Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности взыскания задолженности за поставленное тепло с КП УЖХ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2017 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., 
Ємця А.А., 

за участю представників:
позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача – ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі – КП УЖГ Дніпровського району м. Києва) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року у справі № 910/31573/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі – ПАТ «Київенерго») до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва про стягнення 40 624,12 грн,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ПАТ «Київенерго» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання КП УЖГ Дніпровського району м. Києва зобов’язань з оплати вартості теплової енергії, поставленої за договором, укладеним між ними, утворилася заборгованість. ПАТ «Київенерго» просило стягнути з КП УЖГ Дніпровського району м. Києва основну суму боргу, який утворився за період із 1 жовтня 2013 року по 1 лютого 2015 року – 22 680,23 грн, інфляційні втрати – 16 251,91 грн і 3 % річних – 1 691,98 грн, а всього – 40 624,12 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 8 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з КП УЖГ Дніпровського району м. Києва на користь ПАТ «Київенерго» заборгованість у сумі 22 680,23 грн, інфляційні втрати у сумі 16 251,91 грн і 3 % річних у сумі 1 691,98 грн, а всього – 40 624,12 грн.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), КП УЖГ Дніпровського району м. Києва просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 607, ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ст. 275 Господарського кодексу України (далі – ГК), ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», ч. 6 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 21 липня 2016 року у справі № 910/31571/15, від 10 серпня 2016 року у справі № 910/780/16, від 18 жовтня 2016 року у справі № 910/31477/15, від 14 грудня 2016 року у справі № 910/32978/15, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 1 листопада 2000 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (абонент) укладено договір № 1210024 (далі – Договір) на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до п. 1.1 Договору його предметом є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді.

Згідно з п. 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону; гарячого водопостачання – протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору.

Абонент відповідно до п. 2.3.1 Договору зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 8.1 Договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2000 року.

Умовами Договору передбачено, що він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4).

Нарахування відповідачеві за теплову енергію здійснюється відповідно до звертання-доручення та п. 5.1 Договору розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями, за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

На підставі звертання-доручення КП УЖГ Дніпровського району м. Києва з 1 серпня 2009 року позивач забезпечував постачання теплової енергії для опалення в окремо розташовану нежитлову будівлю (господарчий блок) за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13б.

Згідно з п. 5 додатку № 4 до Договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду та рахунок, куди включено вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

За змістом п. 2 додатку № 4 до Договору відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачеві вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Із Додатку № 8 до Договору (довідка по будинках (спорудах) КП УЖГ Дніпровського району м. Києва) вбачається, що опалення і гаряче водопостачання будинку по вул. Кибальчича, 13б, у м. Києві здійснюється від теплових мереж ПАТ «Київенерго».

На підтвердження поставки теплової енергії до зазначеного будинку у період з 1 жовтня 2013 року по 1 січня 2015 року позивачем надано облікові картки (табуляграми).

На час укладання Договору відповідач був балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду Дніпровського району міста Києва та зобов'язаний був забезпечити належне теплопостачання для кінцевих споживачів (фізичних та юридичних осіб), розміщених у будівлі.

17 червня 2013 року Дніпровською РДА м. Києва прийнято розпорядження № 335 «Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» (далі – Розпорядження № 335), відповідно до якого житловий та нежитловий фонд територіальної громади м. Києва, переданий до сфери управління Дніпровської РДА м. Києва, з 2 вересня 2013 року на праві господарського відання передано до комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (далі – КП «КД Дніпровського району м. Києва». 

На підставі Розпорядження № 335 та додатку № 2 до нього нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13б, передано з балансу відповідача на баланс КП «КД Дніпровського району м. Києва» за актом прийняття-передачі основних засобів від 30 жовтня 2013 року. 

26 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 10 квітня 2014 року № 1198-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» (далі – Закон № 1198-VII). Ним було внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). 

