Определение ВССУ о признании договора с Приватбанком исполненным и действие договора прекращенным

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

УХВАЛА

іменем україни

 

25 грудня 2013 року

 

м. Київ

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А., 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання виконаним та припиненим кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 24 березня 2008 року між ним та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 55 тис. доларів США. Зазначав, що він повністю погасив даний кредит 18 травня 2010 року. Проте банк 30 березня 2011 року повідомив його про заборгованість по кредиту у розмірі 4 045 доларів США, а 1 червня 2011 року визначив розмір заборгованості у вигляд невиплаченої комісії за резервування коштів у розмірі 3 394 долари 80 центів США. Вважав такі дії та вимоги банку неправомірними та просив визнати його зобов'язання за кредитним договором виконаними, а дію договору - припиненою.

 

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 червня 2012 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Визнано зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором від 24 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк», виконаними у повному обсязі. Визнано таким, що припинив свою дію, кредитний договір від 24 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

 

Справа в апеляційному порядку розглядалась неодноразово.

 

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

 

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

 

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що встановлення визначеної кредитним договором суми винагороди за резервування ресурсів обмежується терміном до повного погашення кредиту, будь-які додаткові умови, що пов'язують дату повного погашення кредиту із графіком його погашення відсутні, тому нарахування такої винагороди повинно здійснюватися до повного погашення кредиту за фактичну кількість днів резервування.

 

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, встановленим правовідносинам та нормам права, які вірно застосовані.

 

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що встановлення передбаченої кредитним договором суми винагороди за резервування ресурсів обмежується терміном до дати повного погашення кредиту, при цьому відсутні будь-які додаткові умови, що пов'язують дату повного погашення кредиту із графіком його фактичного погашення.

 

Проте погодитись із таким висновками апеляційного суду не можна.

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

 

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 55 тис. доларів США.

 

18 травня 2010 року ОСОБА_3 було повністю погашено кредит за кредитним договором шляхом проведення повного розрахунку.

 

Згідно з довідкою від 20 травня 2010 року № 2411 на заставне майно: трьохкімнатну квартиру загальною площею 78,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем була надана згода на вилучення майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також його вилучено з Державного реєстру іпотек.

 

Також факт дострокового погашення ОСОБА_3 кредиту підтверджується копіями квитанцій, які судом першої інстанції належним чином оцінені.

 

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості за цим договором (за винятком, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступний спосіб: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 630 доларів 83 центи США згідно графіку погашення для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

 

Згідно п. 8.5 договору при достроковому (як повному, так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом 0 % від суми кредиту, що погашається достроково.

 

Згідно ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

 

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

 

Відповідно до п. 3.6 договору позичальник сплачує банку винагороду у розмірі й у строки, визначені п. 8.1 договору від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту. При цьому, незалежно від дня останнього періоду сплати до дня остаточного погашення кредиту винагорода сплачується у вказаному розмірі.

 

У п. 4.4 договору передбачено, що винагорода за резервування ресурсів нараховується за весь час резервування (до дати погашення кредиту), при цьому сумою зарезервованих ресурсів вважається сума, вказана у графіку погашення кредиту.

 

Пунктом 3.3 договору передбачено, що нарахування винагород, передбачених, зокрема п. 8.1 здійснюється в останню дату їх сплати, зазначену в п. 7.1 договору. Разом з тим, п. 7.1 кредитної угоди вказане положення не врегульоване.

 

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 розтлумачено положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які поширюються на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

 

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право дострокового повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат. Споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує відсотки за користування кредитом та вартість всіх послуг, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом. Кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.

 

Отже, сплата винагороди за резервування кредитних ресурсів не є самостійним зобов'язанням за вказаним кредитним договором, а є похідним від основного кредитного зобов'язання, у зв'язку з виконанням позивачем обов'язку повернення суми кредиту у відповідача після цього відпала потреба у резервуванні таких ресурсів, і відповідно до останнього по нарахуванню такої винагороди неправомірні, оскільки ним фактично поставлено питання про сплату винагороди за послугу, яка вже не надається.

 

Апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернувся та прийшов до помилкових висновків, відмовивши в задоволенні позову.

 

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити.

 

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2013 року скасувати, залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 червня 2012 року.

 

Ухвала оскарженню не підлягає. 

 

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

А.О. Лесько

С.Ф. Хопта 

В.А. Черненко

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/36369613

[у.zaporozhskiy]

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.

Единственный вопрос, распространяются ли положения абз. 5 ч. 8 ст. 11 ЗУ о защите прав потребителей на правоотношения между банком и заемщиком по кредитному договору 2008 года.

Или же в данном случае мы говорим о смягчении гражданско-правовой ответственности и поэтому положения данного закона имеют обратную силу?

 

Отже, сплата винагороди за резервування кредитних ресурсів не є самостійним зобов'язанням за вказаним кредитним договором, а є похідним від основного кредитного зобов'язання, у зв'язку з виконанням позивачем обов'язку повернення суми кредиту у відповідача після цього відпала потреба у резервуванні таких ресурсів, і відповідно до останнього по нарахуванню такої винагороди неправомірні, оскільки ним фактично поставлено питання про сплату винагороди за послугу, яка вже не надається.

 

Если не этот момент, то решение очень хорошее и позитивное, особенно для заемщиков Привата.