Постанова ВП-ВС про визначення юрисдикції спору з ДАБІ про внесення змін до відомостей, що містяться в Реєстрі, в залежності від обстави справи


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 0740/993/18

Провадження № 11-1154апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року (суддя Гаврилко С. Є.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року (судді Пліш М. А., Шинкар Т. І., Судова-Хомюк Н. М.),

У С Т А Н О В И Л А :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:

визнати бездіяльність Ужгородської міської ради (Управління державного архітектурно-будівельного контролю (далі - ДАБК) Ужгородської міської ради) щодо невнесення до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Реєстр) змін до відомостей у декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ЗК142132750687, що містяться в Реєстрі, а саме: у розділі «Об`єкт» замість «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 » зазначити: «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 » протиправною;

зобов`язати відповідача внести зміни до відомостей, що містяться в Реєстрі, а саме: у розділі «Об`єкт» замість «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 » зазначити: «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 ».

2. На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона придбала у громадянки ОСОБА_2 дві земельні ділянки та розташований на них житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , відомості про що було внесено до відповідних державних реєстрів.

3. З метою з`ясування інформації про будівництво цього будинку та введення його в експлуатацію позивачка звернулася до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції (далі - ДАБІ) у Закарпатській області з проханням надати інформацію про будівельні роботи щодо цього об`єкта. З отриманого у відповідь листа позивачка дізналася, що у Реєстрі немає інформації про будівельні роботи стосовно об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , водночас дозвіл на початок будівельних робіт за цим об`єктом видавала Інспекція ДАБК, яку припинено 20 січня 2015 року.

4. З Реєстру позивачка з`ясувала, що у ньому міститься декларація про готовність об`єкта до експлуатації під № ЗК142132750687, яка стосується будинку АДРЕСА_1 , при цьому в розділі «Проектувальник, підрядник та інформація про земельну ділянку» зазначено відомості про тих осіб, які здійснювали будівельні роботи у належному їй будинку АДРЕСА_2 , що знаходиться на тій же вулиці. Натомість, як стверджує позивачка, за адресою АДРЕСА_1 перебуває недобудова, щодо якої, зі слів її власника, декларація про готовність об`єкта до експлуатації не реєструвалася.

5. Вважаючи, що наявна в Реєстрі декларація про готовність об`єкта до експлуатації під № ЗК142132750687 стосується належного їй будинку АДРЕСА_2 , а зазначені в ній відомості про будинок АДРЕСА_1 на цій же вулиці є наслідком технічної помилки (описки), допущеної на першій сторінці декларації попередньою власницею будинку ОСОБА_2 , на користь чого свідчать наведені в розділі 11 згаданої декларації відомості щодо місцезнаходження об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , позивачка з метою приведення у відповідність зазначеної у Реєстрі інформації направила Управлінню ДАБК Ужгородської міської ради відповідну заяву та декларацію зі змінами.

6. У відповідь на цю заяву відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що оскільки декларацію № ЗК142132750687 зареєструвала Інспекція ДАБК у Закарпатській області за заявою ОСОБА_2 , яку вказано як замовника будівництва, та 02 жовтня 2013 року на зазначений об`єкт було оформлено право власності, немає передбачених статтею 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» правових підстав для внесення змін у декларацію.

7. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до Реєстру протиправною, позивачка звернулася до місцевого адміністративного суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

8. Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 грудня 2018 року, яку залишив без змін Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2019 року, закрив провадження в адміністративній справі, роз`яснивши позивачці, що цю справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

9. За висновками суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, позивачка звернулася до суду із цим позовом за захистом її речового права, спірні правовідносини стосуються користування належним їй будинком, мають приватноправовий характер і їм передує невирішений спір про право цивільне. Водночас вимоги позивачки не пов`язані із захистом її прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Отже, цю справу належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

10. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

11. Скаржниця категорично не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що метою звернення до суду є захист її речового права, а також, що спірним правовідносинам передує невирішений приватноправовий спір, оскільки у справі ніким не ставиться під сумнів та не оспорюється право власності позивачки на будинок АДРЕСА_2 . Натомість скаржниця стверджує, що підстави подання позовної заяви обумовлені бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо невнесення змін до Реєстру, внаслідок чого наявна у ньому інформація стосовно відомостей у декларації готовності належного їй будинку до експлуатації не відповідає дійсності. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі має приватноправовий, а не публічно-правовий характер.

Позиція інших учасників справи

12. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.

Рух касаційної скарги

13. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 22 березня та 16 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження та призначив до розгляду справу за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року.

14. Ухвалою від 17 жовтня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 грудня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику її учасників.

Обставини справи

16. Відповідно до договорів купівлі-продажу від 23 серпня 2014 року ОСОБА_1 придбала в ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та дві земельні ділянки, на яких він розташований, площею 0,04 га та 0,014 га відповідно (кадастрові номери 2110100000:46:002:0050 та 2110100000:46:002:0196).

17. Право власності на ці об`єкти нерухомого майна було зареєстровано за позивачкою. Відомості про це внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

18. У подальшому, у відповідь на адвокатські запити представника ОСОБА_1 , Управління ДАБІ у Закарпатській області листами від 01 березня та 04 червня 2018 року повідомило, що в Реєстрі немає інформації про будівельні роботи щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 , а також надіслало копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ЗК142132750687, зареєстровану Інспекцією ДАБК у Закарпатській області 02 жовтня 2013 року.

19. На першій сторінці цієї декларації об`єктом зазначено індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок АДРЕСА_1 , замовником - ОСОБА_2 .

20. Водночас у розділі 11 декларації «Відомості про об`єкт» місцезнаходженням об`єкта указано АДРЕСА_2 , а в її розділі 11-1 «Інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію» є посилання на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:46:002:0196.

21. У Реєстрі стосовно декларації за № ЗК142132750687 відображено інформацію, що об`єктом є індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок АДРЕСА_1 .

22. Позивачка, посилаючись на те, що внаслідок технічної помилки (описки), зробленої у декларації попередньою власницею, у Реєстрі містяться недостовірні відомості щодо належного їй будинку, з метою приведення їх у відповідність дійсним обставинам звернулася через свого представника до Управління ДАБК Ужгородської міської ради із заявами про внесення до Реєстру відповідних змін.

