Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ щодо притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді адмінарешту за участь у мирному зібранні та злісну непокору працівнику правоохоронного органу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

18 травня 2021 року

м. Київ

Провадження № 13-81зво19
Судова справа № 3-3128/2010

Велика Палата Верховного Суду в складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Британчука В.В.,

суддів : Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В.,Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Холявчука А.А.,

учасники провадження у справі:

захисник Тарахкало М.О.

розглянула заяву захисника Тарахкала М.О. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд постанов Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року та Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року щодо ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

Зміст судових рішень

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), та накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк п`ятнадцять діб.

Місцевим судом було встановлено, що ОСОБА_1 28 травня 2010 року о 07:30 незаконно, порушуючи встановлений порядок, знаходився на будівельному майданчику з будівництва дороги по вул. Білої Акації у м. Харкові, огородженому у встановленому порядку, перешкоджаючи проведенню будівельних робіт, створюючи небезпеку для свого життя та життя інших осіб. Неодноразові законні вимоги працівників міліції, які виконували функції з охорони громадського порядку на зазначеній території, залишити територію будівельного майданчика, ОСОБА_1 виконувати відмовився, при намаганні примусово видалити його з будівельного майданчика, упирався, виривався, намагаючись залишитися на огородженій території, чим допустив злісну непокору законним вимогам працівників міліції.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року змінено постанову місцевого суду та зменшено розмір накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення з п`ятнадцяти до дев`яти діб адміністративного арешту, в іншій частині - залишено без змін.

Рішення Європейського суду з прав людини

18 червня 2019 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Чернега та інші проти України», яке набуло статусу остаточного 18 вересня 2019 року, в якому констатував порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , а саме: п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки були відсутні гарантії для забезпечення ефективності відмови заявника від його присутності у судовому засіданні під час розгляду справи в апеляційному суді і неможливо однозначно встановити, що заявник відмовився від такого свого права; ст. 11 Конвенції у зв`язку з його затриманням і притягненням до відповідальності.

ЄСПЛ присудив відшкодувати ОСОБА_1 6000 Євро у рахунок завданої моральної шкоди та 16 600 Євро як компенсацію судових та інших витрат (разом з трьома іншими заявниками).

Заява про перегляд судового рішення

У заяві до Великої Палати Верховного Суду про перегляд постанов Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року та Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року щодо ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням рішенням ЄСПЛ у справі «Чернега та інші проти України» порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні його справи судом, захисник Тарахкало М.О. просить скасувати судові рішення і закрити провадження у справі, про що наводить відповідні доводи.

Зокрема, на думку захисника, ЄСПЛ дійшов висновку, що для справедливості провадження було важливим, що б ОСОБА_1 був присутнім у засіданні апеляційного суду у разі якщо він не відмовився від цього права у встановленому порядку. Його не було повідомлено про засідання апеляційного суду і не існувало чіткого порядку, щоб особа, яка тримається під вартою, могла заявити клопотання про забезпечення його присутності у засіданні апеляційного суду. Тому ЄСПЛ не встановив, що ОСОБА_1 відмовився від свого права бути присутнім у судовому засіданні. У зв`язку з цим не можна стверджувати, що існували необхідні гарантії для забезпечення ефективності відмови. За вказаних обставин ЄСПЛ визнав у цій справі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо ОСОБА_1 .

Також захисник зазначив, що у справі щодо ОСОБА_1 було втручання у його право на свободу мирних зібрань і це призвело до порушення ст. 11 Конвенції у зв`язку з його затриманням та накладенням стягнення.

Захисник стверджував, що деякі спостереження Суду взагалі ставлять під сумнів наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КпАП, але у будь-якому випадку строк накладення на останнього адміністративного стягнення за події 28 травня 2010 року закінчився згідно з положеннями ст. 38, п. 7 ст. 247 КпАП.

Позиції осіб, які беруть участь у перегляді

Захисник в судовому засіданні підтримав заяву і просив судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КпАП.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення заявника на підтримку заяви, дослідила обставини справи про адміністративне правопорушення, обговорила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 2 ст. 2971 КпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.

