Постанова ВС-КГС про звільнення від сплати судового збору у разі стягнення шкоди з ФГВФО

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 761/736/20

провадження № 61-8647св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування майнової та моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу було завдано збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9960/15, якою стягнуто з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 87,70 грн, які остання просила зарахувати на свій депозитний рахунок. Проте, вказане грошове зобов`язання було фактично виконано в примусовому порядку лише 24 грудня 2019 року, тобто протягом 209 днів, у зв`язку з чим, позивачу було завдано матеріальних збитків (упущена вигода) у вигляді неотриманих процентів за депозитним вкладом у розмірі 6,53 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 17 січня 2020 року вказаний позов залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків. 29 січня 2020 року на виконання вимог ухвали позивачем надано заяву про усунення недоліків, однак не було надано документів на підтвердження сплати судового збору за вимоги, від оплати яких судовим збором позивач не звільнена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Шевченківського районного суду міста Києва.

30 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 21 липня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Фаловська І. М., Штелик С. П.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16, від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц та постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 761/25718/17. Заявник вказує, що звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду у справі про захист прав споживача, позивач (стягувач) у справі про захист прав споживача здійснює (реалізує) своє право на доступ до правосуддя так само, як і за зверненням з первісним позовом про захист прав споживача, і звертається до суду за захистом тих своїх прав, які в розумінні закону є саме правами споживача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що в січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування майнової та моральної шкоди (а. с. 1 - 21).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення зазначених у ній недоліків, зокрема для сплати судового збору (а. с. 23, 24).

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про усунення недоліків вказуючи, що звертається до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду у справі про захист прав споживача. Позивач (стягувач) у справі про захист прав споживача здійснює (реалізує) своє право на доступ до правосуддя так само, як і за зверненням з первісним позовом про захист прав споживача, і звертається до суду за захистом тих своїх прав, які в розумінні закону є саме правами споживача (а. с. 26 - 29).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу (а. с. 30, 31).

Не погоджуючись із вказаною ухвалою у лютому 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу (а. с. 33 - 35).

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року залишено без змін (а. с. 45, 46).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже , при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Вказана правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 234/11658/16-ц (провадження № 61-14386св18), від 13 травня 2020 року у справі № 761/25718/17 (провадження № 61-5519св18).

Додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9960/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 87,70 грн.

Покликаючись на ті обставини, що вказане грошове зобов`язання було фактично виконано в примусовому порядку лише 24 грудня 2019 року, тобто протягом 209 днів, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у відшкодування майнової та моральної шкоди.

Вказані вимоги безпосередньо пов`язані із попередніми вимогами до цього ж відповідача про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Оскільки у цій справі правовідносини сторін, наряду з іншими, також урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки зобов`язання між сторонами у справі стосується виконання рішення суду у справі про порушення права на отримання коштів за договором банківського вкладу, а тому позивач залишається бути споживачем послуг банку.

За таких обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення з ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви в цій справі є помилковим.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, порушив вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення позовної заяви, оскільки заявник звільнений від сплати судового збору.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, які перешкоджають провадженню у справі.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин оскаржувана ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, постановлені з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на розгляд до відповідного суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:

В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 90905986

[ANTIRAID]

Ця справа Дана Бяліка. Верховний суд зазначив, що покликаючись на ті обставини, що грошове зобов`язання ФГВФО було фактично виконано в примусовому порядку лише 24 грудня 2019 року, тобто протягом 209 днів, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у відшкодування майнової та моральної шкоди.

Вказані вимоги безпосередньо пов`язані із попередніми вимогами до цього ж відповідача про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Оскільки у цій справі правовідносини сторін, наряду з іншими, також урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки зобов`язання між сторонами у справі стосується виконання рішення суду у справі про порушення права на отримання коштів за договором банківського вкладу, а тому позивач залишається бути споживачем послуг банку.

За таких обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення з ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви в цій справі є помилковим.