0720

Ну вот у меня есть такая апелляция, рассмотрение назначили на конец ноября. При этом иск подавался в начале июня. Нет слов.

Ну зачем же обжаловать определение об оставлении без движения, оно же не подлежит обжалованию. Обжаловать можно только следующее за ним (если не устранить) определени о возврате искового. Но вообще есть и третий путь. Я как-то раз в такой же ситуации написал на восьми страницах обоснование, почему судебный сбор за подачу такого иска уплате не подлежит. Это тоже в понимании ЦПК устранение недостатков искового заявления, в общем-то. Ну в тот раз прокатило, судья открыл производство. Но если в определении императивно указано именно оплатить сбор, а не устранить недостатки, тогда всё сложнее. Я бы обжаловал из принципа, но это конечно дело вкуса. Да ничего особенно не происходит, просто крымскому судье психологически труднее абстрагироваться от проблемы приватовского крымского кидалова. Забавно смотреть как крымскость судьи в нём борется с его пониманием кредитно-депозитных правоотношений

Да, я помню вашу историю. Крымские случаи самые тяжкие. А бывает еще когда крымская история попадает к крымскому (ну бывшему крымскому) судье, тогда вообще песня.

иск подан до 1 сентября

заверенные банком выписки, как же еще ничего истребовать не надо, они и так на руках в выписке есть оба движения -- и зачисление на карточный 2625 с депозитного 2630, и потом списание с карточного 2625 в доход банка

Згоден, це слушне міркування. Але мушу визнати, що в кримінальному процесі я повний нуль, отже шансів програти там справу маю більше. Водночас, беручи до уваги що судовий збір платити не треба, може й дійсно подам заяву-повідомлення про злочин чи як воно там. Вдячний за пораду.

Розумієте, тут така справа. Делікт це делікт, а договір це договір. Не можна всидіти однією дупой на двох стільцях. Або ми йдемо шляхом захисту цивільних прав вимоги за договірними зобов'язаннями, або йдемо шляхом захисту прав потерпілого в делікті (в тому числі цивільних прав потерпілого, і в тому числі в процесуальний спосіб пред'явлення цивільного позову в кримінальному провдаженні). Бо суди відмовляються вважати одне й те саме правопорушення одночасно і деліктним, і договірним. Окрім того, перший шлях (умовно договірний) надає можливість стягнути й тіло вкладу, і ненараховані відсотки, і відповідальність за ст.625, і пеню, і понесені збитки (в тому числі упущену вигоду), і чорта лисого, тут є простір для творчості. А другий шлях (умовно деліктний) надає можливість стягнути лише збитки (ст. 1166 - майнові, ст. 1167- моральні) і все. До того ж другий шлях є завідомо довгим, потребує якнайменш вдвічі більше часу і більше процесуальної писанини. Єдина перевага другого шляху -- можна стягнути моралку за ст.1167. Інших переваг не вбачаю. Ну і скільки там тієї моралки суди дають? Тисячу гривень? Так зараз і бак автівки не заправиш на цю тисячу. А той дядя чи тьотя мені, вибачте, по барабану. З того що його покарають, мені не тепло і не зимно. Нехай банк з нього потім стягує в порядку регресу, або Фонд грабування відкриває на нього кримінальне провадження. Я не прокурор.

Еге ж, подібна справа про незаконне списання в мене також є, і також з банком-відповідачем який вже під тимчасовою адміністрацією Фонда грабування (а незабаром буде і взагалі у стані ліквідації). Обставини такі. Було укладено договір вкладу А, банк порушив зобов'язання і вклад не повернув. Вкладник звернувся до суду, отримав рішення на свою користь (стягнуто вклад, проценти за вкладом до дня ухвалення рішення, відповідальність за ст. 625 до дня ухвалення рішення), отримав виконавчий лист і пред'явив його до виконання до органу ДВС. Банк-боржник добровільно рішення не виконав, і в подальшому рішення було реально виконано в примусовому порядку (платіжною вимогою на примусове списання з рахунку банка-боржника в іншому банку). Стягувач гроші отримав, виконавче провадження закінчено з підстави виконання у повному обсязі. Державний виконавець отримав листа з подякою Під час виконавчого провадження у вкладника закінчився строк ще одного договора вкладу Б в тому самому банку (на суму дещо меншу, аніж сума стягнення за судовим рішенням стосовно вкладу А). Зі спливом строку цього вкладу Б, вклад та нараховані за ним відсотки перераховано банком на картковий рахунок вкладника згідно умов договору і там заблоковано банком. И що робить банк? Він списує в дохід банку кошти вкладу Б, які обліковуються на картрахунку вкладника з цього картрахунку, з призначенням платежу "згідно з судовим рішенням номер такий-то" (зазначено номер рішення стосовно вкладу А). А потім через два тижні в банк заходить тимчасова адміністрація, фіксує залишки на рахунках на день уведення ТА, і оскільки на рахунках вкладника залишок нульовий (чи може якійсь копійки), вкладник взагалі не отримує відшкодування за вкладом Б, гарантованного законом про систему гарантування. Отака дивна історія. Наразі подано цивільний позов до банку, оскільки адміністративно позиватись до Фонду грабування поки що підстав немає. Відчуваю, що процес буде важким..

