Постанова ВП-ВС про відсутність судового порядку оскарження виключення із членів профспілки та поновлення на посадах в профспілці

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 210/5659/18

Провадження № 14-632цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - Первинна профспілка або профспілка, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відповідно), Всеукраїнська профспілка працівників науки, виробництва та фінансів (далі - Всеукраїнська профспілка),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року у складі судді Сільченка В. Є. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Первинної профспілки, Всеукраїнської профспілки про визнання незаконним, скасування рішення та поновлення на роботі і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили визнати незаконним та скасувати рішення центрального комітету Всеукраїнської профспілки щодо виключення їх із членів профспілки та поновити їх на раніше займаних посадах.

На обґрунтування вказаних позовних вимог зазначили, що 17 жовтня 2012 року виборчою конференцією Первинної профспілки їх обрано до складу профкому профспілки, а саме: голови та заступників голови профспілки. Вони сумлінно виконували свої обов`язки.

Постановою центрального комітету Всеукраїнської профспілки від 21 вересня 2018 року № 7/1 ухвалено рішення, відповідно до якого роботу голови профспілки, членів профкому - заступників голови визнано незадовільною та виключено їх із членів профспілки за вчинки, що призвели до значних фінансових зловживань, які мають ознаки кримінальних правопорушень, що є грубим порушенням статуту профспілки та є несумісним із членством у профспілці.

Указаним рішенням припинено повноваження голови профспілки ОСОБА_2 у зв`язку із втратою членства профспілки та відсторонено його від управління профспілковими коштами. Також припинено повноваження заступників голови профспілки - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

На думку позивачів, виключення їх із членів профспілки та припинення повноважень голови та заступників голови профспілки є незаконним і таким, що суперечать статуту профспілки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції зробив висновок, що спірні правовідносини не є трудовими і за приписами частини третьої статті 221 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

При цьому суд керувався правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 431/1490/17 (провадження № 61-19св18) у подібних правовідносинах, згідно з яким спір належить до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, а тому має вирішуватися відповідно до статутних документів профспілок та законодавства, яке регулює основи їх діяльності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково вважали спір втручанням у діяльність профспілки, оскільки фактично він виник у зв`язку з порушенням особистих трудових прав позивачів, а тому на спір не поширюється адміністративна та господарська юрисдикція.

Суди не врахували, що позивачі звернулися до суду за захистом своїх трудових прав як наймані працівники та як фізичні особи.

Оскаржувані судові рішення не тільки обмежують їхні права на доступ до суду, а й повністю виключають можливість судового захисту.

Вважали необґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо закриття провадження у справі, оскільки у такому випадку суди повинні були б вказати, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи за їхнім позовом, чого суди не зробили.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Первинна профспілка просила скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що спірні правовідносини не є трудовими та не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Касаційну скаргу у частині оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 - повернуто особі, яка її подала.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 02 жовтня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України вказано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вказаними нормами визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

У поданій до суду в порядку цивільного судочинства позовній заяві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили:

- визнати незаконним та скасувати рішення центрального комітету Всеукраїнської профспілки, оформлене постановою від 21 вересня 2018 року № 7/1, щодо виключення їх із членів профспілки;

- поновити на посадах: ОСОБА_2 - голови Первинної профспілки; ОСОБА_3 - заступника голови Первинної профспілки; ОСОБА_1 - заступника голови Первинної профспілки.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спір, який виник між сторонами у справі, не є трудовим та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення особистих трудових прав позивачів та що позивачі звернулися до суду за захистом своїх трудових прав як наймані працівники та як фізичні особи є помилковими та спростовуються таким.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 09 липня 1998 року у справі № 12-рп/98 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини першої статті 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавства»), відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Шляхом укладення трудового договору з роботодавцем громадяни реалізують свої конституційні права на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Отже, основною ознакою трудових відносин є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації.

Встановлення правовідносин між сторонами є важливим та впливає на те, що за відсутності трудових правовідносин між сторонами, що регулюються нормами КЗпП України, не може виникати й порушення відповідачем трудових прав позивача.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 221 КЗпП України визначено, що органами, які розглядають трудові спори, є комісії по трудових спорах та районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди. Проте установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя зазначеної статті).

