Определение ВССУ об отказе Ощадбанку во взыскании убытка с сотрудника за неправильную операцию

[ANTIRAID]

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Амеліна В.І., Касьяна О.П.,

Коротуна В.М., Штелик С.П.,

акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою в інтересах ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 з 3 вересня 2007 року працювала на посаді контролера-касира операційного відділу, а з 1 листопада 2007 року на посаді старшого контролера-касира операційного відділу філії Лівобережне відділення № 8420 ПАТ «Ощадбанк». Між відповідачем та позивачем 1 листопада 2007 року укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

13 червня 2008 року ОСОБА_3 здійснила операцію по видачі готівки в сумі 20 000 грн з використанням POS - терміналу на рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_5, видавши відповідний чек. При здійсненні цієї операції ОСОБА_3 порушила п.п. 3.2, 4.1.3 та 4.1.4 Порядку здійснення операцій з видачі готівки із застосуванням карток міжнародних платіжних систем через каси установ ПАТ «Ощадбанк», затвердженого постановою правління ПАТ «Ощадбанк» від 26 квітня 2004 року, оскільки не впевнилась у законності використання картки її пред'явником, не здійснила ідентифікації клієнта, не перевірила документи, що посвідчують особу клієнта та не звірила їх з реквізитами на картці, на чеку зазначила реквізити невстановленої особи, не порівняла підпис на чеку з підписом особи в документах, що посвідчує особу клієнта, а також не поставила свій підпис у чеку. Оскільки було встановлено, що власник рахунку ОСОБА_5 13 червня 2008 року з використанням POS- терміналу грошові кошти не отримував, банк, посилаючись на те, що неправомірними діями ОСОБА_3 завдана шкода банку, на підставі ст.ст. 130, 134 КЗпП України просив стягнути з неї на користь банку 20 000 грн.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 шкоду, завдану банку внаслідок порушення покладених на неї трудових обов'язків, у розмірі 20 000 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача хоча і визнані неправомірними, але доказів заподіяння матеріальної шкоди банку саме її діями позивачем не надано. Сама по собі видача 13 червня 2008 року готівки за банківською карткою з порушенням п. п. 3.2, 4.1.3 та 4.1.4 Порядку здійснення операцій із видачі готівки із застосуванням карток міжнародних платіжних систем через каси установ ПАТ «Ощадбанк», не свідчить про привласнення коштів, їх розтрату чи нестачу, оскільки попереднє зарахування коштів на банківський рахунок здійснювалось іншою особою, щодо якої відкрито провадження у кримінальній справі, а не ОСОБА_3, тобто між неправомірними діями відповідача та наслідками у вигляді матеріальної шкоди відсутній причинний зв'язок та відсутня її вина.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що між банком та ОСОБА_3 укладено договір про повну матеріальну відповідальність, вона обіймає посаду, з якою такій договір укладено правомірно, її дії щодо порушення нею п. п. 3.2, 4.1.3 та 4.1.4 Порядку здійснення операцій із видачі готівки із застосуванням карток міжнародних платіжних систем через каси установ ПАТ «Ощадбанк» визнані неправомірними актом ревізії фінансово-господарської діяльності від 27 травня 2011 року, отже ОСОБА_3 повинна нести повну матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної банку шкоди - 20 000 грн.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

За положеннями п. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

За правилами ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно зі ст.130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками).

Таким чином, обставинами, які у своїй сукупності дають підстави для застосування положень про повну матеріальну відповідальність, є: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; неправомірні дії працівника, неналежне виконання ним трудових обов'язків, які призвели до шкоди; наявність вини працівника.

Судом установлено, що з 3 вересня 2007 року ОСОБА_3 працювала на посаді контролера-касира операційного відділу філії-Лівобережного відділення № 8420 ПАТ «Ощадбанк», а з 1 листопада 2007 року обіймала посаду старшого контролера-касира операційного відділу.

1 листопада 2007 року з ОСОБА_3 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність та вона ознайомлена з посадовою інструкцією, за якою до її посадових обов'язків входить виконання операцій, пов'язаних з обліком, зберіганням, видачею готівки та інших матеріальних цінностей.

В обґрунтування своїх висновків щодо наявності підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції послався в оскаржуваному рішенні на акт ревізії фінансово-господарської діяльності філії-Лівобережного відділення № 8420 за період з 1 травня 2010 року по 1 травня 2011 року, яким встановлено, що 13 червня 2008 року ОСОБА_3 здійснено операцію з видачі готівки в сумі 20 000 грн з використанням POS - терміналу на рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_5, з порушенням п.п. 3.2, 4.1.3 та 4.1.4 Порядку здійснення операцій з видачі готівки із застосуванням карток міжнародних платіжних систем через каси установ ПАТ «Ощадбанк». Видача коштів по цій операції здійснювалась у межах залишку коштів на цьому рахунку. Разом з тим, зазначений акт ревізії в матеріалах справи відсутній і судами попередніх інстанцій не досліджувався.