Посилаючись на Закон № 1198-VII, укладення договору про співпрацю між позивачем і балансоутримувачем житлового та нежитлового майна – КП «КД Дніпровського району м. Києва», розірвання КП УЖГ Дніпровського району м. Києва договорів про надання комунальних послуг із кінцевими споживачами, відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою розірвати низку договорів, у тому числі Договір (із 1 серпня 2014 року – лист від 7 серпня 2014 року № 47-3579, без зазначення дати розірвання – листи від 24 листопада 2014 року № 47-4855, від 25 лютого 2015 року № 47-831).

У відповідь на зазначені листи ПАТ «Київенерго» повідомило відповідача про те, що: договори на постачання теплової енергії до житлових будинків, укладені з КП УЖГ Дніпровського району м. Києва, вважаються припиненими з 30 червня 2014 року в частині здійснення постачання теплової енергії населенню згідно з переліком до договору про співпрацю з балансоутримувачем, водночас господарчі блоки відповідача до цього переліку не включено; на час звернень відповідача ПАТ «Київенерго» не здійснює надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання до нежитлових приміщень, тому питання щодо розірвання договорів про надання відповідних послуг є недоцільним (листи від 26 серпня 2014 року № 029/53/8271, від 27 січня 2015 року № 029/53/1/1137).

3 березня 2015 року КП УЖГ Дніпровського району м. Києва звернулося до ПАТ «Київненерго» (лист № 47-896) та повідомило, що акти приймання-передачі товарної продукції (теплової енергії), у тому числі по об’єкту, розташованому в м. Києві на вул. Кибальчича, 13б, вручено безпосередньо споживачам. Реєстр рахунків на оплату актів наданих постачальником (ПАТ «Київенерго») послуг за грудень 2014 року передано від КП УЖГ Дніпровського району м. Києва до КП «КД Дніпровського району м. Києва» (лист від 29 січня 2015 року № 47-338 з додатком-реєстром).

За період із січня до квітня 2015 року розрахункових документів від позивача до відповідача не надходило.

У матеріалах справи є лист-звернення КП «КД Дніпровського району м. Києва» до ПАТ «Київенерго» від 5 листопада 2014 року № 103/46-6123, в якому зазначене комунальне підприємство просило надати дозвіл на подачу теплоносія до господарчих блоків, у т.ч. розташованого в м. Києві на вул. Кибальчича, 13б, та зобов’язувалося забезпечити безаварійну та ефективну експлуатацію і нести відповідальність за це.

У листі від 19 травня 2015 року № 47-1585 КП УЖГ Дніпровського району м. Києва вкотре звернулося до ПАТ «Київенерго» з проханням припинити дію Договору з 15 квітня 2015 року, на що ПАТ «Київенерго» у листі від 28 серпня 2015 року № 029/53/1/10292 повідомило про згоду припинити дію Договору з 1 вересня 2015 року з урахуванням того факту, що об’єкт відсутній на балансі відповідача, проте зазначило про наявність заборгованості відповідача за Договором станом на 1 вересня 2015 року в розмірі 22 680,23 грн. 

У матеріалах справи наявний акт звіряння розрахунків за теплову енергію між позивачем і відповідачем за Договором за період із 1 жовтня 2013 року до 1 грудня 2015 року станом на 1 січня 2016 року, згідно з яким за даними ПАТ «Київенерго» у КП УЖГ Дніпровського району м. Києва наявна заборгованість у сумі 22 680,23 грн, а за даними КП УЖГ Дніпровського району м. Києва в нього існує переплата у розмірі 17 074,92 грн (т. 1, а.с. 103). Останній платіж здійснено відповідачем у січні 2015 року, який у відзиві на позов пояснено як погашення заборгованості, наявної станом на 30 квітня 2014 року.

