Постанова ВП-ВС про юрисдикцію спору щодо оскарження рішення начальника ДВС

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 175/1571/15

провадження № 14-51цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Сімоненко В. М.

суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Штелик С. П.

ознайомилася з матеріалами справи за скаргою ОСОБА_1

до начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Кошеленка Віталія Миколайовича, заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 , на неправомірне рішення - постанову начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Кошеленка Віталія Миколайовича від 26 вересня 2019 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року у складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - Олександрійський міськрайонний ВДВС) Кошеленка В. М. від 26 вересня 2019 року, в якій просив:

визнати неправомірною та скасувати постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № 49471419; зобов`язати начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС Кошеленка В. М. повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року.

2. На обґрунтування скарги зазначив, що 27 листопада 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Олександрійського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області (нині - Олександрійський міськрайонний ВДВС) відкрите виконавче провадження № 49471419 із примусового виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року по справі № 175/1571/2015-ц.

3. У подальшому виконавче провадження № 49471419 передане в провадження головного державного виконавця вищезазначеного відділу Бевз Л. В..

4. 10 вересня 2019 року головний державний виконавець Бевз Л. В. на підставі частини четвертої статті 25 Закону України від «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VІІІ) прийняла постанову про передачу виконавчого провадження № 49471419 із Олександрійського міськрайонного ВДВС до Центрального ВДВС м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Центральний ВДВС міста Дніпра) для подальшого примусового виконання.

5. 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 оскаржив зазначену постанову до начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС у порядку, передбаченому абзацом першим частини третьої статті 74 Закону № 1404-VІІІ.

6. 26 вересня 2019 року за результатами розгляду його скарги від 16 вересня 2019 року начальник Олександрійського міськрайонного ВДВС прийняв постанову, якою в задоволенні скарги відмовив у повному обсязі, постанову головного державного виконавця Бевз Л. В. від 10 вересня 2019 року про передачу виконавчого провадження № 49471419 із Олександрійського міськрайонного ВДВС для подальшого примусового виконання до Центрального ВДВС м. Дніпра визнав законною.

7. ОСОБА_1 вважає оскаржувану постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року неправомірною та такою, що суперечить вимогам пунктів 6 та 7 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), оскільки передбачених пунктам 6 зазначеної Інструкції підстав не було і така передача здійснена не за рішенням уповноваженої посадової особи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірною та скасовано постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року. Зобов`язано начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року апеляційну скаргу Олександрійського міськрайонного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Дніпра задоволено частково, ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року скасовано. Провадження у справі за скаргою ОСОБА _1 , заінтересовані особи: Кошеленко В. М. начальник Олександрійського міськрайонного ВДВС, ОСОБА_2 , на постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС Кошеленка В. М. від 26 вересня 2019 року закрито.

10. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 оскаржив до суду не виконавчі дії державного виконавця з виконання виконавчого листа, виданого місцевим судом, а результати перевірки законності постанови, прийнятої при здійсненні виконавчого провадження, а тому такі дії та таке рішення (постанова начальника ВДВС) підлягають оскарженню у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

11. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року та справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

12. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував положення частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ, пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 553/1642/15-ц (провадження № 14-207цс18), від 12 вересня 2018 року у справі № 461/5045/16-а (провадження № 11-675апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 914/3015/15 (провадження № 12-284гс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), від 10 квітня 2019 року у справ № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц (провадження № 14-134цс19), щодо розмежування цивільної та адміністративної юрисдикції при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи посадової особи. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 657/233/14-ц, зазначав, що проблема юрисдикції справ за скаргами на дії державного виконавця неодноразово розглядалась Великою Палатою Верховного Суду і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому ухвалені судові рішення, на виконання яких видані виконавчі документи.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

13. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи

14. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та призначено справу до судового розгляду.

15. 24 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України, оскільки позивач оскаржує постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі з підстав порушення правил предметної юрисдикції з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду та за відсутності винятків, передбачених положеннями частини шостої статті 403 ЦПК України.

16. Ухвалою від 08 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. Суд установив, що заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року по справі № 175/1571/2015-ц, яке набрало законної сили 16 листопада 2015 року, стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 398,70 грн пені за порушення строків виконання робіт за договорами від 02 жовтня 2010 року № ДК 05/12-10 та № ДК 06/12-10. 17 листопада 2015 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області видано виконавчий лист.

