Определение ВССУГУД о признании договора купли-продажи квартиры,ставшей предметом ипотеки, недействительным

[у.zaporozhskiy]

reyestr.court.gov.ua/Review/33835236

 

Державний герб України

У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25 вересня 2013 року                       м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого     Дьоміної О.О.,

суддів:                Амеліна В.І.,                 Кафідової О.В.,

                           Коротуна В.М.,             Штелик С.П.,              

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від  10 липня 2012 року,

                                        

в с т а н о в и л а:

У червні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2006 року, укладеного між ним та ОСОБА_4, ОСОБА_5, належить квартира АДРЕСА_1. Зазначаючи, що відповідачі не бажають звільняти зазначену квартиру, просив усунути перешкоди у здійсненні ним права власності та виселити зі спірної квартири відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5

У листопаді 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що з 1993 року він являвся інвалідом 3-ї групи, а починаючи з 2007 року є інвалідом                  2-ї групи.  Скориставшись тяжкими для його сім'ї обставинами,               ОСОБА_3 звернувся до них із пропозицією укласти договір купівлі-продажу спірної квартири, з подальшим поверненням їм квартири, для того аби отримати кредит у банку, пообіцявши винагороду у розмірі              1 000 доларів США. Вартість двокімнатної квартири загальною                 площею 54,3 кв.м, яка визначена договором купівлі-продажу від                             15  березня 2006 року, становить 11 100 грн. Оскільки спірне житло є єдиним місцем його проживання, він сподівався, що ОСОБА_3 через  тиждень після отримання кредиту поверне йому квартиру, однак цього не зробив. З огляду на зазначене, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 березня 2006 року між ОСОБА_3 - з одного боку та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - з іншого боку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від                                     13 липня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від                                          15 березня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5

ПАТ «Дельта Банк», який набув право вимоги до боржників за кредитними договорами на підставі договору купівлі-продажу від                         8 грудня 2011 року, який укладений з ПАТ «УкрСиббанк», не погоджуючись з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року, оскаржив його в апеляційному порядку в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2012 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить змінити оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що внутрішня воля ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не була направлена на відчуження квартири та укладання договору купівлі-продажу не відповідало їх внутрішньому волевиявленню, спірний правочин був укладений ними під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, за відсутності у продавців  іншого житла, не співмірності вартості квартири, зазначеної в договорі купівлі-продажу, її дійсній (ринковій) вартості.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4, який був інвалідом третьої групи за загальним захворюванням на час укладання оспорюваного правочину і який є інвалідом другої групи з 2007 року, та його мати ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відносилися до кола незахищених людей. Знаходячись у тяжкому матеріальному стані, вони погодились укласти з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 у договорі купівлі-продажу від 15 березня 2006 року зазначена 11 100 грн (а.с. 60).

Після укладання вищезазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 26 квітня 2006 року отримав в АКБ «Райффайзен Банк Україна» кредит у сумі 40 000 доларів США (а.с. 107) та                                 19 жовтня 2006 року уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту на суму 30 000 доларів США (а.с. 108-115).

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 19 жовтня 2006 року ОСОБА_3 передав в заставу банку спірну квартиру АДРЕСА_1, зазначивши вартість квартири, яка передана в заставу, не менше ніж 151 500 грн, а не 11 100 грн, як визначено у договорі купівлі-продажу від 15 березня 2006 року.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

З огляду на зазначені вимоги закону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, застосувавши до спірних правовідносин норму закону, яка підлягала до застосування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4, виходячи з того, що внутрішня воля ОСОБА_4 не була направлена на відчуження квартири та не відповідала їх волевиявленню, спірний правочин укладений під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для продавців умовах, за відсутності у них іншого житла, неспівмірності вартості квартири, зазначеної в договорі купівлі-продажу його дійсній (ринковій)  вартості.

Частиною першою статті 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в скаргах доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

         Відповідно до ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Правильно установивши, що правовідносини сторін виникли з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, суд першої інстанції як на одну з підстав для задоволення позову ОСОБА_4 помилково послався в мотивувальній частині також на ст. 230 ЦК України, зазначивши, крім іншого, що ОСОБА_3 при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу ввів продавців в оману. Таке посилання не є підставою для скасування  правильного по суті і справедливого рішення, однак, як помилкове, воно підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від                                         13 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від                10 липня 2012 року залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року посилання на ст. 230 ЦК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна Головуючий Судді:В.І. Амелін   О.В. Кафідова   В.М. Коротун  С.П. ШтеликСудді:В.І. Амелін    
 

[Obelix]

Вот и я говорю - Хорошо подготовленный кредит легко возвращается