Постановление ВАСУ об обязательстве Минфина рассмотреть заявление и выдать лицензию на выпуск и проведение лотереи


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України
 
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року

м. Київ

К/800/17306/16, К/800/17393/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,
Горбатюка С.А.,
Шведа Е.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання: Коцюрби В.М.,
представника відповідача Іщенко Д.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійні ігри" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 року та Міністерства фінансів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійні ігри" до Міністерства фінансів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ звернулось до суду з адміністративним позовом до Мінфіну, в якому просило суд:

визнати незаконною бездіяльність Мінфіну щодо не прийняття рішення стосовно заяви ТОВ від 22.09.2015 року про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей;

зобов'язати Мінфін прийняти рішення стосовно заяви ТОВ від 22.09.2015 року про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей;

зобов'язати Мінфін прийняти рішення про видачу ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей, а також видати ТОВ ліцензію на випуск та проведення лотерей.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 року позов задоволено.

Визнано незаконною бездіяльність Мінфіну щодо не прийняття рішення стосовно заяви ТОВ від 22.09.2015 року про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей. Зобов'язано Мінфін прийняти рішення стосовно заяви ТОВ від 22.09.2015 року про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей.

Зобов'язано Мінфін прийняти рішення про видачу ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей, а також видати ТОВ ліцензію на випуск та проведення лотерей.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 року у частині зобов'язання Мінфіну прийняти рішення про видачу ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей, а також видати ТОВ ліцензію на випуск та проведення лотерей та ухвалено у цій частині нову постанову.

Зобов'язано Мінфін прийняти рішення по заяві ТОВ про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей.

У частині позовних вимог про видачу ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей відмовлено.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить змінити рішення суду апеляційної інстанції шляхом:

виключення з її мотивувальної частини положень про наявність у Мінфіну дискреційних повноважень при прийнятті рішення про видачу ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей, а також при видачі ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей;

виключення з її мотивувальної частини положень щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Мінфіну прийняти рішення про видачу ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей;

виключення з її мотивувальної частини положень про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Мінфіну прийняти рішення про видачу ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей;

виключення з її мотивувальної частини висновку судової колегії про те, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати в частині зобов'язання Мінфіну прийняти рішення про видачу ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей;

включення до її мотивувальної частини положень про те, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше як шляхом зобов'язання відповідача прийняти за результатом розгляду заяви позивача від 22.09.2015 року рішення про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 року залишити без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу ТОВ належить задовольнити частково, а касаційну скаргу Мінфіну - залишити без задоволення

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом економічної діяльності ТОВ є 92.00 - організування азартних ігор.

З метою здійснення основного виду діяльності, 22.09.2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу ліцензії на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей (миттєві лотереї, інші лотереї), додавши на неї: список керівного складу заявника - суб'єкта господарювання; позитивний аудиторський висновок про фінансовий стан; звіт про фінансовий стан на 21.09.2015 року; звіт про рух грошових коштів (за прямим методом) на 21.09.2015 року; умови випуску та проведення миттєвої лотереї «Вигравайка», затверджені наказом позивача від 18.09.2015 року № 3; місця реалізації лотерейних білетів (пункти розповсюдження).

Мінфін, розглянувши заяву позивача про видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, листом від 28.09.2015 року № 31-26030-14-16/30345 повідомив позивача, що на сьогодні нормативно-правовий акт (ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей), яким буде визначено перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги (ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей) та які повинні додаватись до заяви про її отримання, розробляється. Не визначеним також є розмір плати за видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей. Враховуючи вищенаведене та з метою дотримання всіх вимог законодавства, Мінфін додатково повідомить ТОВ у разі прийняття нормативно-правових актів, необхідних для отримання нових ліцензій.

Позивач, розцінивши наведене з точки зору протиправної бездіяльності відповідача, звернувся з адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання прийняти рішення стосовно заяви про видачу ліцензії, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про їх обґрунтованість з огляду на таке.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року № 222-VIII (далі - Закон № 222), який набрав чинності 28.06.2015 року.

До набрання чинності Законом № 222 діяли Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 12.12.2002 року № 128/1037 (надалі - Ліцензійні умови), які були розроблені на виконання Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ, який втратив чинність на підставі Закону № 222. На даний час, Ліцензійні умови до цього часу не визнані такими, що втратили чинність.

У той же час, на сьогодні, на виконання Закону № 222, нові Ліцензійні умови відповідною постановою Кабінету Міністрів України не затверджені.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 року № 446/2011 (далі - Положення), Мінфін України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики (крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики), політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Основними завданнями Мінфіну України є, крім іншого, формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску та проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (абзац 3 пункт 3 Положення).

Мінфін України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законодавством (підпункт 61 пункту 4 Положення).

Також, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 року № 609 «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», Мінфін визначено органом ліцензування господарської діяльності з випуску та проведення лотерей.

Підпунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 222 встановлено, що орган ліцензування для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності отримує та розглядає заяву разом з документами, подання яких до органу ліцензування передбачено законом, і за результатом їх розгляду приймає рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії чи про видачу ліцензії (в електронній формі та/або на паперовому носії), оформлення, переоформлення та видачу інших документів, що стосуються сфери повноважень органу ліцензування.

Перелік документів, які подаються для одержання ліцензії визначено статтею 11 Закону № 222.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, відповідач, як орган державної влади, зобов'язаний був діяти лише у порядку, встановленому законом, а саме, отримавши заяву позивача разом з документами, подання яких до органу ліцензування передбачено законом, розглянути їх та прийняти одне з трьох передбачених законом рішень: рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії чи про видачу ліцензії.

Оскільки відповідач не здійснив належний розгляд заяви позивача, він допустив протиправну бездіяльність щодо не прийняття рішення стосовно заяви ТОВ про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей.

У зв'язку з наведеним, правильними є висновки судів про визнання вказаної бездіяльності протиправною.

Стосовно зобов'язання Мінфіну вчинити дії, а саме прийняти рішення щодо заяви ТОВ про видачу ліцензії, то рішення судів у цій частині також є правильними з огляду на те, що саме цей спосіб захисту є, у даному випадку, належним та необхідним для захисту порушеного права позивача на розгляд його заяви у встановленому порядку.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що він не допускав протиправної бездіяльності, оскільки подану позивачем заяву не можна вважати належною заявою про отримання ліцензії. Так, відповідач вказує, що, з урахуванням положень Закону України «Про державні лотереї в Україні», суб'єкт господарювання на момент звернення із заявою про отримання ліцензії повинен підтвердити свою відповідність вимогам, що передбачені цим Законом до операторів лотерей, а також додержання інших нормативів, встановлених ліцензійними умовами. А оскільки на сьогодні нові ліцензійні умови (нормативно-правовий акт щодо провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей), якими визначено перелік документів, необхідних для отримання ліцензії Кабінетом Міністрів України не прийнято, то позивач, звернувшись до Мінфіну із заявою щодо видачі ліцензії, не підтвердив свою відповідність вимогам, що передбачені цим Законом до операторів лотерей, а тому вважається, що він не звернувся із належною заявою про отримання ліцензії. Крім того, Кабінет Міністрів України не встановив розмір плати за видачу ліцензії.

З такими доводами відповідача колегія суддів не може погодитись.

По-перше, перелік документів, які подаються для одержання ліцензії визначено статтею 11 Закону № 222 і, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач надав їх Мінфіну разом із заявою про видачу ліцензії.

По-друге, для вирішення спору належить звернутись до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 року у справі «Тре Тракторер проти Швеції» (Tre Traktцrer Aktiebolag v. Sweden) Європейський Суд визнав, що ліцензія є майном в сенсі статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки має економічну цінність від якої залежить робота суб'єкта підприємництва та рівень його прибутку.

У рішенні від 20.10.2011 року «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що суб'єкти господарювання не можуть бути позбавлені права на звернення до органу державної влади із заявою про видачу ліцензії та отримати її належний розгляд через незабезпечення державою впровадження певних процедур для реалізації закріпленого законом права на отримання ліцензії. А відповідач у зв'язку з неприйняттям Кабінетом Міністрів України нових ліцензійних умов та не встановлення розміру плати за ліцензії не повинен мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Отже, відсутність ліцензійних умов, затверджених Кабінетом Міністрів України на виконання нового Закону № 222, та не встановлення розміру плати за ліцензії не звільняє відповідача від обов'язку, встановленого Конституцією України, діяти лише у встановленому законом порядку та здійснити належний розгляд заяви позивача про видачу ліцензії.

Стосовно доводів касаційної скарги відповідача відносно того, що позивач не відповідає вимогам, визначеним Законом України «Про державні лотереї в Україні», які встановлені для операторів державних лотерей, зокрема, позивач не має досвіду випуску та проведення державних лотерей на лотерейному ринку України не менше 10 років, колегія суддів зазначає, що на вказану підставу відповідач не посилався у спірних правовідносинах, у зв'язку із чим, перевірка судом цих тверджень була б передчасною.

Крім того, вказані обставини не можуть звільняти відповідача від обов'язку, про який вже зазначала колегія суддів, а саме розглянути заяву позивача та прийняти за результатом такого розгляду одне з передбачених законом рішень.

Щодо позовних вимог щодо зобов'язання Мінфіну прийняти рішення про видачу ТОВ ліцензії на випуск та проведення лотерей, а також видати ТОВ ліцензію на випуск та проведення лотерей колегія суддів зазначає таке.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, виходив з помилкових мотивів.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не знайшов правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Мінфіну прийняти рішення про видачу ТОВ ліцензії, а також видати ТОВ ліцензію, оскільки це є виключною компетенцією відповідача.

У касаційній скарзі Мінфін також зазначає, що його повноваження приймати рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії чи про видачу ліцензії є його виключним правом, яке належить до дискреційних повноважень.

Колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції, як і доводи касаційної скарги Мінфіну, помилковими.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про видачу ліцензії. Підставою для залишення заяви без розгляду, або для відмови у видачі ліцензії можуть бути лише визначені Законом № 222 обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про надання ліцензії, або ж рішення про відмову у її наданні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення суб'єкта господарювання із заявою про видачу ліцензії, з урахуванням фактичних обставин, існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, у зв'язку з чим рішення суду апеляційної інстанції необхідно змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновки щодо наявності у Мінфіну дискреційних повноважень у спірних правовідносинах. Також, необхідно виключити висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для прийняття рішення про видачу ТОВ ліцензії, оскільки відповідач у спірних правовідносинах не приймав рішення про відмову у видачі ліцензії. Касаційна скарга позивача у відповідній частині вимог є обґрунтованою.

Також, повноваження Мінфіну у спірних правовідносинах не можна віднести й до виключних, як це зазначено у рішенні суду апеляційної інстанції та у касаційній скарзі Мінфіну.

Відповідач вважає свої повноваження приймати рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії чи про видачу ліцензії виключними, з огляду на те, що такі повноваження надані Законом № 222 лише органу ліцензування.

Проте, у вказаному законі, як і в законодавстві загалом, не вказано про «виключність» повноважень Мінфіну щодо прийняття рішення щодо надання ліцензії.

До того ж, виключність повноважень, з огляду на положення статей 55, 124 Конституції та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, жодним чином не впливає на можливість оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження..

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).

Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, аналіз наведених норм дає колегії суддів підстави для висновку, що кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями пункту 2 частини 4 статті 105, пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. Це означає, що належним є такий спосіб захисту, який гарантує поновлення саме порушеного права.

ТОВ звернулось до відповідача із заявою про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей, тобто з метою реалізації права на підприємницьку діяльність, що гарантовано Конституцією України.

Порушеному праву позивача на підприємницьку діяльність, яка ліцензується, кореспондує обов'язок відповідача надати ТОВ відповідну ліцензію за умов, передбачених Законом № 222.

Оскільки ефективним засобом захисту порушеного права у розумінні статті 13 Конвенції є забезпечення відновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, то судове рішення має містити зміну обсягу прав та забезпечення їх примусової реалізації, тому висновок суду першої інстанції про зобов'язання відповідача прийняти рішення про видачу ТОВ ліцензії є ефективним засобом захисту порушеного права.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції належить змінити шляхом виключення із її мотивувальної частини зазначених вище положень.

У решті постанова апеляційного суду та постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 року, у частині, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 року, є законними та обґрунтованими, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг відповідних висновків судів не спростовують.

У зв'язку з наведеним касаційну скаргу ТОВ належить задовольнити частково, а касаційну скаргу Мінфіну залишити без задоволення.

Керуючись ст. 220, 221, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійні ігри" задовольнити частково.

Касаційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 року змінити шляхом виключення з її мотивувальної частини положень про наявність у міністерства фінансів України дискреційних повноважень при прийнятті рішення про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Благодійні ігри» ліцензії на випуск та проведення лотерей, а також при видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Благодійні ігри» ліцензії на випуск та проведення лотерей також щодо відсутності правових підстав для прийняття відповідачем рішення про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Благодійні ігри» ліцензії на випуск і проведення лотерей (абзац 7 та абзац 8 на сторінці 4 постанови Київського апеляційного адміністративного суду).

В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 року залишити в силі.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 року, у частині, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 року, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/62962021