23. Управління ДАБК Ужгородської міської ради листом від 23 липня 2018 року № 316-1/16-16 повідомило, що декларацію про готовність об`єкта до експлуатації за № ЗК142132750687 було зареєстровано за заявою ОСОБА_2 , яка зазначена замовником будівництва. Оскільки замовником будівництва є ОСОБА_2 , цей об`єкт зданий в експлуатацію 02 жовтня 2013 року і на нього за замовником зареєстровано право власності, то правових підстав, передбачених статтею 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», для внесення змін немає.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

24. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

27. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

28. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

29. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

30. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою правову позицію щодо правил розмежування предметної юрисдикції, а також критеріїв, які при цьому потрібно враховувати.

32. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

33. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі зазначених суб`єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

34. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

35. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

36. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

37. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

38. У справі, яка переглядається, позивачка оскаржує бездіяльність Управління ДАБК Ужгородської міської ради щодо невнесення змін до Реєстру, а саме до відомостей, що стосуються декларації № ЗК142132750687 про готовність об`єкта до експлуатації, у якій, за словами ОСОБА_1 , внаслідок технічної помилки (описки) попередньої власниці неправильно відображено адресу належного позивачці будинку.

39. Закриваючи провадження в адміністративній справі та роз`яснюючи ОСОБА_1 право на звернення із цим позовом у порядку цивільного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір обумовлений потребою захисту її речового права, спірні правовідносини стосуються користування належним їй будинком і їм передує невирішений спір про право цивільне.

40. Велика Палата Верховного Суду вважає цей висновок помилковим.

41. Так, механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено в Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (у відповідній редакції).

42. Процедуру внесення інформації до Реєстру та змін до нього унормовано Порядком ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 92 (у відповідній редакції), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 липня 2011 року за № 885/19623 (далі - Порядок).

43. За змістом пунктів 2, 3, 4 цього Порядку Реєстр ведеться з метою забезпечення, зокрема, відкритості, доступності інформації щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

44. Ведення, адміністрування, функціонування і супроводження програмного забезпечення реєстру, збереження та захист бази даних реєстру, забезпечення доступу до нього органів державного архітектурно-будівельного контролю здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України.

45. Подання даних для внесення їх Держархбудінспекцією до реєстру здійснюється відповідальними посадовими особами органів державного архітектурно-будівельного контролю, які пройшли підготовку до роботи з реєстром.

46. Згідно з пунктом 8 Порядку підставами для внесення Держархбудінспекцією поданих органом державного архітектурно-будівельного контролю даних до реєстру є, зокрема, отримання цим органом повідомлення про зміну даних у зареєстрованих деклараціях про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них у зв`язку з виявленими технічними помилками.

47. Суди попередніх інстанцій, стверджуючи про те, що позивачка як власниця житлового будинку АДРЕСА_2 звернулася із цим позовом з метою захисту її речового права, залишили поза увагою те, що порушене нею питання про зобов`язання відповідача внести зміни до Реєстру, зокрема до відомостей, що містяться у декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не впливає на обсяг цих прав, їх виникнення, зміну чи припинення.

48. Крім цього, суди жодним чином не обґрунтували своїх тверджень стосовно того, який саме існує невирішений спір, що виник із цивільних правовідносин і передує спірним правовідносинам у цій справі, не вказали на предмет та склад учасників такого спору, адже очевидно, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не висуває вимог щодо належного позивачці майна, водночас суди не встановлювали обставин щодо існування майнового інтересу інших осіб на згадане майно у межах цієї справи та до участі у ній їх не залучали.

49. Також, зазначаючи про те, що за захистом своїх прав позивачка може звернутися в порядку цивільного судочинства, суди не обґрунтували того, у який саме з передбачених нормами ЦПК способів захисту вона може поставити перед судом питання про внесення змін до відомостей, що містяться у Реєстрі, тобто чи можливе взагалі відновлення її прав у порядку, визначеному положеннями ЦПК.

50. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин у цій справі та дійшли передчасних висновків про те, що її належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

52. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

53. За правилами частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

54. Оскільки оскаржувані судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, суди попередніх інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга позивачки підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до місцевого адміністративного суду для продовження її розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

55. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

56. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року - скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії направити до Закарпатського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

В. С. Князєв

Судді:

Н. О. Антонюк

О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна

Н. П. Лященко

В. В. Британчук

О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов

В. В. Пророк

М. І. Гриців

Л. І. Рогач

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

В. І. Данішевська

О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна

В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 92270703

Link to post
Share on other sites

Чергове рішення, яке, на мій погляд, демонструє повну некомпетентність. Суть коротко - для вирішення юрисдикції спору, спір потрібно розглянути й лише потім визначитись з юрисдикцією.

Велика палата зазначила, що згідно з пунктом 8 Порядку підставами для внесення Держархбудінспекцією поданих органом державного архітектурно-будівельного контролю даних до реєстру є, зокрема, отримання цим органом повідомлення про зміну даних у зареєстрованих деклараціях про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них у зв`язку з виявленими технічними помилками.

