Постановление БП-ВС об отсутствии неодинакового применения при передачи церкви в пользование нескольким религиозным общинам и парафии

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 819/3174/15

Провадження N 11-973апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження заяву Катеринівської парафії храму Святого Юрія Української православної Церкви (далі - Парафія, УПЦ відповідно) про переглядз підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року (судді Мороз Л.Л., Калашнікова О.В., Смокович М.І.) у справі N 819/3174/15 за позовом Парафії до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - Тернопільська ОДА), Релігійної громади "Парафія Святого Георгія Побідоносця" с. Катеринівка Кременецького району Тернопільської області Української православної Церкви Київського патріархату (далі - Релігійна громада, УПЦ КП відповідно) про скасування розпорядження та заборону чинити перешкоди в користуванні церквою та

ВСТАНОВИЛА:

14 вересня 2015 року Парафія звернулася до суду з позовом до Тернопільської ОДА, Релігійної громади, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Тернопільської ОДА від 07 вересня 2015 року N 555-од "Про визначення порядку користування церквою Георгія Переможця с. Катеринівка Кременецького району і майном, яке в ній знаходиться";

- зобов'язати Релігійну громаду не чинити позивачу перешкод у користуванні церквою.

На обґрунтування заявлених вимог Парафія зазначила, що культова будівля храму Святого Великомученика Георгія с. Катеринівка знаходиться у правомірному користуванні релігійної громади Парафії та не може бути передана у почергове користування двом або більше релігійним громадам у порядку, визначеному частиною третьою статті 17 Закону України від 23 квітня 1991 року N 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон N 987-XII), до розірвання попередньої угоди в порядку та з підстав, передбачених цивільним законодавством України.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 02 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 травня 2016 року апеляційну скаргу Парафії задовольнив частково: постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Релігійної громади не чинити позивачу перешкод у користуванні церквою скасував та закрив провадження в адміністративній справі в цій частині, в решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06 вересня 2017 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погодившись із ухвалою суду касаційної інстанції, Парафія звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС України в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду.

На обґрунтування заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України Верховним Судом України заявник послався на неоднакове застосування судами касаційної інстанції різної юрисдикції положень статті 17 Закону N 987-XII та Постанови Верховної Ради Української РСР від 23 квітня 1991 року N 988-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Постанова N 988-XII), що, на його думку, підтверджується рішеннями Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2006 року (справа N К-6478/06), 18 квітня 2013 року (справа N К/9991/61780/12), постановою Вищого господарського суду України від 08 листопада 2005 року (справа N 12/145-11/179), а також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції в цій справі викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року у справі N 21-1425во09 висновкам про застосування у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права.

На підставі викладеного заявник просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, а саме визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Тернопільської ОДА від 07 вересня 2015 року N 555-од "Про визначення порядку користування церквою Георгія Переможця с. Катеринівка Кременецького району і майном, яке в ній знаходиться".

Верховний Суд України ухвалою від 20 листопада 2017 року відкрив провадження у справі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У підпункті 7 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (у вказаній редакції) закріплено, що заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3-6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

08 лютого 2018 року заяву Парафії було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 серпня 2018 року заяву Парафії про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року передав до Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06 вересня 2018 року прийняла до розгляду заяву Парафії про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в заяві про перегляд судового рішення доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року з огляду на таке.

Згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) заява Парафії, яка подана до набрання чинності цією редакцією Кодексу, підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності згаданою редакцією Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) визначено, що перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Таким чином, вказаною нормою процесуального закону передбачено можливість перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійде (дійдуть) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 03 червня 1946 року між виконавчим комітетом В.-Дедеркальського району Тернопільської області та громадянами с. Катеринівка цього району був укладений Типовий договір, відповідно до якого громадянами с. Катеринівка прийнято в безстрокове та безкоштовне користування одноповерхову дерев'яну будівлю - церкву св. Великомученика Георгія. Цей договір підписаний головою райвиконкому та двадцятьма представниками віруючої общини.

Згідно з довідкою Уповноваженого Ради в справах православної церкви при Раді Міністрів СРСР при Тернопільському облвиконкомі від 07 жовтня 1947 року N 113 на підставі рішення Ради в справах православної церкви при Раді Міністрів СРСР від 28 листопада 1943 року Уповноваженим Ради при Тернопільському облвиконкомі зареєстровано 07 жовтня 1947 року під N 113 Парафію Свято-Гіоргіївської православної церкви, що знаходиться в с. Катербург В.-Дедеркальського району Тернопільської області, із наданням цій Парафії в користування молитвенного будинку - церкви та культового церковного майна, що знаходиться в цьому селі.

Рішенням Тернопільського облвиконкому від 06 грудня 1991 року N 279 зареєстровано статут Парафії.

Суди також встановили, що у с. Катеринівка Кременецького району Тернопільської області зареєстровано дві релігійні громади - Парафія та Релігійна громада. Культова будівля в цьому селі - церква Георгія Переможця - перебуває у державній власності. Рішення Тернопільської ОДА про передачу у безоплатне користування або безоплатне повернення у власність цієї культової будівлі будь-якій релігійній організації не приймалося. Взаємна згода між цими релігійними громадами щодо передачі церкви Георгія Переможця у почергове користування не досягнута. Крім цього, у с. Катеринівка відсутні інші культові споруди для проведення релігійних обрядів.

