Постановления БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора о взыскании долга с Коломойского как с поручителя Приватбанка


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

19 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 904/2538/18

Провадження N 12-263гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., учасників справи:

позивача - Національного банку України (представники - Самсонович О.А., Амелін А.О., Колосюк С.Л.),

відповідача - ОСОБА_6 (представник - ОСОБА_7,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року (головуючий Кузнецова І.Л., судді Дармін М.О., Іванов О.Г.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року (суддя Рудь І.А.) у справі N 904/2538/18 за позовом Національного банку України до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості в сумі 503074000,00 грн за кредитним договором.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_6 про стягнення 503 074 000,00 грн заборгованості за кредитним договором від 2 жовтня 2014 року N 54, укладеним між НБУ та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк").

1.2. На обґрунтування заявлених позовних вимог НБУ посилався на неналежне виконання відповідачем як поручителем умов договору поруки від 27 травня 2016 року N 54/П/П у частині своєчасної та повної оплати заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за кредитним договором від 2 жовтня 2014 року N 54.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 22 червня 2018 року відмовив НБУ у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2.2. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, однак, з урахуванням того, що майно ОСОБА_6 було відчужено 11 та 13 жовтня 2017 року, а місцем його проживання є м. Женева (Швейцарія), суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та роз'яснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача.

2.3. Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 16 серпня 2018 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року змінив у її мотивувальній частині, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував положення ГПК України, посилаючись на порушення НБУ правил територіальної юрисдикції, визначеної статтями 27-30 ГПК України.

2.4.Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові дійшов висновку про те, що в цьому випадку позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а в позовній заяві не об'єднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання.

2.5. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, тоді як позов у цій справі пред'явлено до фізичної особи ОСОБА_6

2.6. З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовна заява НБУ не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України, оскільки спір у цій справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. Не погодившись із постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року, НБУ звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ці судові рішення, а справу N 904/2538/18 направити до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

3.2. НБУ у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які встановлюють юрисдикцію господарських судів, а саме пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що спір у цій справі про стягнення заборгованості з поручителя - фізичної особи ОСОБА_6 за договором поруки, укладеним для забезпечення виконання господарського зобов'язання, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судові рішення є законними та обґрунтованими з огляду на те, що розгляд позову НБУ до фізичної особи ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором поруки не повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства, оскільки загальна норма пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не допускає розгляд у порядку господарського судочинства позовів про виконання договорів з фізичною особою, що не є підприємцем.

4.2. Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що інше тлумачення пункту 1 частини першої статті 20 цього Кодексу можливе з метою об'єднання та спрощення розгляду вимог, заявлених як до юридичної особи - боржника, так і до фізичної особи - поручителя, що не є підприємцем, однак у цій справі НБУ заявлено вимоги лише до фізичної особи, отже, такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

4.3. Також відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 не має місця проживання в Україні, натомість воно відоме та знаходиться на території Швейцарії, на яку не розповсюджується юрисдикція господарських судів України та правила господарського судочинства, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

5.1. Оскільки НБУ оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.

Щодо юрисдикції господарського суду

5.2. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

5.3. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

5.4. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

5.5. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

5.6. З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

5.7. За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

5.8. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.

5.9. Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, НБУ як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

5.10. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

5.11. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

5.12. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

5.13. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі N 910/1733/18 (провадження N 12-170гс18).

5.14. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

5.15. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням названих норм процесуального права.

5.16. Окрім цього, помилковим також є висновок суду першої інстанції про необхідність звернення із цим позовом до суду за місцем проживання відповідача у м. Женеві (Швейцарія) з огляду на таке.

5.17. Відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній з таких форм, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

5.18. Згідно зі статтею 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

5.19. Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, а також якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України (пункти 1, 7 частини першої статті 76 згаданого Закону).

5.20. У силу приписів частини шостої статті 29 ГПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності. Аналогічна норма також визначена у частині десятій статті 28 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні. Також частиною десятою статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна.

5.21. Господарський суд Дніпропетровської області зазначив, що ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Його знято з реєстрації 23 березня 2017 року. Суд першої інстанції також установив, що місцем проживання ОСОБА_6 є м. Женева (Швейцарія), оскільки його прийнято на тимчасовий консульський облік у консульському відділі Посольства України у Швейцарській Конфедерації з 27 січня 2016 року до 1 липня 2020 року. Крім того, суд першої інстанції встановив, що майно ОСОБА_6 (АДРЕСА_2 відчужене 11 та 13 жовтня 2017 року.

