Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ щодо перегляду рішень стосовно протиправної заборони грального бізнесу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 2а-0770/791/12

Провадження № 11-1184зва19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представників:

відповідача - Наталич А. А.,

третьої особи - Пуленця А. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року (судді Скраль Т. В., Андрійцьо В. Д., Гебеш С. А.), ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року (судді Судова-Хомюк Н. М., Гуляк В. В., Коваль Р. Й.), ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року (суддя Маслій В. І.) у справі № 2а-0770/791/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, третя особа - Кабінет Міністрів України, про визнання протиправним та скасування наказу і

ВСТАНОВИЛА:

1. У червні 2010 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) від 08 травня 2009 року № 650 «Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор» (далі - Наказ № 650).

Вимоги позову мотивувала тим, що 26 червня 2006 року вона оплатила й отримала ліцензію Мінфіну на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії НОМЕР_1 зі строком її дії з 17 травня 2006 року по 16 травня 2011 року. 07 травня 2009 року Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) видав розпорядження № 494-р «Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян», підпунктом 2 пункту 3 якого доручив Мінфіну, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб`єктам господарювання, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки Міністерством надзвичайних ситуацій України, Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання. На виконання цього розпорядження Мінфін видав Наказ № 650. Цим Наказом Мінфін до 07 червня 2009 року зупинив дію ліцензій Мінфіну на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, виданих суб`єктам господарювання, згідно з переліком, що додається до наказу.

Позивачка вважає, що Наказ № 650 є протиправним та таким, що порушує її законні права, оскільки ні Конституція України, ні закони України, а також укази Президента України, чи постанови Верховної Ради України, чи акти КМУ, ані Мінфін не передбачають підстав щодо зупинення дії ліцензій на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, які насправді фактично до неї були застосовані. Додає, що особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами, зокрема Законом України від 01 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі - Закон № 1775-ІІІ), який, однак, не передбачає зупинення ліцензій, виданих суб`єкту господарювання у той спосіб, до якого вдався відповідач.

Стверджує, що оскільки оспорюване рішення суперечить акту вищої сили, воно є необґрунтованим та незаконним.

2. Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 02 липня 2013 року у задоволенні позову відмовив.

Суд виходив з того, що реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює КМУ, спеціально уповноважені органи виконавчої влади, визначені Урядом України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені проводити ліцензування певних видів господарської діяльності.

На цій підставі узагальнив, що оспорюване рішення Мінфіну видане у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

3. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 грудня 2015 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

4. Вищий адміністративний суд ухвалою від 20 січня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 . У цьому рішенні суд касаційної інстанції вказав, що рішення судів попередніх інстанцій не викликають необхідності перевіряти матеріали адміністративної справи.

5. 30 жовтня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява адвоката Шкорки І. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвал Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Підставами для перегляду називає рішення Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ, Суд відповідно) від 27 червня 2019 року у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші), яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року (далі - Рішення). У цьому Рішенні ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку із анулюванням ліцензій заявників.

В аспекті цієї підстави автор заяви просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року й постановити нове рішення - про задоволення позову, яким визнати протиправним та скасувати Наказ № 650.

6. 14 листопада 2019 року Міністерство юстиції України листом № 42071/17028-22-19/5.2.2.5494 на виконання ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 2а-7273/10/2670 (провадження № 11-1183зва19) надало копію автентичного перекладу Рішення, яке набуло статусу остаточного 27 вересня цього ж року.

7. Мінфін у своєму відзиві на заяву про перегляд повідомив, що оскільки рішення Уряду України про зупинення ліцензій здійснювалося саме на підставі розпорядження КМУ від 07 травня 2009 року № 494-р «Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян», яке є (було) обов`язковим до виконання, Мінфін відповідно до вимог законодавства виконав його, тому в правовому відношенні, що склалося, діяв законно й правомірно.

Вважає, що в розумінні частини третьої статті 13 та частини сьомої статті 41 Конституції України в аспекті трактування цих конституційних положень Конституційним Судом України у Рішенні від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 у справі № 1-23/2001 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та за конституційним зверненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції України - право власності може бути обмежено державою шляхом введення в дію таких законів, які, на його думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. З цього та інших подібних міркувань за наслідками аналізу положень статей 19, 129 Конституції України, виходячи з мети та передумов прийняття Закону України від 15 травня 2009 року № 1334-VІ «Про заборону грального бізнесу в Україні» (далі - Закон № 1334-VІ), підсумовує, що тимчасове встановлення певних меж здійснення господарської діяльності є однією з форм дискреційних повноважень держави на підставі згаданих та пов`язаних з ними інших нормативно-правових актів.

8. Представник відповідача Наталич А. А. та представник третьої особи Пуленець А. С. під час перегляду справи висловилися проти задоволення заяви про перегляд, вважають, що рішення міжнародної судової установи не містить приводів для відновлення судового провадження у цій справі. Своє ставлення до вимог заяви мотивували в основному доводами, відображеними у відзиві відповідача.

9. Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні заяву ФОП ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, перевірила викладені її представником доводи і вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

27 червня 2019 року ЄСПЛ ухвалив Рішення, в якому визнав прийнятною скаргу позивачки та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині втручання в майнові права заявниці ОСОБА_1 .

Зокрема, у заяві до ЄСПЛ ФОП ОСОБА_1 , серед іншого, стверджувала, що заборона Законом № 1334-VІ операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, у тому числі скасування отриманою нею раніше довгострокової ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, становила втручання в її право на мирне володіння своїм майном усупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції; що, зупинивши дію та анулювавши її ліцензію, держава Україна за відсутності будь-яких належних підстав позбавила її майна, а саме: права користуватися ліцензією протягом сплаченого за неї періоду. Щодо зупинення дії ліцензії, заявниця стверджувала, що її право власності було обмежено не законом, а підзаконними актами, які суперечили чинному на момент подій Закону № 1775-III. Отже, розпорядження КМУ та наказ Мінфіну, якими була зупинена дія ліцензії заявниці, були видані поза межами повноважень (ultra vires).

ЄСПЛ у пункті 154 свого Рішення встановив, що припинення дії дійсної ліцензії на бізнес становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і воно має розглядатися за другим абзацом цієї статті як захід з контролю за користуванням майном.

Суд зазначив також, що відсутність достатнього перехідного періоду та будь-якого відшкодування були факторами, що призвели до встановлення Судом порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції у попередніх справах, які стосувалися анулювання ліцензій за відсутності будь-якого порушення законодавства власниками ліцензій.

У Рішенні ЄСПЛ надав значення тому, що попереднє законодавство з питань ліцензування передбачало, що ліцензії діятимуть упродовж певного часу, не можуть бути анульовані довільно, а лише за обмежених обставин, жодної з яких у справі заявниці не було. При цьому заявниця мала право очікувати, що вона зможе продовжити свою господарську діяльність принаймні до кінця дії її ліцензії, а якщо законодавство зміниться упродовж цього періоду - отримати певну форму відшкодування за будь-який невикористаний період дії ліцензії, що залишиться. Навіть якщо спочатку формулювання Закону № 1334-VІ могло давати підстави вважати, що повна заборона буде тимчасовою, фактично вона виявилася невизначеною.

У пункті 178 Рішення ЄСПЛ зазначив, що, не поінформувавши заявницю про те, що невдовзі вона повинна буде припинити свою діяльність, попередня законодавча пропозиція Уряду у сфері грального бізнесу могла підштовхнути її до думки, що їй потрібно більше інвестувати у свій бізнес, щоб мати можливість продовжувати діяльність відповідно до нового режиму регулювання.

Жодної грошової компенсації або будь-яких інших компенсаційних заходів також не передбачалося. Відсутність відшкодування поширилася навіть на прямі витрати, встановлені самою державою за право упродовж певного періоду часу здійснювати діяльність, яку пізніше держава вирішила заборонити, зокрема плату за ліцензію.

У вимірі таких обставин у пункті 180 Рішення ЄСПЛ зауважив, що застосований до заявниці захід був непропорційним насамперед через якість процесу прийняття рішень, який призвів до його застосування, відсутність будь-яких компенсаційних заходів, навіть щодо прямих витрат, встановлених самою державою, та відсутність належного перехідного періоду.

Підсумовуючи, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що ліцензія заявниці була анульована, тому задовольнив вимоги останньої щодо відшкодування pro rata частини плати за ліцензію, яка охопила би період, протягом якого вона не могли вести свою діяльність у сфері грального бізнесу через Закон № 1334-VІ.

Відтак з огляду на встановлені порушення Конвенції Суд постановив, що Україна повинна сплатити ФОП ОСОБА_1 упродовж трьох місяців - з дати, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 58 500 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот) євро як відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з 2 464,50 євро як відшкодування за зупинення дії ліцензії, з розрахунку 82,15 євро за день зупинення ліцензії, та 56 765,65 євро як відшкодування за анулювання ліцензії.

10. За статтею 8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї було створено ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Згідно зі статтею 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.

Отже, ЄСПЛ є міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

11. Реалізація гарантій України кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, прав і свобод, визначених у розділі І Конвенції, відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в частинах першій та другій статті 6 КАС України.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

12. Судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв`язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом лише за наявності таких умов: 1) судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи або які унеможливлювали судовий розгляд; 2) ці рішення національних судів України набрали законної сили; 3) наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ); 4) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом; 5) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення норм права до ухвалення чи при ухваленні рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної та за наявності касаційної інстанцій, чи при здійсненні контролю за виконанням судових рішень; 6) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) має бути зазначено, чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника; 7) таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Перелічені критерії перегляду узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20, 28 березня та 17 квітня 2018 року у справах № 2-3435/11 (провадження № 14-12звц18), № 2-428/11 (провадження № 14-46звц18), № 235/2573/13-ц (провадження № 14-3звц18).

13. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, із самого рішення ЄСПЛ також можна зробити висновок про необхідність відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції настільки, наскільки це можливо, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.

Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.

Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань: мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; не торкаються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; мають відношення лише до тривалості розгляду певної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 перелічених випадків немає, то немає фактичних та юридичних передумов, які б унеможливлювали застосування такого заходу індивідуального характеру на виконання Рішення, як перегляд судових рішень.

14. Із фактичних обставин, які встановили суди попередніх інстанцій, з констатованих висновків Рішення можна узагальнити і визнати, що Суд вказав на наявність у законодавстві щодо ліцензування вичерпного переліку підстав та порядку анулювання ліцензій, а також на відсутність будь-якої згадки про можливість «зупинення дії» ліцензії з різних підстав. Зауважив при цьому, що органи виконавчої влади мають повноваження зупиняти дію ліцензії, що може виправдовуватися загальними інтересами, зокрема, захист життя, здоров`я та навколишнього середовища. Але попри це відзначив, що у справі ФОП ОСОБА_1 ніколи не стверджувалося, що існували підстави для будь-якого такого зупинення дії ліцензії. Зупинення стосувалося всіх ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, а не тільки ліцензій суб`єктів господарювання, у діяльності яких були виявлені умови та обставини, що не відповідали заявленій меті зупинення ліцензій (йдеться про один із конкретних гральних закладів, де внаслідок пожежі постраждали люди), і воно (зупинення) стосувалося всіх ліцензій без проведення індивідуальної або навіть загальної оцінки питань стосовно охорони здоров`я, безпеки та пожежної безпеки, щодо яких Мінфін, орган, який видав Наказ, могло мати до гральних закладів та власників ліцензій.

У цьому контексті ЄСПЛ дійшов висновку, що особливі повноваження органів виконавчої влади не забезпечили відчутної міри захисту від свавілля, тому положення національного законодавства не відповідали вимогам якості «закону», а отже, зупинення дії ліцензій було незаконним.

Характер установлених Судом порушень у справі ФОП ОСОБА_1 , які лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв`язку із зупиненням дії ліценцій, ставлять під сумнів результати перегляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для скасування цих рішень як найбільш ефективного, якщо й не єдиного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

15. Відповідно до частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

У частині п`ятій статті 368 КАС України передбачено, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті фактичних обстави цієї справи можуть бути усунуті шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду задовольняє вимоги заяви позивачки лише в частині скасування рішень судів попередніх та касаційної інстанцій, але не знаходить підстав для задоволення доводів цієї заяви в частині постановлення нового судового рішення на користь заявлених вимог.

16. У заяві ФОП ОСОБА_1 просить розглянути питання щодо розподілу судових витрат і стягнути з відповідача на її користь за рахунок бюджетних асигнувань усі документально підтверджені судові витрати

За положеннями частини четвертої статті 364 КАС України за подання і розгляд заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами судовий збір не сплачується.

Згідно з частиною третьої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

За частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста цієї статті).

Порядок вирішення питання щодо розподілу судових витрат визначений статтею 143 КАС України. Зокрема, за приписами частин третьої, п`ятої цієї статті суд може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

17. Як було зазначено вище, за результатами розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень Велика Палата Верховного Суду прийняла цю постанову, якою задовольнила її частково, скасувала постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками цього провадження Велика Палата Верховного Суду не ухвалювала нового судового рішення по суті позовних вимог, але відповідно до вимог процесуального законодавства поновила провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 і направила справу для розгляду по суті заявлених вимог, за результатом розгляду яких відповідно до положень статті 139 КАС України залежно від результатів розгляду спору мають бути вирішені питання про судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу.

18. З огляду на зазначені вище процесуальні положення, а також на зміст та характер заяви ФОП ОСОБА_1 результати перегляду заяви під час провадження за виключними обставинами можна виснувати, що заява останньої щодо розподілу судових витрат за наслідками такого провадження не містить законних та фактичних підстав для її задоволення. Але це, однак, не означає, що позивачка позбавлена можливості заявити про своє право на відшкодування судових витрат за наслідками нового судового розгляду справи в суді першої інстанції.

Керуючись статями 250, 344, 349, 353, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді : Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

С . В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук О. М. Ситнік

Ю. Л. Власов В. М. Сімоненко

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 93217999

[ANTIRAID]

Замість прийняття нового рішення, що могла зробити Велика палата, позивача направили на новий круг. Така вона доброчесність та ефективність захисту прав громадян.

Суд зазначив, що якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.

Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань: мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; не торкаються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; мають відношення лише до тривалості розгляду певної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).

Велика Палата вважає, що оскільки у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 перелічених випадків немає, то немає фактичних та юридичних передумов, які б унеможливлювали застосування такого заходу індивідуального характеру на виконання Рішення, як перегляд судових рішень.

Також Велика Палата вважає, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті фактичних обстави цієї справи можуть бути усунуті шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду задовольняє вимоги заяви позивачки лише в частині скасування рішень судів попередніх та касаційної інстанцій, але не знаходить підстав для задоволення доводів цієї заяви в частині постановлення нового судового рішення на користь заявлених вимог.