18. Вищевказаний виконавчий лист перебував на виконанні в Олександрійському міськрайонному ВДВС з 27 листопада 2015 року.

19. 10 вересня 2019 року головним державним виконавцем на підставі частини четвертої статті 25 Закону № 1404-VІІІ винесено постанову про передачу виконавчого провадження № 49471419 із Олександрійського ВДВС до Центрального ВДВС міста Дніпра у зв`язку з тим, що в Центральному ВДВС міста Дніпра відкрите перше виконавче провадження АСВП № 35337430 щодо боржника ОСОБА_2 , а також у вказаному відділі перебуває зведене виконавче провадження в АСВП за № 58732607 щодо цього боржника.

20. Не погодившись із цією постановою, ОСОБА_1 16 вересня 2019 року оскаржив цю постанову до начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС.

21. Постановою начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

22. Постанова мотивована тим, за змістом статті 30 Закону № 1404-VІІІ виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника у рамках зведеного виконавчого провадження. Абзацом шостим пункту 14 розділу III Інструкції № 512/5 передбачено, що у разі якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

23. Вирішуючипитання щодо юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

24. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

25. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

26. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

27. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

28. Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

29. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

30. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

31. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

32. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

33. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

34. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

35. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

36. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

37. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

38. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

39. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

40. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по -перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересіву цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства,а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

41. Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

42. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України у відповідній редакції).

43. Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

44. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

45. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

46. Стосовно терміна «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

47. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно -правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

48. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17

(пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28 - 30),

від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 2 квітня 2019 року

у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц

(пункти 21 - 23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18

(пункти 18 - 20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18

(пункти 16, 17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19 - 21)).

49. Разом з тим виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована

як процесуальними кодексами (ЦПК, КАС, ГПК), так і Законом № 1404-VIII ).

50. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні

є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

51. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням,

дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

52. Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається

до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

53. Аналогічні норми містяться й у КАС України. Зокрема, частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи,

які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися

до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають,

що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист (частина п`ята статті 287 КАС України).

54. Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

55. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII.

56. Згідно із частиною першою статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

57. Водночас частиною другою статті 74 закріплено, що на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця щодо виконання рішень інших органів крім судів, а також рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом, вони видані, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

58. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

59. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.

60. Оскарженнярішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

61. Питання юрисдикції справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду.

62. Зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) при розгляді скарг на дії державних виконавців при організації торгів; від 20 червня 2018 року у справі № 553/1642/15 при розгляді скарги на бездіяльність при виконанні судового рішення; від 12 вересня 2018 року у справі № 461/5045/16 при розгляді скарги на ненадання відповіді на звернення громадян; від 16 січня 2019 року у справі № 914/3015/15 при розгляді скарги на звернення стягнення на кошти; від 28 листопада 2018 року у справі № 2 - 01575/11 та від 6 червня 2018 року у справі № 127/9870/16 при розгляді скарги на постанови про накладення штрафу.

63. Щодо юрисдикції справ за скаргами на постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору Велика Палата Верховного Суду висловлювалась у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14, від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15, від 3 квітня 2019 року у справі

№ 370/1288/15, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17.

64. На зазначені постанови ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі, однак вони не можуть бути прикладом визначення юрисдикції у справі,

що переглядається, оскільки прийняті за скаргами на інші дії державних виконавців чи їх постанови.

65. ОСОБА_1 також посилається у касаційній скарзі на те, що висновки судів у справі, що переглядається, суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 657/233/14. Однак предметом розгляду у цій справі була скарга на постанови начальника ВДВС та головного державного виконавця щодо передачі виконавчого провадження у складі зведеного виконавчого провадження для подальшого виконання до іншого ВДВС. У постанові від 16 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди правильно розглянути справу у порядку цивільного судочинства, оскільки предметом оскарження були дії, вчинені на виконання виконавчого документа, виданого судом цивільної юрисдикції.

