ANTIRAID

Постановление БП-ВС о юрисдикции споров при обращении профсоюза в интересах трудового коллектива

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 910/9010/17
Провадження N 12-82гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Кібенко О.Р.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фонду державного майна України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року,

у справі Господарського суду міста Києва

за позовом Первинної профспілкової організації Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету

до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

та Фонду державного майна України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державного підприємства "Електронмаш"

про визнання недійсним рішення

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. В червні 2017 року Первинна профспілкова організація Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" (далі - Профспілка) в особі Профспілкового комітету звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку) та Фонду державного майна України (далі - Фонд) про зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу в майні Державного підприємства "Електронмаш" та визнання недійсним наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28 вересня 2016 року N 1621 в частині збільшення статутного капіталу.

2. Позовні вимоги мотивовано таким. 28 вересня 2016 року Мінекономрозвитку видало наказ N 1621 (далі - Наказ N 1621, оскаржуваний наказ), яким вирішено:

- збільшити статутний капітал Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" на 65 065 000,00 грн.

- перейменувати Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" на Державне підприємство "Електронмаш", затвердити статут Державного підприємства "Електронмаш" (далі - ДП "Електронмаш").

3. Позов подано Профспілкою в інтересах захисту майнових прав трудового колективу ДП "Електронмаш". За твердженням позивача наказ N 1621 не містить відомостей щодо джерел формування (збільшення) статутного капіталу ДП "Електронмаш". На думку позивача, таке збільшення здійснено за рахунок 64 675 000,00 грн. які є власністю трудового колективу ДП "Електронмаш", що є порушенням прав трудового колективу, в інтересах якого діє позивач.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час прийняття ухвали, провадження у справі припинено у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року скасовано ухвалу місцевого господарського суду від 17 жовтня 2017 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду у зв'язку з відсутністю підстав для припинення провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення, оскільки позовні вимоги стосуються визнання факту існування частки власності трудового колективу в майні підприємства, а не виділення в натурі кожному персонально члену трудового колективу, а також порушення органом управління підприємства прав трудового колективу на визначення частки в майні підприємства. Господарський суд апеляційної інстанції вказав, що позов заявлено в інтересах трудового колективу, а не в інтересах кожної окремої фізичної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У лютому 2018 року Фонд звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Рух касаційної скарги

7. Ухвалою від 12 березня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі статті 294 Господарського процесуального кодексу України вредакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII (далі - ГПК України) відкрила касаційне провадження та призначила справу до розгляду.

8. 29 березня 2018 року справу разом із касаційною скаргою передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду згідно із частиною із шостою статті 302 ГПК України, оскільки ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів оскаржені з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

9. Відповідно до частини четвертої статті 301 ГПК України справа розглянута Великою Палатою Верховного Суду у порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без повідомлення учасників справи згідно з правилами чинної редакції ГПК.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Фонд заперечує належність спору до підвідомчості господарських судів та обґрунтовує вимоги касаційної скарги таким.

11. Скаржник стверджує, що набуття трудовим колективом державного підприємства статусу суб'єкта права колективної власності згідно із Законом України "Про власність" було пов'язано виключно з набуттям ним статусу юридичної особи. В той час як трудовий колектив ДП "Електронмаш" не набув статусу юридичної особи. Виходячи з наведеного, Фонд доходить висновку, що трудовий колектив не є самостійним суб'єктом майново-правових відносин власності. Отже, з вимогою про визначення частки трудового колективу можуть звернутись виключно працівники державного підприємства в порядку цивільного судочинства, а не первинна профспілкова організація.

Доводи інших учасників справи

12. У відзиві на касаційну скаргу Профспілка заперечила проти доводів скаржника та зазначила, що профспілки мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів. Згідно із частиною другою статті 243 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час подання позову) держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів. До соціально-економічних прав і свобод за твердженням позивача належить право власності (згідно із статтею 41 Конституції України).