5.22. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правилами територіальної юрисдикції (підсудності) цей позов має розглядатися у Господарському суді Дніпропетровської області, тобто за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання чи перебування в Україні відповідача.

5.23. Слід також зазначити, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо пункту 8 договору поруки, в якому, як зазначено у позовній заяві, сторони визначили, що спори, які випливають з цього договору, вирішуються відповідно до законодавства України. У пункті 9 договору поруки кредитор та поручитель погодили, що у випадку якщо на момент пред'явлення кредитором письмової вимоги до поручителя про виконання зобов'язання за цим договором поручитель перебуватиме за межами України, справи про стягнення кредитором заборгованості з поручителя розглядатимуться в судах України відповідно до законодавства України.

5.24. Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суду першої інстанції необхідно надати оцінку усім доводам позивача, які викладені в позовній заяві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.25. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

5.26. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

5.27. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга НБУ підлягає задоволенню, а прийняті у справі ухвала та постанова - скасуванню з направленням справи до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Щодо судових витрат

5.28. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.

Висновок щодо застосування норм права

5.29. За змістом статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика ПалатаВерховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року у справі N 904/2538/18 скасувати.

3. Справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

Link to comment
Share on other sites

ПОСТАНОВА
Іменем України

19 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 904/2529/18

Провадження N 12-257гс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Уркевича В.Ю.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А.,

Золотнікова О.С., Кібенко O.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,

учасники справи:

позивач - Національний банк України (представники: Амелін А.О., Колосюк С.Л., Самсонович О.А.),

відповідач - ОСОБА_15 (представник - адвокат Юхименко М.П.),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (представник - Лазовський О.В.)

розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 904/2529/18 за позовом Національного банку України до ОСОБА_15, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року (головуючий суддя Кузнецова І.Л., судді Іванова О.Г., Широкобокова Л.П.) й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області

від 23 червня 2018 року (суддя Панна С.П.) та

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_15 про стягнення 1 265 992 000,00 грн заборгованості за кредитним договором N 120 від 05 грудня 2014 року, укладеним між НБУ та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк").

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог НБУ посилався на порушення позичальником (ПАТ КБ "Приватбанк") умов указаного кредитного договору в частині своєчасного повернення кредитних коштів та щодо прийняття рішення здійснити стягнення відповідної суми коштів з поручителя (ОСОБА_15.) за договором поруки N 120-1/П від 05 грудня 2016 року, укладеним для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 23 червня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

4. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, проте оскільки майно ОСОБА_15 було відчужено 11 та 13 жовтня 2017 року, а місцем проживання відповідача є м. Женева (Швейцарія), суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та роз'яснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача.

5. Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 16 серпня 2018 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року змінив у її мотивувальній частині, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував положення Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на порушення НБУ правил територіальної підсудності, визначеної статтями 27-30 цього Кодексу.

6. Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що в цьому випадку позов подано з порушенням правил підвідомчості з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а в позовній заяві не об'єднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання.

7. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні

особи - підприємці, тоді як позов у цій справі пред'явлено до фізичної особи ОСОБА_15

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

8. У вересні 2018 року НБУ звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року, просив скасувати ці судові рішення та направити справу N 904/2529/18 до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

9. НБУ у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які встановлюють юрисдикцію господарських судів, а саме пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що спір у цій справі про стягнення заборгованості з поручителя - фізичної особи ОСОБА_15 за договором поруки, укладеним для забезпечення виконання господарського зобов'язання, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження та передав цю справу разом з касаційною скаргою НБУ на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на частину шосту статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

11. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

12. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у касаційній скарзі НБУ посилається, зокрема, на порушення судами попередніх інстанцій приписів

статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за доводами скаржника, розгляд спорів щодо виконання правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, сторонами якого є юридичні та (або) фізичні особи - підприємці, здійснюється господарськими судами.

13. Оскільки НБУ оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, ухвалою від 29 жовтня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду Великої Палати Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. НБУ вважає оскаржувані судові рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що постановлені з порушенням передбачених Господарським процесуальним кодексом України правил предметної юрисдикції.

