Постанова ВП-ВС про відсутність преюдиційного значення рішення про встановлення суми боргу для поручителя, який не брав участь у справі

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 921/730/13-г/3

Провадження № 12-6гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Кібенко О. Р.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Чепака І. В.,

представників учасників справи:

ОСОБА_1 - ОСОБА_8,

Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (яке в подальшому змінило назву на Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України») - Манчуленка Я.В. , Кічули В.М.,

Приватного підприємства «Продекспорт» - Осіва П.В.,

Закритого акціонерного товариства «Агропродукт» - Осіва П.В.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, постановлену колегією суддів у складі Зварич О.В., Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (яке в подальшому змінило назву на Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»)

до відповідачів:

1) Приватного підприємства «Продекспорт»,

2) Закритого акціонерного товариства «Агропродукт»,

про стягнення заборгованості.

Історія справи

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк» або банк)звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства «Продекспорт» (далі - ПП «Продекспорт») та Закритого акціонерного товариства «Агропродукт» (далі - ЗАТ «Агропродукт») про солідарне стягнення з останніх заборгованості за кредитними договорами від 13 липня 2005 року №18105К15/2102 та №6605К48, укладеними між АТ «Укрексімбанк» та ПП «Продекспорт», та договорами поруки від 13 липня 2005 року №18105Р1 та №6605Р8, укладеними між АТ «Укрексімбанк» (кредитором), ПП «Продекспорт» (позичальником) та ЗАТ «Агропродукт» (поручителем),а також про стягнення з ПП «Продекспорт» як позичальника заборгованості за кредитними договорами №6606К35 від 19 липня 2006 року, №6606К38 від 27 липня 2006 року, №6606К44 від 06 вересня 2006 року, №6607К23 від 05 листопада 2007 року, №6609К5 від 01 червня 2009 року, №6609К9 від 01 липня 2009 року, укладеними між банком та ПП «Продекспорт».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. 31 жовтня 2013 року Господарський суд Тернопільської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.

3. У липні 2019 року ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у цій справі, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати вищевказане рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4. Вважав, що рішення суду першої інстанції від 31 жовтня 2013 року впливає на його права й обов`язки як заставодавця (майнового поручителя) ПП «Продекспорт» за договором застави № 6609Z29 від 24 листопада 2009 року, згідно з яким заставодавці ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 поручилися перед заставодержателем - АТ «Укрексімбанк» за виконання боржником - ПП «Продекспорт» своїх зобов?язань за кредитними договорами № 6605К48 від 13 липня 2005 року, № 6606К35 від 19 липня 2006 року, № 6606К38 від 27 липня 2006 року, № 6606К44 від 06 вересня 2006 року, № 6607К23 від 05 листопада 2007 року, № 6609К5 від 01 червня 2009 року, № 6609К9 від 01 липня 2009 року, № 18105К15/2102 від 13 липня 2005 року та передали у заставу АТ «Укрексімбанк» належні їм корпоративні права ПП «Продекспорт», з яких 10 % належать ОСОБА_1 , 30 % - ОСОБА_3 та 60 % - ОСОБА_4

5. Ухвалою від 28 жовтня 2019 року Західний апеляційний господарський суд на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закрив апеляційне провадження на тій підставі, що місцевий господарський суд у цій справі вирішував спір за позовом АТ «Укрексімбанк» як кредитора до ПП «Продекспорт» як позичальника та ЗАТ «Агропродукт» як поручителя за укладеними між ними договорами та не вирішував питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 як заставодавця (майнового поручителя) ПП «Продекспорт» за договором застави № 6609Z29 від 24 листопада 2009 року і такий договір відсутній серед підстав позову у цій справі. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 31 жовтня 2013 року у цій справі не містить жодних висновків або посилань суду на права, інтереси та обов?язки ОСОБА_1 Суд також зазначив, що ОСОБА_1 не є стороною кредитних договорів та договорів поруки, що були предметом розгляду у цій справі, і такі правовідносини не слід ототожнювати із правовідносинами, які виникли на підставі тих же кредитних договорів, стороною яких він є.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

6. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 28 жовтня 2019 року та передати справу до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Скаржник послався на те, що суд першої інстанції вирішив спір у цій справі про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитними договорами, виконання яких забезпечено заставою ОСОБА_1 , і в разі невиконання ПП «Продекспорт» рішення про стягнення заборгованості АТ «Укрексімбанк» може звернутися з вимогою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

8. Послався при цьому на постанови Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №1519/2-4141/11, від 28 серпня 2019 року у справі № 466/104/14-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі №756/409/17-ц, у яких з посиланням на приписи частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» зазначено про необхідність залучення поручителя/майнового поручителя при розгляді справи про стягнення боргу з іншого поручителя, оскільки в разі неоскарження рішення у справі про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором іпотекодавець буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, адже така сума вже буде встановлена преюдиційним судовим рішенням.