07 вересня 2015 року головою Тернопільської ОДА після розгляду заяви віруючих Релігійної громади, висновків Катеринівської сільської ради та Кременецької районної державної адміністрації (далі - Кременецька РДА), з метою врегулювання міжконфесійного конфлікту і забезпечення прав віруючих Релігійної громади, беручи до уваги відсутність згоди на почергове користування церквою Георгія Переможця з боку Парафії, а також те, що у цьому населеному пункті відсутні інші культові споруди, було видано розпорядження за N 555-од "Про визначення порядку користування церквою Георгія Переможця с. Катеринівка Кременецького району і майном, яке в ній знаходиться". Цим розпорядженням визначено, що церквою Георгія Переможця користуються релігійні громади УПЦ і УПЦ КП в порядку і на умовах, передбачених в окремих договорах. Зобов'язано Кременецьку РДА в п'ятиденний термін забезпечити укладення з кожною із вказаних релігійних громад окремих договорів, у яких визначити порядок користування (дні, години) церквою Георгія Переможця та іншим майном, що є державною власністю. Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області забезпечити дотримання громадського порядку в с. Катеринівка Кременецького району.

Ураховуючи вказані обставини, предметом спору в справі, що розглядається, є правомірність прийняття головою Тернопільської ОДА оскаржуваного розпорядження.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржуване розпорядження видано відповідачем з дотриманням критеріїв, визначених частиною третьою статті 2 КАС України. При цьому суд встановив, що оскаржуване розпорядження фактично виконується сторонами та таке виконання призупинило загострення існуючого між сторонами конфлікту, у зв'язку з чим дійшов висновку про те, що Тернопільскою ОДА при виданні спірного розпорядження дотримано принцип пропорційності, що полягає у дотриманні необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). До того ж Парафія, яка зареєстрована 07 жовтня 1947 року, не могла бути стороною Типового договору від 03 червня 1946 року, на який вона посилається як на підставу правомірності користування будівлею церкви Георгія Переможця.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваного розпорядження відповідача, проте скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Релігійної громади не чинити позивачу перешкод у користуванні церквою та закрив провадження в адміністративній справі в цій частині, керуючись тим, що такий спір не є публічно-правовим і його не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06 вересня 2017 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, посилаючись на те, що оскаржуване розпорядження винесене відповідачем на підставі, в межах повноважень та в спосіб, передбачений Конституцією України та статтею 17 Закону N 987-XII, оскільки за відсутності у с. Катеринівка іншої культової споруди, в якій можна проводити релігійні обряди, Тернопільська ОДА врахувала право обох релігійних громад, які існують у цьому селі, на задоволення релігійних потреб. За висновком касаційного суду, таке рішення апеляційного суду ґрунтується на встановлених у справі фактичних обставинах, зокрема на тому, що Типовий договір, на який позивач посилається як на підставу правомірності одноособового користування будівлею церкви Георгія Переможця, не містить даних про наявність у Парафії цього права.

У наданій на порівняння постанові від 31 серпня 2006 року (справа N К-6478/06) Вищий адміністративний суд України зазначив, що застосування частини третьої статті 17 Закону N 987-XII про те, що за відсутності взаємної згоди релігійних громад на почергове користування культовою будівлею державний орган визначає порядок користування цією будівлею шляхом укладення з кожною громадою окремого договору, можливе лише під час вирішення питання про передачу такої будівлі в користування декільком релігійним громадам, які на неї претендують. Встановивши, що релігійна громада УПЦ с. Романів Шумського району Тернопільської області правомірно одноособово користується культовою спорудою на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 26 грудня 1991 року N 301, суд дійшов висновку про те, що у голови облдержадміністрації були відсутні будь-які підстави для визнання таким, що втратило чинність, рішення облвиконкому в частині передачі спірних культової споруди і майна у безоплатне користування конкретній релігійній громаді. У зв'язку з цим суд визнав протиправним та скасував розпорядження голови Тернопільської ОДА від 20 квітня 2005 року N 180 "Про визначення порядку користування цервою Святої Трійці і майном, яке в ній знаходиться, релігійними громадами УПЦ і УПЦ КП с. Романів Шумського району" та розпорядження голови Тернопільської ОДА від 18 травня 2005 року N 246 "Про внесення змін у пункт 3 розпорядження голови облдержадміністрації від 20 квітня 2005 року N 180".

