Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року № 6-2056цс15 про визнання поруки припиненою... Это касается ФК "Вектор Плюс"...

[Bolt]

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3D3AA1A76A5119D0C2257F01002B9143

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

      11 листопада 2015 року                                                        м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Лященко Н.П.,

 

 

суддів:

Гуменюка В.І.,

Сеніна Ю.Л.,

 

 

Охрімчук Л.І.,

Яреми А.Г.,

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третя особа: ОСОБА_2, про визнання   поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (далі – ПАТ «Сведбанк» або Банк) про визнання поруки припиненою.

Зазначав, що 22 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач надав позичальнику кредит у сумі 108 500 доларів США зі сплатою процентів на строк до 22 травня 2015 року. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором цього ж дня між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель узяв на себе зобов’язання солідарно з позичальником відповідати за виконання боржником умов кредитного договору.

Позивач указував, що кредитним договором передбачено, що в разі порушення позичальником строків внесення платежів або невиконання ним зобов’язань Банк має право надіслати йому повідомлення про зміну умов договору. У цьому разі строк виконання позичальником зобов’язань вважається таким, що настав на десятий календарний день з дня направлення Банком повідомлення про зміну умов договору. Договором поруки передбачено, що в разі невиконання своїх зобов’язань позичальником поручитель зобов’язаний погасити суму заборгованості за кредитним договором на першу вимогу Банку протягом десяти  календарних днів з моменту отримання поручителем письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов’язань.

9 липня 2009 року Банк надіслав на адресу позичальника та на його адресу як поручителя повідомлення про зміну умов кредитного договору, зокрема, що строк виконання зобов’язань за кредитним договором у повному обсязі настає на десятий календарний день з 9 липня 2009 року, тобто з дня направлення зазначеного повідомлення – 19 липня 2009 року.

Зазначав, що оскільки позичальник не виконав зобов’язання за кредитним договором, а Банк протягом шести місяців після спливу цього строку не звернувся до нього як до поручителя з вимогою про погашення боргу або з позовом до суду, то на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі -  ЦК України) порука вважається припиненою.

Посилаючись на пропущення  Банком як шестимісячного строку звернення до поручителя з вимогою про погашення боргу, так і шестимісячного строку звернення до суду з позовом до нього, ОСОБА_1 просив визнати договір поруки, укладений 22 травня 2008 року між Банком та ним, припиненим та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Оболонського  районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень  ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення Оболонського  районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав, – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 8 липня 2015 року, від 17 червня 2015 року, від 18 лютого 2015 року, від 29 квітня 2015 року, від 18 вересня 2013 року, від 27 листопада 2013 року та постанови Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, від 17 вересня 2014 року, від 21 січня 2015 року, від 10 вересня 2015 року, від 24 вересня 2014 року, від 18 липня 2012 року.

ОСОБА_1 вказує на те, що правові висновки Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції, в наданих для прикладу судових рішеннях, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 травня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 108 500 доларів США зі сплатою процентів на строк до 22 травня 2015 року.

22 травня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель узяв на себе зобов’язання солідарно з позичальником відповідати за виконання боржником умов кредитного договору.

За умовами договору він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника.

Відповідно до пункту 3.8 кредитного договору, якщо позичальник порушує строки платежів, установлені пунктами 3.3, 3.1, та/або при невиконанні зобов’язань позичальника, Банк має право надіслати позичальнику повідомлення про зміну умов договору у будь-який час з моменту настання вказаних обставин. При цьому строк виконання позичальником своїх зобов’язань за взаємною згодою сторін, вважається таким, що настав на десятий календарний день з дня направлення Банком позичальнику повідомлення про зміну умов цього договору у порядку, передбаченому цим пунктом договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище десятиденного строку вважається дата, зазначена у квитанції, яка надається Банку відділенням зв’язку при відправленні листа з повідомленням про вручення, або дата зазначена у повідомленні, яке отримане позичальником особисто у Банку.

Згідно з пунктом 4 договору поруки у разі невиконання позичальником умов основного зобов’язання в строк поручитель погашає суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів, наданих у межах основного зобов’язання, та процентів за користування кредитом на першу вимогу Банку протягом десяти календарних днів з моменту отримання поручителем надісланої Банком письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов’язань, надісланою Банком за адресою, зазначеною у реквізитах поручителя в цьому договорі.

Пунктом 7 договору поруки встановлено, що поручитель зобов’язується виконати основне зобов’язання в разі настання випадків зміни строків виконання зобов’язань за основним зобов’язанням, передбачених основним зобов’язанням.

У зв’язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, листом від 9 липня 2009 року Банк повідомив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про зміну умов кредитного договору, укладеного 22 травня 2008 року, а саме дострокового погашення заборгованості за кредитом, процентів та пені на десятий календарний день з дня направлення цього повідомлення (поштове відправлення – 9 липня 2009 року).

У зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за договором Банк у грудні 2013 року звернувся до суду з позовом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року  позовні вимоги ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь Банку 1 203 060 грн 75 коп. заборгованості за кредитним договором, 2 823 грн судових витрат.

На підставі договору факторингу право вимоги за договорами кредиту та поруки було відступлено товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» ( далі – ТОВ «ФК «Вектор Плюс»).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що строк звернення з вимогою до поручителя не пропущено, оскільки в межах строку позовної давності Дарницьким районним судом м. Києва ухвалено рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором 20 червня 2012 року.

Проте у справах, ухвали в яких надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суди касаційної інстанції на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України дійшли висновку про те, що строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування самого зобов’язання поруки. Після його закінчення припиняються  і право кредитора, і обов’язок поручителя.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 3.2) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі слід застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців).

Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання позичальником або поручителем своїх обов’язків, передбачених основним зобов’язанням.

У зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши  9 липня 2009 року повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів (а.с. 14), змінивши таким чином строк виконання основного зобов’язання.

В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Строк виконання заявником умов кредитного договору щодо повного повернення отриманих кредитних коштів та виконання інших зобов’язань настав 19 липня 2009 року.

Перебіг шестимісячного строку для пред’явлення Банком вимог до поручителя розпочався 20 липня 2009 року та закінчився 20 січня 2010 року. У вказаний проміжок часу Банк у будь-якій формі вимог до поручителя не пред’явив.

Натомість судами встановлено, а заявником доведено, що позов Банку про стягнення заборгованості із заявника подано наприкінці 2011 року, а провадження у справі відкрито 20 січня 2012 року.

Отже, заявником було доведено, а відповідачем не спростовано, що позов до поручителя подано з пропуском встановленого шестимісячного строку.

Аналогічний правовий висновок міститься і в наданих постановах Верховного Суду України.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Отже, суди неправильно застосували частину четверту статті 559 ЦК України та зробили висновок про відсутність підстав для відмови в позові до поручителя. 

З наведених мотивів судові рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання поруки припиненою не можна вважати законними, тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1/

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, підпунктом «а» пункту 2 частини другої та частини першої статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1  задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня  2015 року та рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати поруку за договором укладеним між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 22 травня 2008 року НОМЕР_1 припиненою.  

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий

 

 

                             Н.П. Лященко

 

Судді:                                           В.І. Гуменюк

 

 

                             Ю.Л. Сенін

   Л.І. Охрімчук

 

                             А.Г. Ярема

 

 

 

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі

 № 6-2056цс15

 

Порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

У справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання позичальником або поручителем своїх обов’язків, передбачених основним зобов’язанням.

У зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів, змінивши таким чином строк виконання основного зобов’язання.

В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

У шестимісячний строк Банк у будь-якій формі вимог до поручителя не пред’явив, отже позов до поручителя подано з пропуском встановленого шестимісячного строку.

 

 

 

[у.zaporozhskiy]

Все правильно: шестимесячный срок прекращения поручительства исчисляется с момента получения заемщиком и/или поручителем требования о досрочном возврате кредита.

[Bolt]

Все правильно: шестимесячный срок прекращения поручительства исчисляется с момента получения заемщиком и/или поручителем требования о досрочном возврате кредита.

 

Это то понятно... А как быть если не было требования о досрочном погашении... Тогда поручительство по каждому отдельному платежу отдельно или как... Я уже ничего не понимаю... На каждый отдельный платёж отдельные полгода поручительства...

[у.zaporozhskiy]

Это то понятно... А как быть если не было требования о досрочном погашении... Тогда поручительство по каждому отдельному платежу отдельно или как... Я уже ничего не понимаю... На каждый отдельный платёж отдельные полгода поручительства...

ВСУ возможно считает так, но это извращенная позиция.

Если не было требования, то поручительство поидее не прекращается, если согласно условий основного договора срок возврата кредита не является таким, что настал в случае, если заемщик месяц или иной срок не платит по основному обязательству.

[Bolt]

ВСУ возможно считает так, но это извращенная позиция.

Если не было требования, то поручительство поидее не прекращается, если согласно условий основного договора срок возврата кредита не является таким, что настал в случае, если заемщик месяц или иной срок не платит по основному обязательству.

 

Как ВСУ считает вообще уже трудно понять, но суды используют на полную одну из их постанов в которой так и говорится... Я полностью согласен, что это извращённая позиция, но доказать обратного пока не получается... 

Это то всё понятно... Но вот например не платил десять месяцев... А они типа основное обязательство говорят разбино на ежемесячные платежи и поэтому по некоторым платежам 6 месяцев уже прошло, а по некоторым не прошло 6 месяцев и поэтому по тем по которым не прошло типа порука действует...

[ANTIRAID]

Продолжение темы здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7951