66. Крім правових висновків у зазначених вище постановах, правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 14-19цс18, від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 червня 2018 року в справі № 14-207цс18, від 12 вересня 2018 року в справі № 11-675апп18, від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), і підстав для відходу від визначених у них правових позиції не вбачається.

67. Відтак Велика Палата не викладала висновку щодо юрисдикції справ за скаргами на постанову начальника ВДВС, прийняту за наслідками розгляду скарги на постанову державного виконавця.

Щодо юрисдикції справ за скаргами на постанови начальника ВДВС, прийняті за наслідками розгляду скарг на постанови дії чи бездіяльність державних виконавців

68. Предметом оскарження у цій справі є постанова начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року про результати перевірки законності передачі виконавчого провадження № 49471419 до іншого ВДВС для приєднання до зведеного виконавчого провадження.

69. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

70. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

71. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

72. Стосовно термін «публічно-владні управлінські функції», то в розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України «публічно» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу, а зміст поняття «владні» полягає в наявності в суб`єкта повноважень можливості застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

73. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

74. Відповідно до статей 1 - 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403 - VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

75. У цій справі постала правова проблема оскарження постанови начальника ВДВС, ухваленої при розгляді скарги на постанову державного виконавця, щодо направлення виконавчого провадження до іншого ВДВС, а саме: чи є такі дії діями суб`єкта владних повноважень, спрямованими на виконання функцій контролю за діяльністю підлеглих осіб, чи рішенням, прийнятим як державним виконавцем щодо виконання судового рішення.

76. Як уже зазначалось вище, відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

77. Таким чином, зазначений Закон змінює загальновизначену процесуальними кодексами юрисдикцію скарг на рішення, дії та бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення. Така зміна юрисдикції пов`язана з реалізацією судами своїх функцій щодо контролю за виконанням прийнятих ними судових рішень у порядку, передбаченому процесуальними кодексами.

78. Згідно зі статтею 7 Закону № 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

79. Відтак, за змістом зазначеного Закону, як державний виконавець, так і керівники органів державної виконавчої служби є державними виконавцями та державними службовцями, а органи державної виконавчої служби є одночасно суб`єктами владних повноважень та органами, діяльність яких підпадає під контроль судових органів, що видали виконавчий документ.

80. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

81. У справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року ЄСПЛ зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

82. У процесуальних кодексах, зокрема у ЦПК України, судовому контролю присвячено розділ 7 «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який передбачає, зокрема, розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу. Відповідно до статті 447 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

83. Відтак судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах - це особлива форма правосуддя, де процесуальна діяльність суду пов`язана із виконанням судових актів у цивільних справах, яка здійснюється у формі процесуального контролю за законністю рішень, дії або бездіяльності посадових осіб та органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавців та різних позовів як важливої гарантії захисту права особи після набуття судовим рішенням чинності. Зосередження контролю за виконанням рішення суду в одному судовому органі має на меті спрощення процедур контролю та забезпечення доступу до правосуддя.

84. Передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого є складовою процесу виконання судового рішення. Таке рішення впливає на права та обов`язки сторін виконавчого провадження, а тому такі дії або рішення державного виконавця або посадової особи державної виконавчої служби підлягають контролю з боку того суду, який видав виконавчий документ. При цьому здійснення посадовою особою державної виконавчої служби контрольних функцій на юрисдикцію спору не впливає. Такий підхід забезпечує зосередження контролю за виконанням судового рішення в одному судовому органі.

85. З огляду на викладену правову позицію Великої Палати Верховного Суду можна дійти висновку, що скарги на рішення, дії та/або бездіяльність посадової особу ВДВС, здійснені в порядку контролю за рішеннями, діями, або бездіяльністю державного виконавця щодо виконання рішення суду підлягає розгляду за юрисдикцією того суду, що ухвалив відповідне судове рішення.

86. Разом з тим винятками є: юрисдикція справи за скаргою на рішення, дії та/або бездіяльність державного виконавця або посадової особи при виконанні зведеного виконавчого провадження, у складі якого виконуються рішення судів різних юрисдикції та/або рішення інших органів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц); юрисдикція справи щодо оскарження рішень посадової особи ДВС при розгляді звернень, поданих у порядку Закону України «Про звернення громадян» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі

№ 461/5045/16).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення - постанову начальника Олександрійського міскрайонного ВДВС Кошеленка В. М. від 26 вересня 2019 року про результати перевірки законності рішення державного виконавця щодо передачі виконавчого провадження № 49471419 з одного органу державної виконавчої служби до іншого за місцем знаходження зведеного виконавчого провадження, яка прийнята за скаргою ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року.

