Поставнова ВП-ВС про скасування реєстрації квартири за Приватбанком під час дії мораторію

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 644/3116/18

Провадження № 14-45цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року (у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИЛА :

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. про витребування належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння АТ «КБ «Приватбанк»; визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за банком; поновлення його права власності на вказану квартиру шляхом скасування відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відновлення запису про реєстрацію права власності на квартиру за ним.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 квітня 2008 року між ним та АТ «КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 , а на забезпечення виконання кредитного договору того самого дня було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.

Вказував, що до кінця 2014 року він виконував свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, але потім у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем перестав сплачувати щомісячні платежі.

У листопаді 2016 року він дізнався, що право власності на його квартиру 28 жовтня 2016 року було зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А. В. за банком на підставі статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).

Вважав, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на квартиру було порушено вимоги законів України «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень» та «Про іпотеку».

Позивач також зазначав, що приватним нотаріусом не враховано положення Закону України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), оскільки кредит є споживчим, а тому примусове відчуження квартири без його на те згоди є незаконним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони в застереженні, що міститься в договорі іпотеки, передбачили передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що відповідно до статті 37 Закону № 898-IV є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно; приватний нотаріус Бакумова А. В. діяла в межах вимог закону.

Також суд першої інстанції вказав, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом № 1304-VII, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Квартира після реєстрації права власності на неї за банком фактично знаходиться у володінні та користуванні позивача.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким його позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. № 32221794 від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «КБ «Приватбанк». Поновлено право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності № 17278893 від 28 жовтня 2016 року про реєстрацію за АТ «КБ «Приватбанк» права власності на спірну квартиру, здійсненої на підставі договору іпотеки № 3985, посвідченого 29 липня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. Відновлено в реєстрі запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 1484 від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. У задоволенні позову про витребування спірної квартири з володіння АТ «КБ «Приватбанк» відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1304-VII, який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, але вимоги закону залишились поза увагою нотаріуса.

Судом враховано, що квартиру було передано в іпотеку банку в рахунок забезпечення споживчого кредиту в розмірі 21 тис. доларів США для придбання нерухомості у вигляді цієї самої квартири, площа якої становить 37,1 кв. м, квартира використовується ОСОБА_1 як постійне місце проживання.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ «КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що банк направляв позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором та наслідки в разі невиконання такої вимоги. Однак вказана вимога була проігнорована, а основне зобов`язання залишилося невиконаним.

Вказує, що дія Закону № 1304-VII стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, цей Закон не регулює порядку вчинення реєстраційних дій державним реєстратором та не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також відмови у державній реєстрації. Таким чином, дії банку були правомірними, а положення Закону № 1304-VII не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Також банк посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17), від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц (провадження № 61-33342св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 727/100801/815-ц (провадження № 61-2394св18).

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Згідно із частиною п`ятою цієї ж статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 березня 2020 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а також оскільки справа містить виключну правову проблему, яка полягає у формуванні єдиної судової практики застосування положень Закону № 1304-VII у спорах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Ухвалу мотивувала тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що приватний нотаріус вчинила протиправні дії, зареєструвавши квартиру за банком, порушивши положення Закону № 1304-VII, не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), яка розглядала цю справу у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм права у подібних правовідносинах. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згодуна яке надано іпотекодавцем.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у справі за аналогічних фактичних обставин,застосованих норм права й подібних правовідносинах дійшла протилежних висновків у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2019 року, тобто після ухвалення судового рішення Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється дія підпункту 1 пункту 1 статті першої Закону № 1304-VII.

Зробивши певний аналіз норм матеріального права і судової практики, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеногоу вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що різний підхід до вирішення аналогічних справ за подібних правовідносин одночасно об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і Великою Палатою Верховного Суду не може сприятидинамічному розвитку судової практики та забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року справу прийнято до розгляду.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Суди встановили, що 23 квітня 2008 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 , на строк до 20 квітня 2018 року, а останній зобов`язався щомісяця згідно з графіком погашення кредиту сплачувати на рахунок банку відповідні кошти. На забезпечення виконання кредитного договору того самого дня між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.

Згідно пункту 27 цього договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.

ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за договором кредиту, у зв`язку з чим банк листом від 21 вересня 2016 року повідомив його про звернення стягнення на квартиру шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

28 жовтня 2016 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова А. В. зареєструвала право власності на спірну квартиру за банком на підставі застереження, що міститься в договорі іпотеки відповідно до статті 37 Закону № 898-IV.

Відповідно до статті 1 цього Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У цьому випадку умовами іпотечного договору від 23 квітня 2008 року, зокрема підпунктом 16.7.1 пункту 16.7 договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пунктом 22 цього договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.

Згідно з пунктом 22 договору іпотеки, який кореспондується зі статтею 35 Закону № 898-IV, у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

З наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивачу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про усунення порушень від 21 вересня 2016 року № oE.HA.0.0.0.0/17-2679.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.

Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк».

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у випадку доведеності факту повного виконання своїх зобов`язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами закону.

Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову Харківського апеляційного суду слід залишити без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Н. П. Лященко

Судді:

Н. О. Антонюк

О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова

В. С. Князєв

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов

В. В. Пророк

М. І. Гриців

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков

В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 89903954

[ANTIRAID]

Велика палата фактично поставила крапку у питанні звернення стягнення на предмет іпотеки як у судовий, так і позасудовий спосіб.

Суд зазначив, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.

Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк».

Вважаю, що всі нотаріуси та реєстратори, що вчиняли такі дії в період дії мораторію підлягають позбавлення своїх свідоцтв.