Доводи інших учасників справи

9. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Укрексімбанк» просить її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

10. Вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на договір застави № 6609Z29 від 24 листопада 2009 року, укладений між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , оскільки він не є підставою позову у цій справі, не містить інформації щодо предмета доказування та не має значення для розгляду цієї справи.

11. Крім того, посилається на те, що ОСОБА_1 , який є одним із засновників ПП «Продекспорт» та його майновим поручителем, не брав участі в розгляді цієї справи і місцевий господарський суд не вирішував питання про його права й обов?язки. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31 жовтня 2013 рокуу цій справі присуджено до солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитними договорами та договорами поруки, стороною яких не є ОСОБА_1 Це рішення не містить жодних висновків або посилань суду на права, інтереси та обов?язки скаржника, і договір, на який він посилається, не був предметом розгляду у справі.

12. У відзиві також зазначено, що Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ще 06 листопада 2013 року ухвалив рішення у справі № 607/13901/13-ц, яким задовольнив позовні вимоги АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави за договором застави № 6609Z29 від 24 листопада 2009 року, і під час розгляду справи ці фізичні особи визнавали заявлені до них позовні вимоги (заява від 05 листопада 2013 року), про що й зазначено в цьому судовому рішенні. Крім того, за заявою ОСОБА_1 цей суд ухвалами від 31 грудня 2013 року та від 09 лютого 2015 року відстрочував виконання рішення. Тому АТ «Укрексімбанк» зауважує про обізнаність ОСОБА_1 із рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/13901/13-ц, ухваленим 06 листопада 2013 року. Скаржник не скористався правом на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Тернопільської області від 31 жовтня 2013 року у справі № 921/730/13-г/3 протягом установленого законом десятиденного строку, а звернувся з апеляційною скаргою лише у липні 2019 року. Такі обставини, на думку позивача, є зловживанням скаржником процесуальними правами і безпідставним поновленням судом апеляційної інстанції більш ніж через п?ять з половиною років строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

13. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц, згідно з яким із застосуванням приписів частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що в разі неоскарження рішення суду у справі про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором іпотекодавець (особа, яка не брала участі у справі, в якій вирішувалося питання про стягнення кредитної заборгованості з позичальника) буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума вже буде встановлена преюдиційним судовим рішенням.

14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що колегією суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц не враховано положень частини п`ятої статті 82 ЦПК України (частини п`ятої статті 75 ГПК України) у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, відповідно до яких встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 не є її учасником, проте вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення суду стосується його прав, інтересів та обов`язків.

16. Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

17. Згідно із частиною першою статті 254 цього ж Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

18. Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки.

19. Отже, ГПК України у чинній редакції передбачає необхідність з`ясування апеляційним господарським судом питання про те, чи вирішено оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи.

20. Якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

21. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

22. Суд апеляційної інстанції встановив, що в поданій у липні 2019 року апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Тернопільської області від 31 жовтня 2013 року у цій справі ОСОБА_1 зазначив, що він має частку у розмірі 10 % корпоративних прав ПП «Продекспорт» та на підставі договору застави № 6609Z29 від 24 листопада 2009 року, укладеного ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з банком, є заставодавцем (майновим поручителем) ПП «Продекспорт» за виконання ним перед банком своїх зобов?язань за кредитними договорами №6605К48 від 13 липня 2005 року, № 6606К35 від 19 липня 2006 року, № 6606К38 від 27 липня 2006 року, № 6606К44 від 06 вересня 2006 року, № 6607К23 від 05 листопада 2007 року, № 6609К5 від 01 червня 2009 року, № 6609К9 від 01 липня 2009 року, № 18105К15/2102 від 13 липня 2005 року.

23. Тому, посилаючись на приписи частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 1519/2-4141/11, від 28 серпня 2019 року у справі № 466/104/14-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 756/409/17-ц, ОСОБА_1 стверджує, що в разі неоскарження рішення суду у справі про стягнення з ПП «Продекспот» заборгованості за кредитними договорами, він як майновий поручитель буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума вже буде встановлена преюдиційним судовим рішенням.

24. Утім 06 листопада 2013 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалив рішення у справі №607/13901/13-ц, яким задовольнив позовні вимоги АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави за договором застави № 6609Z29 від 24 листопада 2009 року. Крім того, за заявою ОСОБА_1 цей суд ухвалами від 31 грудня 2013 року та від 09 лютого 2015 року відстрочував виконання рішення. Тобто спір між банком та ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно за цим договором уже вирішений. При цьому заставодавці мали право спростувати суму заборгованості позичальника - ПП «Продекспорт» під час вирішення Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області спору про звернення стягнення на предмет застави, натомість вони повністю визнали позовні вимоги банку до них (заява від 05 листопада 2013 року), про що зазначено у цьому судовому рішенні від 06 листопада 2013 року у справі № 607/13901/13-ц.

