Постановление БП-ВС о взыскании морального ущерба в связи с утратой здоровья в зависимости от даты установления МСЭК

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 210/3177/17

Провадження № 14-288цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г.

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року, ухвалене суддею Хлистуненко О.В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року, прийняту у складі суддів Бондар Я.М., Барильської А.П., Зубакової В.П.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог

1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат») про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з втратою професійної працездатності у розмірі 250 тис. грн.

2. Позов мотивовано тим, що позивач працюючи з 1970 року у ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» у шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв`язку із чим висновком медико - соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 20 грудня 2004 року йому встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із професіональним захворюванням та встановлена ступінь втрати професійної працездатності - 40 % (30 % - пиловий бронхіт та 10 % - туговухість) вперше. Згодом 24 лютого 2009 року позивачеві була встановлена ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 50 %. Отже, позивач вважав, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, йому було спричинено моральну шкоду.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, оскільки суд вважав, що позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди внаслідок втрати професійної працездатності. Стягнуто з ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 55 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання щодо судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. У липні 2018 року ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

5. Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з вимогами закону обов'язок по відшкодуванню вказаної моральної шкоди покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків, а не на роботодавця, а отже останній не є належним відповідачем по справі. Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що розмір відшкодування вказаної шкоди, який був визначений судами не відповідає засадам розумності та справедливості.

Рух справи у суді касаційної інстанції

6. 20 липня 2018 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.

7. 03 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.

8. Відповідно до частини 4 статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

9. 15 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Ухвала Верховного Суду від 15 травня 2019 року вмотивована наступним.

10.1.Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV викладений у новій редакції: з назвою - «Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набув чинності 01 січня 2015 року (далі - Закон № 1105-ХІV, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

10.2.Пункт 1 частини 2 статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає обов`язок страховика - Фонду соціального страхування України, виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом.

10.3.Відповідно до частини 7 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

10.4.Згідно із частиною 8 статті 36 вказаного Закону у редакції від 01 січня 2015 року відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

10.5.Відповідно до пункту 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

10.6.Фонд соціального страхування на час набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не був суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснювалося відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Таким суб`єктом з 01 січня 2006 року є роботодавець. Положення Закону № 717-V, якими скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, визнані Конституційним Судом України такими, що відповідають Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

10.7.У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Конституційний Суд України встановив, що вищевказаним скасуванням право зазначених категорій громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац дев`ятий пункту 5 мотивувальної частини). Конституційний Суд України у вказаному рішенні також констатував, що такий розподіл обов`язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання неконституційними положень Закону № 717-V Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 717-V), якими було скасовано право застрахованих громадян, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, гарантоване приписами Закону № 1105-XIV у первинній редакції (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

10.8.Колегія суддів Касаційного цивільного суду зазначила, що на момент звернення до суду ОСОБА_1 як особи, потерпілої від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди не вважалось страховою виплатою у розумінні положень частини 8 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та мало здійснюватися незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

10.9.Крім того, визначене вище застосування частини 8 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не протирічить статті 58 Конституції України, оскільки Фонд соціального страхування не є особою, яка завдала моральну шкоду позивачеві.

10.10.Колегія суддів Касаційного цивільного суду зазначила, що скасування обов`язку Фонду, який був передбачений, зокрема статтею 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» здійснювати відповідну страхову виплату потерпілому означає скасування обов`язку (функції), а не відповідальності винної особи.

10.11.Колегія суддів Касаційного цивільного суду вважала, що твердження щодо того, що скасування відповідного обов`язку Фонду соціального страхування не позбавляє потерпілого права на відшкодування моральної шкоди за рахунок роботодавця як винної особи (відповідно до норм ЦК України та КЗпП України), узгоджуються і наступні положення законодавства.

10.12.Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

10.13.Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

10.14.Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

10.15.Суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання під час роботи у ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

10.16.Згідно з пунктом 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

10.17.Отже, зважаючи на те, що сторони перебували у трудових правовідносинах, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, тому наявні підстави, передбачені статтями 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди.

10.18.Відповідних висновків щодо застосування положень статей 153, 237-1 КЗпП України, 1167 ЦК України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Верховний Суд також дійшов у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 219/9095/16-ц (касаційне провадження № 61-4772св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 265/379/16 (касаційне провадження № 61-5393св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 210/4786/16 (касаційне провадження № 61-8717св18), від 31 жовтня 2018 року № 592/3565/17 (касаційне провадження № 61-14410св18), від 05 грудня № 212/4799/17 (касаційне провадження № 61-36931св18) від 19 грудня 2018 року у справі № 219/5501/17 (касаційне провадження № 61-1431св18), виклавши позицію про покладення обов`язку відшкодування моральної шкоди на роботодавця, з яким позивач перебував у трудових правовідносинах, з огляду на те, що професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків.

