Постанова ВП ВС про порядок стягнення шкоди завданої ДТП у разі банкрутства страхувальника


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

22 лютого 2022 року

м. Київ

Справа № 201/16373/16-ц

Провадження № 14-27цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Сімоненко В. М.,

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року у складі судді Демидової С. О. і постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М. та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія» (далі - ТОВ «БК «Ольвія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у розмірі 45 502,29 грн; 1 400,00 грн витрат на проведення оцінки шкоди та судового збору в розмірі 1 450,00 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ «БК «Ольвія» посилалося на те, що 11 травня 2016 за участю автомобіля марки «Хюндай» під керуванням водія ОСОБА_1 та належного позивачу автомобіля марки «Форд Транзит» під керуванням водія ОСОБА_2 відбулася ДТП, унаслідок якої зазначені автотранспортні засоби були пошкоджені.

3. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення,передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на нього штраф.

4. Цивільна відповідальність відповідача застрахована у Приватній акціонерній компанії «Страхова компанія «Україна» (далі - ПрАТ «СК «Україна»).

5. Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження від 25 травня 2016 року, зробленого експертом-автотоварознавцем Крутінь В. І., вартість матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого автомобіля ТОВ «БК «Ольвія» внаслідок ДТП, становить 45 502,29 грн.

6. 12 травня 2016 року ТОВ «БК «Ольвія» повідомило телефоном про ДТП ПрАТ «СК «Україна», яке зафіксувало заяву та повідомило номер справи - 814-967.

7. 06 липня 2016 року позивач надіслав до ПрАТ «СК «Україна» документи, необхідні для виплати відшкодування, проте вони повернуті поштою за закінченням терміну зберігання. Позивач не отримав від страховика відповідача жодної страхової виплати.

8. Оскільки страхової виплати здійснено не було, ТОВ «БК «Ольвія» просило суд стягнути на його користь з відповідача зазначену матеріальну шкоду та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БК «Ольвія» на відшкодування матеріальної шкоди 45 502,29 грн; витрати, пов`язані з проведенням оцінки завданої шкоди, у розмірі 1400,00 грн та судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

10. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

11. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди з винної особи, а не зі страхової компанії, суд першої інстанції виходив з положень статей 12, 14, 511, 636 та 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначав, що, здійснюючи реалізацію своїх прав вільно (стаття 12), особа не може бути примушена до певної поведінки, яка не є обов`язком (стаття 14), а тому страхування цивільної відповідальності на користь третьої особи (стаття 636) не створює для потерпілої особи зобов`язань (стаття 511), а отже, право потерпілої особи на відшкодування шкоди за рахунок винної в завданні шкоди особи є абсолютним і не може бути обмежено договором, учасником якого потерпіла особа не є. Суд зазначив,що отримання страхового відшкодування є правом потерпілого, а не його обов`язком.

12. Суд зробив такі висновки, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, виходячи з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань: деліктному та договірному. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БК «Ольвія» в рахунок повернення витрат, пов`язаних із проведенням оцінки завданої шкоди, у розмірі 1 400,00 грн скасовано та відмовлено в цій частині позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

14. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду про відповідальність винної у ДТП особи за спричинення матеріальної шкоди на підставі делікту та про право, а не обов`язок позивача на звернення за відшкодуванням шкоди до страхової компанії.

15. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення витрат, пов`язаних із проведенням оцінки завданої шкоди, у розмірі 1 400,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що оплата позивачем зазначеної суми документально не підтверджена, а тому немає підстав для стягнення спірних коштів з ОСОБА_1 .

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

16. У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «БК «Ольвія» відмовити.

17. На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що суди не звернули уваги на те, що цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, - відповідача - на момент настання ДТП застрахована в ПрАТ «СК «Україна» і полісом страхування передбачено ліміт відповідальності в розмірі 100 000,00 грн, що значно перевищує завдану шкоду.