У такому разі відповідно до положень ч. 1 ст. 2978 КпАП справа про перегляд судового рішення розглядається Великою Палатою Верховного Суду.

Держава Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).

Відповідно до ст. 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду, в якому вона є стороною.

Главою 3 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) передбачено, що констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконане шляхом виплати компенсації, вжиття заходів індивідуального та/або загального характеру. Згідно зі ст. 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Відповідно до ст. 297-10 КпАП за наслідками розгляду справи Велика Палата Верховного Суду, якщо дійде висновку про повне або часткове задоволення заяви, має право: скасувати постанову (постанови) та закрити провадження у справі; скасувати постанову (постанови) та передати справу про адміністративне правопорушення на новий розгляд до суду, який виніс оскаржувану постанову; змінити постанову (постанови).

У заяві про перегляд судових рішень у справі про адміністративне правопорушення висловлено прохання про виконання рішення ЄСПЛ через застосування додаткових заходів індивідуального характеру шляхом скасування постанов Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року, Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КпАП, щодо ОСОБА_1 ЄСПЛ визнав порушення Україною своїх зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КпАП, в частині накладення адміністративного стягнення та дотримання процесуальних прав ОСОБА_1 під час апеляційного провадження. Це дає право Великій Палаті Верховного Суду переглянути справу з точки зору наявності у його діях складу вказаного правопорушення.

Таке право узгоджується і з висновком Суду (п. 172) про те, що, беручи до уваги суворість покарання, адміністративне провадження стосовно заявника у цій справі як таке, має розглядатися як «кримінальне» для цілей Конвенції та протоколів до неї і тому супроводжуватися усіма гарантіями ст. 6 Конвенції.

Частинами 1, 2 ст. 6 Конвенції, серед іншого, гарантується право на те, що незалежний і безсторонній суд, встановлений законом, встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти особи кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Редакція статті 185 КпАП, яка діяла на час інкримінованого адміністративного правопорушення, передбачала відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку.

Установлення злісності непокори, законності розпорядження або вимоги працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, є обов`язковими ознаками вищевказаного адміністративного правопорушення.

Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (абзац 2 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року N 8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів").

Із таким тлумаченням терміну «злісна непокора» погодився Конституційний Суд України в абз. 2 п. 5 рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 у справі № 1-28/2011 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 263 КпАП та п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» (справа про строки адміністративного затримання).

У справі, яка переглядається, місцевим судом установлено, що ОСОБА_1 28 травня 2010 року о 07:30 незаконно, порушуючи встановлений порядок, знаходився на будівельному майданчику з будівництва дороги по вул. Білої Акації у м. Харкові, огородженому у встановленому порядку, перешкоджаючи проведенню будівельних робіт, створюючи небезпеку для свого життя та життя інших осіб. Неодноразові законні вимоги працівників міліції, які виконували функції з охорони громадського порядку на зазначеній території, залишити територію будівельного майданчика, ОСОБА_1 виконувати відмовився, при намаганні примусово видалити його з будівельного майданчика, упирався, виривався, намагаючись залишитися на огородженій території, чим допустив злісну непокору законним вимогам працівників міліції.

Апеляційний суд у постанові від 18 червня 2010 року залишив без зміни постанову місцевого суду у цій частині.

Разом із тим, у формулюванні обставин адміністративного правопорушення в обох судових рішеннях не зазначено які законодавчі норми і який встановлений порядок порушив ОСОБА_1 , якими діями перешкоджав проведенню будівельних робіт і створював небезпеку для свого життя та життя інших осіб.

Також зі справи не вбачається неодноразовості вимог працівників міліції до ОСОБА_1 залишити територію будівельного майданчика. ОСОБА_1 стверджував, що таких вимог не чув і непокори не вчиняв.

Відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника (працівників) міліції, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок, у діях ОСОБА_1 судами не встановлена.

Стосовно цих дій працівників міліції ЄСПЛ зазначив таке (пункти 248-251). З рішень національних судів… не зовсім зрозуміло, коли саме працівники міліції звернулись з наказом, який заявник не виконав, внаслідок чого його було затримано та притягнуто до відповідальності. За таких обставин Суд не вбачає підстав ставити під сумнів довід заявника, що єдиним наказом працівників міліції (прохання покинути будівельний майданчик) був той, коли він з іншими вже був оточений у тісне коло і заблокований працівниками охорони. Яка була відповідь не зрозуміло. Після чого працівники міліції почали затримання.

