Решение Дергачевского райсуда об отказе в признании договора с Альфа-банком недействительным в связи с его ничтожностью

[ANTIRAID]

26.01.2012

Справа № 2010/2-1295/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2012 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складі головуючого - судді Болибок Є.А.

за участю: секретаря судового засідання Кузнєцової Д.Ю.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»про визнання недійсним кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року, який укладений між ним та публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк».

В обґрунтування позову позивач вказав, що 05 листопада 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк», в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений споживчий кредитний договір № 500038704 на суму 9200 доларів США на умовах сплати 19,99 % річних за користування кредитом, строком не пізніше 05.11.2010 року. Укладений правочин є споживчим кредитним договором та містить норми та умови які закріплені та передбачені положеннями Закону України «Про захист прав споживача», які було необ хідно застосовувати під час надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типа від соткової ставки тощо.

Позивач вважає, що положення Кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року містять норми, які суперечать діючому законодавству України. Визнання недійсним окремих положень Договору та їх зміна призведе до зміни основних умов угоди, що унеможливить виконання всієї угоди, і тому такий Кредитний договір має бути визнаний судом недійсними в цілому за наступними підставами.

Умови пункту 2 кредитного договору містять положення які не відповідають нормам цивільного права «Кредит надається шляхом перерахування кредитних коштів у сумі 9200 (дев'ять тисяч двісті доларів США) на картковий рахунок Клієнта НОМЕР_2... Договір про відкриття та порядок ведення рахунку покриття особистої міжнародної платіжної картки VISA Альфа-банк є невід'ємною частиною Договору». В цьому пункті Кредитного договору йдеться про Договір про відкриття рахунку особистої платіжної карти і мають містить окремі норми договірного права, яке закріплене цивільним законодавством та спеціальними нормами, що регулюють банківську діяльність. Перерахування коштів на картковий рахунок НОМЕР_2 передбачає насамперед ук ладання угоди про відкриття такого рахунку. Такий договір повинен містить положення про угоду, умови, обов'язки сторін, додаткові реквізити, встановлені установою банку та/або платіжною систе мою, які необхідні для ідентифікації держателя картки, визначення параметрів платіжної картки то що. Крім того, як угода, яка складається між фізичної та юридичною особою, форма укладання повинна бути письмова, ця норма зазначена п.2 ст. 208 ЦК України.

Позивач наполягає, що ним не була укладена жодна угода на відкриття та обслуговування особистої міжнародної платіжної картки. Ним взагалі не отримана будь - яка особиста платіжна карт ка «Альфа-банку»з відзнаками ідентифікації користувача. Крім того, кредитні кошти позивачем були отримані не в термінальному пристрої, як вказано у тексті Договору, а в касі банку, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, у філії банку де укладалась кредитна угода.

Пункт 8 Постанови ПВСУ України №9 від 06.11.2009 року, у відповідності до ст.215, 205-210 ЦК України встановлює, що угода, в якій відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладання , відсутня згода за всіма істотними умовами договору, не отримано акцепт та оферт сторонами, не є укладена. Договір який не був укладений, але умови якого мають істотне значення та повинні були впливати на положення іншої угоди є нікчемним, а посилання на такі умови незаконними. В додатку №1 до Договору № 500038704 від 05.11.2007 року, таблиці про супутні витрати по зичальника зазначено, що позичальник сплачує банку комісію за здійснення операції по картці в термінальних пристроях, у розмірі 15 % від основної суми кредиту (включається в суму кредиту). Вказана умова є незаконною та не врегульована жодним положенням угоди, а ні кредитним договором, а ні договором про відкриття та обслуговування особистого карткового рахунку. Крім того, позивач вважає що п.2 Кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року, якій міс тить умови укладання та дійсності Договору про відкриття та порядок ведення рахунку покриття осо бистої міжнародної платіжної картки, який не був укладений, не відповідає діючому законодавству та згідно п.1 ст. 215 ЦК України з посиланням на п.1. ст. 203 ЦК України має бути визнаний недійсним. Перший пункт Кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року містить істотні умови цивіль ної угоди Банк надає Кредит у сумі 9 200 доларів США.

