Постановление БП-ВС о юрисдикции споров касающихся отмены свидетельства о праве собственности и госрегистрации собственности на недвижимость

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 907/1215/15
Провадження N 12-106гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,

учасники справи:

позивач - Приватне комерційне підприємство "Ресурс-Захід" (представник - адвокат Щеглов'Є. С.), відповідачі - Виконавчий комітет Ужгородської міської ради (представник - не з'явився), Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" (представник - не з'явився), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 (не з'явилася),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 907/1215/15 Господарського суду Закарпатської області за позовом Приватного комерційного підприємства "Ресурс-Захід" до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання незаконним (недійсним) і скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за касаційними скаргами Виконавчого комітету Ужгородської міської ради й ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року (головуючий суддя Дубник О.П., судді Хабіб М.І., Скрипчук О.С.).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У листопаді 2015 року Приватне комерційне підприємство "Ресурс-Захід" (далі - ПКП "Ресурс-Захід") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - Виконком) та Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" (далі - КП "БТІ м. Ужгород") про визнання незаконними (недійсними) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 травня 2010 року серії ЯЯЯ N 702632 та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 травня 2010 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2013 року у справі N 0907/607/12 (провадження N К/800/2692/13) було визнано протиправним і скасовано пункт 1.33 рішення Виконкому від 28 квітня 2010 року N 105, на підставі якого проведено реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, та оформлено оскаржуване свідоцтво про право власності на нерухоме майно, тому, за твердженням позивача, наявні підстави для задоволення позову в цій справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Справа розглядалася судами неодноразово.

4. Господарський суд Закарпатської області рішенням від 19 червня 2017 року в задоволенні позову відмовив.

5. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції, враховуючи позицію позивача щодо необхідності вирішення цього спору в порядку господарського судочинства за визначеного ним суб'єктного складу, зазначив про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на неналежність суб'єктного складу сторін у цій справі, оскільки спірне свідоцтво про право власності, видане на підставі скасованого рішення Виконкому, є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності ОСОБА_4 (третьої особи) на нерухоме майно, й з моменту державної реєстрації цього права саме ОСОБА_4 є особою, майнові права якої оспорюються, і, як наслідок, має бути належним відповідачем у цій справі. При цьому суд першої інстанції вказав на відсутність у нього можливості самостійно залучити до участі в цій справі особу, майнові права якої оспорюються, з огляду на заперечення позивача та необхідність дотримання принципу диспозитивності щодо звернення з позовом.

6. Львівський апеляційний господарський суд постановою від 11 жовтня 2017 року рішення Господарського суду Закарпатської області від 19 червня 2017 року скасував і прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю. Визнав незаконними (недійсними) та скасував свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14 травня 2010 року, видане Виконкомом ОСОБА_4, та відповідний запис від 18 травня 2010 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений КП "БТІ м. Ужгорода", а також постановив стягнути з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору.

7. Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки відповідно до рішення Виконкому від 24 лютого 2010 року N 48 "Про реєстрацію права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна" позивач є законним власником 68-квартирного буднику, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, то видане ОСОБА_4 на підставі скасованого судом у подальшому пункту 1.33 рішення Виконкому свідоцтво про власності на одну з квартир у цьому будинку, а також відповідний запис про державну реєстрацію права власності на цю квартиру є незаконними і підлягають скасуванню як належний спосіб поновлення порушених прав позивача.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали

8. У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 19 червня 2017 року залишити без змін.

9. Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що спір про майнові права фізичної особи мав вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки з моменту державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно саме ОСОБА_4 є належним власником цього майна, а звідси - й належним відповідачем, тому, враховуючи суб'єктний склад учасників у цій справі, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.

10. Разом із тим у листопаді 2017 року Виконком звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій також просив скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 19 червня 2017 року залишити без змін.

11. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Виконком зазначив про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки ним не враховано, що оспорюване свідоцтво про право власності на нерухоме майно є не правочином, а документом, що підтверджує відповідне право, правомірність видачі якого залежить від законності рішення органу, на підставі якого таке свідоцтво видане. Також позовна вимога про визнання недійсним і скасування цього свідоцтва мала б бути пред'явлена до ОСОБА_4 безпосередньо як до відповідача, тому предметом спору в цій справі є цивільне право фізичної особи, а справа повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства.

12. Крім того, за твердженням Виконкому, вимога позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є публічно-правовим спором щодо оскарження дій суб'єкта владних повноважень (КП "БТІ м. Ужгород"), тому в цій частині справа також не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційні скарги

13. У лютому 2018 року ПКП "Ресурс-Захід" подало відзив на касаційні скарги ОСОБА_4 і Виконкому, в якому зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною й обґрунтованою, оскільки саме позивач є законним власником спірного нерухомого майна, натомість оспорюване свідоцтво та запис, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, правомірно визнані недійсними та скасовані з огляду на скасування судовим рішенням в іншій справі пункту рішення Виконкому, на підставі якого видано зазначене свідоцтво й внесено відповідний запис.

