Постанова ВП-ВС щодо адміністративної юрисдикції спору про незаконність реформування та ліквідації комунальних закладів охорони здоров'я

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 1340/5441/18

Провадження № 11-944апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді -доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу голови профспілкового комітету профспілкової організації Львівського обласного медичного інформаційно-аналітичного центру профспілки працівників охорони здоров`я ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року (суддя Гулик А. Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (судді Кузьмич С. М., Довга О. І., Улицький В. З.) у справі за позовом голови профспілкового комітету профспілкової організації Львівського обласного медичного інформаційно-аналітичного центру профспілки працівників охорони здоров`я ОСОБА_1 до Львівської обласної ради (далі - Рада) про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА :

1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовними вимогами:

- визнати незаконним і скасувати рішення Ради від 20 березня 2018 року № 648 «Про реорганізацію служби громадського здоров`я»;

- зобов`язати відповідача здійснити поворот виконання рішення та поновити державну реєстрацію комунальних закладів Ради «Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр» і «Львівський обласний центр здоров`я»;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію Комунального закладу Ради «Львівський обласний центр громадського здоров`я» на базі Комунального закладу Ради «Львівський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом».

2. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 січня 2019 року провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закрив, оскільки спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2019 року ухвалу суду залишив без змін.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що прийняття відповідачем оскарженого рішення та здійснення у зв`язку із цим припинення державної реєстрації указаних вище комунальних закладів є етапом реалізації волі власника, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий. Таким чином, позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні обласних рад, не може бути розглянуто за правилами КАС України.

3. ОСОБА_1 не погодилася з рішеннями судів попередніх інстанцій і звернулася з касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення рішення про задоволення позовних вимог.

Серед іншого позивачка покликається на безпідставність і процесуальне порушення закриття судами провадження у справі, що призвело до порушення її права на судовий захист. Зазначає, що предметом позову в цій справі є дотримання порядку оприлюднення проєкту рішення суб`єкта владних повноважень щодо припинення комунальних закладів, а вимога про його скасування є похідною та належним способом відновлення порушеного права.

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження.

05 вересня 2019 року цей самий суд ухвалою передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

5. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За положеннями пунктів 1, 2 та 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого особа звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача.

Статтею 2 ЗаконуУкраїни від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) встановлено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Частиною другою статті 10 Закону № 280/97-ВРврегульовано, що обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 43 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Положеннями статті 60 цього Закону визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на заклади охорони здоров`я. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до статті 32 Закону № 280/97-ВРдо відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, управління закладами охорони здоров`я, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм.

Статтею 3 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) визначено, що заклад охорони здоров`я - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників; охорона здоров`я - це система заходів, що здійснюються, зокрема, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров`я.

Положеннями статті 14 Закону № 2801-XII передбачено, що органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров`я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВРрада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З наведених норм можна зробити висновок, що прийняття рішень щодо управління закладами охорони здоров`я є як реалізацією державної політики у сфері охорони здоров`я, так і виконанням від імені територіальної громади управлінської функції у сфері управління закладами охорони здоров`я шляхом прийняття відповідних нормативних актів, а відтак - є актом органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України.

Звертаючись із цим позовом до суду, позивачка вказувала на порушення відповідачем ряду нормативно-правових актів при прийнятті оскаржуваного рішення, а також на порушення інтересів територіальної громади в цілому та позивачки зокрема.

З огляду на те, що предметом спору в цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, прийняте на виконання від імені територіальної громади функції управління закладами охорони здоров`я, і таке рішення впливає не лише на права та інтереси позивачки як члена територіальної громади, а й на інтереси територіальної громади в цілому, то позивачка скористалася своїм правом, визначеним статтею 59 Закону № 280/97-ВР, на його оскарження в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.

Доводи скаржниці щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів знайшли своє підтвердження під час її розгляду в суді касаційної інстанції.

6. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

За змістом частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу голови профспілкового комітету профспілкової організації Львівського обласного медичного інформаційно-аналітичного центру профспілки працівників охорони здоров`я ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року скасувати.

Справу за позовом голови профспілкового комітету профспілкової організації Львівського обласного медичного інформаційно-аналітичного центру профспілки працівників охорони здоров`я ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити дії направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

С . В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко

Джерело: ЄДРСР 87951340

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що звертаючись із цим позовом до суду, позивачка вказувала на порушення відповідачем ряду нормативно-правових актів при прийнятті оскаржуваного рішення, а також на порушення інтересів територіальної громади в цілому та позивачки зокрема.

З огляду на те, що предметом спору в цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, прийняте на виконання від імені територіальної громади функції управління закладами охорони здоров`я, і таке рішення впливає не лише на права та інтереси позивачки як члена територіальної громади, а й на інтереси територіальної громади в цілому, то позивачка скористалася своїм правом, визначеним статтею 59 Закону № 280/97-ВР, на його оскарження в порядку адміністративного судочинства.