18. Приймаючи рішення про стягнення матеріальної шкоди з нього, суди не врахували висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), про те, що наявність полісу обов`язкового страхування цивільної відповідальності виключає стягнення матеріальної шкоди з винної у ДТП особи, оскільки відповідальність за завдану винуватцем ДТП шкоду несе страхова компанія в межах ліміту відшкодування.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

19. Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року, яке частково залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

21. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме для відступу від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц.

23. Ухвала мотивована тим, що статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

24. Положеннями статей 20, 41, 52 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) передбачено, що в разі ліквідації страховика при відсутності у нього коштів його зобов`язання виконує МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій, а у випадку припинення повного членства страховика у МТСБУ зобов`язання повинен виконати страховик.

25. На думку колегії суддів, підхід, за якого потерпілий у будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, у якій застрахована цивільно-правова відповідальність особи, що завдала шкоди, не розрахований на ті випадки, коли на момент настання страхового випадку страхова компанія позбавлена членства в МТСБУ і перебуває в стані припинення (банкрутства) або фактично не здійснює діяльності. У таких випадках цей підхід є несправедливим, адже очевидно, що потерпіла особа в ДТП, навіть стягнувши з такого страховика страхове відшкодування на підставі судового рішення, не отримає реального відшкодування завданої в ДТП шкоди. Натомість скасування судового рішення, яким стягнуто шкоду безпосередньо з винної особи, в такому разі призведе до неможливості відновлення прав потерпілого.

26. Направляючи справу до Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що ПрАТ «СК «Україна» з 01 липня 2015 року, тобто до ДТП і звернення до суду, позбавлене членства у МТСБУ та ліцензій.

27. При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за умови відсутності процесуальної можливості іншого зазначила, що вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), шляхом їх конкретизації, уточнення та зазначення серед винятків із загального правила відповідальності страхової компанії за шкоду, спричинену страхувальником, позбавлення ліцензії, виключення з МТСБУ і перебування страхової компанії в стані припинення (банкрутства), а також зазначення, що до цих випадків такі висновки Великої Палати Верховного Суду не застосовуються, та потерпілий у цьому випадку може звернутися з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала.

28. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що висновки у зазначених постановах Великої Палати мають категоричний характер, без наведення меж їх застосування, що допускає можливість їх поширення й на випадки, за яких страхова компанія позбавлена членства в МТСБУ і перебуває в стані припинення або фактично не здійснює діяльності.

29. Одночасно колегія суддів зазначила, що у цій справі на час ДТП, яке сталось 11 травня 2016 року, страхова компанія, яка застрахувала цивільну відповідальність винної у ДТП особи, з 01 липня 2015 року вже була позбавлена членства у МТСБУ та у подальшому позбавлена ліцензії.

30. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. Суди встановили, що 11 травня 2016 року о 18 год 10 хв ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Хюндай», д/н НОМЕР_1 , рухався в районі буд. № 7 на вул. Космічній у м. Дніпропетровську, не дотримався безпечної дистанції, унаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом «Форд Транзит», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

32. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 13.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження вказаному транспортному засобу.

33. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року винним у вказаній ДТП визнано ОСОБА_1.

34. Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 власником автомобіля «Форд Транзит», д/н НОМЕР_2 , є ТОВ «БК «Ольвія», цивільно-правова відповідальність якого застрахована ПрАТ «СК «Арсенал Страхування».

35. Відповідно до висновку № 3790 експертного дослідження автотоварознавця щодо визначення вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу, складеного 25 травня 2016 року судовим експертом Крутінь В. І. за заявою ТОВ «БК «Ольвія», вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Форд Транзит», д/н НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, становить 45 502,29 грн.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо відступу від висновку, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду

36. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

37. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

38. Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

39. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

40. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами, не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

41. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

42. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

43. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності, вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

44. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти).

45. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах.

46. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об`єктний критерій. Наприклад, у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, вирішуючи питання невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у порівнюваних справах № 6-52цс14, № 6-535цс15 і № 916/2129/15 об`єктами спору були нежилі приміщення, а не земельні ділянки, як у справі № 522/2201/15-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду вказала, що вказана відмінність в об`єктах спору не означає неподібність спірних правовідносин у зазначених справах, бо і нежилі приміщення, і земельні ділянки є нерухомим майном, щодо якого приписи ЦК України про позовну давність і про витребування майна із чужого незаконного володіння мають діяти однаково.

47. Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.

48. Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України), була б украй обмеженою та не відповідала б ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

49. Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70)). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи необов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

50. При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі (провадження № 14-166цс20)).

51. Відтак якщо суд при розгляді справи встановить неподібність наведених елементів правовідносин, то він не позбавлений можливості вирішити спір відповідно до встановлених фактичних обставин без застосування відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду та без направлення справи до Великої Палати для уточнення правової позиції, зазначивши при цьому мотиви.

52. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

53. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40)).

54. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав на необхідність відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), шляхом їх уточнення та доповнення, зазначивши випадки, до яких висновки Великої Палати в цих справах не застосовуються, зокрема у випадку виключення страхової компанії зі складу МТСБУ та позбавлення її ліцензії.

55. Розглядаючи справу № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) за позовом ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» до фізичної особи, третя особа без самостійних вимог - ПрАТ «СК «Інкомстрах», про відшкодування завданої майнової шкоди, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року зазначила, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 указаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР), шляхом звернення з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

56. При цьому в постанові від 04 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України в постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив потерпілому страхове відшкодування, має право пред`явити вимоги до винної особи або її страховика.

57. У справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про зворотне стягнення виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18).

58. Відтак у зазначених справах не висловлювалась правова позиція щодо можливості стягнення шкоди з винної особи у випадку ліквідації страхової компанії, виключення її зі складу МТСБУ та позбавлення її ліцензії.

59. З урахуванням указаних мотивів та з огляду на те, що в зазначених постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18) не висловлювалось правової позиції щодо відповідальної особи за спричинення шкоди за наслідками ДТП у випадку ліквідації страхової компанії, виключення її зі складу МТСБУ або позбавлення ліцензії тощо, підстав для відступу від таких правових висновків шляхом їх уточнення немає.

60. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне висловитись щодо поставлених колегією суддів питань про відповідальність винної у ДТП особи у контексті відшкодування спричиненої за наслідками ДТП шкоди за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених статтями 41, 52 Закону № 1961-IV.

Щодо особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду у випадку, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена з МТСБУ, перебуває в стані припинення, банкрутства, фактично не здійснює діяльності

61. Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що проблемним регулюванням у цій справі є визначення відповідальної за шкоду особи у випадках: якщо страхова компанія фактично не здійснює страхову діяльність, або позбавлена членства в МТСБУ та/або ліцензії, або перебуває у стадії припинення, або визнана банкрутом та виключена з реєстру юридичних осіб.

62. Правовідносини страховика та МТСБУ врегульовано розділом IV Закону № 1961-IV та Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 40 від 28 серпня 2003 року (далі - Ліцензійні умови).

63. Статтею 39 Закону № 1961-IV передбачено, що моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

64. За положеннями цієї норми МТСБУ є самоврядною організацією її засновників (членів) та гарантом відшкодування шкоди, яка має завдання щодо: здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом; управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій; забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування «Зелена картка» та виконання загальновизнаних зобов`язань перед уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи; збирання необхідної інформації про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, координація обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників та/або водіїв транспортних засобів - нерезидентів у разі в`їзду їх на територію України та власників та/або водіїв транспортних засобів - резидентів - у разі їх виїзду за межі України; співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; розробка зразків страхових полісів і договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються уповноваженим органом; надання страховикамінформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників (частина друга статті 39 цього Закону).

65. За положеннями статті 1 Закону № 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

66. Здійснення страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів може відбуватись лише за умови членства страхової компанії у МТСБУ та наявності ліцензії на її здійснення, виданої відповідно до законодавства.