Статтею 36 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об`єднують громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначено Законом України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон № 1045-XIV), відповідно до статті 1 якого професійна спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - це добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Членом профспілки є особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1045-XIVзаконодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України «Про об`єднання громадян» (який застосовується до профспілок, якщо інше не передбачено зазначеним Законом), цього Закону, КЗпП України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Відповідно до статті 14 указаного Закону профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Статути (положення) профспілок приймаються з`їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України.

Статут (положення) профспілки повинен містити:

1) статус та повну назву профспілки, її скорочену назву (за наявності), місцезнаходження її виборних органів (юридичну адресу);

2) мету та завдання профспілки;

3) умови і порядок прийняття в члени профспілки та вибуття з неї;

4) права, обов`язки членів профспілки, умови, порядок та підстави виключення з членів профспілки;

5) територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності;

6) організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу;

7) умови, терміни, порядок скликання з`їздів, конференцій чи загальних зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень;

8) порядок і терміни звітності виборних органів профспілки перед членами профспілки, порядок здійснення контролю за діяльністю виборних органів профспілки;

9) джерела надходження (формування) коштів профспілки та напрями їх використання;

10) порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань профспілки;

11) порядок внесення змін до статуту профспілки;

12) умови та порядок припинення діяльності профспілки і вирішення майнових питань.

У статуті профспілки можуть бути передбачені й інші положення, що стосуються особливостей створення та функціонування певної профспілки, якщо це не суперечить цьому Закону.

У межах повноважень, передбачених статутом, вищі за статусом профспілкові органи можуть затверджувати положення про організації профспілки.

Згідно з фотокопією статуту Всеукраїнської профспілки, затвердженого з`їздом Всеукраїнської профспілки від 15 березня 2017 року (далі - Статут) (а. с. 15 - 22), головною метою її діяльності є здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (пункт 2.1).

Діяльність профспілки будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо статутних і програмних документів є загальнодоступною (пункт 2.2 Статуту).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Статуту профспілка об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх трудової діяльності (навчання) на підприємствах, установах, організаціях сфери науки, виробництва та фінансів України незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості, а також інших підприємств, установ та організацій, що вступили до профспілки.

Діяльність профспілки поширюється на всю територію України, Автономну Республіку Крим, області, міста, райони, села, селища та інші адміністративно-територіальні одиниці України через первинні, місцеві, обласні, регіональні, республіканську Автономну Республіку Крим, профспілкові Асоціації та інші організації профспілки.

Згідно з пунктом 6.1 Статуту організаційна структура профспілки включає в себе: первинні, місцеві, обласні, регіональні, республіканську Автономну Республіку Крим, профспілкові асоціації та інші організації профспілки.

Організації профспілки підпорядковані, підзвітні та підконтрольні центральному виборному органу профспілки - Центральному комітету, який координує, спрямовує та контролює їх діяльність.

Відповідно до пункту 6.2 Статуту первинна профспілкова організація є основною організацією профспілки, створюється на засадах добровільності, за місцем трудової діяльності (навчання) або за територіальною ознакою (місцем проживання) при наявності не менше 3 осіб, які виявили бажання об`єднатися у первинну організацію, здійснює ті ж функції, виконує ті ж завдання, вирішує ті ж питання, що і профспілка у цілому в межах своєї компетенції згідно з цим статутом та Положенням про первинну організацію профспілки.

Вищим керівним органом первинної профспілкової організації є профспілкові збори (конференція), на яких обирається виборний профспілковий орган - профспілковий комітет чи профорганізатор (при чисельності профспілкової організації до 15 членів) (пункт 6.2.1 Статуту).

Первинна профспілкова організація, виходячи зі статутних цілей і завдань профспілки, самостійно визначає пріоритети своєї діяльності та принципи організаційного устрою. За рішенням профспілкового комітету у первинній профспілковій організації можуть створюватися цехові профорганізації, профспілкові групи тощо. Їх функції та повноваження затверджуються профспілковим комітетом. Втручання виборних профспілкових органів вищих рівнів у діяльність первинної профспілкової організації допускається тільки у випадках порушення виборним профспілковим органом первинної профспілкової організації законодавства України, статутних вимог, а також у разі утиску законних прав та інтересів члена первинної профспілкової організації з боку її профспілкового комітету (профорганізатора) (пункт 6.2.3 Статуту).

За положеннями пункту 6.2.5 Статуту виборним органом первинної профспілкової організації є профспілковий комітет (профорганізатор), який організовує діяльність профорганізації та керує її поточною роботою у період між конференціями (зборами).

