Постановление ВСУ по пересмотру о возможности истребовать из незаконного владения имущества проданного местной администрацией

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
2 листопада 2016 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., 
Гуменюка В.І., Лященко Н.П., 
Ємця А.А., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах територіальної громади м. Одеси, Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння за заявою Генеральної прокуратури України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року, 

в с т а н о в и л и :

У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області в інтересах територіальної громади м. Одеси, Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння. 

Позивач зазначав, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» (далі – ТОВ «АРТ») укладено договір купівлі-продажу об’єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі нежитлових приміщень АДРЕСА_1.

Зазначений договір було укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року «Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради». Пунктом 13 цього рішення доручено представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ» об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

У подальшому за договором купівлі-продажу від 5 листопада 2010 року ТОВ «АРТ» здійснило відчуження зазначених нежитлових приміщень приватному підприємству «Фірма «Стенфорд-Інвест» (далі – ПП «Фірма «Стенфорд-Інвест»), яке 21 лютого 2011 року уклало договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна з ОСОБА_2, яка на підставі договору дарування від 14 травня 2011 року подарувала це нерухоме майно ОСОБА_1.

Посилаючись на те, що Вищий господарський суд України постановою від 16 жовтня 2014 року скасував пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року «Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» та визнав недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів – договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позивач просив витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради спірні нежитлові приміщення. 

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 17 грудня 2015 року позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах територіальної громади м. Одеси, Одеської міської ради задовольнив: витребував у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 94,4 кв. м АДРЕСА_1; визначив порядок виконання судового рішення, указавши, що це рішення є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на зазначені нежитлові приміщення за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради. 

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
 
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року Генеральна прокуратура України просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
 
На обґрунтування заяви Генеральна прокуратура України надала копію постанови Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року. 
 
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Генеральної прокуратури України доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
 
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
 
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
 
У справі, яка переглядається, суди встановили, що об’єкти нерухомого майна – нежитлові приміщення АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади м. Одеси. 

12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» укладено договір купівлі-продажу об’єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі нежитлових приміщень АДРЕСА_1.

Зазначений договір було укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року «Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», пунктом 13 якого доручено представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу ТОВ «АРТ» об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

У подальшому за договором купівлі-продажу від 5 листопада 2010 року ТОВ «АРТ» здійснило відчуження зазначених нежитлових приміщень ПП «Фірма «Стенфорд-Інвест», яке 21 лютого 2011 року уклало договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна з ОСОБА_2, яка на підставі договору дарування від 14 травня 2011 року подарувала це нерухоме майно ОСОБА_1.

Вищий господарський суд України постановою від 16 жовтня 2014 року скасував пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року «Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» та визнав недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів – договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси. 

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора, суд першої інстанції вважав, що спірне нерухоме майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси підлягає витребуванню у відповідача на користь власника – територіальної громади м. Одеси на підставі статті 388 ЦК України з огляду на те, що воно було відчужене на підставі рішення Одеської міської ради, пункт 13 якого про доручення представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ» об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси скасовано в судовому порядку як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки міська рада прийняла це рішення поза межами визначених законом повноважень. 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що норми статей 387, 388 ЦК України передбачають право на витребування майна із чужого незаконного володіння саме власником цього майна, натомість власник в особі Одеської міської ради заходів щодо повернення спірного майна не вживав, незважаючи на звернення прокуратури Одеської області з цього приводу до Одеського міського голови. При цьому апеляційний суд зазначив, що спірне майно вибуло з володіння власника саме за наявності волевиявлення власника в особі Одеської міської ради, тому з огляду на зазначені обставини правові підстави, передбачені статтями 387, 388 ЦК України, для витребування спірного майна відсутні. 

Разом з тим у наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року, ухваленій за результатами розгляду справи з аналогічними обставинами, предметом і підставами позову, касаційний суд дійшов висновку про те, що укладення Одеською міською радою удаваних правочинів – договору дарування та договору купівлі-продажу об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси з порушенням вимог закону не свідчить про вираження волі територіальної громади м. Одеси на відчуження спірного майна, тому суд зазначив, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста поза її волею, отже наявні правові підстави для його витребування у порядку статей 387, 388 ЦК України. 