Link to post
Share on other sites

ВАСУ указал на отсутствие дискреционных полномочий у Минфина относительно рассмотрения заявлений о выдае лицензии на выпуск и проведение лотереи. Кроме того суд со ссылкой на практику ЕСПЧ указал на правомерное ожидание надлежащего госуправления.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/19482/20
      категорія 111030600
      Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксант-2" до Головного управління ДПС у Житомирській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
      встановив:
      До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідпльністю "Ксант-2" (далі - ТОВ "Ксант-2") із позовом, в якому просить:
      - визнати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН №1859441/37340163 від 21.08.2020 протиправним та скасувати його;
      - зобов`язати Державну податкову службу України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №18 від 04.08.2020 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення було прийняті контролюючим органом з грубим порушенням процедури, без дотримання принципу правової визначеності, без достатніх підстав та з порушенням Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних №1246 від 29.12.2010, Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку корегування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 21.02.2018 №117, п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України.
      Наголошує, що в квитанції контролюючий орган вказав на те, що платник податку відповідає п. 1 Критеріїв ризиковості платника податків. Запропонував надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПК/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Разом з тим, така квитанція не містить інформації, щодо документів необхідних контролюючому органу для прийняття рішення про реєстрацію спірної податкової накладної.
      Незважаючи на подання пояснень та документів у їх підтвердження контролюючий орган прийняв рішення про відмову у реєстрації податкової накладної з підстав ненадання платником податку копій документів, а саме: договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів, з додатками до них; первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних; розрахункових документів та/або банківських виписок з особових рахунків.
      На думку позивача, зазначення лише про відсутність документів не є достатньою підставою для відмови в реєстрації податкової накладної, а тому прийняті контролюючим органом рішення позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а податкові накладні, реєстрація яких зупинена, реєстрації з дати їх фактичного надходження до ДПС України.
      Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі на 16.12.2020, яке відкладено на 26.01.2020 у зв`язку із неявкою в судове засідання представників відповідачів.
      07.12.2020 до суду надійшов відзив на позов Головного управління ДПС України в Житомирській області (далі - ГУ ДПС України в Житомирській області, відповідач 1) (том І, а.с.228-230), в якому представник відповідача 1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог, вказала, що згідно з додатком до витягу з протоколу від 21.08.2020 №101/06-30-06-03-06 Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) причиною відмови в реєстрації податкової накладної №18 від 04.08.2020 стало неподання повного пакету документів, а саме: відсутні звіти с/г виробника, розрахункові документи стосовно реалізації, первинні документи щодо придбання паливно-мастильних матеріалів, засобів захисту рослин, міндобрив, що не є підтвердженням факту здійснення господарської операції.
      У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 26.01.2021, було оголошено перерву до 18.02.2021 для підготовки представником позивача додаткових документів.
      18.02.2021 у підготовчому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях. Представник ГУ ДПС України в Житомирській області просила відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.
      У встановлений судом строк Державна податкова служба України (далі - ДПС України, відповідач 2) відзив на позовну заяву не надала. Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
      Ухвалою суду, прийнятою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 18.02.2021, закрите підготовче засідання та постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
      Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
      Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, які беруть участь, суд встановив наступне.
      Товариством подано до Державної податкової служби України для проведення реєстрації в Єдиному реєстрі податкову накладну №18 від 04.08.2020 (том І, а.с.12). Вказана накладна доставлена до контролюючого органу, прийнята, однак відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України реєстрація накладних зупинена, на підтвердження чого надіслано підприємству квитанцію (том І, а.с.13). У даній квитанції вказано, що коди УКТЗЕД/ДКПП товару послуг 1001, відсутні в таблиці даних платника ПДВ, як товари/послуги, що на постійній основі постачаються (виготовляються) та їх обсяг постачання дорівнює або перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає п. 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій. запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН.
      У зв`язку з цим, позивачем було подано повідомлення про подання пояснень та копій документів від 17.08.2020 №5 (том ІІ, а.с. 107-117), до якого додано додатків у кількості 10 документів: договір поставки №030820, товарно-транспорту накладну №Р11, товарно-транспортну накладну №Р13, товарно-транспортну накладну №Р14, товарно-транспортну накладну №Р16, товарно-транспортну накладну №Р15, товарно-транспортну накладну №Р12, видаткову накладну №23 від 04.08.2020 і довіреність.
      Однак, рішенням комісії регіонального рівня від 21 серпня 2020 року №1859441/37340163, у реєстрації податкової накладної від 04.08.2020 №18 було відмовлено (том І, а.с.16). У рішенні про відмову в реєстрації ПН вказано, що причиною відмови є ненадання платником податків первинних документів щодо договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів, з додатками до них; первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних; розрахункових документів та/або банківських виписок з особових рахунків.
      Як зазначає позивач, на зазначене рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 21 серпня 2020 року №1859441/37340163 ним було подано скаргу від 28.08.2020 з додатками, а саме: довіреність, договір поставки №030820, ТТН №Р11, ТТН №Р12, ТТН №Р13, ТТН №Р14, ТТН №Р15, ТТН №Р16, видаткову накладну №23 від 04.08.2020, звіт 9-сг від 15.01.2020, звітність 4-мтп від 06.12.2019, звітність 29-сг від 06.12.2019, звітність (податкова декларація платника єдиного податку 4-ї групи) від 01.01.2020, звітність (додаток до податкової декларації платника єдиного податку 4-ї групи) від 01.01.2020, звітність (додаток до податкової декларації платника єдиного податку 4-ї групи) від 01.01.2020, видаткова накладна №АП-21-0204 від 23.05.2019, видаткова накладна №АП-21-0189 від 20.05.2019, видаткова накладна №053-14931 від 08.10.2019, видаткова накладна №053-13095 від 09.09.2019, видаткова накладна №053-4386 від 09.04.2019, видаткова накладна №053-14221 від 25.09.2019, видаткова накладна №053-12284 від 30.08.2019, видаткова накладна №053-11486 від 20.08.2019, видаткова накладна №053-10756 від 10.08.2019, видаткова накладна №043-4580 від 30.04.2019, видаткова накладна №053-6212 від 25.04.2019, видаткова накладна №13050001 від 13.05.2019, видаткова накладна №200500002 від 20.05.2019, видаткова накладна №7050001 від 07.05.2019, видаткова накладна №ЖТ2-2357 від 17.09.2019, видаткова накладна №30722 від 11.04.2019, видаткова накладна №33411 від 16.04.2019, видаткова накладна №1021 від 23.08.2019, видаткова накладна №1815 від 07.09.2019, видаткова накладна №2122 від 03.09.2019, видаткова накладна №3133 від 09.09.2019, видаткова накладна № 3138 від 09.09.2019, видаткова накладна №349 від 17.04.2019, видаткова накладна № 351 від 17.04.2019, видаткова накладна №998 від 05.08.2019, видаткова накладна №1038 від 28.08.2019, договір №838/09/18 від 04.09.2019, договір №12 від 01.04.2019, договір 1716/19/128 від 02.04.2019, договір №ЖВ-57 від 25.01.2019, договір №6-17-190 ств-фл/664 від 06.11.2017, договір №6-18-4 ств-фл від 18.01.2018, договір №011/000/19/0000001 від 07.11.2019, договір №011/000/19/0000002 від 07.11.2019, договір №1/19-100 від 07.11.2019, договір №17656 від 11.09.2019, договір №112 від 02.04.2019, договір №19006 від 19.04.2019, пояснення №1 від 21.08.2020.
      Однак, рішенням Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН від 03.09.2020 №47775/37340163/2 (том І, а.с.18) скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН - без змін.
      Позивач не погоджується із винесеним Комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації оскаржуваними рішеннями, яким відмовлено у реєстрації податкових накладних, а тому звернувся до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.
      Судом встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том І, а.с.11) ТОВ "Ксант-2" зареєстроване 21.06.2011 та його основним видом економічної діяльності є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
      Між ТОВ «Ксант-2» (постачальник) та ТОВ «ЮГЗЕРНОТРАНС» (покупець) укладено договір поставки №030820 від 03.08.2020 (том І, а.с. 19-20) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити товар на умовах даного договору. Відповідно до п. 1.2. вказаного договору товаром є пшениця 2,3 класу, врожаю 2020 року, українського походження (код УКТ ЗЕД 1001). Згідно з п. 1.3. постачальник підтверджує, що він є сільськогосподарським підприємством - виробником товару, поставка товару за цим договором є першою. Пунктами 2.2., 2.3. договору передбачено, що загальна кількість товару: 160 тонн +/- 10%.
      Відповідно до п. 3.1., 3.2. договору поставка здійснюється на умовах (франко-перевізник) Житомирська обл., Малинський р-н, с. Устинівка. Строк поставки товару: до 10.08.2020.
      Пунктами 4.1., 4.2. договору встановлено, що ціна товару за одну тонну разом з ПДВ - 5800,00 грн. Загальна сума договору: 927999,36 грн +/- 10%. Розділом 5 договору встановлено порядок розрахунків за договором. Так, оплата товару здійснюється у розмірі: 80 % від вартості поставленого товару по факту навантаження товар автотранспорт; 20% по факту реєстрації постачальником податкової накладної на товар ЄРПН відповідно до п. 201.1 ПКУ.
      Як видно з документів наявних в матеріалах справи, перевезення вказаного товару здійснював перевізник «БелТранс», що підтверджується товарно-транспортними накладними №№ Р15, Р14, Р13, Р12, Р11 від 04 серпня 2020 року (том І, а.с. 94-98).
      За поставлений товар ТОВ «ЮГЗЕРНОТРАНС» здійснена оплата в порядку передбаченому п. 5.1 договору, що підтверджується платіжним дорученням №229 04.08.2020 (том І, а.с.99).
      Крім того, 25 січня 2019 року та 19 лютого 2019 року між Приватним підприємством «БІЗОН-Тех 2006" (постачальник) та TOB «Ксант-2» (покупець) укладено договори поставки (том. І, а.с.22-28) відповідно до яких постачальник зобов`язується поставити та передавати у власність покупця товар: насіння для сівби; пестициди в препаративних формах, що є засобами захисту рослин, регулятори росту рослин і мікродобрива; мінеральні добрива, а покупець зобов`язується приймати цей товар і оплачувати його. Погоджені сторонами асортимент, кількість і ціна товару вказуються ними в Специфікаціях до Договору, що є невід`ємними його частинами.
      Позивачем також було здійснено страхування посівів на підставі укладених з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» договорів добровільного страхування сільськогосподарської продукції, а саме посівів озимих сільськогосподарських культур на період перезимівлі №011/000/19/0000001 та №011/000/19/0000002 від 07.11.2019 (том І, а.с.39-49).
      Для здійснення своєї господарської діяльності позивач використовує орендований нежитловий комплекс будівель та споруд №2 загальною площею 1124,4 м.кв., який знаходиться за адресою: Житомирська обл., Малинський р-н, с.Устинівка на земельній ділянці 1823488200:08:000:0068 на підставі договору №41/38216 укладеного 20 травня 2020 року (том І, а.с. 50-51).
      04 вересня 2018 року між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «Укрпалетсистем» (продавець) укладено договір №838/09/18 купівлі-продажу нафтопродуктів відповідно до умов якого продавець зобов`язаний передати у власність покупцю нафтопродукти (том І,а.с. 67-69).
      29 березня 2019 року між позивачем (покупець) та ТОВ «ОЙЛ ГРУП» (постачальник) укладено Договір поставки №019006 відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність (постачати), а покупець приймати та оплачувати оливи, мастила та технічні рідини (том І, а.с.70)
      Надаючи правову оцінку спірних правовідносин, суд вказує наступне.
      Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
      За приписами пункту 61.1 статті 61 ПК України визначено, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
      Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).
      У свою чергу, згідно з пунктом 71.1 статті 71 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово - господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій.
      Збір податкової інформації та отримання податкової інформації контролюючим органом врегульовано статтями 72, 73 ПК України.
      Підпунктом 20.1.45 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: здійснювати щоденну обробку даних та інформації електронного кабінету, необхідних для виконання покладених на них функцій з адміністрування податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, що включає, зокрема, прийняття, обробку та аналіз документів та даних платників податків, здійснення повноважень, передбачених законом, які можуть бути реалізовані в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку.