Щодо ст. 24 ЗУ "Про платіжні системи" -- важливо встановити момент завершення переказу, а не завершення ініціювання переказу. Звісно, платник не може завершити переказ в принципі, з моменту передання ним готівки він в подальшому не впливає і не може впливати на подальший рух коштів і відповідні бухгалтерськи проводки. Отже, завершення переказу є обов'язком саме банку. Cаме тому нам і не потрібно дотягуватись до електронної бази. Предметом доказування є передання клієнтом готівки до каси банку. Належним і допустимим доказом є касова квітанція про внесення готівки, в якій зазначено суму, дату, реквізити платника та отримувача (платник та отримувач в даному випадку поєднані в одній особі, отже ПІБ та код ІПН співпадають), рахунок каси дебит 1002 (1001), особовий рахунок вкладу кредит 2630 (2635, 2625, 2620), підпис контролера (операціониста), підпис касира, штамп-датер, печатка каси. Навіщо нам дані електронної бази? Документи дня має надати судові саме банк. Якщо він заперечує проти позову, то має підтвердити це доказами. Проблема в тому, що банк (відповідач) взагалі ігнорує судові повістки і представника в судове засідання жодного разу не прислав. Банк не відповідає навіть на судові запити. І зрозуміло чому не відповідає: відповідачу нема чого казати судові, і до того ж він взагалі знаходиться в стані ліквідації (а відтак, має обмежену цивільну дієздатність і дуже умовну деліктоздатність), а відтак не вважає за необхідне захищатись в принципі. Розгляд справи провадиться в порядку заочного провадження. Навіть суто теоретично, -- ну як банк може заперечувати проти такого залізобетонного доказу як касова квитанція? Заявити її підробленою, завідомо знаючи що вона справжня? По факту мені відомо, що проводку за цією квтанцією було проведено (і вона є в документах дня). Водночас, в той же день її було видалено з системи (сторно) проти волі клієнта за розпорядженням посадової особи банку (і ця проводка сторно також є в документах дня). Проте доступу до документів дня я не маю і тому доказів на підтвердження цих проводок надати судові не можу. Водночас, наявність або відсутність цих проводок не впливає на розмір заявлених вимог, але впливає на спосіб захисту порушеного права. Постає принципове питання, яким чином заявляти способ захисту та поновлення порушеного права (ч.2 ст.16 ЦК) -- пункт 4 (відновлення становища, яке існувало до порушення, тобто поновити видалену проводку), або пункт 5 (примусове виконання обов'язку в натурі, тобто зарахувати кошти на рахунок)?

2. Ні, закон про платіжні системи тут ні до чого, там все про межбанківські перекази, а тут просто зарахування (тобто внесення коштів на власний рахунок через касу готівкою), отже цей закон такі відносини не регулює. Але і там, -- переказ вважається завершеним з моменту саме зарахування коштів на рахунок в приймаючому банку. Кримінальне провадження відкрити - це означає додатково витратити ще рік-півтора, при цьому цивільне провадження буде зупинено. І до того ж, метою є повернути гроші, а не когось посадити або в інший спосіб покарати. Вихожу з того, що гроші має повернути Фонд грабування, який здійснював у банку тимчасову адміністрацію и потім ліквідаційну процедуру. А вже Фонд нехай порушує кримінальну справу проти посадових осіб, то мене це вже не цікавить.