Актом перевірки від 4 січня 2011 року встановлено, що гроші на картковий рахунок клієнта ОСОБА_5 зараховувались з кредитного рахунку з порушенням порядку такого зарахування через неправомірні дії іншої відповідальної особи банку - ОСОБА_6

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції із застосуванням положень ст. 212-214 ЦПК України дав оцінку зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що неправомірні дії ОСОБА_3 не призвели до спричинення прямої дійсної шкоди підприємству, тобто підстави, передбачені ч.1 ст. 134 КЗпП України, для застосування повної матеріальної відповідальності відсутні.

Апеляційний суд, переглядаючи справу та ухвалюючи рішення про задоволення позову, фактичних обставин справи та наведених норм закону не врахував, а тому безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене з дотриманням норм закону. При цьому, переоцінивши докази, досліджені судом першої інстанції, не вказав, які порушення норм процесуального та матеріального права допустив при цьому місцевий суд.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану в інтересах ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2012 року скасувати.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна Головуючий Судді:В.І. Амелін О.П. Касьян В.М. Коротун С.П. Штелик Судді: В.І. Амелін

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31484799

[НБ Украины]

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Амеліна В.І., Касьяна О.П.,

Коротуна В.М., Штелик С.П.,

акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою в інтересах ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 з 3 вересня 2007 року працювала на посаді контролера-касира операційного відділу, а з 1 листопада 2007 року на посаді старшого контролера-касира операційного відділу філії Лівобережне відділення № 8420 ПАТ «Ощадбанк». Між відповідачем та позивачем 1 листопада 2007 року укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

13 червня 2008 року ОСОБА_3 здійснила операцію по видачі готівки в сумі 20 000 грн з використанням POS - терміналу на рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_5, видавши відповідний чек. При здійсненні цієї операції ОСОБА_3 порушила п.п. 3.2, 4.1.3 та 4.1.4 Порядку здійснення операцій з видачі готівки із застосуванням карток міжнародних платіжних систем через каси установ ПАТ «Ощадбанк», затвердженого постановою правління ПАТ «Ощадбанк» від 26 квітня 2004 року, оскільки не впевнилась у законності використання картки її пред'явником, не здійснила ідентифікації клієнта, не перевірила документи, що посвідчують особу клієнта та не звірила їх з реквізитами на картці, на чеку зазначила реквізити невстановленої особи, не порівняла підпис на чеку з підписом особи в документах, що посвідчує особу клієнта, а також не поставила свій підпис у чеку. Оскільки було встановлено, що власник рахунку ОСОБА_5 13 червня 2008 року з використанням POS- терміналу грошові кошти не отримував, банк, посилаючись на те, що неправомірними діями ОСОБА_3 завдана шкода банку, на підставі ст.ст. 130, 134 КЗпП України просив стягнути з неї на користь банку 20 000 грн.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 шкоду, завдану банку внаслідок порушення покладених на неї трудових обов'язків, у розмірі 20 000 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача хоча і визнані неправомірними, але доказів заподіяння матеріальної шкоди банку саме її діями позивачем не надано. Сама по собі видача 13 червня 2008 року готівки за банківською карткою з порушенням п. п. 3.2, 4.1.3 та 4.1.4 Порядку здійснення операцій із видачі готівки із застосуванням карток міжнародних платіжних систем через каси установ ПАТ «Ощадбанк», не свідчить про привласнення коштів, їх розтрату чи нестачу, оскільки попереднє зарахування коштів на банківський рахунок здійснювалось іншою особою, щодо якої відкрито провадження у кримінальній справі, а не ОСОБА_3, тобто між неправомірними діями відповідача та наслідками у вигляді матеріальної шкоди відсутній причинний зв'язок та відсутня її вина.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що між банком та ОСОБА_3 укладено договір про повну матеріальну відповідальність, вона обіймає посаду, з якою такій договір укладено правомірно, її дії щодо порушення нею п. п. 3.2, 4.1.3 та 4.1.4 Порядку здійснення операцій із видачі готівки із застосуванням карток міжнародних платіжних систем через каси установ ПАТ «Ощадбанк» визнані неправомірними актом ревізії фінансово-господарської діяльності від 27 травня 2011 року, отже ОСОБА_3 повинна нести повну матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної банку шкоди - 20 000 грн.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

За положеннями п. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

За правилами ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно зі ст.130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками).

