Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по оспариванию действий частного исполнителя о наложении ареста на имущество не стороны производства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року

м . Київ

Справа № 826/16025/18

Провадження № 11-471апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук Катерини Леонідівни (далі - приватний виконавець), треті особи: Акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - Банк), Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Еверест Істейт», про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року (суддя Пащенко К. С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (судді Лічевецький І. О., Мельничук В. П., Земляна Г. В.),

УСТАНОВИЛА:

2 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконними та протиправними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 57260656;

- скасувати постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19 вересня 2018 року № 57260656 та від 21 вересня 2018 року про накладення арешту на майно боржника;

- зобов`язати приватного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття його до виконання та скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо примусового виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 5 вересня 2018 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що 25 вересня 2018 року Апеляційним судом міста Києва постановлено ухвалу (№ 796/165/2018) про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації як компенсацію за відповідне нерухоме майно.

Цьому передувало задоволення цим же судом ухвалою від 5 вересня 2018 року клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення позову. На виконання цієї ухвали суду приватний виконавець відкрив виконавче провадження та всупереч резолютивній частині згаданої вище ухвали та вимогам Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року і діяв на дату звернення до суду з цим позовом; далі - Закон № 1404-VIII) прийняв постанову про накладення арешту на всі прості іменні акції Банку, частина яких перебуває у власності ОСОБА_1 , хоч він і не є боржником у цьому виконавчому провадженні. Крім того, у постанові про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту зазначено лише частину резолютивної частини ухвали суду апеляційної інстанції, що призвело до фактичної зміни змісту судового рішення. До того ж за правилами пункту 2 частини другої статті 5 зазначеного Закону приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання згаданої вище ухвали, адже боржником за нею є держава - Російська Федерація.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 9 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку, що цей спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.

Незгода скаржника з висновками судів про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цю справу обґрунтована тим, що ні стаття 74 Закону № 1404-VIII, яка регламентує порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби, ні положення статей 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та статті 287 КАС не визначають порядок оскарження дій та рішень виконавця особою, яка не є учасником виконавчого провадження, зокрема і до суду, який видав виконавчий документ. Тому на підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС цей позов має розглядатися саме судом адміністративної юрисдикції.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що в провадженні Апеляційного суду міста Києва перебувала справа № 796/165/2018 за заявою ТОВ «Еверест Істейт», Приватного підприємства «Едельвейс-2000», Приватного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Фортуна», ПАТ «ЮБК-Інвест», ТОВ «Нива Тур», ТОВ «Iммe», Приватного підприємства «Планета», ТОВ «Крим дівелопмент», ПАТ «Аеробуд», ТОВ «Приватофіс», ТОВ «Дайріс», ТОВ «Ділайн ЛТД», ТОВ «Телерадіокомпанія «Жиса», ТОВ «Приватленд», ТОВ з іноземними інвестиціями «Дан-панорама», ТОВ «Санаторій «Енергетик», ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий вектор», ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації як компенсацію за відповідне нерухоме майно.

У названій справі Апеляційним судом міста Києва постановлено:

- ухвалу від 5 вересня 2018 року про задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову;

- ухвалу від 25 вересня 2018 року про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36.

На виконання ухвали про вжиття заходів забезпечення позову 19 вересня 2018 року постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження № 57260656 та постановою від 21 вересня 2018 року накладено арешт на майно, зокрема і на те, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 .

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 59 Закону№ 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З аналізу наведених норм права слід дійти висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.

ЦПК передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства(частина перша статті 19 цього Кодексу).

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18).

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на суть спірних правовідносин та їхній суб`єктний склад, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та необхідність захисту його прав у порядку цивільного судочинства.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки відмова у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

Т. О. Анцупова

В. С. Князєв

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов

В. В. Пророк

М. І. Гриців

Л. І. Рогач

Д. А. Гудима

В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна

О. Г. Яновська

О. С. Золотніков

[ANTIRAID]

На мой взгляд, Большая палата пришла к довольно сомнительному выводу, опять внеся своеобразную трактовку прямых норм законодательства. Не смотря на то, что в свое же постановлении от 05.06.2019 по делу №917/2267/14 Большая палата указала, что в соответствии со статьей 74 Закона Украины от 2 июня 2016 N 1404-VIII "Об исполнительном производстве" и части первой статьи 287 Кодекса административного судопроизводства Украины решения, действия или бездействие государственного исполнителя или другого должностного лица органа государственной исполнительной службы или частного исполнителя могут быть обжалованы лицами, которые не являются сторонами такого исполнительного производства, в соответствующий административный суд в порядке, предусмотренном законом. (судья - Уркевич).

В данном деле Большая палата указала, что споры, связанные с принадлежностью имущества, на которое наложен арест, и о снятии такого ареста рассматриваются в порядке гражданского судопроизводства в исковом производстве, если одной из сторон соответствующего спора является физическое лицо. Согласно части второй статьи 30 ГПК иски о снятии ареста с имущества предъявляются по местонахождению этого имущества или основной его части.

Таким образом, спор, возникший между истцом и органом государственной исполнительной службы (в том числе с его должностными и служебными лицами) по поводу снятия ареста с недвижимого имущества не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства, а должен рассматриваться судами общей юрисдикции в порядке гражданского судопроизводства. Аналогичный правовой вывод Большой Палаты Верховного Суда изложен в постановлении от 22 августа 2018 по делу № 658/715/16-ц (производство № 14-299цс18).