Щодо квитанцій. На мою думку, якщо квитанцію про внесення певної суми коштів в певний день -- позичальником втрачено, то це не позбавляє позичальника надати судові інші підтвердні документи про зарахування цієї суми в цей день. Зокрема, виписка за рахунком (завірена відбитком штампа-датера та підписом працівника) повністю відповідає вимогам процесуального закону щодо належності та допустимості доказів, а відтак замінює квитанцію, якої не вистачає. (Наразі маю в провадженні зеркальний випадок: є належно оформлена квітанція з усіма підписами та відбитками (первинний документ!), а от проводки за цією квітанцією в банківському бухобліку немає (звісно, немає цієї проводки і в виписці). Тобто вкладник вніс в касу певну суму готівкою, а банк цю суму на вкладний рахунок клієнта не зарахував і у виписці не відобразив. В подальшому в банк було введено ТА, і Фонд грабування виплатив вклад без урахування цієї суми. І тепер можна мати скільки завгодно судових рішень та виконавчих листів до банку, все одно банк нічого не віддасть, оскільки усі виконавчі провадження до такого банку закриваються без виконання на абсолютно законних підставах). Щодо неправильних та порушуючих право позичальника проводок банку (наприклад, притримання на транзитному). Дійсно, якщо кошти внесено не безпосередньо на особовий рахунок позичальника, а притримано деякий час на тразитному рахунку банка, то це складає окреме порушення прав клієнта і, відповідно, окремий предмет доказування, а саме маємо показати в суді: яка сума, який час утримувалась банком на транзитному, і які умови договору або норми законодавства були при цьому порушені. Тому, я вважаю, це питання може бути заявлено окремою вимогою (зобов'язати банк усунути порушення прав клієнта) з окремим обґрунтуванням та предметом доказування. Водночас, якщо таке притримання стосувалось невеликих сум або тривало недовго, це може бути недоцільним внаслідок незначності втрат. А щодо істини, філософської та/або юридичної, -- вважаю що пошук істини в судовому провадженні це справа безнадійна і зайва. Суд -- це не те місце, де слід шукати всілякі істини. Найбільше, на що можна розраховувати знайти в суді -- це законність; іноді можливо знайти ще трохи розумності і справедливості. Але аж ніяк не істину.

Почну з кінця. На мою думку, курсова різниця упущеною вигодою не є. Водночас, виникнення курсової різниці за певних умов може породжувати упущену вигоду для однієї з сторін, але для цього потрібне ще додаткове здійснення певних дій цією стороною (або настання певних подій). Тобто, курсова різниця може бути лише передумовою для упущенної вигоди, і сама по собі упущену вигоду не породжує. Втім, це дійсно відхилення від теми. Йдемо далі . Якщо зобов'язання валютне (i договір укладено з дотриманням вимог валютного законодавства, і жодна з сторін не заявляє вимог про визнання його недійсним), то я не впевнений, що є сенс спиратись на бухгалтерський облік взагалі. Це виходить дуже кружний шлях: спочатку довести, що саме нормативка про бухоблік є регулюючою нормою в даних відносинах, і те що актами вищої юридичної сили ці відносини в цій частині не регулюються, і потім ще припустити, що гривневий (а іншого в нас нема) бухоблік має бути за аналогії застосовано до валютних відносин (а іноді там постають принципові питання щоденних переоцінок, наприклад), і потім ще й десь надибати всю цю бухгалтерську облікову документацію та роз'яснити судові її зміст (і так щоб суд зрозумів). І ще я не розумію, чому це довіра до бухгалтерії банку вами презюмується. Ви так впевнені в добросовісності та професійності вашого процесуального опонента? Чому ви покладаєтесь саме на його бухгалтерський облік, адже він є завідомо зацікавленою стороною у справі? Не впевнений, що в усіх випадках, але в більшості випадків розрахування заборгованості безпосередньо на підставі правовстановлюючих (договори) та первинних розрахункових документів (квитанції, ордери, інші підтвердні документи) є більш простим і надійним способом доказування розміру і природи заборгованості. З наведених вами норм вбачається, що постанова 555 регулює бухоблік, а не спірні правовідносини сторін. Якщо у договорі міститься посилання на те, що для розрахунків сторони використовують дані бухобліку однієї сторони (банку), то це дійсно надає підстави для застосування положень Інструкції 555 для цілей доказування розміру та природи заборгованості. Що саме є предметом доказування в даному випадку? Можливо, є сенс відмовитись від пошуків філософської і юридичної істини, -- а замість цього зробити такі розрахунки, які будуть бажаними для вас і переконливими для суду?

