Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора во взысканию за проведение ветсанитарного осмотра и выдачи сертификата

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

26 лютого 2019 року

м. Київ

Справа N 915/478/18

Провадження N 12-245гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (представники: Висоцький В.П., Петров В.-П. С.),

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (далі - ТОВ СП "Нібулон") на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 липня 2018 року (головуючий Принцевська Н.М., судді Ярош А.І., Діброва Г.І.) у справі Господарського суду Миколаївської області N 915/478/18 за позовом Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті до ТОВ СП "Нібулон" про стягнення 1945579,97 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ СП "Нібулон" про стягнення заборгованості за надані ветеринарно-санітарні послуги в сумі 1684583,55 грн. інфляційних втрат у сумі 216264,43 грн та 44731,99 грн три проценти річних.

1.2. Вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив ветеринарно-санітарний огляд вантажу відповідача та за його результатами видав міжнародні ветеринарні сертифікати, втім ТОВ СП "Нібулон" від підписання актів виконаних робіт відмовилось та виставлених рахунків не сплатило.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 4 червня 2018 року, керуючись пунктом 1 части першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відмовив позивачу у відкритті провадження у цій справі, оскільки справа належить до адміністративної юрисдикції і не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

2.2. Мотивуючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті є суб'єктом владних повноважень, при цьому в господарські відносини з ТОВ СП "Нібулон" позивач безпосередньо не вступав.

2.3. Одеський апеляційний господарський суд постановою від 30 липня 2018 року скасував ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 4 червня 2018 року, а справу передав на розгляд до суду першої інстанції, зазначаючи, що у цьому випадку предметом спору є стягнення з відповідача грошових коштів за надані позивачем послуги, а сторонами у справі є юридичні особи, відтак за суб'єктним та предметним складом цей спір не є неприйнятним з точки зору підвідомчості господарському суду.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. Не погодившись із постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 липня 2018 року, ТОВ СП "Нібулон" звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просило скасувати зазначену постанову, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 4 червня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі залишити в силі.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги ТОВ СП "Нібулон" указало на порушення судом апеляційної інстанції частини другої статті 19 Конституції України, статті 1 Закону України "Про ветеринарну медицину", частини другої статті 4, частини третьої статті 8, частини першої статті 20, пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України та зазначило, що спір у цій справі виник не у зв'язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності, оскільки видача міжнародних ветеринарних сертифікатів (та процедури, що цьому передують, зокрема, проведення огляду) є функцією органу державної влади, а не результат його господарської діяльності. На підтвердження своїх доводів скаржник також посилається на відсутність між сторонами у справі будь-якого господарського договору, предметом якого була б видача міжнародних ветеринарних сертифікатів чи проведення огляду.

4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

4.1. Оскільки ТОВ СП "Нібулон" оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

4.2. Згідно зі статтею 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

4.3. Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

4.4. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

4.5. Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено статтею 4 КАС України, згідно з якою це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

4.6. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про ветеринарну медицину" державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні України та транспорті здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами).

4.7. Регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті Державного департаменту ветеринарної медицини з державною інспекцією ветеринарної медицини - це державна установа ветеринарної медицини, що здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на відповідному регіональному рівні з метою захисту території України від проникнення хвороб тварин з територій інших держав та забезпечення виконання юридичними або фізичними особами ветеринарно-санітарних заходів під час міжнародних і внутрішньодержавних перевезень об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду (стаття 1 Закону України "Про ветеринарну медицину").

4.8. Згідно з Положенням про регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2009 року N 801 (далі - Положення), Регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті є державним органом ветеринарної медицини, що здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на відповідній території. Регіональна ветслужба у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Держветфітослужби та положенням про неї (пункти 1, 2 Положення). Фінансування та матеріально-технічне забезпечення регіональної ветслужби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету (пункт 11 Положення).

4.9. Основним завданням регіональної ветслужби є, зокрема, контроль та нагляд за дотриманням юридичними і фізичними особами ветеринарно-санітарних заходів під час ввезення на територію України, вивезення з її території, транзитних і внутрішньодержавних перевезень через територію України об'єктів контролю та нагляду (підпункт 3 пункту 3 Положення).

4.10. Відповідно до пунктів 10, 11 частини першої статті 11 Закону України "Про ветеринарну медицину" державні ветеринарні інспектори та офіційні ветеринарні лікарі, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль, мають право, зокрема, здійснювати стандартний прикордонний ветеринарно-санітарний контроль, а за необхідності - вибірковий або розширений контроль за об'єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що імпортуються або експортуються; видавати міжнародні ветеринарні сертифікати на товари, що експортуються.

4.11. Ветеринарні документи - це документи дозвільного характеру, до яких належать міжнародний ветеринарний сертифікат, ветеринарне свідоцтво, ветеринарна картка, ветеринарна довідка та ветеринарно-санітарний паспорт на тварину, видані державними ветеринарними інспекторами або уповноваженими чи ліцензованими лікарями ветеринарної медицини, що підтверджують ветеринарно-санітарний стан тварини, якість та безпечність продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, патологічного матеріалу та кормів (стаття 1 Закону України "Про ветеринарну медицину").

4.12. Відповідно до статті 94 Закону України "Про ветеринарну медицину" вантажі з товарами, що вивозяться з території України, повинні: якщо це вимагається країною призначення або транзиту - супроводжуватися оригіналами міжнародних ветеринарних сертифікатів, підписаних та виданих державним прикордонним інспектором ветеринарної медицини, що засвідчують відсутність клінічних ознак хвороби тварин, та містити інші декларації відповідно до вимог Міжнародного епізоотичного бюро та країни призначення.

4.13. Пунктом 10 Порядку видачі ветеринарних документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року N 857 (далі - Порядок), визначено, що товари, що вивозяться за межі території України, повинні супроводжуватися оригіналами міжнародних ветеринарних сертифікатів, виданих державним інспектором ветеринарної медицини або уповноваженим лікарем ветеринарної медицини на підставі звернень власника вантажу або уповноваженої ним особи.

4.14. Відповідно до пункту 7 Порядку за результатами безпосереднього огляду товару та перевірки поданих документів суб'єкти, зазначені у пункті 4 цього Порядку, приймають рішення про видачу відповідного ветеринарного документа або про відмову в його видачі.

4.15. Отже, позивач здійснює контроль та нагляд, зокрема, шляхом видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів на товари, що експортуються які є документами дозвільного характеру відповідно до наведених вище приписів законодавства. Проведення ветеринарно-санітарного огляду, за який, на думку позивача, має сплатити відповідач, здійснюється до видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів та є передумовою такої видачі.

4.16. Спір у цій справі виник не у зв'язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності в розумінні статті 20 ГПК України, оскільки здійснення ветеринарно-санітарного огляду вантажу, за результатами якого видаються міжнародні ветеринарні сертифікати, є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності.

4.17. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір є публічно - правовим, що є визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції.

4.18. Доводи скаржника про те, що подання позивачем позову до суду адміністративної юрисдикції як суб'єкта владних повноважень не передбачені жодним нормативним актом, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду з огляду на таке.

4.19. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб'єкт владних повноважень.

4.20. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

4.21. Метою участі держави в особі відповідних органів у адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. У той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу.

4.22. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 20 листопада 2018 року у справі N 5023/10655/11 (провадження 12-160гс18, пункти 6.21 - 6.23), і підстав для відступу від них не вбачається.

4.23. Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

4.24. Отже, держава в особі відповідних органів може брати участь в судових процесах, в тому числі в якості позивача, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства, виходячи, в першу чергу, із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб'єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів.

4.25. Відповідно до частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

4.26. Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. За змістом цієї норми за правилами цивільного судочинства розглядаються спори про захист приватного права або інтересу.

4.27. Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

4.28. Таким чином, розгляд публічно-правових спорів віднесено до юрисдикції адміністративних судів, що виключає їх розгляд за правилами іншого судочинства.

4.29. Державу в судовому процесі, зокрема в якості позивача, може представляти орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

4.30. У цій справі предметом спору є стягнення з відповідача коштів за проведення ветеринарно-санітарного огляду, який є передумовою видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів, що є функцією держави. Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні України та транспорті здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами) (частина 1 статті 18 Закону України "Про ветеринарну медицину"). Видача ветеринарних документів здійснюється державними інспекторами ветеринарної медицини та уповноваженими лікарями ветеринарної медицини, зокрема, регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (пункт 4 Порядку видачі ветеринарних документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року N 857 "Про затвердження Порядку видачі ветеринарних документів"). Отже, цей спір має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства. При цьому регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті може звертатись до адміністративного суду з позовними заявами про стягнення коштів з зазначених підстав.

4.31. Виходячи з викладеного постанову Одеського апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області - залишити без змін.

У зв'язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням у силі ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на Одеську регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.

Керуючись статтями 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 липня 2018 року у справі N 915/478/18 скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 4 червня 2018 року у справі N 915/478/18 залишити в силі.

4. Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Вирус с юрисдикцией в Большой палате носит повальный характер и превратился в эпидемию.

Большая палата указала, что в этом деле предметом спора является взыскание с ответчика средств за проведение ветеринарно-санитарного осмотра, который является предпосылкой выдачи международных ветеринарных сертификатов, является функцией государства.

Государственный ветеринарно-санитарный контроль и надзор на государственной границе Украины и транспорте осуществляется региональными службами государственного ветеринарно-санитарного контроля и надзора на государственной границе Украины и транспорте, их структурными подразделениями (пунктами) (часть 1 статьи 18 Закона Украины "О ветеринарной медицине"). Выдача ветеринарных документов осуществляется государственными инспекторами ветеринарной медицины и уполномоченными врачами ветеринарной медицины, в частности, региональных служб государственного ветеринарно-санитарного контроля и надзора на государственной границе и транспорте (пункт 4 Порядка выдачи ветеринарных документов, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 21 ноября 2013 N 857 "Об утверждении Порядка выдачи ветеринарных документов").

Таким образом, этот спор должен решаться по правилам административного судопроизводства. При этом региональная служба государственного ветеринарно-санитарного контроля и надзора на государственной границе и транспорте может обращаться в административный суд с исковыми заявлениями о взыскании средств по указанным основаниям.