Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора о возмещении материального ущерба и взыскании вознаграждения за участие в АТО

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 344/1656/17

Провадження № 14-435 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді -доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Івано-Франківського обласного військового комісаріату (далі - відповідач) про відшкодування матеріальної шкоди та стягнення винагороди за участь в антитерористичній операції

за касаційною скаргою відповідача на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року, ухвалене суддею Островським Л. Є., й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Малєєва А. Ю.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2017 року позивач звернувся з позовною заявою, в якій просив:

1.1. Стягнути винагороду за участь в антитерористичній операції у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року включно.

1.2. Відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 7 250,00 грн.

2. Мотивував позов такими обставинами:

2.1. Після демобілізації позивач звернувся до комісії Івано-Франківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України (далі - комісія) щодо надання статусу учасника бойових дій. Проте, згідно з рішенням від 10 червня 2015 року комісія відмовила йому у наданні такого статусу.

2.2. На підставі судових рішень у справах № 809/4348/15, 876/792/16, 876/5770/16 12 вересня 2016 року комісія прийняла рішення, оформлене протоколом № 16, про надання позивачу статусу учасника бойових дій за участь в антитерористичній операції.

2.3. Грошова винагорода за участь в антитерористичній операції за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року включно не виплачувалась. Тому за 46 днів участі в антитерористичній операції позивач має таку винагороду отримати.

2.4. Порушуючи вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», під час проходження військової служби позивача не забезпечили за рахунок держави речовим майном (зокрема формою). А тому слід відшкодувати матеріальну шкоду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 19 червня 2017 року Івано-Франківський міський суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог. Стягнув з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 7 250,0 грн, недоплачену грошову винагороду за участь в антитерористичній операції у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року включно у розмірі 4 324,32 грн і витрати на правову допомогу у розмірі 1 500,00 грн.

4. Суд вважав, що позов є обґрунтованим, оскільки позивач брав участь в антитерористичній операції у період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року, а відповідач не забезпечив позивача під час проходження останнім військової служби майном відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та не виплатив йому грошову винагороду за участь у антитерористичній операції на підставі пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету».

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

5. 5 жовтня 2017 року Апеляційний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін рішення Івано-Франківського міського суду від 19 червня 2017 року.

6. Апеляційний суд погодився з обставинами, які встановив суд першої інстанції, та вважав, що відсутні підстави для скасування оскарженого рішення, яке суд першої інстанції ухвалив згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктами 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У жовтні 2017 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

9. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржує рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року з підстав порушення правил юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Відповідач мотивував касаційну скаргу так:

10.1. Виплата надбавки за виконання особливо важливих завдань має відбуватися лише за наказом командира військової частини (польова пошта В0120), в якій позивач проходив військову службу. Такого наказу немає, а тому позивач не може отримати надбавку за виконання особливо важливих завдань.

10.2. Суди порушили вимоги пункту 2 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, оскільки помилково стягнули майнову шкоду з відповідача, який не є правонаступником військової частини польова пошта В0120 після її розформування у жовтні 2015 року.

10.3. Відповідне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби позивачу мала забезпечити військова частина А2730, в яку позивач був відряджений. Тому помилковим є стягнення з відповідача компенсації через незабезпечення позивача під час проходження військової служби належним майном.

10.4. Відповідно до Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 389 до повноважень військових комісаріатів не входить виплата разової грошової допомоги учаснику бойових дій.

10.5. Суди не врахували, що справу має розглядати адміністративний суд, оскільки позивач оскаржує дії відповідача - відмову у виплаті надбавки за виконання особливо важливих завдань і разової грошової допомоги.

(2) Позиції інших учасників справи

11. Позивач подав до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Справу треба розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки спір за заявленими позовними вимогами не є публічно-правовим.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

13. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

15. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

16. Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

17. Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).

18. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму (частина перша статті 17 КАС України у тій самій редакції).

19. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

20. Велика Палата Верховного Суду уже висловлювала думку про те, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (див., наприклад, пункт 5.7 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, пункти 28-30 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

21. У справі № 344/1656/17 позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача винагороди за участь в антитерористичній операції у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року включно та про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 7 250,00 грн. Підставою для звернення з цим позовом стало, як стверджує позивач, те, що грошова винагорода за участь в антитерористичній операції за вказаний період не виплачувалась, а крім того, під час проходження військової служби позивач не був забезпечений за рахунок держави речовим майном (зокрема формою).

22. Суди першої й апеляційної інстанції встановили :

22.1. 31 серпня 2014 року позивач згідно з наказом № 126 командира військової частини (польова пошта В0120) приступив до виконання службових обов`язків старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 5 батальйону територіальної оборони, ВОС - 8376702А.

22.2. 1 вересня 2014 року позивач прибув у відрядження у військову частинуА 2730. У ній він перебував і виконував службові обов`язки до 17 жовтня 2014 року.

22.3. 20 лютого 2015 року позивач був звільнений у запас за станом здоров`я.

23. Отже позивач перебував на військовій службі з 31 серпня 2014 року до 20 лютого 2015 року включно.

24. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частини перша та друга статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

25. У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, було передбачено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

26. За змістом пункту 2 частини другої вказаної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесені до юрисдикції адміністративних судів.

27. Отже, спір стосовно стягнення винагороди (грошового забезпечення) за участь в антитерористичній операції та відшкодування матеріальної шкоди, завданої через неналежне речове забезпечення під час проходження військової служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду (близький за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007).

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

28. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

29. З огляду на вказане доводи касаційної скарги щодо обставин справи суд касаційної інстанції не може дослідити.

30. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

31. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

32. Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

33. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

34. З огляду на надану оцінку доводам сторін і рішенням судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди порушили правила юрисдикції, розглянувши за правилами цивільного судочинства спір, який належить до юрисдикції адміністративного суду. Тому касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково: рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року- скасувати, а провадження у справі - закрити.

(2.2) Щодо судових витрат

35. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

36. Заявляючи у касаційній скарзі про порушення правил юрисдикції, відповідач не заявляв клопотання про повернення сплаченої суми судового збору. Тому підстави для вирішення цього питання на час прийняття постанови у Великої Палати Верховного Суду відсутні.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Івано-Франківського обласного військового комісаріату задовольнити частково.

2. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року скасувати.

3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про відшкодування матеріальної шкоди та стягнення винагороди за участь в антитерористичній операції закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Судді:

Н. О. Антонюк

В. С. Князєв

Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна

Н. П. Лященко

В. В. Британчук

О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов

В. В. Пророк

М. І. Гриців

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. С. Золотніков

В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 86105182

[ANTIRAID]

Государство в очередной раз демонстрирует свое отношение к участникам АТО и полное неуважение и несоблюдение его прав. Не смотря на суть спора, Большая палата указала, что спор относительно взыскания вознаграждения (денежного обеспечения) за участие в антитеррористической операции и возмещения материального ущерба, причиненного вследствие ненадлежащего вещевого обеспечения во время прохождения военной службы, является публично-правовым и относится к юрисдикции административного суда.