Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании с проигравшего истца имеющего льготы по уплате судебного сбора средств на правовую помощь потраченную ответчиком

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Лисянської селищної ради Черкаської області, товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапром», Комунального підприємства «Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_3 про визнання договорів частково недійсними, переведення прав покупця, визнання рішення селищної ради частково недійсним та зобов’язання вчинити дії за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 квітня 2006 року ОСОБА_4 придбав у товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапром» (далі – ТОВ «Мегапром») приміщення котельні, розташованої в будівлі АДРЕСА_1. На час укладення цього договору він був і є власником S_1 частини вказаної будівлі, зокрема підвального приміщення та всіх комунікацій будівлі, у тому числі й опалення приміщення. Позивач вважав, що відповідно до статті 362 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мав переважне право на купівлю котельні як співвласник приміщення, але про його продаж дізнався у січні 2009 року під час передачі товариству приміщень НОМЕР_1, НОМЕР_2 входу з лівого крила вказаної будівлі. ОСОБА_1 вважав незаконним рішення Лисянської селищної ради Черкаської області від 22 лютого 2006 року НОМЕР_3, яким за ТОВ «Мегапром» визнано право власності на приміщення газової котельні на АДРЕСА_1, незважаючи на те, що відповідно до листа ТОВ «Мегапром» газова котельня розташована на АДРЕСА_2. Позивач також вважав неправомірним договір купівлі-продажу, укладений 07 вересня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Мегапром», у частині купівлі приміщення коридору НОМЕР_1 на другому поверсі будівлі, оскільки це приміщення передбачає прохід із загального входу будівлі на другий і третій поверхи, зокрема до належної йому квартири на третьому поверсі. Придбане ОСОБА_4 приміщення коридору є допоміжним, не відокремленим майном, тому товариство не мало права його відчужувати відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку». 

Позивач просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, перевести на нього права та обов’язки покупця за договором купівлі-продажу приміщення котельні від 11 квітня 2006 року та визнати за ним право власності на це приміщення; стягнути з нього на користь ОСОБА_4 8 450 грн.; визнати договір купівлі-продажу від 07 вересня 2005 року в частині придбання приміщення коридору частково недійсним; стягнути з ТОВ «Мегапром» на користь ОСОБА_4 4 707 грн. 26 коп. вартості коридору; визнати незаконним рішення Лисянської селищної ради Черкаської області від 22 лютого 2006 року НОМЕР_3 в частині визнання за ТОВ «Мегапром» права власності на спірну котельню, розташовану на АДРЕСА_1; зобов’язати Лисянську селищну раду Черкаської області ухвалити рішення щодо уточнення зазначеної в рішенні цієї ради від 22 лютого 2006 року НОМЕР_3 адреси розміщення спірної котельні; зобов’язати Звенигородське відділення Черкаського обласного об’єднаного бюро технічної інвентаризації здійснити реєстрацію права власності за ТОВ «Мегапром» на газову котельню, розташовану на АДРЕСА_2. 

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 липня 2015 року замінено відповідача ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на його правонаступника – ОСОБА_2.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договорів частково недійсними та переведення прав покупця відмовлено. 

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання правової допомоги в сумі 24 846 грн. 43 коп. 

Додатковим рішенням цього ж суду від 21 липня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Лисянської селищної ради Черкаської області від 22 лютого 2006 року НОМЕР_3 в частині визнання за ТОВ «Мегапром» права власності на приміщення газової котельні, розташоване на АДРЕСА_1; зобов’язання Лисянської селищної ради Черкаської області ухвалити рішення про уточнення у вказаному рішенні селищної ради адреси розміщення газової котельні, на яку визнано право власності за ТОВ «Мегапром» з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2; зобов’язання Звенигородського відділення Черкаського обласного об’єднаного бюро технічної інвентаризації здійснити реєстрацію права власності за ТОВ «Мегапром» на газову котельню, яка розташована на АДРЕСА_2. 

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 вересня 2016 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 липня 2016 року залишено без змін. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. 

