Постановлние БП-ВС о взыскании в гражданском процессе с пенсионного фонда 3% годовых и индекса инфляции за несвоевременное исполнение решения суда

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа N 703/2718/16-ц

Провадження N 14-241цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФУ в Черкаській області),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Смілянського Об'єднаного управління ПФУ Черкаської області (далі - Смілянське ОУ ПФУ Черкаської області), правонаступником якого є ГУ ПФУ в Черкаській області,

на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року у складі судді Компанійця О.В. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Ювшина В.І., Гончар Н.І., Сіренка Ю.В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Черкаській області про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних внаслідок невиконання грошового зобов'язання та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути зі Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області на його користь 3405,00 грн компенсації інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов'язання і трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 640,68 грн.

На обґрунтування вказаних позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року, стягнуто зі Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області на користь ОСОБА_1 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Відповідач відмовився добровільно виконувати вказане рішення суду. Постанова Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року виконана примусово лише в грудні 2015 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Стягнуто зі Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області на користь ОСОБА_1 3405,00 грн інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 640,68 грн. а всього - 4045,68 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і три проценти річних за період з 26 серпня 2011 року по 02 грудня 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Смілянське ОУ ПФУ Черкаської області, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Черкаській області, просило скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень, а спір, який виник між сторонами у справі, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суди в повній мірі не встановили всіх обставин справи, а саме: чи існує зобов'язання між сторонами, чи є це зобов'язання грошовим, чи доведена наявність прострочення виконання зобов'язання.

З рішення суду зобов'язання не виникає, а відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, тому суди безпідставно застосували статтю 625 ЦК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 24 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року задоволено клопотання ГУ ПФУ в Черкаській області, залучено ГУ ПФУ в Черкаській області до участі у справі N 703/2718/16-ц як правонаступника Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Суди встановили, що постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року стягнуто зі Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області на користь ОСОБА_1 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Київського адміністративного апеляційного суду від 23 січня 2013 року апеляційну скаргу Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області відхилено, постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року залишено без змін.

Постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року про стягнення 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди звернуто до примусового виконання у зв'язку з відмовою відповідача добровільно виконати її.

Примусово постанова Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року виконана і кошти сплачені лише 02 грудня 2015 року.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, необхідно зазначити таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів щодо належності цього спору до адміністративної юрисдикції слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої, пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Аналогічна норма закріплена у пункті 5 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).

При цьому стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства також є те, що позивачем в адміністративній справі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем, за загальним правилом, - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи (частини друга та третя статті 50 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

До компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Однак спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов'язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

Спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасного виконання рішення суду, яким на користь позивача стягнуто грошові кошти на відшкодування моральної шкоди.

За правилами адміністративного судочинства відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. У цьому випадку вимога про відшкодування шкоди не пов'язана з вимогами вирішити публічно-правовий спір.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду.

З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, які передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов'язання (частина друга статті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України).

Справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц (провадження N 14-68цс18) у подібних правовідносинах.

Спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за вищевказаних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.

За таких обставин необґрунтованим є посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень, а спір, який виник між сторонами у справі, є публічно-правовим та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Підстав для висновків, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягуючи з відповідача на користь позивача компенсацію інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов'язання і три проценти річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що на підставі судового рішення - постанови Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2011 року, якою зі Смілянського ОУ ПФУ Черкаської області на користь ОСОБА_1 стягнуто 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, виникли грошові зобов'язання.

Однак такі висновки не відповідають правовій природі грошового зобов'язання та визначеним законодавством підставам для їх виникнення, а тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів, що між сторонами виникли грошові зобов'язання саме на підставі рішення суду.

Зобов'язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов'язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами.

Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов'язання, так як одна сторона зобов'язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з вимогами частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне на підставі статті 412 ЦПК України змінити оскаржувані судові рішення та виключити з мотивувальної частини висновок, що у справі, що розглядається, зобов'язання виникло з рішення суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах).

За приписами статті 57 ЦПК України (у зазначеній редакції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до вимог частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України (у зазначеній редакції).

Статтею 212 ЦПК України (у зазначеній редакції) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Стягуючи з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми, суд першої інстанції керувався тим, що такі позовні вимоги доведені й обґрунтовані позивачем належним чином, розмір цих сум підтверджений наданим позивачем розрахунком та не спростований відповідачем.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення в незміненій частині є законними й обґрунтованими, ухваленими на підставі всебічно досліджених доказів у справі, висновки судів підтверджуються матеріалами справи.

З огляду на вказане оскаржувані судові рішення в незміненій частині необхідно залишити без змін.

У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Смілянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, задовольнити частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2016 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко

Т.О. Анцупова В.С. Князєв

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук Н.П. Лященко

Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко

М.І. Гриців В.В. Пророк

Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич

В.І. Данішевська О.Г. Яновська

Єленіна Ж.М.

[ANTIRAID]

Большая палата пришла к очень важному выводу и указала, что правоотношения, возникшие между сторонами в этом деле, регулируются нормами ГК Украины, которые предусматривают как ответственность за нарушение денежного обязательства (часть вторая статьи 625 настоящего Кодекса), так и основания ответственности за причиненный моральный вред (статья 1167 ГК Украины).

Дело о применении в соответствии со статьей 625 ГК Украины мер ответственности за нарушение денежного обязательства, подтвержденного действующим судебным решением, даже если участником этого обязательства является субъект властных полномочий, рассматривается в зависимости от субъектного состава в порядке гражданского или хозяйственного судопроизводства. Спор в данном деле, не является публично-правовым и не относится к юрисдикции административных судов, поскольку при вышеуказанных обстоятельствах этот спор имеет частноправовой характер и подлежит судебному разбирательству в рамках гражданской юрисдикции.

Суд указал, что с вступлением в силу решения суда о возмещении вреда у должника возникает обязательство уплатить точно определенный размер ущерба, однако именно обязательство возникло между сторонами из причинения вреда. Обязательство не является, возникшим из решения суда. Это обязательство по возмещению вреда, в котором решением суда определен конкретный размер ущерба и констатировано о наличии обязательства между сторонами. Поскольку возмещение вреда возможно и в денежной форме, то в данном случае между сторонами возникло денежное обязательство, так как одна сторона обязана уплатить определенную, определенную денежную сумму кредитору.