Постановление БП-ВС пересмотру о возможности проведения зачета через поручительство в проблемном банке

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 755/543/16-ц

Провадження N 14-175 цс 18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" (далі також - відповідач; ПАТ "УПБ"), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1" (далі також - третя особа), про визнання зобов'язань за договором поруки припиненими шляхом їх повного належного виконання

за заявою відповідача про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Прокопчук Н.О., Лапчевської О.Ф. і Саліхова В.В., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелика С.П. (далі також - заява про перегляд судових рішень).

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідач: Публічне акціонерне товариство "Український Професійний Банк",

третя особабез самостійних вимог на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 30 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував його тим, що 3 листопада 2008 року третя особа уклала з відповідачем договір про відкриття мультивалютної траншевої кредитної лінії N 75 (далі - кредитний договір). Згідно з цим договором відповідач відкрив позичальнику кредитну лінію у межах суми 2 442 520 доларів США терміном до 17 жовтня 2016 року зі сплатою 10 процентів річних.

2. Відповідно до кредитного договору виконання третьою особою зобов'язань забезпечувалось порукою позивача згідно з договором поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року (далі - договір поруки), а також порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблокінвестмент". Після того як позивач здійснив повне дострокове погашення кредиту, а кредитний договір був розірваний, відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), повідомив позивача про нікчемність договору поруки, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості третьої особи за кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 30 травня 2016 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

4. Мотивував тим, що 29 травня 2015 року в ПАТ "УПБ" строком на три місяці запроваджено тимчасову адміністрацію. Станом на 27 травня 2015 року залишок коштів на кореспондентських рахунках відповідача становив значно менше, аніж сума коштів, про переказ якої на рахунок третьої особи стверджував позивач. Також суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази проходження платежів з погашення кредитної заборгованості через кореспондентський рахунок відповідача, відкритий у Національному банку України (далі також - НБУ). А умовами підписаного договору поруки взагалі не передбачена можливість дострокового повернення кредитних коштів. Вказане в сукупності стало підставою для висновку суду про відсутність фактичного погашення заборгованості за кредитним договором і для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 4 серпня 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким скасував рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року й ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги.

6. Мотивував тим, що наявність на кореспондентських рахунках відповідача, відкритих в інших установах, коштів у розмірі, меншому ніж внесені позивачем для сплати кредиту, не дають підстав для висновку про те, що зобов'язання є невиконаним. Кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, а договір поруки, укладений з позивачем, не містив заборон з цього приводу. На думку суду апеляційної інстанції, правочини щодо перерахування коштів з рахунку на рахунок є банківськими операціями, а тому не можуть визнаватися нікчемними. Також суд зазначив, що дії позивача не суперечать вимогам пункту 8 частини другої статті 46 Закону, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів 27 травня 2015 року, і того ж дня такий перерахунок був проведений, тобто до початку процедури ліквідації відповідача, що розпочалася наступного робочого дня.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 25 серпня 2016 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відхилив касаційну скаргу відповідача, залишивши в силі рішення суду апеляційної інстанції.

9. Мотивував, зокрема, тим, що кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, і позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів до початку процедури його ліквідації, що відповідає приписам пунктів 1 і 8 частини другої статті 46 Закону. Також суд касаційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні відомості, про те, що внаслідок укладення угод, про нікчемність яких стверджував відповідач, останній став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень

10. 17 вересня 2017 року відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на той час, відповідач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень.

11. Підставами для такого перегляду вважає неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 38 Закону та норм процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

13. 4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

14. Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції з посиланням на відповідні рішення цих судів. А тому заява про перегляд судових рішень згідно з приписами підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України N 2147-VIII була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень

15. Відповідач вказує про те, що суди по-різному визначали правові наслідки укладення договорів неплатоспроможним банком, неоднаково застосували норми процесуального права, а також звертає увагу на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у цій справі висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України.

16. На підтвердження підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, відповідач надав як зразки для порівняння копії:

16.1. Постанов Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 12 грудня 2016 року у справі N 922/2337/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16;

16.2. Постанов судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16;

16.3. Постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц.

Доводи інших учасників справи

17. 25 травня 2018 року на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, мотивовані висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 16 квітня 2018 року у справі N 755/7502/16-ц. Позивач вказав на те, що у зазначеній постанові Верховний Суд за результатами перегляду аналогічної до його справи підтвердив правильність рішень судів попередніх інстанцій про правомірність повного погашення кредиту поручителями позичальника до введення в банку тимчасової адміністрації.

18. 26 червня 2018 року позивач надав додаткові письмові пояснення, в яких просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 21 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц. Вказує на те, що обставини у згаданій справі та справі, яка переглядається, є аналогічними, і при вирішенні цих справ суди попередніх інстанцій застосували одні і ті самі норми права.