Суд зазначив, що працівники міліції, як вбачається, віддали цей наказ звичним тоном голосу без використання підсилюючого обладнання незважаючи на галас довкола. До того ж з попереднім первинним наказом розійтися звернулася особа без розпізнавальних знаків міліції, як вбачається цивільна особа, а невиконання наказу призвело до стримання протестувальників працівниками охорони. Є підстави сумніватися, що коли працівники міліції повторили наказ, усі протестувальники одразу почули та зрозуміли його. У будь-якому разі наказ повторили лише тоді, коли протестувальники були обмежені у пересуванні.

Також Суд зазначив, що у Керівних принципах зі свободи мирних зібрань наголошується на необхідності чіткого визначення органу, уповноваженого видавати наказ на розгін (в Україні на той час була міліція), та важливості надання достатнього часу для виконання цього наказу (ЄСПЛ встановив, що у ОСОБА_1 фактично такого часу не було, адже він разом з іншими був оточений у тісне коло і заблокований працівниками охорони).

ЄСПЛ не погодився з висновками судів України про неодноразовість вимог працівників міліції до ОСОБА_1 покинути територію будівельного майданчика, встановивши, що конкретний наказ розійтися був один (п. 254).

Суд вважав, що, з огляду на важливість права на свободу мирних зібрань у демократичному суспільстві, у своєму обґрунтуванні національні суди були зобов`язані врахувати можливу розгубленість заявника щодо джерела цього наказу та можливого способу його виконання (п. 254).

Проте суди цього не зробили. Вони також не пояснили суворості накладеного на заявника стягнення,... а також будь-які особливості його поведінки, які б могли виправдати таке ставлення (п. 255).

Суд констатував допущену щодо ОСОБА_1 процесуальну несправедливість у провадженнях, зокрема, в апеляційному суді (пункти 185, 186, 257), що підтверджує непропорційність накладеного стягнення.

Отже, накладене на ОСОБА_1 найсуворіше стягнення, було необґрунтованим та несправедливим і не відповідало вимогам статей 32, 33 КпАП.

Наведена необґрунтованість судових рішень, відсутність в них доказів усіх ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КпАП, поряд із висновками ЄСПЛ у рішенні «Чернега та інші проти України» про порушення гарантій справедливого судового розгляду, дають Великій Палаті Верховного Суду підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад цього правопорушення, а безпідставне накладення на нього адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк дев`ять діб (з урахуванням постанови апеляційного суду), є порушенням конституційного принципу верховенства права, адже рішення судів мають бути не тільки законними і обґрунтованими, а й справедливими.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду, керуючись положеннями ст. 29710 КпАП, дійшла висновку, що підлягають: заява захисника - задоволенню; судові рішення щодо ОСОБА_1 - скасуванню; провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КпАП, - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КпАП за відсутністю у його діях складу цього адміністративного правопорушення.

Керуючисьстаттями 2971, 2978, 2979, 29710 КпАП, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву захисника Тарахкала М.О. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року та Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КпАП, щодо нього закрити за відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточною і може бути переглянута тільки на підставі, встановленій ч. 2 ст. 297-1 КпАП.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач В. В. Британчук

Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

Г. Р. Крет

Джерело: ЄДРСР 97163059

[ANTIRAID]

Цікаве рішення з точки зору правильної кваліфікації непокори працівникам поліції та розгону мирного протесту, яким вимогам потрібна відповідати поведінка поліції та обґрунтованість судами адмінарешту з точки зору ЄСПЛ.

Велика палата зазначила, що наведена необґрунтованість судових рішень, відсутність в них доказів усіх ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КпАП, поряд із висновками ЄСПЛ у рішенні «Чернега та інші проти України» про порушення гарантій справедливого судового розгляду, дають Великій Палаті Верховного Суду підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад цього правопорушення, а безпідставне накладення на нього адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк дев`ять діб (з урахуванням постанови апеляційного суду), є порушенням конституційного принципу верховенства права, адже рішення судів мають бути не тільки законними і обґрунтованими, а й справедливими.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пророка В. В.,Рогач Л. І.