Зобов'язанням позичальника, згідно положень параграфа 1 Глави 71 ЦК України, є обов'язкове повернення кредиту у такому ж розмірі яким ним він був отриманий. Сума фактично отриманих коштів складає 8000 (вісім тисяч) доларів США. У тексті договору не йдеться про сплату будь яких комісій банку за отримання кредиту. Посилання банку у тексті Додатку №1 до кредитного договору на сплату комісії за здійснення операції по картці в термінальних пристроях є незаконною. Правова природа кредитних правовідносин урегульована в нормах цивільно-правового зо бов'язального інституту "Позика. Кредит. Банківський вклад" (глава 71 ЦК України), яка встановлює, що позичальник повинен повернути лише фактично отриману суму грошей, яка була отримана ним у Банку.

Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оскаржити угоду на підставах того, що ним в дійсності були отримані кошти в меншому обсязі, що встановлено Кредитним договором. Позивач вважає, що п. 1 договору, а саме комісія банку за користування термінальним пристроєм незаконна та така, що істотно змінює умови Кредитного договору. Кредитний договір № 500038704 від 05.11.2007 року є недійсним, в зв'язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г»п. 4 ст. 5 п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного ре гулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати позивачу іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за кредитним договором. Позивач стверджує, що у відповідача при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну ва люту як засіб платежу при виконанні кредитного договору. У п. 5 Кредитного договору та Додатку до нього зазначено, що платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальни ком у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених договором, а у разі здійснення платежів у національній валюті таке повернення має здійснюватись не пізніше 4 числа календарної дати.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валю та може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рі шення у цивільній справі»зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в по рядку, встановлених законом (ч.2 ст. 192 ЦК, ч.3 ст. 533 ЦК ; Декрет Кабі нету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного регулювання і валют ного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківсь ких операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових уста нов України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, поря док здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної опе рації.

Також за змістом ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Індивідуальна ліцензія видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вка заним договором кредиту відсутня як у відповідача, так і у позивача. Згідно п. 1.7.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування по зичкового рахунку позичальника, та шляхом перерахування позичкових коштів за реквізитами, вка заними в кредитній заявці позичальника. З положень наведеного пункту договору вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) - а са ме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти. Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичаль ник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник (Позивач) має право викори стовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передба чено. Крім того, п. 1.2. вказаного Положення, регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Позивач, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «ОТП Банк».

Так, пунктом 5 спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором. Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання по зичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальни ком в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином вико нав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу. Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 року, поточний рахунок - раху нок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розра хунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та ви мог законодавства України.

Перерахування в подальшому ПАТ «Альфа- Банк»цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обов'язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту. Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, ці Правила встанов люють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пун кту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послугу зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі опла ти дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Таким чином, позивачеві не було надано чинним законодавством права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Альфа- Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «Альфа- Банк».

На підставі викладеного позивач вважає, що чинним на момент укладення спірного кредитно го договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим ак там цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Щодо умов п. 26 Кредитного договору. В тексті цього пункту зазначено, що судовий захист прав та законних,інтересів, які мають Сто рони, підлягають остаточному вирішенню у Постійнодіючому Третейському суді. Позивач звернувся до суду із заявою з метою здійснення правосуддя, та отримання Рішення (акта правосуддя), розгляд яких передбачено лише судам загальної юрисдикції та Конституційним судом. Право на звернення до суду громадянином регламентовано Конституцією України та ЦПК України. Перелік судів, які здійснюють правосуддя в Україні зазначено в Законі України «Про судо устрій і статус суддів»від 07.07.2010 року та є виключним.