      Згідно з пунктом 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, податкова накладна - це електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
      Згідно з пунктом 12 зазначеного Порядку після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16. статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
      Відповідно до пункту 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
      Аналогічні норми містяться у пункті 201.16 статті 201 ПК України, згідно з яким реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
      Відповідно до п.74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики.
      Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165 (далі - Порядок №1165), у разі коли за результатами перевірки податкової накладної / розрахунку коригування визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідають одній з ознак безумовної реєстрації, визначених у пункті 3 цього Порядку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування не зупиняється в Реєстрі.
      Платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну / розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2).
      Податкова накладна / розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3).
      Згідно з пунктами 6, 7, 10, Порядку № 1165 у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.
      У разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної / розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної / розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.
      Так, у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.
      У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації (пункт 11 Порядку №1165).
      Наказом Міністерства фінансів України № 520 від 12.12.2019 затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, який визначає механізм прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, реєстрацію яких відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України (далі - Порядок №520).
      Відповідно до пунктів 2-4 Порядку № 520 прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено, здійснюють комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі головних управлінь Державної податкової служби України в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС.
      Комісія регіонального рівня протягом п`яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до пункту 4 цього Порядку, приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі та надсилає його платнику податку в порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу.
      У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної розрахунку коригування в Реєстрі.
      Пунктом 5 Порядку № 520 визначено перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати:
      - договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;
      - договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;
      - первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;
      - розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;
      - документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.
      Пунктами 6, 7 Порядку № 520 передбачено, що письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній / розрахунку коригування.
      Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних / розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні / розрахунки коригування складено на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних / розрахунках коригування відображено однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДКПП)).
      Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку подає до ДПС в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку з урахуванням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
      Відповідно до пункту 11 Порядку № 520 Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі в разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.
      Пунктом 13 Порядку №520 визначено, що рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку.
      Під час розгляд спірних правовідносин, судом встановлено, що позивачем подано для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, реєстрацію яких за наслідком проведеного моніторингу було зупинено та запропоновано позивачу надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.
      Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, незалежно від джерела її отримання (чи то отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, чи то за результатами засідання Комісії ГУ ДФС), є лише службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх професійних обов`язків в порядку передбаченому ПК України. Способом здійснення таких дій є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до норм ПК України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.
      Так, під час розгляду справи встановлено, що позивачем подано до контролюючого органу для проведення реєстрації в Єдиному реєстрі податкову накладну №18 від 04.08.2020. Вказана накладна доставлена до контролюючого органу, прийнята, однак відповідно до п.201.16 ст.201 ПК України реєстрація її зупинена, на підтвердження чого надіслано товариству квитанцію, у якій повідомлено, що ПН/РК відповідає вимогам п.1 «Критеріїв ризиковості платника податку», а тому позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Вказаний п.1 передбачає, що платника податку на додану вартість (далі - платник податку) зареєстровано (перереєстровано) на підставі недійсних (втрачених, загублених) та підроблених документів згідно з інформацією, наявною в контролюючих органах.
      При цьому, слід відмітити, що відповідачем у надісланій позивачу квитанції не вказано конкретного переліку документів, необхідних для прийняття такого рішення.
      Поряд із цим, суд вважає за необхідне вказати, що надання платником податків, вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної залежить, зокрема від чіткого визначення у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної переліку документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, однак як було раніше відмічено, контролюючим органом конкретного переліку документів не надано. Як встановлено судом, позивачем надано вичерпний перелік документів для підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної.
      Вказаний факт свідчить про відсутність правових підстав для відмови в реєстрації вказаної податкової накладної.
      Суд звертає увагу на той факт, що зупинення реєстрації податкових накладних на підставі критеріїв ризиковості, порушує принцип правової визначеності та передбачуваності, а відтак, є неправомірним.
      Аналогічні правові висновки викладені у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №640/962/19.
      Отже, в оскаржуваному рішенні контролюючого органу не обґрунтовано, які саме документи, надані платником, складені з порушенням законодавства, чому документи платника не є достатніми для прийняття комісією ДПС рішення про реєстрацію податкової накладної, які документи платник податків має надати для обґрунтованого рішення щодо реєстрації податкових накладних.
      Оскільки рішення суб`єкта владних повноважень не містять чіткої підстави її неприйняття, це свідчить про його необґрунтованість.
      При вирішенні вказаних спірних правовідносин, суд також виходить із того, що спірне рішення Комісії є актом індивідуальної дії. Правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків лише чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому (яким) він адресований.
      В тому числі, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 у справі №822/1878/18.
      Так, встановивши обставини справи та дослідивши відповідні докази, які містяться в матеріалах справи, суд вказує, що оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості актів індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.
      Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 є джерелом права.
      У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
      Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).
      З огляду на встановлені обставини справи та дослідженні докази позовна вимога щодо визнання протиправними та скасування рішення комісії Головного управління ДПС у Житомирській області, яка приймає рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №1859441/37340163 від 21.08.2020 у реєстрації податкової накладної №18 від 04.08.2020, складеної ТОВ "Ксант-2", підлягає задоволенню.
      Щодо позовних вимог про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №18 від 04.08.2020, складену ТОВ "Ксант-2", датою подання, суд вважає за необхідне вказати наступне.
      Податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення); неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (п.19 Порядку 1246).
      У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду (п.20 Порядку №1246).
      Враховуючи встановлені обставини справи під час її розгляду, беручи до уваги те, що спірні рішення про відмову у реєстрації податкових накладних визнані протиправними та скасовані, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, виникає необхідність зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних наведені податкові накладні датою їх фактичного надходження на реєстрацію.
      Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом
      Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
      Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
      Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
      Відповідно до ч.1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Позивачу підлягає відшкодуванню сума сплаченого судового збору на суму 2102 грн, платіжне доручення про його сплату знаходиться у матеріалах справи, пропорційно задоволеним вимогам щодо кожного з відповідачів.
      Стосовно відшкодування судових витрат, а саме оплату за адвокатські послуги у розмірі 17000 грн, про які заявила представниця позивача у заяві від 02.03.2021, суд вказує наступне.
      В своєму запереченні щодо клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу ГУ ДПС в Житомирській області /том ІІ, а.с.147-149/ зазначає, що розмір гонорару не є співмірним із складністю справи, а тому просить відмовити у задоволенні клопотання представника позивача.
      Суд зазначає, що представником позивача надано в підтвердження суми наданих адвокатських послуг такі документи: договір про надання правової допомоги №45 від 21.02.2021; додаток до цього договору про вартість послуг; рахунок на оплату №561 від 06.10.2020 на суму 6000 грн; акт виконаних робіт від 07.10.2020; акти наданих послуг №33 від 17.02.2021 на суму 8000 грн та №34 від 19.02.2021 на суму 3000 грн; платіжні доручення №561 від 17.02.2021 на суму 8000 грн та №2395 від 19.02.2021 на суму 3000 грн.
      Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
      При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
      1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
      2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
      Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
      Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18).
      Отже, приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
      Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2,3 ст.30 вищевказаного Закону).
      Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
      Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
      Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
      Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
      Відтак, дослідивши надані суду докази на підтвердження понесених судових витрат, суд не вбачає в них співмірності наданих послуг на професійну правничу допомогу з їх оплаченою вартістю, та не вважає їх розмір обґрунтованим та розумним.
      Співмірними витратами зі складання адміністративного позову, щодо витраченого часу, складністю справи та розгляду справи судом, на думку суду буде 5000 грн, які підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам щодо кожного з відповідачів.
      Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
      вирішив:
      Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксант-2" (вул. Всеволода Лазуки, 24, с.Устинівка, Малинський район, Житомирська область,11652, код ЄДРПОУ: 37340163) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м.Київ ,04053, код ЄДРПОУ: 43005393), Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю.Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ: 43142501) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
      Визнати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН №1859441/37340163 від 21.08.2020 протиправним та скасувати його.
      Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №18 від 04.08.2020, складену Товариством з обмеженою відповідальністю "Ксант-2", датою її подання.
      Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксант-2" понесені судові витрати у розмірі 3551 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят одна) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.
      Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксант-2" понесені судові витрати у розмірі 3551 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят одна) грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Суддя О.В. Єфіменко
      Рішення суду складено у повному обсязі: 29 квітня 2021 року.
      Джерело: ЄДРСР 96646629
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
       