у справі № 3-3133/10 (провадження № 13-80зво19)про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за заявою захисника Тарахкала М. О. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010року та постанови Апеляційного суду Харківської області від 18 червня2010 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року ОСОБА_1 (далі - заявник) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком 15 діб.Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року вказане рішення районного суду змінено. Зменшено накладене на заявника адміністративне стягнення з 15 до 9 діб адміністративного арешту. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 28 травня 2010 року о 07 год 30 хв., незаконно перебуваючи на огородженій території будівельного майданчика по вул. Білої Акації у м. Харкові, перешкоджаючи проведенню будівельних робіт та створюючи небезпеку для свого життя і життя інших осіб, він відмовився виконати законні вимоги працівників міліції, які здійснювали функції з охорони громадського порядку території будівництва, та залишити вказану територію. При намаганні працівників міліції примусово видалити ОСОБА_1 з території майданчика він упирався, виривався, чим допустив злісну непокору їх законним вимогам.

18 травня 2021 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалила постанову у справі № 3-3133/10 (далі - постанова), якою заяву захисника Тарахкала М. О. в інтересах ОСОБА_1 задовольнила. Постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року та Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувала, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, щодо нього закрила за відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.

Ухвалюючи судове рішення, Велика Палата зазначила, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) визнав порушення Україною своїх зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, в частині накладення адміністративного стягнення та дотримання процесуальних прав ОСОБА_1 під час апеляційного провадження. Це дає право Великій Палаті переглянути справу з точки зору наявності в його діях складу вказаного правопорушення.

Із таким висновком не можемо погодитись з огляду на таке.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Чернега та інші проти України» від 18 червня 2019 року, яке набуло статусу остаточного 18 вересня 2019 року (далі - рішення), констатовано порушення Україною щодо ОСОБА_1 пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) в суді апеляційної інстанції та статті 11 Конвенції у зв`язку із затриманням та накладенням стягнення.

За висновками Суду,порушення пункту 1 статті 6 Конвенції полягало в тому, що однозначно неможливо встановити, що заявник відмовився від свого права бути присутнім у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Для справедливості провадження було важливим, щоб заявник був присутнім у засіданні апеляційного суду (пункт 180 рішення), проте його не було проінформовано про засідання, незважаючи на те, що національне законодавство вимагало, щоб апеляційний суд інформував сторони про своє засідання (пункти 181 та 182 рішення).

Крім того, Судом наголошено, що, навіть якби заявник був проінформований, він не міг самостійно забезпечити свою присутність у судовому засіданні, оскільки перебував під вартою. Отож мав існувати встановлений законодавством або практикою порядок, який би надавав право заявнику звернутися до органів державної влади з клопотанням про забезпечення його присутності в судовому засіданні<…>Оскільки наявність таких гарантій Урядом не доведено, а національним правом не передбачено такого порядку в справах про адміністративне правопорушення, Судом визнано, що відмова від права на присутність у судовому засіданні не була надана у встановленому порядку (пункт 183 рішення).

За висновками Суду, щодо заявника було порушено також статтю 11 Конвенції у зв`язку з його затриманням та накладенням стягнення. Судом установлено, що заявника було притягнуто до відповідальності за невиконання конкретного наказу розійтися, виданого 28 травня 2010 року. Проте, з огляду на важливість права на свободу мирних зібрань у демократичному суспільстві, у своєму обґрунтуванні національні суди були зобов`язані врахувати можливу розгубленість заявника щодо джерела цього наказу та можливого способу його виконання (пункт 254 рішення).

ЄСПЛ також указав, що національні суди не обґрунтували достатнім чином свої рішення про накладення на заявниканайсуворішого стягнення у виді адміністративного арешту, а Уряд не довів, що застосована санкція була пропорційною переслідуваній законній меті (пункти 255-258 рішення).

Мотивація більшості суддів Великої Палати щодо відсутностів діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, зводиться до того, що ЄСПЛ у своєму рішенніпоставив під сумнів фактичні обставини,встановлені національними судами (пункти 33-36 постанови).