Згідно Рішення Конституційного суду України від 10 січня 2008 року за № 1-рп/2008 «Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України). З аналі зу положень Закону випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції. В п. 26 Договору зазначено, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у зв'язку з відносинами, які виникають при виконанні або припиненні Договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській організації «Всеукраїнський фінансовий союз»у відповідності до його регламенту. При цьому сторони домовились, що якщо одна із сторін письмово не наполягає на іншому, то розгляд їх спору у Третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих Сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання і виклику сторін.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та фізичні особи мають пра во передати на розгляд третейського суду будь - який спір, який виникає з цивільних чи госпо дарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності третейської угоди, яка відповідає вимогам закону. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути ук ладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений в письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди можуть розгля дати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарський правовідносин, за винятком, крім іншого, справ, за результатами розгляду яких виконання рішеннятретейського суду потребу ватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядуван ня, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Оскільки з тексту позовної заяви випливає, що окрема третейська угода, посилання на яку міститься в кредитному договорі, сторонами укладена не була, позивач не згоден на розгляд спору в третейському суді, тому для виконання рішення третейського суду має бути залучена вико навче служба, що протирічить ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

Крім того, відповідно до ст. 27 Закону України «Про третейські суди»про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору, спір між сторонами не підлягав розгляду в третейському суді. Щодо застосування положень спеціального закону України. Відповідно до ч. З п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року за наявності суперечності між нормами матеріального права, застосуванню підлягають норми, що мають вищу юридичну силу. Постанови Пленумів Верховного Суду України містять норми процесуального характеру, які регламентують порядок застосування чинного законодавства за наявності специфічних обставин, що потребують цього застосування.

Згідно п.1 Постанови ПВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивіль них справ про визнання правочинів недійсними»цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України ..„"Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року N 3161-ІХ/) та іншими актами законодавства. Крім того зазначено, що «при розг ляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову по винні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи» Положеннями статті 4. Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, відноситься до фінансових послуг. Імперативна норма закону прямо зазначає про віднесення фінансового кредиту до правової категорії послуг. При цьому необхідно зазначити, що в процесі надання кредиту позичальнику можуть надаватися фінансовою установою і певні послуги, пов'язані безпосередньо з кредитними відносинами (оці нка ризиків, оцінка майна, т.з. обслуговування кредиту). За надання зазначених послуг банками, як правило, справляється плата з клієнта. Такі відносини є відносинами з надання послуг і на них, безпе речно, розповсюджується дія закону «Про захист прав споживачів». Кредитний договір це правочин, який має бути правомірним, тобто не заборонений зако ном. Правочин - вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Укладений правочин є споживчим кредитним договором (це зазначено в п.1 Договору) та має містить норми та умови які закріплені та передбачені положеннями Закону України «Про захист прав споживача»та не можуть включати в себе умови, що порушують цей Закон. На підставі наведеного при розгляді справи судом застосовуються норми Цивільного коде ксу України, Закону України «Про захист прав споживачів»та «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які є нормами мате ріального права, що регулюють спірні правовідносини та мають вищу юридичну силу.

Відповідач позов не визнав, представник відповідача ОСОБА_8 подала до суд письмові заперечення, в яких вказала, що відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є договори і інші правочини.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Дійсно, 05.11.2007 року між позивачем і відповідачем був укладений кредитний договір № 500038704 . Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника - ОСОБА_3.

Отже, укладений Кредитний договір №5000038704 від 05.11.2007 року (в подальшому - Кредитний договір) - є підставою, відповідно до якої між Позивачем і Відповідачем виникли взаємні права та обов'язки: Стосовно правомірності надання кредитів у іноземній валюті зазначаємо наступне: Згідно ст.1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором Банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Згідно з приписами ст.ст. 47 і 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до зазначеної статті Закону кошти - є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті. Отже, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань. Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті.