19. Третя особа пояснення щодо заяви про перегляд судових рішень не подала.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів

(1.1) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

21. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у різному тлумаченні судами змісту норм права, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання одних і тих самих відносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.

22. На підтвердження неоднакового застосування судами пункту 7 частини третьої статті 38 Закону відповідач надав копії постанов Вищого господарського суду України від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16 та від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16.

23. У справі, яка переглядається, суди встановили:

23.1. 3 листопада 2008 року між третьою особою та відповідачем був укладений кредитний договір в межах суми 2 442 520 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 18 жовтня 2016 року зі сплатою 10 % річних.

23.2. 30 квітня 2015 року Правління НБУ прийняло Постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку".

23.3. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа уклали додатковий договір, яким пункт 2.1 кредитного договору виклали у новій редакції, зазначивши, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань перед банком є порука та застава майна ТзОВ "Лендблокінвестмент" (договір поруки N 75-4 від 29 червня 2010 року й іпотечний договір від 29 червня 2010 року), а також порука позивача (договір поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року).

23.4. Згідно з пунктом 1.1 договору поруки від 27 травня 2015 року N 75-6 непогашена частина кредиту станом на 27 травня 2015 року становила 2 429 520 доларів США.

23.5. Позивач як поручитель достроково погасив залишок кредиту третьої особи у день укладання договору поруки: відповідно до платіжних доручень від 27 травня 2015 року N 5 і N 6 з його поточного рахунку у ПАТ "УПБ" було перераховано 2 429 520 доларів США та 20 635, 92 доларів США на погашення кредитних зобов'язань третьої особи.

23.6. Погашення кредиту третьої особи відбулося шляхом перерахування коштів з рахунку позивача N 262055072840, відкритого у ПАТ "УПБ", на позичковий рахунок третьої особи N 20680214020075, відкритий в цьому ж банку.

23.7. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа підписали договір про розірвання кредитного договору.

23.8. 28 травня 2015 року правління НБУ прийнято Постанову N 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 28 травня 2015 року N 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці (з 29 травня по 28 серпня 2015 року) та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О.

23.9. Листом від 11 серпня 2015 року N 01-10/3840 відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону, повідомив позивача про нікчемність договору поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості за кредитним договором.

24. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що договір поруки укладався з позивачем у період віднесення банку до категорії проблемних; умови договору поруки прямо передбачають передачу позивачу, який є одночасно кредитором банку, права кредитора (майнових прав), зокрема, за кредитним договором, а отже, надають позивачу переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що неприпустимо і згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону є ознакою нікчемності правочину.

25. Суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, яким було скасовано рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач виконав зобов'язання за договором поруки шляхом перерахування коштів на погашення кредитної заборгованості у повному обсязі до початку процедури ліквідації банку. Даючи оцінку доводам відповідача щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, суд касаційної інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що внаслідок укладення вказаних договорів відповідач став неплатоспроможним або частково неплатоспроможним; навпаки, останній отримав кошти в якості повернення кредиту за кредитним договором.

26. У наданих для порівняння судових рішеннях суд касаційної інстанції зробив такі висновки:

26.1. У постанові від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" зобов'язане було сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 259 456,56 грн без ПДВ. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" було запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відступлення ПАТ "УПБ" права вимоги за договором від 26 травня 2015 року було безоплатним, оскільки кошти за таке відступлення на кореспондентський рахунок ПАТ "УПБ" не надходили, а постанова Правління НБУ N 293/БТ передбачала обов'язок проводити всі розрахунки у національній валюті через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ. Крім того, суди встановили, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" є кредитором ПАТ "УПБ" за депозитним договором, а тому, уклавши договір від 26 травня 2015 року, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", які не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду, який визнав нікчемним договір від 26 травня 2015 року на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону;

26.2. У постанові від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 71 823,66 грн без ПДВ. На підставі Постанови Правління НБУ N 348 від 28 травня 2015 року з 29 травня по 28 серпня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині визнання нікчемним договору від 26 травня 2015 року, апеляційний суд вважав, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс", яке водночас є кредитором ПАТ "УПБ" за укладеним депозитним договором, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", що не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду про визнання договору від 26 травня 2015 року нікчемним на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону;

26.3. У постанові від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги, на підставі якого ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі, визначеній цим договором. Втім, наявне у матеріалах справи платіжне доручення фактично виконане не було. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було кредитором банку за депозитним договором і внаслідок уступки йому права вимоги до третьої особи за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором набуло переваг щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ". Суд вказав, що коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань не може свідчити про оплатність спірного договору відступлення. На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що договір від 26 травня 2015 року є нікчемним з підстав передбачених у пунктах 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону.

27. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у вказаних судових рішеннях і в ухвалі суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не є подібними предмет спору та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права.

28. Зважаючи на відмінність фактичних обставин у наведених справах і у справі, що переглядається, суди касаційних інстанцій не допустили неоднакового застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону.

29. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц.

30. Постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16 також не є прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки у цих справах суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд у зв'язку з порушенням цими судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення та перевірку фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

(1.2) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права

31. Неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм процесуального права відповідач обґрунтував висновками Вищого господарського суду України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі N 922/2337/16.

32. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, така заява може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

33. Тобто, перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції норми процесуального права був можливий у чітко визначених законом випадках.

34. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 липня 2017 року, яку відповідач просить переглянути, відхилив його касаційну скаргу та залишив без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року через відсутність порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні цим судом рішення у справі.

35. Отже, зазначена ухвала суду касаційної інстанції не є судовим рішенням, яке може бути переглянуте з підстави неоднакового застосування норм процесуального права, оскільки вона не пов'язана ні з перешкоджанням подальшому розгляду справи, ні з порушенням правил підсудності чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

36. Таким чином, підстава для перегляду судових рішень, передбачена пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення, відсутня.

(1.3) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права

37. У касаційній скарзі відповідач, не конкретизуючи норму матеріального права, вказує про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції у його справі висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16.

38. У постанові від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16 Верховний Суд України зазначив, що за оспорюваними договорами про розірвання договорів застави й уступки права вимоги, укладеними сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов'язання боржника за кредитними договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом року до запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Імексбанк". Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, встановлено законом: такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

39. У постанові від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 Верховний Суд України керувався тим, що згідно з договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними ПАТ "Златобанк" (кредитором) і ТзОВ "ТД "Агрохімхолдинг" (боржником), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку для забезпечення зобов'язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк". Верховний Суд України вказав про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що частина друга та пункт 1 частини третьої статті 38 Закону не застосовуються до спірних правовідносин і не є підставою для визнання спірних договорів недійсними.

40. У постанові від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16 Верховний Суд України вказав, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону містить ознаки нікчемності правочину, а тому застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.

41. З огляду на вказане у наданих для порівняння постановах Верховний Суд України вважав, що за оспорюваними договорами банки відмовилися від майнових вимог за договорами про забезпечення виконання зобов'язань боржників за кредитними договорами і від майнових вимог за договором про депозитний вклад. Натомість, у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що позивач погасив залишок кредиту третьої особи в день укладення договору поруки. Суд вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості, що внаслідок укладення договору з позивачем відповідач став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

42. З огляду на те, що обставини у порівнюваних справах не є подібними, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 та від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16.

43. Відповідач також вказує на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у його справі в частині застосування приписів пункту 2 частини третьої статті 38 Закону висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справах N 914/1318/16 і N 761/37555/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, а також постанові Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".

44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані постанови Верховного Суду України від 5 липня, а також від 9 і від 16 серпня 2017 року не є прикладами неоднакового застосування пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд України не робив висновків, щодо правильного застосування норми права, на яку посилається у заяві про перегляд судових рішень відповідач.

45. Надана для порівняння постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" не є постановою Верховного Суду України, прийнятою у порядку, визначеному главою 3 розділу V ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень. А тому ця постанова не може підтверджувати підставу для перегляду судових рішень, визначену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції.

(2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

(2.1)Щодо суті заяви про перегляд судових рішень

46. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3603ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою, за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова про відмову у задоволенні заяви.

47. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

48. Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у задоволенні заяви про перегляд судових рішень слід відмовити.

(2.2) Щодо судових витрат

49. З огляду на висновок щодо суті заяви про перегляд судових рішень судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, пунктом 2 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 19 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови складений 12 липня 2018 року.

[ANTIRAID]

Большая палата не нашла неодинакового применения в деле, где суд кассационной инстанции оставляя без изменений решение Апелляционного суда города Киева, которым было отменено решение суда первой инстанции, исходил из того, что истец выполнил обязательства по договору поручительства путем перечисления средств на погашение кредитной задолженности в полном объеме до начала процедуры ликвидации банка. Давая оценку доводам ответчика о наличии оснований для применения к спорным правоотношениям пункта 2 части третьей статьи 38 Закона, суд кассационной инстанции указал, что в материалах дела отсутствуют сведения о том, что в результате заключения указанных договоров ответчик стал неплатежеспособным или частично неплатежеспособным; наоборот, последний получил средства в качестве возврата кредита по кредитному договору.