У поданій заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду касаційної інстанції з направленням справи на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 185, 355, 356, 362 ЦК України, статті 88 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди встановили, що 03 грудня 2002 року ОСОБА_1 та ТОВ «Мегапром» уклали договір купівлі-продажу S_1 частини виробничої будівлі, розташованої на АДРЕСА_2. 

Згідно з протоколом зборів учасників ТОВ «Мегапром» від 07 червня 2005 року НОМЕР_4 вирішено продати ОСОБА_4 кімнату НОМЕР_5 площею 16, 2 кв.м., кімнату НОМЕР_6 площею 13, 1 кв. м., кімнату НОМЕР_7 площею 68, 1 кв.м., кімнату НОМЕР_8 площею 7 кв.м., коридор НОМЕР_9 площею 37, 3 кв.м., що розташовані на другому поверсі нежилого приміщення на АДРЕСА_2. 

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08 червня 2005 року ТОВ «Мегапром» продало, а ОСОБА_4 придбав S_2 частини нежитлової будівлі, що знаходиться за вказаною адресою та складається з кімнати НОМЕР_10 площею 93, 9 кв.м. та кімнати НОМЕР_11 площею 22, 5 кв.м. Загальна площа приміщень, які розташовані на другому поверсі триповерхової будівлі та мають загальний вхід через перший поверх, становить 116, 4 кв.м. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею L_1 кв.м.

Згідно з договором купівлі-продажу від 07 вересня 2005 року ТОВ «Мегапром» продало, а ОСОБА_4 придбав S_3 частину вказаної нежитлової будівлі, яка складається з: кімнати НОМЕР_5 площею 16, 2 кв.м.; кімнати НОМЕР_6 площею 13, 1 кв.м.; кімнати НОМЕР_7 площею 68,1 кв.м., кімнати НОМЕР_8 площею 9, 0 кв.м. та коридору НОМЕР_9 площею 37, 3 кв.м. Загальна площа приміщень, які розташовані на другому поверсі триповерхової будівлі та мають загальний вхід через перший поверх, становить 143, 7 кв.м.

Рішенням Лисянської селищної ради Черкаської області від 22 лютого 2006 року НОМЕР_3 право власності на приміщення газової котельні, розташоване на АДРЕСА_1 визнано за ТОВ «Мегапром», якому 20 березня 2006 року Лисянською селищною радою Черкаської області видано свідоцтво про право власності на вказане приміщення. 

За договором купівлі-продажу від 11 квітня 2006 року ТОВ «Мегапром» продало, а ОСОБА_4 придбав нежитлову будівлю – котельню, розташовану на АДРЕСА_1. 

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 25 червня 2008 року договір купівлі-продажу від 03 грудня 2002 року визнано недійсним у частині продажу приміщень НОМЕР_1, НОМЕР_2, розташованих на першому поверсі вказаної виробничої будівлі. 

Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Лисянського районного управління юстиції у Черкаській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 лютого 2012 року спадщину після смерті ОСОБА_4, до складу якої, зокрема, входить спірна нежитлова будівля, прийняла його дружина – ОСОБА_2. 

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідно до договорів купівлі-продажу всі кімнати на другому поверсі нежитлової будівлі на АДРЕСА_2 перебувають у власності ОСОБА_4, а коридор на другому поверсі є допоміжним приміщенням для обслуговування кімнат другого поверху, де позивач не має у власності кімнат. При цьому право ОСОБА_1 на користування належними йому приміщеннями, що розташовані на третьому поверсі спірної будівлі, внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 07 вересня 2005 року не порушено, оскільки місцем доступу до цих приміщень є сходові клітини, які перебувають у спільній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1. 

Окрім того, спірне приміщення побудовано за окремим архітектурним проектом, розробленим Лисянською проектно-виробничою групою, який затверджено 16 листопада 1998 року відділом архітектури Лисянської районної державної адміністрації. Згідно з актом держаної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об’єкта в експлуатацію від 07 лютого 2006 року спірне приміщення є окремою будівлею та було введене в експлуатацію на підставі цього акту. Цьому приміщенню присвоєно інший номер, а саме АДРЕСА_1, що дає підстави вважати його окремим приміщенням. При цьому позивач не довів факту розташування спірної котельні на АДРЕСА_2.