Суди попередніх інстанцій, стверджуючи про те, що позивачка як власниця житлового будинку АДРЕСА_2 звернулася із цим позовом з метою захисту її речового права, залишили поза увагою те, що порушене нею питання про зобов`язання відповідача внести зміни до Реєстру, зокрема до відомостей, що містяться у декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не впливає на обсяг цих прав, їх виникнення, зміну чи припинення.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 4819/49/19
      Провадження № 13-76зво20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого Князєва В. С.,
      судді - доповідача Антонюк Н. О.,
      суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      за участю секретаря судового засідання Пустової Н. О.,
      учасники судового провадження:
      прокурор - Антонець О. В.;
      особа, яка подала заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами - ОСОБА_1 ,
      розглянула у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року за виключними обставинами і
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст судових рішень
      Ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2019 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених службових осіб Херсонської місцевої прокуратури, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
      Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу.
      Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2019 року. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, Херсонський апеляційний суд вказав, що за змістом ч. 3 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) серед переліку ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, відсутня ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР. На підставі зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що така ухвала не може бути предметом апеляційного перегляду.
      Вважаючи ухвалу апеляційного суду необґрунтованою, ОСОБА_1 оскаржив її у касаційному порядку.
      Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС) від 25 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року. ККС послався на ч. 3 ст. 307 КПК, зауваживши, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена.
      Короткий зміст вимог, наведених у заяві, та узагальнені доводи особи, яка її подала
      У своїй заяві ОСОБА_1 просить: переглянути за виключними обставинами ухвалу ККС від 25 жовтня 2019 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, і скасувати її; постановити ухвалу про відкриття касаційного провадження.
      Виключною обставиною ОСОБА_1 вважає Рішення Другого сенату Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020, ухвалене за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КПК.
      На думку заявника, ухвала суду апеляційної інстанції порушує його конституційне право на апеляційний перегляд справи, гарантоване п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України. ОСОБА_1 вважає, що оскільки вперше неконституційна норма ч. 3 ст. 307 КПК застосована в ухвалі ККС від 25 жовтня 2019 року, то цю ухвалу слід переглянути за виключними обставинами.
      Рух справи за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами та підстави її розгляду Великою Палатою Верховного Суду
      Ухвалою ККС від 03 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали ККС від 25 жовтня 2019 року за виключними обставинами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС).
      Ухвалою судді ВП ВС від 10 вересня 2020 року відкрито провадження за цією заявою за виключними обставинами та призначено судовий розгляд.
      Позиції учасників судового провадження
      У судовому засіданні ОСОБА_1 просив задовольнити подану ним заяву. Крім цього заявник додатково надав письмові та усні пояснення, в яких навів власне розуміння щодо кола учасників кримінального провадження, відповідно до норм КПК, статусу слідчого судді, можливості перегляду ухвал слідчого судді за виключними обставинами. Серед іншого заявник висловив свою думку про те, що КПК не пов`язує перегляд судового рішення за виключними обставинами із особою, за зверненням якої визнано неконституційним закон, правовий акт чи їх окремі положення.
      Прокурор просила відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , зазначивши, що перегляду за виключними обставинами підлягають не всі судові рішення, а лише ті, якими закінчується розгляд справи по суті, тобто вирок та ухвала про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Прокурор вважає, що нормами КПК не передбачено можливості перегляду за виключним обставинами ухвал слідчих суддів. Крім цього, підставою перегляду рішення за виключними обставинами є встановлена КСУ саме за зверненням особи неконституційність закону, застосованого судом при вирішенні її справи. На думку прокурора, право на подачу заяви про перегляд рішення за виключними обставинами мають учасники судового провадження, серед яких немає заявника.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, з`ясувавши думку учасників судового провадження, ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 з огляду на таке.
      Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК виключною обставиною визнається встановлена КСУ неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.
      ВП ВС відкрито провадження за виключними обставинами, а, отже, суд вважає, що заявник може звернутися із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали слідчого судді незважаючи на те, що рішення КСУ ухвалено не за його конституційною скаргою.
      Згідно з резолютивною частиною Рішення Другого сенату КСУ від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020, ухваленого за конституційною скаргою ОСОБА_2 , визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього рішення положення ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення.
      Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у ст. 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
      Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.
      Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.
      Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
      Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).
      У тексті рішення КСУ від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що положення ч. 3 ст. 307 КПК втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
      ВП ВС зазначає, що на день прийняття ККС ухвали від 25 жовтня 2019 року норма ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, не була визнана неконституційною.
      Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
      Ухвалу ККС, яку просить переглянути за виключними обставинами ОСОБА_1 , прийнято 25 жовтня 2019 року. На момент її прийняття ККС застосував чинні норми КПК. Натомість Рішення Другого сенату КСУ № 4-р (ІІ)/2020 за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КПК, яке заявник вважає виключною обставиною, ухвалено 17 червня 2020 року. На момент ухвалення вищезазначеного рішення КСУ кримінально-процесуальні відносини у аналізованому провадженні вже припинилися. А це означає, що дія рішення КСУ не може поширюватися на ці правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення.
      Оскільки рішення КСУ має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено КСУ безпосередньо у тексті ухваленого рішення), ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали ККС від 25 жовтня 2019 року.
      Враховуючи викладене та керуючись ст. 467 КПК, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року за виключними обставинами.
      Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Н. О. Антонюк
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Ж. М. Єленіна
      С. В. Бакуліна
      О. С. Золотніков
      В. В. Британчук
      В. М. Сімоненко
      Ю. Л. Власов
      О. С. Ткачук
      М. І. Гриців
      В. Ю. Уркевич
      В. І. Данішевська
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 93081749
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 жовтня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 369/10789/14-ц
      Провадження № 14-703цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Костенко Ігор Іванович, про зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Хрещатик» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року у складі судді Пінкевича Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів Фінагєєва В. О., Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц. та
      ВСТАНОВИЛА:
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу.
      Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» уклали договір банківського вкладу (депозиту) на суму 310 880,00 грн строком з 24 квітня по 24 липня 2013 року. У липні ОСОБА_1 зняв частину коштів, а залишок суми в розмірі 280 000,00 грн знову розмістив в банку, уклавши новий договір строк на 12 місяців, до 24 липня 2014 року.
      1.2. Спочатку банк виконував свої зобов`язання належним чином та на рахунок ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування коштами до травня 2014 року. У червні 2014 року банк перестав нараховувати ОСОБА_1 відсотки. При зверненні до відповідача із цього питання позивачу стало відомо, що кошти на його депозитному рахунку відсутні. За умовами договору він мав право на дострокове розірвання договору та повернення коштів. Однак позивач отримав відмову на свою заяву, оскільки за даними бухгалтерського обліку його договори банківського вкладу не обліковуються в банку, і відповідач звернувся з цього питання до правоохоронних органів. Ураховуючи викладене, позивач вважає своє право порушеним.
      1.3. У листопаді 2014 року ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням уточнень, просило визнати недійсним договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, укладений ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 .
      1.4. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що до подання позову ПАТ «КБ «Хрещатик» розглядало заяву ОСОБА_1 про повернення вкладу від 4 червня 2014 року. По факту відсутності коштів були проведені службове розслідування та ревізія Київського регіонального відділення за період 2011-2014 роки. За результатами перевірок встановлено, що за даними бухгалтерського обліку банку в Київському регіональному відділенні зареєстровано договір банківського вкладу «Оберіг» на 12 місяців № 222Б-385933, укладений 24 липня 2013 року сторонами на суму 1 000,00 грн, а договір банківського вкладу «Оберіг» № 543/2013-222 в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, на який посилається позивач, не укладався з банком, не зареєстрований в системі обліку депозитів банку та, як наслідок, у матеріалах справи Київського регіонального відділення відсутні жодні документи щодо його укладення.