13. З урахуванням наведеного, Профспілка доходить висновку, що вона мала право звернутись до господарського суду за захистом соціально-економічного права трудового колективу щодо визначення частки такого колективу в майні ДП "Електронмаш".

14. Позивач вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги стосуються визнання факту існування частки власності трудового колективу в майні ДП "Електронмаш", а не виділення в натурі кожному персонально члену трудового колективу. Це, на думку позивача, повністю спростовує висновки суду першої інстанції про те, що позов Профспілки подано в інтересах захисту майнових прав фізичних осіб.

15. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Електронмаш" підтримав позицію Профспілки та зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги стосуються визнання частки власності трудового колективу в майні підприємства, а не виділення в натурі кожному персонально члену трудового колективу. Також ДП "Електронмаш" підтримав висновки суду апеляційної інстанції про те, що спір є підвідомчим господарським судам.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

16. Оцінюючи доводи учасників справи та висновки судів попередніх інстанцій щодо підвідомчості справи, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що справа є підвідомчою господарським судам, з огляду на наступне.

17. Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції чинній станом на день подання позовної заяви), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

18. Згідно із частиною другою статті 21 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позову) позивачами є підприємства й організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

19. Справа порушена за позовом Профспілки в інтересах трудового колективу ДП "Електронмаш". Зважаючи на зміст позовних вимог, предметом спору є приватноправові, майнові відносини (визначення частки в майні державного підприємства).

20. Трудовий колектив не є юридичною особою і не може брати участь у майнових відносинах. У певний період часу законодавство, зокрема стаття 25 Закону СРСР "Про власність СРСР", стаття 20 Закону України "Про власність", дійсно визнавало суб'єктами права колективної власності трудові колективи державних підприємств. Але при цьому члени трудового колективу спільно могли набути право власності на майно державного підприємства виключно шляхом створення юридичних осіб - підприємств чи товариств, які брали участь у процесах оренди чи приватизації майна державних підприємств (товариство покупців, товариство орендарів, колективне підприємство, орендне підприємство, господарське товариство тощо).

21. За відсутності статусу юридичної особи трудовий колектив не наділений процесуальною правоздатністю. Відповідно, Профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності, адже не можна представляти в суді довірителя, який не наділений процесуальною правоздатністю.

22. Профспілка не може розглядатись і як представник фізичних осіб - членів трудового колективу ДП "Електронмаш". Стаття 25 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачає, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства. Втім, професійна спілка може представляти члена трудового колективу - фізичну особу в цивільному процесі лише за наявності документів, що підтверджують повноваження представника (довіреності). Документи, що підтверджують представництво Профспілкою фізичних осіб - членів трудового колективу ДП "Електронмаш", надані суду не були.

23. Крім того, прибуток ДП "Електронмаш", який передавався у власність членів трудового колективу, був персоніфікованим, кожний член трудового колективу мав свій індивідуальний рахунок в системі обліку, на якому обліковувалась його частка у майні підприємства. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право на частку у майні державного підприємства відповідно до вимог законодавства можуть мати лише ті члени трудового колективу, які працювали на підприємстві у відповідний період і які зазначені у витягу з особових рахунків працівників ДНВП "Електронмаш", які працювали в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування та отримали частку доходу за період з 01.01.89 по 01.04.94, наданому позивачем. Не втрачають вони право на таку частку і після звільнення. Отже саме ці фізичні особи - працівники або колишні працівники мають право звертатися до суду з вимогою про визначення частки у майні державного підприємства, а не всі члени трудового колективу, які працюють на підприємстві на даний момент.

24. Відповідно, якщо Профспілка не є представником трудового колективу чи окремого члену трудового колективу, вона має вважатись такою, що діє від власного імені як позивач. Відповідачем у цій справі є юридична особа - ДП "Електронмаш". Отже за суб'єктним складом цей спір не має розглядатись в судах загальної юрисдикції, а підлягає вирішенню в господарських судах.

25. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно із підпунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позову) та не може розглядатись в порядку цивільного провадження судами загальної юрисдикції. З огляду на наведене постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Висновки по суті вимог касаційної скарги

26. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, щодоводи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, зокрема, в частині підвідомчості справи судам загальної юрисдикції. У зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Щодо судового збору

27. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України в редакції, чинній від 15 грудня 2017 року, судові витрати, пов'язані з розглядом справи в разі відмови в позові покладаються на позивача.

28. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку із її розглядом, покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Висновки щодо застосування норм права

29. Стаття 25 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачає, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації. Втім, професійна спілка може представляти фізичну особу - члена трудового колективу в цивільному процесі лише за наявності документів, що підтверджують повноваження представника (довіреності).

30. Трудовий колектив не має статусу юридичної особи і не може виступати учасником господарського або цивільного процесу. Відповідно, професійна спілка не може виступати представником трудового колективу в господарському чи цивільному процесі, а при зверненні з позовом в інтересах трудового колективу має вважатись такою, що діє від власного імені.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідачО.Р.Кібенко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата указала, что трудовой коллектив не является юридическим лицом и не может участвовать в имущественных отношениях. В определенный период времени законодательство, в частности статья 25 Закона СССР "О собственности СССР", статья 20 Закона Украины "О собственности", действительно признавало субъектами права коллективной собственности трудовые коллективы государственных предприятий. Но при этом члены трудового коллектива совместно могли приобрести право собственности на имущество государственного предприятия исключительно созданием юридических лиц - предприятий или обществ, участвовавших в процессах аренды или приватизации имущества государственных предприятий (общество покупателей, общество арендаторов, коллективное предприятие, арендное предприятие, хозяйственное общество и т.д.).

При отсутствии статуса юридического лица трудовой коллектив не наделен процессуальной правоспособностью. Соответственно, Профсоюз не может выступать представителем трудового коллектива в исках о признании права собственности, ведь нельзя представлять в суде доверителя, который не наделен процессуальной правоспособностью.

Профсоюз не может рассматриваться и как представитель физических лиц - членов трудового коллектива ГП "Электронмаш". Статья 25 Закона "О профессиональных союзах, их правах и гарантиях деятельности" предусматривает, что профсоюзы представляют права и интересы работников в отношениях с работодателем в управлении предприятиями, учреждениями, организациями, а также в ходе приватизации объектов государственной и коммунальной собственности, принимают участие в работе комиссий по приватизации представляют интересы работников предприятия-должника в комитете кредиторов в ходе процедуры банкротства. Впрочем, профсоюз может представлять члена трудового коллектива - физическое лицо в гражданском процессе только при наличии документов, подтверждающих полномочия представителя (доверенности). Документы, подтверждающие представительство Профсоюзом физических лиц - членов трудового коллектива ГП "Электронмаш", предоставленные суду не были.