Профспілковий комітет очолює голова, який є розпорядником майна та коштів первинної профспілкової організації. Голова комітету (профорганізатор) несе особисту відповідальність за виконання статутних вимог, за організаційну та фінансово-господарську діяльність, за належне використання майна та коштів профспілкової організації.

Голова профспілкового комітету (профорганізатор) первинної профспілкової організації без доручення діє від її імені, представляє інтереси цієї організації та її членів в усіх державних органах, судах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах та організаціях.

Повноваження голови профкому (профорганізатора) припиняються у випадку:

- подання заяви про складення із себе відповідних повноважень;

- відкликання чи обрання нового голови зборами;

- припинення трудових відносин на відповідному підприємстві, в установі чи організації;

- втрата членства профспілки;

- з інших причин, що роблять неможливим виконання ним обов`язків голови профкому.

Разом з цим пунктом 12.2 Статуту передбачено, що за порушення статутних вимог виборний профспілковий орган організації профспілки чи голова (заступники) можуть бути достроково переобрані в оновленому складі за рішенням відповідної конференції чи зборів у встановленому порядку або за вимогою Центрального комітету профспілки.

Крім цього, у пункті 3.5 Статуту зазначено, що виключення із членів профспілки може бути здійснено виборним профспілковим органом, що здійснив прийом у члени профспілки або за рішенням вищих виборних профспілкових органів у випадках:

- навмисних дій члена профспілки, які спричинили або могли спричинити шкоду (матеріальну, моральну) профспілці та її репутації;

- зловживань службовим становищем та порушень статутних вимог профспілки з боку членів її профспілкових органів;

- довгострокової, більше 3-х місяців, несплати членських внесків без поважних причин.

Виключення із членів профспілки з ініціативи виборного профспілкового органу, що здійснив прийом у члени профспілки осіб, які обрані до складу ревізійної комісії чи до складу вищого виборного профспілкового органу, не може бути здійснено без згоди відповідно цього вищого виборного профспілкового органу або цієї ревізійної комісії.

Частиною третьою статті 12 Закону № 1045-XIV встановлено, що забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у діяльність профспілок, їх організацій та об`єднань, яке може призвести до обмеження прав профспілок або перешкодити законному здійсненню їх статутної діяльності.

У цій нормі міститься пряма заборона втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об`єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об`єднань.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 1045-XIV профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Таким чином, за змістом Закону № 1045-XIV у судовому порядку може бути оскаржено лише рішення профспілкового органу, в якому порушено вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, з оспорювання рішення центрального комітету Всеукраїнської профспілки щодо виключення позивачів із членів профспілки та поновлення їх на раніше займаних посадах не мають характеру трудових, про що свідчить положення статті 221 КЗпП України, які закріплюють застереження, стосовно непоширення порядку розгляду трудових спорів на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішеннями органів, що їх обрали.

Спір, що виник, належить до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, оскільки пов`язаний з питаннями членства у громадській організації, а тому такий спір має вирішуватися відповідно до статутних документів профспілок та законодавства, яке регулює основи їхньої діяльності.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 431/1490/17 (провадження № 61-19св18), яку обґрунтовано врахував суд першої інстанції в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), заява № 4451/70). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95).

Отже, за встановленого законом обмеження щодо розгляду в судовому порядку спору стосовно виключення із членів профспілки, не можна вважати, що суди позбавили позивачів права на доступ до суду, а тому наведені в касаційній скарзі доводи в цій частині є безпідставними.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У такому разі розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 406, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

Т. О. Анцупова Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко

Джерело: ЄДРСР 88138146

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що за змістом Закону № 1045-XIV у судовому порядку може бути оскаржено лише рішення профспілкового органу, в якому порушено вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, з оспорювання рішення центрального комітету Всеукраїнської профспілки щодо виключення позивачів із членів профспілки та поновлення їх на раніше займаних посадах не мають характеру трудових, про що свідчить положення статті 221 КЗпП України, які закріплюють застереження, стосовно непоширення порядку розгляду трудових спорів на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішеннями органів, що їх обрали.

Спір, що виник, належить до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, оскільки пов`язаний з питаннями членства у громадській організації, а тому такий спір має вирішуватися відповідно до статутних документів профспілок та законодавства, яке регулює основи їхньої діяльності.