      1.5. Крім того, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок, передбачений договором, грошові кошти в сумі 310 880,00 грн не обліковувались на рахунках банку, тобто не було дотримано письмової форми. Щодо цих обставин триває досудове розслідування Шевченківським РУ ГУ МВС України у місті Києві (кримінальне провадження № 12014100100002551). Оскільки договір не набрав юридичної сили, то він не створює жодних юридичних наслідків для сторін, які його підписали.
      1.6. У серпні 2016 року позивач уточнив позовні вимоги та просив:
      - визнати укладеним депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн;
      - визнати ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222;
      - визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування;
      - зобов`язати ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.
      2.2. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено:
      - визнано депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн укладеним;
      - визнано ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222;
      - визнано за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості від 24 квітня 2013 року на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування;
      - зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, і залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
      - у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу відмовлено.
      2.3. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      2.4. Рішення судів мотивовані тим, що ПАТ «КБ «Хрещатик» не довело неприйняття коштів у ОСОБА_1 , фіктивність чи підробку квитанції або існування будь-яких інших фінансових зобов`язань між сторонами. Наявні у матеріалах справи квитанції містять печатку банку та підписи уповноважених осіб, що підтверджується висновком експерта.
      2.5. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди зазначили, що при укладенні договору від 24 квітня 2013 року сторони діяли вільно, на власний розсуд визначили характер договору, його умови (зміст), договір підписаний уповноваженими особами та містить печатку установи.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      3.1. У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) надійшла касаційна скарга ПАТ «КБ «Хрещатик», в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ПАТ «КБ «Хрещатик» задовольнити. Крім того, ПАТ «КБ «Хрещатик» стверджувало, що спір у цій справі слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      3.2. Касаційнаскарга, крім іншого, мотивована тим, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року № 234 ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 2 червня 2016 року Правління Національного банку України прийняло рішення № 46-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», а Фондом прийнято рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик». Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації банку врегульована Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), який є спеціальним законом у цих правовідносинах. Отже, за своїм характером позовні вимоги ОСОБА_1 є публічно - правовими та мають розглядатися адміністративними судами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Рух справи у суді касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою ВССУ від 17 липня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
      4.2. У червні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду.
      4.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, зокрема, якщо учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      5. Позиція інших учасників справи
      5.1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 надіслав до ВССУ заперечення на касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик», у якому вказує, що доводи скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      6. Фактичні обставини справи
      6.1. 24 квітня 2013 року ПАТ КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 уклали договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн.
      6.2. Згідно із квитанцією від 24 квітня 2013 року № 18 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 310 880,00 грн з призначенням платежу «внесення готівки на поточний рахунок клієнта».
      6.3. Відповідно до заяви на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87 ОСОБА_1 отримав відсотки та частину вкладу за депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222D у сумі 43 050,00 грн.
      6.4. 24 липня 2013 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 222D-385921 на суму 280 000,00 грн строком з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року.
      6.5. 24 липня 2013 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Хрещатик» із заявою, в якій просив прийняти кошти на вклад «Оберіг» в сумі 1 000,00 грн під процентну ставку 17,5 % річних на термін з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року.
      6.6. Згідно із заявою про переказ готівки № 108 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 1 000,00 грн з призначенням платежу «надходження коштів на депозит № 222Д-385933 від 24 липня 2013 року».
      6.7. Також згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-3 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Щодо юрисдикції спору
      7.1. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      7.2. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      7.3. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      7.4. Як убачається з матеріалів справи, у жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» із первісною вимогою про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу у межах правовідносин щодо виконання цивільного договору стороною такого договору.
      7.5. Під час здійснення провадження у справі на підставі постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію.
      7.6. Після віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних банків ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, відповідно до змісту яких просив: визнати за ним право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу згідно з депозитним договором за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування, зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір, укладений між ним та ПАТ «КБ «Хрещатик», та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду.
      7.7. При цьому, звертаючись до суду із вказаними вимогами, ОСОБА_1 визначив Фонд та уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» як третіх осіб у справі. Натомість вважав, що вимоги в повному обсязі підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки спрямовані на захист його порушених прав, що виникли із цивільних відносин між ним та банком, а саме із цивільно-правової угоди.
      7.8. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) передбачалось, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      7.9. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      7.10. Водночас статтею 16 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про зміну позовних вимог) встановлювалася заборона об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      7.11. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      7.12. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав, що справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      7.13. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      7.14. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
      7.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у контексті справи зміст (суть) спірних правовідносин залежить від встановлення реальної правової природи їх виникнення.
      7.16. Законом України № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами.
      7.17. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      7.18. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      7.19. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      7.20. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможного банку з ринку.
      7.21. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
      7.22. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      7.23. Отже, банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      7.24. Наведене свідчить про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до спору про право на отримання ним як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, а тому мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
      7.25. Водночас та обставина, що позивач визначив Фонд третьою особою у справі, не змінює характеру спірних правовідносин у цій справі.
      7.26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду цивільних і адміністративних справ недостатньо застосування виключно формального критерію -визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер спірних правовідносин, з яких виник спір.
      Подібний висновок зроблений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц.
      7.27. У справі, що розглядається, позивач просив визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування.
      7.28. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18) та інших, і підстав для відступу від них не вбачається.
      7.29. Прийнявши до розгляду уточнені позовні вимоги в цій частині, місцевий суд не врахував положення процесуального законодавства про заборону об`єднання в одному провадженні позовних вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
      7.30. Натомість спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19).
      Щодо позовної вимоги про визнання депозитного договору укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик»
      7.31. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      7.32. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
      7.33. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
      7.34. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