Соответственно, если Профсоюз не является представителем трудового коллектива или отдельного члена трудового коллектива, он считается таким, который действует от собственного имени как истец. Ответчиком в этом деле является юридическое лицо - ООО "Электронмаш". Итак по субъектному составу этот спор не должен рассматриваться в судах общей юрисдикции, а подлежит разрешению в хозяйственных судах.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      22 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 644/6274/16-ц
      Провадження N 14-283 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за заявою ОСОБА_3 (далі також - заявник), заінтересовані особи - ОСОБА_4, Міністерство оборони України (далі також - Міноборони), про встановлення факту, що має юридичне значення,
      за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року, ухваленого суддею Бабенком Ю.П., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Овсяннікової А.І., Коваленко І.П., Сащенка І.С.
      Учасники справи:
      - заявник: ОСОБА_3,
      - заінтересовані особи: ОСОБА_4, Міністерство оборони України.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог
      1. 1 серпня 2016 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (далі також - заява), і просив визнати його членом сім'ї ОСОБА_8 (далі - племінник).
      2. Заяву мотивував таким:
      2.1. 25 квітня 2014 року племінник був призваний на військову службу під час мобілізації.
      2.2. 6 вересня 2014 року під час виконання військового обов'язку в зоні проведення антитерористичної операції племінник одержав вогнепальні осколкові поранення тіла, внаслідок яких помер.
      2.3. Племінник був сиротою: мати (сестра заявника) померла 12 жовтня 2002 року, а відомості про батька зазначені у свідоцтві про народження племінника зі слів матері.
      2.4. 19 листопада 2002 року виконавчий комітет Фрунзенської районної ради м. Харкова ухвалив рішення, яким призначив опікуном племінника його рідку бабусю - ОСОБА_9, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 року також померла. Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року виконавчий комітет Фрунзенської районної ради м. Харкова ухвалив рішення, яким призначив заявника піклувальником племінника.
      2.5. З 2005 року - і до часу призову племінника на військову службу заявник разом з ним, дружиною та сином проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1.
      2.6. Необхідність визнання заявника членом сім'ї племінника зумовлена тим, що заявник звернувся до Харківського обласного військового комісаріату Міноборони для отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця, але йому відмовили у призначенні цієї допомоги через те, що він не є членом сім'ї військовослужбовця.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 9 червня 2017 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, яким заяву задовольнив повністю.
      4. Мотивував тим, що з 2005 року у заявника склалися сімейні стосунки із племінником: вони тривалий час проживали разом, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права й обов'язки щодо утримання житла, навчання племінника, мали спільні витрати та спільне харчування, піклувалися один про одного і надавали взаємну допомогу. Вказане, на думку суду першої інстанції, свідчило про існування між заявником і його племінником сімейних відносин.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 23 червня 2017 року Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      6. Мотивував тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, а встановлені протягом судового розгляду обставини свідчать про наявність сімейних відносин заявника з його племінником.
      7. Оскільки заявник ставить питання про встановлення юридичного факту, а не оскаржує відмову Харківського обласного військового комісаріатуу виплаті грошової допомоги, суд апеляційної інстанції відхилив доводи Міноборони (скаржника) як про те, що у цій справі існує спір про право, так і про те, що її розгляд мав здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. У вересні 2017 року Міноборони звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвалені у справі рішення та закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 13 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Мотивував тим, що Міноборони оскаржує рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Міноборони вказує на те, що заява взагалі не могла розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки необхідність визнання заявника членом сім'ї племінника зумовлена зверненням заявника до Харківського обласного військового комісаріату за призначенням одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця й отриманням відмови. Вказане, на думку Міноборони, свідчить про наявність спору про право.
      12. Вважає, що оскільки справа стосується оскарження рішення про відмову заявнику у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, вона мала розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      13. Вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме на те, що встановлення факту, який має юридичне значення, - визнання членом сім'ї військовослужбовця - не передбачене у частині першій статті 256 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (у редакції, чинній на час розгляду заяви в судах першої й апеляційної інстанцій).
      Доводи інших учасників справи
      14. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      15. Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, був визначений главами 1 та 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій. Аналогічні приписи передбачені у главах 1 і 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      16. Відповідно до частини першої статті 234 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
      17. Згідно із пунктом 5 частини другої статті 234 ЦПК України у вказаній редакції суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
      18. Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України у тій же редакції перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
      19. Частина шоста статті 235 ЦПК України у вказаній редакції передбачала, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
      20. Відповідно до частини четвертої статті 256 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Аналогічні приписи передбачені у частині шостій статті 294 та частині четвертій статті 315 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      21. Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову ВеликоїПалати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 761/16799/15-ц).
