ANTIRAID

Постановление БП-ВС о юрисдикции спора по подключению электроэнергии и неправомерности отказа в подключении при наличии долга предыдущего собственника

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 757/45133/15-ц
Провадження N 14-114цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Ситнік О.М.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Київенерго"

на рішенняПечерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року у складі судді Цокол Л.І. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Пікуль А.А., Гаращенка Д.Р., Невідомої Т.О.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Київенерго" про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому вказував, що він є власником цілісного майнового комплексу, що знаходиться по АДРЕСА_1.

На його неодноразові звернення про укладення договору про користування електроенергією та підключення нерухомого майна до електропостачання ПАТ "Київенерго" відмовило з тих підстав, що договір із попереднім власником не розірвано з огляду на наявну заборгованість за надані послуги. Запропоновано йому сплатити борг попереднього власника у розмірі 127 тис. грн.

ОСОБА_3 вказував, що ПАТ "Київенерго" ухиляється від укладення договору про постачання електричної енергії, чим порушує норми чинного законодавства та його права як власника.

Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, позивач просив зобов'язати ПАТ "Київенерго" укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу по АДРЕСА_1.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ПАТ "Київенерго" укласти з ОСОБА_3 договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу, що знаходиться по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відмова ПАТ "Київенерго" в укладенні договору про постачання електричної енергії до майнового комплексу з посиланням на існуючий договір з попереднім власником є незаконною, та порушує права ОСОБА_3 щодо реалізації прав на належне йому нерухоме майно.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 є власником нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_1, подав усі необхідні документи для постачання ПАТ "Київенерго" електричної енергії до його нерухомого майна та укладення договору, при цьому наявність боргу попереднього власника зазначеного майнового комплексу перед відповідачем не є правовою підставою для відмови ОСОБА_3 в укладенні такого договору.

У листопаді 2016 року ПАТ "Київенерго" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи, наведені у касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди порушили положення статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки ОСОБА_3 є фізичною особою - підприємцем, вказаний спір стосується постачання електричної енергії до нежитлового майнового комплексу, у зв'язку із чим договір між сторонами має бути укладений на умовах та за правилами, передбаченими для суб'єктів господарювання, а отже, спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

ПАТ "Київенерго" зазначало, що на момент звернення із заявою про укладення договору на постачання електричної енергії до майнового комплексу, що знаходиться по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 не був його власником, а також не надав усіх необхідних документів, тому ПАТ "Київенерго" жодних прав ОСОБА_3 не порушувало.

У зв'язку з наявністю нерозірваного договору про постачання електричної енергії із попереднім споживачем укласти такий договір із новим споживачем неможливо.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив рішення судів першої й апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 року справу призначено до розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

06 лютого 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона не може бути задоволена з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суди встановили, що 12 липня 2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гавриленко А.М. на підставі акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів, затвердженого в. о. начальника Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Валявським О.А. 26 вересня 2012 року, видав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на майно, що складається з: механічної майстерні (літ. Д) загальною площею 249,10 кв. м, що складає 31/100 частини цілісного майнового комплексу площею 815,60 кв. м, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, яке придбане ОСОБА_3 за 335 тис. 100 грн та раніше належало Відкритому акціонерному товариству "Акціонернакомпанія "Київреконструкція" (далі - ВАТ "АК "Київреконструкція") (а. с. 10).

29 вересня 2015 року між Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває в податковій заставі, - складової частини майнового комплексу, а саме складу з підвалом (літ. Е) загальною площею 522,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Відчуження майна відбулося у рахунок погашення податкового боргу платника податків ВАТ "АК "Київреконструкція" (а. с. 12).

17 листопада 2015 року між Державною податковою інспекцією в Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та позивачем укладено договір купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває в податковій заставі,? складової частини майнового комплексу, а саме будівлі допоміжного цеху (літ. Г) загальною площею 43,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Відчуження майна відбулося у рахунок погашення податкового боргу платника податків ВАТ "АК "Київреконструкція" (а. с. 20, 21).

Усі три договори укладалися з ОСОБА_3 як з фізичною особою.

Позивач є власником цілісного майнового комплексу площею 815,60 кв. м по АДРЕСА_1, який раніше належав ВАТ "АК "Київреконструкція", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно від 19 квітня 2016 року N 57642298 (а. с. 57, 58).

20 серпня 2014 року ОСОБА_3, діючи як фізична особа, звернувся до ПАТ "Київенерго" з заявою про переукладання на його ім'я договору про постачання електричної енергії до нежитлової будівлі по АДРЕСА_1. До заяви надані копії паспорта, ідентифікаційного коду та свідоцтва про власність. Жодних доказів про здійснення господарської діяльності до заяви ОСОБА_3 не надано (а. с. 19).

30 серпня 2014 року ОСОБА_3 як фізична особа подав заяву про переоформлення акта розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності по майновому комплексу по АДРЕСА_1 (а. с. 17).

09 квітня 2015 року ПАТ "Київенерго" надало позивачу в трьох примірниках акти розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін для укладення договору про постачання електричної енергії.

30 червня 2015 року позивач звернувся із заявою до ПАТ "Київенерго" для укладення договору про постачання електричної енергії та надав усі необхідні документи, що підтверджується тим, що надані документи були перевірені та виставлено рахунок від 30 червня 2015 року N 10842/ЗР за перевірку схеми вмикання і опломбування трифазного електролічильника, підключеного через вимірювальний трансформатор (напівпрямого вмикання), який позивач оплатив.

Жодних доказів про здійснення ОСОБА_3 господарської діяльності чи наміру укладення ним договору на постачання електричної енергії як господарського договору відповідно до вимог, передбачених статтею 3 та частиною третьою статті 179Господарського кодексу України (далі - ГК України), матеріали справи не містять.

15 липня 2015 року позивачу направлено лист за N 34КД/522/2857 та повідомлено про те, що відповідно до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ 31 липня 1996 року N 28, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за N 417/1442 (далі - ПКЕЕ), що діяли на час виникнення спірних правовідносин, договір з організацією може бути укладено за умови розірвання договору зі споживачем, який звільняє приміщення. Договір про постачання електричної енергії вважатиметься розірваним тільки після сплати усіх передбачених договором видів платежів, підписання та скріплення печатками акта звірки, додаткової угоди про розірвання з обох сторін (а. с. 18).

Інших недоліків заяви про укладення договору про постачання електричної енергії не зазначено, не вказано на необхідність надання інших документів.

Основним наведеним у касаційній скарзі доводом зазначено ту обставину, що позивач є фізичною особою - підприємцем, у якої виник спір з юридичною особою - ПАТ "Київенерго" з приводу постачання електричної енергії до нежитлового майнового комплексу, у зв'язку із чим спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

ОСОБА_3 просив зобов'язати відповідача укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу як з власником нежитлової будівлі, яким він став на підставі договорів купівлі-продажу, укладених ним як фізичною особою.

Ні у відповіді на заяви ОСОБА_3 про укладення договору про постачання електричної енергії, ні у запереченнях на позовну заяву, ні в апеляційній скарзі ПАТ "Київенерго" не посилалося на наявність між ним та ОСОБА_3 господарських правовідносин з постачання електричної енергії і не зазначало, що вказаний договір має господарський характер і повинен укладатися з дотриманням вимог ГК України щодо господарських договорів.

Разом з тим на звороті заяви ОСОБА_3 про укладання договору про постачання електричної енергії від 28 січня 2016 року зазначено перелік документів, прийнятих для укладання договору про постачання електричної енергії, із якого вбачається відсутність потреби у наданні, зокрема, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та/або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Цей перелік посвідчено підписом фахівця ПАТ "Київенерго" (а. с. 36).

На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.

За загальним правилом, закріпленим у частинах першій та третій статті 15 ЦПК України, що діяла на час звернення до суду та розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, передбачав, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Тобто фізична особа могла звернутися з позовом до господарського суду лише у разі, якщо розгляд такого спору у господарському суді було прямо передбачено ГПК України та відповідним законом.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі, на час виникнення спірних правовідносин визначали Закон України від 16 жовтня 1997 року N 575/97-ВР "Про електроенергетику", ПКЕЕ та Правила користування електричною енергією для населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року N 1357 (далі - ПКЕЕН) - у редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

При цьому ПКЕЕ та ПКЕЕН розмежовували фізичну особу як побутового споживача і фізичну особу, яка у правовідносинах не є побутовим споживачем.