14. Також позивач зазначив, що спір у цій справі за суб'єктним складом та характером спірних правовідносин є приватноправовим, який виник між юридичними особами стосовно захисту цивільного права на нерухоме майно ПКП "Ресурс-Захід", що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного чи цивільного судочинства.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

15. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалами від 22 лютого 2018 року поновив Виконкому строк на касаційне оскарження зазначеного судового рішення та відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Виконкому та ОСОБА_4, а ухвалою від 04 квітня 2018 року - передав справу разом зі згаданими касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року є порушення ним правил суб'єктної юрисдикції.

18. Оскільки однією з підстав оскарження постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року є порушення судом апеляційної інстанції правил суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2018 року прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

19. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

20. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

21. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)).

22. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у вказаній редакції), за змістом пункту 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

23. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 13, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

24. Натомість відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

25. Разом з тим згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

26. Відтак до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

27. При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

28. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

29. Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

30. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

31. Водночас за змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

32. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абзац третій частини другої статті 331 Цивільного кодексу України).

33. Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна (преамбула цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 1952-IV).

34. Згідно з абзацами другим і третім частини першої статті 2 Закону N 1952-IV державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; а Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

35. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, урегульований частиною першою статті 15 Закону N 1952-IV, передбачав, зокрема, прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав, а також видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону.

36. Відповідно до статті 18 Закону N 1952-IV свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається: 1) фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна; 2) членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; 3) юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); 4) фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується); 5) фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням органу, уповноваженого на це установчими документами, отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; 6) реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна; 7) у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів; 8) фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки; 9) в інших випадках, встановлених законом. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором прав і засвідчується печаткою.

37. Водночас пунктами 1, 2 наказу Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року N 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за N 157/6445 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що до створення єдиної системи органів державної реєстрації прав та формування Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, а також затверджено відповідне Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

38. Оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності, зокрема, органами місцевого самоврядування. Підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства проводити бюро технічної інвентаризації (за змістом пунктів 6.1, 6.2 зазначеного Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно).

39. Із наведеного вбачається, що спір у цій справі не стосується оскарження рішень, дій чи бездіяльності Виконкому та КП "БТІ м. Ужгород" як суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а є спором про визнання недійсними та скасування результатів їх дій - відповідного свідоцтва про право власності на нерухоме майно й запису про державну реєстрацію цього права.

40. Таким чином, підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог у цій справі є визнання недійсними й скасування актів, які, за твердженням позивача, порушують права ПКП "Ресурс-Захід" на належне йому нерухоме майно, тобто має місце оспорювання цивільного права особи, яке виникло в результаті та після реалізації рішень суб'єктів владних повноважень, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

41. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію цього права, якими посвідчено відповідне право власності на нерухоме майно фізичної особи, то такий приватноправовий спір за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства з огляду на те, що його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи. При цьому доводи позивача про те, що цей спір виник між юридичними особами стосовно захисту цивільного права ПКП "Ресурс-Захід" на нерухоме майно, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків такої фізичної особи.

42. Отже, зважаючи на характер правовідносин та суб'єктний склад учасників у цій справі, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

43. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

44. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційних скаргах доводів, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій і закриття провадження в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

45. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

46. Згідно із частиною другою статті 313 Господарського процесуального кодексу України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

47. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційні скарги ОСОБА_4 і Виконкому підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із закриттям провадження у справі.

Щодо судових витрат

48. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Висновок щодо застосування норм права

49. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності.

50. У разі якщо підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог про визнання незаконними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію цього праває оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень, такі вимоги повинні пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

51. Справи у спорах, що виникають із приватноправових відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Виконавчого комітету Ужгородської міської ради й ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 19 червня 2017 року скасувати.

3. Провадження у справі N 907/1215/15 закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 04 червня 2018 року.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
 

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что по смыслу статей 1, 2, 12 Хозяйственного процессуального кодекса Украины (в редакции, действующей на момент обращения истца в суд с иском) хозяйственным судам подведомственны дела по спорам, возникающим при заключении, изменении, расторжении и выполнении хозяйственных договоров, в том числе по приватизации имущества, и по другим основаниям, в которых принимают участие субъекты хозяйственной деятельности.

В случае если основанием и целью предъявления исковых требований о признании незаконными свидетельства о праве собственности на недвижимое имущество и записи о государственной регистрации этого права является оспаривание гражданского права лица, возникшее в результате и после реализации решения субъекта властных полномочий, такие требования должны предъявляться в суд для рассмотрения в порядке гражданского или хозяйственного судопроизводства.

Дела по спорам, возникающим из частноправовых отношений, в которых принимают участие субъекты хозяйственной деятельности, однако предмет спора в которых непосредственно касается прав и обязанностей физических лиц, подлежат рассмотрению по правилам гражданского судопроизводства.