Определение ВССУ об обязательстве Райффайзен банк Аваль вернуть украденный сотрудниками депозит

[ANTIRAID]

УХВАЛА
іменем україни

24 квітня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6 - на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 10 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 6 лютого 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом посилаючись на те, що 2 квітня 2005 року між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладений договір банківського вкладу з нарахуванням 16 % річних, а з 2 квітня 2007 року до 2 квітня 2008 року 18% річних на вклад. На виконання умов договору вона внесла на рахунок банку 18 тис. грн. За час дії договору вона отримувала нараховані відсотки та користувалась вкладом. Станом на 2 квітня 2007 року залишок депозитного вкладу становив 16 тис. грн. Починаючи з 2007 року банк перестав виплачувати відсотки за договором, а 1 серпня 2007 року на її звернення направив відповідь про те, що у банку відсутній указаний нею рахунок. Оскільки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовляється повернути їй зазначену суму вкладу та проценти на суму вкладу, під час розгляду справи, просила стягнути з відповідача на її користь 16 тис. грн суми банківського вкладу, 16 320 грн відсотків на суму вкладу, 18 880 грн пені, 7 305 грн збитків, сплачених іншій особі, яка позичала кошти на навчання дочки та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 10 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 6 лютого 2013 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не довела укладення з банком договору, оскільки у неї відсутня квитанція на підтвердження отримання банком суми вкладу. При цьому послались на те, що посадові особи банку, які отримали у позивачки у 2005 році грошові кошти, не зарахували їх на рахунок банку, а присвоїли їх, зловживаючи своїм службовим становищем, за що були засуджені вироком за зазначене, що ці особи не виконували свої трудові (службові) обов'язки, а банком їх дії по укладенню договору на вклад з позивачкою не схвалювались, що свідчить про те, що цей договір не вчинявся від імені банку, а, відтак є неукладеним.

Протее повністю погодитись із таким висновками судів неможна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що представлений ОСОБА_3 договір і ощадна книжка на кошти у розмірі 18 тис. грн до каси ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не внесені, а рахунок, що зазначений у договорі і в ощадній книжці, виданій позивачці, у банку відсутній.

Вироком Чаплинськогго районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року що набрав законної сили, відносно ОСОБА_5, ОСОБА_7 встановлено, що засуджені є винними особами в завданні ОСОБА_3 шкоди, оскільки отримали від неї кошти і до каси банку їх не внесли, а шляхом підробки документів і використання печатки банку видали примірник депозитного договору з виплатою неіснуючих річних відсотків, привласнили кошти і використали їх. За указаним вироком суду привласнені кошти стягнуті з винних осіб на користь позивачки.

Також банком позивачці виданий банківський документ з назвою «Об'ява», в якій зазначається дата і час вчинення банківської операції, печатка банку та підпис касира про прийняття грошей.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції, яка була чинною на момент укладення договору банківського вкладу від 19 лютого 2009 року, установлено, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Відповідно до п. 2.1. Положення грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

При цьому ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України встановлюють, що банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Таким чином, згідно з ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1. Положення відкриття відповідних рахунків та обліковування на них грошових коштів в національній та іноземній валюті, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку, відповідно до якого банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції письмова форма договору банківського вкладу (депозиту) вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, які, у свою чергу, є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

При цьому відкриття банківських рахунків та обліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку (ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1. Положення).

Таким чином, відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необліковування грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

Разом із тим, договір банківського вкладу (депозиту) може бути визнано недійсним у зв'язку з порушенням інших умов дійсності правочинів, передбачених, зокрема, у чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Таких вимог банком не заявлялось.

Згідно ст. 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вирішуючи спір, суди у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірили; не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору; не визначилися із правовідносинами, які випливають із встановлених обставин.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід звернути увагу на вимоги ч. 1 ст. 11 ЦПК України про те, що суд розглядає справу у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих сторонами, а згідно з п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд має уточнити позовні вимоги, якщо у цьому є необхідність.

Так, предметом позовних вимог суд зазначив відшкодування шкоди (у редакції, зазначеної позивачем), проте зі змісту і позовної заяви і з мотивувальної частини рішення суд зазначає, що позивачка при обґрунтуванні позовних вимог посилалась на норми ЦК України, що регулюють відшкодування шкоди, так і на норми ЦК України, які регулюють виконання договору банківського вкладу, банківського рахунку, тобто на договірні відносини.

З'ясування цих обставин має важливе юридичне значення, оскільки впливає на вирішення спору в частині, зокрема, стягнення відсотків за вкладом, пені, чи лише шкоди у розмірі 16 тис. грн, яка стягнута вироком суду.

Оскільки суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 10 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 6 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31006794