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 квітня 2021 року
      м. Київ
      № 640/8031/19
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справуза позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
      В С Т А Н О В И В:
      ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступником є Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) (далі - ГУ ДПС в м. Києві), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031304202, № 0031344202, № 0031334202, № 0031314202.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню.
      Ухвалою суду 19.06.2019 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.
      01.02.2021 ухвалою суду замінено відповідача ГУ ДФС в м. Києві його правонаступником - ГУ ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, Київ, 04655, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43141267).
      Іншою ухвалою суду тієї ж дати з метою прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, встановлення всіх обставин витребувано від сторін та АТ «УКРСИББАНК» додаткові матеріали. 
      На виконання вимог вказаної ухвали суду 16.02.2021, 22.02.2021 та 02.03.2021 зазначеними особами надано суду витребувані документи.
      Від відповідача 04.03.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник стверджує про правомірність спірних рішень, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
      Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
      Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, з урахуванням доводів позовної заяви та відзиву відповідача, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
      15.03.2019 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага, ГУ ДФС у м. Києві складено акт № 576/25-15-42-02/ НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 11-13) (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:
      п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України (далі - ПК України), з урахуванням пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України, та, як наслідок, не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2017 рік до ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві;
      абз. «а» п. 176.1 ст. 176 та п.п. 44.1, 44.3 ст. 44 ПК України та, як наслідок, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
      абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, п. 179.7 ст. 179 ПК України та, як наслідок, не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага на загальну суму 1 295 208,51 грн., відповідно занижено та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік у сумі 233 137,53 грн.;
      п.п. 1.2, 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України та, як наслідок, занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 рік у сумі 19 428,13 грн.
      22.04.2019 на підставі Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:
      № 0031304202 (т. 1 а.с. 19), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 233 137,53 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 58 284,38 грн.;
      № 0031344202 (т. 1 а.с. 20), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, позивачу визначено суму військового збору у розмірі 19 428,13 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 857,03 грн.;
      № 0031334202 (т. 1 а.с. 21), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170 грн.;
      № 0031314202 (т. 1 а.с. 22), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510 грн.
      Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.
      Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
      Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
      Згідно з пп. 162.1.1 п.162.1 ст. 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
      Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п. 163.1 ст. 163 ПК України).
      За змістом п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
      Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України є вичерпним.
      Так, відповідно до абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.
      Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором.
      Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України від 09.04.2015 № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань», який набрав чинності 07.05.2015, редакція пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України доповнена абзацом другим, у зв`язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
      Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
      Водночас, п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України передбачено, що не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.
      Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2006 між позивачем та АТ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11073066000, згідно з п. 1.1 якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 100 000 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 505 000 грн. за курсом НБУ на день укладання цього договору.
      Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 08.11.2027 (пп. 1.2.2 п. 1.2 договору).
      Відповідно до пп. 1.3.1 п. 1.3 договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 10,3% річних.
      Нараховування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства (пп. 1.3.3 п. 1.3 договору).
      В матеріалах справи також наявний графік погашення кредиту (додаток № 1 до договору) та виписка банку по договору, з яких вбачається сплата позивачем основної суми боргу.
      У подальшому, згідно з наявним в матеріалах справи повідомленням АТ «Укрсиббанк» про анулювання боргу від 27.07.2017 вих. № 24-3/257 банк нагадав позивачу, що на підставі договору про надання споживчого кредиту від 08.11.2006 № 11073066000 станом на 27.07.2017 обліковується кредитна заборгованість у сумі 71 367,99 доларів США, що складає 1 847 350,43 грн. по курсу НБУ станом на 27.07.2017.
      При цьому, АТ «Укрсиббанк», як кредитор, прийняв рішення про анулювання кредитної заборгованості позивача за вказаним договором, а саме суми основного боргу (кредиту) у розмірі 50 037,30 доларів США, що складає 1 295 208,51 грн. по курсу НБУ станом на 27.07.2017, а також суми процентів у розмірі 500,69 доларів США, що складає 12 960,29 грн. по курсу НБУ станом на 27.07.2017.
      Одночасно, даним повідомлення звернуто увагу позивача на вимоги абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України та зазначено, що анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є його доходом, отриманим як додаткове благо.
      Проаналізувавши вказані обставини в контексті наявних доказів, суд зважає на наступне.
      З Акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку про наявність доходу позивача у вигляді додаткового блага на підставі відомостей ЦБД ДРФО ДФС України та листа АТ «Укрсиббанк» від 25.09.2018 № 14-202/39087.
      З наявного в матеріалах справи вказаного листа, витребуваного судом, вбачається, що він містить лише загальне посилання на підтвердження анулювання боргу, без конкретизації підстави та відповідного розрахунку суми прощеного боргу по відповідним складовим.
      Так само, ні у повідомленні банку, ні у витребуваних судом у банка документах та наданих останнім поясненнях не міститься ні саме рішення про анулювання боргу позивача, ні пояснення на якій саме підставі здійснено таке анулювання.
      В свою чергу, матеріали справи свідчать про те, що договір кредиту позивача не був погашений станом на 01.01.2014, операція з прощення (анулювання кредиту) здійснена після 01.01.2015, отже спірні правовідносини підпадають під дію п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України, а відтак визначення суми додаткового блага повинно здійснюватися з урахуванням вказаних вимог.
      Суд не погоджується з посиланням відповідача, як на підставу правомірності висновків Акту перевірки та обґрунтованості спірних рішень, на те, що приписи п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України не підлягають застосуванню через відсутність зміни валюти, оскільки суд оцінює спірні правовідносини в межах даної справи виходячи із самої суті обставин, що мали місце та підтверджені відповідними доказами, зокрема, договором, та змістом самих дій та рішень, які вчинені банком та відповідачем в межах спірних правовідносин та які безпосередньо стосуються предмета спору.
      Разом з тим, сума прощеної заборгованості по процентам за кредитом у розмірі 500,69 доларів США в силу наведених норм не є доходом позивача.
      Різниця (895 260,37 грн.) між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом НБУ на фактичну дату (27.07.2017) зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню (25,8848 грн. за 1 долар США), та сумою такого боргу (50 037,30 доларів США), визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014 (7,9930 грн. за 1 дол. США) також не є доходом позивача, яка розрахована наступним чином:
      50 037,30 * 25,8848 = 1 295 208,51 грн.
      50 037,30 * 7,9930 = 399 948,14 грн.
      1 295 208,51 - 399 948,14 = 895 260,37 грн.
      Таким чином, відповідачем невірно здійснено розрахунок суми доходу позивача як додаткового блага.
      Крім того, відповідачем не витребувано та не досліджено відповідність вказаної суми боргу фактичним обставинам (сплати основної суми боргу та процентів за її використання).
      Одночасно, незважаючи на витребування судом у банка такої інформації - розрахунку суми прощеного (анульованого) позивачу боргу у розмірі 1 295 208,51 грн., з виокремленням з цієї суми розміру основної суми боргу, пені, штрафів тощо, останнім не надано суду відповідних даних.
      Таким чином, при визначенні позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з суми прощеного боргу відповідач не тільки безпідставно не застосував норми п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України, а і не пересвідчився у дійсності основного боргу.
      З огляду на зазначене, відсутні підстави стверджувати, що позивачем внаслідок такого прощення отримано додаткове благо з настанням відповідних податкових наслідків.
      Зважаючи на наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031304202 та № 0031344202 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
      Відповідно у позивача не виникло обов`язку із декларування вказаної суми прощеного боргу як додаткового блага, а тому податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031334202, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170,00 грн. також є протиправним та підлягає скасуванню.
      В той же час, згідно з пп. 296.1.1 п. 296.1 ст. 296 ПК України платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.
      Отже, суб`єктами ведення Книгу обліку доходів є фізичні особи-підприємці, натомість перевірка позивача проведена як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, що не враховано відповідачем та безпідставно прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031314202, у зв`язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.
      Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
      За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкту владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
      Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
      В И Р І Ш И В:
      1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04119, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43141267) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
      2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031304202, № 0031344202, № 0031334202, № 0031314202, прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.
      3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві у розмірі 3 163,87 грн. (три тисячі сто шістдесят три гривні вісімдесят сім копійок).
      Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
      Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
      Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Суддя В.І. Келеберда
      ЄДРСР 96417667
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 березня 2021 року м. Київ № 640/16781/20
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Журавель" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.
      Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Журавель" звернулось до суду з позовом про:
      - визнання протиправним та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН від 11.06.2020 №189698 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку;
      - визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН від 13.07.2020 №222775 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку;
      - зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
      - визнання рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН від 08.07.2020 №1714249/41157359 протиправним та скасувати його.
      - зобов`язання Державної податкової служби України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної від 10.06.2020 №11 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що підстави віднесення позивача до переліку ризикових, які зазначені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають критеріям ризиковості платника податку. Крім того, як вказує позивач, податковим органом не надано доказів, які б вказували на наявність ознак ризиковості здійснення операцій по поданій на реєстрацію податковій накладній, що зумовило б включення ТОВ "БК "Журавель" до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, зокрема пункту 8 Критеріїв.
      Представником ГУ ДПС у м. Києві подано відзив на позовну заяву, в якому представник стверджує про правомірність прийнятих ним рішень та просить суд відмовити в задоволенні позову. У відзиві зазначено, що при розгляді документів, наданих ТОВ "БК "Журавель" до розгляду на підтвердження реальності здійснення господарської операції Комісією було встановлено, що наданими документами не можливо підтвердити реальність здійсненої операції, оскільки не надано документів щодо підтвердження відповідності продукції (паспортами якості і т.д.) наявність яких передбачено договором та/або законом, що в свою чергу ставить під сумнів реальність операції.
      Представником Головного управління ДПС у м. Києва у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, оскільки характер спірних правовідносин вимагає дослідження ряду питань як зі сторони позивача так і контролюючого органу.
      На думку суду, підстави позову є чіткими та зрозуміли, подані позивачем докази також не викликають труднощів в їх оцінці, відзив відповідача ґрунтується на оскаржуваних рішеннях та Порядоку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Наведене дає підстави для висновку про відсутність необхідності призначення судового засідання.
      Відповідач - Державна податкова служба України правом на подання відзиву не скористався.
      Позивачем подано відповідь на відзив згідно якої податковий орган позбавлений права посилатися під час розгляду справи в суді на ненадання платником податків документів щодо відповідності продукції паспортам якості, оскільки такі підстави для відмови у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не були наведені в оскаржуваному рішенні.
      Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
      Позивачем сформовано податкову накладну від 10.06.2020 №11 та подано її для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника від 11.06.2020 №189698, оскільки в ході аналізу баз даних ДПС України отримано податкову інформацію, що підприємство здійснює придбання товарів/робіт (послуг) у СГ, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Трассір УА".
      Квитанцією Головного управління ДПС у м. Києві від 18.06.2020 №9139766204 реєстрацію податкової накладної від 10.06.2020 №11 зупинено відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України. Підставами зупинення реєстрації зазначеної накладної визначено те, що платник податку, яким подано для реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідає пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку. Крім того, в зазначеній квитанції платнику податків запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Позивачем подано скаргу від 24.06.2020 №24/06-01 на рішення Комісії від 11.06.2020 №189698 та пояснення від 24.06.2020 №24/06-02 та копії документів щодо податкової накладної, реєстрацію якої зупинено.