Да ради бога, и не дискутируйте, я ни в малейшей мере не настаиваю.

Не зовсім так. Відмінність органу влади від органу управління дійсно існує, і питання полягає лише в тому, чи можна вважати таку відмінність істотною для цілей визнання нормативних актів НБУ актами цивільного законодавства в розумінні статті 4 ЦК. Але вирішенню цього питання в будь-якому разі має передувати вирішення питання, чи є певний акт НБУ саме нормативним (а не розпорядчим). Поки ми не доведемо нормативний характер цього акту, немає сенсу переходити до вирішення питання стосовно того, чи віднести його до актів цивільного законодавства,оскількі розпорядчі (адміністративні) акти -- актами цивільного законодавства завідомо не є (в силу ст.ст. 1, 4 ЦК). Пропоную системній підхід. Я не заперечую, що деякі акти НБУ мають нормативно-правовий характер і є джерелом цивільного права -- але з низкою певних застереженнь. А саме: нормативний характер таких актів не презюмується, а має бути вмотивовано встановлений; застосування такого акту буде правомірним лише в частині, яка не суперечить правовому акту вищої юридичної сили, і лише в тій частині, яка не врегульована правовим актом вищої юридочної сили. Стосовно Інструкції 555 це означає, що застосуванню цієї Інструкції судом в цивільних правовідносинах мають процесуально передувати: а) встановлення судом її саме нормативного (а не розпорядчого) характеру, при цьому до уваги має бути взято як зміст цієї Інструкції, так і обставини її видання (дотримання процедури нормотворення), а віднесення цього акту до нормативних самим видавником (НБУ) саме по собі не є підставою для визнання судом його нормативного характеру; б) вирішення питання, чи врегульовані спірні правовідносини правовими актами вищої юридичної сили; якщо спірні правовідносини вичерпно врегульовані правовими актами вищої юридичної сили, то підстав для застосування підзаконного акту не вбачається. в) вирішення питання, чи відповідає ця Інструкція (в цілому або в частині можливого застосування) Констітуції України та іншим правовим актам вищої юридичної сили; якщо суд дійде висновку що не відповідає, -- то застосування цієї Інструкції або окремих її положень вважати правомірним не можна. (Це випливає з роз’яснень, викладених в пункті 5 Постанови Пленуму ВСУ від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини). Ваші матеріали я бачив, але ще не вивчав, бо зараз трохи не до того. Там дійсно ускладнені та нестандартні обставини. Можливо, роздивлюся трохи пізніше, то ж напишу вам на пошту або в приват.

Власне, не мав за мету спричинити саме такі наслідки, вибачте Не можу зрозуміти, до чого тут кримінальна процедура? Чому маємо припускати, що таки дії (бездіяльність) є злочном? Які саме ознаки злочину ви в цьому вбачаєте, і якого саме злочину (будь ласка, зазначте статтю спеціальної частини КК). Я не вбачаю ознак злочину в діях (бездіяльності) НБУ з огляду на таке. Розпорядчі (адміністративні) акти Нацбанку спрямовані до пдпорядкованих йому установ (банків, інших фінансових установ) і обов'язкові для виконання лише цими фінансовими установами. Водночас, іншими особами (і зокрема -- клієнтами банків) ці акти для виконання -- обов'язковими не є. Нормативні акти Нацбанку обов'язкові для виконання не лише банками, а і іншими особами, відносини яких врегульовано встановленими цими актами нормами, отже є обов'язковими і для клієнтів банків (викладене випливає з аналізу ст. 56 ЗУ "Про Національній банк України", ст. 55 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35). Водночас, до нормативних актів НБУ застосовується таке ж саме імперативне обмеження, як і до будь-яких підзаконних нормативних актів, а саме: вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України, а також і не мають зворотної сили (крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність). Ані нормативні, ані розпорядчі акти НБУ не є актами цивільного законодавства. Розпорядчі акти взагалі не можуть бути взяті до уваги в цивільних правовідносинах, оскільки вони є актами адміністративного права. Водночас, нормативні акти можуть бути взяті до уваги та/або застосовані в цивільних правовідносинах за певних умов, а саме: - вони не суперечать законам України та іншим законодавчим актам України; - вони набрали чинності раніше, аніж виникли спірні правовідносини (крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність); - вони регулюють спірні правовідносини в частині, яка не врегульована актами вищої юридичної сили (насамперед Конституції України, а також ратіфікованих Верховною Радою міжнародніх договорів і конвенцій, і Законів України). Для правомірного застосування нормативного акту необхідне дотримання всіх цих умов, а також правомірному застосуванню такого акту має передувати вмотивоване визнання акту НБУ саме нормативним, а не розпорядчим. Інакше застосування такого акту буде неправомірним (протиправним). Отже, взяття до уваги або застосування будь-якого акту Нацбанку потребує його попереднього правового аналізу. Такому аналізу підлягає як власне зміст цього акту, так і обставин його видання, а саме дотримання встановленної законом процедури нормотворення. І в першу чергу потребує вирішення питання -- нормативний це акт, або ненормативний (розпорядчий). Якщо цікаво, можемо продовжити в цьому напрямку та з'ясувати, яким чином такий аналіз провести і якими нормами обґрунтувати. Маю деякі міркування стосовно цього.

