Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по отмене акта обследования земельного участка

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 127/2847/13-а

Провадження N 11-660апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

Головуючого - судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачук О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ключник А.Ю.,

третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційними скаргами ОСОБА_3 та виконавчого комітету Вінницької міської радина постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року (у складі колегії суддів Матохнюка Д.Б., Білої Л.М., Гонтарука В.М.),

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати пункт 1 рішення виконавчого комітету Староміської районної ради м. Вінниці від 23 липня 2008 року N 49 в частині затвердження акта обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 у м. Вінниці (далі - земельна ділянка).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначила, що затвердження цього акта суперечить нормам чинного законодавства, а саме - в акті зазначено, що площа і розміри земельної ділянки ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 відповідають площі і розмірам згідно з рішеннями виконкому міської ради від 25 серпня 1988 року N 281, від 7 вересня 1989 року N 273, від 30 січня 1997 року N 40 і кадастровому плану. На думку ОСОБА_4, це не відповідає дійсності, оскільки наданий для затвердження план зовнішньої межі земельної ділянки містить частину проїзду загального користування на вул. Броненосця Потьомкіна. Проїзд загального користування на вул. Броненосця Потьомкіна використовується як єдиний проїзд до земельної ділянки на вул. АДРЕСА_2, де розташований будинок 1/2,частина якого належить позивачу на праві власності. З нею межі земельної ділянки не погоджувались.

Вінницький міський суд Вінницької області постановою від 21 січня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 18 лютого 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову - про задоволення позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що пункт 1 рішення відповідача від 23 липня 2008 року N 49 в частині затвердження акта обстеження земельної ділянки громадянки ОСОБА_3 на АДРЕСА_1, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки під час складання акта від 10 липня 2008 року було порушено вимоги щодо його змісту та порядку складання.

У ході розгляду справи суди встановили таке.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки будинковолодіння на АДРЕСА_1 від 10 липня 2008 року у зв'язку з відмовою ОСОБА_4, що мешкає на вул. АДРЕСА_2, погодити межу земельної ділянки будинковолодіння ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 з виходом на місце було проведено обстеження цих будинковолодінь на вул. АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

Члени комісії, обстеживши вказані земельні ділянки, зробивши при цьому необхідні заміри, встановили, що існуючі межі між земельними ділянками ОСОБА_4 на вул. АДРЕСА_2 і ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 не порушені.

Також члени комісії встановили, що площа і розміри земельної ділянки ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 відповідають площі і розмірам згідно з рішенням виконкому міської ради від 25 серпня 1998 року N 281 і кадастровому плану. Цей акт був підписаний членами комісії і ОСОБА_3 була ознайомлена з цим актом, про що свідчить її підпис.

На підставі акта від 23 липня 2008 року виконавчий комітет Староміської районної ради м. Вінниці прийняв рішення N 49 "Про затвердження актів обстеження земельних ділянок мешканців району", зокрема на АДРЕСА_1 громадянки ОСОБА_3

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 та виконавчий комітет Вінницької міської ради подали касаційні скарги.

ОСОБА_3 на обґрунтування касаційної скарги посилається, зокрема, на те, що спір виник із земельних відносин і є земельним спором про цивільне право, у зв'язку з чим не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Виконавчий комітет Вінницької міської ради на обґрунтування касаційної скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційні скарги ОСОБА_4, посилаючись на їхню необґрунтованість, просить залишити їх без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

У судовому засіданні ОСОБА_3підтримала наведені у касаційній скарзі вимоги, посилаючись на викладені у ній мотиви, та уточнила прохальну частину: просила судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_3, дослідившив установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) межах наведені в касаційних скаргах та відзивах на них доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК; у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як убачається з матеріалів справи та установлених судами фактичних обставин справи, спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) щодо протиправності акта обстеження земельних ділянок органами місцевого самоврядування. Так, позивачка не згодна з пунктом 1 рішення виконавчого комітету Староміської районної ради м. Вінниці від 23 липня 2008 року N 49 в частині затвердження акта обстеження земельної ділянки будинковолодіння на АДРЕСА_1 у м. Вінниці, яка була передана у власність ОСОБА_3 рішенням Вінницької міської ради від 30 жовтня 2009 року N 2560, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

За практикою Європейського суду з прав людини (наприклад рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС ухвалені у цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Керуючись статтями 238, 243, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги ОСОБА_3 та виконавчого комітету Вінницької міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2015 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року скасувати.

3. Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.І. Рогач С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Если более широко посмотреть на вывод сделанный в этом постановлении, то им фактически признана ненужность административной юрисдикции.

Большая палата указала, что если нарушение своих прав лицо видит в последствиях, вызванных решением, действием или бездействием субъекта властных полномочий, которые оно считает неправомерными, и эти последствия привели к возникновению, изменению или прекращению гражданских правоотношений, носят имущественный характер или связаны с реализацией его имущественных или личных неимущественных интересов, то признание незаконными (противоправными) таких решений является способом защиты гражданских прав и интересов.