Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора касательно регистрации религиозных общин и их уставов

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 910/8132/19

Провадження № 12-165гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.

розглянула касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26 червня 2019 року (суддя Картавцева Ю. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 серпня 2019 року (судді Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г., Мартюк А. І.) у справі № 910/8132/19 за позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади Свято-Георгієвської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Яполоть Костопільського району Рівненської області (далі - релігійна громада), Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Рівненська ОДА), державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської ОДА Кир`янчука Олега Богдановича (далі - реєстратор) про визнання недійсним рішення, скасування розпорядження та скасування рішення державного реєстратора.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до релігійної громади, Рівненської ОДА та реєстратора про визнання недійсним рішення, оформленого протоколом від 10 лютого 2019 року № 1 парафіяльних зборів релігійної громади (далі - рішення зборів), скасування розпорядження Голови Рівненської ОДА від 26 березня 2019 року № 255 «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції» (далі - розпорядження № 255) в частині реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції з новою юридичною назвою, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи № 15981050006000429 від 2 квітня 2019 року та про внесення змін до відомостей про юридичну особу № 15981070007000429 від 2 квітня 2019 року (далі - рішення про реєстрацію).

1.2. Позов мотивовано доводами про незаконність зміни підлеглості релігійної громади рішенням, прийнятим неуповноваженим органом, безпідставність реєстрації релігійної громади з новою юридичною назвою і керівником, порушення порядку реєстрації статуту релігійної громади, визначеного статтею 14 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-ХІІ), та порядку внесення змін до відомостей про юридичну особу, не виконання вимог Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян».

1.3. Обґрунтовуючи звернення з цим позовом до господарського суду, позивач вказав, що спірні правовідносини виникли між позивачем, який має право брати участь у діяльності релігійної громади, фактичними учасниками зборів, які прийняли спірні рішення, і реєстратором щодо державної реєстрації змін відомостей та установчих документів релігійної громади. Отже, спір стосується не стільки правомірності дій суб`єкта владних повноважень, скільки приватного інтересу, а саме релігійних прав позивача як учасника релігійної громади. Позивач навів висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 та від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17, що такі правовідносини є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, та повинні розглядатись за правилами господарського судочинства (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України; далі - ГПК України).

2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 червня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України, роз`яснено позивачу, що спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

2.2. Господарський суд вказав, що позов подано на захист приватних інтересів фізичної особи (позивача), а отже, цей спір не є господарським, а тому, за відсутності передбаченої законом норми щодо розгляду такого спору за правилами господарського судочинства, такий спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 15 серпня 2019 року вказану ухвалу залишив без змін з тих самих підстав. Відхилив доводи скаржника про віднесення спору до господарської юрисдикції як корпоративного, зазначивши, що за змістом вимог позивача позов подано на захист його приватного інтересу та релігійних прав як учасника релігійної громади, а такі права позивача та спірні правовідносини з відповідачем не мають ознак корпоративних.

3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

3.1. У вересні 2019 року позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 серпня 2019 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 26 червня 2019 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Також скаржник просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду та розглядати касаційну скаргу за участю позивача або його представника.

3.2. За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій на порушення статті 20 ГПК України дійшли помилкового висновку про віднесення цього спору до компетенції суду цивільної юрисдикції, тоді як спір у цій справі стосується корпоративних прав та обов`язків сторін. Скаржник зазначив, що суди, не врахувавши вимог статті 8 Закону № 987-ХІІ, Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не надали належної оцінки статусу та повноваженням позивача як особи, яка має право брати участь у діяльності релігійної громади та представляє її інтереси. Спір у цьому випадку виник між особою, яка має право брати участь у діяльності релігійної громади, фактичними учасниками зборів, які прийняли певні рішення, і реєстратором щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи та відомостей про неї, а отже, є спором, який має розглядатися за правилами господарського судочинства.

3.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані судові рішення, задовольнив клопотання скаржника та передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу разом із касаційною скаргою відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України.

3.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 9 жовтня 2019 року прийняла справу № 910/8132/19, призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановила учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу та відхилила клопотання скаржника про участь у судовому засіданні.