Відповідно до пункту 2 ПКЕЕН побутовий споживач - це фізична особа, яка використовує електричну енергію для задоволення власних побутових потреб на підставі договору про користування електричною енергією з електропостачальником.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), регулювали ПКЕЕ (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Дія ПКЕЕ поширювалася на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до пункту 1.2 ПКЕЕ: населення - споживачі електричної енергії - фізичні особи, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування, за винятком електроустановок, які використовуються для здійснення в установленому законодавством порядку підприємницької та/або незалежної професійної діяльності;

споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору;

об'єкт - електрифікована споруда (сукупність електрифікованих споруд на одній території) або частина електрифікованої споруди, що належить суб'єкту господарювання на праві власності або користування.

Отже, і ПКЕЕ, і ПКЕЕН розрізняють фізичних осіб - споживачів електричної енергії, правовідносини з якими урегульовано різними нормативними актами.

Так, якщо споживач електричної енергії - фізична особа як частина населення, що має у власності нерухоме майно, і споживав електричну енергію для задоволення власних побутових або господарських потреб - такі правовідносини регулюються за ПКЕЕН.

Разом з тим фізична особа як власник нерухомого майна, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору (не для задоволення власних побутових потреб), є суб'єктом правовідносин, що врегульовані у ПКЕЕ.

У справі, що переглядається, позивач просив суд зобов'язати відповідача укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу, власником якого він став на підставі договорів купівлі-продажу саме як фізична особа, а не фізична особа - підприємець чи фізична особа - споживач для задоволення власних побутових потреб.

Доказів здійснення позивачем як фізичною особою господарської діяльності і необхідності укладення договору про постачання електричної енергії як господарського, матеріали цивільної справи не містять.

Враховуючи те, що юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, суди зробили правильний висновок, що позов ОСОБА_3 у цьому випадку заявлений фізичною особою - власником нерухомого майна на забезпечення реалізації ним повноважень власника щодо користування своїм майном, який в силу вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має розглядатися в порядку цивільного судочинства, тобто суди правильно визначилися з юрисдикційністю спору.

Щодо висновків суду по суті спору.

За пунктом 1.6 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії на основі типового договору укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Порядок укладання договору про постачання електричної енергії передбачено у пунктах 5.1?5.4 ПКЕЕ.

Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом та споживачем укладається один договір про постачання електричної енергії за усіма об'єктами споживача, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. За взаємною згодою сторін можуть бути укладені окремі договори про постачання електричної енергії за кожним об'єктом споживача.

При укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору.

Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.

Постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

Ініціатором укладення відповідного договору може бути будь-яка із сторін такого договору.

Згідно з пунктом 6.18 ПКЕЕ у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договору, і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.

Постачальник електричної енергії зобов'язаний припинити постачання електричної енергії за договором, а електропередавальна організація (основний споживач) - передачу електричної енергії (спільне використання технологічних електричних мереж) з заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією. За умови одночасного розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем, виплати всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, та звернення нового споживача щодо укладення договору про постачання електричної енергії в межах одного розрахункового періоду припинення електропостачання об'єкта не здійснюється.

У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний здійснювати оплату спожитої на таких об'єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.

З новим споживачем укладаються договори відповідно до вимог законодавства України, зокрема цих Правил та нормативно-технічних документів, після розірвання договорів зі споживачем, який звільняє приміщення.

Тобто зобов'язання з розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем покладені на сторони такого договору і новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений ні повноваженнями вчиняти дії, направлені на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, ні нести будь-яких обов'язків у правовідносинах, які виникли між іншими суб'єктами.

Відповідно до пункту 8.2 ПКЕЕ постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний, зокрема: укладати договори про постачання електричної енергії з усіма споживачами, які заявили про бажання купувати електричну енергію та об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом; забезпечувати постачання електричної енергії, якісні характеристики якої відповідають параметрам, визначеним державними стандартами, та зазначені в договорі.

Споживачі електричної енергії мають право на: 1) приєднання власних електроустановок до мереж електропередавальної організації або іншого власника електромереж у порядку, передбаченому законодавством України; 2) вибір постачальника електричної енергії; 3) отримання електричної енергії, якісні характеристики якої зазначені в договорі (пункт 10.1 ПКЕЕ).

Позивач неодноразово наголошував, що всі необхідні документи для укладення передбаченого ПКЕЕ договору про постачання електричної енергії відповідачу він надавав, ці документи були перевірені та виставлено відповідний рахунок за перевірку схеми вмикання та опломбування трифазного електролічильника, підключеного через вимірювальний трансформатор. Зазначене відповідач не спростував.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відмова ПАТ "Київенерго" в укладенні договору про постачання еклектичної енергії була пов'язана не із відсутністю у позивача правоустановчих документів на нерухоме майно або ненаданням необхідних документів для укладення договору, а у зв'язку з наявністю у відповідача договірних відносин щодо приміщення по АДРЕСА_1 і наявності боргу попереднього власника - ВАТ "АК "Київреконструкція" перед ПАТ "Київенерго" у розмірі близько 127 тис. грн.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У частинах першій, третій, четвертій статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до пунктів 3, 8 частини першої статті 346 ЦК України підставою припинення права власності є, зокрема, припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, та звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.

ВАТ "АК "Київреконструкція" втратило право власності на майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з тим, що на це майно було звернуто стягнення, воно було реалізоване в установленому порядку і новим власником є фізична особа - ОСОБА_3

Згідно з пунктом 11.2 ПКЕЕ електропередавальна організація зобов'язана приєднувати до своїх електричних мереж електроустановки споживачів з дотриманням вимог законодавства України.

Вимоги ПКЕЕ кореспондуються із загальними вимогами цивільного законодавства у сфері договірного регулювання.

ЦК України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642?643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору, у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1.9 ПКЕЕ постачальники електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-технічних документів.

Згідно з пунктом 1.13 ПКЕЕ укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

За пунктом 5.3 ПКЕЕ постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

Відповідно до пункту 5.23 ПКЕЕ зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

Пунктом 8.2 ПКЕЕ передбачено, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний укладати договори про постачання електричної енергії з усіма споживачами, які заявили про бажання купувати електричну енергію та об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

З аналізу змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, ПКЕЕ убачається, що умови типового договору про постачання електричної енергії, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Укладення договору про постачання електричної енергії є обов'язком постачальника електричної енергії і запропонований договір повинен відповідати типовому договору про постачання електричної енергії (додаток 3 до ПКЕЕ). Відмова постачальника електричної енергії від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та ПКЕЕ.

За положенням статті 4 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (статті 3, 6, 12-15, 20 ЦК України, статті 3?5 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) можна зробити висновок про те, що в разі невиконання постачальником електричної енергії зобов'язання з укладення договору про постачання електричної енергії, який відповідає типовому договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що відмова ПАТ "Київенерго" у здійсненні дії щодо укладення договору про постачання електричної енергії до майнового комплексу з посиланням на існуючий договір з попереднім власником не ґрунтується на вимогах закону та порушує права позивача щодо реалізації права власності на належне йому нерухоме майно.

Відповідач підтвердив ту обставину, що постачання електричної енергії майнового комплексу припинене у зв'язку з невиконанням попереднім власником - ВАТ "АК "Київреконструкція" своїх зобов'язань зі сплати за спожиту електричну енергію, тому відповідач не позбавлений права вимагати від боржника відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця.

При цьому юридичний статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю як фізичної особи, та жодним чином не обмежує їх.

Юрисдикційність спору залежить від правового статусу суб'єкта звернення та предмета і змісту позовних вимог, які визначає позивач.

