; одержати дублікати правовстановлюючих документів; отримати довідки і документи, що будуть необхідні для укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; отримати в органах Державного реєстру прав на нерухоме майно, нотаріуса витягу з Державного реєстру прав на предмет іпотеки; подавати від імені іпотекодавця в органи Державної реєстрації прав, нотаріусу документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки відповідно до отриманих дублікатів правовстановлюючих документів та отримувати останні; подавати відповідні заяви, документи й отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов'язані з оформленням права власності; здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмета іпотеки; отримати у КП "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" дублікат технічного паспорта магазину; отримати в органах земельного кадастру, Виконавчому комітеті Хорольської міської ради Полтавської області дублікат державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Виконавчим комітетом Хорольської міської ради Полтавської області 17 вересня 2004 року (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1; цільове призначення земельної ділянки - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг);

9.5. Надав нотаріусу за місцем посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, що складає предмет іпотеки, право вилучити записи про це майно з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна та з Єдиного державного реєстру іпотек за заявою та повідомленням іпотекодержателя одноособово у момент посвідчення договору купівлі-продажу.

9.6. Передав предмет іпотеки з метою його збереження в управління позивачеві до моменту реалізації.

10. Апеляційний суд мотивував рішення тим, що розірвання кредитного договору, зобов'язання за яким невиконане, не є підставою для припинення іпотеки, а тому відповідач як майновий поручитель відповідає своїм майном за неналежне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором.

(2.3) Короткий зміст касаційної скарги та рішення суду касаційної інстанції

11. 9 серпня 2016 року відповідач звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. Вказала, що позивач у 2016 році мав право звернення на предмет іпотеки лише у межах суми боргу, визначеного рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року у справі N 2-421/09. Крім того, стверджувала, що зареєстрована фізичною особою-підприємцем, а тому, на думку відповідача, справа мала розглядатися за правилами господарського судочинства. Просила скасувати рішення апеляційного суду та закрити провадження у справі.

12. 22 березня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою касаційну скаргу відповідача з мотивів її необґрунтованості залишив без задоволення.

(3) Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами

(3.1) Короткий зміст заяви про перегляд рішення суду апеляційної інстанції

13. 17 жовтня 2017 року відповідач подала до Апеляційного суду Полтавської області заяву про перегляд його рішення від 20 липня 2016 року за нововиявленими обставинами.

14. Мотивувала тим, що Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 28 вересня 2017 року у справі N 761/10884/16-ц визнав недійсною додаткову угоду від 29 травня 2008 року N 1 до кредитного договору, умовами якої за користування кредитними коштами встановлена збільшена відсоткова ставка у розмірі 16 % річних. Оскільки наданий банком розрахунок кредитної заборгованості, який був узятий до уваги апеляційним судом, базувався на відсотковій ставці 16 % річних за кредитом, то вказане судове рішення, на думку відповідача, мало бути переглянуте за нововиявленими обставинами.

(3.2) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

15. 21 грудня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив рішення, яким частково задовольнив заяву відповідача:

15.1. Скасував рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог за заборгованістю за кредитом на загальну суму 4 035 487,54 грн;

15.2. Ухвалив в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову: задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 3 009 561,36 грн за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів.

16. Вказану суму суд визначив, провівши перерахунок кредитної заборгованості за відсотковою ставкою 10 %, яка була встановлена кредитним договором.

17. Частково задовольняючи заяву відповідача та скасовуючи рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог, апеляційний суд вважав, що на час розгляду справи не було відомо про незаконність нарахування позивачем підвищеної відсоткової ставки у розмірі 16 % річних, що суттєво для вирішення спору.

(3.3) Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. 18 січня 2018 року відповідач подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року та закрити провадження у справі з огляду на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

(3.4) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

19. 23 лютого 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження.

20. 15 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до судового розгляду.

21. 18 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки відповідач оскаржує рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. У касаційній скарзі відповідач вказує на те, що апеляційний суд, беручи до уваги оновлений банком розрахунок кредитної заборгованості за період з 2007 по 2017 роки, не врахував, що вказаний розрахунок включає період, який не був предметом дослідження ні судом першої інстанції у 2015 році, ні апеляційним судом у 2016 році, та включає періоди нарахування заборгованості поза межами позовної давності.

