Банк хочет второй раз взыскать по кредиту


Recommended Posts

В 2011 банк подал в третейский суд на взыскание задолженности, третейский суд естественно удовлетворил иск банка, после чего банк пытался получить исполнительный лист на основе третейский суда но в выдачи исполнительного листа суд районный и апелляционный отказал.

Сейчас банк подал в районный суд по моему месту жительства.

Вопрос, можно ли по одному кредитному договору дважды взыскивать задолженность так как решение третейский суда не отменено?

Link to comment
Share on other sites

В 2011 банк подал в третейский суд на взыскание задолженности, третейский суд естественно удовлетворил иск банка, после чего банк пытался получить исполнительный лист на основе третейский суда но в выдачи исполнительного листа суд районный и апелляционный отказал.

Сейчас банк подал в районный суд по моему месту жительства.

Вопрос, можно ли по одному кредитному договору дважды взыскивать задолженность так как решение третейский суда не отменено?

Из вашего вопроса не возможно понять, состояние кредитного договора (действует, расторгнут). Не понятно за какой период взыскана задолженность и какие требования в новом иске.

Ну а так из того что вы написали могу сказать, что да может, и не раз обращаться с иском в суд

Link to comment
Share on other sites

В 2011 банк подал в третейский суд на взыскание задолженности, третейский суд естественно удовлетворил иск банка, после чего банк пытался получить исполнительный лист на основе третейский суда но в выдачи исполнительного листа суд районный и апелляционный отказал.

Сейчас банк подал в районный суд по моему месту жительства.

Вопрос, можно ли по одному кредитному договору дважды взыскивать задолженность так как решение третейский суда не отменено?

Исходя из практики ВССУ- можно. Исходя со ст.61 Конституции Украины- нельзя! Никто не может быть дважды наказан за одно и то же правонарушение! Покажите решение и второй иск, постараюсь помочь.
Link to comment
Share on other sites

По сути не "второй раз взыскать", а хоть один раз взыскать.

Практика ВССУ подкреплена ЦПК

Стаття 205. Підстави закриття провадження у справі

1. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

...

5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його

компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той

самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли

суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання

рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до

третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому

самому третейському суді виявився неможливим;

т.е. если до реального взыскания не дошло по причине не выдачи ИЛ, то можно рассматривать еще раз в суде общей юрисдикции.

Вот еслиб банк сам не захотел получить...или получил, но не срослось - тогда другое дело :)

Link to comment
Share on other sites

По сути не "второй раз взыскать", а хоть один раз взыскать.

Практика ВССУ подкреплена ЦПК

т.е. если до реального взыскания не дошло по причине не выдачи ИЛ, то можно рассматривать еще раз в суде общей юрисдикции.

Вот еслиб банк сам не захотел получить...или получил, но не срослось - тогда другое дело :)

Я скажу, что по телу кредита можно побадаться.

ссылаясь на то, что право банка защищено третейским судом.

А вот проценты и пеню, которые банк насчитал после решения третейского суда, банк имеет право взыскать.

Link to comment
Share on other sites

Я скажу, что по телу кредита можно побадаться.

ссылаясь на то, что право банка защищено третейским судом.

А вот проценты и пеню, которые банк насчитал после решения третейского суда, банк имеет право взыскать.

Если банк хотел, а ему не выдали ИЛ, или по другой какой причине не дали возможности довести взыскание до логического конца (ИЛ,ОГИС, торги и пр) то банк имеет право обратиться в суд общей юрисдикции за защитой своего права кредитора.

Если банк сам прошляпил - тогда это уже его проблемы. Например в теч 3 лет после реш. ТС не получил ИЛ...или ИЛ ему вернули без удовлетворения по отсутсвию имущества у должника. Тогда с подобным иском (по взысканию задолженности) он уже обратиться в обычный вуд не сможет.

ЗЫ - А вот с иском на предмет реализации ипотечного майна, думаю...сможет...увы...

Link to comment
Share on other sites

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів в системі законодавства України за критерієм юридичної сили, найвищим актом є Конституція України (далі – Конституція). Відповідно до її ст. 8, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Зазначене положення означає те, що будь-який інший нормативно-правовий акт має не лише відповідати нормам Конституції, але і не суперечити їй. У Постанові Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9 зазначається, що «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії» (п. 2).

Зокрема, ст. 61 Конституції передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Розглянемо можливості застосування ст. 61 Конституції України при реалізації стратегії захисту боржників у «кредитних» спорах.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами між фінансовою установою та позичальником зазвичай укладаються договори застави рухомого або нерухомого майна, а між фіну становою та третіми особами – договори поруки.