4. Позиція учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу релігійна громада заперечила доводи скаржника, вказала, що позивач не є учасником релігійної організації «Релігійна громада Свято-Георгієвської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Яполоть Костопільського району Рівненської області» та носієм прав учасника релігійної громади, наявний спір не є корпоративним і з огляду на положення статті 20 ГПК України не належить до юрисдикції господарських судів, отже, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження є обґрунтованим. Окрім того, відповідач зазначив, що суди не уповноважені розглядати питання, пов`язані зі зміною підлеглості релігійної громади, затвердженої рішенням загальних зборів такої громади, отже, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування прийнятих у справі рішень відсутні.

5. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

5.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

5.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

5.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

5.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

5.6. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

5.7. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.

5.8. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

5.9. Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

5.10. Разом з тим відповідач у цій справі є релігійною організацією, і суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом № 987-ХІІ.

5.11. За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

5.12. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).

5.13. За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

5.14. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону № 987-ХІІ).

5.15. Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації.

5.16. За змістом позовної заяви, доводів апеляційної та касаційної скарг вимоги позивача про визнання недійсним рішення зборів, скасування розпорядження № 255 в частині реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції з новою юридичною назвою та скасування рішення про реєстрацію, позов у цій справі подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади.

5.17. Тобто, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ.

5.18. У зв`язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що посилання позивача на пункт 3 частини першої статті 20 ГПК правомірно визнані судами попередніх інстанцій безпідставними, а господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вирішення цього спору має здійснюватись за нормами ЦПК України.

5.19. Аналізуючи практику Великої Палати Верховного Суду наведену у касаційній скарзі, Велика Палата відзначає, що у справі № 813/6286/15 позивач, стверджуючи про протиправність дій державного реєстратора щодо порушення процедури припинення (ліквідації) юридичної особи, не був її учасником, а захищав свої права кредитора за відсутності у реєстраційній карті передбаченого підтвердження розрахунків з кредиторами. У справі № 462/2646/17 позов було подано на захист прав власника квартири та співвласника багатоквартирного будинку щодо порядку реєстрації об`єднання співвласників багатоквартирного будинку як суб`єкта господарювання, створеного для забезпечення експлуатації будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями, управління, утримання та використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків).

5.20. Таким чином, наведена скаржником практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 та від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 не є застосовною до спірних правовідносин, оскільки ці правовідносини не є подібними.

6. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. Ураховуючи викладене, судові рішення у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

6.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26 червня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 серпня 2019 року у справі № 910/8132/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Л. І. Рогач

Судді:

Н. О. Антонюк

О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова

В. С. Князєв

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. С. Золотніков

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 86206224

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что превышение установленного Законом срока принятия решений о регистрации уставов (положений) религиозных организаций, как и решение об отказе в регистрации устава (положения) религиозной организации может быть обжаловано в суд в порядке, предусмотренном гражданским процессуальным законодательством Украины (часть двадцать первого статьи 14, часть вторая статьи 15 Закона № 987-XII).

Таким образом, законодатель высказался относительно юрисдикции споров, возникающих в связи с бездействием или отказом уполномоченного органа в принятии решения о регистрации устава (положения) религиозной организации. Спор, возникший в этом деле, также касается правоотношений по принятию уполномоченным органом решения по регистрации устава религиозной организации.

По содержанию искового заявления, доводов апелляционной и кассационной жалоб требования истца о признании недействительным решения собрания, отмене распоряжения № 255 в части регистрации устава религиозной общины в новой редакции с новым юридическим названием и отмене решения о регистрации, иск по этому делу подано в защиту религиозных прав истца как участника религиозной общины. То есть, правоотношения, возникшие между истцом и ответчиком, касаются вопросов участия истца в создании и деятельности религиозной общины. Суд считает, что такие правоотношения тесно связаны с правоотношениями по регистрации устава (положения) религиозной организации, а юрисдикцию споров, возникающих из таких правоотношений, также должны соответствовать части двадцать первой статьи 14, части второй статьи 15 закона № 987-ХII.