Да ничего я не продаю. Гражданский договор не обязан быть договором купли-продажи, купля-продажа это лишь один из видов гражданских имущественных правоотношений. Депозитные (и кредитные) отношения определяются не договором купли-продажи, купля-продажа здесь вообще ни при чем, равно как и хранение. Вы валите в одну кучу вещное и обязательственное право, а также прекращение права собственности смешиваете с переходом прав собственности. И кроме того, смешиваете обладание правом с осуществлением права. Прекращение прав собственности это безусловный акт, то есть он не связан дополнительными условиями или обязательства на будущее. Например, в договоре обычной (общей) купли-продажи после обмена собственностью (деньги-товар) стороны не устанавливают никаких условий на дальнейшие действия и обязательства. Передал (получил) товар, получил (передал) деньги и всё, досвидос. Но переход прав собственности не обязан быть безусловным во всех случаях (то есть не всегда связан с прекращением права). И что интересно, даже не во всякой купле-продаже он безусловный. Например, есть договор репо, когда купля-продажа дополняется обязательством обратного выкупа, то есть обуславливается дополнительным правом требования, и в случае реализации этого права требования на обратный выкуп, собственность возвращается начальному собственнику. Права требования (и корреспондирующие им обязательства другой стороны) -- относятся к институту обязательственного права. В то же время предметами права собственности могут быть не только вещи (объекты вещного права, в том числе деньги, ценные бумаги и валютные ценности), но и сами права требования. То есть право требования может быть предметом (объектом) права собственности, поскольку самим правом требования можно владеть, распоряжаться и пользоваться (например, переуступить третьему лицу возмездно или безвозмездно, см. ст.ст. 512-519 ЦК). Формы, в которых осуществяляется право требования -- могут быть разнообразными. Разным может быть и оформление, документирование прав требования. Например, право требования можете оформляться как ценная бумага -- вексель, сертификат (в том числе депозитный сертификат), облигация и др. В этом случае ценная бумага становится также объектом вещного права. Но имуществом являются не только объекты вещного права, но и другие объекты, в том числе сами имущественные права. В то же время право требования может быть оформлено и в чисто обязательственной форме, без оформления вещной формы (ценной бумаги). В частности -- договором банковского вклада (который не является ценной бумагой, но является правоустанавливающим документом на имущественные права сторон). Но и в этом случае, после исполнения вкладчиком своего договорного обязательства передать банку вклад -- собственностью (имуществом) вкладчика становится право требования (на тело вклада, на проценты на вклад), а сам вклад становится собственностью банка. Это не прекращение прав собственности, а передача собственности во вклад с обязательством его последующего возврата (в срок или по первому требованию, в зависимости от условий договора). И это также не договор хранения, как вы пытаетесь представить. По договору хранения одна сторона хранит имущество другой стороны, а эта другая сторона (владелец хранимого имущества) обязуется оплатить услугу хранения. Хранение бывает ответственным и безответственным, с описью и актированием хранимого имущества или без такового. Ответственность сторон за нарушение договора хранения определяется договором. Как видим, договор хранения имеет мало общего с договором вклада: за услугу хранения платит владелец хранимого имущества, при этом хранитель не пользуется и не распоряжается хранимым имуществом. В то же время за пользование вкладом по договору вклада платит банк, -- именно потому что на собственное усмотрение пользуется и распоряжается переданным ему во вклад имуществом (денежными средствами, валютными ценностями, ценными бумагами, банковскими металлами и другими видами имущества, которые закон не запрещает принимать во вклад). То есть именно банк осуществляет права собственности на вклад с момента передачи вклада вкладчиком банку. Кредитный договор, при всех его отличиях от договора вклада, в части перехода прав в общем случае зеркален договору вклада: банк передает заемщику имущество (как правило, денежные средства, но может быть и другое имущество, например банковские металлы, валютные ценности, другие ценные бумаги) с обязательством последующего возврата (частями или одномоментно) и с обязательством уплаты процентов за пользование кредитом и комиссионного вознаграждения. Переход права собственности здесь происходит по той же схеме -- одна сторона передает заем и приобретает право требования на его возврат на условиях договора, а также право требования процентов и комиссии. Погашение займа влечет обратный переход прав: заем возвращается в собственность банка (частями или одномоментно), а также погашаются имущественные обязательства по уплате процентов и комиссий. Но я вижу, мы снова ходим по кругу. Давайте выберем авторитетного эксперта и пусть он разрешит наш спор. Предлагайте консенсусную фигуру, передадим ему спор для разрешения или хотя бы для экспертного заключения по теме.