10.19.На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, зміст положень статті 153, частини 1 статі 237-1 КЗпП України, статті 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди за загальним правилом, при цьому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній на час звернення позивача з цим позовом, не передбачено відшкодування потерпілій особі моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України, як не передбачено у Державному бюджеті України коштів на таке відшкодування.

10.20.Проте у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц.

10.21.Оскільки Касаційний цивільній суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що обов`язок відшкодування моральної шкоди внаслідок отриманого позивачем професійного захворювання покладається на роботодавця як винної особи, відповідно до норм ЦК України та КЗпП України та захист такого права залежить від дати звернення потерпілої особи з відповідним позовом, колегія суддів вказувала на наявність передумов щодо відступлення від вищевказаних висновків Великої Палати Верховного Суду.

10.22.За таких обставин колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

11. 05 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами

12. Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 04 січня 1970 року до 20 листопада 1980 року працював у ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на різних посадах.

13. Рішенням Лікувально-профілактичного закладу «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 21 жовтня 2004 року позивачу встановлено професійні захворювання: пиловий бронхіт першого - другого ступеня з бронхообструктивним синдромом; емфізема легень першого - другого ступеня; легенева недостатність першого - другого ступеня, нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), у зв`язку з чим складено акт розслідування хронічного професійного захворювання від 24 листопада 2004 року.

14. Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 24 листопада 2004 року встановлено, що причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є, як вищевказана робота в умовах впливу виробничого пилу, концентрація якого перевищує гранично допустиму, так і в умовах впливу шуму, рівень якого перевищує гранично допустимий.

15. Висновком МСЕК від 20 грудня 2004 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності (з них 30% - пиловий бронхіт, 10% - туговухість) та третю групу інвалідності безстроково.

16. Висновком МСЕК від 24 лютого 2009 року ОСОБА_1 встановлено 50% втрати професійної працездатності та підтверджено третю групу інвалідності безстроково.

17. Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує забезпечення санаторно-курортним і медикаментозним лікуванням.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

18. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

19. Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

21. Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

22. Згідно з частинами 1 та 5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

23. Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

24. Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

25. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

26. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

27. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

28. Разом з тим, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

29. Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV.

30. Проте Конституційний Суд України вважає, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року).

31. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини 2 та 3 статті 5 ЦК України).

32. Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року Закон № 717-V не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

33. Позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини 1 статті 268 ЦК України).

34. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-ХІV.

35. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

36. Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

37. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

38. Частинами 1, 3 статті 28 Закону № 1105-ХІV у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

39. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

40. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

41. Пунктом 27 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 та частини 3 статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

42. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

43. Як зазначено у пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), застосований судом закон не повинен містити жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим

44. Аналізуючи поняття «якість закону» ЄСПЛ у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

45. Також, ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

46. Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

47. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні правові підстави для запропонованого колегією суддів Касаційного цивільного суду відступлення від цього висновку, оскільки останній базується на основоположних нормах цивільного законодавства про те, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, а отже відсутні правові підстави для визнання належним відповідачем у даній справі ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату професійної працездатності ОСОБА_1 , виникло у останнього у 2004 році. Таким чином, у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» належить відмовити.

48. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини 1 статті 409 ЦПК України).

49. Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

50. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у даній справі належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

51. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

52. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

53. Частиною 6 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

54. Враховуючи викладене, вимоги Закону України «Про судовий збір», належить здійснити наступний розподіл судових витрат.

55. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», сплачені останнім суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1057 грн 20 коп. та касаційної скарги - в розмірі 1409 грн 60 коп.

Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити.

Скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00191000, адреса: 50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, сплачені ним суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) гривень 20 коп. та касаційної скарги - в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 60 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко

Т .О. Анцупова В.С. Князєв

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук Н.П. Лященко

Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко

М.І. Гриців В.В. Пророк

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 86401141
 

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что споры о возмещении вреда на основании Закона № 1105-ХІV должны решаться на основании законодательства, которое действовало на момент возникновения у потерпевшего права на его возмещение. Право на возмещение вреда наступает со дня установления пострадавшему МСЭК стойкой утраты профессиональной трудоспособности. Таким образом, и право на возмещение морального вреда возникает у потерпевшего со дня установления МСЭК стойкой утраты профессиональной трудоспособности.