Таким чином, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
 
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов’язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).

У статті 15 ЦК України безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав. 

Так, крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури. 

За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. 

У справі, яка переглядається, прокурор звернувся до суду в інтересах територіальної громади м. Одеси, Одеської міської ради з позовом про витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради із чужого незаконного володіння нерухомого майна, яке було відчужено за рішенням Одеської міської ради, пункт 13 якого про доручення представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ» об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у подальшому скасовано в судовому порядку.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
 
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов’язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. 

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.
 
У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора з тієї підстави, що спірне нерухоме майно вибуло за волевиявленням власника – Одеської міської ради, тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 388 ЦК України.

Відповідно до приписів частини п’ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. 

Частиною п’ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада. 

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Одеси як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Одеській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

У постанові від 16 жовтня 2014 року Вищий господарський суд України визнав укладені між сторонами договори дарування і купівлі-продажу удаваними правочинами і визнав їх недійсними. Водночас суд установив факт, що Одеська міська рада вийшла за межі визначених законом повноважень, та скасував пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року.

Таким чином, здійснення Одеською міською радою права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади.

З огляду на те, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади м. Одеси поза її волею, суд першої інстанції у справі, яка переглядається, дійшов обґрунтованого висновку про те, що пред’явлення прокурором позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону. 

Аналогічний висновок міститься й у постанові Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року, наданій заявником для порівняння. 

Разом з тим суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, помилково вважав, що рішення Одеської міської ради про відчуження спірного нерухомого майна комунальної власності, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, є волевиявленням власника цього майна – територіальної громади м. Одеси. 

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до вимог статті 388 ЦК України, воно помилково було скасоване рішенням апеляційного суду, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вказану норму матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалених у цій справі, та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 
 
п о с т а н о в и л и :
 
Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року скасувати, залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук
Судді:
І.С. Берднік 
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко 
 
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-2161цс16
 
Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. 

У справі, яка переглядається, прокурор звернувся до суду в інтересах територіальної громади м. Одеси, Одеської міської ради з позовом про витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради із чужого незаконного володіння нерухомого майна, яке було відчужено за рішенням Одеської міської ради, пункт 13 якого про доручення представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ» об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у подальшому скасовано в судовому порядку.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов’язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. 

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора з тієї підстави, що спірне нерухоме майно вибуло за волевиявленням власника – Одеської міської ради, тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 388 ЦК України.

Відповідно до приписів частини п’ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. 

Частиною п’ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада. 

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Одеси як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Одеській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

У постанові від 16 жовтня 2014 року Вищий господарський суд України визнав укладені між сторонами договори дарування і купівлі-продажу удаваними правочинами і визнав їх недійсними. Водночас суд установив факт, що Одеська міська рада вийшла за межі визначених законом повноважень, та скасував пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року.

Таким чином, здійснення Одеською міською радою права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади. З огляду на те, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади м. Одеси поза її волею, суд першої інстанції у справі, яка переглядається, дійшов обґрунтованого висновку про те, що пред’явлення прокурором позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону. 

Разом з тим суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, помилково вважав, що рішення Одеської міської ради про відчуження спірного нерухомого майна комунальної власності, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, є волевиявленням власника цього майна – територіальної громади м. Одеси. 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 2 листопада 2016 року №6-2161цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4DB6F84E14D28B52C22580670037C0FB

[ANTIRAID]

ВСУ пришел к абсурдному выводу об отсутствии воли территориальной общины и возможности истребовать у добросовестного приобретателя ранее проданного коммунального имущества в связи с признанным недействительным решением об приватизации и продажи коммунального имущества.

Ждем массовую реприватизацию теперь.

 

[Bolt]

1 час назад, ANTIRAID сказал:

Ждем массовую реприватизацию теперь

Опасное решение однако...))