      Комісія ГУ ДПС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийняла рішення від 08.07.2020 №1714249/41157359 про відмову у реєстрації податкової накладної від 10.06.2020 №11 в Єдиному реєстрі податкових накладних з підстав "Ненадання платником податку копій документів первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційних описів), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних".
      Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 13.07.2020 №222775 оскільки використовуючи бази даних ДПС України, надані пояснення та копії документів, проведено аналіз діяльності ТОВ "БК "Журавель" в процесі якого встановлено, що товари та послуги придбані у суб`єктів господарювання, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Транс-Колорит", ТОВ "Будівельна компанія діамант престиж".
      Вважаючи оскаржувані рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
      Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час подання податкової накладної на реєстрацію та ухвалення оскаржуваного рішення, далі - ПК України).
      Відповідно до підпункту 20.1.45 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати щоденну обробку даних та інформації електронного кабінету, необхідних для виконання покладених на них функцій з адміністрування податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, що включає, зокрема, прийняття, обробку та аналіз документів та даних платників податків, здійснення повноважень, передбачених законом, які можуть бути реалізовані в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку.
      Згідно з пунктом 74.1, пункту 74.3 статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.
      Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" від 11.12.2019 №1165, зокрема, затверджено "Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних".
      Відповідно до "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних":
      платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2). Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3) (пункт 5).
      у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 6);
      у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 7).
      Додатком 1 до "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" встановлено Критерії ризиковості платника податку на додану вартість, зокрема, в контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування (пункт 8).
      Пунктом 6 "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" передбачено, що питання відповідності/невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку розглядається комісією регіонального рівня. У разі встановлення відповідності платника податку хоча б одному з критеріїв ризиковості платника податку комісією регіонального рівня приймається рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку. У рішенні зазначається підстава, відповідно до якої встановлено відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.
      Судом установлено, що за формою та змістом оскаржувані рішення контролюючого органу від 11.06.2020 №189698 та від 13.07.2020 №222775 відповідають формі рішення, викладеного в Додатку № 4 до "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних". Так, у рішенні зазначено про відповідність платника податку (позивача) критеріям ризиковості платника, зокрема, пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку.
      Бланк рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку містить обов`язкове для заповнення поле "податкова інформація (заповнюється у разі відповідності пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку)", яка повинна бути розшифрована.
      У рішенні від 11.06.2020 №189698 зазначено, що в ході аналізу баз даних ДПС України отримано податкову інформацію, що підприємство здійснює придбання товарів/робіт (послуг) у СГ, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Трассір УА".
      У рішенні від 13.07.2020 №222775 зазначено, що в ході аналізу баз даних ДПС України отримано податкову інформацію, що використовуючи бази даних ДПС України, надані пояснення та копії документів, проведено аналіз діяльності ТОВ "БК "Журавель", в процесі якого встановлено, що товари та послуги придбані у суб`єктів господарювання, які здійснюють ризикову діяльність, а саме: ТОВ "Транс-Колорит", ТОВ "Будівельна компанія діамантбуд престиж".
      При цьому, будь-яких доказів на підтвердження податкової інформації, на підставі якої прийняті оскаржувані рішення про включення позивача до переліку ризикових платників податків, суду не надано, як і не надано доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на перевірку отриманої інформації шляхом направлення відповідного запиту платнику.
      Загальними вимогами, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
      В той же час, оскаржувані рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку не містять розшифровки, яка саме податкова інформація слугувала підставою для віднесення позивача до переліку ризикових платників податку.
      Намір контролюючого органу запобігти наперед (на майбутнє) можливим втратам бюджету від діяння заявника у схемах незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість саме по собі не є підставою для прийняття рішення про визнання платника податків ризиковим.
      На думку суду, придбання товарів та послуг у суб`єктів господарювання, що здійснюють ризикову діяльність не є достатньою підставою для висновку про наявність у платника податку ознак ризиковості. При цьому доказів того, що товар відсутній у контрагентів позивача на зазначено.
      На думку суду, рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника від 11.06.2020 №189698 та від 13.07.2020 №222775 прийняті без урахування наведених обставин, водночас ці обставини в даному випадку мали визначальне значення, тому ненадання їм оцінки, їх неврахування призвело до прийняття необґрунтованого рішення. Доходячи такого висновку, суд ураховує, що критерій ризиковості - наявність податкової інформації, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування не містить чітко визначених критерій інформації, на підставі якої визначається ризиковість, на відміну від інших критерій. На думку суду, застосування такого критерію ризиковості як наявність податкової інформації вимагає не лише врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а й дотримання права платника податків на участь в розгляді питання віднесення його до категорії ризикових. При цьому, в разі висновку комісії про ризиковість такого платника мають бути відхилені всі його доводи. В розглядуваному спорі комісією не надано оцінки доводам позивача.
      За правилами підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію.
      Отже, в силу приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, пункту 56.1 статті 56 ПК України платник податків має право оскаржити до адміністративного суду будь-яке рішення, прийняте контролюючим органом, у тому числі рішення відповідної комісії головного управління ДПС в області, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС щодо встановлення ризиковості платника податків, позаяк жодним нормативно-правовим актом юрисдикція адміністративного суду на розгляд спорів між платниками та контролюючими органами щодо оскарження такого роду рішень не виключається.
      Враховуючи, що положеннями пункту 6 "Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" передбачено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у разі відповідності платника податків хоча б одному критерію ризиковості платника податку, суд вважає, що встановлення Комісією Головного управління ДПС у м. Києві відповідності позивача пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку створює перешкоди у здійсненні позивачем його господарської діяльності.
      Включення позивача до переліку ризикових платників податку на додану вартість тягне за собою правові наслідки у вигляді зупинення реєстрації усіх без виключень податкових накладних/розрахунків коригувань, поданих платником. При цьому, такі наслідки носять для позивача виключно негативний характер з огляду на те, що строк реєстрації кожної податкової накладної значно збільшується, а на позивача покладається додатковий обов`язок щодо надання пояснень та документів, при цьому, остаточне рішення про реєстрацію податкової накладної чи про відмову в реєстрації буде прийнято лише після надання таких пояснень та документів. Негативні наслідки від необґрунтованого прийняття зазначеного рішення полягають також у тому, що контрагенти позивача не мають можливості сформувати податковий кредит за податковою накладною, реєстрація якої зупинена, що у подальшому несе ризики припинення господарських відносин між позивачем та його контрагентами.
      Крім того, суд звертає увагу, що внаслідок прийняття рішення (про включення платника до переліку ризикових платників податків) позивач потрапляє у стан правової невизначеності, позаяк контролюючий орган не повідомив, які саме документи необхідно подати для виключення платника податків з переліку ризикових.
      Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішень від 11.06.2020 №189698 та від 13.07.2020 №222775, відповідно наявні підстави для зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві виключити ТОВ "БК "Журавель" з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, що на думку суду, буде належним способом захисту прав позивача.
      Позивачем заявлено вимоги про визнання протиправними та скасування рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН від 08.07.2020 №1714249/41157359.
      Відповідно до пункту 12 "Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин):
      після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування: реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами: відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України Про електронний цифровий підпис, Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку (пункт 12);
      за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (квитанція) (пункт 13).
      Наведені норми дають підстави для висновку, що законодавець встановлює перелік обов`язкової для фіксації в рамках квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної інформації. Без деталізації такого роду інформації відповідна квитанція не може вважатися належним чином оформленою. Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної повинна фіксувати: порядковий номер та дату складення податкової накладної; конкретний критерій або ж критерії, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної; пропозицію про надання платником податків пояснень та/або перелік конкретних документів, що є достатніми для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної.
      Положеннями пункту 201.16 статті 201 ПК України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
      При цьому, зазначені норми податкового законодавства кореспондуються і з постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165, якою затвердженні порядок з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних: Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Порядок розгляду скарги щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Згідно з пунктом 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
      Відповідно до пунктів 7, 8 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
      Платник податку отримує інформацію щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена, через електронний кабінет.
      Механізм прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), реєстрацію яких відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України, визначає "Порядок прийняття рішень про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних", затверджений наказом Міністерства фінансів України 12.12.2019 №520.
      Згідно з вказаним Порядком:
      у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі (пункт 4).
      перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством (пункт 5).
      комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі в разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства (пункт 11).
      рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі набирає чинності в день прийняття відповідного рішення. Форма такого рішення передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН через ненадання платником податку копій документів, документи, які не надано, повинні бути підкресленими, тобто конкретно вказані (пункт 12).
      Як убачається з позовної заяви та наданих доказів позивачем подавались до контролюючого органу пояснення від 24.06.2020 №24/06-2 та копії первинних документів, а саме: договір підряду від 27.05.2020 №27_05_20-AV53 з додатками щодо переліку робіт, Актом приймання-передачі матеріалів від 27.05.2020 №1 згідно договору підряду від 27.05.2020 №27_05_20-AV53, фінансову звітність малого підприємства за 2019 рік, квитанцію від 27.02.2020 №2, договір №56-Ш/2017 спільного використання нежитлового приміщення та надання послуг з отримання кореспонденції від 16.02.2017, штатний розпис, наказ від 01.06.2020 №2-од про внесення змін до штатного розпису, оборотно-сальдову відомість по рахунку 11 за період 01.01.2020-24.06.2020, ліцензію ДАБІ України на здійснення господарської діяльності з будівництва об`єктів IV і V категорій складності, лист ДАБІ України щодо строку дії ліцензії, платіжне доручення від 10.06.2020 №2202.
      Також позивач зазначив, що з метою виключення позивача зі списку ризикових платників податків, ТОВ "БК "Журавель" надало Комісії наступні документи: копію договору оренди приміщення; копію фінансової звітності малого підприємства за 2019 рік та квитанцією при прийняття; копію ліцензії ДАБІ України та копію листа про продовження ліцензії; копію штатного розпису від 01.06.2020 та наказу про його затвердження; копію оборотно-сальдових відомостей по рахунках 10 Основні засоби та 11 Інші необоротні матеріальні активи; копію договору від 07.05.2020 №07/05-БК на виконання робіт; копію акту надання послуг від 18.05.2020 №4 до договору від 07.05.2020 №07/05-БК на виконання робіт; копію договору від 27.05.2020 №27/05-БК на виконання робіт; копію акту надання послуг від 10.06.2020 №5 до договору від 27.05.2020 №27/05-БК на виконання робіт; копію платіжного доручення від 15.06.2020 №106.
      Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень від 08.07.2020 №1714249/41157359 платником податків не надано первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних, спростовується первинними документами поданими до позовної заяви та надавались разом з пояснення.
      У відзиві відсутнє обґрунтування чому не були враховані подані позивачем первинні документи, яких саме документів не вистачало для реєстрації податкової накладної або які документи були складені з дефектами та не могли бути враховані контролюючим органом. Відсутність в оскаржуваному рішенні підстав його прийняття є підставою для висновку про його необґрунтованість (наприклад, постанови Верховним Судом від 23.10.2018 справа №822/1817/18, від 21.05.2019 справа №0940/1240/18, від 02.07.2019 справа №140/2160/18).
      Не зазначення контролюючим органом конкретних документів, які мають бути подані платником податків з метою підтвердження достатності підстав для реєстрації податкової накладної унеможливлює реалізацію платником податків права надати обґрунтовані пояснення та необхідні первинні документи.
      З огляду на неконкретність вимог контролюючого органу щодо надання документів, рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не відповідає критерію обґрунтованості (наприклад, постанова Верховного Судому від 16.04.2019 справа №826/10649/17, від 28.10.2019 справа №640/983/19). При цьому суду ураховує, що позивачем на підтвердження підстав реєстрації податкових накладних надано до контролюючого органу і до суду копії первинних документів, зокрема: договорів, актів виконаних робіт, кошторисів, виписок по рахунку, платіжних доручень, ліцензії.
      Під час розгляду справи Головне управління ДПС у м. Києві, як суб`єкт владних повноважень, не надало суду доказів, які спростовували б твердження позивача, не наведено мотивів прийняття рішення від 08.07.2020 №1714249/41157359, не зазначено, яких первинних документів не достатньо або які документи складені з порушеннями та не можуть бути взяті до уваги.