Позивач був співвласником нежитлового приміщення на АДРЕСА_2 з 03 грудня 2002 року і не оспорював право власності ТОВ «Мегапром» на приміщення котельні, набуте останнім у 2006 році. 

Суд також дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, оскільки вони належним чином документально підтверджені і їх розмір не перевищує граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах. Суд здійснив детальний розрахунок цих сум, з огляду на те, що справа перебувала в суді з липня 2009 року і відповідач поніс відповідні витрати, та застосував положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а також вимоги статті 88 ЦПК України. 

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 24 жовтня 2012 року суд касаційної інстанції, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції, виходив з того, що ТОВ «Бравекс», здійснюючи з порушенням чинного законодавства заходи щодо припинення з позивачем орендних відносин, мало на меті продати спірну нежитлову будівлю саме фізичній особі, у зв’язку із чим порушило переважне право ТОВ «Астеліт – Агро» на придбання будівлі, передбачене частиною другою статті 777 ЦК України, оскільки жодних пропозицій ТОВ «Бравекс» з приводу придбання спірної нежитлової будівлі у приватну власність на конкретних умовах і безпосередньо перед її продажем на адресу позивача не надіслало;

- від 13 травня 2015 року суд касаційної інстанції у справі про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання договорів дарування недійсними виходив з того, що сарай і літня кухня, які позивач просив визнати спільною сумісною власністю подружжя, є не самостійним нерухомим майном, а допоміжними приміщеннями, призначеними для обслуговування жилого будинку, отже, є приналежністю будівлі;

- від 18 жовтня 2016 року суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції при вирішенні справи щодо визнання права власності на спадкову земельну ділянку, виходив з того, що відповідач під час проживання однією сім’єю з позивачем без реєстрації шлюбу придбав спірну земельну ділянку та будинок. Тобто майно було набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю. 

Таким чином, у судових рішеннях, наданих для порівняння, та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального та процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

Разом з тим на підтвердження передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року в справі № 6-1065цс17, в якій викладено такий правовий висновок.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Наведене свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального та процесуального права, а саме статті 5 Закону України «Про судовий збір», статті 88 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_12 від 23 лютого 2012 року та довідки до акта огляду МСЕК серії НОМЕР_13 від 12 вересня 2011 року ОСОБА_1 є інвалідом II групи.

Водночас відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із частиною третьою цієї статті до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. 

Положеннями частини першої статті 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. 

Враховуючи зазначені положення законодавства, якими встановлено, що витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, а також той факт, що відповідач у справі належним чином документально підтвердив такі витрати, суди дійшли обґрунтованого висновку про їх стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача, з огляду на те, що справа перебувала в суді з липня 2009 року.

Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко
 
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1544цс17 

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Водночас відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із частиною третьою цієї статті до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. 

Положеннями частини першої статті 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. 

Враховуючи зазначені положення законодавства, якими встановлено, що витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, а також той факт, що відповідач у справі належним чином документально підтвердив такі витрати, суди дійшли обґрунтованого висновку про їх стягнення з позивача на користь відповідача, з огляду на те, що справа перебувала в суді з липня 2009 року.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Постанова від 18 жовтня 2017 року № 6-1544цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7A349042AD96DB19C22581C40030478D

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что положениями части первой статьи 84 ГПК Украины предусмотрено, что расходы, связанные с оплатой правовой помощи адвоката или другого специалиста в области права, несут стороны, кроме случаев предоставления бесплатной правовой помощи.

Учитывая указанные положения законодательства, которыми установлено, что расходы, связанные с оплатой правовой помощи адвоката или другого специалиста в области права, несут стороны, а также тот факт, что ответчик по делу надлежащим образом документально подтвердил такие расходы, суды пришли к обоснованному выводу о их взыскании с истца в пользу ответчика.

[babaika]

6 часов назад, ANTIRAID сказал:

Учитывая указанные положения законодательства, которыми установлено, что расходы, связанные с оплатой правовой помощи адвоката или другого специалиста в области права, несут стороны, а также тот факт, что ответчик по делу надлежащим образом документально подтвердил такие расходы, суды пришли к обоснованному выводу о их взыскании с истца в пользу ответчика.

Справедливо.