У ПКЕЕ та ПКЕЕН встановлено диференціацію фізичних осіб як побутових споживачів електричної енергії, які споживають електричну енергію для задоволення власних побутових потреб, правовідносини з якими врегульовано у ПКЕЕН, та фізичних осіб, які використовують електричну енергію для забезпечення потреб, що не є побутовими, власних електроустановок, правовідносини з якими врегульовані у ПКЕЕ.

За загальним правилом, закріпленим у частинах першій та третій статті 15 ЦПК України, що діяла на час звернення до суду та розгляду справи у суді першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, та з урахуванням, що однією із сторін спору є фізична особа.

Згідно з пунктом 11.2 ПКЕЕ електропередавальна організація зобов'язана приєднувати до своїх електричних мереж електроустановки споживачів з дотриманням вимог законодавства України.

Відповідно до пункту 1.9 ПКЕЕ постачальники електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-технічних документів.

За вимогами пункту 5.3 ПКЕЕ постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

Відмова відповідача у здійсненні дій щодо укладення договору про постачання електричної енергії з посиланням на існуючий договір з попереднім власником не ґрунтується на вимогах закону та порушує права нового власника щодо реалізації ним свого права власності на належне йому нерухоме майно.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что в данном деле истец просил суд обязать ответчика заключить с ним договор о поставках электроэнергии в имущественный комплекс, владельцем которого он стал на основании договоров купли-продажи именно как физическое лицо, а не физическое лицо - предприниматель или физическое лицо - потребитель для удовлетворения собственных бытовых нужд. Таким образом такой спор правомерно рассмотрен в гражданском суде.

Кроме того, в соответствии с пунктом 1.9 ПКЕЕ поставщики электрической энергии по регулируемому тарифу на закрепленной территории не имеют права отказать потребителю или субпотребителю, электроустановки которого расположены на этой территории, в заключении договора, при условии соблюдения требований законодательства Украины, в частности этих Правил и других нормативно-технических документов.

По условиям пункта 5.3 ПКЕЕ поставщик электрической энергии по регулируемому тарифу обязан предоставить на рассмотрение проект договора о поставках электроэнергии в течение 7 рабочих дней для потребителей с присоединенной мощностью до 150 кВт и в течение 14 рабочих дней для потребителей с присоединенной мощностью 150 кВт и более от даты принятия от потребителя документов, указанных в пункте 5.4 настоящих Правил.

Отказ ответчика в совершении действий по заключению договора о поставках электроэнергии со ссылкой на существующий договор с предыдущим владельцем не основывается на требованиях закона и нарушает права нового владельца по реализации им своего права собственности на принадлежащее ему недвижимое имущество.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Не догадались "деревянные электрики" указать, что, дескать, здание находится на территории, подлежащей комплексной застройке.