67. Так, відповідно до пункту 49.1 статті 49 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення даного виду страхування та є членом МТСБУ. У разі припинення страховиком членства в МТСБУ уповноважений орган зобов`язаний зупинити дію ліцензії.

68. Ліцензування страхової діяльності з боку держави має на меті не тільки гарантування законності такої діяльності та її підконтрольності, а й забезпечення відшкодування шкоди за рахунок забезпечення, яке виникає на підставі договору страхування, зокрема договору обов`язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних заходів, укладеного відповідно до Закону № 1961-IV та в порядку і на підставах, визначених цим Законом.

69. Наявність статусу члена МТСБУ надає можливість страховій компанії як юридичній особі здійснювати страхову діяльність, яка насамперед полягає у взятті на себе відповідальності за іншу особу за спричинену шкоду за наслідками ДТП.

70. Страховики можуть входити до складу МТСБУ як асоційовані та повні його члени, які мають лише право на укладення договорів міжнародного страхування (стаття 50 Закону № 1961-IV).

71. Припинення членства та виключення із членів врегульовано положеннями статті 52 Закону № 1961-IV.

72. Зокрема, пунктом 52.1 статті 52 передбачено, що членство страховика в МТСБУ припиняється в разі виключення такого страховика із членів МТСБУ або втрати цим страховикомстатусу асоційованого члена МТСБУ.

73. Пунктом 52.2 статті 52 встановлено, що виключення страховика із членів МТСБУ та/або позбавлення статусу повного члена МТСБУ здійснюється рішенням загальних зборів членів МТСБУ за поданням дирекції МТСБУ з таких підстав: а) подання страховиком заяви про припинення членства в МТСБУ або позбавлення статусу повного члена МТСБУ; б) відсутність у страховика ліцензії на обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності або її анулювання; в) припинення дії договору про співпрацю між МТСБУ та страховиком - членом МТСБУ згідно із законодавством; г) виключення страховика - члена МТСБУ з Державного реєстру страховиків (перестраховиків); ґ) неплатоспроможність (банкрутство) страховика - члена МТСБУ; д) ліквідація страховика - члена МТСБУ як юридичної особи; е) наявність заборгованості страховика - члена МТСБУ з оплати перестрахувальних платежів за договорами перестрахування, укладеними відповідно до вимог МТСБУ, понад шість місяців; є) порушення страховиком - членом МТСБУ вимог законодавства, положень Статуту МТСБУ, рішень органів управління МТСБУ або договору про співпрацю з МТСБУ.

74. Підстави позбавлення страховика ліцензії зазначено в розділі 7 Ліцензійних умов. Серед цих підстав, зокрема, нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно до виданої ліцензії протягом останніх 12 місяців.Анулювання ліцензії страхової компанії згідно з пунктом 1.8 Ліцензійних умов означає заборону на здійснення страхової діяльності після її анулювання.

75. Відтак нездійснення страховиком страхової діяльності протягом 12 місяців є підставою для позбавлення його ліцензії на здійснення страхової діяльності, а позбавлення ліцензії з інших підстав у свою чергу є підставою для припинення страхової діяльності, що в обох випадках має наслідком виключення цього страховика зі складу членів МТСБУ (підпункт «б» пункту 52.2 статті 52 Закону № 1961-IV).

76. За положеннями пунктів 52.4, 52.5 статті 52 цього Закону страховик у разі припинення його членства в МТСБУ втрачає право укладати будь-які договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Припинення повного членства в МТСБУ позбавляє страховика права укладати договори міжнародного страхування.

77. Страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов`язаний виконати свої зобов`язання згідно з укладеними ним договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

78. Крім того, в абзаці третьому пункту 2.5 Положення про застосування Держфінпослуг заходів впливу (затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року № 125) прямо передбачено, що в разі призупинення або анулювання ліцензії страховика заборона на здійснення страхової діяльності не поширюється на виконання зобов`язань за вже укладеними договорами.