Разом із тим, встановлюючи порушення статті 11 Конвенції в контексті втручання у право заявника на свободу мирних зібрань, ЄСПЛ застосував триступеневий тест, якийпередбачає послідовне надання відповідей на питання: чи було таке втручання «передбачено законом»;чи переслідувало воно одну або кілька законних цілей, визначених у пункті 2 цієї статті;чи було таке втручання «необхідним у демократичному суспільстві» (пункт 231 рішення). При цьому поняття необхідності втручання передбачає не лише його відповідність певній нагальній потребі, але й пропорційність такого втручання переслідуваній законній меті (пункт 247 рішення).

Встановлюючи відповідність втручання першим двом критеріям, Суд, погодившись із доводами Уряду, встановив, що таке втручання було «встановлено законом», оскільки ґрунтувалось на національному законодавстві, а саме статті 185 КУпАП, яка передбачала покарання за непокору законним вимогам працівників міліції (пункти 232 та 241 рішення), та переслідувало законну мету захисту здоров`я та безпеки протестуючих та працівників, оскільки присутність заявників на будівельному майданчику порушувала правила безпеки (пункт 242 рішення).

Встановлюючи відповідність втручання третьому критерію, Суд у своїх міркуваннях зазначив, що з рішень національних судів або інших документів у національних матеріалах стосовно справ про адміністративні порушення не повністю ясно, коли міліція видала наказ, який не виконали заявники, що призвело до їх затримання та засудження. Єдиним наказом міліції був наказ, згаданий у попередньому пункті, який був виданий, коли заявники вже були оточені та заблоковані охоронцями (пункт 249 рішення).

Водночас, як зазначає Суд,самих по собі наведених вище міркувань недостатньо для того, щоб він визнав, що національні суди, які мали перевагу безпосереднього ознайомлення з усіма доказами у справі, в тому числі допитати свідків, помилилися у своїх фактологічних висновках про те, що заявники дійсно не виконали вимогу працівників міліції розійтися. Зрештою, ситуацію 28 травня 2010 року слід розглядати не окремо, а в більш широкому контексті подій: станом на цю дату було загальновідомо про проведення будівельних робіт на території, на якій були присутні заявники, і заявники, визнавши, що брали участь в акціях протесту з 20 травня 2010 року, не могли не знати, що, скоріш за все, для запобігання їхньому втручанню у вирубку дерев і проведення будівельних робіт буде залучено працівників міліції. Крім того, не слід забувати, що надані самими заявниками докази, як убачається, підтверджують висновок, що деякі протестувальники дійсно намагалися перешкоджати зусиллям працівників міліції відтіснити їх з будівельного майданчика, принаймні пасивно, волочачи ноги (пункт 253 рішення).

Таким чином, ЄСПЛ не поставив під сумнів висновки національних судів щодо встановлених фактичних обставин справи, зазначивши лише, що національні суди повинні були взяти до уваги у своєму обґрунтуванні можливу плутанину з боку заявника щодо джерела наказу та, можливо, шляху для його виконання і пояснити тяжкість покарання, накладеного на заявника, особливо у порівнянні з покаранням, накладеним на інших протестувальників, та будь-яких особливостей його поведінки, які могли б виправдати таке поводження (пункти 254 та 255 рішення). Такий висновок випливає також зі змісту пунктів 25-29 Частково окремої думки судді Пінто де Альбукерке.

Ураховуючи те, що зазначене порушення констатоване ЄСПЛ у контексті встановлення третього критерію наведеного вищетесту, використаного Судом для оцінки пропорційності втручання у право заявників на свободу мирних зібрань (пункт 247 рішення), посилання в постанові Великої Палати на такі міркування Суду як на встановлені фактичні обставини, які ставлять під сумнів наявність у діях заявника складу кримінального правопорушення,передбаченого статтею 185 КУпАП, є безпідставними.

Навіть припустивши, що Велика Палата на підставі встановлених ЄСПЛ порушень вбачала право на перегляд справи з точки зору наявності в діях заявника складу адміністративного правопорушення, вона позбавлена такої можливості з огляду на обмеженість своїх повноважень.