Совершенно верно, законодатель не определяет частичного перехода прав собственности, зато законодатель (да и вообще гражданское право с незапамятных времен) определяет содержание права собственности как триаду прав: владения, распоряжения, пользования. Следовательно, право собственности определяется совокупностью этих трех прав, и поэтому утрата хотя бы одного из этих прав влечет утрату права собственности в целом. В то же время, приобретение одного из этих прав (но не всех трех в совокупности) -- не влечет приобретение права собственности в целом. Поэтому пока имущество, например, передано в аренду (в пользование, но не в распоряжение и не во владение) или по доверенности (в распоряжение и в пользование, но не во владение) -- то в это время и с момента передачи имущества право собственности владельцем не осуществляется. То есть владелец остается владельцем, но перестает быть собственником до тех пор, пока имущество ему не будет возвращено (в пользование и/или распоряжение). Надеюсь, вам не нужно объяснять разницу между владельцем и собственником? В случае же депозитных отношений (банк-вкладчик), а также кредитных отношений (банк-заемщик) происходит переход вообще всей триады прав собственности -- средства вклада (или кредита) переходят от вкладчика к банку (от банка к вкладчику) и во владение, и в распоряжение, и в пользование. При этом, в силу ч.1 ст.334 ЦК, переход права собственности возникает с момента передачи средств (фактического исполнения начального обязательства стороной гражданского договора). Эта исполнившая начальное обязательство сторона получает оговоренное договором право требования ко второй стороне -- исполнить ответное (корреспондирующее) обязательство или несколько обязательств (вернуть тело вклада/кредита, уплатить проценты за пользование, комиссионное вознаграждение и прочее, установленное в договоре на усмотрение сторон и ограниченное нормами законодательства в соответствии со ст.ст. 6, 627 ЦК). Это краткое изложение моего скромного понимания правовой природы кредитно-депозитных правоотношений в обязательственном праве. Теперь жду изложения вашей позиции. Какие, по-вашему, имеются правовые основания к тому, чтобы считать средства депозитного вклада вашей собственностью после того как вы их передали банку на основании гражданского договора вклада, во исполнение вашего обязательства внести эти средства?

Не, нет прямой связи между сложилось-не сложилось и вернулся-не вернулся, всё чуть сложнее.

Был выбор другой -- валить или оставаться. А если валить, тогда паспорт сдавать без выбора, да и xep c ним, зачем он мне нужен. Ну вот я и выбрал валить, и не жалею. А потом через много лет выбрал вернуться, и тоже не жалею. Ни разу не видел чтобы меня кто-то осуждал при этой власти. То есть может кто-то втихаря и осуждает, но мне об этом ничего не известно, и главное -- мне это совершенно по барабану. Отчего же не сложилось. Вроде бы всё отлично сложилось. И главное, представление о собственности и правах собственности у меня сложилось именно по ту сторону бугра, то есть груз советского образа мысли меня не давит. Я спокойно воспринимаю тот факт, что отдавая деньги банку на вклад -- я утрачиваю право собственности на них и получаю право требования, и не нервничаю по этому поводу. А некоторые почему-то подпрыгивают, когда узнают страшную правду: детей приносит не аист и деда мороза не существует Ну чем вам право собственности милее права требования? И то и другое -- правовые абстракции, они конечно сильно отличаются, но по сути и то и то -- право, его же всё равно ещё осуществлять надо (а иногда и защищать).