Наприклад, згідно зі ст.ст. 553-554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Що стосується договору застави, в тому числі іпотеки нерухомого майна, ст.ст. 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Так, на кредитні договори та договори, укладені на забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами, поширюються всі загальні положення ЦК України про зобов’язання та договори. Глава 51 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов’язання та відповідальність за порушення зобов’язання. Оскільки порушення зобов’язання є правопорушенням, глава 51 регулює правові наслідки такого правопорушення, а саме визначає загальні положення негативної юридичної відповідальності у випадку порушення зобов’язання. Зокрема, згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Щодо кредитних договорів, спеціальні правові наслідки їх порушення позичальником в законодавстві визначає насамперед ст. 1050 ЦК України «Наслідки порушення договору позичальником»: «Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. (…) Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу». Також відповідальність за порушення кредитних договорів визначається ст.ст. 553, 554 ЦК України щодо договорів, зобов’язання за якими забезпечене порукою, та ст. 572 ЦК України щодо договорів, зобов’язання за якими забезпечене заставою.

Зазвичай вищевказані норми, а також загальні норми про неприпустимість односторонньої відмови відвиконання зобов’язання та обов’язок виконання зобов’язань належним чином успішно використовуються фінансовими установами для звернення з судовими позовами про стягнення з позичальників суми боргу, процентів, неустойки та застосування інших наслідків, передбачених кредитними договорами. До цього або в процесі розгляду справ, фінансові установи зазвичай звертаються до нотаріусів для отримання виконавчого напису, якщо це можливо в конкретному випадку. Вимоги щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса передбачені Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженою наказом Міністерства Юстиції України від 03.03.2004 № 20/5). При цьому треба зауважити, що фінустанови мають право звернутись до нотаріуса виключно до, а не після звернення до суду з позовом(ами), оскільки в іншому випадку порушена буде вимога безспірності при вчиненні виконавчого напису нотаріуса. Також фінансові установи звертаються з вимогами до поручителів боржників про стягнення з них відповідної суми боргу.

Очевидно, що за своєю правовою природою та правовими підставами, стягнення з боржника та поручителя суми боргу, процентів, неустойки, стягнення майна боржника через виконавчий напис нотаріуса є заходами застосування юридичної відповідальності за порушення кредитних зобов’язань.

При цьому нерідко мають місце випадки одержання фінансовою установою виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно (наприклад, квартиру боржника) і при цьому – звернення до суду з вимогою про стягнення з боржника повної суми боргу за кредитним договором, в тому числі «тіла кредиту», процентів, неустойки та інших сум. Також зустрічаються випадки, коли проти боржника та поручителя відкриваються окремі справи, про звернення стягнення на грошові кошти у відповідній сумі з кожного із них. Зрозуміло, що в такий спосіб фінустанови намагаються «перестрахуватись» від неплатоспроможності боржників та компенсувати свої збитки та витрати на юридичні послуги, виконавче провадження. Однак, стосовно боржників та поручителів такі механізми є не лише несправедливими, але й незаконними, оскільки фактично здійснюється їх притягнення до подвійної, а можливо і потрійної грошової відповідальності за порушення одного й того ж кредитного зобов’язання: фіну станова може стягнути кошти і з боржника, і з поручителя(ів), а також отримати кошти за рахунок продажу предмета застави (при тому, що ст. 589 ЦК України встановлено право заставодержателя задовольнити за рахунок предмета застави в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (зазвичай інше договорами не встановлено).

Вищевказані дії стягувачів порушують вимоги ст. 61 Конституції України про неприпустимість притягнення до відповідальності одне й те ж саме правопорушення більше одного разу, а також порушують ст. 589 ЦК України, а саме те, що у випадку задоволення заставодержателем його вимог за рахунок предмета застави повністю або частково в позасудовому порядку завдяки виконавчому напису нотаріуса, подальше задоволення вимог стягувача про стягнення з боржника та поручителя в судовому порядку повної суми боргу, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, є неможливим. Також неправильним є задоволення вимог фінустанов до боржника і поручителя(ів) в двох різних справах. У випадку виявлення існування двох справ в процесі їх розгляду, правильним є їх об’єднання або зупинення розгляду однієї з них до завершення розгляду іншої, а у випадку, коли про розгляд однієї зі справ стало відомо після набуття рішенням законної сили, провадження в другій справі може бути закрите за клопотанням відповідача про закриття провадження по справі, відповідно до ст. 61 Конституції України, ч.1 ст.205 ЦПК України. Отже, якщо після отримання кредитором виконавчого напису про звернення стягнення на майно боржник та поручитель(і) не додумаються подати клопотання про припинення провадження у справі або принаймні заперечення проти позовних вимог на підставі ст. 61 Конституції України, хоча б в частині вартості майна, на яке вже звернено стягнення в позасудовому порядку, можливим є притягнення винних осіб до подвійної, а можливо і потрійної цивільної матеріальної відповідальності (заставленим та іншим майном боржника, майном поручителя) за порушення кредитного договору.