Тогда бы судьи рефлекторно прогнулись перед ними. Как, например

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63155923

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69293068

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      7 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/7674/18
      Провадження № 12-112гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року (суддя Картавцева Ю. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року (судді Буравльов С. І., Мартюк А. І., Калатай Н. Ф.) у справі № 910/7674/18 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін» (далі - ТОВ «ЮКГ «Тендервін»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про зобов`язання вчинити дії та
      УСТАНОВИЛА
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. 13 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТОВ «ЮКГ «Тендервін», у якому просив:
      - визнати ОСОБА_2 таким, що вийшов зі складу засновників (учасників) ТОВ «ЮКГ «Тендервін» з 28 грудня 2017 року;
      - зобов`язати ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників.
      1.2. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що він як учасник ТОВ «ЮКГ «Тендервін» вийшов зі складу його учасників на підставі нотаріально засвідченої заяви про вихід із цього товариства, однак останнє в порушення права позивача на вихід з учасників товариства та всупереч вимогам чинного законодавства в належний строк не вчинило дій з реєстрації змін до ЄДР щодо складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін».
      2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 червня 2018 року було залучено до участі у справі ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
      2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: провадження у справі в частині вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що вийшов зі складу засновників (учасників) ТОВ «ЮКГ «Тендервін» з 28 грудня 2017 року, закрито; зобов`язано ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін»; вирішено питання про розподіл судових витрат.
      2.3. Суд першої інстанції установив, що відповідач, отримавши заяву про вихід позивача зі складу відповідача 9 січня 2018 року, не вчинив дій щодо державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» у зв`язку з таким виходом. Відтак дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, визначивши обраний позивачем спосіб захисту шляхом зобов`язання цього товариства внести зміни до відомостей, що містяться в ЄДР, належним та ефективним.
      2.4. Також місцевий господарський суд, закриваючи провадження в частині позовних вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що вийшов зі складу засновників (учасників) ТОВ «ЮКГ «Тендервін» з 28 грудня 2017 року, зазначив про те, що предметом позову не може бути встановлення обставин, зокрема, обставин про вихід учасника зі складу учасників юридичної особи, оскільки вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, так як до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення, адже господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Аналогічних висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16.
      2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року залишено без змін.
      2.6. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав про те, що:
      - вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів його товариства. У зв`язку із цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами поштового зв`язку. З метою реалізації свого права на вихід з товариства учасник повинен передати посадовій особі товариства нотаріально засвідчену заяву про вихід або надіслати таку заяву на адресу товариства. Позивач вчинив необхідні дії, спрямовані на реалізацію свого права на вихід, а саме направив відповідачу нотаріально засвідчену заяву про вихід, яка отримана останнім 9 січня 2018 року;
      - позивач був фактично позбавлений можливості здійснити направлення ОСОБА_1 вимоги щодо скликання позачергових загальних зборів ТОВ «ЮКГ «Тендервін», оскільки адресою його реєстрації згідно з відомостями від Державної міграційної служби України є місто Донецьк, куди, відповідно до інформації з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта», не здійснюється відправлення поштової кореспонденції. Інформацію про адресу в місті Києві, за якою слід направляти поштову кореспонденцію, ОСОБА_1 не повідомив.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року, у якій просив скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін», та закрити провадження у справі в цій частині.
      3.2. За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували, що застосований ним спосіб захисту не передбачений чинним законодавством, а у відповідача відсутній обов`язок та можливість вчиняти дії відносно позивача щодо реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства, тому в цій справі відсутній спір про право та предмет позову.
      3.3. Крім того, суди порушили приписи статей 77-79, 86, 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), встановивши обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Так, суди визнали доведеною обставину існування підписаної та посвідченої приватним нотаріусом заяви позивача від 28 грудня 2017 року, направлення її на адресу відповідача та отримання такої заяви представником відповідача, хоча засвідчення цієї копії відбулося з порушенням вимог до оформлення документів «ДСТУ 4163-2003» щодо змісту відмітки про засвідчення копії.
      3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року, призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні, встановив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 3 липня 2019 року справу № 910/7674/18 разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.5. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування положень частини першої статті 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в подібних правовідносинах, що викладений в постанові Верховного Суду України від 14 березня 2011 року у справі № 12/198 (провадження № 3-12гс11), у якому Верховний Суд України вказав про те, що моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства.
      3.6. Не погоджуючись з таким висновком Верховного Суду України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав що право виходу учасника з товариства є його безумовним правом, яке не може бути будь-ким обмежене або залежати від прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення. Водночас у частині першій статті 148 ЦК України встановлено умову для виходу учасника, а саме про свій вихід учасник повинен попередити товариство не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
      3.7. Тобто, встановлюючи момент виходу учасника з товариства, слід враховувати, що таким моментом є дата спливу строку, передбаченого статутом товариства або частиною першою статті 148 ЦК України, або інша дата, зазначена в заяві учасника, якщо така дата визначена з дотриманням вимог цієї норми ЦК України.
      3.8. Ухвалою від 12 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/7674/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення та зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «ЮКГ «Тендервін» було зареєстровано 16 грудня 2014 року, відомості про що були внесені до ЄДР, номер запису 10671020000021298, ідентифікаційний код 39548892.
      5.2. Одним з учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» був зазначений ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного капіталу - 85000,00 грн, 50% статутного капіталу; розмір статутного капіталу товариства - 170000,00 грн), що підтверджується відомостями з ЄДР та пунктами 5.1, 5.2 статуту товариства.
      5.3. Другим з учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» був зазначений ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного капіталу - 85000,00 грн, 50% статутного капіталу; розмір статутного капіталу товариства - 170000,00 грн), що підтверджується відомостями з ЄДР та пунктами 5.1, 5.2 статуту товариства.
      5.4. Відповідно до протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» від 3 березня 2015 року учасниками відповідача прийнято рішення про обрання головою цього товариства Сюсяйла О. М.
      5.5. Відповідно до змісту заяви ОСОБА_2 від 28 грудня 2017 року, адресованої загальним зборам учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін», останній заявив про вихід зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» та про припинення своєї участі у складі учасників цього товариства. Ця заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А. І. 28 грудня 2017 року та зареєстрована в реєстрі за № 4574.
      5.6. 30 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 від 28 грудня 2017 року було надіслано на адресу ТОВ «ЮКГ «Тендервін» (02160, проспект Соборності, 15, офіс 505А, м. Київ), що підтверджується описом вкладення в цінний лист з відміткою відділення поштового зв`язку, фіскальним чеком від 30 грудня 2017 року № 5656 та повідомленням про вручення № 0209506434323 з відміткою про дату отримання представником відповідача за довіреністю 9 січня 2018 року.
      5.7. Станом на дату подання позову та розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій в ЄДР наявні відомості про те, що учасниками ТОВ «ЮКГ «Тендервін» є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зміни до відомостей про склад учасників юридичної особи не внесено.
      5.8. 4 січня 2018 року третя особа направила на адресу позивача та відповідача лист про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо виходу зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» та вжиття відповідних заходів від 28 грудня 2017 року.
      5.9. Згідно з пунктом 10.8 статуту ТОВ «ЮКГ «Тендервін» загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (їх представники), які володіють у сукупності більш як 60 % голосів.
      5.10. Відповідно до пункту 10.11 статуту ТОВ «ЮКГ «Тендервін» учасники товариства, які володіють більш як 20 % голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників.
      5.11. Відповідно до витягу з протоколу № 1/12-03/2018 загальних зборів учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» від 23 травня 2018 року в порядку денному загальних зборів були, зокрема, питання розгляду заяви ОСОБА_2 від 28 грудня 2017 року про вихід зі складу учасників товариства, про зменшення статутного капіталу товариства на суму вкладу учасника, який вийшов, про внесення відповідних змін до ЄДР. Разом із цим, з усіх учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» присутнім на вказаних зборах був лише представник позивача, у зв`язку з чим жодне рішення з питань порядку денного не було прийняте.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо застосування судами норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      6.3. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує висновки судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін», враховуючи визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення у цій справі переглядаються в межах вимог та доводів касаційної скарги.
      Щодо розгляду справи по суті
      6.4. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 ЦК України (у редакції, чинній до 17 червня 2018 року), статей 88, 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (у редакції, чинній до 17 червня 2018 року, далі - Закон № 1576-XII), товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
      6.5. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      6.6. Статтею 116 ЦК України унормовано права учасників господарського товариства. Так, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.
      6.7. Частиною першою статті 148 ЦК України в редакції, чинній до 17 червня 2018 року, було встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
      6.8. Отже, за змістом частини першої статті 148 ЦК України та статті 10 Закону № 1576-XII станом на час виникнення спірних правовідносин учасник товариства (безвідносно до розміру належної йому частки в статутному капіталі товариства) мав право вийти з товариства у будь-який строк незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Підставою припинення участі в господарському товаристві міг бути юридичний факт подання учасником заяви про вихід з товариства.
      6.9. Реалізація права на вихід зі складу учасників товариства законодавчо не пов`язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.