      7.35. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
      7.36. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
      7.37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
      7.38. За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відзначалося, що «суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів».
      7.39. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
      7.40. Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.
      7.41. У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеним договору банківського вкладу, наявність зобов`язальних відносин за яким та, відповідно, обов`язок повернути кошти позивачу заперечувалися відповідачем.
      7.42. Позивач у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку фактичним обставинам справи, які підлягають встановленню та оцінці судами у межах спору позивача з Фондом про його право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивача з ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо права на включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      7.43. Тож заявлені у цій справі вимоги про визнання договору банківського вкладу укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, підставами для обґрунтування звернення з позовом у спорі щодо права на отримання коштів (чи то як гарантованого відшкодування, чи визнання кредитором в межах реєстру акцептованих вимог), що не підлягають окремому розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільних, господарських чи то адміністративних). Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували цього та помилково задовольнили такі вимоги.
      Щодо позовних вимог про зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу за рахунок коштів Фонду, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування
      7.44. Як уже було зазначено, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      7.45. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку (частина п`ята статті 45 Закону № 4452-VI).
      7.46. Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 Закону № 4452-VI).
      7.47. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону). Вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI).
      7.48. Після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом, є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами. Їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 344/276/15-ц).
      7.49. Оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов`язань банку за укладеним депозитним договором, Фонд у цьому випадку діє як представник банку - сторони договірних відносин (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5668/16).
      7.50. Таким чином, вимога позивача про відшкодування суми, що перевищує гарантовану суму відшкодування, встановлену з урахуванням статті 26 Закону № 4452-VI, є спором щодо включення його вимог в цій частині до реєстру акцептованих вимог кредиторів за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, і правильно вирішена судами за правилами цивільного судочинства.
      7.51. Ураховуючи викладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, вказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» в частині зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме 67 830 грн, - є обґрунтованими.
      Щодо зустрічних позовних вимог
      7.52. З приводу зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо визнання недійсним укладеного сторонами від 24 квітня 2013 року договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      7.53. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
      7.54. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
      7.55. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга вказаної статті).
      7.56. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      7.57. Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору банківського вкладу (депозиту) (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      7.58. Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
      7.59. Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки та заява на видачу готівки.
      7.60. Інструкція № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 глави 1 розділу IV Інструкції № 174).
      7.61. Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
      7.62. З огляду на вказане вище письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      7.63. Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516).
      7.64. Банк під час здійснення касових операцій має забезпечувати, зокрема, своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів і належний внутрішній контроль за касовими операціями (пункт 8 розділу I Інструкції № 174).
      7.65. Відповідно до пункту 1.6 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.
      7.66. Суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-33 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення.
      7.67. Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
      Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц.
      7.68. Крім того, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України у тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця.
      7.69. Як виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
      7.70. Ураховуючи вищевикладене, доводи касаційної скаргине спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «КБ «Хрещатик», не впливають на їх законність та обґрунтованість.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині (пункти 3 та 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
      8.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України).
      8.3. Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
      8.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      8.5. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
      Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року № 591/5619/17.
      8.6. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» слід задовольнити частково та скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до ПАТ «КБ «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» та закрити провадження в цій частині позовних вимог, оскільки позивач пред`явив позовні вимоги, які не можуть бути предметом розгляду як у суді цивільної юрисдикції так і взагалі у судовому порядку.
      8.7. Крім того, оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним як вкладником права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду та закрити провадження у частині вказаних позовних вимог - фактично зводяться до спору про право на отримання позивачем як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, то такі вимоги мають управлінський характер та мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції. А отже, ухвалені у справі судові рішення в цій частині слід скасувати та закрити провадження у справі.
      8.8. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшла висновку про часткове закриття провадження у справі з підстави порушення юрисдикційної належності спору, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи в цій частині позовних вимог до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
      8.9. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо включення до бази даних про вкладників інформації про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду, як спору щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування. А тому судові рішення у цій частині слід залишити без змін.
      8.10. Також, як зазначено вище, суд першої й апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик», а тому судові рішення попередніх інстанцій у цій частині теж підлягають залишенню без змін.
      9. Щодо розподілу судових витрат
      9.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      9.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
      9.3. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      9.4. Тому судовий збір, сплачений в частині позовних вимог, за якими провадження у цій справі закрито, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.
      9.5. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції щодо позовних вимог, в частині яких судові рішення залишені без змін, покладаються на ПАТ «КБ «Хрещатик».
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3 і 5 частини першої статті 409, частинами першою - третьою статті 412, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» задовольнити частково.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»; визнання за вкладником ОСОБА_1 права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - скасувати.
      Провадження у справі № 369/10789/14-ц в частині указаних позовних вимог закрити.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» щодо включення ОСОБА_1 до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без змін.
      У частині вирішення зустрічних позовних вимог рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Н. О. Антонюк
      /підпис/
      Л. М. Лобойко
      /підпис/
      Т. О. Анцупова
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      О. С. Ткачук
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      О. Р. Кібенко
      /підпис/
      О.Г. Яновська
      /підпис/
      В. С. Князєв
      /підпис/
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І.
      Джерело: ЄДРСР 92747345
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 жовтня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 826/12819/18
      Провадження № 11-711апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року (суддя Кармазін О. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року (судді Кучма А. Ю., Аліменко В. О., Безименна Н. В.),
      У С Т А Н О В И Л А:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 03 серпня 2018 року № 38-0 про звільнення позивача з посади генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України».
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалою від 30 серпня 2018 року відмовив у відкритті провадження в цій справі.
      3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 жовтня 2018 року ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року залишив без змін.