Дійсно ст. 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-які обмеження щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановленому законом. Таким чином, відповідно до законодавства України, гривня має статус універсального засобу платежу, який без обмежень приймається на всій території України, і, в той же час, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства - Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»(в подальшому - Декрет). З приводу необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції зазначаємо наступне. У розумінні п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальна ліцензія на проведення валютної операції необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми перевищують встановлені законом межі. На теперішній час у чинному законодавстві не встановлені терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку. Стосовно необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, то згідно з вимогами п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Відповідно до ст. 11 Декрету Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення валютних операцій на валютному ринку України. Стаття 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачає, що НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Враховуючи надані повноваження, Національним банком України прийняте Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за №1429/10028. Відповідно до п. 1.4 Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Пунктом 1.5 Положення зазначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є повноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

ПАТ «Альфа-Банк» мав та має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з надання кредитів в іноземній валюті, а індивідуальна ліцензія відповідно вищевикладених норм законодавства не потрібна. Відповідно до листа Національного банку України №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до п.26 Кредитного договору № 5000038704 від 05.11.2007 року, укладеного між ЗАТ «Альфа-Банк»та ОСОБА_3 був повністю ознайомлений з порядком вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням вищезгаданих договорів, що підтверджується їх особистими підписами на договорах. Жодних зауважень чи застережень у Позивача на момент укладення та підписання договорів - не було. Підписання кредитного договору свідчить про намір сторін прийняти на себе права та обов'язки, зазначені у договорі. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором Банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Істотними умовами кредитного договору, як і будь-якого іншого правочину, є зокрема, предмет, ціна та строк дії договору. Статтею 629 ЦК України передбачено обов'язковість договору до виконання сторонами. Ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Разом з тим, звертається увага суду на спеціалізованому банківському законодавстві, що регулює відносини між Банком та Клієнтом. Частина 1 статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»передбачає, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Пунктом 26 Кредитного договору № 5000038704 від 05.11.2007 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк»та позивачем сторони домовилися, що судовий захист прав і законних інтересів, які мають сторони у зв'язку з цим договором, у тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні даного договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз»у відповідності до його Регламенту.

Відповідно до ст.50 ЗУ «Про третейські суди», сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Згідно ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про третейські суди»до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарський правовідносин, крім випадків, передбачених законом, а відповідно ст. 11 цього закону Третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України. Законодавством чітко передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті і вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами. Згідно ст. 17 Цивільного процесуального кодексу України «Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.114 ЦПК України предмет спору не віднесений до виключної підсудності, тобто може бути переданий на розгляд до третейського суду шляхом встановлення сторонами за взаємною домовленістю та згодою договірної підсудності. Також з огляду на процесуальні особливості розгляду справи, Банк акцентує увагу на наступному. Статтею 12 Закону України «Про третейські суди», передбачено, що третейська угода можу бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Статтею 5 Закону України «Про третейські суди»передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Крім цього регламент Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз»офіційно оприлюднений шляхом розміщення на сторонці інтернету за адресою: www.pdts.org.ua.

Саме з таких підстав ВСУ у своєму узагальненні від 24.11.2008 року „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначив що „помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним ". Згідно з п. 3 ст. 203 ЦК України - волевиявлення учасника правочину має бути: 1. Вільним (формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість тощо); Таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб'єктів правочину. Жодних зауважень чи застережень у ОСОБА_9 на момент укладення та підписання договору - не було. Підписання свідчить про намір сторін прийняти на себе права та обов'язки, зазначені у договорі. Також, звертаємо особливу увагу на практику Верховного Суду України, де Ухвалою від 21 квітня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила: «Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Одним зі способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин є звернення до третейського суду. Правові підстави вирішення спорів зі зверненням сторін до третейського суду як зазначалося вище встановлені ст. 17 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 1,5 Закону України «Про третейські суди» та в рішенні Конституційного Суду України від 10.01.08 року у справі № 1-3/2008 про завдання третейського суду, в якому зазначається, що третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції, таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. В ч. 2. п. 3.1. вищевказаного рішення зазначається, що гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55).

Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.2 ст.22, стаття 64 Конституції України). З зазначеного пункту вказує на те, що одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року №3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні.