До апеляційного суду відповідачем надано:

– протокол № 003/65 робочої наради з поточних питань від 4 грудня 2014 року, затверджений заступником голови Київської міської державної адміністрації, згідно з яким районним у м. Києві державним адміністраціям доручено забезпечити: починаючи з листопада 2014 року припинення здійснення КП УЖКГ нарахувань та виставлення рахунків на оплату комунальних послуг власникам та орендарям нежитлових приміщень; внесення КП УЖКГ до бази КП ГІОЦ даних щодо обсягів споживання комунальних послуг власниками та орендарями нежитлових приміщень за період липень–листопад 2014 року;

– протокол № 058/312-194 наради від 29 липня 2014 року з впровадження змін до системи надання житлово-комунальних послуг у зв’язку із прийняттям Закону № 1198-VII (за участю ПАТ «Київенерго»), затверджений директором департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА, згідно з яким вирішено: у найкоротший термін забезпечити розірвання діючих договорів про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води та укладення договорів про співпрацю виконавця таких послуг із балансоутримувачем; покласти персональну відповідальність на керівників житлових організацій комунальної форми власності, що не мають статусу виконавців комунальних послуг, за безпідставне здійснення нарахувань плати та виставлення рахунків за комунальні послуги від власного імені; ПАТ «Київенерго» доручено забезпечити проведення нарахувань плати за послуги власникам та орендарям нежитлових приміщень м. Києва, починаючи з листопада 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у період, за який позивач просить здійснити стягнення боргу, відповідач не був ані балансоутримувачем нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13б, ані виконавцем послуг з постачання теплової енергії та відповідно до вимог Закону № 1198-VII не міг здійснювати нарахування кінцевим споживачам та, як наслідок, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Неможливість виконання зобов’язань з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати зі споживачами послуг договори про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії. Виконавець послуг (ПАТ «Київенерго») зобов’язане було укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг або балансоутримувачами відповідно до вимог цього Закону. Відсутність у відповідача обов’язку сплатити кошти за теплову енергію у грудні 2014 року підтверджується виставленням позивачем рахунка на оплату за спожиту теплову енергію безпосередньому споживачеві та балансоутримувачу – КП «КД Дніпровського району м. Києва», а також тим, що позивач не надсилав рахунків на адресу відповідача за період із січня по квітень 2015 року. Крім того, зі змісту відповідей позивача на листи відповідача щодо розірвання Договору вбачається, що він не надавав послуги з теплопостачання до нежитлових приміщень та, відповідно, не здійснював нарахувань за договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що факт втрати відповідачем статусу виконавця послуг з постачання теплової енергії у зв’язку з набранням чинності Законом № 1198-VII не може бути підставою для звільнення від обов’язку зі сплати коштів за Договором, оскільки такий обов’язок Договором покладено саме на відповідача. Внесені законодавчі зміни поширюються на правовідносини, які виникають після набрання чинності вказаними змінами і не передбачають автоматичного припинення укладених раніше договорів. Правочин щодо заміни сторони у Договорі у зв’язку зі зміною балансоутримувача укладено не було. Передача будинку з балансу одного підприємства на баланс іншого не є підставою для висновку про виникнення правонаступництва за зобов’язаннями. Лист відповідача від 19 травня 2015 року № 47-1585, в якому він просить припинити дію Договору з 15 квітня 2015 року, а не з дати, коли будинок було закріплено на праві господарчого відання за КП «КД Дніпровського району м. Києва», є доказом отримання відповідачем у спірному періоді теплової енергії від позивача. Рішенням Київської міської ради від 23 липня 2015 року № 823/1687 КП «КД Дніпровського району м. Києва» припинено шляхом приєднання його до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва та встановлено, що останнє є правонаступником усіх прав, обов'язків і майна припиненого КП «КД Дніпровського району м. Києва».

Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовів ПАТ «Київенерго» з огляду на те, що КП УЖГ Дніпровського району м. Києва не здійснює діяльності, пов’язаної зі споживанням наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води; відповідач не може виконати своїх зобов’язань за договором, укладеним між ним і позивачем, оскільки не є виконавцем таких послуг у зв’язку зі змінами, що відбулись у законодавстві; позивача було повідомлено про розірвання договорів між відповідачем і кінцевими споживачами у зв’язку зі змінами в законодавстві, згідно з якими для надання таких послуг обов’язковою є наявність ліцензії у виконавця, яким визначено саме теплопостачальну організацію; позивач не виставляв рахунки відповідачеві на оплату таких послуг за заявлений період; балансоутримувачем об’єкта є КП «КД Дніпровського району м. Києва», а не відповідач; у зв’язку зі зміною балансоутримувача будівлі (внаслідок прийняття Розпорядження № 335) та набранням чинності Закону № 1198-VII позивач як постачальник та виконавець таких послуг повинен був переукласти відповідні договори із безпосередніми споживачами або балансоутримувачем. Зазначені висновки суду касаційної інстанції є аналогічними висновкам суду першої інстанції у справі, яка розглядається.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. 

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 714 ЦК, яка кореспондується з ч. 1 ст. 275 ГК, встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про теплопостачання».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Судами встановлено, що внаслідок прийняття Розпорядження № 335 нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13б, передано з балансу КП УЖГ Дніпровського району м. Києва на баланс КП «КД Дніпровського району м. Києва», про що відповідач неодноразово повідомляв позивача та просив розірвати Договір, посилаючись на неможливість здійснення будь-яких нарахувань кінцевим споживачам.

26 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1198-VII про внесення змін, зокрема до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності визначено суб'єкта господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальну організацію). 

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) – це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10 серпня 2012 року № 278 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії» вид господарської діяльності у сфері теплопостачання та у сфері послуг з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню. 

Водночас відповідач за статутом не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та ліцензіатом у сфері теплопостачання.

За змістом положень ст.ст. 509, 607 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. 

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якою у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.

За таких обставин апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, приймаючи нове рішення про задоволення позову у справі, яка розглядається, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2016 року та постанова Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Господарського суду м. Києва від 8 лютого 2016 року. 

Відповідно до ст. 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з платіжними дорученням від 5 липня 2016 року № 108 та від 29 грудня 2016 року № 266 КП УЖГ Дніпровського району м. Києва сплачено судовий збір у розмірі 1 653,60 грн за подання касаційної скарги та 1 791,40 грн за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно.

Таким чином, із ПАТ «Київенерго» підлягають стягненню на користь КП УЖГ Дніпровського району м. Києва витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 445,00 грн.

Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року у справі № 910/31573/15 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року скасувати, рішення Господарського суду м. Києва від 8 лютого 2016 року залишити в силі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 3 445,00 грн (три тисячі чотириста сорок п’ять гривень 00 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. 

Головуючий Т.Є. Жайворонок
Судді: І.С. Берднік
А.А. Ємець 

Постанова від 31 травня 2017 року № 3-1675гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/32C0A1F9541D8073C22581390041E07C

[ANTIRAID]

ВСУ согласился с судом первой инстанции отказавшим в иске, указав, что невозможность исполнения обязательства со стороны ответчика заключается в законодательном запрете заключать с жителями, владельцами и арендаторами (потребителями услуг) договоров на оказание услуг по централизованному отоплению и снабжению горячей водой при отсутствии соответствующей лицензии, которой у ответчика нет. В результате внесения указанных изменений ответчик не является балансодержателем жилого и нежилого фонда, не является исполнителем услуг по поставке тепловой энергии и на законодательном уровне лишен возможности осуществлять любые начисления за коммунальные услуги, в том числе теплоснабжение. Следовательно, ответчик потерял основания выступать стороной в договоре. Именно истец (исполнитель услуг) обязан заключить прямые договора на услуги по центральному отоплению и горячему водоснабжению с непосредственными потребителями этих услуг (физическими и юридическими лицами) или балансодержателем и совершить другие действия, предусмотренные законодательством Украины.