      6.10. З огляду на наведені вище норми, право на вихід з товариства у відповідний період було законодавчо врегульовано як безумовне суб`єктивне право учасника, яке не залежало від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого мала наслідком припинення участі в товаристві.
      6.11. Тобто вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства, підписаної учасником.
      6.12. Такий правочин, хоч і вчиняється за волевиявленням однієї особи, спричиняє юридичні наслідки для інших осіб, зокрема, виникнення у товариства обов`язку виплатити колишньому учаснику вартість його частки у встановлений строк. Тому неодмінною умовою для реалізації учасником вчиненого ним волевиявлення на припинення участі в товаристві є повідомлення товариства про прийняте рішення.
      6.13. Відтак, вихід з товариства є безпосередньою дією учасника, спрямованою на припинення корпоративних відносин з товариством з ініціативи учасника товариства, вчинення якої реалізується учасником шляхом подання до товариства заяви в письмовій формі, підписаної учасником.
      6.14. У зв`язку із цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку.
      6.15. Щодо строків, наведених у статті 148 ЦК України, то вони мають значення для визначення моменту, коли в товариства настає строк виконання перед особою, яка вийшла з товариства, своїх обов`язків, пов`язаних з таким виходом.
      6.16. Відповідно до статті 7 Закону № 1576-XII, частини четвертої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (тут і далі у редакції станом на час звернення з позовом) зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до ЄДР, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов`язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру.
      Для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються, зокрема, такі документи:
      - заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР;
      - примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до ЄДР, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв`язку з юридичною особою;
      - установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі;
      - примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення зі складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов`язаних зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи.
      6.17. З 17 червня 2018 року законодавче регулювання, наведене в частинах першій та п`ятій статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», визначає, що учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу.
      6.18. Відтак частиною п`ятою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній з 17 червня 2018 року, передбачено державну реєстрацію змін до складу учасників та встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:
      1) заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей;
      2) документ про сплату адміністративного збору;
      3) один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.
      Документи подаються учасником, який виходить з товариства, або його спадкоємцем чи правонаступником для випадків якщо подається документ, зазначений у підпункті "г" вказаної частини статті.
      6.19. З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача з позовом (13 червня 2018 року) діяв певний порядок для оформлення товариством виходу особи зі складу його учасників, що втілювався у рішенні товариства про зміни в установчих документах товариства чи відповідних судових рішеннях та подальшій державній реєстрації цих змін.
      6.20. Згідно зі змінами до законодавства, яке регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, право ініціювати реєстрацію змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю надано відповідним учасникам товариства.
      6.21. Така реєстрація в державному реєстрі здійснюється (за ініціативи як товариства так і учасника) з метою фіксації змін відомостей про юридичну особу, засвідчення державою змін у статутних документах товариства, що відбулися на підставі відповідних юридичних фактів.
      6.22. Реєстрація внесених змін до статутних документів товариства здійснюється в межах правовідносин з державної реєстрації юридичних осіб, а не в межах зобов`язальних правовідносин між товариством та його колишнім учасником.
      6.23. У разі якщо всупереч законодавству, яке діяло на час звернення позивача до суду, товариство не вчиняло дії у зв`язку з виходом учасника з товариства, у тому числі не вирішувало питання про внесення змін до установчих документів товариства, то підстави для виникнення в товариства перед учасником обов`язку внести до ЄДР такі зміни відсутні. А учасник товариства мав право встановлювати фактичні обставини свого виходу з товариства у спорі з товариством про виконання обов`язків, пов`язаних з таким виходом, спростовуючи дані, внесені до ЄДР.
      6.24. Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій у цій справі з порушенням вимог законодавства визнали належним та ефективним способом захисту порушеного права учасника товариства зобов`язання товариства внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, є переконливими.
      Щодо відступу від висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права в подібних правовідносинах
      6.25. За приписами підпункту 7 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      6.26. У справі № 910/16306/13, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Верховний Суд України в постанові від 14 березня 2011 року, установивши, що предметом спору є відмова відповідача у виплаті позивачу вартості його частки у статутному фонді товариства за відсутності підстав для прийняття товариством відповідного рішення та здійснення товариством відповідних виплат дійшов висновку про те, що моментом виходу з товариства є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства.
      6.27. У справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку з тим, що позивач як учасник ТОВ «ЮКГ «Тендервін», на його думку, вийшов зі складу цього товариства з дати вручення органами поштового зв`язку відповідачу посвідченої приватним нотаріусом заяви про вихід позивача зі складу учасників товариства, однак останнє не вчинило дій щодо внесення змін до установчих документів та реєстрації таких змін у ЄДР.
      6.28. Таким чином, правовідносини та предмет спору в цих справах є подібними. Однак за викладеними вище висновками Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду України щодо моменту виходу учасника з товариства, викладеного в постанові від 14 березня 2011 року.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      7.2. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      7.3. Ураховуючи викладене, судові рішення в цій справі в оскарженій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині, а касаційна скарга - задоволенню.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
      8.2. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ «ЮКГ «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ЮКГ «Тендервін» та відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної й касаційної інстанцій, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 6 лютого 2019 року у справі № 910/7674/18 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін».
      У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін» внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін» - відмовити.
      Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 3524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, та 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С.Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90111800
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 815/209/18
      Провадження № 11-1185апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Гриціва М. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (судді Турецька І. О., Стас Л. В., Шеметенко Л. П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Тимчасової кваліфікаційної ради з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) (далі - Кваліфікаційна рада), треті особи: директор Інституту археології Національної академії наук України Чабай В. П., Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, про визнання протиправним та скасування рішення і
      ВСТАНОВИЛА :
      1. Усічні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом та з урахуванням змін до нього просив визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційної ради від 01 червня 2017 року про відмову видати кваліфікаційний документ (далі - Рішення Кваліфікаційної ради), який видається на проведення наукового дослідження археологічної спадщини України.
      Вимоги позову мотивував тим, що він як здобувач кафедри археології та етнології історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова в гарантованих йому статтею 54 Конституції України межах реалізовував своє право на свобідне зайняття науковою діяльністю і на виконання частини четвертої цієї статті про те, що культурна спадщина охороняється законом, як учасник громадської організації «Підводно-археологічна експедиція «НАВАРЕКС» (далі - ГО «НАВАРЕКС») у складі цієї експедиції проводив дослідження археологічної пам`ятки античного вітрильника «Зміїний-Патрокл» з моменту виявлення пам`ятки у 2011 році й дотепер.
      01 червня 2017 року Кваліфікаційна рада на своєму засіданні після розгляду заяви позивача від 28 березня 2017 року № 001243 про видачу йому кваліфікаційного документа (відкритого листа) - посвідчення встановленого зразка, що визначає фаховий рівень дослідника, відмовила йому в цьому. Підставами для відмови видати кваліфікаційний документ на проведення наукового дослідження археологічної спадщини України назвала настання обставин форс-мажору та через неможливість визначити якість здійснення досліджень у зв`язку з відсутністю програми практики студентів на об`єктах, зазначених у заяві дослідника (невиконання пункту 3.6 Положення про кваліфікаційний документ (відкритий лист).
      Відповідно до Положення про кваліфікаційний документ (відкритий лист) на проведення наукового дослідження археологічної спадщини України, затвердженого Вченою радою Інституту археології Національної академії наук України від 26 жовтня 2010 року, у редакції 2015 року (далі - Положення про кваліфікаційний документ) у відповідача не було підстав для відмови видати йому кваліфікаційний документ.
      Ще однією підставою для скасування Рішення Кваліфікаційної ради ОСОБА_1 вважає, що відповідач не повідомив його про істотну зміну вимог щодо отримання відкритого листа для проведення наукового дослідження культурної спадщини України, які були внесені в Положення про кваліфікаційний документ в 2015 році, що призвело до порушення його права на здійснення наукової діяльності.
      Позивач також зазначає, що Кваліфікаційна рада необґрунтовано покликалася на лист Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України Воронченка І. О. № 154/11/2055 від 31 травня 2017 року про проведення орієнтовано до початку осені 2017 року артилерійських стрільб кораблями та підрозділами Військово-Морських Сил Збройних Сил України в акваторії острова Зміїний як на підставу для ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки цей лист третя особа ОСОБА_2 отримав як директор Інституту археології Національної академії наук України (далі - Інститут археології), а не як виконувач обов`язків голови Кваліфікаційної ради.
      2. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позову.
      Повідомляє, що в березні 2018 року відповідач клопотав про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Прохання мотивував тим, що відповідно до абзацу третього частини першої статті 35 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III) кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою - колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця робіт. Кваліфікаційна рада за своєю суттю не є і не може бути носієм владних повноважень та не реалізовує жодних владних управлінських функцій. Інститут археології не є носієм владних повноважень, зокрема і делегованих, та не наділений публічно-владними управлінськими функціями, не надає адміністративні послуги тощо. Спір у справі не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо правомірності прийняття рішення про невидачу відкритого листа (кваліфікаційного документа, який не носить дозвільного характеру).