19.05.2010 р. Слов’янський міськрайонний суд Донецької області розглянув клопотання представника боржника про припинення провадження у справі за позовом фінансової установи (банку) до боржника та поручителя про стягнення суми боргу за кредитним договором і прийшов до висновку щодо задоволення клопотання, внаслідок законності його вимог, з наступних обставин. Так, позивач звернувся до відповідачів з позовом про стягнення суми боргу за кредитним договором, де, відповідно до п. 3.6., предметом забезпечення цього договору виступає майно відповідача, а саме два вантажні силові тягачі та причепи бортові до них. Згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу від 15.01.2010 р., за заявою позивача на вищевказане майно звернено стягнення, шляхом його реалізації, тим самим задовольняючи вимоги позивача до відповідачів щодо боргу по означеному кредитному договору. На виконання даного виконавчого напису винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, складений акт опису та арешту вказаного майна. Таким чином, суд прийшов до висновку щодо фактичного вирішення спірних правовідносин у позасудовому порядку, із застосуванням п. 3.6. означеного кредитного договору – відповідачі не можуть двічі нести відповідальність за одні і ті ж дії. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд ухвалив провадження у справі закрити. Ухвала суду набула законної сили і сторонами не оскаржується.

Таким чином, за допомогою описаного механізму, боржник та поручитель зможуть не лише захистити себе від обов’язку нести перед стягувачем подвійну (потрійну) відповідальність за порушення одного й того ж кредитного договору (адже сам суд може і не дізнатись про існування виконавчого напису нотаріуса або іншої судової справи), покарати кредитора (стягувача) за умисне порушення норм та вимог законодавства України.

Неприпустимість застосування подвійної відповідальності

за порушення кредитних зобов’язань !!!!

Link to comment
Share on other sites

Если банк хотел, а ему не выдали ИЛ, или по другой какой причине не дали возможности довести взыскание до логического конца (ИЛ,ОГИС, торги и пр) то банк имеет право обратиться в суд общей юрисдикции за защитой своего права кредитора.

Если банк сам прошляпил - тогда это уже его проблемы. Например в теч 3 лет после реш. ТС не получил ИЛ...или ИЛ ему вернули без удовлетворения по отсутсвию имущества у должника. Тогда с подобным иском (по взысканию задолженности) он уже обратиться в обычный вуд не сможет.

ЗЫ - А вот с иском на предмет реализации ипотечного майна, думаю...сможет...увы...

Есть ряд решений, выложенных на форуме.

если есть исп. напись, то можно взыскать только разницу -- проценты и пеню, которая была насчитана.

Я считаю, что можно применять данные положения и в делах, где банк уже получил решение о взыскание.

и отбиваться от взыскания на предмет ипотеки.

другой вопрос, насколько оно будет успешным.

Link to comment
Share on other sites

Есть ряд решений, выложенных на форуме.

если есть исп. напись, то можно взыскать только разницу -- проценты и пеню, которая была насчитана.

Я считаю, что можно применять данные положения и в делах, где банк уже получил решение о взыскание.

и отбиваться от взыскания на предмет ипотеки.

другой вопрос, насколько оно будет успешным.

ИН нотара срезу идет в ОГИС и начинается ИП...В этом случае еще можно пытаться (!!!) при подаче банком иска в суд, доказать попытку двойного взыскания. Но пленум и ВСУ (лень искать ссылки) придерживаются позиции, что ИН не мешает банку обращаться в суд.

По решению ТС наш ЦПК однозначен - см. выше.

Итого - Есть реш. ТС. Нет взыскания (ну и добровольного исполнения тоже). Банком подан иск. Расписали и открыли производство. Заемщик приходит на заседание с решением ТС и просит закрыть производство на основании п.2 ч.1 ст. 205. Суд же отказывает на основании п.5 ч.1 ст 205. и слушает дело дальше.

Кроме того, иск о взыскании задолженности...и иск об взыскании задолженности путем реализации предмета ипотеки - это разные иски. С поправкой на ветер" ( на непредвзятость наших судов) можно достаточно уверенно предположить начало производства.

Link to comment
Share on other sites

ИН нотара срезу идет в ОГИС и начинается ИП...В этом случае еще можно пытаться (!!!) при подаче банком иска в суд, доказать попытку двойного взыскания. Но пленум и ВСУ (лень искать ссылки) придерживаются позиции, что ИН не мешает банку обращаться в суд.

По решению ТС наш ЦПК однозначен - см. выше.

Итого - Есть реш. ТС. Нет взыскания (ну и добровольного исполнения тоже). Банком подан иск. Расписали и открыли производство. Заемщик приходит на заседание с решением ТС и просит закрыть производство на основании п.2 ч.1 ст. 205. Суд же отказывает на основании п.5 ч.1 ст 205. и слушает дело дальше.

Кроме того, иск о взыскании задолженности...и иск об взыскании задолженности путем реализации предмета ипотеки - это разные иски. С поправкой на ветер" ( на непредвзятость наших судов) можно достаточно уверенно предположить начало производства.

Об этом же я не спорю.

Производство по иску будет открыто, я говорю о том, что суд должен удовлетворить такие требования банка лишь частично, тоесть взыскать только пеню и начисленные проценты за период с вынесения решения суда.

У меня лично было решение апелляционного суда Донецкой области, где банку отказали во взыскания тела кредита, хотя просто было открыто исполнительное производство по обращению взыскания на предмет залога.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...