      Щодо аналізу господарських операцій між позивачем та його контрагентом в даній справі суд не надає оцінку реальності їх здійснення, оскільки це питання повинно досліджуватись під час здійснення податкового контролю, що відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України включає в себе систему заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема, шляхом здійснення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
      Відтак, підлягає задоволенню вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у м. Києві про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.07.2020 №1714249/41157359.
      Позивачем заявлено вимоги про зобов`язання ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 10.06.2020 №11.
      Відповідно до пунктів 19, 20 "Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення); неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
      У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
      З огляду на наведене правове регулювання, враховуючи визнання протиправними та скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної 08.07.2020 №1714249/41157359, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 10.06.2020 №11, датою її фактичного отримання контролюючим органом.
      Представником позивача заявлено вимогу про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
      Відповідачами у відзиві не висловлено заперечень щодо обґрунтованості, співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення.
      Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (частина третя).
      За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта).
      Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено частиною п`ятою статті 134 КАС України. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Як убачається з позовної заяви позивачем на час звернення до суду з позовом понесено витрати на правову допомогу у розмірі 40000,00 грн., орієнтовний розрахунок судових витрат з відповідними доказами буде надано під час розгляду справи.
      Позивачем не надано договору про надання правової допомоги, як і розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.
      В матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги серії АІ №1044342 від 20.07.2020, водночас доказів оплати гонорару адвоката до суду не надано.
      На думку суду, наведені докази не доводять понесення позивачем фактичних витрат на правничу допомогу в адміністративній справі, оскільки не надано доказів на підтвердження прийняття позивачем виконаних робіт.
      Відповідно до вимог часини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6306,00 грн. (платіжне доручення від 20.07.2020 №150). Оскільки позов задоволено повністю судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6306,00 грн. (шість тисяч триста шість гривень) підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у м. Києві.
      Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
      ВИРІШИВ:
      Адміністративний позов задовольнити повністю.
      Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 червня 2020 року №189698 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку.
      Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13 липня 2020 року №222775 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку.
      Зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
      Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації від 08 липня 2020 року №1714249/41157359.
      Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" від 10 червня 2020 року №11 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6306,00 грн. (шість тисяч триста шість гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
      Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кoмпaнія "Журавель" (ідентифікаційний код 41157359, місцезнаходження: 01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 33Б).
      Відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267 місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19).
      Відповідач - Державна податкова служба України (ідентифікаційний код 43005393, місцезнаходження: 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8).
      Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділ VII "Перехідні положення" передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
      Суддя В.А. Донець
      Джерело: ЄДРСР 95980105
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      2 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 908/3512/19
      Провадження № 12-74гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П. та представників:
      Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області - Школової Ю. В.,
      прокуратури - Турчина І. А.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» (далі - ТОВ «Технохімреагент») на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 липня 2020 року (судді Іванов О. Г., Березкіна О. В., Кощеєв І. М.) у справі за позовом ТОВ «Технохімреагент» до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізької області) за участю заступника прокурора Запорізької області про відшкодування за рахунок держави шкоди в розмірі 2 241 406,00 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У грудні 2019 року ТОВ «Технохімреагент» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до ГУ ДПС (яке є правонаступником Державної фіскальної служби України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537) у Запорізькій області про відшкодування за рахунок держави шкоди в розмірі 2 241 406, 00 грн, заподіяної бездіяльністю повноважного представника ГУ ДПС у Запорізькій області щодо внесення до інформаційних систем отриманої ним інформації про набрання законної сили постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 808/2464/17.
      1.2. Позивач зазначав, що після набрання рішенням суду законної сили у справі № 808/2464/17 (21 березня 2018 року) відповідач був зобов`язаний самостійно відкоригувати дані в інтегрованій картці позивача. Однак ГУ ДФС у Запорізькій області виконала постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 808/2464/17 тільки 16 жовтня 2018 року (тобто через 7 місяців після набрання ним законної сили), тож податковий борг, який був предметом розгляду у справі № 808/2464/17, не був вилучений з інтегрованої картки позивача, у зв`язку із чим поточні платежі позивача з податку на додану вартість у розмірі 2 241 406, 00 грн помилково зараховувались відповідачем в погашення неіснуючого боргу.
      1.3. Відповідно саме 2 241 406, 00 грн сплачених поточних платежів, зарахованих відповідачем на погашення податкового боргу, скасованого судовим рішенням, позивач визначає як розмір заподіяної йому шкоди.
      1.4. Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказавши, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 280/4506/18 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Технохімреагент» щодо визнання протиправним зарахування ГУ ДПС у Запорізької області сплачених позивачем коштів у рахунок погашення податкового боргу, скасованого судовим рішенням у справі № 808/2464/17.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27 лютого 2020 року задоволено клопотання заступника прокурора Запорізької області про його вступ у справу на боці ГУ ДПС у Запорізькій області; допущено заступника прокурора Запорізької області до участі у розгляді справи № 908/3512/19.
      2.2. Ухвалою від 12 червня 2020 року Господарський суд Запорізької області закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      2.3. При цьому суд покликався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 у справі № 910/23482/17, відповідно до якої зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов`язкових платежів, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного та митного законодавства та не можуть регулюватися нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.
      2.4. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 27 липня 2020 року ухвалу про закриття провадження у справі залишив без змін.
      2.5. Суд апеляційної інстанції урахував також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 3 березня 2020 року, відповідно до якого вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин, зазначивши, що заявлена у справі вимога про стягнення шкоди з контролюючого органу за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У липні 2020 року ТОВ «Технохімреагент» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 липня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      3.2. Скаржник покликався на те, що ухвалою від 4 березня 2020 року Запорізький окружний адміністративний суд відмовив ТОВ «Технохімреагент» у відкритті провадження в адміністративній справі № 280/1382/20 за аналогічними позовними вимогами до ГУ ДПС у Запорізькій області про відшкодування шкоди та роз`яснив ТОВ «Технохімреагент» його право на звернення з позовом до суду в порядку господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, відповідно до якої господарські суди вирішують усі спори про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин за умови, що вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
      3.3. Ухвалою від 28 вересня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу разом із касаційною скаргою ТОВ «Технохімреагент» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України.
      3.4. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що спір у цій справі містить виключну правову проблему, яка полягає в тому, що суди адміністративної та господарської юрисдикцій по-різному застосовують положення статті 20 ГПК України та статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17, від 3 березня 2020 року у справі № 922/506/19 та від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, що призводить до взаємовиключних висновків щодо того, судом якої юрисдикції має вирішуватись спір по суті. Отже, для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.5. Ухвалою від 20 жовтня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 908/3512/19 та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу заступник керівника Запорізької обласної прокуратури зазначає, що позивач визначив свої вимоги як стягнення збитків, до складу яких відніс суми, сплачені ним на виконання податкової вимоги, а відносини, пов`язані зі справлянням податкових платежів, як і порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів з бюджету, врегульовані Митним, Податковим та Бюджетним кодексами України та засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій.
      4.2. Крім того, скаржник не спростував публічно-правового характеру спірних правовідносин, які виникли внаслідок переплати податкових платежів, а висновки Запорізького окружного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 4 березня 2020 року в адміністративній справі № 280/1382/20, не виключають законності закриття провадження у цій справі.
      4.3. ГУ ДПС у Запорізькій області у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що у контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов`язкових платежів, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу). Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.
      4.4. Зазначає також про те, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, не підлягає застосуванню у цій справі.
      5. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      5.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      5.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      5.5. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.6. Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      5.7. За частиною першою статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      5.8. Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      5.9. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      5.10. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      5.11. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      5.12. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      5.13. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано ПК України. Цим Кодексом визначаються, зокрема, функції та правові основи діяльності контролюючих органів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, а також умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені.
      5.14. Відповідно до статті 43 цього Кодексу помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
      5.15. Відповідно до пункту 2001.5 статті 2001 ПК України з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.
      5.16. Положеннями пункту 2001.6 статті 2001 ПК України визначено, що якщо на дату подання податкової звітності з податку сума коштів на рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку перевищує суму, що підлягає перерахуванню до бюджету відповідно до поданої звітності, платник податку має право подати до контролюючого органу у складі такої податкової звітності заяву, відповідно до якої такі кошти підлягають перерахуванню на поточний рахунок такого платника податку, реквізити якого платник зазначає в заяві, у сумі залишку коштів, що перевищує суму податкового боргу з податку та суму узгоджених податкових зобов`язань з податку.
      5.17. Механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням електронних рахунків визначено Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569, зі змінами і доповненнями.
      5.18. Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 7 квітня 2016 року № 422 (далі - Порядок).
      5.19. За визначенням, наведеним у пункті 2 глави 1 цього Порядку, інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
      5.20. Як уже зазначалось, позивач просить відшкодувати за рахунок держави шкоду в розмірі 2 241 406, 00 грн, заподіяну йому зарахуванням відповідачем відповідних сплачених ним до державного бюджету сум податку на додану вартість за іншим цільовим призначенням - у рахунок погашення податкового боргу, який було скасовано рішенням суду у справі № 808/2464/17.
      5.21. Тож у контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин зводиться до визначення розміру належних до перерахування до бюджету позивачем сум податків та обов`язкових платежів та наслідків надмірної сплати до бюджету сум обов`язкових платежів. Отже, відносини сторін є такими, що регулюються приписами бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу).
      5.22. Оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів, повернення або зарахування податку на додану вартість, тобто заявлена у справі вимога про стягнення збитків за своєю суттю і є вимогою вирішити публічно-правовий спір, це унеможливлює розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
      5.23. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин та не може впливати на визначення виду судочинства, в порядку якого слід розглянути спір.
      5.24. З огляду на викладене вище господарські суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про належність спору у цій справі до компетенції адміністративних судів.
      5.25. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України).
      5.26. Аналогічні за змістом висновки були викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17, від 3 березня 2020 року у справі № 922/506/19, які правильно врахували суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи та апеляційної скарги відповідно.
      5.27. Щодо зазначених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підстав передачі цієї справи у зв`язку з тим, що суди адміністративної та господарської юрисдикцій по-різному застосовують положення статті 20 ГПК України та статті 21 КАС України, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17, від 3 березня 2020 року у справі № 922/506/19 та від 17 вересня 2019 року у справі № 910/13174/18, що призводить до взаємовиключних висновків про те, судом якої юрисдикції має вирішуватись спір по суті, Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити не лише з предмета позову чи наведених у позові норм законодавства, а й із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      5.28. Дійсно, дії чи бездіяльність органу владних повноважень можуть спричинити учаснику господарських відносин шкоду, відшкодування якої врегульовано приписами статей 22, 1166, 1173 ЦК України.