15. Зокрема, скаржник зауважує, що, звертаючись у порядку господарського судочинства з позовом про стягнення з ОСОБА_15 як поручителя згідно з договором поруки заборгованості за кредитним договором, позивач виходив з того, що основний договір укладено між НБУ та ПАТ КБ "Приватбанк", а тому керувався пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо правочинів (договір поруки), укладених для забезпечення виконання зобов'язання (кредитний договір), сторонами якого є юридичні особи.

16. У судовому засіданні представники позивача підтримали наведені в касаційній скарзі доводи.

Позиція відповідача ОСОБА_15

17. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судові рішення є законними та обґрунтованими з огляду на те, що розгляд позову НБУ до фізичної особи ОСОБА_15 про стягнення заборгованості за договором поруки не повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства, оскільки загальна норма пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України не допускає розгляду в порядку господарського судочинства позовів про виконання договорів з фізичною особою, що не є підприємцем.

18. Крім того, ОСОБА_15 зазначає, що інше тлумачення пункту 1 частини першої статті 20 цього Кодексу можливе з метою об'єднання та спрощення розгляду вимог, заявлених як до юридичної особи (боржника) так і до фізичної особи (поручителя), що не є підприємцем, однак у цій справі НБУ заявлено вимоги лише до фізичної особи, отже, такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

19. Також відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_15 не має місця проживання в Україні, воно відоме та знаходиться на території Швейцарії, на яку не розповсюджується юрисдикція господарських судів України та правила господарського судочинства, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

20. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, та просив залишити їх без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.

21. У судовому засіданні представник ПАТ КБ "Приватбанк" підтримав наведені в касаційній скарзі доводи, просив її задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо юрисдикції господарського суду

22. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

23. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

24. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено

статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

25. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є

підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення

виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні

особи - підприємці.

26. З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

27. За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

28. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.

29. Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову НБУ як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.

30. Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

31. За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

32. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні

особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

33. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі N 910/1733/18 (провадження N 12-170гс18).

34. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні

особи - підприємці.

35. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.

36. Окрім цього, помилковим є також висновок суду першої інстанції про необхідність звернення із цим позовом до суду за місцем проживання відповідача у Женеві (Швейцарія) з огляду на таке.

37. Відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній з таких форм, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

38. Згідно зі статтею 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

39. Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, а також якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України (пункти 1, 7 частини першої статті 76 згаданого Закону).

40. У силу приписів частини шостої статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності. Аналогічна норма права закріплена в частині десятій статті 28 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні. Також частиною десятою статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна.

41. Господарський суд Дніпропетровської області зазначив, що ОСОБА_15 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Його знято з реєстрації 23 березня 2017 року. Суд першої інстанції також установив, що місцем проживання ОСОБА_15 є м. Женева (Швейцарія), оскільки його прийнято на тимчасовий консульський облік у консульському відділі Посольства України у Швейцарській Конфедерації з 27 січня 2016 року до 01 липня 2020 року. Крім того, суд першої інстанції встановив, що майно ОСОБА_15 (АДРЕСА_2) відчужене 11 та 13 жовтня 2017 року.

42. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правилами територіальної юрисдикції (підсудності) цей позов має розглядатися у Господарському суді Дніпропетровської області, тобто за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання чи перебування відповідача в Україні.

43. Слід також зазначити, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо пункту 8 договору поруки, в якому, як зазначено у позовній заяві, сторони визначили, що спори, які випливають із цього договору, вирішуються відповідно до законодавства України. У пункті 9 договору поруки кредитор та поручитель погодили, що у випадку якщо на момент пред'явлення кредитором письмової вимоги до поручителя про виконання зобов'язання за цим договором поручитель перебуватиме за межами України, справи про стягнення кредитором заборгованості з поручителя розглядатимуться в судах України відповідно до законодавства України.

44. Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суду першої інстанції необхідно надати оцінку усім доводам позивача, які викладені у позовній заяві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

46. Відповідно до частини шостої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

47. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга НБУ підлягає задоволенню, а прийняті у справі ухвала та постанова - скасуванню з направленням справи до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Щодо судових витрат

48. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.

Висновок щодо застосування норм права

49. За змістом статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року у справі N 904/2529/18 скасувати.

3. Справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

Link to comment
Share on other sites

  • ANTIRAID changed the title to Постановления БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора о взыскании долга с Коломойского как с поручителя Приватбанка

ПОСТАНОВА
Іменем України

19 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 904/2526/18

Провадження N 12-272гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., учасників справи:

позивача - Національного банку України (представники - Самсонович О.А., Амелін А.О., Колосюк С.Л.),

відповідача - ОСОБА_6 (представник - ОСОБА_7

третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (представник - Лозовський О.В.),

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2018 року (головуючий Чус О.В., судді Березкіна О.В., Пархоменко Н.В.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року (суддя Панна С.П.) у справі N 904/2526/18 за позовом Національного банку України до ОСОБА_6, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_6 про стягнення 1 799 129 083,05 грн заборгованості за кредитним договором від 3 березня 2009 року N 19, укладеним між НБУ та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк").

1.2. Наобґрунтування заявлених позовних вимог НБУ посилався на неналежне виконання відповідачем як поручителем умов договору поруки від 27 травня 2016 року N 19-1/П у частині своєчасної та повної оплати заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за кредитним договором від 3 березня 2009 року N 19.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 23 червня 2018 року відмовив НБУ у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2.2. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, однак, з урахуванням того, що майно ОСОБА_6 було відчужено 11 та 13 жовтня 2017 року, а місцем його проживання є м. Женева (Швейцарія), суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та роз'яснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача.

2.3.Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 21 серпня 2018 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року змінив у її мотивувальній частині, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував положення ГПК України, посилаючись на порушення НБУ правил територіальної юрисдикції, визначеної статтями 27-30 ГПК України.

2.4.Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові дійшов висновку про те, що в цьому випадку позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а в позовній заяві не об'єднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання.

2.5. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, тоді як позов у цій справі пред'явлено до фізичної особи ОСОБА_6

2.6. З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовна заява НБУ не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України, оскільки спір у цій справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. Не погодившись із постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2018 року та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року, НБУ звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ці судові рішення, а справу N 904/2526/18 направити до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

3.2. НБУ у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які встановлюють юрисдикцію господарських судів, а саме пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що спір у цій справі про стягнення заборгованості з поручителя - фізичної особи ОСОБА_6 за договором поруки, укладеним для забезпечення виконання господарського зобов'язання, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судові рішення є законними та обґрунтованими з огляду на те, що розгляд позову НБУ до фізичної особи ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором поруки не повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства, оскільки загальна норма пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не допускає розгляд у порядку господарського судочинства позовів про виконання договорів з фізичною особою, що не є підприємцем.

4.2. Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що інше тлумачення пункту 1 частини першої статті 20 цього Кодексу можливе з метою об'єднання та спрощення розгляду вимог, заявлених як до юридичної особи - боржника, так і до фізичної особи - поручителя, що не є підприємцем, однак у цій справі НБУ заявлено вимоги лише до фізичної особи, отже, такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

4.3. Також відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 не має місця проживання в Україні, натомість воно відоме та знаходиться на території Швейцарії, на яку не розповсюджується юрисдикція господарських судів України та правила господарського судочинства, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

5.1. Оскільки НБУ оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.

Щодо юрисдикції господарського суду

5.2. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

5.3. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

5.4. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

5.5. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

5.6. З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

5.7. За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

5.8. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.

5.9. Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, НБУ як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

5.10. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

5.11. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

5.12. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

5.13. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі N 910/1733/18 (провадження N 12-170гс18).

5.14. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

5.15. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням названих норм процесуального права.

5.16. Окрім цього, помилковим також є висновок суду першої інстанції про необхідність звернення із цим позовом до суду за місцем проживання відповідача у м. Женеві (Швейцарія) з огляду на таке.

5.17. Відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній з таких форм, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

5.18. Згідно зі статтею 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

5.19. Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, а також якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України (пункти 1, 7 частини першої статті 76 згаданого Закону).

5.20. У силу приписів частини шостої статті 29 ГПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності. Аналогічна норма також визначена у частині десятій статті 28 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні. Також частиною десятою статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна.

5.21. Господарський суд Дніпропетровської області зазначив, що ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Його знято з реєстрації 23 березня 2017 року. Суд першої інстанції також установив, що місцем проживання ОСОБА_6 є м. Женева (Швейцарія), оскільки його прийнято на тимчасовий консульський облік у консульському відділі Посольства України у Швейцарській Конфедерації з 27 січня 2016 року до 1 липня 2020 року. Крім того, суд першої інстанції встановив, що майно ОСОБА_6 (АДРЕСА_2) відчужене 11 та 13 жовтня 2017 року.