      4. Судові рішення мотивовано тим, що спір у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у сфері трудових відносин, має приватноправовий характер - між працівником та роботодавцем, а його суттю є перевірка законності припинення трудових відносин у зв`язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного наказу.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      5. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, зокрема, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії відповідача як суб`єкта владних повноважень і перевірці підлягає наявність чи відсутність у відповідача повноважень щодо прийняття такого акта.
      Позиція інших учасників справи
      6. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 грудня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 18 липня 2019 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      10. Суди встановили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) Міністерство охорони здоров`я України є засновником Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України», яке зареєстровано в ЄДР 13 серпня 1993 року.
      11. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12 грудня 2012 року № 281-о на умовах контракту, який є особливою формою трудового договору, ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України».
      12. Відповідно до умов контракту від 05 грудня 2016 року № 882 позивача призначено на посаду строком до 12 грудня 2019 року.
      13. Пунктом 2 загальних положень контракту визначено, що на підставі цього контракту виникають трудові відносини між керівником підприємства та Міністерством охорони здоров`я України.
      14. Згідно з пунктом 3 контракту керівник, який уклав цей контракт, є повноваженим представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов`язків підприємства, передбачених актами законодавства, статутом підприємства, іншими нормативними документами.
      15. Відповідно до пункту 5 загальних положень контракту керівник підзвітний Міністерству охорони здоров`я України в межах, установлених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.
      16. Положеннями підпункту б пункту 34 контракту визначено, що керівник може бути звільнений з посади у разі одноразового грубого порушення ним законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т. п.).
      17. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 серпня 2018 року № 38-0 ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до підпункту б пункту 34 контракту та пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
      18. Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      19. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      20. Положеннями пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
      21. Крім того, відповідно до пункту 17 частини першої вказаної статті публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      22. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
      23. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      24. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні й у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      25. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
      26. Так, позивач оскаржує наказ Міністерства охорони здоров`я України від 03 серпня 2018 року № 38-0 про звільнення його з посади генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України».
      27. Разом з тим після укладення контракту між Міністерством охорони здоров`я України і ОСОБА_1 виникли трудові відносини, тобто фактично позовні вимоги стосуються підстав та умов звільнення позивача з посади генерального директора державного підприємства на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
      28. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      29. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин та має вирішуватись судами за правилами ЦПК.
      30. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 806/2808/16, від 23 січня 2019 року у справі № 822/160/16.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      31. Згідно зі статтею 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      32. Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      33. Переглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які, ухвалюючи судові рішення, не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      34. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      35. Отже, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      С. В. Бакуліна
      О. С. Золотніков
      В. В. Британчук
      О. Р. Кібенко
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 92747339
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 825/478/16
      Провадження № 11-387апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року (суддя Добрянський В. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
      У С Т А Н О В И Л А:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. 10 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «КБ «Південкомбанк» відповідно), у якому просив зобов`язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо виплати позивачу відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф.
      2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є вкладником згаданого банку в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з початком процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» набув право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за своїм вкладом. Вважає, що відповідач позбавив його права на отримання цієї суми протиправно, за відсутності передбачених законом підстав.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою 29 березня 2016 року позов задовольнив. Зобов`язав відповідача надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      5. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
      6. Скаржник зазначає, зокрема, що позивач утратив право вимагати відшкодування суми свого вкладу за рахунок Фонду з огляду на те, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» став предметом договору застави майнових прав, укладеного між цими ж сторонами на забезпечення виконання договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівська чайна компанія» (далі - ТОВ «Чернігівська чайна компанія») та ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      7. У подальшому ПАТ «КБ «Південкомбанк» відчужило право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс»).
      8. У результаті укладеного між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» та позивачем договору відступлення права вимоги за кредитним договором позивач набув права кредитора ТОВ «Чернігівська чайна компанія», у подальшому право вимоги позивач відчужив ТОВ «Чернігівська чайна компанія».
      9. Відповідач з посиланням на положення статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 1049 Цивільного кодексу України
      (далі - ЦК) та договору застави, укладеного між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» зазначає, що зобов`язання за кредитним договором перед банком ані позичальником, ані позивачем як заставодавцем не виконані, вважає, що відступлення банком права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами не є належним виконанням зобов`язання позичальника та заставодавця перед банком.
      10. Уповноважена особа зазначає, що оскільки виконання зобов`язання за кредитним договором не відбулося, то і підстав для відшкодування позивачу суми вкладу, яка є предметом забезпечувального договору, немає.
      11. Крім того, уповноважена особа Фонду вважає, що спір у цій справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, при цьому посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 лютого 2016 року № 21-484а15.
      Позиція інших учасників справи
      12. У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Наголошує на безпідставності викладених у касаційній скарзі тверджень відповідача, зокрема, зазначає про те, що у зв`язку з відчуженням банком права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами (у тому числі і договором банківського вкладу позивача) та з подальшим набуттям ТОВ «Чернігівська чайна компанія» права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 став заставодавцем та заставодержателем в одній особі.
      13. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що договір застави припинив свою дію, а депозитний вклад втратив обтяження, тому має бути відшкодований за рахунок Фонду.
      14. ОСОБА_1 наголошує на протиправній бездіяльності відповідача, яка виразилась у неподанні Фонду додаткової інформації про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
      Рух касаційної скарги
      15. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      16. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.
      17. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 05 квітня 2019 року прийняв справу до провадження та призначив її до розгляду.
      19. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 10 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      21. 12 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Південкомбанк» укладено договір банківського вкладу № 2538Д-60Ф «Стандарт», за умовами якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 200 000,00 грн на строк 370 днів, дата початку строку розміщення вкладу - 12 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 17 червня 2014 року, з процентною ставкою за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно.
      22. Згідно з квитанцією від 12 червня 2013 року № 956495 ОСОБА_1 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 перераховано кошти в сумі 200 000,00 грн.
      23. 13 червня 2013 року між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (позичальник) та ПАТ «КБ «Південкомбанк» (кредитор) укладено договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 54К-60Ю, згідно з яким банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (ліміт кредитування 360 000,00 грн).
      24. Крім того, 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю, який забезпечує вимоги заставодержателя за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеним між заставодержателем та ТОВ «Чернігівська чайна компанія», за умовами якого, зокрема, на забезпечення виконання зобов`язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      25. Також 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу № 2538Д-60Ф від 12 червня 2013 року, за умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю в частині виконання ТОВ «Чернігівська чайна компанія» своїх зобов`язань за кредитним договором встановлюється в розмірі 200 000,00 грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором.
