Постановление БП-ВС о порядке заявления третьим лицом самостоятельных требований на предмет спора

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа N 916/542/18

Провадження N 12-65гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року (головуючий Лавриненко Л.В., судді Аленін О.Ю., Філінюк І.Г.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 3 грудня 2018 року (головуючий Лічман Л.В., судді Степанова Л.В., Цісельський О.В.) у справі N 916/542/18 про відмову у відкритті провадження за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_1 (учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Прокуратури Одеської області про зобов'язання вчинити дії за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", про стягнення 1438952,58 грн. розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов'язання повернути майно.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У березні 2018 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - Фонд) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яхт-клуб "Одеса-2009" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ") (далі - Товариство) про стягнення заборгованості з орендної плати та пені в розмірі 1438952,58 грн. розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов'язання повернути майно.

1.2. Також у серпні 2018 року ОСОБА_1 як третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у цій справі, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства, Фонду та Прокуратури Одеської області про: встановлення нікчемності договору щодо внесення змін до договору оренди, укладеного в усній формі між Фондом та Товариством, на виконання якого 1 березня 2013 року Фонд і Товариство підписали акт приймання-передачі до договору про внесення змін до укладеного з Товариством договору оренди з підстав недотримання сторонами вимог закону про письмову форму та нотаріальне посвідчення договору; застосування до договору про внесення змін до договору оренди наслідків недійсності нікчемного правочину в порядку статті 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Одеської області ухвалою від 3 грудня 2018 року відмовив у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вказана позовна заява підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

2.2. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 17 січня 2019 року ухвалу Господарського суду Одеської області від 3 грудня 2018 року залишив без змін, зазначивши, що позов ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про встановлення нікчемності договору, внесення змін до договору оренди від 20 вересня 2005 року та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину пред'явлено фізичною особою, а не фізичною особою - підприємцем та не стосується корпоративних прав цієї особи, тобто не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року та ухвалою Господарського суду Одеської області від 3 грудня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить судові рішення скасувати, а справу направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

3.2. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що визначають перелік справ, розгляд спорів у яких відноситься до юрисдикції господарських судів, та невідповідністю висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи щодо реалізації ОСОБА_1 як учасником Товариства його корпоративних прав шляхом звернення з позовними вимогами про встановлення нікчемності вчиненого Товариством (відповідачем) правочину щодо внесення змін до договору оренди державного майна, орендарем за яким є Товариство.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" зазначило, що за предметним та суб'єктним складом позовна заява ОСОБА_1 до Товариства не відноситься до юрисдикції господарських судів, а отже, відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суд правомірно відмовив у відкритті провадження у справі.

5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

5.1. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб'єктної та предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.

5.2. Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

5.3.Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.4.Отже, норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізичних осіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їх справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

5.5.Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

5.6. Згідно зі статтею 10 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства" (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

5.7.Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Як корпоративні відносини мають на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

5.8. Тобто якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги щодо оспорення договору, укладеного товариством, порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів.

5.9. ОскількиОСОБА_1 вказує на наявність у нього частки у статутному фонді Товариства, посилається на порушення права управління Товариством унаслідок укладення в усній формі між Фондом та Товариством договору про внесення змін до договору оренди, на виконання якого 1 березня 2013 року Фонд і Товариство підписали акт приймання-передачі до договору про внесення змін до договору оренди, аотже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, спір відноситься до юрисдикції господарських судів.

5.10. Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, дійшли помилкового висновку про те, що заявлений ОСОБА_1 як учасником Товариства позов щодо оспорення договору, укладеного останнім, не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися за правилами ЦПК України.

5.11.Разом з тим заприписами статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.

5.12. При цьому позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред'явлення позову, на що безпосередньо вказують положення частини п'ятої статті 49 та частини четвертої статті 180 ГПК України. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.

5.13. Відповідно до частин другої та третьої статті 180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

5.14. Ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об'єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

5.15. Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.

5.16. Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

5.17. Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов'язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України обов'язково має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

5.18. Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів статті 49 ГПК України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

5.19. Як убачається з матеріалів справи, спір між сторонами за первісним позовом виник із зобов'язальних відносин щодо сплати Товариством орендних платежів на підставі договору оренди, тобто щодо виконання господарських зобов'язань, і не стосується прав і обов'язків ОСОБА_1 як учасника Товариства.

5.20. Разом з тим позов ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, щодо встановлення нікчемності договору про внесення змін до договору оренди з підстав недотримання сторонами вимог закону про письмову форму та нотаріальне посвідчення договору і застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в порядку, передбаченому статтею 1213 ЦК України, обґрунтовано порушенням корпоративних прав фізичної особи, тобто спір виник не із зобов'язальних, а з корпоративних правовідносин, учасниками яких є Товариство та фізична особа, і щодо різних предметів спору: за первісним позовом - щодо заборгованості за договором, а за позовом третьої особи із самостійними вимогами - щодо законності самого договору.

5.21. Оскільки заявлений фізичною особою ОСОБА_1. позов не взаємопов'язаний з первісним позовом, адже вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані нормами зобов'язального права, це унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом.

5.22. Відповідно до приписів частини шостої статті 180 ГПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

5.23. Таким чином, перевіряючи наявність чи відсутність підстав для спільного розгляду позову ОСОБА_1 з первісним позовом, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, помилково послався на статтю 175 ГПК України, якою врегульовано підстави для відмови у відкритті провадження у справі, натомість мав повернути вказану заяву заявнику на підставі частини шостої статті 180 цього Кодексу.

Висновки про правильне застосування норм права

5.24. Передбачене статтею 49 ГПК України право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або декількох сторін не є абсолютним. Таке право можна реалізувати лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства.

5.25. Позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.26. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

5.27. Частинами першою та другою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

5.28. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 3 грудня 2018 року у справі N 916/542/18 скасувати, ухваливши нове рішення - про повернення позовної заяви ОСОБА_1

Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика ПалатаВерховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 3 грудня 2018 року у справі N 916/542/18 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву повернути ОСОБА_1.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Радует, что еще хоть кто-то в хозяйственной юрисдикции не на столько амбициозен, чтобы насиловать здоровую логику и законодательство с целью увековечить свое имя.

Большая палата указала, что предусмотренное статьей 49 ГПК Украины право человека вступить в дело путем подачи иска к одной или нескольким сторонам не является абсолютным. Такое право можно реализовать только при условии соблюдения требований процессуального законодательства.

Исковое заявление третьего лица в соответствии с положениями части первой статьи 49 ХПК Украины должно содержать самостоятельные требования именно на предмет спора по делу. При этом в качестве предмета спора следует понимать материально-правовой объект, по поводу которого возник правовой конфликт между истцом и ответчиком. Поэтому требование третьего лица, направленное на что-либо вне предмета спора между истцом и ответчиком, не может быть признано требованием третьего лица, заявляющего самостоятельные требования относительно предмета спора. В то же время такое исковое требование может быть заявлено в самостоятельном иске.