Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по сносу самостороев по искам ГАСК

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 522/5487/17
Провадження N 11-373апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
Судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року (у складі судді Шенцева О.П.) та Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (у складі колегії суддів Романішина В.Л., Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І.) у справі за адміністративним позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_3 про зобов'язання привести житловий будинок в первісний стан,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - Управління ДАБК) звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання привести до первинного стану житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 23 березня 2017 року відмовив у відкритті провадження за цим адміністративним позовом.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 липня 2017 року змінив ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року, зазначивши в мотивувальній частині, що підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі є п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

За правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій, викладеною в зазначених судових рішеннях, цей спір, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із таким рішенням, 23 серпня 2017 року Управління ДАБК подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просило скасувати ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що вказана справа належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки позов про знесення самочинного будівництва поданий до суду саме з метою здійснення владних управлінських функцій на виконання делегованих повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 березня 2018 року передав згадану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2018 року прийняла до розгляду справу за касаційною скаргою Управління ДАБК на ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року і призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 16 травня 2018 року.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону N 3038-VI посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право видавати обов'язкові для виконання приписи.

16 грудня 2015 року за результатами позапланової перевірки Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - Департамент ДАБІ в Одеській області) було складено припис про усунення у строк до 15 січня 2016 року порушення вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, держаних стандартів і правил на об'єкті будівництва, а саме: житловий будинок відповідача за адресою: АДРЕСА_1, побудований на відстані менше 1 м від найбільш виступної конструкції стіни до межі сусідньої ділянки та на відстані менше 15 м від сусіднього житлового будинку.

На підставі листа Департаменту ДАБІ в Одеській області від 19 грудня 2016 року щодо проведення перевірки виконання ОСОБА_3 вимог зазначеного вище припису, Управлінням ДАБК установлено, що відповідач не усунув порушення, визначені в приписі.

В матеріалах справи також міститься технічний паспорт від 09 жовтня 2006 року N 19доп-175-3300, виданий ОСОБА_3, згідно якого житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 станом на час проведення Управлінням ДАБК перевірки в експлуатацію не введений.

На підставі зазначеного та керуючись ч. 1 ст. 38 Закону N 3038-VI, Відділ ДАБК звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, Приморський районний суд м. Одеси, з яким погодився й Одеський апеляційний адміністративний суд, виходили із того, що заявлені Управлінням ДАБК вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що спір за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю про зобов'язання привести житловий будинок у первинний стан (знесення самочинного будівництва) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такою правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 3 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб'єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

Водночас за приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 20 травня 1999 року N 687 XIV "Про архітектурну діяльність" для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури, додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Частиною 3 ст. 6 Закону N 3038-VI визначені органи архітектурно-будівельного контролю, до яких належать, зокрема, виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Згідно з підп. 1 п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, а саме: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Управління ДАБК є суб'єктом владних повноважень, оскільки здійснює делеговані повноваження, а тому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

Зі змісту ч. 4 ст. 5 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи в чітко визначених законами України випадках.

За змістом ст. 41 Закону N 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об'єкта.

Згідно із ч. 1 ст. 38 Закону N 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Проаналізувавши зміст ч. 1 ст. 38 та п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону N 3038-VI Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органа на звернення до суду на підставі ч. 1 ст. 38 вказаного Закону у зв'язку з його невиконанням. І, враховуючи положення ч. 4 ст. 5 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), такий позов повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як суб'єктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Зокрема такий орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов'язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спори, які виникають за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими. За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Разом з тим, 15 листопада 2016 року Верховний Суд України прийняв постанову у справі N 21-1959а16, в якій дійшов висновку, що за змістом ст. 177 ЦК України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав, а тому спори за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки такі спори не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язані з вирішенням питань щодо речових прав.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується із такою правовою позицією і вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України в цій категорії справ з огляду на таке.

Об'єктами цивільних прав відповідно до ст. 177 ЦК України є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі поділяються на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 179, 181 ЦК України).

За приписами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об'єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна) - (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Відповідно до ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов'язані з правом власності на ці будівлі, зокрема, про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, підлягають розгляду судами на загальних підставах.

Отже, самочинне будівництво не можна віднести до об'єктів цивільних прав, і норми щодо захисту цих цивільних прав на об'єкти самочинного будівництва не розповсюджуються.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір, який є предметом даного розгляду, не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом приведення до первинного стану житлового будинку. Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 161/14920/16-а.

Таким чином, висновок суду першої інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі, з яким погодився й апеляційний суд, є помилковим.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є, зокрема, порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341-342, 345, 346-347, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року - задовольнити.

Ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року - скасувати.

Справу за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_3 про зобов'язання привести житловий будинок в первісний стан - направити для продовження розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:
Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д.А. Гудима Л.І. Рогач
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
Князєв В.С.

[ANTIRAID]

В этом решении Большая палата указала на неправильность ранее принятой правовой позиции ВСУ, которую придерживались суды низших инстанций и указала, что спор, являющийся предметом данного разбирательства, не связан с решением вопроса имущественного права, а является публично-правовым, поскольку возник при участии субъекта властных полномочий, который реализовывал в спорных правоотношениях предоставленные ему действующим законодательством властные управленческие функции по выявлению факта самовольного строительства и устранения нарушений путем приведения к первоначальному состоянию жилого дома. Дело по иску такого субъекта относится к компетенции административных судов.

Это еще один пример необоснованного и своевольного определения юрисдикции Большой палатой, ведь с другой стороны, речь идет о собственности и таким образом, исходя из ранее озвучиваемых позиций такие споры не принадлежат к административной юрисдикции. С таким подходи и суды низших инстанций могут отойти от это правовой позиции и опять отказать в рассмотрении дела и так бесконечно.