      22. Предметом розгляду у цій справі є визнання заявника членом сім'ї племінника - загиблого військовослужбовця.
      23. Суди попередніх інстанцій вважали, що встановлення цього факту має юридичне значення для заявника, оскільки слугує підставою для отримання ним одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця-племінника.
      24. Згідно з приписами статті 161 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право на отримання такої допомоги мають члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, коло яких визначається відповідно до Сімейного кодексу України.
      25. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
      26. Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року N 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
      27. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
      28. Суди попередніх інстанцій встановили, що племінник спільно проживав разом із заявником з травня 2005 року; вони були пов'язані спільним побутом (спільні витрати та харчування) і мали взаємні права й обов'язки щодо утримання житла, навчання племінника, а також піклувалися один про одного та надавали взаємну допомогу.
      29. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що відносини між заявником та його племінником були сімейними.
      30. Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі (принцип диспозитивності).
      31. Згідно з частиною другою статті 26 ЦПК України у вказаній редакції у справах окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.
      32. Згідно з частиною третьою статті 235 ЦПК України у тій же редакції справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
      33. Суди попередніх інстанцій дослідили лист Харківського обласного військового комісаріату N 1055/ВСЗ від 2 лютого 2014 року, відповідно до якого заявник був повідомлений, що Комісія Міністерства оборони України ухвалила рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги через те, що заявник як піклувальник ОСОБА_3 не може бути віднесений до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно зі статтею 77 Сімейного кодексу України піклування припиняється у разі досягнення фізичною собою повноліття (18 років) (а. с. 36).
      34. Спору з приводу припинення піклування про племінника на момент смерті останнього, а також щодо законності означеної відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника не було. Протягом розгляду справи заявник не оспорював факту припинення піклування щодо його племінника у зв'язку з досягненням останнім станом на день його загибелі повноліття, як і не висловлював незгоди з наведеним рішенням Комісії Міністерства оборони України. Заявник стверджував, що повідомлення про це рішення зумовило необхідність звернутися до суду для встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім'ї племінника. Вказане підтвердили суди першої й апеляційної інстанцій. ВеликаПалата Верховного Суду з цими висновками судів погоджується.
      35. Представник Міноборони у суді першої інстанції аргументів щодо наявності спору про право не заявляв, а у вирішенні питання щодо розгляду заяви покладався на розсуд суду. Протягом розгляду справи Міноборони жодних заперечень щодо факту наявності сімейних відносин між заявником і його племінником, який встановили суди попередніх інстанцій, не висловлювало. Не містить таких доводів і касаційна скарга.
      36. Чинне на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій законодавство не передбачало іншого порядку підтвердження цього факту; його встановлення не пов'язувалося з вирішенням спору, а було необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і племінником станом на день загибелі останнього.
      37. З огляду на наведене доводи Міноборони щодо наявності у цій справі спору про право та необхідність її розгляду за правилами адміністративного судочинства є необґрунтованими.
      38. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з судом апеляційної інстанції, який застосував частину другу статті 256 ЦПК України у відповідній редакції та відхилив довід Міноборони про те, що оскільки можливість визнання членом сім'ї військовослужбовця не передбачена у частині першій статті 256 ЦПК України, суд першої інстанції не мав права встановлювати юридичний факт проживання заявника з його племінником однією сім'єю. Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України перелік фактів, які могли встановлюватися судом, не був вичерпним.
      39. З огляду на це аналогічний довід Міноборони, наведений у касаційній скарзі, є необґрунтованим.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      40. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      41. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      42. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому ухвалу рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року й ухвалуАпеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року слід залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      43. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на Міноборони.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      44. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 234 ЦПК України у редакцій, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 5 частини першої статті 293 ЦПК України у редакцій, чинній з 15 грудня 2017 року).
      45. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 256 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина друга статті 315 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      46. У разі згоди заявника з відмовою у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця з підстав припинення піклування про останнього, за відсутності спору з приводу законності означеної відмови та щодо припинення піклування суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім'ї загиблого військовослужбовця - за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
      2. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 16 листопада 2018 року.
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/5195/17
      Провадження N 11-801апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідачаЗолотніковаО.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року (суддя Клименчук Н.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (судді Костюк Л.О., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі N 826/5195/17 за позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) про визнання протиправною і скасування постанови та
      ВСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Департаменту ДВС про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС (далі - державний виконавець) Думанської Аліни Леонідівни від 23 березня 2017 року ВП N 48139462 про стягнення з ОСОБА_3 490 тис. 574 грн.
      На обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що державний виконавець, вказуючи у постанові про відкриття виконавчого провадження про необхідність самостійно виконати рішення суду у семиденний строк, не зазначив у який спосіб боржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. З огляду на це виконавчий збір як санкція відповідальності майнового характеру не може бути застосована до особи, яка самостійно з об'єктивних причин у семиденний строк не могла виконати вимогу державного виконавця. Враховуючи приписи частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
      Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України.
      Не погодившись із зазначеними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржувані судові рішення суперечать положенням частини другої статті 74 Закону N 1404-VIII та статті 181 КАС України, за правилами яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Крім того, оскаржувану постанову державний виконавець виніс поза межами виконавчого провадження N 48139462, оскільки 23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 07 жовтня 2014 року N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя в цивільній справі.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 22 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
      З матеріалів позовної заяви убачається, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 19 червня 2014 року в цивільній справі N 2-881/2011 (провадження N 2/331/641/14) задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МКС-Інвест", про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      07 жовтня 2014 року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя видав виконавчий лист N 2/331/641/14 2-881/2011.
      Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження N 48139462 з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011.
      23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження N 48139462.
      Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_3 виконавчого збору в розмірі 490 тис. 574 грн.
      Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про її скасування.
      Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскаржувану постанову державний виконавець виніс у межах виконавчого провадження N 48139462, відкритого з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя за результатами розгляду цивільної справи, а тому на підставі частини першої статті 74 Закону N 1404-VIII цей позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.
      Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      На час відкриття виконавчого провадження N 48139462 чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження", статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      На час прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 23 березня 2017 року набрав чинності Закон N 1404-VIII.
      Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
      За нормами статті 2 вказаного Закону (тут і далі - у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
      Згідно зі статтею 1 Закону N 1404-VІІІвиконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
      Відповідно до пункту 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.
      Частиною третьою статті 40 Закону N 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Отже, у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження. Тобто, така постанова виноситься після закінчення виконавчого провадження.
      З матеріалів позовної заяви вбачається, що оскаржувана постанова про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору винесена державним виконавцем в один день із постановою про закінчення виконавчого провадження, що не суперечить наведеним вище положенням частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII. При цьому, виходячи з приписів вказаного Закону, винесенню державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору передувало винесення вказаною посадовою особою постанови про закінчення виконавчого провадження N 48139462.
      Згідно із частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону N 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.
      Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 127/9870/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі N 821/872/17.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Оскільки судами попередніх інстанцій постановлено ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      22 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 658/715/16-ц
      Провадження N 14-299цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєв В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до ОСОБА_4 (далі також - відповідач), треті особи без самостійних вимог - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство (далі також - ПАТ) "Альфа-Банк", про зняття арешту з майна
      за касаційною скаргою ПАТ "Альфа-Банк" на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року, ухвалене суддею Подіновською Г.В., й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року, постановлену колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі Пузанової Л.В., Фурман Т.Г., Семиженка Г.В.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3;
      відповідачі: ОСОБА_4;
      треті особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (представник - адвокат Суічмезов Роман Володимирович).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив зняти арешт з судна - прогулянкового катера "BOMBARDIER SPEEDSTER 200" (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) (далі - судно) - та виключити його з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного в рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.
      2. Мотивував тим, що на виконанні перебуває виконавчий лист N 661/1456/13-ц, виданий ПАТ "Альфа-Банк" 17 квітня 2014 року Новокаховським міським судом Херсонської області про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 335 432 306,07 грн.
      3. 25 квітня 2014 року державний виконавець постановою наклав арешт на все рухоме і нерухоме майно відповідача та заборонив здійснювати відчуження будь-якого належного йому майна.
      4. 30 червня 2015 року державний виконавець постановою приєднав виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа N 661/1456/13-ц до зведеного виконавчого провадження N 47980860.
