Постановление ВС-КГС об отказе Ощадбанку во взыскании предмета ипотеки путем признания права собственности

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа N 2-957/2010-ц
провадження N 61-5604св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В.А.,
суддів: Олійник А.С., Погрібного С.О.,
Ступак О.В. (суддя-доповідач), Усика Г.І.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року у складі головуючого судді Куркана М.М. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Калараш А.А., Заїкіна А.П.,

ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2010 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 19 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 2350-н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 933 000,00 грн з терміном його повернення до 19 травня 2028 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом відповідно до графіка, передбаченого пунктом 1.1 кредитного договору.

На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань з погашення кредиту 20 травня 2008 року між сторонами був укладений іпотечний договір, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 передала банку в іпотеку належну їй земельну ділянку площею 0,1000 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Крім того, на забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ПАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого він виступає поручителем ОСОБА_3 та відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник.

Відповідач та поручитель зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконували, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка складала 1 050 779,06 грн. яку банк просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 04 серпня 2010 року позов ВАТ "Ощадбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 050 779,06 грн задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ВАТ "Ощадбанк" заборгованість за договором від 19 травня 2008 року N 2350-н у розмірі 1 050 779,06 грн. яка складається з: залишок заборгованості за кредитом - 926 805,32 грн. прострочена заборгованість - 4 103,02 грн. заборгованість за відсотками - 111 096,98 грн. пеня за відсотками - 8 388,70, пеня за кредитом - 385,04 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 травня 2015 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 04 серпня 2010 року скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Банк, уточнивши позовні вимоги, зазначав, що зобов'язання з погашення кредиту ОСОБА_3 виконувала неналежним чином, внаслідок чого станом на 11 червня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 2 659 313,34 грн.

Посилаючись на вказані обставини, банк остаточно просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 липня 2015 року передано позовну заяву ВАТ "Ощадбанк" до Овідіопольського районного суду Одеської області за місцем знаходження нерухомого майна - земельної ділянки.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ "Ощадбанк" про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що вироком суду цивільний позов банку задоволено, з обвинуваченої ОСОБА_6 стягнуто на користь ПАТ "Ощадбанк" матеріальні збитки у сумі 26 127 823,51 грн. у тому числі сума, надана за кредитним договором від 19 травня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та банком, а тому вважає, що ця угода була укладена внаслідок обману, тому просить визнати кредитний договір недійсним.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Ощадбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Судове рішення мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог та відсутністю підстав, передбачених статтею 36 Закону України "Про іпотеку", для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Ощадбанк" відхилено. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У жовтні 2016 року ПАТ "Ощадбанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ПАТ "Ощадбанк", обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що пунктом 6.2 договору визначено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому чинним законодавством та цим договором порядку, у тому числі відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пункті 6.5 цього договору. Зазначає, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього, оскільки нормами права передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється із способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому у разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 14 червня 2017 року призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано Верховному Суду.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ "Ощадбанк".

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Судом встановлено, що 19 травня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 укладений кредитний договір N 2350-н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит в сумі 933 00,00 грн з терміном його повернення до 19 травня 2028 року (т. 1 а. с. 14-16).

Відповідно до пункту 1.1 договору кредиту ОСОБА_3 зобов'язалася належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом у таких розмірах: 19,0 % річних - у перші шість місяців з дня отримання кредиту; 21,0 % річних - починаючи з сьомого місяця з дня отримання кредиту; 18,0 % річних - після одержання позичальником у встановленому законодавством України порядку державного акта на право власності на земельну ділянку та передачі її в іпотеку.

Того ж дня між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 з погашення кредиту від 19 травня 2008 року, укладений договір поруки N 1 (т. 1 а. с. 7, 8).

20 травня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 з погашення кредиту від 19 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку належну відповідачу земельну ділянку площею 0,1000 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) яка знаходиться за адресою: ділянка N 3/1а, масив 20, смт Таїрово, Таїровська с/рада, Овідіопольський район, Одеська область, кадастровий номер НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 9-12).

23 вересня 2008 року сторони уклали договір про зміни N 1 до іпотечного договору від 20 травня 2008 року (т. 1 а. с. 13).

Свої зобов'язання з погашення кредиту ОСОБА_3 виконувала неналежним чином, внаслідок чого станом на 11 червня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 2 659 313,34 грн. що підтверджується розрахунком заборгованості, який узгоджується з умовами договору кредиту.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Статтею 36 Закону, яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

В свою чергу, статтею 37 Закону, яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, на яку містить посилання в ухвалі апеляційного суду, а також висновкам ВеликоїПалати Верховного Суду, висловленим у постанові від 21 березня 2018 року N 14-38цс18.

У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, крім того вказала наступне.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Встановивши, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого, позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно вирішив спір.

Доводи касаційної скарги про те, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі за рішенням суду, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на іншому тлумаченні положень Закону України "Про іпотеку".

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Стрільчук В.А.
Судді: Олійник А.С.
Погрібний С.О.
Ступак О.В.
Усик Г.І.

[ANTIRAID]

Верховный суд со ссылкой на позицию ВСУ и Большой палаты в очередной раз указал, что передача ипотекодержателю права собственности на предмет ипотеки является способом внесудебного урегулирования, который осуществляется по соглашению сторон без обращения в суд. Оговорки в договоре об удовлетворении требований ипотекодержателя путем признания права собственности на предмет ипотеки - это исключительно внесудебный способ урегулирования спора, который стороны устанавливают самостоятельно в договоре. Таким образом, суды не наделены полномочиями обращать взыскание на предмет ипотеки путем признания права собственности на него за ипотекодержателем.