Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе в прекращении поручительства, банк не обратился с иском к поручителю в шестимесячный срок с момента последнего платежа

[у.zaporozhskiy]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53361878

Державний герб України
У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ            

4 листопада 2015 року                                                                          м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого                       Луспеника Д.Д.,

суддів:                                             Гулька Б.І.,       Журавель В.І.,

                                                                           Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_3 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 17 вересня 2007 року між ним та відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є  публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), укладено договір поруки, за умовами якого він поручився перед банком за виконання закритим акціонерним товариством «Макарово» (далі - ЗАТ «Макарово»)  зобов'язань за двома кредитними договорами про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування та кредитною угодою, які укладено 17 вересня            2007 року.

Рішеннями господарського суду Київської області від 18 квітня 2012 року та від 10 травня 2012 року стягнуто із ЗАТ «Макарово» на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 51/КЛ/2007-987/980 від 17 вересня               2007 року, за кредитною угодою № 52/КЛ/2007-987 від 17 вересня 2007 року та за кредитним договором № 53/КЛ/2007-987 від 17 вересня 2007 року.

Позивач зазначав, що не був залучений до участі у господарських справах у якості співвідповідача, тому не мав можливості реалізувати свої права шляхом подачі можливих заперечень щодо правомірності нарахованого обсягу заборгованості за ними. Крім того, зазначав, що відповідачем не пред'явлено вимоги до нього, як до поручителя, протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов'язання, що є підставою для визнання договору поруки припиненим.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати договір поруки припиненим.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що банк звернувся до основного позичальника та поручителя з цивільним позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами від 17 вересня 2007 року № 51/КЛ/2007-987/980, № 52/КЛ/2007-987 та № 53/КЛ/2007-987, який ще перебуває на розгляді в суді, отже, банк звернувся до поручителя із достроковим стягненням заборгованості ще у листопаді 2009 року, що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, зазначивши також, що доводи позивача про те, що він був позбавлений можливості реалізувати свої права шляхом подачі заперечень щодо правомірності нарахованого розрахунку заборгованості у господарській справі № 26/058-11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ЗАТ «Макарово» про стягнення заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки дані правовідносини не є предметом розгляду в цій справі та не мають правового значення для розгляду справи по суті.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ЗАТ «Макарово» укладено: кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування  № 51/КЛ/2007-978/980 у розмірі 1 969 660 євро 94 євроценти на строк до 17 вересня 2012 року; кредитну угоду № 52/КЛ/2007-978 у розмірі 2 398 465 євро на строк до             13 вересня 2012 року;  кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 53/КЛ/2007-978 у розмірі 1 млн євро на строк до                        17 вересня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 17 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився за виконання зобов'язання ЗАТ «Макарово» за кредитними договорами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

                              

У ч. 3 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням господарського суду Київської області від 18 квітня 2012 року встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2007 року          № 51/КЛ/2007-978/980 виникла у позичальника за період з 1 березня 2011 року до  28 квітня 2011 року.

Іншим рішенням господарського суду Київської області від 18 квітня                 2012 року встановлено, що заборгованість за кредитною угодою від 17 вересня            2007 року № 52/КЛ/2007-978 виникла у позичальника за період з 1 грудня 2010 року до 30 червня 2011 року.

Також рішенням господарського суду Київської області від 10 травня                2012 року встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 53/КЛ/2007-978 виникла у позичальника за період з 15 квітня 2011 року до 10 травня 2011 року.                                      

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

  

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року у справі 6-53цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Також у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5  «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.  

Отже, у порушення наведеного вище та вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди не дали оцінки тому, що, пред'явивши вимогу до позичальника про погашення заборгованості за кредитним договором № 51/КЛ/2007-978/980, кредитною угодою № 52/КЛ/2007-978 та кредитним договором № 53/КЛ/2007-978, чи кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України, не змінив строк виконання основного зобов'язання і чи не зобов'язаний був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців відповідно з 28 квітня 2011 року, 30 червня 2011 року та 10 травня 2011 року.

При цьому ненадання ОСОБА_3 заперечення на позов банка не виключає його права на подання позову про припинення договору поруки, оскільки це є реалізацією права на судовий захист.

Проте суди у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з договору поруки та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                           Д.Д. Луспеник                                                

Судді:                                                                                                                                                                                      Б.І. Гулько

                                                                                                                                В.І. Журавель

                                                                                                                                В.А. Черненко

                                                                                                                                С.П. Штелик