5.22. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правилами територіальної юрисдикції (підсудності) цей позов має розглядатися у Господарському суді Дніпропетровської області, тобто за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання чи перебування в Україні відповідача.

5.23. Слід також зазначити, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо пункту 8 договору поруки, в якому, як зазначено у позовній заяві, сторони визначили, що спори, які випливають з цього договору, вирішуються відповідно до законодавства України. У пункті 9 договору поруки кредитор та поручитель погодили, що у випадку якщо на момент пред'явлення кредитором письмової вимоги до поручителя про виконання зобов'язання за цим договором поручитель перебуватиме за межами України, справи про стягнення кредитором заборгованості з поручителя розглядатимуться в судах України відповідно до законодавства України.

5.24. Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суду першої інстанції необхідно надати оцінку усім доводам позивача, які викладені в позовній заяві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.25. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

5.26. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

5.27. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга НБУ підлягає задоволенню, а прийняті у справі ухвала та постанова - скасуванню з направленням справи до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Щодо судових витрат

5.28. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.

Висновок щодо застосування норм права

5.29. За змістом статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика ПалатаВерховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року справі N 904/2526/18 скасувати.

3. Справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

Link to comment
Share on other sites

ПОСТАНОВА
Іменем України

19 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 904/2530/18

Провадження N 12-253гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Уркевича В.Ю.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А.,

Золотнікова О.С., Кібенко O.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,

учасники справи:

позивач - Національний банк України (представники: Амелін А.О., Колосюк С.Л., Самсонович О.А.),

відповідач - ОСОБА_1 (представник - адвокат Юхименко М.П.),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 904/2530/18 за позовом Національного банку України до ОСОБА_1 про стягнення 1 286 824 118,26 грн. за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2018 року (головуючий суддя Орєшкіна Е.В., судді Широбокова Л.П., Іванов О.Г.) й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року (суддя Петрова В.І.) та

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 1 286 824 118,26 грн заборгованості за кредитним договором N 19 від 24 жовтня 2008 року, укладеним між НБУ та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк").

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог НБУ посилався на неналежне виконання відповідачем як поручителем умов договору поруки N 19/П

від 27 травня 2016 року в частині своєчасної та повної оплати заборгованості

ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за кредитним договором N 19 від 24 жовтня

2008 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 22 червня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

4. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, проте оскільки майно ОСОБА_1 було відчужено 11 та 13 жовтня 2017 року, а місцем проживання відповідача є АДРЕСА_4, суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та роз'яснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача.

5. Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 13 серпня

2018 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року змінив у її мотивувальній частині, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував положення Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на порушення НБУ правил територіальної підсудності, визначеної статтями 27-30 цього Кодексу.

6. Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що в цьому випадку позов подано з порушенням правил підвідомчості з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а в позовній заяві не об'єднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання.

7. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні

особи - підприємці, тоді як позов у цій справі пред'явлено до фізичної особи ОСОБА_1

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

8. У вересні 2018 року НБУ звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційної скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2018 року й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року, просив скасувати ці судові рішення та направити справу N 904/2530/18 до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

9. НБУ у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які встановлюють юрисдикцію господарських судів, а саме пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що спір у цій справі про стягнення заборгованості з поручителя - фізичної особи

ОСОБА_1 за договором поруки, укладеним для забезпечення виконання господарського зобов'язання, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження та передав справу N 904/2530/18 разом з касаційною скаргою НБУ на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на частину шосту статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

11. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

12. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у касаційній скарзі НБУ посилається, зокрема, на порушення судами попередніх інстанцій приписів

статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за доводами скаржника, розгляд спорів щодо виконання правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, сторонами якого є юридичні та (або) фізичні особи - підприємці, здійснюється господарськими судами.

13. Оскільки НБУ оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, ухвалою від 29 жовтня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду Великої Палати Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. НБУ вважає оскаржувані судові рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що постановлені з порушенням установлених Господарським процесуальним кодексом України правил предметної юрисдикції.

15. Зокрема, скаржник зауважує, що звертаючись у порядку господарського судочинства з позовом про стягнення з ОСОБА_1 як поручителя згідно з договором поруки заборгованості за кредитним договором, позивач виходив з того, що основний договір укладено між НБУ та ПАТ КБ "Приватбанк", а тому керувався пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо правочинів (договір поруки), укладених для забезпечення виконання зобов'язання (кредитний договір), сторонами якого є юридичні особи.