88. Як установили суди, передане виконавче провадження відкрито державним виконавцем на виконання заочного рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року у справі № 175/1571/2015 , розглянутої за правилами цивільної юрисдикції.

89. З урахуванням висловленої Великою Палатою Верховного Суду правової позиції у справі, що переглядається, слід погодитися з доводами касаційної скарги про те, що скарга на дії начальника ВДВС, прийнята за наслідками розгляду скарги на постанову державного виконавця у виконавчому провадженні відкритому на виконання рішення суду у цивільній справі, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

90. За правилами частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

91. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

92. За частиною четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

93. Оскільки апеляційним судом ухвала суду першої інстанції та провадження у справі закрито з порушенням норм статей 19 - 22 ЦПК України, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду.

Щодо розподілу судових витрат

94. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

95. Оскільки справа направляється для продовження розгляду до апеляційного суду, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись частиною першою статті 400, статтями 411, 414, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

й оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач В. М. Сімоненко

Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв

В . В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна С. П. Штелик

О. С. Золотніков

Джерело: ЄДРСР 101829975

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.

на постанову від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21)за скаргою ОСОБА_1 до начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Кошеленка Віталія Миколайовича, заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 , на неправомірне рішення - постанову начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Кошеленка Віталія Миколайовича від 26 вересня 2019 року

Короткий виклад обставин справи

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звертався до суду зі скаргою на постанову начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - Олександрійський міськрайонний ВДВС) Кошеленка В. М. від 26 вересня 2019 року, в якій просив: визнати неправомірною та скасувати постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № 49471419; зобов`язати начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС Кошеленка В. М. повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року.

На обґрунтування скарги зазначав, що 27 листопада 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Олександрійського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області (нині - Олександрійський міськрайонний ВДВС) відкрите виконавче провадження № 49471419 із примусового виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року у справі № 175/1571/2015-ц.

У подальшому виконавче провадження № 49471419 передане в провадження головного державного виконавця вищезазначеного відділу Бевз Л. В.

10 вересня 2019 року головний державний виконавець Бевз Л. В. на підставі частини четвертої статті 25 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) прийняла постанову про передачу виконавчого провадження № 49471419 з Олександрійського міськрайонного ВДВС до Центрального ВДВС міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Центральний ВДВС міста Дніпра) для подальшого примусового виконання.

16 вересня 2019 року ОСОБА_1 оскаржив зазначену постанову до начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС у порядку, передбаченому абзацом першим частини третьої статті 74 Закону № 1404-VІІІ.

26 вересня 2019 року за результатами розгляду його скарги від 16 вересня 2019 року начальник Олександрійського міськрайонного ВДВС прийняв постанову, якою в задоволенні скарги відмовив у повному обсязі, постанову головного державного виконавця Бевз Л. В. від 10 вересня 2019 року про передачу виконавчого провадження № 49471419 з Олександрійського міськрайонного ВДВС для подальшого примусового виконання до Центрального ВДВС міста Дніпра визнав законною.

ОСОБА_1 вважав оскаржувану постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року неправомірною та такою, що суперечить вимогам пунктів 6 та 7 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), оскільки передбачених пунктом 6 зазначеної Інструкції підстав не було і така передача здійснена не за рішенням уповноваженої посадової особи.

Обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року у справі № 175/1571/2015-ц, яке набрало законної сили 16 листопада 2015 року, стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 398,70 грн пені за порушення строків виконання робіт за договорами від 2 жовтня 2010 року № ДК 05/12-10 та № ДК 06/12-10. 17 листопада 2015 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області видав виконавчий лист.

Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні в Олександрійському міськрайонному ВДВС з 27 листопада 2015 року.