23. Крім того, апеляційний суд не врахував, що Хорольський районний суд Полтавської області від 25 серпня 2009 року у рішенні в справі N 2-421/09 вже стягнув з відповідача як поручителя за період 2007-2009 років заборгованість за кредитним договором, а тому повторне її стягнення за цей період є протиправним.

24. Також відповідач вважає, що апеляційний суд безпідставно не застосував пункт 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, хоча відповідач як на момент укладання договору іпотеки, так і на момент розгляду справи в суді, є фізичною особою-підприємцем, а тому спір, на думку відповідача, має розглядатися за правилами господарського судочинства.

(2) Позиція позивача

25. 13 березня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Вказує на те, що надав розрахунок загальної заборгованості за кредитним договором, що підлягає до сплати боржником за період з 23 серпня 2009 року по 26 травня 2015 року.

26. Рішенням апеляційного суду від 20 липня 2016 року, залишеним без змін касаційним судом 22 березня 2017 року, було звернуто стягнення на предмет іпотеки за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів; задоволено вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 4 035 487,54 грн. з них: 325 870,47 грн - заборгованість за кредитним договором за рішенням суду від 25 серпня 2009 року, 3 709 617,07 грн - проценти за період з 23 серпня 2009 року по 26 травня 2015 року та пеня (34 874 доларів США - проценти і 2 934 308,63 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту та процентів за кредитом).

27. Розглянувши заяву про перегляд рішення апеляційного суду від 20 липня 2016 року за нововиявленими обставинами, Апеляційний суд Полтавської області у рішенні від 21 грудня 2017 року за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів задовольнив вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 3 009 561,36 грн. з них: 325 870,47 грн - заборгованість за кредитним договором за рішенням суду від 25 серпня 2009 року; 460 644,80 грн - заборгованість за процентами за період з 23 серпня 2009 року по 26 травня 2015 року; 2 223 046,09 грн - заборгованість за пенею за прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту та процентів за кредитом.

28. Вказану суму суд визначив, провівши перерахунок кредитної заборгованості за відсотковою ставкою 10 %, яка була встановлена кредитним договором у зв'язку з визнанням недійсною рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у справі N 761/10884/16-ц додаткової угоди від 29 травня 2008 року N 1 до кредитного договору, умовами якої за користування кредитними коштами була встановлена збільшена відсоткова ставка у розмірі 16 % річних.

29. Позивач вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що суд мав право звернути стягнення на предмет іпотеки лише в межах суми, вказаної у рішенні Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року.

30. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

31. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і житлових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

32. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

33. Предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не виконувалось рішення Хорольського районного суду Полтавської областівід 25 серпня 2009 року у справі N 2-421/09, яким розірвано кредитний договір і стягнуто заборгованість за ним у розмірі 338 817,15 грн солідарноз позичальника та поручителів.

34. Позовні вимоги спрямовані на захист цивільних прав позивача, що виникають із кредитних правовідносин і не залежать від наявності у відповідача як поручителя, який уклав договір поруки та договір іпотеки як фізична особа, статусу підприємця.

35. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

36. Фізична особа здійснює право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

37. Згідно з частиною першою статті 58 і частиною першою статті 128 Господарського кодексу (далі - ГК) України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи у порядку, визначеному законом.

38. Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Наявність у відповідача статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і за договорами поруки й іпотеки.

39. Відповідач саме як фізична особа уклала договори поруки й іпотеки, забезпечивши виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. А тому набула цивільні права й обов'язки у спірних правовідносинах не як суб'єкт господарювання.

40. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства лише тому, що відповідач зареєстрована фізичною особою-підприємцем.

(1.2) Щодо законності й обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції

41. При перегляді судового рішення, зокрема, за нововиявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина п'ята статті 423 ЦПК України).

42. Предметом розгляду в суді апеляційної інстанції приухваленні рішення від 20 липня 2016 року, яке переглядається за нововиявленими обставинами, були вимоги позивача звернути стягнення на предмет іпотеки та надати позивачеві право реалізації предмета іпотеки й інші повноваження для забезпечення його продажу та збереження.

43. Відтак, частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановлював, зокрема, суму заборгованостіза кредитним договором, в межах якої позивач може звернути стягнення на предмет іпотеки.