      26. Постановою Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року № 305 ПАТ «КБ «Південкомбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
      27. Постановою Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «КБ «Південкомбанк» з 26 вересня 2014 року.
      28. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 листопада 2014 року № 126 «Про призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» та наказу Фонду від 24 листопада 2014 року № 235 призначено з 24 листопада 2014 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      29. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 157 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» строком на один рік по 26 вересня 2016 року включно.
      30. Відповідно до протоколу від 07 вересня 2015 року № 07/09-02 засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ «КБ «Південкомбанк» (повторний конкурс по лоту № 1368 з продажу права вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеного з ТОВ «Чернігівська чайна компанія», та договором забезпечення виконання зобов`язань - застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю ОСОБА_1 ) переможцем повторного конкурсу по лоту № 1368 визначено ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» із ціновою конкурсною пропозицією 118 750,00 грн.
      31. На підставі вказаного протоколу між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (новий кредитор) 11 вересня 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги № А-09/03-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад
      від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 .
      32. Відповідно до пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги
      від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договорів забезпечення, в обсязі і на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      33. У подальшому 14 вересня 2015 року між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 49, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ПАТ «КБ «Південкомбанк» договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, і стає кредитором за договорами про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад
      від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_2 .
      34. Відповідно до пункту 1.2 указаного договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      35. 14 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 (кредитор) та ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 2, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49, і стає кредитором за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія».
      36. Відповідно до пункту 1.2. договору від 14 жовтня 2015 року № 2 до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      37. 08 жовтня 2015 року позивач звернувся з листом до Фонду, у якому просив включити його до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів, та відшкодувати кошти, у межах суми граничного розміру відшкодування коштів, за вкладами, які були розміщені позивачем у ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно з договором банківського вкладу «Стандарт» від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф у сумі 200 000,00 грн та договором банківського вкладу «Стандарт» від 07 червня 2013 року № 2539Д-60Ф у сумі 215 000,00 грн.
      38. Листом від 11 січня 2016 року № 21-036-432/16 Фонд повідомив ОСОБА_1 про те, що з вимогою про включення до переліку вкладників слід звернутися до уповноваженої особи Фонду.
      39. 20 січня 2016 року позивач звернувся з листом до уповноваженої особи Фонду з аналогічною вимогою, додатково повідомив про те, що у зв`язку з укладенням позивачем з ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49 договори застави майнових прав на депозитні вклади від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю та № 54З-60Ю/1 слід вважати припиненими.
      40. Листом від 16 лютого 2015 року № 09/397 уповноваженою особою Фонду повідомлено позивача про те, що в результаті проведеного аукціону з продажу активів банку ПАТ «КБ «Південкомбанк» відступило своє право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю та договорами забезпечення небанківській фінансовій установі відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03КЮ, при цьому зобов`язання позичальника перед банком, що передбачені умовами кредитного договору від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, повністю не виконані. Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань.
      41. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та з метою зобов`язання відповідача вчинити дії щодо такого включення, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      42. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивача із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      43. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      44. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      45. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      46. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      48. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      49. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      50. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      51. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      52. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      53. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      54. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      55. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      56. Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      57. Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо порушення правил предметної юрисдикції
      58. Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке.
      59. Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      60. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.
      61. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме - організації виплат відшкодувань за вкладами.
      62. Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає.
      63. Зокрема, правова позиція щодо належності цих спорів до юрисдикції адміністративних судів була неодноразово висловлена в постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15,
      від 03 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших.
      64. Щодо посилань уповноваженої особи Фонду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2016 року № 21-484а15, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, про що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, відтак суд вважає недоцільним надавати оцінку цьому доводу скаржника.
      Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо суті оскаржуваного рішення
      65. Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду.
      66. Крім того, відповідно до пунктів 2 та 5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду: перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно положень статті 26 Закону. Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
      67. Пунктами 2 - 4 розділу ІV Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (з урахуванням обмежень, визначених уповноваженою особою Фонду відповідно до частини другої статті 38 Закону), за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду Переліку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування за Загальним Реєстром (частинами Загального Реєстру) та/або за Реєстром переказів, що є частиною Загального Реєстру, сформованим за результатами розгляду індивідуальних звернень до Фонду. Виплати здійснюються через банки-агенти на підставі укладених з ними договорів.
      68. Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку.
      69. Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      70. Як встановлено судами, позивач внаслідок укладення депозитного договору набув статусу вкладника банку в розумінні зазначених вище норм.
      71. Як на підставу невключення позивача до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відповідач посилається на пункт 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за змістом якої Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань.
      72. Суд уважає безпідставним таке твердження відповідача з огляду на те, що під час процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду відчужило право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» та ПАТ «КБ «Південкомбанк», а також за забезпечувальним договором (договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ) на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, укладеного між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс».
      73. Відповідно до статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      74. Статтею 514 ЦК визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      75. Таким чином, як убачається з договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ та положень ЦК, ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» набуло права вимоги як за кредитним договором, так і за забезпечувальними договорами (у тому числі і за договором банківського вкладу позивача).
      76. Твердження скаржника про те, що обтяження банківського вкладу позивача продовжує діяти у зв`язку з невиконанням ТОВ «Чернігівська чайна компанія» зобов`язання за кредитним договором, судом до уваги не приймаються, оскільки при укладенні згаданого договору про відступлення права вимоги ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду ПАТ«КБ «Південкомбанк» втратило право вимоги як до позичальника, так і до заставодавця за забезпечувальним договором в силу приписів статті 514 ЦК внаслідок відчуження такого права на користь ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс».
      77. Відтак відповідач не мав правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та застосування положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      78. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 825/3598/15-а.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      79. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      80. Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, до юрисдикції адміністративних судів правильними, а також погоджується з необхідністю задоволення вимог про зобов`язання подати до Фонду інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