возможно, это вас удивит, но территория Украины была и до августа 1991 года, да и не только территория -- например в ООН весь советский период Украина считалась формально отдельным государством (под названием УССР) да почему же паспорт изъяло государство СССР? это если бы СССР лишило меня гражданства (с выдворением или без), тогда это могло быть изъятие по инициативе СССР, -- но тут было всё наоборот, по моей инициативе, это же я сам решил сваливать, а не государство меня выперло, поэтому и сдача паспорта была по моей инициативе и да, в обмен не выдавалось никакого общегражданского паспорта, давали только огрызок бумажки под названием "выездная виза", то есть я стал на некоторое время лицом без гражданства, а паспорта "для ПМЖ" стали выдавать позже вы и вправду не понимаете, как это можно свалить по своей инициативе? да, конечно, свалил я не в другую страну бывшего СССР, а в дальнее зарубежье, какой смысл было менять шило на мыло, тем более это было ещё до распада, когда и не было "других постсоветских стран", всё это формально было ещё СССР насколько я помню, первой тогда отвалилась Литва, потом Грузия, а к концу 1991 развалилось всё остальное да и вернулся я потом тоже по своей инициативе, никто меня не заставлял

покинул территорию Украины до августа 1991 года, утраченное при этом гражданство было, разумеется, гражданством СССР и сдал паспорт СССР в ОВИР с большим удовольствием разумеется это было не изъятие, а сдача по своей инициативе, поскольку и сама эмиграция была моей инициативой, а не чьей-то ещё -- и сдача паспорта была частью общего оформления пакета эмиграционных документов, взамен выдавали такую смешную "выездную визу" в виде отдельной бумажки

ч.1 ст. 334 ЦК Гражданский Кодекс у нас один -- 435-IV от 16.01.2003, и Луспеник пророк его ч.2 ст.346: право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом Частичным переходом прав собственности я считаю переход одного из его компонентов (права владения, права распоряжения или права пользования), с сохранением другого компонента. Например, вы можете владеть автомобилем, но отдать его во временное пользование и во временное распоряжение другому лицу, и в этот период ни вы ни это лицо не будете осуществлять полное право собственности на этот автомобиль, оба будете осуществлять его только частично, каждый в своей части Арест это обеспечительная мера, она не связана с переходом прав собственности. Цель ареста исключительно обеспечительная, и необходимость наложения ареста решает суд (или другой уполномоченный орган или лицо) исходя из необходимости такого обеспечения. При этом арест может налагаться на имущество, принадлежащее должнику не обязательно именно на праве собственности. Может например, накладываться и на имущество, принадлежащее должнику на праве требования (поскольку право требования это тоже имущественное право), а в некоторых случаях может налагаться и на неимущественные права и объекты таких прав (например, на смежные права и их объекты в рамках обеспечений исков о защите прав интеллектуальной собственности). И к тому же не забывайте, счет это одно, а средства на счете это другое, это другой предмет (арест, впрочем, может налагаться и на то и на другое). Кстати, в соответствии с п.2 ст.57 ЗУ "Про виконавче провадження" арест может налагаться исполнителем на наличку, поступающую в кассу должника (вне зависимости от того, кем и на каких основаниях она вносится). Прикиньте, вкладчик через кассу банка внес бабло на свой счёт, считает по вашим лекциям что это его собственность, -- а тут вбегает такой исполнитель и внезапно арестовывает это бабло совершенно законно, -- несмотря на то что по вашим выкладкам это имущество вкладчика, а не банка. Нехорошо как-то вышло, правда?

Нет, не давали мне украинского паспорта. Я покинул Украину ещё до августа 1991, будучи гражданином СССР и сдал паспорт СССР по собственной воле. Вернулся в Украину гораздо позже.

А у меня его никто не изымал, я его по собственной воле сдал. Что ж тут обжаловать?

По какому из них?