Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по оспариванию действий госисполнителя при исполнении решения по гражданскому иску в уголовном деле

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року

м. Київ

Справа N 724/689/16-а
Провадження N 11-128ас18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу N 724/689/16-а за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Хотинського районного управління юстиції у Чернівецькій області (далі - Відділ виконавчої служби) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною і скасування постанови

за заявою ОСОБА_3 про перегляд з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, ухвали Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 травня 2016 року (суддя Руснак А.І.), ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року (колегія суддів Матохнюк Д.Б., Боровицький О.А., Сапальова Т.В.) та ухвали Вищого адміністративного суду України 27 жовтня 2016 року (суддя Головчук С.В.),

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Відділу виконавчої служби Сеника І.Ф щодо невиконання та нездійснення всіх виконавчих заходів, спрямованих на виконання вироку Хотинського районного суду Чернівецької області від 20 березня 2012 року; визнати протиправною та скасувати постанову від 28 грудня 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу.

Хотинський районний суд Чернівецької області ухвалою від 13 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 у зазначеній адміністративній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 109 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 жовтня 2016 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС у зазначеній редакції відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_3 на вказані судові рішення.

Ухвалюючи таке рішення, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зокрема, про непідсудність цієї справи адміністративному суду та необхідність її розгляду в порядку цивільного судочинства. Суди також керувались тим, що ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2016 року (справа N 824/21/16-а), у відкритті провадження за зазначеним вище позовом уже було відмовлено з роз'ясненням ОСОБА_3 необхідності подання цього позову в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_3 подав заяву про його перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду.

Верховний Суд України ухвалою від 5 липня 2017 року відкрив провадження у справі для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм процесуального права в порядку частини п'ятої статті 243 КАС у зазначеній редакції.

До набрання чинності КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) та припинення діяльності Верховного Суду України розгляд заяви ОСОБА_3 про перегляд судових рішень цим судом не закінчено.

Тому така заява на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАСу редакції Закону N 2147-VIII була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки справа за заявоюОСОБА_3 відповідно до частини другої статті 241 КАС у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в цивільних та адміністративних справах, вона відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАСу редакції Закону N 2147-VIII передана до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який з огляду на визначений підпунктом 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС порядок здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_3 указав на те, що оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України протилежна за змістом ухвалі цього ж суду від 12 квітня 2016 року у вищезгаданій справі N 824/21/16-а. Однак зазначеним судовим рішенням відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою на ухвали судів, які містять аналогічний викладеному в оскаржуваній ухвалі висновок про непідсудність цього позову адміністративному суду.

До заяви також додано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 серпня 2014 року у справі N 724/2-398/14, у якій цей суд указав на правомірність закриття провадження в цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання вироку Хотинського районного суду Черкаської області, що набрав законної сили 19 червня 2012 року в частині цивільного позову, та непоширення на таку скаргу цивільної юрисдикції.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм процесуального права, які визначають юрисдикцію адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду керується наведеним нижче.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "судом, встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Частиною першою статті 181 КАС у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то юрисдикцію адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.

Згідно з вимогами частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 606-XIV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як убачається з матеріалів поданої заяви, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність держаного виконавця Відділу виконавчої служби Сеника І.Ф. щодо невиконання та нездійснення всіх виконавчих заходів, спрямованих на фактичне виконання вироку суду від 20 березня 2012 року, та визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Відділу виконавчої служби Сеника І.Ф. про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 грудня 2015 року, винесену щодо виконавчого провадження N 43170929 та затверджену заступником начальника Відділу виконавчої служби Лобчук Г.О.

Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачено статтею 128 Кримінального процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду. Зокрема, відповідно до частини четвертої та п'ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, установленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовним провадженням, унормованим ЦПК.

Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Крім того, відповідно до вимог статті 82 Закону N 606-XIV скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів усіх інстанцій про те, що цей спір відповідно до положень зазначених вище норм ЦПК та Закону N 606-XIV не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки він підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 109 КАС суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 7 червня 2016 року та 22 лютого 2017 року (у справах N N 815/1554/15 та 755/5626/16-ц відповідно), про те, що інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК. Згідно з порядком оскарження рішення державного виконавця у ході виконання виконавчого документа, виданого на виконання судового рішення, ухваленого за правилами статей 383, 384 ЦПК, з огляду на закріплене у статті 181 КАС правило, справа щодо оскарження рішень державного виконавця у виконавчому провадженні з виконання вироку в частині цивільних позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, на підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, про відмову у відкритті провадження у вищезазначеній адміністративній справі.

Керуючись статтями 241, 242, 244 КАС у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС у редакції Закону N 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 травня 2016 року, ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року та ухвали Вищого адміністративного суду України та 27 жовтня 2016 року в адміністративній справі N 724/689/16-а за його позовом до відділу державної виконавчої служби Хотинського районного управління юстиції у Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною і скасування постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

В этом деле Большая Палата Верховного Суду не видит оснований для отступления от правового заключения, изложенного, в  постановлениях Верховного Суда Украины от 7 июня 2016 и 22 февраля 2017 (по делам №№ 815/1554/15 и 755/5626/16-ц соответственно ), о том, что институт гражданского иска в уголовном производстве является смежным с исковым производством, урегулированным ГПК.

Согласно порядку обжалования решения государственного исполнителя в ходе исполнения исполнительного документа, выданного на исполнение судебного решения, принятого по правилам статей 383, 384 ГПК, учитывая закрепленное в статье 181 КАС правило, дело об обжаловании решений государственного исполнителя в исполнительном производстве по выполнению приговора в части гражданских исковых требований подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства.