у.zaporozhskiy

 PS.И по моему письменному обращению дать реструктуризацию ,отсрочку и т .п. Было отказано в письменной форме в 2014 году

1. Нет не является.

Когда Вы подавали заявление о реструктуризации?

21.11.2019 у них есть возможность подать иск о взыскании и что-то взыскать, что взыскать, зависит от условий конкретного кредитного договора.

Отправка письма была 15.08.2014г.

То, что он не может подтверждать задолженность заемщика, а выписка по нему использована для осуществления исполнительной надписи нотариуса.

так а чем тут поможет запрос в НБУ?

НБУ в данном случае кто вообще такие? в данном споре они никто и звать их никак, они не имеют никакого статуса в этом процессе

может скорее бухгалтерская экспертиза пригодится, — но вообще-то, по-моему, и она не требуется, достаточно сослаться на План счетов бухгалтерского учёта банков Украины (постанова НБУ № 280), это НПА и он должен применяться (приниматься во внимание) судами

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0918-04

"2909 -- інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку"

счет 2909 принадлежит не клиенту, а банку, ему соответствует код ЕДРПОУ банка, а не код ИНН клента, это видно на всех платежках где фигурирует этот счёт

то есть вообще — представленные банком документы со счётом 2909 какое отношение имеют к клиенту? только упоминание в поле "назначение платежа"? так это поле факультативное, инициатор платежа может писать в этом поле что угодно на своё усмотрение, например "перевод Кокоше и Тотоше на новые калоши"

от этого никаких прав или обязанностей не возникает ни у Кокоши, ни у Тотоши  :))

кроме того, выписка это клиентский документ, то есть выдается по инициативе клиента, а не банка, и выписки по счету 2909 не выдаются (это котловой счёт, там все клиенты свалены в одну кучу в целях сквозного учета, и отличаются только в разрезе назначения платежей)

да даже если бы и выдавались, то в такой выписке "якобы клиентский" счёт 2-го класса 2909 не дебитуется,а  кредитуется, — то есть выходит что это клиент заплатил банку, и теперь не клиент должен банку, а банк теперь должен клиенту :))        

по моему мнению и опыту, ответ нбу никогда не бывает лишним, если применение норм материального права или ответ на него могут быть полезными.

Пока нормально.

Чем все закончилось?

Еще не начиналось,пока только смс пишут.

это?

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

25 травня 2016 року

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

    

головуючого суддів:

Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

           розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  26 жовтня 2015 року, 

 

в с т а н о в и л а :

 

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 

Позивач зазначав, що 10 січня 2007 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 2 тис. 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідачка зобов’язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Посилаючись на те, що відповідачка зобов’язання за цим кредитним договором не виконала, унаслідок чого станом на 30 листопада 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 11 тис. 433 грн 3 коп., уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив стягнути з відповідачки 11 тис. 183 грн 3 коп. заборгованості за кредитним договором.

Веселинівський районний суд Миколаївської області рішенням від 29 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_1 на користь банку 3 тис. 270 грн 62 коп. заборгованості за кредитним договором від 10 січня 2007 року, з яких: 1 тис. 500 грн процентів за користування кредитом; 1 тис. грн комісії; 520 грн 62 коп. штрафу (процентна складова); 250 грн штрафу (фіксована частина). 

Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 24 липня 2015 року рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії та загальної суми заборгованості змінив, зменшивши розмір кредитної заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки, до 1 тис. 650 грн 37 коп., з яких: 227 грн 84 коп. процентів за користування кредитом; 651 грн 91 коп. комісії. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 жовтня 2015 року відмовив ПАТ КБ «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 611, 1048, 1049 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» надало копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада  2015 року та постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 10 січня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі – ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 2 тис. 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних з розрахунку 360 календарних днів на рік за користування кредитом та комісії за обслуговування кредиту – 1 % від суми заборгованості.  Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії кредитної карти. Згідно з пунктом 9.12 Умов і Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про закінчення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк.   

За змістом заяви ОСОБА_1 від 10 січня 2007 року ця заява, а також Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною картою і Тарифи банку є складовими кредитного договору.

13 листопада 2008 року Веселинівський районний суд Миколаївської області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1  на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» 3 тис. 465 грн. 31 коп. заборгованості за кредитним договором від 10 січня 2007 року.  

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції вважав, що наявні підстави, передбачені частиною другою статті 616 ЦК України щодо права суду зменшити розмір збитків та неустойки, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, зокрема умисне або необережне сприяння збільшенню розміру збитків.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії та загальної суми заборгованості, що підлягають стягненню з відповідачки, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що правила частини другої статті 616 ЦК України застосовуються лише до збитків та неустойки (штрафу, пені), а не до процентів за користування кредитом та комісій, які не вважаються санкціями за порушення зобов’язань; при цьому з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, отже, із цього часу банк не мав права на отримання обумовлених договором процентів і комісій поза строком дії кредитного договору. 