      5. Позивач вказувала, що під час примусового виконання судових рішень у зведеному виконавчому провадженні державний виконавець 18 лютого 2016 року склав акт опису й арешту майна відповідача, яким описав і наклав арешт на судно. Останнє належить позивачеві на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року. Проте, оскільки вона не є боржником у вказаному зведеному виконавчому провадженні, то просить суд зняти арешт з судна та виключити його з акта опису й арешту майна.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 26 жовтня 2016 року Каховський міськрайонний суд Херсонської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.
      7. Мотивував тим, що 18 жовтня 2010 року Новокаховський міський суд Херсонської області ухвалив рішення, яким визнав за позивачем право власності на судно. Тому судно було помилково включене до акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, і позивач як власник судна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власним майном.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 17 січня 2017 року Апеляційний суд Херсонської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      9. Мотивував тим, що позивач підтвердила факт набуття права власності на судно. Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.
      Короткий зміст вимог касаційних скарг
      10. У лютому 2017 року ПАТ "Альфа-Банк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
      11. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      12. 13 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Мотивував тим, що ПАТ "Альфа-Банк" оскаржує рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      14. ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що особа, яка звернулася до суду з позовом про зняття арешту з майна, повинна довести факт наявності у неї права власності на це майно. А відповідно до довідки Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 27 листопада 2014 року власником судна є саме відповідач. Тому ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що державний виконавець обґрунтовано наклав арешт на це майно.
      15. Крім того, вказує, що виконавче провадження, в якому накладений арешт на майно відповідача, відкрите на підставі виданого ПАТ "Альфа-Банк" Новокаховським міським судом Херсонської області виконавчого листа, і сторонами цього виконавчого провадження є боржник-відповідач та стягувач - ПАТ "Альфа-Банк". Тому, на думку останнього, для позивача як особи, яка не є учасником виконавчого провадження, цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість оскарження дій державного виконавця за правилами цивільного судочинства. ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що з огляду на лист Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2009 року N 1276/10/13-09 розгляд вимог позивача має відбуватися за правилами адміністративного судочинства.
      16. ПАТ "Альфа-Банк" також вказало не те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки відповідно до листа Верховного Суду від 1 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" не можна задовольняти вимоги про зняття арешту з майна без визнання на нього права власності.
      17. Звертає увагу на те, що ПАТ "Альфа-Банк" залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору, а не відповідачем, як передбачала постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року N 6.
      (2) Позиції інших учасників справи
      21. Інші учасники справи відзиви на касаційні скарги не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      23. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" від 3 червня 2016 року N 5).
      24. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (пункт 5 зазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ).
      25. Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.
      26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся з позовом до відповідачів, вважаючи порушеним накладеним арештом на судно право власності на нього, визнане на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року. Відповідачем у спорі визначений боржник, якому судно, на яке накладено арешт, більше не належить, а третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучені орган державної виконавчої служби, який виконує судові рішення, а також банк, в інтересах якого накладено арешт. З огляду на вказане суди вірно визначили юрисдикцію у цій справі. Підстави для її розгляду за правилами адміністративного судочинства - відсутні.
      27. Визначення процесуального статусу ПАТ "Альфа-Банк" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
      28. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ПАТ "Альфа-Банк" на підставі листа Верховного Суду України від 1 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" стосовно того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки подав позов лише про зняття арешту з майна без вимоги про визнання права власності, а також про те, що у такому разі мають застосовуватись інші способи судового захисту, наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі статтею 383 ЦПК України, припинення на підставі пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України дії, яка порушує право.
      29. Суди встановили, що право власності на судно було визнане за позивачем Новокаховським міським судом Херсонської області на підставі рішення від 18 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили. Тому позивач не мала повторно пред'являти вимогу про визнання права власності на судно одночасно з вимогою про зняття з нього арешту та виключення з акта опису й арешту майна.
      30. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду неповноважна вирішувати питання про недоведеність права власності позивача на судно та про перевагу довідки Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 27 листопада 2014 року над чинним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      32. Згідно із частиною пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      33. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      34. Оскільки касаційна скаргу ПАТ "Альфа-Банк" є необґрунтованою, рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      (2.2) Щодо судових витрат
      35. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ПАТ "Альфа-Банк".
      На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.
      2. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 30 жовтня 2018 року.