В ухвалі від 18 квітня 2013 року (справа N К/9991/61780/12) Вищий адміністративний суд України вказав, що виходячи зі змісту статті 17 Закону N 987-XII та пункту 6 Постанови N 988-XII культові будівлі повертаються у власність релігійних громад, яким вони належали на момент їх переходу у власність держави, або передаються у безоплатне користування одній, двом чи більше релігійним громадам. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про визнання недійсним розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 09 лютого 1996 року N 64, яким було передано у власність релігійної громади Вознесіння Господнього парафії УПЦ КП с. Кам'янка Тельманівського району Донецької області приміщення церкви, що розташовано в с. Кам'янка, у зв'язку з недоведеністю суб'єктом владних повноважень того, що на момент прийняття розпорядження культова споруда перебувала у державній власності та саме цій релігійній громаді належало право власності на спірну культову споруду на момент її переходу у власність держави.

Таким чином, аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішень Вищого адміністративного суду України, наданих для порівняння, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами у справах, які були встановлені під час їх розгляду, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду.

Також на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права Парафія додала до заяви про перегляд судового рішення постанову Вищого господарського суду України від 08 листопада 2005 року (справа N 12/145-11/179), у якій суд на підставі положень пункту 4 Постанови N 988-XII погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні недійсною Типової умови від 31 травня 1954 року та позбавленні права користування культовою будівлею релігійної громади УПЦ КП, посилаючись на те, що вказана релігійна громада є правонаступником громади Руської Православної Церкви, яка була користувачем спірної культової будівлі на підставі Типової умови від 31 травня 1954 року.

Проаналізувавши зміст постанови Вищого господарського суду України від 08 листопада 2005 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що надане для порівняння рішення не підтверджує наявність неоднакового застосування судами касаційної інстанції різних юрисдикцій норм матеріального права, оскільки предметом спору у вказаній справі було питання правомірністі Типової умови про передачу релігійній громаді в користування церковного будинку та культового майна, а у справі, що розглядається, предметом спору є правомірність розпорядження суб'єкта владних повноважень про визначення порядку користування церквою і культовим майном між двома релігійними громадами в селі, що не є тотожними по своїй суті. При цьому касаційним судом господарської юрисдикції при вирішенні справи не застосовувалися норми статті 17 Закону N 987-XII, які покладено в основу оскаржуваного розпорядження голови Тернопільської ОДА у справі, що розглядається.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року з підстави, зазначеної у пункті 5 частини першої статті 237 КАС України, Парафія вказує на те, що висновки касаційного суду в цій справі не відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року у справі N 21-1425во09.

Вирішуючи питання неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 17 Закону N 987-XII у справі щодо правомірності розпорядження виконуючого обов'язки голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 26 квітня 2005 року N 218 "Про передачу у спільне почергове користування культових споруд", Верховний Суд України у вказаній постанові дійшов висновку про те, що культова будівля, що знаходиться у правомірному користуванні релігійної громади, не може бути передана у почергове користування двом або більше релігійним громадам у порядку, визначеному частиною третьою статті 17 Закону N 987-XII, до розірвання попередньої угоди в порядку та з підстав, передбачених цивільним законодавством України. При цьому колегія суддів виходила з установлених апеляційним судом обставин справи, що за умовою від 30 травня 1954 року культова будівля - храм Різдва Богородиці передана виконавчим комітетом Перечинської районної ради депутатів трудящих у безстрокове та безоплатне користування православній громаді с. Зарічево, а остання на підставі вказаної умови користується цією спорудою і на час розгляду справи.

Аналіз судових рішень не дає підстав для висновку про невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Як убачається із самої заяви Парафії, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків касаційного суду в цій справі фактично зводяться до правової оцінки обставин у справі, які були встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість поданої Парафією заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС України в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, оскільки аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішень, наданих для порівняння, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, а висновки касаційного суду в оскаржуваному рішенні не суперечать правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року.

Згідно із частиною першою статті 242 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов: про повне або часткове задоволення заяви; про відмову у задоволенні заяви.

На підставі частини першої статті 244 КАС України (у вказаній редакції) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

Керуючись статтями 241, 242, 244 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви Катеринівської парафії храму Святого Юрія Української Православної Церкви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року у справі N 819/3174/15.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Данное решение демонстрирует довольно не сложную процедуру фактической передачи религиозных сооружений от одной религиозной общины к другой при поддержке исполнительной ветви власти и это еще до внесения изменений предусмотренных Законом 4128.

Суд отказал в пересмотре с неодинаковым применение норм права, где суды нижестоящих инстанций отказывая в иске об отмене распоряжения главы Тернопольской ОГА о порядке использования религиозного сооружения руководствовались тем, что оспариваемое распоряжение издано ответчиком с соблюдением критериев, определенных частью третьей статьи 2 КАС Украины. При этом суд установил, что оспариваемое распоряжение фактически выполняется сторонами и такое исполнение приостановило обострения существующего между сторонами конфликта, в связи с чем пришел к выводу о том, что Тернопольская ОГА при издании спорного распоряжения соблюдены принцип пропорциональности, который заключается в соблюдении необходимого баланса между любыми неблагоприятными последствиями для прав, свобод и интересов лица и целями, на достижение которых направлено это решение (действие). К тому же Приход, зарегистрирован 7 октября 1947 года, не мог быть стороной Типового договора от 3 июня 1946 года, на который он ссылается как на основание правомерности пользования зданием церкви Георгия Победоносца.