З огляду на вищезазначене, в ухвалі Верховного Суду України від 21.04.2010 року у справі за касаційною скаргою акціонерно-комерційного банку «Укрсоцбанк» зазначається, що одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та обов'язки від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин є звернення до третейського суду. Таким чином, Верховний Суд України робить висновок, що укладення сторонами третейської угоди не є порушенням прав особи, оскільки угода про передання справи на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а одним із способів реалізації права на захист своїх прав. Таким чином, Третейське застереження у зазначеному Договорі було укладено з дотриманням усіх вимог, які передбачені ст. 12 Закону України «Про третейські суди»тому підстав для визнання його недійсним немає, крім того позивачем не наведено жодного конкретного факту, на підставі якого третейське застереження у договорі може бути визнано недійсним. Додатково зазначила, що 19.08.2009 року відбулася державна реєстрація змін найменування Банка, а саме: найменування Закрите акціонерне товариство «Альфа-Банк»було змінено на Публічне акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК». Відповідно до п. 1.2 Статуту Публічне акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК»є правонаступником усіх прав і зобов'язань Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк».

У судове засідання представник відповідача ОСОБА_8 не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність.

У судове засідання позивач не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати у його відсутність, позов просив задовольнити у повному обсязі.

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно кредитного договору №500038704 від 05.11.2007 року, ЗАТ «Альфа-Банк»у особі ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності №459/06 від 10.07.2006 року, з однієї сторони і ОСОБА_3, з другої сторони, уклали цей договір.

Відповідно до п.1 кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року, Банк надає Позичальнику Кредит у сумі 9200,00 (дев'ять тисяч двісті доларів США) на цілі, визначені в п.3 Договору (надалі - Кредит), а Позичальник зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування Кредитом у розмірі 19.99 % (дев'ятнадцять цілих дев'яносто дев'ять сотих відсотка) річних (надалі - проценти), виконати інші умови Договору та повертати Кредит Банку відповідно до Графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, (Додаток 1 до Договору, який є його невід'ємною частиною, далі - Додаток 1), але в будь-якому випадку не пізніше 05.11.2010 року.

Згідно п.2 кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року, Кредит надасться шляхом перерахування кредитних коштів у сумі 9200,00 (дев'ять тисяч двісті доларів США) на картковий рахунок Клієнта НОМЕР_2, у ЗАТ «Альфа-Банк», МФО 300346. Позичальник до підписання даного Договору ознайомлений та згодний з тим, що надання Кредиту за даним Договором передбачає відкриття карткового рахунку. Умови відкриття, ведення та закриття карткового рахунку містяться в Публічній пропозиції ЗАТ «Альфа-Банк»на укладання Договору про відкриття та порядок ведення рахунку покриття особистої міжнародної платіжної картки VISA Альфа-Банк, які опубліковані в офіційному виданні «Голос України»№155 від 22.08.06 року. Тарифи по обслуговуванню карткових рахунків фізичних осіб в ЗАТ "Альфа-Банк" відповідно до Публічної пропозиції ЗАТ „Альфа-Банх" на укладання Договору про відкриття та порядок ведення рахунку покриття особистої міжнародної платіжної картки VISA Альфа-Банк (обслуговуванню карткового рахунку) є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 26 кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року, передбачено, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають Сторони в зв'язку з цим Договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні даного Договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням Договору збитків та недійсність (неукладеність) Договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійнодіючому Третейському суді при Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський фінансовий союз»у відповідності до його Регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою Постійнодіючого Третейського суду при Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Підписанням даного Договору сторони надають свою згоду на такий порядок призначення третейського суду для кожного спору, що може виникнути між ними в зв'язку з даним Договором. Сторони домовилися, що якщо одна із Сторін письмово не наполягає на іншому, то розгляд їх спору у Третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих Сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання і виклику Сторін.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищається судом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 16 цього ж Кодексу визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, також регламентується ст. 3 ЦПК України. Частина 1 цієї статті визначає, що відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Згідно ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів передбачених законодавством, здійснюється судом.