      3. За наслідками розгляду цього клопотання Одеський окружний адміністративний суд 05 березня 2018 року постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Ухвалюючи таке рішення, суд дійшов висновків, що Кваліфікаційна рада як орган, що видає державний кваліфікаційний документ, коли приймає рішення про відмову у видачі кваліфікаційного документа (відкритого листа), ухвалює управлінське рішення.
      4.Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 01 червня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
      5.П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 січня 2019 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року скасував, провадження у справі закрив і роз`яснив позивачу про його право звернутися до суду цивільної юрисдикції.
      Суд апеляційної інстанції виходив з того, що цей позов підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки суть порушеного права стосується немайнових відносин та зводиться до відмови Кваліфікаційної ради, до складу якої входять провідні вчені-археологи, видати документ, що засвідчує його фаховий рівень і дає право на проведення досліджень археологічної спадщини.
      З огляду на це наявні правові підстави для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права позивача на дослідження археологічної спадщини.
      6. ОСОБА_1 не погодився із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій та оскаржив їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
      7.Верховний Суд ухвалами від 21 березня 2019 року відмовив у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року та відкрив касаційне провадження в частині оскарження позивачем постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року.
      Рішення про відмову у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року касаційний суд обґрунтував тим, що рішення суду першої інстанції не було переглянуто в апеляційному порядку, що виключає можливість перегляду рішення судом касаційної інстанції.
      Автор касаційної скарги покликається на порушення судом правил предметної юрисдикції, вважає, що апеляційний суд дійшов хибного висновку про те, що цей спір є спором про цивільне право і тому захист таких прав має здійснюватися за правилами цивільного судочинства.
      8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 жовтня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 лютого 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      10. У цій справі встановлено такі фактичні обставини.
      Позивач є здобувачем кафедри археології та етнології історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
      ОСОБА_1 у складі ГО «НАВАРЕКС» проводив дослідження археологічної пам`ятки античного вітрильника «Зміїний-Патрокл». У 2014 та 2015 роках він успішно отримував кваліфікаційні документи (відкриті листи).
      06 квітня 2017 року Кваліфікаційна рада зареєструвала заяву Одеського національного університету імені І. І. Мечникова для отримання кваліфікаційного документа (відкритого листа) на ОСОБА_1 , здобувача кафедри археології та етнології України історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, за № 125-12/235.
      01 червня 2017 року Кваліфікаційна рада прийняла рішення про відмову у видачі кваліфікаційного документа для ОСОБА_1 .
      У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.
      11. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи і дійшла такого висновку.
      Основним питанням, на яке слід надати відповідь у цій справі, є з`ясування, до юрисдикції якого суду - адміністративного чи цивільного - належить спір, предметом якого стало Рішення Кваліфікаційної ради.
      Для отримання відповіді на порушене в касаційній скарзі питання Велика Палата Верховного Суду в межах доводів і вимог касаційної скарги вважає за необхідне зазначити про таке.
      12. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи того виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин.
      13. Як убачається з матеріалів справи, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова звернувся і заявою № 001234 до Кваліфікаційної ради для отримання кваліфікаційного документа (відкритого листа) на ОСОБА_1 , здобувача кафедри археології та етнології України історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова з метою проведення наукового дослідження археологічної спадщини України.
      14. За частинами четвертою, п`ятою статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
      Відносини, пов`язані з охороною археологічної спадщини України регулюються Законом України від 18 березня 2004 року № 1626-IV «Про охорону археологічної спадщини» (далі - Закон № 1626-IV), за яким археологічна спадщина є невід`ємною частиною культурної спадщини людства, вразливого і невідновлюваного джерела знань про історичне минуле. Цей Закон визначає права та обов`язки дослідників археологічної спадщини.
      За статтею 1 цього Закону під археологічною спадщиною України розуміється сукупність об`єктів археологічної спадщини, що перебувають під охороною держави, та пов`язані з ними території, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять з об`єктів археологічної спадщини; під археологічними розкопками - вид наукового дослідження археологічної спадщини, спрямований на пошук і вивчення археологічних залишків на території об`єкта археологічної спадщини, що здійснюється шляхом систематичного обстеження земної чи підводної поверхні та включає земляні і підводні роботи, наслідком яких може бути часткове або повне руйнування досліджуваного об`єкта; під дозволом - документ установленого зразка, виданий центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що дає право на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою; під дослідником археологічної спадщини (археологом) - вчений (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), який має відповідну фахову освіту і кваліфікацію, професійно здійснює археологічні дослідження із складенням наукової звітності та публікацією наукових результатів; під кваліфікаційним документом - посвідчення установленого зразка, що визначає фаховий рівень дослідника.
      Основними завданнями законодавства України про охорону археологічної спадщини, зокрема, є визначення критеріїв щодо видачі кваліфікаційних документів та дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території археологічної пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею або водою (абзац одинадцятий частини першої статті 3 Закону №1626-IV).
      Видача дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам`ятки, в зонах охорони, на охоронюваній археологічній території, в історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (абзац тринадцятий статті 6 Закону №1626-IV).
      Рішення про надання або відмову в наданні дозволу чи погодження приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац другий статті 71 Закону № 1626-IV).
      Статтею 10 Закону № 1626-IV визначено, що право на проведення наукових досліджень археологічної спадщини надається виключно археологам, які мають практичний досвід проведення археологічних робіт (розкопок, розвідок), виконують вимоги законодавства України про охорону культурної спадщини.
      Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюється за дозволом, виданим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Порядок видачі дозволів визначається Кабінетом Міністрів України.
      Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання археологом вимог охорони археологічної спадщини та наявності у нього кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою, створеною відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
      15.Відповідно до пункту 17 частини другої статті 5 Закону № 1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
      Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 61 Закону № 1805-III).
      Частиною першою статті 35 Закону № 1805-III визначено, що проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
      Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволівустановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою - колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця робіт. Порядок формування та діяльності кваліфікаційної ради затверджується Кабінетом Міністрів України. До складу кваліфікаційної ради входять відповідні фахівці наукових установ, вищих навчальних закладів, громадських організацій.
      16. На виконання вказаної статті Кабінет Міністрів України 13 березня 2002 року видав постанову № 316, якою затвердив Порядок видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України (далі - Порядок видачі дозволів).
      Пункт 5 Порядку видачі дозволів передбачає, що дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок видає Мінкультури на ім`я фізичної особи - наукового працівника за наявності у нього кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології, копія якого залишається у Мінкультури. Забороняється передавати право на проведення зазначених у дозволі робіт іншій особі. Дозвіл видається за заявами державних установ та організацій, які провадять діяльність, пов`язану з археологічними дослідженнями. Заява на видачу дозволу повинна бути надрукована на бланку організації або установи та підписана її керівником. У заяві на видачу дозволу, зокрема, зазначається: місце проведення археологічних досліджень (область, район, місто, район у місті, селище, село); вид робіт; прізвище, ім`я та по батькові наукового працівника.
      Згідно з пунктом 8 цього Порядку видачі дозволів Мінкультури може відмовити у видачі дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок у разі: 1) відсутності кваліфікаційного документа (відкритого листа); 2) зазначення в заяві об`єктів культурної спадщини, на які вже видано дозвіл іншому науковому працівникові; 3) наявності порушень науковим працівником, на ім`я якого видається дозвіл, правил, встановлених цим Порядком, перевищення обсягів робіт або невиконання умов, визначених попереднім дозволом; <�…>; 7) невиконання або неналежне виконання науковими працівниками установ чи організацій, від імені яких подано заяву на видачу дозволу, правил, установлених цим Порядком; 8) наявності висновку органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу охорони культурної спадщини обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій про недоцільність проведення розвідок, розкопок.
      У частині другій цього пункту передбачено, що відмова Мінкультури у видачі дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок може бути оскаржена в порядку, встановленому законодавством.
      17.Кабінет Міністрів України не затвердив Порядку формування та діяльності кваліфікаційної ради з видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів). Натомість законодавець прийняв Закон України від 13 січня 2011 року № 2947-VI«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо компетенції правоохоронних органів в питаннях охорони підводної культурної та археологічної спадщини» (далі - Закон № 2947-VI), яким статтю 12 Закону № 1626-IV доповнив абзацом восьмим, згідно з яким Інститут археології наділяється повноваженнями формувати кваліфікаційну раду з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів).
      18.За статтею 12 Закону № 1626-IV Інститут археології є державною науковою установою у сфері дослідження археологічної спадщини, що відповідно до законодавства, окрім того, що організує і здійснює наукові та науково-рятувальні дослідження археологічних об`єктів; координує наукові дослідження, що здійснюються на території України науковими установами та організаціями незалежно від їх підпорядкування та форми власності; <�…>; здійснює наукову експертизу результатів дослідження археологічної спадщини, про що також згадано вище, з 05 лютого 2011 року (дати набрання чинності Законом № 2947-VI) наділений повноваженнями формувати кваліфікаційну раду з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів).
      Відповідно до Статуту Інститут археології є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що заснована на державній власності, перебуває у віддані Національної академії наук України та входить до складу відділення історії, філософії та права НАН України.
      Пунктом 4.2 Статуту визначено, що Інститут археології очолює директор, який обирається та звільняється з посади й діє відповідно до Закону України від
      26 листопада 2015 року № 849-VIII«Про науково і науково-технічну діяльність» (далі - Закон № 849-VIII) з урахуванням особливостей, визначених цим Статутом.
      19.За змістом статті 9 Закону № 848-VIII, керівник наукової установи, зокрема, видає відповідно до своєї компетенції накази і розпорядження.