Переглядаючи рішення національних судів щодо ОСОБА_1 , Велика Палата діє на підставі та в порядку, передбаченому главою 24-1 КУпАП.Такий порядок є екстраординарним, та, враховуючи те, що на національному рівні справа щодо ОСОБА_1 розглядалась судами першої та апеляційної інстанцій, які за своєю суттю є судами факту, Велика Палата не наділена повноваженнями щодо перегляду такої справи по суті та, за аналогією з іншими процесами, діє як суд права.

Так, Велика Палата поставила під сумнів наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, а саме його об`єктивної сторони. Разом з тим встановлення ознак об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення є можливим лише на підставі оцінки доказів, безпосередньо досліджених судом. Такі докази вже були оцінені судами нижчих інстанцій, на підставі чого вони дійшли висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Так, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, районний суд послався на ряд доказів, які містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення. Суд апеляційної інстанціїв частині встановлення складу адміністративного правопорушення залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Велика Палата,вказавши на відсутність складу адміністративного правопорушення, безпосередньо не дослідивши докази, надала їм іншу оцінку, чим вийшла за межі своїх повноважень.

Разом із тим положеннями глави 3 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.

За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ.

Згідно із частиною 3 цієї статті, відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

Заявник попросив Суд вказати в резолютивній частині рішення про необхідність нового розгляду справи (пункт 288 рішення).Водночас Суд зазначив, що в цій справі він встановив порушення гарантії справедливого судового розгляду щодо заявника, і що національне законодавство передбачає можливість відновлення провадження, пославшись на пункт 99 свого рішення, в якому констатовано можливість перегляду рішення у справі про адміністративне правопорушенняв порядку статті 297-1 КУпАП. Далі Суд зазначив, що, незважаючи на суму, яку він присудив відповідно до статті 41 Конвенції, належною формою відшкодування було б відновлення провадженняв разі подання відповідної заяви (пункт 291 рішення).

Велика Палата відкрила провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо заявника за заявою захисника в його інтересах і за результатами перегляду дійшла висновку про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення та закрила провадження у справі з цієї підстави. Проте констатований ЄСПЛ характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, дають підстави вважати, що їх виправлення можливе шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний апеляційний перегляд справи щодо заявника за статтею 185 КУпАП.

Разом із тим, враховуючи, що події, які були підставою притягнення заявника до адміністративної відповідальності, відбувались 28 травня 2010 року, а строки накладення адміністративного стягнення, передбачені статтею 38 КУпАП, станом на день розгляду справи Великою Палатою закінчилися, застосування такого заходу індивідуального характеру не є доцільним, оскільки скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до цього суду є заходом, який за своєю суттю погіршує правове становище заявника, з огляду на зменшення судом апеляційної інстанції розміру санкції, застосованої до заявника районним судом, з 15 до 9 діб адміністративного арешту.

Відповідно до пункту 7 частини першоїстатті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разізакінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Ця норма КУпАП є імперативною і підлягає застосуванню судами першої та апеляційної інстанцій.Вона не передбачає повноважень суду щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення та наявності вини особи у його вчиненні.

Ураховуючи те, що у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу, судові рішення підлягають скасуванню, заявник відновлює попередній юридичній стан, який він мав до порушення Конвенції.

Таким чином, ЄСПЛ констатував, що втручання в право заявника на свободу мирних зібрань було «встановлено законом» і переслідувало законну мету, але санкції, застосовані до заявника, не були пропорційними переслідуваній законній меті, тобто Судом не було поставлено під сумнів наявність у діях заявника складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.Також ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції судом апеляційної інстанції і не поставив під сумнів справедливість судового розгляду стосовно заявника в першій інстанції.

З огляду на це вважаємо, що заява захисника Тарахкала М. О. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього підлягала частковому задоволенню. Постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2010 року та Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року щодо заявника підлягали скасуванню, а провадження у справі - закриттю у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Судді Великої Палати

Верховного Суду: Ю. Л. Власов Г. Р. Крет

Д . А. Гудима В. В. Пророк

В. І. Данішевська Л. І. Рогач

Л. Й. Катеринчук

Джерело: ЄДРСР 97451664