44. Розглянувши заяву відповідача про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року за нововиявленими обставинами, Апеляційний суд Полтавської області у рішенні від 21 грудня 2017 року перерахував розмір кредитної заборгованості з урахуванням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у справі N 761/10884/16-ц, яким було визнано недійсною додаткову угоду від 29 травня 2008 року N 1 до кредитного договору, що встановлювала за користування кредитними коштами збільшену відсоткову ставку у розмірі 16 % річних.

45. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

46. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

47. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

48. Поняття "суд, встановлений законом", стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatismutandispiшeння Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine") від 20 липня 2006 року, заяви N 29458/04 та N 29465/04, § 24).

49. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).

50. Консультативна рада європейських суддів у Висновку N 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що "якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система" (пункти 34-35).

51. Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandispiшeння Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23).

52. Перевіряючи застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, переглядаючи судове рішення за нововиявленими обставинами, у межах заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції, досліджуючи рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року, не надав оцінки цьому рішенню щодо розірвання кредитного договору, включенню позивачем до заборгованості за цим договором передбачених ним процентів і пені після його розірвання, а також не надав оцінки правовому статусу відповідача як майнового поручителя за кредитним договором у правовідносинах з позивачем.

53. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

54. Якщо кредитний договір розірвано у судовому порядку, суд, який розглядає справу, пов'язану з невиконанням зобов'язання за цим договором, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий в іпотеку поручителем, зобов'язаний надати оцінку встановленим рішенням суду обставинам щодо розірвання кредитного договору та наслідкам такого розірвання.

55. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

56. Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору.Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12).

57. Після розірвання кредитного договору з огляду на те, що кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання, не припиняються окремі зобов'язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 9 вересня 2015 року у справі N 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору.

58. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (частина перша статті 559 ЦК України).

59. Право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України).

60. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац 2 частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку").

61. Відтак, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов'язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов'язання, що виникло до моменту такого розірвання.

62. З огляду на вказане з метою забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду, враховуючи її висновки, сформульовані у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 9 вересня 2015 року у справі N 6-939цс15, конкретизувавши його відповідно до пунктів 55-61 цієї постанови.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

63. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою, а рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року - таким, що не ґрунтується на принципі верховенства права, не є законним і обґрунтованим.

64. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю, або для продовження розгляду.

65. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

66. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України). Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п'ята вказаної статті).

67. Отже, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

(2.2) Щодо судових витрат

68. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат необхідно здійснити за результатами розгляду справи.

(3) Висновки про правильне застосування норм права

69. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

70. Якщо кредитний договір розірвано у судовому порядку, суд, який розглядає справу, пов'язану з невиконанням зобов'язання за цим договором, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий в іпотеку поручителем, зобов'язаний надати оцінку встановленим рішенням суду обставинам щодо розірвання кредитного договору та наслідкам такого розірвання.

71. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

72. Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12).

73. Після розірвання кредитного договору з огляду на те, що кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання, не припиняються окремі зобов'язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 9 вересня 2015 року у справі N 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору.

74. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (частина перша статті 559 ЦК України).

75. Право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України).

76. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац 2 частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку").

77. Відтак, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов'язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов'язання, що виникло до моменту такого розірвання.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Апеляційного суду Полтавської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 4 липня 2018 року.
 

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что расторжение кредитного договора влечет прекращение на будущее обязательства кредитодателя и заемщика, а также прекращения на будущее поручительства и залога (ипотеки) по обязательствам заемщика, которые могут возникнуть, в частности, по статье 625 ГК Украины после такого расторжения.

Поручительство и залог (ипотека) не прекращаются по долгу заемщика по задолженности по кредиту, процентов и неустойки, которые существовали на момент расторжения кредитного договора. То есть, расторжение кредитного договора не является основанием для прекращения поручительства и залога (ипотеки), которые могут обеспечивать выполнение обязательства, возникшего до момента такого расторжения.

После расторжения кредитного договора ввиду того, что кредитор полностью выполнил условия договора до его расторжения, не прекращаются отдельные обязательства сторон, специально предусмотренные для применения в случае нарушения обязательств и после расторжения договора, но в объеме, соответствующем задолженности, которая существовала до момента расторжения договора.