      Положення про кваліфікаційний документ (відкритий лист) на проведення наукового дослідження археологічної спадщини України було введене в дію 04 січня 2016 року наказом директора Інституту археології від 04 січня 2016 року № 4 на підставі рішення Вченої ради цього вузу від 22 грудня 2015 року.
      Вказане Положення розроблене відповідно до Законів № 848-VIII, 1626-IV, 1805-III і визначає статус та порядок видачі кваліфікаційного документа - відкритого листа, а також права й обов`язки дослідників та організацій (установ), діяльність яких пов`язана з археологічними дослідженнями на території України.
      Відповідно до пункту 1.3 Положення про кваліфікаційний документвідкритий лист - єдиний державний кваліфікаційний документ установленого зразка, наведеного в додатку 1 до цього Положення, що визначає фаховий рівень дослідника і дає право на проведення досліджень археологічної спадщини на території України.
      Відкритий лист видається Кваліфікаційною радою з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) (пункт 1.4 Положення про кваліфікаційний документ).
      Відкритий лист дає право на проведення археологічних досліджень виключно особі, на ім`я якої він виданий, та зазначених у ньому об`єктах археологічної спадщини (пам`ятках) та їх зон охорони, історичних ареалах населених місць, охоронюваних археологічних територій або інших територіях (акваторіях) ймовірного знаходження культурного історичного шару (пункт 1.5 Положення про кваліфікаційний документ).
      Наявність відкритого листа є обов`язковою умовою для отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (пункт 1.6 Положення про кваліфікаційний документ).
      Згідно з пунктом 3.12 Положення про кваліфікаційний документ організаційна діяльність з оформлення, видачі та обліку відкритих листів, здійснюється Інститутом археології відповідно до Тимчасового положення про Кваліфікаційну раду.
      20.Згідно з Тимчасовим положенням про Кваліфікаційну раду, яке затверджене головою Вченої ради Інституту археології та введене в дію наказом його директора від 22 грудня 2015 року № 22 (далі - Положення про Кваліфікаційну раду), Кваліфікаційна рада - постійно діючий, колегіальний, незалежний орган, відповідальний за фаховий рівень виконавців наукових досліджень археологічної спадщини (археологічні розвідки, розкопки, експертизи, інші земляні роботи на території пам`ятки (об`єкту), охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою (пункт 1.2 Положення Кваліфікаційну раду).
      Згідно з пунктом 1.4 Положення про Кваліфікаційну раду рішення Кваліфікаційної ради, прийняте в межах її повноважень, є обов`язковими для всіх установ (організацій) та дослідників (наукових працівників), які провадять археологічні дослідження на території України.
      Головним завданням Кваліфікаційної ради є визначення фахового рівня підготовки наукових працівників для проведення досліджень на пам`ятках (об`єктах) археологічної спадщини (підпункт 2.1.1 пункту 2.1 Положення про Кваліфікаційну раду).
      До повноважень Кваліфікаційної ради належить ухвалення рішень про видачу або відмову у видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 Положення про Кваліфікаційну раду).
      Оскарження рішень Кваліфікаційної ради здійснюється відповідно до законодавства (пункт 5.8 Положення про Кваліфікаційну раду).
      21.Відповідаючи на порушенні в касаційній скарзі питання щодо юрисдикційної належності спору, ініційованого за позовною заявою ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду в контексті суті та змісту фактичних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання вважає, що спір про оскарження Рішення Кваліфікаційної ради підсудний судам адміністративної юрисдикції.
      Із проаналізованих положень Основного Закону та законодавства України випливає, що доступ до дослідження культурної археологічної спадщини не є вільним, довільним чи необмеженим. Констатовані в Конституції України положення про те, що культурна спадщина охороняється законом і що держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, не означають, що держава встановила заборону на дослідження культурної археологічної спадщини, а є вираженням того, що доступ до культурних цінностей відбувається на умовах, в порядку, встановленому законом, який визначає коло осіб (суб`єктів), котрі мають право на дослідження культурної спадщини, та органи, які надають дозвіл на право ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і відновлення археологічної спадщини.
      Відносини, які виникають з приводу реалізації суб`єктивного права на дослідження в названій царині, по своїй суті є управлінськими, виникають між державою та суб`єктами, яким надається дозвіл на дослідження спадщини. За правовою природою ці відносини мають публічно-правовий характер, хоча б тому, що в них держава діє в особі спеціального, обов`язкового учасника дозвільних відносин, яким є орган публічної адміністрації, призначенням, завданням і функціонуванням якого є, серед іншого, убезпечення культурної спадщини від потенційної небезпеки, яку можуть спричини дії суб`єкта, якому надається дозвіл.
      У правовідносинах з надання дозволу на право ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і вивчення археологічної спадщини, центральним органом, що надає дозвіл на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць за Законом № 1805-III є Мінкультури. Очевидним видається, що відносини з видання дозволу на право ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і вивчення археологічної спадщини, є владно-управлінськими. У цих відносинах Мінкультури виступає як орган публічної адміністрацій - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, який визначає та вирішує, чи можна надати дозвіл на право ведення робіт в означеній сфері, чи є для цього встановлені законом відповідні підстави, а також наявні об`єкт цих відносин, яким є мислимі (ймовірні) дії особи, яка бажає досліджувати археологічну спадщину, та суб`єкт відносин, яким є особа, яка має намір займатися дослідженням спадщини.
      За цими неповними ознаками окресленого правовідношення можна визначити, що відмова Мінкультури видати дозвіл на право ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і вивчення археологічної спадщини, може спричинити спір, що матиме адміністративно-правову природу, на який, у разі його виникнення, поширюється юрисдикція адміністративного суду.
      22.Однією з умов для видання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок є наявність кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології.
      Ні в Законі № 1805-III, ні в Порядку видачі дозволів, ні в Положенні про Кваліфікаційну раду чітко й недвозначно не вказано, до якого суду оскаржується рішення Кваліфікаційної ради про відмову видати кваліфікаційний документ (відкритий лист). У Положенні про Кваліфікаційну раду лише прописано, що оскарження рішень Кваліфікаційної ради здійснюється відповідно до законодавства.
      Як згадувалося вище, за абзацом третім частини першої статті 35 Закону № 1805-III кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою - колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця робіт. Порядок формування та діяльності кваліфікаційної ради затверджується Кабінетом Міністрів України. До складу кваліфікаційної ради входять відповідні фахівці наукових установ, вищих навчальних закладів, громадських організацій.
      Згідно з абзацом восьмим статті 12 Закону № 1626-IV Інститут археології наділяється повноваженнями формувати кваліфікаційну раду з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів).
      На виконання зазначених вимог цього Закону Інститут археології утворив Кваліфікаційну раду, визначив її статус, завдання, порядок формування та діяльності з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів).
      Кваліфікаційна рада, як згадувалося вище, сформувала поняття кваліфікаційного документа (відкритого листа) і визначила його призначення та юридичну силу.
      Із законодавчих положень, що регламентують порядок видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) висновується, що відкритий лист є дозвільним документом, необхідним для отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок. Без цього документа центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не видає відповідного дозволу. За видом та юридичними наслідками відкритий лист є актом, який передує і від якого залежать результати рішення спеціального державного органу, який видає дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок.
      Водночас відкритий лист має ознаки автономного, окремого (самостійного) правосильного акта, що має юридичне значення для іншого дозвільного рішення (документа).
      За суб`єктом правотворення, юридичною силою, характером та обсягом дії відкритий лист має властивості акта управління, оскільки видається офіційним уповноваженим органом в межах своєї компетенції, встановленої та/або делегованої чинним законодавством; відображає юридичне волевиявлення суб`єкта видання; утворює юридичну основу для виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин або є тим юридичним фактом, який певним чином безпосередньо впливає на такі відносин; має письмову офіційну форму вираження; видається з дотриманням легітимізованих правил (процедур); як правовий акт управління окремо оскаржується.
      23.Підсумовуючи сказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у сфері охорони археологічної спадщини Кваліфікаційна рада за своїм статусом, завданням, колом повноважень, функціональним призначенням, підставами та метою створення є тим органом, що має характерні властивості, притаманні суб`єктам владних повноважень, за якими має відноситися до органів, що здійснюють владно-управлінські повноваження. Акти у виді кваліфікаційного документа (відкритого листа) є різновидом індивідуального акта (рішення), який видає Кваліфікаційна рада на виконання владних управлінських функцій і який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи.
      За цими критеріями на справи, у яких виникає спір щодо оскарження рішень Кваліфікаційної ради про відмову у видачі кваліфікаційного документа (відкритого листа), має поширюватися юрисдикція адміністративних судів.
      24.Ще одним аргументом на користь думки про належність оскарження рішення Кваліфікаційної ради до адміністративних судів є те, що Кваліфікаційна рада згідно зі своїм статусом, повноваженнями та метою функціонування відноситься до переліку тих неконкретизованих, але подібних з атестаційними, конкурсними, медико-соціальними експертними комісіями та іншими органами, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб, на спори щодо оскарження яких відповідно до пункту 9 частини першої статті 19 КАС України поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      25. В аспекті наведених вище міркувань Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підсудні адміністративному суду.
      Цей суд визначив, що суть порушеного права стосується немайнових відносин та зводиться до відмови Кваліфікаційної ради, до складу якої входять провідні вчені-археологи, видати документ, що засвідчує його фаховий рівень і дає право на проведення досліджень археологічної спадщини. Проте ця позиція суду не є зовсім слушною.
      Мета видачі, призначення та юридична природа кваліфікаційного документа є відмінною від тієї, яку надав їй суд апеляційної інстанції. Кваліфікаційний документ (відкритий лист) є свого роду офіційним, відповідальним, обов`язковим схваленням, визнанням чи санкціонуванням того, що фізична особа, яка має необхідні фахові знання, відповідає умовам, встановленим законодавством, що дає їй право на ведення робіт, пов`язаних з діяльністю щодо охорони і вивчення археологічної спадщини. У такому правовідношенні орган, який видає кваліфікаційний документ (відкритий лист) чи відмовляє у його видачі відповідно до унормованих підстав та порядку, діє насамперед як суб`єкт публічної адміністрації.
      26.Апелюючи до доводів відповідача, що Кваліфікаційна рада за своєю суттю не є і не може бути носієм владних повноважень, не реалізовує жодних владних управлінських функцій, що Інститут археології не є носієм владних повноважень, не наділений публічно-владними управлінськими функціями, що спір у справі пов`язаний з вирішенням питання щодо правомірності прийняття рішення про невидачу кваліфікаційного документа, який не носить дозвільного характеру, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що не кваліфікувала й не відносила Інститут археології до переліку органів державної влади чи управління.