Таким чином, обставинами, які у своїй сукупності дають підстави для застосування положень про повну матеріальну відповідальність, є: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; неправомірні дії працівника, неналежне виконання ним трудових обов'язків, які призвели до шкоди; наявність вини працівника.

Судом установлено, що з 3 вересня 2007 року ОСОБА_3 працювала на посаді контролера-касира операційного відділу філії-Лівобережного відділення № 8420 ПАТ «Ощадбанк», а з 1 листопада 2007 року обіймала посаду старшого контролера-касира операційного відділу.

1 листопада 2007 року з ОСОБА_3 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність та вона ознайомлена з посадовою інструкцією, за якою до її посадових обов'язків входить виконання операцій, пов'язаних з обліком, зберіганням, видачею готівки та інших матеріальних цінностей.

В обґрунтування своїх висновків щодо наявності підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції послався в оскаржуваному рішенні на акт ревізії фінансово-господарської діяльності філії-Лівобережного відділення № 8420 за період з 1 травня 2010 року по 1 травня 2011 року, яким встановлено, що 13 червня 2008 року ОСОБА_3 здійснено операцію з видачі готівки в сумі 20 000 грн з використанням POS - терміналу на рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_5, з порушенням п.п. 3.2, 4.1.3 та 4.1.4 Порядку здійснення операцій з видачі готівки із застосуванням карток міжнародних платіжних систем через каси установ ПАТ «Ощадбанк». Видача коштів по цій операції здійснювалась у межах залишку коштів на цьому рахунку. Разом з тим, зазначений акт ревізії в матеріалах справи відсутній і судами попередніх інстанцій не досліджувався.

Актом перевірки від 4 січня 2011 року встановлено, що гроші на картковий рахунок клієнта ОСОБА_5 зараховувались з кредитного рахунку з порушенням порядку такого зарахування через неправомірні дії іншої відповідальної особи банку - ОСОБА_6

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції із застосуванням положень ст. 212-214 ЦПК України дав оцінку зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що неправомірні дії ОСОБА_3 не призвели до спричинення прямої дійсної шкоди підприємству, тобто підстави, передбачені ч.1 ст. 134 КЗпП України, для застосування повної матеріальної відповідальності відсутні.

Апеляційний суд, переглядаючи справу та ухвалюючи рішення про задоволення позову, фактичних обставин справи та наведених норм закону не врахував, а тому безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене з дотриманням норм закону. При цьому, переоцінивши докази, досліджені судом першої інстанції, не вказав, які порушення норм процесуального та матеріального права допустив при цьому місцевий суд.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану в інтересах ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2012 року скасувати.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна Головуючий Судді:В.І. Амелін О.П. Касьян В.М. Коротун С.П. Штелик Судді: В.І. Амелін

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31484799

«Актом перевірки від 4 січня 2011 року встановлено, що гроші на картковий рахунок клієнта ОСОБА_5 зараховувались з кредитного рахунку з порушенням порядку такого зарахування через неправомірні дії іншої відповідальної особи банку - ОСОБА_6

…»

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=73101 сообщение #5254 18.6.2013 16:49

Пирамида - выплата процентов по валютным вкладам, которые не были учтены в кассе, за счет неучтенных платежей по псевдовалютным кредитам. Не являются ли данные платежи аналогичными вкладами, если реально валютный кредит не выдавался?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=72591 сообщение #5237 6.6.2013 10:22

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=43909 сообщение #2151 27.12.2011 10:18

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=49804 сообщение #2734 22.3.2012 10:38

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=55113 сообщение #3344 22.5.2012 22:03

дополнительно:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/24711417

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=55544 сообщение #3369 30.5.2012 22:23

Всего лишь мошенничество в банке? И все?

Не задумывались ли Вы над тем, что выдача клиенту недействительного заявления на выдачу налички или недействительного заявления на перевод налички (второй экземпляр - квитанция, которая остается у заемщика) является предикатным преступлением, т.е. преступлением предшествующим отмыванию денег в соответствии со статьей 209 УК Украины?

Не является ли это фактом сокрытия и маскирования незаконного происхождения наличной иностранной валюты под видом выдачи "валютного" кредита и уплаты процентов за "валютный" кредит.　　

Вы хотите в этом участвовать?

Вы соучастник или потерпевший?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=58248 сообщение #3621 26.7.2012 9:20

Готовьте иск о возврате банком безосновательно полученных денежных средств (гл. 83 ГК Украины).

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=60158 сообщение #3793 4.9.2012 17:59

[Obelix]

Готовьте иск о возврате банком безосновательно полученных денежных средств (гл. 83 ГК Украины).

Жистока