16. У судовому засіданні представники позивача підтримали наведені в касаційній скарзі доводи.

Позиція відповідача ОСОБА_1

17. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судові рішення є законними та обґрунтованими з огляду на те, що розгляд позову НБУ до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки не повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства, оскільки загальна норма пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України не допускає розгляду в порядку господарського судочинства позовів про виконання договорів з фізичною особою, що не є підприємцем.

18. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що інше тлумачення пункту 1 частини першої статті 20 цього Кодексу можливе з метою об'єднання та спрощення розгляду вимог, заявлених як до юридичної особи (боржника), так і до фізичної особи (поручителя), що не є підприємцем, однак у цій справі НБУ заявлено вимоги лише до фізичної особи, отже, такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

19. Також відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не має місця проживання в Україні, воно відоме та знаходиться на території Швейцарії, на яку не розповсюджується юрисдикція господарських судів України та правила господарського судочинства, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

20. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, та просив залишити їх без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо юрисдикції господарського суду

21. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

22. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

23. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено

статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

24. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

25. З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та, 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

26. За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

27. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.

28. Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, НБУ як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.

29. Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

30. За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

31. Отже, враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

32. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі N 910/1733/18 (провадження N 12-170гс18).

33. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні

особи - підприємці.

34. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а відтак і оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.

35. Окрім цього, помилковим також є висновок суду першої інстанції про необхідність звернення із цим позовом до суду за місцем проживання відповідача у Женеві (Швейцарія) з огляду на таке.

36. Відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній з таких форм, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

37. Згідно зі статтею 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

38. Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, а також якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України (пункти 1, 7 частини першої статті 76 згаданого Закону).

39. У силу приписів частини шостої статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності. Аналогічна норма права закріплена в частині десятій статті 28 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні. Також частиною десятою статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна.

40. Господарський суд Дніпропетровської області зазначив, що ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Його знято з реєстрації 23 березня 2017 року. Суд першої інстанції також установив, що місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_4, оскільки його прийнято на тимчасовий консульський облік у консульському відділі Посольства України у Швейцарській Конфедерації з 27 січня 2016 року до 01 липня 2020 року. Крім того, суд першої інстанції встановив, що майно ОСОБА_1 (кв. АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2) відчужене 11 та 13 жовтня 2017 року.

41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правилами територіальної юрисдикції (підсудності) цей позов має розглядатися у Господарському суді Дніпропетровської області, тобто за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання чи перебування відповідача в Україні.

42. Слід також зауважити, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо пункту 8 договору поруки, в якому, як зазначено у позовній заяві, сторони визначили, що спори, які випливають з цього договору, вирішуються відповідно до законодавства України. У пункті 9 договору поруки кредитор та поручитель погодили, що у випадку якщо на момент пред'явлення кредитором письмової вимоги до поручителя про виконання зобов'язання за цим договором поручитель перебуватиме за межами України, справи про стягнення кредитором заборгованості з поручителя розглядатимуться в судах України відповідно до законодавства України.

43. Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суду першої інстанції необхідно надати оцінку усім доводам позивача, які викладені у позовній заяві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

45. Відповідно до частини шостої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

46. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга НБУ підлягає задоволенню, а прийняті у справі ухвала та постанова - скасуванню з направленням справи до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Щодо судових витрат

47. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.

Висновок щодо застосування норм права

48. За змістом статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2018 року й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року у справі N 904/2530/18 скасувати.

3. Справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

Link to comment
Share on other sites

Во всех этих постановлениях по искам НБУ поданных только в июне 2018 года Большая плата указала, что по смыслу статьи 20 Хозяйственного процессуального кодекса Украины к юрисдикции хозяйственных судов относятся дела в спорах относительно сделок, заключенных для обеспечения исполнения основного обязательства, если сторонами этого основного обязательства являются юридические лица и (или) физические лица - предприниматели. В этом случае субъектный состав сторон сделок, заключенных для обеспечения исполнения основного обязательства, не имеет значения для определения юрисдикции хозяйственного суда по рассмотрению соответствующего дела.

Суммарная сумма исков по кредитным договорам заключенным с 2008 по 2014 год составляет 4 855 019 201 грн. Это еще раз подтверждает, что Приватбанк банкрот и живет за счет средств налогоплательщиков.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...