10 вересня 2019 року головним державним виконавцем на підставі частини четвертої статті 25 Закону № 1404-VІІІвинесено постанову про передачу виконавчого провадження № 49471419 з Олександрійського ВДВС до Центрального ВДВС міста Дніпра у зв`язку з тим, що в Центральному ВДВС міста Дніпра відкрите перше виконавче провадження АСВП № 35337430 щодо боржника ОСОБА_2 , а також у вказаному відділі перебуває зведене виконавче провадження в АСВП за № 58732607 щодо цього боржника.

Не погодившись із цією постановою, ОСОБА_1 16 вересня 2019 року оскаржив її до начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС.

Постановою начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Постанова мотивована тим, що за змістом статті 30 Закону № 1404-VІІІ виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника у межах зведеного виконавчого провадження. Абзацом шостим пункту 14 розділу III Інструкції № 512/5 передбачено, що в разі якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року. Зобов`язано начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 2 жовтня 2020 року апеляційну скаргу Олександрійського міськрайонного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Дніпра задоволено частково, ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року скасовано. Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 начальник Олександрійського міськрайонного ВДВС, ОСОБА_2 , на постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС Кошеленка В. М. від 26 вересня 2019 року закрито.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 оскаржив до суду не виконавчі дії державного виконавця з виконання виконавчого листа, виданого місцевим судом, а результати перевірки законності постанови, прийнятої при здійсненні виконавчого провадження, тому такі дії та таке рішення (постанова начальника ВДВС) підлягають оскарженню у порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подавав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 жовтня 2020 року та справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Скаржник зазначав, що суд апеляційної інстанції застосував положення частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ, пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) усупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 6 та 20 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та № 553/1642/15-ц (провадження № 14-207цс18), від 12 вересня 2018 року у справі № 461/5045/16-а (провадження № 11-675апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 914/3015/15 (провадження № 12-284гс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 3 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц (провадження № 14-134цс19), щодо розмежування цивільної та адміністративної юрисдикцій при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи посадової особи. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 657/233/14-ц, зазначав, що проблема юрисдикції справ за скаргами на дії державного виконавця неодноразово розглядалась Великою Палатою Верховного Суду і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому ухвалені судові рішення, на виконання яких видані виконавчі документи.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 24 березня 2021 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК, оскільки позивач оскаржує постанову апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі з підстав порушення правил предметної юрисдикції з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду та за відсутності винятків, передбачених положеннями частини шостої статті 403 ЦПК.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За змістом Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII), як державний виконавець, так і керівники органів державної виконавчої служби є державними виконавцями та державними службовцями, а органи державної виконавчої служби є одночасно суб`єктами владних повноважень та органами, діяльність яких підпадає під контроль судових органів, що видали виконавчий документ.

Передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого є складовою процесу виконання судового рішення. Таке рішення впливає на права та обов`язки сторін виконавчого провадження, а тому такі дії або рішення державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби підлягають контролю з боку того суду, який видав виконавчий документ. При цьому здійснення посадовою особою державної виконавчої служби контрольних функцій на юрисдикцію спору не впливає. Такий підхід забезпечує зосередження контролю за виконанням судового рішення в одному судовому органі.

Отже, Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що скарги на рішення, дії та/або бездіяльність посадової особу ВДВС, здійснені в порядку контролю за рішеннями, діями, або бездіяльністю державного виконавця щодо виконання рішення суду, підлягають розгляду за юрисдикцією того суду, що ухвалив відповідне судове рішення.

Винятками є: юрисдикція справи за скаргою на рішення, дії та/або бездіяльність державного виконавця або посадової особи при виконанні зведеного виконавчого провадження, у складі якого виконуються рішення судів різних юрисдикцій та/або рішення інших органів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц); юрисдикція справи щодо оскарження рішень посадової особи ДВС при розгляді звернень, поданих у порядку Закону України «Про звернення громадян» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 461/5045/16).

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

З такими висновками не погоджуюсь та висловлюю окрему думку відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК.

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом»включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Суд , який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Предметом оскарження у цій справі є постанованачальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року про результати перевірки законності передачі виконавчого провадження № 49471419 до іншого ВДВС для приєднання до зведеного виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пункт 2 частини першої статті 4 КАС визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Стосовно терміна «публічно-владні управлінські функції», то в розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС ознака «публічно-» передбачає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Згідно зі статтею 7 Закону № 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави, перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Частиною першою статті 287 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльність ВДВС, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі.