      Водночас вважає, що за об`єктивним розумінням такого юридичного утворення, як Кваліфікаційна рада, цей постійно діючий, колегіальний, незалежний орган у відносинах з видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) за унормованою процедурою, співвідноситься (уподібнюється) з поняттям суб`єкта владних повноважень, а рішення, дії чи акти цього органу набувають рис індивідуального акта, є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.
      Провідні вчені й висококваліфіковані фахівці-археологи, які працюють у наукових установах, діяльність яких пов`язана з археологічними дослідженнями, від того, що входять до складу Кваліфікаційної ради, не втрачають властивостей знавців у галузі археології, але поряд із цим, коли здійснюють повноваження членів Кваліфікаційної ради, набувають характерних публічних, управлінських правоможностей на ухвалення рішень у сфері публічно-правових відносин, які зачіпають чи порушують права, свободи та інтереси особи, захист або відновлення яких можливо реалізувати через оскарження їх до суду.
      Про те, що рішення Кваліфікаційної ради можуть бути оскаржені, передбачено в Положенні про Кваліфікаційну раду.
      Велика Палата Верховного Суду на підставі аналізу фактичних обставин цієї справи та нормативного регулювання спірних правовідносин лише конкретизувала, що рішення Кваліфікаційної ради мають оскаржуватися до адміністративного суду.
      27. Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 є прийнятною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню в частині скасування рішення суду апеляційної інстанції.
      Вимоги скаржника ухвалити нове рішення задоволенню не підлягають, оскільки вони є передчасними. Касаційний суд не може ухвалити нове рішення у справі, у якій через помилкове визначення підсудності спору фактично не відбувався апеляційний перегляд справи.
      28.Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції повністю і передати справу повністю для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є, зокрема, порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      З огляду на наведене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року скасувати.
      Справу за позовом ОСОБА_1 до Тимчасової кваліфікаційної ради з питань видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів), треті особи: директор Інституту археології Національної академії наук України Чабай В. П., Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, про визнання протиправним та скасування рішення направити для продовження розгляду до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач М. І. Гриців
      Судді : Н. О. Антонюк В. С. Князєв
      Т . О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      В. І. Данішевська Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90111802
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      17 червня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 826/10249/18
      Провадження № 11-771апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України (далі - управління юстиції), державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лугіної Марії Сергіївни (далі відповідно - управління державної реєстрації; державний реєстратор) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою управління юстиції на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року (судді Кузьменко В. В., Василенко Я. М., Шурко О. І.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління юстиції, державного реєстратора, у якому просить суд:
      - визнати протиправними дії управління державної реєстрації - державного реєстратора в частині припинення юридичної особи Громадської організації «Всеукраїнська авіаційна асоціація «Аопа-Україна» (далі - ГО «ВАА «Аопа-України») в результаті ліквідації та відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна»;
      - зобов`язати управління юстиції, державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна».
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій
      2. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 12 грудня 2018 року закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за нормами Цивільного процесуального кодексу України.
      3. За висновками цього суду спір у справі стосується права цивільного та фактично виник між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.
      4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 2019 року скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      5. Цей суд дійшов висновку, що оскільки предметом позову є саме оцінка дій відповідача щодо державної реєстрації припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна», то це публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, управління юстиції подало касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року, в якій просить скасувати її та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
      7. На думку скаржника, у цій справі позивач не погоджується з рішенням щодо припинення юридичної особи, призначення голови ліквідаційної комісії й проведення всієї ліквідаційної процедури, а не оскаржує дій суб`єкта владних повноважень, тому спір не є публічно-правовим.
      8. Відзивів на касаційну скаргу на час розгляду справи не надходило.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 24 липня 2019 року - передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      10. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС України, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного зазначає.
      11. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      12. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      13. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      14. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      15. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
      16. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      17. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.
      18. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      19. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження 12-58гс18, пункти 5.7, 5.8), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження 11-377апп18, пункти 28-30), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18)).
      20. Водночас державний реєстратор, здійснюючи державну реєстрацію припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна», не був законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою позивача, указувати або забороняти йому певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність, а позивач відповідно не був зобов`язаний виконувати вимоги та приписи державного реєстратора.
      21. Отже, спір у цій справі не відповідає наведеним вище критеріям публічно-правового спору, напрацьованим Великою Палатою Верховного Суду.
      22. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що в цій справі наявний публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Отже, постанову суду апеляційної інстанції потрібно скасувати.
      23. Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та про закриття провадження в цій справі.
      24. Водночас, вирішуючи питання про належну юрисдикцію, суд першої інстанції дійшов висновку, що справа має вирішуватися за нормами Цивільного процесуального кодексу України.
      25. Такі висновки суд першої інстанції зробив з огляду на те, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами; у таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулися реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Тому зазначена категорія справ має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору. При цьому суд першої інстанції послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).
      26. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, а також звертає увагу, що суд помилково врахував у цій справі висновки, викладені в постановах у згаданих справах. В останніх позовні вимоги були спрямовані на скасування державної реєстрації за іншими особами права власності та права оренди нерухомого майна. Водночас відносини щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно і державної реєстрації юридичних осіб є різними і регулюються різним матеріальним правом. Тому зазначені справи не є подібними до справи, що розглядається.
      27. Як видно зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 , від імені якого діє його представник Гончаренко Михайло Дмитрович , вважає дії державного реєстратора протиправними саме у зв`язку з тим, що він ухвалив рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи ГО «ВАА «Аопа-Україна» на підставі документів, які надійшли від осіб, котрі, як вважає позивач, не мали права ухвалювати таке рішення. Крім іншого, ОСОБА_1 стверджує, що документи, надані державному реєстратору, сфальшовані.
      28. Позивач обґрунтував позовні вимоги відсутністю в осіб, які звернулися до державного реєстратора із заявою про припинення юридичної особи, повноважень на вчинення таких дій та, як наслідок, фіксації їх у ЄДР.
      29. Відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
      30. Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19).
      31. Тому запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує.
      32. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов`язується її припинення та припинення права власності на її майно, а є лише записом, який не тягне за собою наслідків.
      33. Отже, спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності й господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки) та не захищає права позивача в конкретних правовідносинах.
      34. Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до ЄДР. Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, у тому числі якщо він виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
      35. При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.
      36. Велика Палата Верховного Суду, заповнюючи цю прогалину закону, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18) зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України), а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
      37. Такий спір має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України незалежно від суб`єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 Господарського процесуального кодексу України).
      38. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків, викладених у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду.
      39. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» судове рішення, що набрало законної сили, про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є підставою для проведення відповідних реєстраційних дій. Тому належному способу захисту прав та інтересів відповідає позовна вимога про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.
      40. Унесення державним реєстратором до ЄДР запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є виконанням судового рішення про задоволення відповідної позовної вимоги. Натомість згідно з пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» судове рішення, що набрало законної сили, про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є підставою для внесення запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи будь-яким державним реєстратором.
      41. Отже, спір у цій справі має вирішуватися за правилами господарського судочинства, у зв`язку із чим мотивувальну частину ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року належить змінити.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      42. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      43. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      44. Частинами першою, четвертою статті 351 КАС України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      45. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      46. З огляду на викладене постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року підлягає скасуванню; ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.
      Керуючись статтями 243, 349, 351, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України задовольнити частково.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року скасувати.
      3. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанова оформлена суддею Данішевською В. І.
      Джерело: ЄДРСР 90111848