79. Таким чином, наслідком анулювання ліцензії страхової компанії буденеможливість укладення такою компанією нових договорів страхування, а також внесення змін до чинних, а не позбавлення її зобов`язань за існуючими договорами. Зобов`язання такої компанії за укладеними раніше договорами не припиняються, тобто виплати страхового відшкодування повинні проводитися в повному обсязі, у тому числі за рахунок страхових резервів.

80. У випадку укладення страховою компанією договору зі страхувальником після виключення із членства в МТСБУ відповідальність за спричинену шкоду у ДТП за цим страховим договором має нести винна особа. Особа, яка укладає договір зі страховою компанією, має діяти обачливо, з огляду на доступність інформації на сайті МТСБУ, та з`ясувати, чи має така страхова компанія членство в МТСБУ.

81. Таким чином, у випадку нездійснення страхової діяльності, позбавлення ліцензії та/або виключення страховика зі складу МСТБУ він зобов`язаний виконати всі договірні зобов`язання з відшкодування шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільної відповідальності, укладеними до цього.

82. Як організація, що створена задля відшкодування шкоди, МТСБУ зобов`язане відшкодувати шкоду, спричинену потерпілим, за певних умов, зокрема, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (підпункт «ґ» частини першої статті 41 Закону № 1961-IV), а за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ у таких самих випадках (підпункт «а» пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV).

83. Згідно з пунктами 20.2, 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія. У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, бере на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

84. При цьому згідно з пунктом 7 статті 51 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом страховик зобов`язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, такий страховик зобов`язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій із цього виду страхування.

85. Відтак обов`язок з виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у разі недостатності коштів та майна відповідного страховика, покладено на МТСБУ з моменту визнання цього страховика банкрутом та/або його ліквідації як юридичної особи.

86. Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що МТСБУ має зобов`язання на відшкодування шкоди замість страховика лише у випадку визнання його банкрутом та/або ліквідації. При цьому немає значення, чи це було підставою для його виключення із числа членів МТСБУ та/або позбавлення його повного членства.

87. Одночасно у випадку припинення членства страховика в МТСБУ (виключення з числа членів та/або позбавлення повного членства) у зв`язку з банкрутством та ліквідацією, МТСБУ зобов`язане здійснити регламентні виплати на підставі переданих до нього матеріалів усіх укладених договорів обов`язкового страхування у випадку недостатності коштів і майна страховика для здійснення страхових виплат.

88. Відтак відповідно до зазначеного Закону з моменту визнання судом страховика банкрутом та введення ліквідаційної процедури передбачено обов`язкові умови для проведення МТСБУ регламентних виплат за страховика, що визнаний банкрутом, а саме: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов`язань страховика за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов`язань за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

89. Таким чином, МТСБУ відповідно до Закону № 1961-IV відшкодовує шкоду за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи.

90. У разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди у процедурі, передбаченій Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право на відшкодування шкоди в такий спосіб.

91. Закон не передбачає обов`язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість виключеного члена у випадку виключення зі складу членів МТСБУ з інших підстав, і в цих випадках страховик повинен нести матеріальну відповідальність самостійно на загальних підставах.

Щодо суті касаційної скарги та суті спору

92. Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

93. У справі, що була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ТОВ «БК «Ольвія» (потерпілий) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (заподіювач шкоди) про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у якому просило стягнути на користь товариства з відповідача 45 502,29 грн завданого матеріального збитку та 1 400,00 грн у рахунок повернення витрат з визначення розміру матеріальної шкоди.

94. Позивач указував, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , визнаного винним у ДТП, була застрахована у ПрАТ «СК «Україна», у зв`язку із чим 12 травня 2016 року товариство повідомило телефоном про ДТП ПрАТ «СК «Україна», яке зафіксувало заяву та повідомило номер справи 814-967.

95. 06 липня 2016 року позивач, діючи добросовісно, надіслав до ПрАТ «СК «Україна» документи, необхідні для виплати відшкодування, проте вони повернуті поштою через закінчення терміну зберігання. У зв`язку з тим, що позивач не отримав від страховика заподіювача шкоди страхової виплати, просив стягнути кошти з відповідача.

96. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БК «Ольвія» на відшкодування матеріальної шкоди 45 502,29 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на порушення зазначених вище норм матеріального права вважав, що потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди.

97. Ці висновки судів є такими, що не відповідають нормам матеріального права та висновкам Великої Палати Верховного Суду, зазначеним у цій постанові, а саме: що наявність договору між винною у ДТП особою та страховою компанією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності на суму в межах страхового відшкодування, передбаченого в договорі, виключає відповідальність винної особи за спричинену шкоду в межах страхової суми.

98. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

99. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

100. За змістом статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

101. Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

102. З формулювання статті 11 ЦК України можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 цього Кодексу.

103. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

104. Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

105. Положення статей 33, 37 Закону № 1961-IV передбачає дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП. При цьому положення цих норм закону виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов`язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

106. Тим самим закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

107. Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин, і недотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема права на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи, взагалі та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

108. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

109. За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

110. Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

111. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону № 85/96-ВР).

112. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

113. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

114. Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу до Європейського Союзу, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи щодо підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

115. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

116. Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

117. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV.

118. Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.

119. Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

120. Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

121. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

122. Згідно із частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

123. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

124. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).

125. Водночас у Законі № 1961-IV наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).

126. Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

127. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

128. ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України).

129. Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.

130. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

131. Зокрема, у постанові від 05 червня 2018 року (справа № 910/7449/17, провадження № 12-104гс18), розглядаючи справу за позовом ПрАТ «СК «АХА Страхування» до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування, виплаченого за договором добровільного страхування, Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 15 квітня 2015 року у справі № 3-49гс15, щодо непоширення річного строку на вимогу страхової компанії потерпілого, яка виплатила останньому відшкодування за договором добровільного страхування, до страхової компанії винної особи та зазначила, що закріплене в підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, у тому числі, у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.

132. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено: «У системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови в відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права».

133. Постанова від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18)стосувалася питання про наявність можливості у страховика, який виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування, самостійно обирати, до кого саме звертатися з вимогою про стягнення суми виплаченого страховиком відшкодування: до винної особи чи в межах ліміту відповідальності страховика, у якого винна особа застрахувала цивільно-правову відповідальність, - до цього страховика в цій справі. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону № 85/96-ВР, шляхом звернення з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

134. У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), розглядаючи справу за позовом фізичної особи до ПрАТ «УПСК» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду визначила, що «зазначений у підпункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає», а «тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним, і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування».

135. Розглядаючи справу за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про стягнення страхового відшкодування, заявленим з підстав виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18) вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

136. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.

137. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).

138. На обґрунтування своїх рішень суди попередніх інстанцій посилались на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, у якому суд виходив з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

139. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій щодо абсолютного права потерпілої особи на відшкодування шкоди помилковим з огляду на таке.

140. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

141. Ураховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16).

142. У тій постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій висновок у попередній справі, а саме № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), висловила правову позицію про те, що в разі якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку.

143. Підстав для відступу від такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

144. Відповідно до підпункту «ґ» пункту 41.1, підпункту «а» пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих (фонду страхових гарантій) відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ (повного члена), що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

145. При цьому у випадку виключення із членів МТСБУ (позбавлення повного членства) за порушення умов членства закон не передбачає обов`язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість страховика, членство якого припинене.

146. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 84, 88, 90 цієї постанови, з моменту визнання судом страховика банкрутом та введення ліквідаційної процедури передбачено обов`язкові умови для проведення МТСБУ регламентних виплат за страховика, що визнаний банкрутом, а саме: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов`язань страховика за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов`язань за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

147. Матеріали справи не містять даних про звернення позивача до МТСБУ для отримання відшкодування після відкриття процедури банкрутства страховика. Крім того суди не встановили і сторони не посилались, що договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладено винною особою після припинення членства страхової компанії в МТСБУ.

148. Направляючи справу до Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що ПрАТ «СК «Україна» виключене із членів МТСБУ.