      81. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      82. За змістом частини першої статті 350 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      83. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      84. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» залишити без задоволення.
      2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      В. М. Сімоненко
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92731996
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 295/6656/14-ц
      Провадження № 14-507цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року, постановлену суддею Лєдньовим Д. М.,
      та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
      за скаргою ОСОБА_1
      на дії старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Присяжнюк Ельвіри Юріївни
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
      до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      про стягнення 139 330,22 грн
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду міста Житомира зі скаргою на дії старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - державний виконавець), у якій указав, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року скасовано рішення Богунського районного суду міста Житомира від 17 квітня 2015 року, ухвалено нове рішення, яким з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 139 330,22 грн.
      2. У скарзі ОСОБА_1 зазначає, що 03 березня 2016 року суд першої інстанції видав ТОВ «Кредитні ініціативи» виконавчий лист на примусове виконання зазначеного судового рішення від 15 лютого 2016 року. 17 лютого 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» пред`явило його до виконання.
      3. 19 лютого 2019 року постановою державного виконавця відкрите виконавче провадження, того ж дня прийняті постанови державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 14 072,33 грн та про арешт його майна у межах 154 995,63 грн (сума стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження).
      4. ОСОБА_1 вважає зазначені постанови державного виконавця незаконними, оскільки, на його думку, був пропущений строк пред`явлення відповідного виконавчого документа до виконання. Він просив скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та стягнення виконавчого збору, а також зобов`язати державного виконавця вилучити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      5. Ухвалою від 18 квітня 2019 року Богунський районний суд міста Житомира відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, оскільки встановив, що заява ТОВ «Кредитні ініціативи» про відкриття виконавчого провадження та зазначений виконавчий лист подані товариством до установи поштового зв`язку 12 лютого 2019 року, тобто в межах визначеного законодавством трирічного строку, а тому зауваження ОСОБА_1 про порушення вимог чинного законодавства є безпідставними.
      6. Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково; ухвала Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування постанови державного виконавця від 19 лютого 2019 року про стягнення виконавчого збору скасована, закрите провадження в цій частині вимог; у решті ухвала суду першої інстанції залишена без змін.
      7. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що останнім днем пред`явлення зазначеного виконавчого документа до виконання є 16 лютого 2019 року, однак це був вихідний день, тому останнім днем пред`явлення відповідного виконавчого листа є 17 лютого 2019 року. Отже, ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог скарги щодо скасування зазначених постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та арешт майна боржника є законною та обґрунтованою. Але оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору має відбуватись у порядку адміністративного судочинства, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/4842/17.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      8. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі про задоволення вимог його скарги в повному обсязі, а саме скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та стягнення виконавчого збору, а також зобов`язати державного виконавця вилучити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив кінцеву дату для пред`явлення зазначеного виконавчого листа до виконання, не став повно і всебічно з`ясовувати обставини справи та досліджувати докази. Зокрема, кінцевою датою звернення до державної виконавчої служби з відповідним виконавчим документом, на думку ОСОБА_1 , має бути 15 лютого 2019 року, однак апеляційний суд неправильно встановив кінцевим днем такого звернення 17 лютого 2019 року з посиланням на те, що 16 лютого 2019 року є неділею - вихідним днем, тоді як це була субота.
      Доводи інших учасників справи
      10. Державний виконавець подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення через необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      11. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі.
      12. 28 серпня 2019 року ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів щодо порушення правил предметної юрисдикції, передбачених частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Скаржник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, якою, зокрема, закрите провадження у справі в частині скасування постанови про стягнення виконавчого збору з мотивів необхідності розгляду відповідної вимоги в порядку адміністративного судочинства.
      13. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року справа прийнята до провадження та призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо строку пред`явлення виконавчого документа до виконання
      14. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
      15. Таким чином перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язується його початок, та спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
      16. Як установили суди попередніх інстанцій, рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, набрало законної сили 15 лютого 2016 року. Отже, строк пред`явлення виконавчого документа розпочався 16 лютого 2016 року і сплив у відповідне число та місяць останнього третього року - 15 лютого 2019 року.
      17. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням скаржника про те, що кінцевою датою звернення до державної виконавчої служби з відповідним виконавчим документом є 15 лютого 2019 року.
      18. Апеляційний суд неправильно встановив кінцевим днем такого звернення 17 лютого 2019 року, помилково також указавши, що 16 лютого 2019 року є неділею, а не суботою.
      19. Однак ця помилка не вплинула на загалом правильний висновок суду апеляційної інстанції про те, що стягувач не пропустив строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки, як досліджено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, представник стягувача склав заяву про відкриття виконавчого провадження 11 лютого 2019 року, а згідно з відомостями Укрпошти поштове відправлення прийнято від відправника 12 лютого 2019 року, тобто в межах трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
      Щодо юрисдикції
      20. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      21. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      22. Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      23. Суди встановили, що 19 лютого 2019 року постановою державного виконавця відкрите виконавче провадження, того ж дня прийняті постанови державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 14 072,33 грн та про арешт його майна у межах 154 995,63 грн (сума стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження).
      24. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
      25. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      26. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
      27. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      28. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      29. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
      30. Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та з його примусовим виконанням.
      31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      32. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      33. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      34. Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      35. Таким чином, Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      36. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 20 січня 2019 року у справі № 161/8267/17 (провадження № 14-604цс18) та інші).
      37. Отже, у частині закриття провадження у справі апеляційний суд дотримався висновку Верховного Суду щодо правильного застосування норми права, вказавши, зокрема, на відповідний висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/4842/17 (провадження № 14-186цс19).
      38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір у частині оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору ґрунтуються на правильному застосуванні норм права.
      39. Інші викладені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 були повною мірою та належним чином оцінені судами попередніх інстанцій.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      40. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      41. Оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу у червні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом №460-IX.
      42. Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      43. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
      44. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції (у не зміненій постановою частині) - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      45. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 141 ЦПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року та ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року у не зміненій постановою частині у справі № 295/6656/14-ц залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В. В. Пророк
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформлено суддею Кібенко О. Р.
      Джерело: ЄДРСР 92732461