Як згадувалося раніше, за загальним правилом, визначеним статтею 74 Закону № 1404-VІІІ, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Разом з тим рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня (частина третя статті 74 цього Закону).

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями та діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Відтак законом також передбачено, що рішення державного виконавця з виконання, зокрема, рішень судів може бути оскаржене не тільки до суду, а й до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, у порядку контролю за виконанням цих рішень. При здійсненні такого контролю начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, має повноваження на скасування прийнятих державним виконавцем постанов або іншого процесуального документа.

При цьому звертає на себе увагу те, що відповідно до положень статті 74 Закону №1404-VIII державний виконавець, на рішення якого може бути подана скарга до начальника відділу, знаходиться у підпорядкованому до цього начальника стані, а рішення та дії начальника відділу з розгляду скарги на рішення та дії підпорядкованого державного виконавця можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня, що також має ознаки підпорядкованості.

Таким чином, розглядаючи скаргу на дії державного виконавця або скаргу на дії начальника ВДВС, начальник ВДВС або керівник органу виконавчої служби вищого рівня відповідно здійснює при цьому управлінські функції по відношенню до особи, що ухвалила оскаржуване рішення або здійснила оскаржувану дію.

Відповідно до статті 74 Закону №1404-VIIIу разі незгоди із законністю рішення державного виконавця сторона виконавчого провадження має можливість оскаржити його до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і за наслідками такого звернення відповідний керівник повинен вчинити зазначені у цій статті дії.

Отже , прийняття рішення - постанови начальника ВДВС про результати перевірки законності рішення державного виконавця є його як начальника ВДВСскладовою управлінської діяльності, яка полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу та контролю на дії державного виконавця для забезпечення ефективної, законної, справедливої реалізації обов`язків.

Тому з огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, можна виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір, тож вважаю, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такі правовідносини носять ознаки публічності, тому оскарження таких дій у суді слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

Той факт, що оскаржуване рішення прийняте при виконанні рішення суду, ухваленого у справі іншої юрисдикції, на юрисдикціїйність цієї справи не впливає, оскільки оскаржувані дії є проявом з боку начальника ВДВС владно-управлінських функцій з контролю за рішеннями та діями щодо виконання рішень державного виконавця, а тому безпосередньо не стосуються виконавчих дій у виконавчому провадженні, відкритому на виконання судового рішення.

Відтак вважаю, що касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 жовтня 2020 року задоволенню не підлягала.

Суддя Великої Палати

Верховного Суду О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 101809154

[ANTIRAID]

Вражає, як судді Великої палати читають прямі норми ст. 74 Закону України Про виконавче провадження. Замість того, щоб припинити безглузді спори щодо юрисдикції та виконувати прямі приписи цієї статті щодо юрисдикції спорів про оскарження дій чи бездіяльності виконавчої служби, суд продовжує фантазувати.

Стаття чітко розбита на два випадки - виконання рішення суду та виконання інших рішень. Але судді до інших рішень починають відносити ще й оскарження дій за рішеннями на виконання рішень суду, чого в законі логічно не зазначено і не могло бути зазначено. Однак для задоволення своїх пустих амбіцій, на мій погляд, вигадують нові норми й самі в них плутаються.

Суд зазначив, що у справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення - постанову начальника Олександрійського міскрайонного ВДВС Кошеленка В. М. від 26 вересня 2019 року про результати перевірки законності рішення державного виконавця щодо передачі виконавчого провадження № 49471419 з одного органу державної виконавчої служби до іншого за місцем знаходження зведеного виконавчого провадження, яка прийнята за скаргою ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року.

88. Як установили суди, передане виконавче провадження відкрито державним виконавцем на виконання заочного рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року у справі № 175/1571/2015 , розглянутої за правилами цивільної юрисдикції.

89. З урахуванням висловленої Великою Палатою Верховного Суду правової позиції у справі, що переглядається, слід погодитися з доводами касаційної скарги про те, що скарга на дії начальника ВДВС, прийнята за наслідками розгляду скарги на постанову державного виконавця у виконавчому провадженні відкритому на виконання рішення суду у цивільній справі, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.