З матеріалів справи вбачається, що 05.11.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк», в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений споживчий Кредитний договір № 500038704 на суму 9200 (дев'ять тисяч двісті доларів США) на умовах сплати 19,99 % річних. Пунктом 2 кредитного договору встановлено, що кредит надається шляхом перерахування кредитних коштів у сумі 9200 (дев'ять тисяч двісті доларів США) на картковий рахунок клієнта № НОМЕР_2. Договір про відкриття та порядок ведення рахунку покриття особистої міжнародної платіжної карти VISA Альфа-Банк є невід'ємною частиною Договору. Оспорюваний кредитний договір не містить положення про угоду, умови, обов'язки сторін щодо виконання угоди про відкриття рахунку особистої платіжної картки, норми договірного права.

Положення п. 2 ст. 208 ЦК України встановлює, що угода, яка складена між фізичної та юридичною особою повинна укладатися у письмовій формі.

Відповідач не довів та надав суду належних доказів, які б спростовували посилання позивача щодо відсутності угоди та підтверджували б факт укладання між сторонами кредитного договору окремої угоди про відкриття карткового рахунку.

До того ж, відповідачем не надано суду доказів про перерахування коштів у сумі 9200 (дев'ять тисяч двісті доларів США) на картковій рахунок ОСОБА_3 за НОМЕР_2; відомості про місцезнаходження термінального пристрою, з якого ОСОБА_3 отримав готівкову валюту у розмірі 9200 (дев'ять тисяч двісті доларів США); платіжну відомість про отримання ОСОБА_3 коштів у сумі 9200 (дев'ять ти сяч двісті доларів США); платіжну відомість сплати ОСОБА_3 банку комісії за здійснення операції по картці в термінальних пристроях.

Пленум Верховного Суду України в п.8 своєї Постанови №9 від 06.11.2009 року зазначив, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Встановлені судом обставини вказують на відсутність укладеної між сторонами угоди про відкриття та порядок ведення рахунку покриття особистої міжнародної платіжної карти VISA Альфа-Банк, така угода не є укладеною. При цьому, умови сплати позивачем комісії за здійснення операції по картці в термінальних пристроях, у розмірі 15 % від основної суми кредиту, які зазначені у додатку №1 до Договору № 500038704 від 05.11.2007 року, є нікчемними.

Пункт перший Кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року містить істотні умови цивільної угоди - відповідач надає кредит у сумі 9200 доларів США.

Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оскаржити угоду на підставах того, що ним в дійсності було отримані кошти в меншому обсязі, що встановлено Кредитним договором.

Відповідно до п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» передбачає, що «споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі».

Визнаючи нікчемність пункту 1 Кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року суд виходить з тих обставин, що фактично отримана сума кредитних коштів 8000 (вісім тисяч) доларів США та додатково містить 1200 (тисячу двісті) доларів США, які не отримані позивачем, а лише є сплатою комісії за здійснення операції по картці в термінальних пристроях, у розмірі 15 % від основної суми кредиту, за угодою, що не укладена та за своєю природою є нікчемною.

Цивільно-правові відносини урегульовані положеннями Глави 71 ЦК України, які встановлюють, що позичальник повинен повернути лише фактично отриману суму грошей, яка була отримана ним у Банку.

Щодо третейського застереження, суд приходить до наступного висновку.

Третейське застереження, яке зазначено п. 26 Кредитного договору, щодо вирішення всіх спірних питань, які виникають з укладених договорів, підлягають вирішення третейським судом, порушують права позивача, оскільки позбавляють його права на судовий захист, право вибору суду щодо підсудності справи, право на звільнення від сплати державного мита передбаченого ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»

Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачем вважається фізична особа, яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит -це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою установою) споживачеві на придбання продукції.

Офіційне тлумачення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України міститься у Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка А.М. щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) справа №1-26/2011 від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011, та потрібно розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до ч.1 ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність деяких умов кредитного договору зумовлюється наявністю дефектів його елементів, а саме: дефекту (незаконність) змісту правочину, дефекту (недотримання) форми, дефекту суб'єктивного складу, дефекти волі - невідповідності волі та волевиявлення. Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовлялися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах).