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов’язку позичальника сплатити проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048 цього Кодексу; більш того, проценти за позикою підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

У постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що в разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.  Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути лише суму, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки згідно з вищезазначеними правовими нормами на користь позикодавця також необхідно стягнути проценти за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1048, 1049 ЦК України та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм.

Вирішуючи питання щодо правильного застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується  повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 цього Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У справі, яка переглядається, кредитним договором передбачено сплату процентів на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора в період дії строку кредитного договору припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі, і що в такому разі нарахування процентів за користування кредитом з моменту ухвалення судового рішення (видачі судового наказу) до його фактичного виконання законом не передбачено.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 1048, 1049 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо розрахунку процентів за користування кредитом. 

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360² ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

 п о с т а н о в и л а :

 

Заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 24 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий                                                                  Л.І. Охрімчук

 

Судді:                                                                             В.І. Гуменюк

 

                                                                              Н.П. Лященко        

 

                                                                                     В.М. Сімоненко

 

                                                                                     А.Г. Ярема

 

                                                                                           

 

                                                                                        

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-157цс16

 

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора в період дії строку кредитного договору припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі, і що в такому разі нарахування процентів за користування кредитом з моменту ухвалення судового рішення (видачі судового наказу) до його фактичного виконання законом не передбачено.

 

 

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук

 

Спасибо, я его уже нашел. Будем заходить на ВСУ второй раз.

Самого касаційного рішення зараз не бачу. А саме відношення до суті питання від  ВГСУ можливо стане в пригоді: 

п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» :     « У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.»

 

тут  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58431119      

ці ключові слова ("підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу") ЄДРСР дає також:   

58328951	Постанова	13.06.2016	13.06.2016	Господарське	925/1931/15	Вищий господарський суд України	Попікова О.В.
58074136	Постанова	01.06.2016	01.06.2016	Господарське	910/31815/15	Вищий господарський суд України	Губенко Н.М.
57896518	Постанова	24.05.2016	24.05.2016	Господарське	910/26281/15	Вищий господарський суд України	Бакуліна С. В.
57786834	Ухвала	18.05.2016		Цивільне	661/5345/14-ц	Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ	Ступак Ольга В’Ячеславівна
57644694	Постанова	27.04.2016		Господарське	3-269гс16	Верховний Суд України	Барбара В.П.
56305925	Постанова	03.03.2016		Господарське	910/20128/15	Вищий господарський суд України	Яценко О.В.
56305932	Постанова	02.03.2016		Господарське	922/5236/15	Вищий господарський суд України	Іванова Л.Б.
54420421	Постанова	15.12.2015		Господарське	920/3/15	Вищий господарський суд України	Поляк О.І.
54433829	Постанова	15.12.2015		Господарське	904/1938/15	Вищий господарський суд України	Білошкап О.В.
54000605	Постанова	01.12.2015		Господарське	910/7812/15-г	Вищий господарський суд України	Чернов Є.В.
51652497	Постанова	29.09.2015		Господарське	925/1923/14	Вищий господарський суд України	Палій В.В.
47843262	Постанова	30.07.2015		Господарське	910/2906/15-г	Вищий господарський суд України	Прокопанич Г.К.
44073702	Постанова	05.05.2015		Господарське	910/18221/14	Вищий господарський суд України	Попікова О.В.
43742334	Постанова	22.04.2015		Господарське	911/4380/14	Вищий господарський суд України	Жукова Л.В.
43201661	Постанова	16.03.2015		Господарське	5008/1137/2012	Вищий господарський суд України	Євсіков О.О.
39905659	Постанова	23.07.2014		Господарське	910/881/14	Вищий господарський суд України	Прокопанич Г.К.
39574240	Постанова	02.07.2014		Господарське	910/25720/13	Вищий господарський суд України	Мачульський Г.М.
39106866	Постанова	03.06.2014		Господарське	910/17741/13	Вищий господарський суд України	Грейц К.В.
38842611	Постанова	21.05.2014		Господарське	910/12476/13	Вищий господарський суд України	Іванова Л.Б.
38692348	Постанова	15.05.2014		Господарське	22/60	Вищий господарський суд України	Палій В.В.
38890455	Ухвала	14.05.2014		Цивільне	6-13449св14	Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ	Горелкіна Н.А
38359047	Ухвала	09.04.2014		Цивільне	6-53896св13	Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ	Луспеник Д.Д.
38021690	Ухвала	25.03.2014		Адміністративне	2а/0570/10779/12	Вищий адміністративний суд України	Маринчак Н.Є.
38021715	Ухвала	25.03.2014		Адміністративне	2а/0570/10779/12	Вищий адміністративний суд України	Маринчак Н.Є.

в Рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і крімінальних справ від 30.05.2012року по цивільній справі № 6-9490св12 був зроблений такий висновок, цитую: «Враховуючи те, що дію, яка свідчить про визнання відповідачем боргу вчинено останнім після спливу трирічного строку, а не в його межах, позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності».

Неверно указал почту, вот та что надо [email protected]

Переслал, если теперь правильно написали, то должны получить.

продажа залогов, обход моратория - на ближайшие 5 лет

Добре !!!