149. Крім того, з відкритих джерел убачається, що відносно страхової компанії ухвалою Господарського суду м. Києва від 05 лютого 2018 року порушено провадження про банкрутство, а 17 липня 2019 року Господарський суд м. Києва визнав компанію банкрутом і затвердив ліквідаційний баланс (справа № 910/842/18); 08 серпня 2019 року страхова компанія виключена з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уже після відкриття провадження у справі, що переглядається, а тому позивач не був позбавлений можливості в установленому законом порядку та встановлені законом строки звернутись до страхової компанії з вимогою про відшкодування виплачених потерпілій особі коштів.

150. Відтак у судів попередніх інстанції не було підстав для відшкодування шкоди за рахунок винної у ДТП особи, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню. Судові рішення, які ухвалені з порушенням норм матеріального права, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в позові.

Щодо розподілу судових витрат

151. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у випадку відмови у позові судові витрати покладаються на відповідача.

152. За змістом частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

153. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору становила 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

154. Згідно з підпунктами 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на момент звернення до суду з апеляційною та касаційною скаргами, ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складала 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а за подання касаційної скарги - 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

155. Звертаючись до суду з позовною заявою, ТОВ «БК «Ольвія» мало б сплатити судовий збір у розмірі 1 378грн(підпункт 1 пункту 1 частини другої Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом). Таким чином, сума судового збору, яка відповідно до цього Закону України «Про судовий збір» підлягала сплаті при поданні апеляційної скарги, повинна була складати 2 067, 00грн (1 378грн х 150 %), а за подання касаційної скарги - 2 756, 00 грн (1 378 грн х 200 %).

156. Матеріалами справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом було сплачено судовий збір у розмірі 1 450,00 грн (а. с. 6, платіжне доручення від 01 листопада 2016 року № 14321), відповідачем за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір в розмірі 2 067,00 грн (а. с. 119, платіжне доручення від 28 листопада 2018 року № 18549332), а за подання касаційної скарги - 2 756,00 грн (а. с. 153, платіжне доручення від 24 липня 2019 року № 21845251). Таким чином, сума надміру сплаченого судового збору за подання позову складає 72 грн.

157. За таких обставин, оскільки в задоволенні позову відмовлено, сплачений відповідачем судовий збір у сумі 4 823, 00 грн (2 067, 00 грн - за подання апеляційної скарги та 2 756, 00 грн - за подання касаційної скарги) підлягає стягненню з ТОВ «БК «Ольвія» на користь ОСОБА_1 .

158. Відповідно до пункту 1 частини першої та частини п`ятої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж установлено законом. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

159. Ураховуючи вказане, ТОВ «БК «Ольвія» має право заявити клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору за подання позову.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року скасувати.

3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія» на користь ОСОБА_1 4 823, 00 грн судового збору, сплаченого у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. СімоненкоСудді:Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет І. В. Григор`єваЛ. М. Лобойко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Ж. М. ЄленінаВ. В. Пророк І. В. ЖелєзнийЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В. Ткач Л. Й. КатеринчукС. П. Штелик

https://reyestr.court.gov.ua/Review/104827809

Link to comment
Share on other sites

Велика палата переклала на потерпілу особу тягар отримання відшкодування з МТСБУ за спричинену шкоду у разі банкрутства страхувальника винної особи, при цьому не зрозуміло, чому потерпіла сторона ще й повинна нести відповідальність за порушника і його вибір страхової компанії.

Велика палата зазначила, що відповідно до підпункту «ґ» пункту 41.1, підпункту «а» пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих (фонду страхових гарантій) відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ (повного члена), що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

145. При цьому у випадку виключення із членів МТСБУ (позбавлення повного членства) за порушення умов членства закон не передбачає обов`язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість страховика, членство якого припинене.

146. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 84, 88, 90 цієї постанови, з моменту визнання судом страховика банкрутом та введення ліквідаційної процедури передбачено обов`язкові умови для проведення МТСБУ регламентних виплат за страховика, що визнаний банкрутом, а саме: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов`язань страховика за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов`язань за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...