      5.29. Так, у справі № 910/13174/18 позивач визначав своє право порушеним у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 1 жовтня 2015 року № 758 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)», через що позивач був позбавлений можливості вільно продавати природний газ за ринковими цінами та при цьому недоотримав компенсацію, передбачену частиною сьомою статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», в заявленій до стягнення сумі. Велика Палата Верховного Суду, викладаючи свою позицію у цій справі у постанові від 17 вересня 2019 року, вказала на те, що видобування та подальший продаж природного газу і, як наслідок, отримання прибутку є господарською діяльністю у розумінні статті 3 Господарського кодексу України, а позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.
      5.30. Також у справі № 925/1196/18 позивач покликався на порушення свого права тим, що відповідач, незважаючи на наявність чинного договору про визнання електронних документів, безпідставно припинив реєстрацію податкових накладних, що подавалися позивачем, у зв`язку із чим останній був фактично позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність упродовж зазначеного періоду; унаслідок таких протиправних дій він як суб`єкт підприємницької діяльності поніс втрати майнового характеру (збитки), а саме: 200 000 грн пені та 3 992 грн судового збору, стягнутих з позивача за рішенням господарського суду у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором поставки; 11 800 грн втрат на юридичні послуги, понесених у зв`язку з необхідністю захисту прав, честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні. Також, ураховуючи вимушене призупинення підприємницької діяльності, позивач просив стягнути на його користь неодержаний прибуток (втрачена вигода), що розрахований з урахуванням прибутку, отриманого позивачем за попередній звітній період. Велика Палата Верховного Суду, викладаючи свою позицію у цій справі у постанові від 14 квітня 2020 року щодо господарської юрисдикції спору, виходила із суті права, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі як таких, що виникли в межах здійснення позивачем господарської діяльності.
      5.31. Як уже зазначалося вище, на противагу правовідносинам, які склалися між сторонами у справах № 910/13174/18 та № 925/1198/18, правовідносини у цій справі належать до предмета регулювання бюджетного та податкового законодавства, що спростовує доводи касаційної скарги.
      5.32. Висновки Запорізького окружного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 4 березня 2020 року в адміністративній справі № 208/1382/20, про відмову у відкритті провадження за позовом про відшкодування шкоди, не спростовують законності закриття провадження у справі № 908/3512/19 господарськими судами та необхідності розгляду в порядку адміністративного судочинства спору, який виник між позивачем та відповідачем як публічно-правового, а доводів та відомостей про вирішення адміністративним судом відповідного публічно-правового спору матеріали справи не містять. Також визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційності цієї категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на оскарження позивачем судового рішення, якщо таке унеможливлює його звернення до адміністративного суду у відповідності до частини п`ятої статті 170 КАС України.
      6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      6.2. Перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги, відсутність підстав для її задоволення і скасування постанови суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» залишити без задоволення.
      Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27 липня 2020 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Л. Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 95439648
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      3 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 804/4362/18
      Провадження № 11-129апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради (далі - Міськрада), Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
      за касаційною скаргою Міськради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року (суддя Кальник В. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року (судді Чередниченко В. Є., Іванов С. М., Панченко О. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом, у якому просила:
      - визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міськрадою, про користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати договір оренди землі від 10 вересня 2009 року припиненим з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням його дії;
      - скасувати податкове повідомлення-рішення № 253291-1319-0464 від 20 лютого 2018 року, яким позивачці нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю в розмірі 153 509,81 грн за 2018 рік;
      - скасувати податкове повідомлення-рішення № 253291-1319-0464/1 від 20 лютого 2018 року, яким позивачці нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2016 рік у сумі 181 025,51 грн та за 2017 рік у сумі 153 509,81 грн.
      На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що до 31 грудня 2015 року вона належним чином користувалась орендованою земельною ділянкою та сплачувала всі належні платежі. У зв`язку із закінченням строку дії договору від 10 вересня 2009 року ОСОБА_1 15 грудня 2015 року звернулась до Міськради з листом про повернення земельної ділянки та складання акта приймання-передачі згідно з пунктом 8 цього договору. Втім будь-які рішення Міськради про припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку дії договору станом на час звернення до суду відсутні. Вважає, що бездіяльність Міськради порушує її право на припинення користування земельною ділянкою, що перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з нарахуванням ГУ ДФС орендної плати за землю, незважаючи на фактичне припинення права користування землею.
      Під час розгляду справи суди установили, що 10 вересня 2009 року між Міськрадою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Козіною А. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2503.
      Передача в оренду ОСОБА_1 цієї земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 10 вересня 2009 року.
      Згідно з пунктами 3.1 та 3.3 зазначеного договору його укладено на два роки та в разі продовження на новий строк дії або поновлення договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо істотних умов договору оренди землі орендар після письмового повідомлення орендодавця втрачає переважне право на його поновлення.
      Пунктом 12.5 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.
      Відповідно до пункту 7.8 договору повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі.
      На підставі рішення Міськради від 29 лютого 2012 року між Міськрадою та ОСОБА_1 25 травня 2012 року укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 10 вересня 2009 року строком на два роки починаючи з 8 жовтня 2011 року.
      Тобто строк дії договору оренди та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки закінчився 8 жовтня 2013 року.
      15 грудня 2015 року ОСОБА_1 надіслала на адресу Міськради лист, у якому зазначила про закінчення строку дії договору оренди землі від 10 вересня 2009 року та додаткової угоди від 25 травня 2012 року, повідомила про відсутність наміру в подальшому користуватись земельною ділянкою, а тому просила вказати, які дії необхідно вчинити орендарю для належного повернення земельної ділянки. До листа було додано акт приймання-передачі земельної ділянки у двох екземплярах.
      20 лютого 2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 253291-1319-0464, 253291-1319-0464/1, якими ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю: за період 2018 ріку в розмірі 153 509,81 грн; за період 2016 року в розмірі
      181 025,51 грн та за період 2017 року в розмірі 153 509,81 грн.
      Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачка звернулася до ГУ ДФС зі скаргою.
      Рішенням ГУ ДФС від 18 травня 2018 року № 7169/Б/99-99-11-02-01-14 у задоволенні скарги було відмовлено, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
      Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
      Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року клопотання Міськради задоволено частково, закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання договору оренди землі від 10 вересня 2009 року припиненим з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням його дії.
      Закриваючи провадження у справі, суд указав, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 4 квітня 2018 року (справа № 465/7909/15-а), із закінченням дії договору цивільні правовідносини між сторонами також припиняються і сторони повертаються до попереднього стану і відносин, що не можуть бути охарактеризовані рівністю учасників з урахуванням правового статусу Міськради як суб`єкта владних повноважень. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року має розглядатись у межах адміністративного судочинства.
      Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
      - визнано протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міськрадою, про користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 лютого 2018 року № 253291-1319-0464 та 253291-1319-0464/1.
      Не погодившись із рішеннями судів, Міськрада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
      При цьому касаційна скарга обґрунтована, серед іншого, порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що виявилось у розгляді цієї справи в порядку адміністративного судочинства в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди, тоді як цей спір має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 4 квітня 2018 року (справи № 465/7909/15-а, 539/1957/16-а), від 25 квітня 2018 року (справа № 496/2866/16-ц), від 17 травня 2018 року (справа № 461/980/16-а), від 30 травня 2018 року (справа № 150/928/14-а), від 29 серпня 2018 року (справа № 569/838/17), а саме про те, що з моменту укладення договору оренди землі між землекористувачем та органом місцевого самоврядування припиняються адміністративні відносини та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним, а не адміністративним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
      ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Вважає, що позиція Міськради про порушення судами правил юрисдикції є помилковою, оскільки в межах цього спору із закінченням дії договору цивільні правовідносини між сторонами припинились і вони повернулись до попереднього стану та відносин, які не можуть бути охарактеризовані рівністю учасників з огляду на правовий статус Міськради. На переконання позивачки, саме протиправна бездіяльність Міськради як суб`єкта владних повноважень призвела до порушення прав ОСОБА_1 та нарахування земельного податку за три роки. Позивачка зауважила, що Міськрада заявляла клопотання про закриття провадження у справі, яке частково було задоволено ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, яка, у свою чергу, Міськрадою оскаржена не була.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 вересня 2019 відкрив касаційне провадження у справі, а 2 квітня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки відповідач оскаржує судові рішення з мотивів порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції.
      Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 квітня 2020 року прийняла до провадження зазначену справу та призначила її розгляд за касаційною скаргою Міськради у порядку письмового провадження.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      Вимогами у цій справі є визнання протиправнимиподаткових повідомлень-рішень ГУ ДФС, якими позивачці визначено суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю, з тих підстав, що договір оренди земельної ділянки є припиненим.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
      Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      Отже, зазначеними положеннями КАС визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      При віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      При цьому КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Питання оренди землі врегульовано Законом Українивід 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», Земельним та Цивільним кодексами України.
      Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
      Відповідно до пункту «а» статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
      Статтею 31 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV«Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно з пунктом 12.3 договору оренди землі від 10 вересня 2009 року дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
      З урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі від 25 травня 2012 року строк оренди земельної ділянки закінчився 8 жовтня 2013 року.
      15 грудня 2015 року, тобто після закінчення строку дії договору оренди землі ОСОБА_1 надіслала на адресу Міськради лист про те, що вона не має наміру використовувати земельну ділянку та повідомляє про припинення дії договору оренди землі. До цього листа було додано два примірника акта приймання-передачі земельної ділянки, що підтверджується описом вкладення до цінного листа.
      У касаційній сказі Міськрада наголошує на тому, що зазначений лист позивачки від 15 грудня 2015 року до ради не надходив, оскільки відсутні докази, при цьому посилається на те, що станом на листопад 2018 року в електронній базі канцелярії департаменту по роботі з активами зареєстровано звернення ОСОБА_1 від 4 березня 2014 року № 13/694 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 ».
      Однак Міськрадою не надано жодного доказу, прийнятого рішення у відповідь на звернення позивачки від 4 березня 2014 року.
      Ураховуючи зазначені обставини, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 вжила достатніх заходів для повідомлення Міськради щодо необхідності засвідчення факту розірвання договору шляхом підписання акта приймання-передачі, а Міськрада після закінчення строку дії договору оренди землі (жовтень 2013 року) повинна була самостійно вжити всіх необхідних заходів, пов`язаних з продовженням чи припиненням права користування позивачкою земельною ділянкою, проте таких дій не вчинила.
      Вимога визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року заявлена в межах спору про належне виконання договору оренди стороною цього цивільного договору. Такий спір є спором про право цивільне, а тому може бути предметом розгляду всуді загальної юрисдикції або господарському суді, не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
      Окрім того, у касаційній скарзі Міськрада просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і з підстави неправильного застосування норм матеріального права.
      Щодо позовних вимог про оскарження податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС, слід зазначити, що підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу Українивизначено, що земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
      Відповідно до підпунктів 269.1.1і 269.1.2 пункту 269.1статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
      Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
      Оскільки договір оренди землі від 10 жовтня 2009 року (строк дії якого продовжено додатковою угодою від 25 травня 2012 року), припинився у зв`язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати за 2016, 2017, 2018 роки є безпідставним.
      Частиною першою статті 354 КАС встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
      З огляду на викладене рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року підлягають частковому скасуванню, а саме в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року - провадження у справі підлягає закриттю, а в решті - залишенню без змін.
      Керуючись статтями 243, 349, 351, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуДніпровської міської ради задовольнити частково.
      2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року частково скасувати - у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Дніпровської міської радищодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року та провадження у справі закрити.
      3. У решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук
      І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 95382822