Положеннями ст. 203 ЦК України, в якій зазначені основні критерії чинності правочину, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до положень ст.ст. 203, 204 ЦК України підставами і наслідками недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК України. Виходячи з буквального тлумачення норм ст. 4 та ст. 203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: ЦК України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу; актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановами КМ України; актами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що умови Кредитного договору № 500038704 від 05.11.2007 року (пункти 1, 2 договору) є нікчемним правочином та їх недійсність встановлена законом (п.4 ст.203, п.2 ч.1 ст. 208 ЦК України). У разі нікчемності основних умов договору, коли їх положення впливають на весь правочин, укладена угода визнається нікчемною. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Однак, як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду, наводив підстави недійсності правочину та під час розгляду судової справи не змінив позовні вимоги; отже, між сторонами фактично існує спір щодо недійсності/або дійсності кредитного договору. Підстави, з яких позивач просить встановити недійсність правочину, а саме: дійсна відсутність угоди про відкриття та порядок ведення рахунку покриття особистої міжнародної платіжної карти VISA Альфа-Банк; незаконність отримання відповідачем комісії у розмірі 15% від всієї вартості кредиту за користування банківським терміналом; невідповідність діючому законодавству України третейської угоди, яка викладена у п. 26 угоди; встановлюють нікчемність умов правочину. При цьому, враховуючи той факт, що нікчемні умови є основними умовами правочину, їх правове визначення впливає на визначення усього договору - нікчемним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з вимогами ст. 215 ЦК України нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом, тобто коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність договору без дотримання вимог цієї норми, а оспорюваним є той правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але який у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути судом визнаний недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Але позивачем не надано доказів наявності між ним та відповідачем спору щодо нікчемності Кредитного договору, зокрема будь-якого листування чи інших доказів, що свідчили б про те, що позивач вважає такий договір нікчемним, а відповідач заперечує такий факт.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оскільки Кредитний договір № 500038704 від 05.11.2007 року є нікчемним правочином та його недійсність встановлена законом і не потребує визнання його нікчемність судом. Натомість вимоги позивача містять прохання визначити недійсність правочину, у зв'язку з цим суд відмовляє у задоволенні позовних вимогах.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 224-226, 233 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя Є.А. Болибок

Суддя Л.В. Калиновська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/23731270

[batyshka]

складывается впечатление что "списан" текст решения из иска - формулировки то исковые. у судей (у решений) другой стиль

[centurion]

Как в таком случае формулировать просительню часть иска? Суд то признал существенные положения договора ничтожными. По умолчанию следует - ничтожный,значит недействительый и признание судом его недействительности не требуется.

Как в таком случае прекратить кредитно-правовые отношения?

У меня просто похожая ситуация и стоит ли подавать подобный иск,если была реструктуризация в гривну?

Срок исковой давности в валютном договоре указазан в 50 лет.

Как я понимаю,даже если и была реструктуризация, оспорить первичный валютный договор возможно,привязав его условия и преддоговорную работу "Альфа- Банка" к нарушениям ЗУ ЗПП.

Поправьте меня пожалуйста,если я не прав.

[centurion]

Смысл в том,что при удачном раскладе, сама реструктуризация,по которой сейчас идёт тяжба, станет тоже недействительной.

[АлПет]

Как в таком случае формулировать просительню часть иска? Суд то признал существенные положения договора ничтожными. По умолчанию следует - ничтожный,значит недействительый и признание судом его недействительности не требуется.

Как в таком случае прекратить кредитно-правовые отношения?

У меня просто похожая ситуация и стоит ли подавать подобный иск,если была реструктуризация в гривну?

Срок исковой давности в валютном договоре указазан в 50 лет.

Как я понимаю,даже если и была реструктуризация, оспорить первичный валютный договор возможно,привязав его условия и преддоговорную работу "Альфа- Банка" к нарушениям ЗУ ЗПП.

Поправьте меня пожалуйста,если я не прав.

Реструктуризация у Вас скорее всего это прекращение валютного договора и заключения нового гривневого договора по согласию сторон, поэтому дефекты старого договора уже канули в лету. См. ЦКУ ч.2 ст. 604. Возможно я ошибаюсь.