Определение ВССУ, оставившее в силе решения предыдущих инстанций об отказе во взыскании задолженности с поручителя в связи с пропуском шестимесячного срока обращения с иском к поручителю с момента получения требования заемщиком

[у.zaporozhskiy]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44015445

 

Державний герб України
У Х В А Л А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

8 квітня 2015 року                                                                                      м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого               Кузнєцова В.О.,

суддів:                    Ізмайлової Т.Л.,       Мостової Г.І.,

Наумчука М.І.,                  Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з указаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року у розмірі 207 918,24 доларів США, що становить 1 661 890 грн 49 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра»  (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 8/2006/840-К/624-Н, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 55 000 доларів США зі сплатою 9,5 % річних за користування грошовими коштами до 20 листопада 2026 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалась відповідати перед банком, як солідарний боржник із ОСОБА_3

Станом на 1 серпня 2013 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором складає 207 918,24 доларів США (що становить 1 661 890 грн 49 коп. за курсом Національного банку України), з яких тіло кредиту - 52 601,99 доларів США, заборгованість за процентами - 23 140,11 доларів США, комісія - 10 803,18 доларів США, пеня - 115 872,96 доларів США, штраф - 5 500 доларів США.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року у розмірі 136 545, 28 доларів США, що становить 1 592 525 грн 28 коп. В іншій частині позову до ОСОБА_3 відмовлено. В позові до ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра» просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційних скаргах ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 8/2006/840-К/624-Н, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 55 000 доларів США зі сплатою 9,5 % річних до 20 листопада 2026 року для придбання домоволодіння в порядку і на умовах, визначених договором (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 3.3.2. Кредитного договору мінімальний необхідний щомісячний платіж за Кредитним договором становить 677,51 доларів США.

Згідно із п. 5.1 Кредитного договору в разі прострочення строку сплати мінімальних необхідних платежів з погашення кредиту позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 624/1-Н, за умовами якого остання зобов'язалась відповідати перед банком, як солідарний боржник із ОСОБА_3

Станом на 1 серпня 2013 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором складає 207 918,24 доларів США (що становить 1 661 890 грн 49 коп. за курсом Національного банку України), з яких тіло кредиту - 52 601,99 доларів США, заборгованість за процентами - 23 140,11 доларів США, комісія - 10 803,18 доларів США, пеня - 115 872,96 доларів США, штраф - 5 500 доларів США.

Судами також установлено, що 22 березня 2010 року ОСОБА_3 отримала претензію, за умовами якої банк вимагав протягом 30 днів із дня отримання повідомлення достроково повернути заборгованість за кредитом (а.с. 46).

22 березня 2010 року банк направив поручителю ОСОБА_4 претензію, в якій протягом трьох днів із дня її отримання вимагав погасити в повному обсязі заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року (а.с. 44-45).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість за Кредитним договором підлягає стягненню з боржника ОСОБА_3, оскільки порука із ОСОБА_4 припинилась відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України. Вирішуючи питання про стягнення пені, суд дійшов висновку про зменшення її розміру із 115 872,96 доларів США до 50 000 доларів США відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України. Крім того, суд відмовив у стягненні штрафу та пені, оскільки їх одночасне нарахування боржнику є подвійним притягненням його до відповідальності за одне й те саме порушення, що суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України.  

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та залишив ухвалене ним рішення без змін.

Із висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п. 5.3 договору поруки дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами цього договору.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 травня 2012 року (справа № 6-33цс12), умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Із змісту претензій, надісланих банком боржнику та поручителю від 22 березня 2010 року, випливає, що банк вимагав достроково повернути позику і змінив строк виконання зобов'язання (а.с. 44, 49).

Установивши, що з позовом до поручителя про стягнення заборгованості банк звернувся поза межами строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України, суди дійшли обґрунтованого висновку про припинення поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із п. 8.3 Кредитного договору усі додатки, зміни та доповнення до цього Договору мають бути вчинені у письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін з обов'язковим посиланням на цей Договір.

З огляду на зазначені положення ЦК України та Кредитного договору не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що із надсиланням претензії банку від 22 березня 2010 року Кредитний договір є розірваним.

Доводи касаційної скарги ПАТ «КБ «Надра» про те, що ч. 3 ст. 551 ЦК України застосовується лише за заявою сторони не ґрунтуються на нормах матеріального права та правовому висновку Верховного Суду України.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 3 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14), ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Не можна погодитися із висновками судів про відмову в стягненні з боржника штрафу та пені.

Згідно із ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13) у разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Як убачається із п. 5.1 Кредитного договору, у разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу з погашення кредиту, визначеного у п. 3.3.3 цього Договору, а також у випадку прострочення строку дострокового виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплаті всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п. 4.2.3. цього Договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 5.2 Кредитного договору в разі порушення позичальником вимог п. п. 4.3.2., 4.3.4., 4.3.10., 4.3.12., 4.3.13. цього Договору позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеного п. 1.1 цього Договору.

Згідно із п. 5.3 Кредитного договору в разі порушення позичальником вимог п. 4.3.15 цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 2 % від суми кредиту, визначеного у п. 1.1 цього Договору.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не дав належної правової оцінки умовам Кредитного договору, що передбачають нарахування штрафу й пені, не перевірив і не спростував доводи апеляційної скарги ПАТ «КБ «Надра» про те, що штраф та пеню нараховано банком за різні порушення умов договору.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.  

Як убачається із матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 у запереченнях на позов заявив про застосування позовної давності до вимог банку (а.с. 46-48).

Посилаючись на показання відповідача ОСОБА_3, допитаної як свідка, суд першої інстанції в описовій частині рішення зазначив про те, що останній платіж за Кредитним договором вона здійснила у 2010 році.

Суд першої інстанції не мотивував, чому відхилив заяву про застосування позовної давності.

Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив і не спростував її доводи про пропуск банком позовної давності.  

За змістом ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

З огляду на допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин справи, ухвала апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості із ОСОБА_3 підлягає скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до цього суду відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Не можна погодитись і з ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що 17 червня 2014 року до суду апеляційної інстанції повернуто конверт із копією ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги ОСОБА_3 без руху, яку було надіслано їй засобами поштового зв'язку за адресою: АДРЕСА_1, із позначкою поштового відділення «адресат не проживает»; іншої адреси ОСОБА_3 в матеріалах справи немає.

Як убачається із матеріалів справи, відповідно до відомостей адресно-довідкового бюро ГУ ДМС, УДМС України в Дніпропетровській області місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 20). Проте суд апеляційної інстанції не направляв ОСОБА_3 копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху за вказаною адресою.

З огляду на викладене, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року постановлено з порушенням норм процесуального права.

Оскільки після повернення апеляційної скарги ОСОБА_3 вона повторно звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду і таку було розглянуто апеляційним судом по суті, то підстави для направлення апеляційної скарги ОСОБА_3 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відсутні.    

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

у х в а л и л а:

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014  року в частині залишення без змін рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року скасувати.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                                    В.О. Кузнєцов

Судді:                                                                                                          Т.Л. Ізмайлова

Г.І. Мостова

М.І. Наумчук

А.С. Олійник