25. Таким чином, своє право спростувати суму заборгованості саме у спірних правовідносинах ОСОБА_1 уже використав, визнавши борг перед банком у справі Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області № 607/13901/13-ц під час вирішення спору про звернення стягнення на предмет застави. Про обізнаність із цим рішенням також свідчать його заяви до суду про відстрочення його виконання.

26. Частина п`ята статті 75 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

27. Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правову позицію, викладену Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц, зміст судового рішення, фактичні обставини справи, суть спору у цій справі, вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у цій постанові.

28. Так, предметом спору у справі № 752/21064/15-ц було стягнення заборгованості за кредитним договором і рішенням суду першої інстанції від 12 травня 2016 року задоволено позов та стягнуто з позичальника на користь кредитора заборгованість.

29. У березні 2019 року особа, яка не була її учасником (іпотекодавець/майновий поручитель), подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що судовим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки.

30. Київський апеляційний суд ухвалою від 22 березня 2019 року відмовив у її прийнятті з тих підстав, що суд першої інстанції не вирішував питання про права й обов`язки іпотекодавця (скаржника). Апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у цій справі здійснювався відповідно до приписів ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

31. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц, посилаючись на приписи частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», скасував цю ухвалу суду апеляційної інстанції, зазначивши, що в разі неоскарження рішення суду у справі про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором іпотекодавець (особа, яка не брала участі у справі, в якій вирішувалося питання про стягнення кредитної заборгованості з позичальника) буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума вже буде встановлена преюдиційним судовим рішенням.

32. Утім, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не врахував положень частини п`ятої статті 82 ЦПК України (частини п`ятої статті 75 ГПК України) у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, згідно з якими обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

33. Крім того, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України, пункту 4 частини третьої статті 2 ГПК України змагальність сторін належить до основних засад (принципів) цивільного та господарського судочинства. Тому судове рішення у справі не може бути використане проти особи, яка не брала участі у цій справі. До того ж протилежний підхід призвів би до порушення статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

34. Оскільки у висновку колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц не враховано положень частини п`ятої статті 82 ЦПК України (частини п`ятої статті 75 ГПК України) у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку.

35. З огляду на приписи цих процесуальних норм, особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі.

36. Отже при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.

37. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги доводи банку про існування рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року у справі № 607/13901/13-ц, ухваленого за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави за договором застави № 6609Z29 від 24 листопада 2009 року, яке набрало законної сили і згідно з яким звернуто стягнення на предмет на належну ОСОБА_1 частку в розмірі 10% у статутному фонді ПП «Продекспорт».

38. Це рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року у справі № 607/13901/13-ц на сьогоднішній день переглядається в апеляційному порядку.

39. Так, Тернопільським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за апеляційною скаргою ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Продекспорт» - 19 грудня 2019 року, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Агро-Продукт» - 17 березня 2020 року. Розгляд цієї справи призначено на 19 травня 2020 року.

40. Поряд з цим ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року у справі № 607/13901/13-ц у зв?язку з ненаданням ним доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Указано на те, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи та про наявність рішення суду ще у грудні 2013 року, про що свідчать заяви ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі із визнанням повністю позовних вимог та про відстрочку виконання оскаржуваного рішення суду, які задоволені ухвалами Тернопільського міськрайонного суду від 31 грудня 2013 року та 09 лютого 2015 року.

41. Утім ОСОБА_1 не позбавлений права спростовувати суму, в межах якої звертається стягнення на предмет застави, та надавати свої міркування з цього приводу під час апеляційного перегляду рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року як один з відповідачів у справі № 607/13901/13-ц. Учасники справи № 921/730/13-г/3 не вправі посилатися на встановлену суму заборгованості як на преюдиційний факт у спорі з ОСОБА_1 , який не є відповідачем у цій справі.

42. Отже, у цій справі, установивши відсутність порушення прав чи законних інтересів зазначеної особи, апеляційний господарський суд правильно відхилив твердження ОСОБА_1 про те, що оскаржуваним судовим рішенням у справі № 921/730/13-г/3 вирішено питання про його права, інтереси та/або обов?язки і обґрунтовано закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

43. З огляду на викладене ухвала Західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року про закриття апеляційного провадження є законною і підстави для її скасування відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

44. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

45. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу).

Щодо судових витрат

46. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 921/730/13-г/3 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. Р. Кібенко

Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

Джерело: ЄДРСР 89903933

[ANTIRAID]

Велика палата видає шедевр за шедевром. Наразі спори щодо суми боргу та її стягнення можуть стати нескінченними й призведуть до повного колапсу у питаннях стягнення заборгованості. Про правову визначеність та всебічність при розгляді справ можна вже забути. 

Суд зазначив, що відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України (частини п`ятої статті 75 ГПК України) у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, згідно з якими обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З огляду на приписи цих процесуальних норм, особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі.

Отже при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.